Рішення

від 11.02.2021 по справі 910/19913/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.02.2021Справа № 910/19913/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., за участю секретаря судового засідання Бортнюк М.В., розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Ф.Технолоджі

до Товариства з обмеженою відповідальністю Оріон Компанія

про стягнення 346 765,14 грн

за участю представників сторін:

від позивача Макарчук Л.Л. (довіреність № 707/1 від 03.11.2020, адвокат)

від відповідача не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У грудні 2020 року Товариства з обмеженою відповідальністю Ф.Технолоджі (далі - ТОВ Ф.Технолоджі , позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Оріон Компанія (далі - ТОВ Оріон Компанія , відповідач) про стягнення 346 765,14 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на неналежне виконання відповідачем його обов`язку своєчасно та в повному обсязі оплатити товар, поставлений позивачем на виконання умов договору на поставку № 05-15 від 27.06.2019.

Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду з цим позовом та просив стягнути з відповідача грошові кошти в загальному розмірі 338 767,01 грн, з яких: 330 000,60 грн - основний борг, 1 753,29 грн - 3% річних, 7 013,12 грн - пеня.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.12.2020 відкрито провадження у справі № 910/19913/20 та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 19.01.2021.

18.01.2021 до суду надійшла подана позивачем заява про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивач просив суд стягнути заборгованість в загальному розмірі 346 765,14 грн, з яких: 330 000,60 грн - основний борг, 3 350,31 грн - 3% річних, 13 414,23 грн - пеня.

У той же день відповідачем було подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи.

19.01.2021 суд оголосив протокольну ухвалу про прийняття до розгляду заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог та відклав судове засідання на 11.02.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.01.2021 повідомлено ТОВ Оріон Компанія , як відповідача, про наступне судове засідання, призначене на 11.02.2021.

09.02.2021 до суду надійшли подані позивачем додаткові пояснення, в яких позивач вказав, що йому невідомі підстави, з яких відповідач не підписав примірник договору та не надав його позивачу, проте відповідач вчинив дії, спрямовані на його виконання, а саме прийняв товар та здійснив його часткову оплату з посиланням на рахунок, складений позивачем саме на виконання договору № 05-15 від 27.06.2019. Викладене, на переконання позивача, свідчить про те, що договір № 05-15 від 27.06.2019 є укладеним та обов`язковим до виконання. Водночас позивач вказав, що оскільки договір не був підписаний відповідачем, позивачем була направлення претензія останньому в порядку ч. 2 ст. 530 ЦК України. З огляду на дату отримання цієї претензії відповідачем, позивач вказав, що граничним строком виконання відповідачем зобов`язання оплатити заборгованість є 16.09.2020.

У судовому засіданні 11.02.2021 представник позивача заявлені ним позовні вимоги, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в жодне судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Зважаючи на відсутність підстав для відкладення розгляду справи та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважав за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами за відсутності відповідача.

У судовому засіданні 11.02.2021 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

До матеріалів справи долучений примірник договору на поставку № 05-15 від 27.06.2019 між ТОВ Ф.Технолоджі (як постачальником) та ТОВ Оріон Компанія (як покупцем), однак, як вбачається з зазначеного примірника договору, він не підписаний представником відповідача.

Водночас з рахунку на оплату № 17 від 27.06.2019 та видаткової накладної № 24 від 09.12.2019 вбачається, що вказаний рахунок та видаткова накладна складені до договору № 05-15 від 27.06.2019.

У свою чергу, з платіжних доручень № 1645 від 27.06.2019, № 1782 від 12.07.2019, № 1925 від 23.07.2019, № 451 від 18.09.2019, № 2619 від 20.09.2019, № 3493 від 09.12.2019, № 3589 від 17.12.2019, № 3936 від 23.01.2020, № 4093 від 06.02.2020, № 4120 від 12.02.2020, № 4152 від 14.02.2020, № 87154 від 19.02.2020, № 87207 від 26.02.2020, № 87377 від 15.04.2020, № 5512 від 30.09.2020, № 5752 від 13.11.2020 вбачається, що грошові кошти за вказаними платіжними дорученнями були сплачені відповідачем згідно з рахунком № 17 від 27.06.2019, про що зазначено у призначеннях платежів.

У зв`язку з цим суд зазначає, що за загальним правилом, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч. 2 ст. 638 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 2 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Матеріали справи свідчать, що факт укладення договору № 05-15 від 27.06.2019 підтверджується діями позивача, спрямованими на поставку товару, а також діями відповідача, спрямованими на прийняття такого товару та його часткову оплату.

Отже, судом встановлено, що 27.06.2019 між ТОВ Ф.Технолоджі (як постачальником) та ТОВ Оріон Компанія (як покупцем) укладений договір на поставку № 05-15 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору за цим договором постачальник поставляє покупцеві товар, а покупець зобов`язується прийняти товар, оплатити його в порядку, строки та на умовах, обумовлених у цьому договорі.

Згідно з п. 2.3 договору датою поставки товару за цим договором вважається дата підписання сторонами видаткової накладної, складеної після виконання умов п. 4 даного договору. Передача товару уповноваженій особі покупця здійснюється на складі покупця у м. Києві.

Пунктом 2.4 договору передбачено, що ПНР (пусконалагоджувальні роботи) включено у вартість поставки, крім вартості проїзду, проживання та харчування техніків.

Загальна вартість товару, що постачається за цім договором складає 1 364 577,60 грн, в тому числі ПДВ 227 429,60 грн, що в грошовому еквіваленті на момент укладення цього договору становить 52 150,00 доларів США (п. 3.1 договору).

Відповідно до п. 4.1 договору покупець зобов`язаний сплатити суму грошових коштів, зазначених у цьому договорі, в наступному порядку:

- авансовий платіж у гривні в розмірі 30% від загальної вартості товару (з ПДВ) - протягом 2 (двох) банківських днів віддати підписання цього договору;

- авансовий платіж у гривні в розмірі 40% від загальної вартості товару протягом 2 (двох) банківських днів від дати повідомлення покупця по електронній пошті про готовність товару до відвантаження на заводі виробника в Китаї;

- останній платіж в розмірі 30% здійснюється не пізніше, ніж через 30 діб після проведення пусконалагоджувальних робіт обладнання у м. Києві.

На виконання укладеного сторонами договору позивач поставив відповідачу, а відповідач прийняв товар вартістю 1 364 577,60 грн, що підтверджується видатковою накладною № 24 від 09.12.2019 засвідченою підписами представників обох сторін.

Відповідач, у порушення умов укладеного сторонами договору, товар, поставлений позивачем за видатковою накладною № 24 від 09.12.2019, оплатив частково, а саме в сумі 1 034 544,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 1645 від 27.06.2019, № 1782 від 12.07.2019, № 1925 від 23.07.2019, № 451 від 18.09.2019, № 2619 від 20.09.2019, № 3493 від 09.12.2019, № 3589 від 17.12.2019, № 3936 від 23.01.2020, № 4093 від 06.02.2020, № 4120 від 12.02.2020, № 4152 від 14.02.2020, № 87154 від 19.02.2020, № 87207 від 26.02.2020, № 87377 від 15.04.2020, № 5512 від 30.09.2020, № 5752 від 13.11.2020.

Таким чином, матеріали справи свідчать про наявність у відповідача заборгованості перед позивачем за товар, поставлений на виконання договору на поставку № 05-15 від 27.06.2019, в розмірі 330 000,60 грн.

У зв`язку з цим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Розглядаючи даний спір та вирішуючи його по суті, оцінюючи правомірність вимог позивача, суд керувався таким.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).

Положеннями ч. 1 ст. 262 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що з урахуванням положень п. 4.1 договору, останній платіж в розмірі 30%, що становить 409 373,28 грн, здійснюється не пізніше, ніж через 30 діб після проведення пусконалагоджувальних робіт обладнання у м. Києві.

Однак, доказ на підтвердження проведення пусконалагоджувальних робіт обладнання жодною зі сторін до матеріалів справи долучений не був.

Поряд з наведеним, суд зазначає, що заборгованість відповідача перед позивачем за товар становить 330 000,60 грн, тобто її загальний розмір є меншим, ніж розмір останнього платежу, вчинення якого обумовлене виконанням пусконалагоджувальних робіт. З урахуванням часткового здійснення відповідачем останнього платежу, а також зважаючи на положення п. 2.4 договору , суд дійшов висновку про виконання пусконалагоджувальних робіт та настання на момент розгляду даного спору строку виконання зобов`язання оплатити поставлений товар. Відповідач доказів протилежного суду не надав.

Відповідно до ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Частиною 1 ст. 202 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Відповідач документів, які б підтверджували оплату ним заборгованості перед позивачем в повному обсязі або спростовували доводи останнього, суду не надав.

Відтак, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 330 000,60 грн є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню у вказаному розмірі.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 13 414,23 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що відповідач товар, поставлений позивачем, оплатив частково, відтак допустив порушення зобов`язання.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Пунктом 6.2 договору передбачено, що за прострочення в оплаті поставленого покупцю товару, зазначеної в п. 4, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більше 3% від загальної вартості товару за цим договором.

Суд вказує, що з урахуванням положень п. 2.4 договору, якими передбачено, що вартість пусконалагоджувальних робіт включена у вартість поставки, підписання представником відповідача видаткової накладної № 24 від 09.12.2019 свідчить не лише про прийняття товару, але також про виконання пусконалагоджувальних робіт.

При цьому суд вказує, що згідно з роз`ясненнями, наведеними у п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань № 14 від 17.12.2013, щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане ; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції .

З урахуванням викладеного, суд вказує, що оскільки строк нарахування пені визначений позивачем з 17.09.2020 по 15.01.2021, то вказаний строк є таким, що визначений поза межами шестимісячного строку для нарахування пені, встановленого ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. При цьому положеннями вказаної статті Господарського кодексу України нарахування пені протягом періоду понад шість місяців прямо заборонено, за виключенням випадків, коли умовами договору такий строк був продовжений, проте умови договору, укладеного сторонами, такої умови про подовження строку нарахування пені, встановленого положеннями ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, не містять.

За таких обставин вимога позивача про стягнення пені в розмірі 13 414,23 грн задоволенню не підлягає.

Щодо одночасного посилання позивача на те, що договір № 05-15 від 27.06.2019 є укладеним та обов`язковим до виконання, а також на ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України з метою встановлення стоку настання виконання зобов`язання, суд вказує, що одночасне застосування частини 1 та частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України є недопустимим, адже застосування однієї частини вказаної статті виключає застосування іншої.

Також позивач просив суд стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 3 350,31 грн.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд вказує, що оскільки строк нарахування 3% річних обмежений лише моментом виконання грошового зобов`язання боржником, а кредитор, відповідно, наділений правом вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання, то 3% річних можуть бути нараховані протягом будь-якого визначеного позивачем періоду у проміжку часу між настанням строку виконання відповідного грошового зобов`язання та виконанням такого зобов`язання.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних за визначений позивачем період з 17.09.2020 по 15.01.2021, суд встановив, що їх розмір становить 3 378,17 грн, тобто є більшим, ніж заявлено позивачем до стягнення. Отже, вимога про стягнення з відповідача 3% річних заявлена позивачем правомірно та підлягає задоволенню в розмірі визначеному позивачем, а саме в розмірі 3 350,31 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 330 000,60 грн та 3% річних в розмірі 3 350,31 грн.

Судові витрати з урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на обидві сторони, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Оріон Компанія (01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, буд. 9, кімната 107, ідентифікаційний код 37859578) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Ф.Технолоджі (02100, м. Київ, вул. Червоноткацька, буд. 16Б, квартира 50, ідентифікаційний код 41580338) основний борг у розмірі 330 000,60 грн (триста тридцять тисяч грн 60 коп), 3% річних в розмірі 3 350,31 грн (три тисячі триста п`ятдесят грн 31 коп.), витрати по сплаті судового збору в розмірі 5 000,26 грн (п`ять тисяч грн 26 коп.).

3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення підписано 23.02.2021

Суддя О.Г. Удалова