Постанова

від 23.02.2021 по справі 910/3500/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2021 року

м. Київ

Справа № 910/3500/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Львова Б.Ю. (головуючий), і Булгакової І.В. і Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання Крапивної А. М.,

представників учасників справи:

позивача - Фонду державного майна України (далі - Фонд) - не з`явився,

відповідачів: акціонерного товариства Оператор газорозподільної системи Львівгаз (далі - Товариство) - Волощука П.Ю.,

Міністерства енергетики України (далі - Міністерство) - Гуземи А.А.,

офісу Генерального прокурора - Гудименко Ю.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника Генерального прокурора (далі - Прокурор)

на рішення господарського суду міста Києва від 29.08.2018 (суддя Трофименко Т.Ю.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.10.2020 [колегія суддів: Михальська Ю.Б. (головуючий), Тищенко А.І., Скрипка І.М.]

зі справи № 910/3500/18

за позовом Прокурора в інтересах держави в особі Фонду

до Товариства і Міністерства

про визнання договору недійсним і стягнення 148 430 179,32 грн.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Прокурор звернувся до господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Фонду про:

визнання недійсним договору від 29.11.2012 № 31/04, укладеного між Міністерством і Товариством, про надання на праві господарського відання державного майна, яке використовується для забезпечення розподілу природного газу, не підлягає приватизації, обліковується на балансі господарського товариства із газопостачання та газифікації і не може бути відокремлене від його основного виробництва (далі - Договір);

визнання недійсними додаткової угоди від 24.05.2017 № 1 (далі - Додаткова угода) та протоколу розбіжностей до неї від 09.06.2017, які є невід`ємними частинами Договору;

стягнення з Товариства на користь держави 148 430 179,32 грн. заподіяних збитків.

1.2. Позовна заява (з урахуванням заяви про зміну підстав позову) мотивована тим, що Договір укладено з порушенням порядку передачі в користування державного майна - газорозподільних систем, встановленого приписами статті 19 Конституції України, статей 1, 4, 5 Закону України Про Фонд державного майна України , пунктів 1.3, 1.4 Положення про управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, затвердженого спільним наказом Фонду та Міністерства економіки України від 19.05.1999 № 908/68, та з урахуванням вимог статті 8 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), пункту 10 статті 11 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), також суперечить статтям 22, 73, 74, 75, 135, 141 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статтям 6, 7, 11 Закону України Про управління об`єктами державної власності , а тому цей правочин підлягає визнанню недійсним. Ураховуючи, що Додаткова угода і протокол розбіжностей до неї є невід`ємними частинами Договору, вони також підлягають визнанню недійсними. Крім того, у зв`язку з безпідставним безоплатним використанням Товариством спірного державного майна, яке підлягало передачі в користування виключно на умовах платного користування, держава протягом 2013-2017 років не отримала дохід у розмірі 148 430 179, 32 грн.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням господарського суду міста Києва від 29.08.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.10.2020, у задоволенні позову відмовлено повністю.

2.2. Прийняті зі справи судові рішення мотивовані тим, що: укладення відповідачами оспорюваного правочину та додаткової угоди до нього з протоколом розбіжностей були спрямовані на виконання постанов Кабінету Міністрів України від 20.08.2012 № 770 та від 21.02.2017 № 95, що свідчить про відсутність протиправності в діях відповідачів; позивачем було схвалено умови Договору щодо безоплатного користування спірним державним майном, оскільки примірний договір про надання на праві господарського відання державного майна, яке використовується для забезпечення розподілу природного газу, не підлягає приватизації та обліковується на балансі господарського товариства із газопостачання та газифікації і не може бути відокремлене від їх основного виробництва, затверджено спільним наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України і Фонду державного майна України від 09.11.2012 № 882/3812; Прокурором та позивачем не доведено належними і допустимими доказами факту завдання державі збитків у заявленому розмірі та наявності в діях Товариства елементів складу цивільного правопорушення.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

Прокурор, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції рішення місцевого і постанову апеляційного господарських судів зі справи скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. Суди попередніх інстанцій не застосували до спірних правовідносин положення статей 8, 19, 85, 92, 113, 117 Конституції України, статей 22, 73-75, 135, 136, 141 ГК України, статей 4, 8, 22, 203, 215, 216, 776 ЦК України, статей 6, 7, 11 Закону України Про управління об`єктами державної власності , статей 1, 4, 5 Закону України Про Фонд державного майна України , статей 1-3 Закону України Про центральні органи виконавчої влади , статей 3, 4, 20 Закону України Про Кабінет Міністрів України , пунктів 1.3, 1.4 Положення про управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, затвердженого спільним наказом Фонду державного майна України та Міністерства економіки України від 19.05.1999 № 908/68, розробленого відповідно до Законів України Про приватизацію державного майна , Про управління об`єктами державної власності , Про Фонд державного майна України , які регулюють порядок використання державного майна.

4.2. Суди порушили норми процесуального права, а саме: статті 7, 11, 13, 74, 218, 236, 238 ГПК України.

4.3. Касаційну скаргу з посиланням на пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України мотивовано необхідністю відступити від викладеного у постанові Верховного Суду від 12.08.2020 зі справи № 910/3501/18 правового висновку, який унеможливлює захист інтересів держави.

4.4. Одночасно з касаційною скаргою Прокурор заявив клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави, передбаченої частиною п`ятою статті 302 ГПК України, оскільки, на думку заявника, справа містить виключну правову проблему у зв`язку із суперечністю чинного законодавства у сфері надання в користування суб`єктам господарювання недержавної форми власності газорозподільчих мереж, які є державним майном. За висновком Прокурора, на сьогодні механізм надання у користування такого майна є недосконалим і неоднозначним та порушує принцип юридичної визначеності.

За результатами розгляду заявленого клопотання Суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення з огляду на таке.

За приписами частини п`ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, відповідно до положень частини п`ятої статті 302 ГПК України Суд, керуючись внутрішнім переконанням у кожному конкретному випадку, з урахуванням порушеного питання оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо існування проблеми у застосуванні відповідної норми права, а також оцінює, чи необхідна така передача для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права. При цьому наявність виключної правової проблеми надає Суду право та, відповідно, не покладає на нього обов`язку передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Доводи, наведені Прокурором у клопотанні, не містять належного обґрунтування існування правової проблеми у цій справі саме у правозастосуванні відповідних норм права, і така передача не є необхідною для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

5. Доводи інших учасників

5.1. Товариство подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило про безпідставність її доводів і просило згадані судові рішення місцевого та апеляційного господарських судів зі справи залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

5.2. Фонд і Міністерство правом подання відзиву на касаційну скаргу не скористалися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. Стислий виклад обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

6.1. Указом Президента України Про реформування нафтогазового комплексу України від 25.02.1998 № 151/98 доручено Кабінету Міністрів України, зокрема, перетворити підприємства нафтогазового комплексу, що не підлягають приватизації, у державні акціонерні товариства та передати до статутного фонду Національної акціонерної компанії Нафтогаз України 100 відсотків акцій таких державних акціонерних товариств, затвердити перелік майна, яке використовується для забезпечення транспортування, зберігання і розподілу нафти, нафтопродуктів та газу і не підлягає приватизації.

6.2. Постановою Кабінету Міністрів України Про утворення Національної акціонерної компанії Нафтогаз України від 25.05.1998 № 747 затверджено перелік майна, яке використовується для забезпечення транспортування, зберігання та розподілу нафти, нафтопродуктів і природного газу і яке відповідно до законодавства не підлягає приватизації та передається Національній акціонерній компанії Нафтогаз України у користування, а саме: магістральні газонафтропроводи та споруди на них; розподільні газонафтопроводи та споруди на них; газонафтосховища; транспортні засоби спеціального призначення (Додаток 3).

Цією ж постановою затверджено перелік відкритих акціонерних товариств, пакети акцій яких залишені у державній власності і передаються до статутного фонду Національній акціонерній компанії Нафтогаз України . До переліку включено, зокрема, Львівгаз.

6.3. На підставі зазначеної постанови, а також Указу Президента України від 15.06.1993 № 210/93 Про корпоратизацію підприємств та Положення про порядок корпоратизації підприємств, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.1993 № 508, підприємство Львівгаз було перетворено у відкрите акціонерне товариство з газопостачання та газифікації Львівгаз .

Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації Львівгаз (у подальшому перейменоване в акціонерне товариство Оператор газорозподільної системи Львівгаз ) є правонаступником всіх прав та обов`язків державного підприємства по газопостачанню та газифікації Львівгаз та відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації Львівгаз .

6.4. Постановою Кабінету Міністрів України Про деякі питання використання державного майна для забезпечення розподілу природного газу від 20.08.2012 № 770 (далі - Постанова КМУ № 770) установлено, що державне майно, яке використовується для забезпечення розподілу природного газу, не підлягає приватизації, обліковується на балансі господарських товариств із газопостачання та газифікації і не може бути відокремлене від їх основного виробництва, використовується зазначеними товариствами на праві господарського відання.

У пункті 3 цієї постанови доручено Міністерству енергетики та вугільної промисловості укласти з господарськими товариствами із газопостачання та газифікації, на балансі яких обліковується державне майно, яке використовується для забезпечення розподілу природного газу, не підлягає приватизації і не може бути відокремлене від їх основного виробництва, договори про надання такого майна на праві господарського відання згідно з примірним договором, що затверджується зазначеним Міністерством разом з Фондом державного майна.

Також Постановою КМУ № 770 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 № 747 Про утворення Національної акціонерної компанії Нафтогаз України та у додатку 3 до постанови у позиції Розподільні газонафтопроводи та споруди на них слово газонафтопродукти замінено словом нафтопродукти .

Тобто газорозподільні трубопроводи та споруди на них виключені зі складу майна, що передається у користування Національній акціонерній компанії Нафтогаз України .

6.5. Спільним наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та Фонду державного майна України від 09.11.2012 № 882/3812 затверджено Примірний договір про надання на праві господарського відання державного майна, яке використовується для забезпечення розподілу природного газу, не підлягає приватизації та обліковується на балансі господарського товариства із газопостачання та газифікації і не може бути відокремлене від їх основного виробництва.

6.6. Міністерство (орган управління) і Товариство (підприємство) уклали Договір, у преамбулі якого зазначено, що цей Договір укладено з метою забезпечення ефективного використання, збереження та відновлення державного майна, яке не підлягає приватизації, його цільової безаварійної експлуатації, покращення/відновлення, реконструкції і модернізації, а також надійності розподілу природного газу на виконання Постанови КМУ № 770.

За умовами Договору, зокрема:

предметом цього Договору є надання підприємству на праві господарського відання державного майна, яке використовується для забезпечення розподілу природного газу, не підлягає приватизації, обліковується на балансі підприємства і не може бути відокремлене від його основного виробництва (далі - державне майно). Перелік державного майна, яке перебуває на балансі підприємства та надається йому на праві господарського відання, зазначається у додатку 1, який є невід`ємною частиною Договору (пункти 1.1, 1,2);

наявність державного майна на балансі підприємства на праві господарського відання не означає набуття підприємством права власності на це майно. Власником державного майна, право господарського відання щодо якого має підприємство за цим договором, є держава в особі органу управління (пункт 2.1);

протягом строку дії Договору підприємству забороняється відчужувати державне майно, здавати його в оренду, в оперативний або фінансовий лізинг, концесію, позичати, передавати речові права (користування та/або володіння) щодо нього у заставу, передавати його в управління та вчиняти будь-які інші дії, що пов`язані із зміною його цільового призначення (пункт 2.2);

орган управління зобов`язаний здійснювати контроль за належним виконанням підприємством умов Договору та ефективним використанням і збереженням державного майна згідно з вимогами чинного законодавства (пункт 3.2.3);

підприємство має право використовувати державне майно, закріплене за ним на праві господарського відання, в обсязі, визначеному цим Договором, відповідно до мети, визначеної у преамбулі (пункт 3.3.1);

Договір є укладеним і набирає чинності з дати підписання його сторонами та скріплення печатками і діє до моменту відчуження майна, зазначеного у пункті 1.2 Договору, з державної власності (пункт 7.1).

6.7. Постановою Кабінету Міністрів України Про забезпечення ефективного використання газорозподільних систем або їх складових від 21.02.2017 № 95 (далі - Постанова КМУ № 95): затверджено типовий договір оренди газорозподільних систем або їх складових та примірний договір експлуатації газорозподільних систем або їх складових; визначено Міністерство енергетики та вугільної промисловості органом управління газорозподільними системами, власником яких є держава, або їх складовими (газорозподільні системи); внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 № 747 Про утворення Національної акціонерної компанії Нафтогаз України - зі змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 20.08.2012 № 770 та від 30.09.2015 № 796; доручено Міністерству енергетики та вугільної промисловості разом з операторами газорозподільних систем з метою врегулювання питання використання газорозподільних систем до набрання чинності абзацом другим пункту 1 цієї постанови вжити заходів для укладення до 10 березня 2017 року договорів експлуатації газорозподільних систем або їх складових, які набиратимуть чинності з 01.04.2017, а також розірвання попередніх договорів, якими регулюються відносини використання зазначеного майна.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2017 № 188 у Постанову КМУ № 95 внесено зміни та виключено вимогу про розірвання попередніх договорів, якими регулюються відносини використання відповідного майна.

Іншого порядку використання газорозподільних систем, власником яких є держава, або їх складових на законодавчому рівні не закріплено.

6.8. Керуючись Постановою КМУ № 95 (з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2017 № 188), Міністерство енергетики та вугільної промисловості України (орган управління) та Товариство (оператор) уклали Додаткову угоду до Договору та погодили протокол розбіжностей до неї від 09.06.2017.

За умовами Договору в редакції Додаткової угоди:

предметом цього Договору є надання оператору права на експлуатацію державних газорозподільних систем або їх складових, що є державним майном, яке використовується для забезпечення розподілу природного газу, не підлягає приватизації, обліковується на балансі оператора та не може бути відокремлене від його основного виробництва, згідно з переліком, що є додатком № 1 до цього Договору (далі - майно), до яких підключені (приєднані) інші газові мережі (пункт 1 з урахуванням протоколу розбіжностей);

право на експлуатацію майна надається з метою провадження оператором ліцензованої діяльності з розподілу природного газу та безаварійного розподілу природного газу його споживачам, ефективного використання майна, його збереження, відновлення, поліпшення, реконструкції та модернізації. Право власності на майно, надане за цим договором, належить державі. Укладення цього договору не змінює права власності на майно, надане оператору в експлуатацію. Надане в експлуатацію майно обліковується на балансі оператора. Оператору забороняється будь-яким чином відчужувати чи обтяжувати майно, а також здавати його в оренду, надавати в оперативний або фінансовий лізинг, передавати речові або будь-які інші права щодо нього, передавати його у заставу, в управління та вчиняти будь-які дії, пов`язані із зміною його цільового призначення (пункти 4, 5, 6, 7, 8);

оператор зобов`язується виконувати роботи, пов`язані із поліпшенням, відновленням, ремонтом, реконструкцією та технічним обслуговуванням майна, відповідно до вимог законодавства, цього Договору, а також створювати умови для безпечної та безаварійної його експлуатації. Оператор забезпечує фінансування за рахунок власних коштів робіт, передбачених в абзаці першому цього пункту, в розмірі не менш як 100 відсотків амортизаційних відрахувань, передбачених у тарифах на послуги з розподілу природного газу. Амортизаційні відрахування, які визначають розмір фінансування зазначених робіт, розраховуються як сума амортизації, передбаченої в тарифах на розподіл природного газу, затверджених НКРЕКП, зменшена на розмір амортизації, яка віднесена на майно оператора, побудованого (отриманого) за власні кошти оператора або отриманого від третіх осіб, крім держави (пункт 13);

оператор щороку здійснює відрахування плати за надане відповідно до цього Договору право на експлуатацію майна, що належить державі та обліковується на балансі оператора, у розмірі 10 відсотків його залишкової балансової вартості, з урахуванням умов, визначених абзацом третім цього пункту. Плата за експлуатацію сплачується оператором до державного бюджету протягом року рівними частинами щокварталу до 25 числа наступного місяця шляхом перерахування коштів на рахунок у Казначействі. Передбачені цим пунктом відрахування здійснюються за умови включення таких платежів до структури тарифу на розподіл природного газу та в обсязі, встановленому тарифом. Оператор протягом 30 днів з моменту підписання цього Договору зобов`язаний звернутися до НКРЕКП з відповідною заявою про включення плати за право експлуатації майна до структури тарифу на розподіл природного газу (пункт 15 з урахуванням протоколу розбіжностей);

цей Договір набирає чинності з дати його підписання повноважними представниками сторін та скріплення печатками сторін (у разі наявності) і діє до його припинення з підстав, передбачених пунктом 32 цього Договору (пункт 31);

дія цього Договору припиняється у разі: укладення сторонами іншого договору, предметом якого є використання відповідного державного майна; достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду; банкрутства оператора - з дати визнання оператора банкрутом; прийняття рішення про ліквідацію оператора за рішенням учасників - з дати прийняття такого рішення (пункт 32 з урахуванням протоколу розбіжностей).

6.9. Додатком № 1 до Договору наведено перелік державного майна, яке перебуває на балансі Товариства та надається йому на праві господарського відання, загальною залишковою вартістю 200 908 826,93 грн.

6.10. Прокурор, вважаючи, що Договір, а також Додаткова угода і протокол розбіжностей до неї укладені з порушенням встановленого законодавством порядку передачі в користування державного майна - газорозподільних систем, звернувся в інтересах держави в особі Фонду з позовом у цій справі.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА

7. Законодавство України

7.1. Конституція України:

частина перша статті 113:

- Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади;

пункт 5 частини першої статті 116:

- Кабінет Міністрів України забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об`єктами державної власності відповідно до закону;

частина перша статті 117:

- Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

7.2. ЦК України:

пункт 1 частини другої статті 11:

- підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини;

частини перша і друга статті 22:

- особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування;

- збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода);

стаття 203:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей;

частини перша і третя статті 215:

- підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу;

- якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин);

стаття 326:

- у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.

7.3. Закон України Про управління об`єктами державної власності :

стаття 1:

- управління об`єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб;

частина перша статті 5:

- Кабінет Міністрів України є суб`єктом управління, що визначає об`єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об`єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб`єктам управління, визначеним цим Законом.

7.4. Закон України Про прокуратуру :

абзац перший частини третьої статті 23:

- прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

7.5. ГПК України:

частина перша статті 13:

- судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін;

частини третя, четверта статті 53:

- у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами;

- прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу;

частина перша статті 73:

- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи;

частина перша статті 74:

- кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень;

частина четверта статті 236:

- при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду;

частини перша та друга статті 300:

- переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права;

- суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази;

пункт 1 частини першої статті 308:

- суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення;

частина перша статті 309:

- суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

8.2. У прийнятті рішень суди попередніх інстанцій виходили з того, що: оспорюваний Договір укладений відповідачами на виконання положень Постанови КМУ № 770; при укладенні Додаткової угоди до Договору (разом з протоколом розбіжностей) сторони керувались Постановою КМУ № 95 (з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2017 № 188).

В силу положень статті 117 Конституції України акти Кабінету Міністрів України є обов`язковими до виконання.

8.3. При цьому Постановою КМУ № 770 доручено саме Міністерству енергетики та вугільної промисловості України укласти з господарськими товариствами із газопостачання та газифікації, на балансі яких обліковується державне майно, яке використовується для забезпечення розподілу природного газу, не підлягає приватизації і не може бути відокремлене від їх основного виробництва, договори про надання такого майна на праві господарського відання згідно з відповідним примірним договором.

Також Міністерство енергетики та вугільної промисловості Постановою КМУ № 95 визначено органом управління газорозподільними системами, власником яких є держава, або їх складовими.

Тобто як на момент укладення спірного Договору, так і на час розгляду справи органом управління газорозподільними системами, власником яких є держава, або їх складових, є Міністерство енергетики та вугільної промисловості України (правонаступник - Міністерство енергетики України).

8.4. Постанови Кабінету Міністрів України № 770 та № 95 є чинними, будь-яких доказів на підтвердження визнання їх незаконними або скасування у встановленому законом порядку матеріали справи не містять, а сторонами не надано.

8.5. Надавши власну оцінку оспорюваним правочинам, суди дійшли висновку, що вони не суперечать умовам примірного договору про надання на праві господарського відання державного майна, яке використовується для забезпечення розподілу природного газу, не підлягає приватизації та обліковується на балансі господарського товариства із газопостачання та газифікації і не може бути відокремлене від їх основного виробництва, а надалі - примірному договору експлуатації газорозподільних систем або їх складових.

8.6. З урахуванням викладеного суди попередніх інстанцій, повно та всебічно дослідивши обставини справи, з дотриманням наведених приписів матеріального права дійшли висновку, що Прокурором та позивачем належними і допустимими доказами не доведено існування підстав для визнання оспорюваних правочинів недійсними, як і не доведено наявності порушення цими правочинами прав або законних інтересів Фонду, який у цій справі Прокурором визначений як орган, уповноважений державою на здійснення функцій у спірних правовідносинах.

8.7. Щодо позовних вимог про стягнення з Товариства збитків у розмірі 148 430 179,32 грн. Суд виходить з такого.

8.7.1. Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, необхідною є наявність усіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка; збитки; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданими збитками; вина.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

8.7.2. Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

8.7.3. Важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої особи. Слід довести, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

8.7.4. Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.

8.7.5. Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов`язків. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.

8.7.6. В обґрунтування вимог про стягнення з Товариства збитків (упущеної вигоди) Прокурор посилався на те, що у зв`язку з безпідставним безоплатним використанням Товариством спірного державного майна, яке підлягало передачі в користування виключно на умовах платного користування, держава протягом 2013- 2017 років не отримала дохід у розмірі 148 430 179, 32 грн.

Водночас користування спірним майном здійснюється Товариством на підставі Договору та Додаткової угоди до нього (з урахуванням протоколу розбіжностей), укладених між відповідачами на виконання постанов Кабінету Міністрів України, що свідчить про відсутність протиправності в діях відповідачів у спірних правовідносинах.

8.7.7. З урахуванням викладеного, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що позивачем та Прокурором не доведено факту заподіяння державі збитків та наявності в діях Товариства всіх елементів складу цивільного правопорушення, наявність яких є необхідною для настання такої міри відповідальності, як стягнення збитків.

8.8. Підставою для відкриття касаційного провадження у даній справі стали приписи пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України, згідно з якими підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

8.9. За твердженням Прокурора, існують підстави для відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 12.08.2020 зі справи № 910/3501/18.

8.10. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення зі справи № 910/3501/18, обставини якої є подібними зі справою, що розглядається, Верховний Суд дійшов висновку, що в контексті спірних правовідносин положення статей 22, 203, 215 ЦК України необхідно застосовувати таким чином.

Укладення між суб`єктом господарювання та центральним органом виконавчої влади договору про надання на праві господарського відання державного майна на виконання приписів чинної та обов`язкової до виконання постанови Кабінету Міністрів України свідчить про відсутність протиправних дій сторін договору та про недоведеність підстав для визнання такого правочину недійсним за статтями 203, 215 ЦК України. Відсутність протиправних дій учасника правовідносин як одного з обов`язкових елементів цивільної відповідальності виключає застосування до нього такої міри відповідальності як відшкодування збитків, за статтею 22 ЦК України.

8.11. У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до наведеного правового висновку Верховного Суду.

При цьому колегія суддів Касаційного господарського суду, яка здійснює касаційний перегляд судових рішень у даній справі, не вбачає в доводах касаційної скарги Прокурора достатніх аргументів для відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 12.08.2020 зі справи № 910/3501/18.

8.12. У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі Чепмен проти Сполученого Королівства (Chapman v. the United Kingdom) Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

8.13. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання (такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 зі справи № 823/2042/16).

8.14. Скаржник також зазначає про те, що у розгляді даної справи судами попередніх інстанцій мало місце порушення норм процесуального права щодо повного та всебічного дослідження обставин, доказів і аргументів учасників справи, що мають значення для правильного розгляду позовних вимог.

Зазначене твердження спростовується змістом судових рішень першої й апеляційної інстанцій, повним, всебічним та об`єктивним розглядом справи названими судами.

8.15. Верховний Суд, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", аналізуючи повноту дослідження судами обставин при розгляді цієї справи, зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини не зобов`язує національні суди надавати детальну відповідь на кожен аргумент заявника (сторони у справі). Суди зобов`язані давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки в світлі конкретних обставин справи. Аналізуючи через призму зазначених висновків ЄСПЛ повноту дослідження судами обставин цієї справи та обґрунтування судових рішень, Суд погоджується з виконанням судами попередніх інстанцій обов`язку щодо обґрунтування своїх висновків та не вбачає порушення норм матеріального і процесуального права, які могли б потягнути наслідки скасування оскаржуваних судових рішень.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, підстави для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду зі справи № 910/3501/18, скаржником не доведені, у зв`язку з чим відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

10. Судові витрати

З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, витрати зі сплати судового збору згідно зі статтею 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду міста Києва від 29.08.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.10.2020 зі справи № 910/3500/18 залишити без змін, а касаційну скаргу заступника Генерального прокурора - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Б. Львов

Суддя І. Булгакова

Суддя В. Селіваненко