Рішення

від 23.02.2021 по справі 920/1076/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23.02.2021 Справа № 920/1076/20 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., при секретарі судового засідання Гордієнко Ж.М., розглянувши матеріали справи № 920/1076/20

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАК Індустрія» (49019, м. Дніпро, вул. Академіка Белелюбського, б. 70, офіс 205, код ЄДРПОУ 43049505)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Наукове підприємство «Технопак» (20024, м. Суми, вул. Сумсько-Київських Дивізій, буд. 24, корпус 4, офіс 31, код ЄДРПОУ 34593233)

про стягнення 368461 грн 82 коп.,

за участю представників сторін:

від позивача: Гончаров С.А.,

від відповідача: не прибув.

Суть спору: 07.10.2020 позивач звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до якої просить стягнути з відповідача 368461 грн 82 коп., з яких 357820 грн сума основного боргу, 7686 грн 67 коп. пені, 1033 грн 46 коп. інфляційні втрати, 1921 грн 69 коп. 3% річних, за неналежне виконання Договору поставки від 23.03.2020 № 14ПАК, а також судові витрати, пов`язані з розглядом справи.

Ухвалою суду від 28.10.2020 відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 24.11.2020, 11:20.

24.11.2020 відповідачем подано клопотання б/н (вх.№10437/20) про відкладення розгляду справи та ознайомлення з матеріалами справи для формування правової позиції по справі.

В судовому засіданні 24.11.2020 судом постановлено протокольну ухвалу, якою оголошено перерву до 08.12.2020, 12:00.

08.12.2020 судове засідання не відбулося через перебування судді Заєць С.В. у відпустці з 08.12.2020 по 10.12.2020.

Ухвалою суду від 11.12.2020 призначено підготовче засідання на 22.12.2020, 11:00.

22.12.2020 представник відповідача надіслав до суду електронною поштою клопотання б/н від 21.12.2020 про відкладення розгляду справи.

Ухвалою суду від 22.12.2020 клопотання представника відповідача б/н (вх.№11340/20) від 21.12.2020 про відкладення розгляду справи залишено без розгляду; закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 12.01.2021, 12:30.

12.01.2021 представник відповідача надіслав до суду електронною поштою клопотання б/н від 12.01.2021 (вх.. № 190/21) про відкладення розгляду справи.

Ухвалою суду від 12.02.2021 клопотання представника відповідача б/н (вх.№190/21) від 21.01.2021 про відкладення розгляду справи залишено без розгляду, відкладено розгляд справи на 28.01.2021, 12:40.

Ухвалою суду від 28.01.2021 відкладено розгляд справи по суті на 23.02.2021, 11:40.

В судовому засіданні 23.02.2021 представник позивача надав усні пояснення в обґрунтування позовних вимог та просив суд позов задовольнити.

Відповідач в судове засідання 23.02.2021 присутність повноважного представника не забезпечив, про час і місце розгляджу справи повідомлений належним чином

Відповідно до частини першої статті 113 Господарського процесуального кодексу України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства (частини перша, друга статті 114 ГПК України).

При здійсненні судочинства суд застосовує Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» ).

У відповідності до частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02 вересня 2010 року, «Смірнова проти України» від 08 листопада 2005 року, «Матіка проти Румунії» від 02 листопада 2006 року, «Літоселітіс проти Греції» від 05 лютого 2004 року та інші).

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами у відповідності до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, господарським судом встановлені наступні обставини.

Як свідчать матеріали справи, 23.03.2020 між товариством з обмеженою відповідальністю Пак індустрія (позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю наукове підприємство Технопак (відповідач, покупець) укладено договір поставки № 4ПАК (договір).

Відповідно до пункту 1.1. договору позивач (у якості постачальника) прийняв на себе зобов`язання передати у власність відповідача (у якості покупця), а останній зобов`язався прийняти і оплатити товар, в порядку визначеному умовами договору.

Пунктом 1.2. договору визначено, що товаром за цим договором є: контейнери поліпропіленові м`які.»

Відповідно до п. 2.1. договору визначено, що поставка товару здійснюється на умовах СРТ правил Інкотермс-2010, поставка товару - силами та за рахунок постачальника на склад покупця: м. Суми. вул. Воєводіна, 16а.

Право власності на товар і ризик випадкової загибелі товару переходить від постачальника до покупця після підписання товарно-супровідних документів. Покупець зобов`язується повернути підписану видаткову накладну, Акт приймання-передачі чи ТТН - впроджовж 10 (десяти) календарних днів з моменту отримання товару. ( п. 2.4. Договору).

Згідно з п. 2.8 договору, сторонни погодили, що претензії щодо якості чи кількості поставленного товару оформлюються Актом та приймаються на розгляд Постачальником у строк, що не перевищує 14 календарних днів, інакше товар вважається прийнятим без зауважень.

Відповідно до пю. 3.1. договору загальна вартість договору не обмежена та складається з вартості всіх піртій товару, за всіма рахунками та видатковими накладними до данного договору, наданих постачальником покупцю протягом строку дії Договору та у відповідності до його умов.

Згідно з п. 3.2. Договору встановлено, що вартість одиниці і загальна кількість товару визначається рахунками - фактурами чи Специфікаціями або видатковими накладними на кожну окрему партію товару.

Пунктом 3.3. договору сторони передбачили, що оплата погодженої партії товару здійснюється на підставі виставленого рахунку-фактури на умовах 20% передплати впродовж 2-х банківських днів з дня отримання рахунку-фактури. оплата 80% вартості погодженої партії товару мусить бути сплачена протягом 60 календарних днів з дати фактичного отримання товару.

З матеріалів справи вбачається, що 06.07.2020 між сторонами укладено Додакову угоди № 1 від 06.07.2020 до Договору, відповідно до якої п.3.3 Договору викладено в новій редакції, зокрема встановлено, що оплата погодженої партії товару здійснюється на підставі виставленого рахунку -фактури на умовах 30% передоплати впродовж 2(двох) банківських днів з дня отримання рахунку фактури; оплата 70 % вартості погодженої партії товару мусить бути сплачена протягом 30 календарних днів з дати фактичного отримання товару. Строки та порядок оплати може бути змінено щодо конкретної партії товару за погодженням сторін, що повинно бути зазначено у Специфікації, видатковій накладній чи рахунку-фактурі на окрему партію товару.

Факт поставки товару позивачем відповідачу підтерджується матеріалами справи, а саме видаковими накладними:

- видатковою накладною № ПИ-484 від 26.06.2020 на суму 125940 грн (а.с. 22)

- видатковою накладною № Пи -532 від 17.07.2020 на суму 251880 грн. (а.с.30).

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем зазначені видаткові накладні підписані в електронному форматі 27.08.2020 (а.с. 23, 32).

В обгрунтвання позовних вимог позивач зазначає, що ним на виконання умов договору було поставлено товару на загальну суму 377820 грн, проте відповідачем не здійснено оплати отриманого товару у строкі та розміри, обумовлені умовами договору, в зв`язку з чим у відповідача наявна заборгованість за товар у загальній сумі 377820 грн.

З метою досудового тврегулювання спору позивачем на адресу відповідача було направлено претензію від 31.08.2020 № 3108/01 та вимогу про погашення заборгованості від 14.09.2020 № 1409/1.

Відповідно до платіжного доручення від 11.09.2020 № 67 відповідачем за спірним договором сплачено 20000 грн.

Інших доказів сплати відповідачем заборгованість в сумі 357820 грн (377820-20000) суду надано не було.

Вирішуючи спір у даній справі суд керується наступним:

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним Кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського Кодексу України (далі - ГКУ) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що в певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ч. 2 ст.193 ГК України кожна сторона договору повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом іншими законами або договором.

Відповідно з ч. 7 ст.193 ГКУ не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом, а також від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано - належним чином.

Згідно зі ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також оплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цих Кодексом та іншими законами.

Частиною 1 ст.526 Цивільного Кодексу України (далі - ЦКУ), встановлено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту, або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами до ст.530 ЦК України передбачено - якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначено у ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Змістом ч. 1-2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо іншого не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин.

Відповідно до приписів ст. 712 ЦК України продавець (постачальник) зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у власній підприємницькій діяльності або в інших цілях, непов`язаних з особистим, сімейним, домашнім з іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і оплатити за нього певну грошову суму.

За змістом ст.ст. 691, 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити Товар за ціною, встановленою в договорі купівлі-продажу, а також учинити за свій рахунок дії, які відповідно до говору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Покупець зобов`язаний сплатити Продавцеві повну ціну переданого Товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором бо актами цивільного законодавства не встановлено інших строків оплати товару.

Судом встановлено, що факт поставки позивачем та прийняття відповідачем товару на загальну суму 357820 грн. 00 коп. підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. При цьому відповідач не розрахувався за поставлений йому товар, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача.

Враховуючи викладене, а також те, що відповідач не надав суду доказів сплати існуючого боргу, суд приходить до висновку про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 357820 грн. заборгованості за спірним договором.

Окрім цього, позивач, відповідно до поданого розрахунку просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 1921 грн 69 коп., інфляційне збільшення боргу в сумі 1033 грн 46 коп. та пеню в сумі 7686 грн 67 коп.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 Цивільного кодексу України, право кредитора на стягнення процентів річних не залежить від моменту пред`явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов`язання. Таким чином, право кредитора на стягнення процентів річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

У постановах Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 910/22034/15 та Верховного Суду від 26.04.2018 р. у справі № 910/10156/17 зроблено висновок, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення.

Відповідно зі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідачем контр розрахунок 3% річних та інфляційних нарахувань надано не було.

Судом здійснено перерахунок здійснених позивачем нарахувань інфляційних втрат та 3 % річних, оскільки позивачем включено в розрахунок дату часткової оплати (11.09.2020) при цьому не виходячи за межі визначеного позивачем періоду. Відповідно до здійсненого судом перерахунку розмір 3% річних становить 1907 грн. 75 коп. сума інфляційних нарахувань поза межами заявленої до стягнення, проте, суд не може виходити за межі позовних вимог.

Розрахунок здійснений судом за допомогою програми ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ 9.1.3 Інформаційно-аналітичний центр ЛІГА , ТОВ ЛІГА: ЗАКОН , 2020.

Розрахунки суду долучені до матеріалів справи.

Враховуючи, вищезазначене, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 1033 грн. 46 коп. та 3 % річних в розмірі 1907 грн. 75 коп. є правомірною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

В частині стягнення 13 грн 94 коп 3% річних суд відмовляє за не обґрунтованістю.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами статті 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пунктом 6.3. Договору передбачено, що у випадку прострочення оплати або неповної оплати товару в строки, зазначені у договорі чи рахунку або Специфікації, покупець зобов`язується на вимогу постачальника сплатити останньому пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період прострочення платежу, від вартості неоплаченого або частково неоплаченого товару, за кожен день прострочення.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань № 2921-ІІІ від 10.01.2002р., розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до поданого позивачем розрахунку сума пені становить 7686 грн 67 коп.

Відповідач контр розрахунку штрафних санкцій суду не надав.

Судом здійснено перерахунок здійснених позивачем пені, оскільки позивачем включено в розрахунок дату часткової оплати (11.09.2020), при цьому не виходячи за межі визначеного позивачем періоду. Відповідно до здійсненого судом перерахунку розмір пені становить 7630 грн 99 коп.

Розрахунок здійснений судом за допомогою програми ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ 9.1.3 Інформаційно-аналітичний центр ЛІГА , ТОВ ЛІГА: ЗАКОН , 2020.

Розрахунки суду долучені до матеріалів справи.

Беручи до уваги те, що судом було встановлено факт порушення з боку відповідача грошового зобов`язання за отриманий товар, а стягнення штрафних санкцій (пені) передбачена умовами Договору та нормами чинного законодавства, суд приходить до висновку про правомірність позовних вимог в частині стягнення з відповідача 7630 грн 99 коп. пені.

В інший частині позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 55 грн 68 коп. суд відмовляє за необгрунтованістю.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Практикою Європейського суду з прав людини передбачено, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2, 3 ст. 80 ГПК України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується наступним:

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що позовні вимоги задоволено частково, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно сумі задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 73-74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Наукове підприємство Технопак (40024, м. Суми, вул. Сумсько-Київських Девізій, буд. 24, корпус 4, офіс 31, код ЄДРПОУ 34593233) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ПАК ІНДУСТРІЯ (49019, м. Дніпро, вул. Академіка Белелюбського, б.70, офіс 205, код ЄДРПОУ 43049505) 357820 (триста п`ятдесят сім тисяч вісімсот двадцять) гривень 00 коп. боргу, 7630 (сім тисяч шістсот тридцять) гривень 99 коп. пені, 1907 (одна тисяча дев`ятсот сім) гривень 75 коп. 3% річних, 1033 (одна тисяча тридцять три) гривні 46 коп. інфляційних втрат, 5522 (п`ять тисяч п`ятсот двадцять дві) гривні 53 коп. судового збору.

3. В інший частині позовних вимог - відмовити.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 23.02.2021.

Суддя С.В. Заєць