Рішення

від 10.02.2021 по справі 910/11036/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.02.2021Справа № 910/11036/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Баранова Д.О., за участю секретаря судового засідання Зарудньої О.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр.-т Повіртофлотський, будинок 6; ідентифікаційний код: 00034022)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ревей Компані" (03110, м. Київ, вул. Солом`янська, будинок 3; ідентифікаційний код: 38133170)

про стягнення 208 220, 54 грн,

Представники сторін:

від позивача: Кривошея Д.А.

від відповідача: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулося Міністерство оборони України з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Магдом" про стягнення 208 220, 54 грн у зв`язку з порушенням відповідачем умов договору від 20.05.2019 № 286/2/19/62 щодо постачання товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.08.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, підготовче засідання призначено на 23.09.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.09.2020 у підготовчому засіданні оголошено перерву до 21.10.2020.

У зв`язку із перебуванням судді Баранова Д.О. на лікарняному підготовче засідання 21.10.2020 не відбулося.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.10.2020 розгляд справи призначено на 25.11.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.11.2020 у підготовчому засіданні оголошено перерву до 13.01.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.01.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 10.02.2021.

У судовому засіданні 10.02.2021 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд про їх задоволення.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, причини неявки суд не повідомив, про місце, дату та час судового розгляду повідомлявся належним чином.

Таким чином, приймаючи до уваги, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи у судовому засіданні 10.02.2021 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

20.05.2019 між Міністерством оборони України (далі - замовник) та ТОВ "Компанія Магдом" (нове найменування - ТОВ "Ревей Компані") (далі - постачальник) було укладено договір про постачання товарів для державних потреб матеріально-технічних засобів продовольчої служби (за кошти Державного бюджету України) № 286/2/19/62 за умовами якого постачальник зобов`язується у 2019 році поставити Міністерству оборони України машини для обробки продуктів харчування, виробництва напоїв та обробки (тютюну) (42210000-1) (машини для нарізання сирих (варених) овочів 100-250 кг/час МПР-350М02 (далі - товар), зазначений у специфікації, а замовник забезпечити приймання та оплату товару в кількості та у строки

Згідно специфікації, загальна кількість товару для постачання - 76 шт., загальною вартістю 1 652 522, 00 грн (з ПДВ). Строк (термін) постачання товару встановлено у специфікації, а саме до 28.08.2019 (включно) (п. 1.2. договору).

Відповідно до п. 11.1. договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2019, а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення.

Місцем поставки товару є військові частини Збройних Сил України, що зазначені у рознарядці Міністерства оборони України, яка є невід`ємною частиною договору (додаток 13.1.1. до договору).

Обґрунтовуючи необхідність звернення до суду з даним позовом, позивач вказує, що під час виконання договору та при постачанні товару відповідачем було допущено порушення умов договору постачання щодо поставки товару, у зв`язку з чим, Міністерством оборони України у відповідності до пп. 8.3.6. договору й було нараховано штрафні санкції в розмірі 208 220, 54 грн.

Так, статтею 86 Господарського процесуального кодексу України вказано, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору поставки № 286/2/19/62 від 20.05.2019, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

Відповідно до п. 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є, договори та інші правочини.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Так, підпунктами 6.3.1. та 6.3.2. договору передбачено, що постачальник зобов`язаний забезпечити постачання товару у строки, встановлені договором; забезпечити постачання товару, якість якого відповідає умовам, установленим розділом II договору.

Як про це вказувалось вище, відповідно до специфікації, загальна кількість товару для постачання - 76 шт., загальною вартістю 1 652 522, 00 грн (з ПДВ). Строк (термін) постачання товару встановлено у специфікації, а саме до 28.08.2019 (включно) (п. 1.2. договору).

В п. 5.1. договору сторони погодили, що товар постачається на умовах DDP - склад замовника відповідно до Міжнародних правил по тлумаченню термінів "Інкотермс" у редакції 2010 року згідно з положеннями договору, встановленими нормами відвантаження у тарі та упаковці, яка забезпечує її збереження під час транспортування, вантажно-розвантажувальних робіт і зберігання в межах термінів, установлених діючими стандартами, тощо.

Терміни постачання обладнання визначено у рознарядці Міністерства оборони України (додаток № 12.1.1. до договору), яка є невід`ємною частиною договору.

Так, позивач відзначає, що постачання товару загальною кількістю 76 шт. на суму 1 652 544, 00 грн (з ПДВ) до військових частин згідно рознарядки замовника (додаток 13.1.1. до договору) до 28.08.2019 (включно) відповідно до умов договору відповідачем здійснено не було. Більш того, позивач вказує, що товар до військових частин Збройних Сил України не був поставлений взагалі.

Станом на 23.10.2019 за оперативними даними Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України до військових частин Збройних Сил України (як одержувачів замовника) товар не надійшов.

При цьому, суд звертає увагу на тому, що доказів щоб слідували про виконання відповідачем зобов`язань, як станом на час звернення позивача з даним позовом, так і станом на момент вирішення спору в матеріалах справи не міститься. Доводів позивача щодо невиконання постачальником договірних зобов`язань (постачання товару), відповідачем спростовано не було.

Крім того, із наявного в матеріалах справи листа від 24.10.2019 за вих. № 282/6/6630 адресованого відповідачу, вбачається, що замовник у відповідності до пп. 6.2.4. договору відмовився від прийняття подальшого виконання зобов`язань постачальником.

Згідно ст. 530 цього Кодексу якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За змістом положень ст. 626, 627 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частинами 1 та 3 ст. 180 Господарського кодексу України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Так, відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, оскільки, відповідач не спростував доводів позивача щодо порушення строків здійснення постачання товару, та відповідно не надав суду доказів здійснення такої поставки, як в строк погоджений у договору, так і в загалі, то за таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору про постачання товарів для державних потреб матеріально-технічних засобів продовольчої служби (за кошти Державного бюджету України) № 286/2/19/62 від 20.05.2019 та положення ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, у зв`язку з чим, наявні підстави для застосування встановленої договором відповідальності.

Так, відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Приписами ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України закріплено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 та 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

В підпункті 8.3.6. договору сторонами визначено, що за порушення строків виконання зобов`язання постачальник сплачує пеню в розмірі 0,1 відсотка вартості недопоставленого товару за кожну добу затримки, а за прострочення понад 30 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вартості недопоставленого товару

Відтак, суд здійснивши перерахунок пені та штрафу, з терміном прострочення, що складає 56 днів з 29.08.2019, дійшов висновку, що розрахунки пені, що становить 92 542, 46 грн та штрафу, що становить 115 678, 08 грн, здійснено арифметично вірно та у відповідності до договору. У зв`язку з чим, вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафних санкцій в розмірі 208 220, 54 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Міністерства оборони України - задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ревей Компані" (03110, м. Київ, вул. Солом`янська, будинок 3; ідентифікаційний код: 38133170) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр.-т Повіртофлотський, будинок 6; ідентифікаційний код: 00034022) штрафні санкції в розмірі 208 220 (двісті вісім тисяч двісті двадцять) грн 54 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 123 (три тисячі сто двадцять три) грн 35 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 23.02.2021

Суддя Д.О. Баранов