Ухвала

від 17.02.2021 по справі 907/93/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Закарпатської області

88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2а

УХвала

"17" лютого 2021 р. м. Ужгород Справа № 907/93/19

Суддя Господарського суду Закарпатської області Андрейчук Л.В., розглянувши заяву ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Беляновського Р.Ю. від 02.11.2020 №01-20/47 (№02.3.1-03/5510/20 від 02.11.2020) про покладення на ОСОБА_1 субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника - КП «Тячівська районна друкарня» в зв`язку з доведенням його до банкрутства в справі

за заявою ліквідаційної комісії комунального підприємства "Тячівська районна друкарня", м. Тячів

про власне банкрутство

секретар судового засідання - Корольчук М.М.

За участю представників учасників процесу:

ліквідатор - Беляновський Р.Ю.(в режимі ВКЗ)

від кредитора (Державної податкової служби України в особі відокремленого підрозділу Головного управління ДПС у Закарпатській області) - Подойма Н.В., самопредстаництво;

від боржника - Терпяк А.Ф., колишній керівник

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 06.05.2019 відкрито провадження у справі №907/93/19 про банкрутство комунального підприємства Тячівська районна друкарня та визнано безспірні вимоги ГУ ДФС у Закарпатській області до КП Тячівська районна друкарня в розмірі 66 240,35 грн.

Постановою суду від 15.07.2019 у справі №907/93/19 визнано банкрутом КП Тячівська районна друкарня , ліквідатором у справі призначено арбітражного керуючого Беляновського Романа Юрійовича.

Ухвалою суду від 20.09.2020 у справі №907/93/19 визнано Головне управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області кредитором Комунального підприємства Тячівська районна друкарня на суму 139834,97 грн. податкового боргу, з якої 53098,39 грн. -основний платіж підлягає задоволенню у третю чергу; 86736,58 грн - штрафні санкції та пеня - у шосту чергу та 3842,00 грн судового збору за подання заяви - у першу чергу.

Ухвалою суду від 13.11.2019 №907/93/19 заяву Тячівської районної ради з кредиторськими вимогами до боржника задоволено в повному обсязі - визнано Тячівську районну раду Закарпатської області кредитором КП Тячівська районна друкарня на суму 66240,35 грн з віднесенням її до четвертої черги задоволення вимог кредиторів та на суму 3842,00 грн судового збору за подання заяви з віднесенням до першої черги задоволення вимог кредиторів.

На електронну адресу суду від ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Беляновського Р.Ю. надійшла заява від 02.11.2020 №01-20/47 про покладення на ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника - КП Тячівська районна друкарня в зв`язку з доведенням його до банкрутства. Заява подана з огляду на те, що в ході виконання ліквідатором своїх повноважень з наявних у нього документів встановлено, що впродовж 2016-2018 років керівником КП Тячівська районна друкарня - п. ОСОБА_1 , який займав посаду директора в період з 06.08.2010 до серпня 2018, подавалися фінансові звіти, у яких відображено наявність у підприємства основних засобів, вартістю понад 400 тис. грн. (436,4 тис. грн. станом на 01.07.2018 р.). Також керівником боржника - ОСОБА_1 20 вересня 2018 р. підписано інвентаризаційні описи, відповідно до яких у боржника були наявні необоротні активи балансовою вартістю 26875,00 грн. та запаси балансовою вартістю 42468,00 грн. При цьому, інвентаризацією, проведеною ліквідаційною комісією КП Тячівська районна друкарня 19 жовтня 2018 року, не виявлено жодних активів підприємства, в тому числі необоротних активів та запасів. Аналогічно, при проведенні інвентаризації майна боржника у ході провадження справи про банкрутство також не виявлено активів боржника.

Разом з тим, відповідно до акта ДПІ у Тячівському районі Закарпатській області від 04.04.2014 за №1 про опис майна в податкову заставу податковий керуючий зафіксував, а платник податків підтвердив факт відсутності майна на КП Тячівська районна друкарня станом на день складання такого акту, що може бути описано в податкову заставу. Однак, з поданого КП Тячівська районна друкарня фінансового звіту суб`єкта малого підприємництва станом на 31.12.2017 вбачається, що балансова вартість активів становила 833,3 тис. грн.

Таким чином, ліквідатор вважає, що у боржника було наявне власне майно (активи), що відповідно до законодавства України може бути внесене в податкову заставу та відчужене контролюючим органом, що в свою чергу дозволило б погасити податковий борг.

Зважаючи на наведене, ліквідатор робить висновок про те, що ОСОБА_1 як керівник підприємства, приймав рішення, що мали на меті привласнення без достатньої правової підстави документацію та майно належне підприємству на загальну суму 833,3 тис. грн., тобто своїми рішеннями та діями створив умови, за яких КП Тячівська районна друкарня стало неплатоспроможне та в подальшому визнано банкрутом.

Ухвалою суду від 04.11.2020 вказану заяву прийнято до розгляду в судовому засіданні за участю представників учасників банкрутства, а також ОСОБА_1 ; встановлено останньому строк на надання суду письмового відзиву.

У поданому суду відзиві колишній директор підприємства повністю заперечує проти викладених ліквідатором доводів, вважає їх безпідставними та не підтвердженими. Натомість зазначає, що відсутність будь-якого майна у боржника зумовлена відчуженням Тячівською районною радою будівлі районної друкарні; само до нинішньої власниці приміщень друкарні, ОСОБА_2 , разом із будівлею перейшло все обладнання, матеріали та інші цінності друкарні.

Пояснив, що навпаки вживав всіх можливих заходів для збереження майна(звертався до правоохоронних органів, до районної ради). Зауважив про помилковий розмір боргу банкрута, оскільки, на його переконання, мало місце подвійне врахування 62240,35 грн як боргу перед Тячівською районною радою, так і перед бюджетом.

Ліквідатор подав суду відповідь на відзив. Вважає твердження ОСОБА_1 про те, що обладнання та інші цінності боржника залишилися у будівлі друкарні після її відчуження не доведеними належним чином, відтак неможливо встановити, що саме мало місце - привласнення матеріальних цінностей боржника чи неналежне виконання керівником покладених на нього обов`язків, що призвело до їх втрати. Зауважив, що колишнім керівником КП Тячівська районна друкарня у 2016-2018 рр. у щорічній фінансовій звітності із незрозумілих причин, попри продаж будівлі друкарні, відображалася наявність основних засобів, а також зазначалась наявність запасів, яких фактично виявлено не було. Додані до відзиву копії звернень та скарг до правоохоронних органів не є доказом неправомірності рішень органу місцевого самоврядування або відповідної посадової особи.

Стосовно ж розміру вимог кредиторів пояснив наступне. Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 13.11.2019 року у справі №907/93/19 про банкрутство КП Тячівська районна друкарня визнано Тячівську районну раду Закарпатської області кредитором КП Тячівська районна друкарня на суму 66240,35 грн. з віднесенням її до четвертої черги задоволення вимог кредиторів та на суму 3842,00 грн судового збору за подання заяви з віднесенням до першої черги задоволення вимог кредиторів. В подальшому на виконання вимог ухвали суду ліквідатором було внесено зміни до реєстру вимог кредиторів, включено вимоги Тячівської районної ради до реєстру, однак не додатково до вже внесених вимог ДФС, а шляхом часткового заміщення вимог. Тобто, розмір вимог ГУ ДФС у Закарпатській області у реєстрі вимог кредиторів було зменшено на суму 66240,35 грн та водночас внесено вимоги Тячівської районної ради на суму 66240,35 грн. Протоколом №2 від 09.12.2019 зборів кредиторів, схвалено відкоригований реєстр вимог кредиторів КП Тячівська районна друкарня , станом на 15.11.2019. Тому, загальний розмір вимог, внесених до реєстру вимог кредиторів KH Тячівська районна друкарня , а отже і розмір заявленої субсидіарної відповідальності є вірним.

Заслухавши уповноважених представників учасників справи, розглянувши заяву, оцінивши подані суду докази. суді дійшов наступного.

Частиною 1 статті 619 Цивільного кодексу України передбачено, що договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.

За змістом частини 1 статті 215 Господарського кодексу України у випадках, передбачених законом, за порушення вимог законодавства про банкрутство, зокрема фіктивне банкрутство, приховування банкрутства або умисне доведення до банкрутства передбачена юридична відповідальність, яка покладається на суб`єкта підприємництва-боржника, його засновників (учасників), власника майна, а також інших осіб.

Частиною 3 цієї статті кодексу визначено, що умисним банкрутством визнається стійка неплатоспроможність суб`єкта підприємництва, викликана цілеспрямованими діями власника майна або посадової особи суб`єкта підприємництва, якщо це завдало істотної матеріальної шкоди інтересам держави, суспільства або інтересам кредиторів, що охороняються законом.

Закон передбачає три види юридичної відповідальності за вказані види порушення вимог законодавства про банкрутство: кримінальну (стаття 219 Кримінального кодексу України), адміністративну (статті 164-15, 166-16, 166-17 Кодексу України про адміністративні правопорушення) та цивільну - субсидіарну як різновид цивільної (частина 5 статті 41 Закону про банкрутство).

Положення частини статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства як спеціального закону, визначаючи такий різновид цивільної відповідальності як субсидіарна, конкретизують суб`єктний склад осіб, до яких може бути застосований цей різновид відповідальності.

Згідно ч. 2 ст. 61 Кодексу, під час здійснення своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями. Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані лише для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Кодексом.

Визначене нормами частини 2 статті 61 Кодексу правопорушення, за вчинення якого покладається такий вид цивільної відповідальності як субсидіарна, має співвідноситися із наявністю, відповідно до закону, необхідних умов (елементів), які є підставою для застосування цього виду відповідальності.

Об`єктом вказаного правопорушення та захисту при покладенні субсидіарної відповідальності є права кредиторів на задоволення вимог до Боржника, що лишились незадоволеними у справі про банкрутство.

Суб`єктами правопорушення (субсидіарної відповідальності), що може бути покладена у справі про банкрутство за заявою ліквідатора, є засновники (учасники, акціонери) або інші особи, у тому числі керівник боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, за умови існування вини цих осіб у банкрутстві боржника, тобто вчиненні суб`єктом (суб`єктами) субсидіарної відповідальності винних дій, що призвели до банкрутства боржника.

При цьому, Кодекс України з процедур банкрутство не встановлює заборони для покладення субсидіарної відповідальності на засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі на керівника боржника, повноваження яких до та на час порушення/здійснення провадження у справі про банкрутство припинились, оскільки одним із визначальним для цієї відповідальності є причинно-наслідковий зв`язок між діями/бездіяльністю цих осіб та наслідками у вигляді доведення боржника до банкрутства та банкрутства, за умови винних дій цих осіб (суб`єктивна сторона).

Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, що викладена в постанові від 16.06.2020 у справі №910/21232/16, в якій зазначено, що При вирішенні питання щодо вини (виду вини) суб`єкта субсидіарної відповідальності, слід виходити з обов`язків та повноважень суб`єктів відповідальності стосовно боржника, покладених на них законом та/або статутом, враховуючи при цьому положення частин першої та третьої статті 5 Закону про банкрутство (частин першої і третьої статті 4 Кодексу).

Щодо об`єктивної сторони порушення для покладення на суб`єктів субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство, то на відміну від норм Кримінального кодексу України та Кодексу України про адміністративні правопорушення, в нормах яких законодавець конкретно навів диспозицію кримінального та адміністративного порушення за порушення норм законодавства про банкрутство (зокрема, з доведення до банкрутства, за які особа притягається до кримінальної відповідальності), норми частини п`ятої статті 41 Закону про банкрутство хоча і містять диспозицію (зміст) правопорушення - доведення до банкрутства , за яке передбачена "санкція" у вигляді субсидіарної відповідальності, однак не конкретизують дії/бездіяльність суб`єктів цієї відповідальності, які вказують/доводять на його існування.

У зв`язку із цим у спорах про покладення субсидіарної відповідальності виникає/існує проблема у доведенні суб`єктом звернення (ліквідатором) та в об`єктивному встановленні (судом) обставин існування цього правопорушення.

А тому, для вирішення питання щодо кола необхідних і достатніх обставин, які мають бути доведені суб`єктом звернення (ліквідатором) та, відповідно, підлягають встановленню судом для покладення субсидіарної відповідальності, суд, виходячи з диспозиції частини 1 статті 215 Господарського кодексу України та частини п`ятої статті 41 Закону про банкрутство, та з урахуванням підстав для порушення справи про банкрутство (стаття 1, частина третя статті 10, стаття 11 Закону про банкрутство), дійшов висновку про необхідність конкретизації об`єктивної сторони правопорушення з доведення до банкрутства/банкрутства з вини відповідальних суб`єктів, за які покладається субсидіарна відповідальність, виходячи, зокрема із сукупності таких обставин щодо Боржника та дій (бездіяльності) відповідальних суб`єктів:

1) вчинення суб`єктами відповідальності, за відсутності у боржника будь-яких активів, будь-яких дій/бездіяльності, направлених на набуття/збільшення кредиторської заборгованості боржника без наміру її погашення (вказівка на вчинення/вчинення правочину без наміру його реального виконання боржником через відсутність матеріальних, фінансових, інформаційних, технічних, кадрових ресурсів; невиконання податкових зобов`язань, бездіяльність щодо стягнення дебіторської заборгованості тощо); при цьому не забезпечені реальними активами внески до статутного фонду боржника, активами не вважаються;

2) прийняття суб`єктами відповідальності рішення, вказівка на вчинення/вчинення майнових дій з виведення активів боржника за наявності у боржника заборгованості та за відсутності будь-яких інших ресурсів (та перспектив їх отримання боржником) для погашення заборгованості боржника (що вказує на мету - ухилення від погашення боржником заборгованості та її збільшення);

3) прийняття суб`єктами відповідальності рішення, вказівка на вчинення дій/бездіяльності з набуття/збільшення кредиторської заборгованості боржника в один і той же період часу (податковий період тощо) або з незначним проміжком часу з прийняттям рішення, вказівкою на вчинення/вчиненням майнових дій з виведення активів боржника за відсутності будь-яких інших ресурсів (та перспектив їх отримання боржником) для погашення заборгованості боржником (правові позицій Верховного Суду, викладені в постановах від 30.01.2018 у справі №923/862/15, від 05.02.2019 у справі №923/1432/15 та від 10.03.2020 у справі № 902/318/16).

Спеціальними умовами для субсидіарної відповідальності за наведені дії/бездіяльність суб`єктів відповідальності, окрім вини, є наслідки у вигляді недостатності виявленого у процедурі банкрутства майна боржника, що підлягає включенню до ліквідаційної маси, для задоволення вимог кредиторів, різниця між вартісними показниками яких і є мірою субсидіарної відповідальності.

При цьому, виходячи з положень статті 73 та частини першої статті 74 ГПК України (щодо покладеного на сторону/учасника у справі про банкрутство тягаря доведення обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень), Суд наголошує, що обставини існування або відсутності будь-якого із наведених елементів/складових об`єктивної сторони цивільного правопорушення (стверджуваних або заперечуваних: вчинення дії, бездіяльність, існування боргу в період вчинення боржником майнової дії тощо), мають бути доведені у встановленому законом порядку.

Відсутність (ненадання) належних доказів на підтвердження елементів/складових об`єктивної сторони порушення, тобто дій/бездіяльності конкретної особи (суб`єкта) відповідальності, що вказують на доведення до банкрутства або банкрутства, спростовує існування об`єктивної сторони порушення з доведення до банкрутства (банкрутства), а відповідно позбавляє суд підстав визначити суб`єктів відповідальності, встановити вину у діях/бездіяльності цих осіб та покласти субсидіарну відповідальність на її суб`єктів.

Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статей 73, 74, 76-80 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У зв`язку із викладеним, суд доходить висновку, що доводи ліквідатора про привласнення колишнім керівником Тепяком А.Ф. активів майна боржника, які підлягали включенню до ліквідаційної маси, не знайшли свого підтвердження поданими суду доказами. Так, стверджуючи про прийняття керівником рішень, що мали на меті привласнення без достатньої правової належного підприємству майна на загальну суму 833,3 тис. грн ліквідатор не послався та не подав жодних доказів на підтвердження цих обставин.

При цьому, судом взято до уваги, що з поданого КП Тячівська районна друкарня фінансового звіту суб`єкта малого підприємництва станом на 31.12.2017 вбачається, що балансова вартість активів становила 833,3 тис. грн. Однак, ці показники, за відсутності доказів на підтвердження їх подальшої зміни до 0 (договорів, рішень, актів, первинної документація із зазначенням осіб, які їх укладали та вчиняли, підписували, тощо), не вказують на особу, яка прийняла рішення чи вчинила дію/бездіяльність та тим самим призвела до зміни цього показника; не вказує на спосіб, у якій змінився цей показники (продаж, безоплатне відчуження, розтрата тощо).

Разом з тим, відсутність у ліквідатора через неотримання, ненадання керівником наведеної первинної документації незалежно від причин її відсутності не спростовує факт недоведеності і не виправдовує посилання ліквідатора лише на відомості у фінансових звітах, оскільки у цьому разі призведе до порушення закріпленого в статті 77 ГПК України положення про допустимість доказів у господарському процесі.

А тому, за відсутності зазначених доказів відсутня об`єктивна сторона порушення з доведення до банкрутства/банкрутства, відсутні підстави для встановлення суб`єктів цього порушення та їх вину, а тому відсутні підстави для покладення на колишнього керівника Боржника субсидіарної відповідальності відповідно до Кодексу України з процедур банкрутства.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

Таким чином, оцінюючи наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заява не підлягає задоволенню .

Керуючись ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. В задоволенні заяви ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Беляновського Р.Ю. від 02.11.2020 №01-20/47 (№02.3.1-03/5510/20 від 02.11.2020) про покладення на ОСОБА_1 субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника - КП «Тячівська районна друкарня» в зв`язку з доведенням його до банкрутства - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду у строк, визначений ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст ухвали складено 22.02.2021

Суддя Л.В. Андрейчук