Постанова

від 22.02.2021 по справі 916/1719/20

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2021 року м. ОдесаСправа № 916/1719/20 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Принцевської Н.М., Ярош А.І.

секретар судового засідання : Шевчук Н.О.

за участю представників учасників справи:

від Товариства з обмеженою відповідальністю «НФМ АГРО» , м. Новомосковськ Дніпропетровської області - не з`явився;

від Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство «РІДНА ПРИРОДА» , м. Одеса - не з`явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство «РІДНА ПРИРОДА» , м. Одеса

на рішення Господарського суду Одеської області від 04.11.2020 року, м. Одеса, суддя Бездоля Ю.С., повний текст рішення складено та підписано 16.11.2020 року

у справі № 916/1719/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НФМ АГРО» , м. Новомосковськ Дніпропетровської області

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство «РІДНА ПРИРОДА» , м. Одеса

про стягнення 958 966,64 грн. -,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

У червні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «НФМ АГРО» , м.Новомосковськ Дніпропетровської області звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство «РІДНА ПРИРОДА» , м. Одеса, в якій просило суд, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 31.08.2020 року (вх. № 22724/20), стягнути з відповідача на свою користь 958 966 грн. 64 коп., з яких: 783 206грн. 71 коп. основного боргу, 140 663 грн. 17 коп. - пені, 14 615 грн. 24 коп. - інфляційних втрат та 20 481 грн. 52 коп. - річних, а також відшкодувати позивачу за рахунок відповідача судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов укладеного між сторонами договору постачання запасних частин від 13.02.2019 року № H-85VAL-19 позивач поставив, а відповідач (з урахуванням повернення товару) прийняв товар - запасні частини і матеріали до сільськогосподарської техніки в асортименті на загальну суму 940 206 грн. 71 коп. з ПДВ, проте відповідач в порядку та в строки передбачені договором за отриманий товар у повному обсязі не розрахувався, що і стало підставою для звернення позивача із відповідним позовом до суду про стягнення боргу та нарахуванням передбаченої договором пені, інфляційних втрат та річних.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 04.11.2020 року у справі №916/1719/20 (суддя Бездоля Ю.С.) позов задоволено у повному обсязі; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство «РІДНА ПРИРОДА» , м. Одеса на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НФМ АГРО» , Дніпропетровська обл., м. Новомосковськ 783 206 грн. 71 коп. - основного боргу, 140 663 грн. 17 коп. - пені, 14 615 грн. 24 коп. - інфляційних втрат, 20 481 грн. 52 коп. - відсотків річних та 14 384 грн. 50 коп. - судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем належними та допустимими доказами доведено про те, що відповідачем не виконано належним чином своїх зобов`язань за договором постачання запасних частин від 13.02.2019 року № H-85VAL-19, внаслідок чого, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «НФМ АГРО» , Дніпропетровська обл., м. Новомосковськ про стягнення з відповідача 783206 грн. 71 коп. основного боргу, нарахованих пені, інфляційних втрат та відсотків річних є правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство «РІДНА ПРИРОДА» , м. Одеса з рішенням суду першої інстанції не погодилось, тому звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило суд скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 04.11.2020 року у справі №916/1719/20 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «НФМ АГРО» , Дніпропетровська обл., м. Новомосковськ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство «РІДНА ПРИРОДА» , м.Одеса про стягнення 958 966 грн. 64 коп. - відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи. Зокрема, скаржник, посилаючись на порушення судом першої інстанції вимог ст. 233 Господарського кодексу України, зазначає, що вирiшуючи питания про зменшення розмiру пенi та штрафу, якi підлягають стягненню зi сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявнiсть значного перевищення розмiру неустойки порiвняно з розмiром збиткiв, а також об`єктивно оцiнити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з iнтересiв сторiн, якi заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов' язання, незначностi прострочення у виконаннi зобов`язання, невiдповiдностi розмiру пенi наслiдкам порушення, негайного добровiльного усунення винною стороною порушення та його наслiдкiв та iн. Тобто, скаржник наголошує на тому, що судом першої інстанції фактично, в порушення матеріальних норм, не зменшено розміру неустойки, оскільки заявлена позивачем до стягнення з відповідача сума значно перевищує розмір збитків Товариства з обмеженою відповідальністю «НФМ АГРО» , Дніпропетровська обл., м. Новомосковськ.

Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю «Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство «РІДНА ПРИРОДА» , м. Одеса звертає увагу колегії суддів Південно-західного апеляційного господарського суду на ту обставину, що винесення судового рiшення вiдбулось за вiдсутностi представника відповідача, яким не iгнорувалось право на участь в судовому слуханні справи, а надавались відповідні клопотання з посиланням на рiшення органiв суддiвського самоврядування, винесених з метою забезпечення прiоритету природного права на життя та безпечне довкiлля.

Отже, зважаючи на викладене вище, скаржник вважає, що слухання справи без участi представника вiдповiдача є порушенням права останнього на справедливий судовий розгляд.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.12.2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство «РІДНА ПРИРОДА» , м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 04.11.2020 року у справі № 916/1719/20, справу призначено до судового розгляду.

14.01.2021 року до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «НФМ АГРО» , м. Новомосковськ Дніпропетровської області надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив суд апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство «РІДНА ПРИРОДА» , м. Одеса залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 04.11.2020 року у справі № 916/1719/20 - без змін. Судовою колегією відзив було долучено до матеріалів справи.

У відзиві позивач зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю «НФМ АГРО» , м. Новомосковськ Дніпропетровської області рiшення Господарського суду Одеської областi вiд 04.11.2020 року по справi № 916/1719/20 вважає законним i обґрунтованим, постановленим з дотриманням норм матерiального i процесуального права, а висновки суду такими, що повнiстю вiдповiдають фактичним обставинам справи, в зв`язку з чим апеляцiйна скарга є безпiдставною та задоволенню не підлягає.

Крім того, посилаючись на низку норм Господарського та Цивільного кодексів України, позивач вказує, що оскiльки в договорi постачання сторони визначили порядок, строки поставки та розрахункiв, а видатковi накладнi пiдписанi вiдповiдачем без жодних зауважень, останнiй був обiзнаний про необхiднiсть оплати поставленого товару та погодився з передбаченою договором вiдповiдальнiстю за порушення ним умов договору, однак тривалий час не вживав i до теперiшнього часу не вживає жодних заходiв з погашения заборгованостi, наявнiсть iнших виняткових обставин ним не зазначено та не доведено, а заявлений розмiр пенi в сумi 140 663 грн. 17 коп. не перевищує суми основного боргу, пiдстави для зменшення розмiру пенi вiдсутнi.

Разом з тим, як зауважує Товариство з обмеженою відповідальністю «НФМ АГРО» , м. Новомосковськ Дніпропетровської області заявленi до стягнення суми iнфляцiйних втрат та 3 % рiчних за своєю правовою природою не є штрафними санкцiями в розумiннi статтi 230 Господарського кодексу України, а є способом вiдшкодування понесених кредитором збиткiв вiд знецiнення національної валюти та платою за користування грошовими коштами, право на зменшення яких передбачено чинним законодавством України.

Також позивач, вважаючи, що пiд час розгляду справи судом першої інстанції було належним чином забезпечено можливiсть реалізації вiдповiдачем права надати суду уснi або письмовi пояснення з викладенням своїх доводiв та заперечень по сутi справи, якою вiдповiдач не скористався, що в свою чергу, підтверджує необґрунтованість твердження останнього про порушення судом першої інстанції норм процесуального права на забезпечення можливості участі його як сторони при розгляді справи.

В судове засідання представники учасників справи не з`явились, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи поштові повідомлення про вручення ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду про відкриття провадження у справі та призначення її до розгляду.

Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі Смірнов проти України , відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників учасників справи.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційних скарг, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство «РІДНА ПРИРОДА» , м. Одеса не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 04.11.2020 року у справі № 916/1719/20 є правомірним та таким, що не підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

13.02.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «НФМ АГРО» , Дніпропетровська обл., м. Новомосковськ (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство «РІДНА ПРИРОДА» , м. Одеса (покупець) укладено договір постачання запасних частин № H-85VAL-19, відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов`язався передати у власність Покупця запасні частини, масла, мастила і технічні рідини до сільськогосподарської техніки (товар), а Покупець зобов`язався - прийняти і оплатити товар на умовах цього договору.

Товар за цим договором постачається окремими партіями, відповідно до Специфікацій, які є невід`ємними частинами цього договору. Під окремою партією товару в цьому договорі розуміється Товар, зазначений у відповідній Специфікації, яка підписана повноваженими представниками сторін та скріплена печатками сторін. Найменування та код товару по каталогу підприємства-виробника, кількість, ціна, умови та строки поставки, узгодженої сторонами партії товару, вказуються в Специфікаціях, які є невід`ємною частиною цього договору. Умови цього договору викладені сторонами відповідно до вимог Офіційних правил тлумачення умов термінів ІНКОТЕРМС (в редакції 2010 року), які застосовуються з використанням особливостей, пов`язаних із внутрішньодержавним характером цього договору, а також особливостей, що випливають із умов цього договору (п. 1.2., 1.3.,1.4. договору).

Пунктом 2.1. договору визначено, що загальна сума цього договору, вказана в Специфікаціях, які є невід`ємною частиною договору, і закріплена в рахунку-фактурі, видатковій накладній на відповідну партію товару і включає ПДВ-20%.

За пунктами 3.1, 3.2 договору вбачається, що постачальник поставляє товар покупцю окремими партіями, на умовах та в строки у відповідності зі Специфікаціями. Датою поставки партії Товару вважається дата підписання уповноваженими представниками Сторін видаткової накладної Постачальника на дану окрему партію товару згідно Специфікації.

Розділом 5 договору визначено порядок розрахунків між сторонами за умовами договору постачання, а саме, оплата вартості товару, що постачається на умовах цього договору, здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний банківський рахунок постачальника. Оплата за товар здійснюється покупцем на умовах і в строки, погоджені сторонами у Специфікації, на підставі рахунку постачальника. Продавець зобов`язується відпускати (передавати у власність) покупцю товар на умовах відстрочки оплати. Строк оплати - не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів з дати поставки. У випадку, якщо строк оплати перевищить 30 (тридцять) календарних днів з дати поставки, продавець має право призупинити передачу товару на умовах відстрочення платежу. При цьому, ціна за одиницю та загальна вартість партії товару, а також еквівалент вартості партії товару в валюті (долари США, євро) та курс (гривні по долару США або євро), згідно якого розраховувався валютний еквівалент вартості товару, визначаються у відповідних Специфікаціях, які є невід`ємною частиною даного договору. Сторони домовилися, що курс долара США, євро до гривні буде визначено згідно даних сайту http://minfin.com.ua/currency/mb зафіксований на момент закриття торгів (Міжбанк). Таким чином, якщо у день, що передує дню платежу курс продажу долара США, євро на Міжбанку, зміниться більш як на +3% порівняно з курсом продажу долара США, євро на Міжбанку, який передує дню підписання Специфікації, то сума у гривнях, що підлягає сплаті покупцем на виконання ним зобов`язань за цим договором, визначається шляхом множення грошового еквіваленту в іноземній валюті визначеного у відповідних Специфікаціях, на курс продажу долара США на Міжбанку на день, який передує дню фактичного здійснення платежу покупцем. Зобов`язання покупця по оплаті вважаються виконаними з дати зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, вказаний в даному договорі. При перерахуванні коштів покупцем на рахунок постачальника необхідно обов`язково вказувати в платіжному документі номер і дату рахунку-фактури (за наявності) та договору.

З вимог п. 6.1 договору вбачається, що товар передається від постачальника до покупця за дорученням покупця на підставі видаткових накладних.

За невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за договором, сторони домовились, що несуть відповідальність, передбачену законодавством та розділом 7 договору постачання.

Відповідно до п. 7.2 договору, у разі порушення терміну оплати за товар, зазначеного в п.5.2 договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення оплати. В разі порушення терміну поставки товару, зазначеного в п. 3.1. договору, постачальник сплачує покупцеві штраф у розмірі річних процентів, який дорівнює подвійній обліковій ставці НБУ, що діяла на момент нарахування штрафу.

З п. 11.1 договору вбачається, що він набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань за даним договором. Якщо за десять днів до закінчення строку дії даного договору жодна зі Сторін не повідомить іншу Сторону рекомендованим листом про розірвання договору, строк дії даного договору вважається кожного разу автоматично продовженим до 31 грудня наступного календарного року включно.

У подальшому, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій з матеріалів справи, позивачем відповідачу в період з липня 2019 року по листопад 2019 року було поставлено товар на загальну суму 940 206 грн. 71 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними від 03.07.2019 року №РН-00025613, №РН-00025620, №РН-00025592 №РН-00025596, №РН-00025643; від 04.07.2019 року №РН-00025949; від 05.07.2019 року №РН-00026415; від 10.07.2019 №РН-00027107, №РН-00027109; від 17.07.2019 року №РН-00028511, №РН-00029207, №РН-00028530,№РН-00028610; від 19.07.2019 №РН-00029079, №РН-00029080, №РН-00029211, №РН-00029206; від 22.07.2019, №РН-00029281, №РН-00029311; від 23.07.2019 року, №РН-00029707; від 25.07.2019 року №РН-00030147; від 30.07.2020 року №РН-00030875, №РН-00030876; від 31.07.2019 року №РН-00031148; від 05.08.2019 року №РН-00032026; від 06.08.2019 року №РН-00032268; від 08.08.2019 року №РН-00032667, №РН-00032670, №РН-00032840, від 12.08.2019 року №РН-00033404, №РН-00033405; від 13.08.2019 року №РН-00033538, №РН-00033647, №РН-00033650; від 15.08.2019 року №РН-00033946, №РН-00033980, №РН-00034069, №РН-00034071; від 19.08.2019 року №РН-00034649, №РН-00034651, №РН-00034726; від 22.08.2019 року №РН-00035534; від 23.08.2019 року №РН-00035563, №РН-00035569; від 27.08.2019 року №РН-00035893, №РН-00035988; від 30.08.2019 року №РН-00037007; від 04.09.2019 року №РН-00037654; від 06.09.2019 року №РН-00038398; від 11.09.2019 року №РН-00039307, №РН-00039309; від 13.09.2019 року №РН-00039891, №РН-00039899; від 18.09.2019 року №РН-00040741; від 20.09.2019 року №РН-00041606; від 25.09.2019 року №РН-00042250, №РН-00042252; від 26.09.2019 року №РН-00042504; від 27.09.2019 року №РН-00042688; від 01.10.2019 року №РН-00043502, №РН-00043505; від 02.10.2019 року №РН-00043736; від 04.10.2019 року №РН-00044267, №РН-00044363, №РН-00044364, №РН-00044367; від 07.10.2019 року, №РН-00044614; від 11.10.2019 року №РН-00045539, №РН-00045542, №РН-00045624; від 15.10.2019 року №РН-00045858; від 18.10.2019 року №РН-00046872; від 22.10.2019 року №РН-00047408; від 23.10.2019 року №РН-00047537, №РН-00047538, №РН-00047539; від 24.10.2019 року №РН-00048015; від 25.10.2019 року №РН-00048373; від 29.10.2019 року №РН-00048807; від 31.10.2019 року №РН-00049235, №РН-00049243; від 01.11.2019 року №РН-00049245, №РН-00049253, №РН-00049366, №РН-0С049367, №РН-00049368; від 04.11.2019 року №РН-00049500, №РН-00049658; від 07.11.2019 року №РН-00050066, №РН-00050166; від 08.11.2019 року №РН-00050233, №РН-00050365, №РН-00050366, №РН-00050367; від 11.11.2019 року №РН-00050529, №РН-00050530, №РН-00050577; від 12.11.2019 року №РН-00050738, №РН-00050739, №РН-00050742; від 14.11.2019 року №РН-00051027.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство «РІДНА ПРИРОДА» , м. Одеса господарські зобов`язання частково виконано та сплачено за поставлений товар у розмірі 157 000 грн., про що свідчать наявні платіжні доручення від 28.08.2019 року № 1083 на суму 100 000 грн., від 17.10.2019 року № 1298 на суму 57 000 грн.

З наданих позивачем розрахунків, з урахуванням заяви останнього про збільшення розміру позовних вимог від 31.08.2020 року за вх. № 22724/20, яка була прийнята судом першої інстанції до розгляду, розмір пені за невиконання зобов`язань за договором постачання від 13.02.2019 року № H-85VAL-19 складає 140 663 грн. 17 коп.; розмір нарахованих позивачем 3% річних становить 20 481 грн. 52 коп.; інфляційних нарахувань - 14 615 грн. 24 коп.

З акту звірки взаємних розрахунків станом на період з 01.01.2019 року по 21.11.2019 року вбачається, що заборгованість відповідача перед позивачем складає 783 206 грн. 71 коп. Вказаний вище акт звірки підписано та скріплено печатками як з боку Товариства з обмеженою відповідальністю «НФМ АГРО» , м. Новомосковськ Дніпропетровської області, так і з боку Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство «РІДНА ПРИРОДА» , м. Одеса.

Інших належних та допустимих доказів по справі, які б свідчили про виконання відповідачем своїх господарських зобов`язань перед позивачем у повному обсязі матеріали справи не містять. Як і не містять письмових чи усних клопотань про зменшення розміру штрафних санкцій.

Предметом спору у даній справі є наявність або відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми нарахованої позивачем заборгованості за договором постачання запасних частин від 13.02.2019 року №H-85VAL-19.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.

В силу ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

За положеннями ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою ст. 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Зазначені висновки висвітлені в абзаці 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року № 3-рп/2003.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. До господарського суду вправі звернутись кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, тобто має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського Кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

У відповідності до приписів ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Статтею 265 Господарського кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За положеннями ст. 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

При цьому, обов`язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи ст. 692 Цивільного кодексу України) виникає з моменту його прийняття. Частиною 1 ст. 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Відповідно до ст. 689 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Частина 1 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлює, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями ст. 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із п. 3 ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 216, ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є фінансовими санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів (девальвації грошової одиниці України) та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ця міра відповідальності нараховуються незалежно від наявності вини боржника, оскільки передбачена законом і є частиною грошового зобов`язання боржника до моменту його припинення згідно норм матеріального права України.

Передбачене законом (ст. 625 Цивільного кодексу України) право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Статтею 6 і 627 Цивільного кодексу України передбачено свободу договору, що полягає в тому, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Необхідно зазначити, що свобода договору передбачає не лише право сторін вільно виявляти волю на вступ у договірні відносини, але включає також можливість визначати зміст договору, у тому числі і визначати способи забезпечення договірних зобов`язань та гарантії прав сторін. Саме така свобода обмежується рамками чинних нормативних актів, звичаїв ділового обороту, а дії сторін повинні відповідати вимогам розумності, добросовісності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб`єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Частиною 4 ст. 179 Господарського кодексу України зазначено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: - вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; - примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; - типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; - договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. Тобто Господарський кодекс України також передбачає широку свободу сторін при укладенні господарських договорів, з урахуванням того, що суб`єкти господарювання є рівними за своїм правовим статусом.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України). При цьому, законодавець передбачив, що спрямування сторін договору має презюмувати безперечне виконання договірних зобов`язань.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Переглядаючи справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство «РІДНА ПРИРОДА» , м. Одеса, колегією суддів встановлено, що між позивачем та відповідачем, в рамках договору постачання запасних частин від 13.02.2019 року № H-85VAL-19 існували господарські правовідносини, за якими позивач поставив, а відповідач (з урахуванням повернення товару) прийняв товар - запасні частини і матеріали до сільськогосподарської техніки в асортименті на загальну суму 940 206 грн. 71 коп. з урахуванням ПДВ про що свідчать наявні у матеріалах господарської справи копії видаткових накладних, викладених в описовій частині постанови, що також не заперечується сторонами по справі.

Крім того, як встановлено судом першої інстанції та апеляційним судом, належних та допустимих доказів щодо оплати у повному обсязі за поставлений товар відповідачем ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції надано не було, крім наявних у матеріалах справи платіжних доручень від 28.08.2019 року № 1083 на суму 100 000 грн., від 17.10.2019 року, № 1298 на суму 57 000 грн., які свідчать про часткову оплату товару відповідачем за договором постачання, що останнім при розгляді справи Господарським судом Одеської області та апеляційному перегляді оскаржуваного рішення Південно-західним апеляційним господарським судом, не заперечувалось.

Відтак, у зв`язку з невиконанням своїх господарських зобов`язань у повному обсязі відповідачем, позивачем нараховано суму загальної заборгованості за договором, пеню, 3% річних та розмір інфляційних втрат відповідно до умов договору, а саме, розділу 7 та ст. 625 Цивільного кодексу України.

З огляду на наявні у матеріалах справи належні та допустимі письмові докази, зокрема, копії видаткових накладних, які підписані та скріплені печатками як позивача, так і відповідача, копії платіжних доручень та акт звіряння, також із наявними підписами та печатками, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду під час апеляційного перегляду справи № 916/1719/20 дійшла до переконання про правомірність висновку Господарського суду Одеської області, викладеного в оскаржуваному рішенні від 04.11.2020 року щодо наявності підстав для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство «РІДНА ПРИРОДА» , м. Одеса на користь позивача основного боргу у розмірі 783 206 грн. 71 коп., у зв`язку з невиконанням відповідачем належним чином взятих на себе господарських зобов`язань за договором постачання запасних частин щодо оплати отриманого товару у повному обсязі.

Крім того, колегія суддів зауважує, що також правомірним є нарахування та стягнення з відповідача Господарським судом Одеської області відповідних сум пені, 3% річних та інфляційних втрат з огляду на вимоги ст. 625 Цивільного кодексу України та п. 7.2 договору постачання запасних частин від 13.02.2019 року, оскільки, як вже було зазначено раніше колегією суддів, ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, а умовами п. п. 7.2 договору визначено, що у разі порушення терміну оплати за товар, зазначеного в п. 5.2 договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення оплати. При цьому, спірний договір постачання підписаний відповідачем в добровільному порядку, без заперечень та зауважень.

Перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, колегія суддів дійшла висновку про його вірність.

Відтак, зважаючи на відсутність оплати у повному обсязі з боку відповідача за поставлений за спірним договором постачання запасних частин, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, викладеною у оскаржуваному рішенні по справі № 916/1719/20 про стягнення з відповідача на користь позивача, нарахованих Товариством з обмеженою відповідальністю «НФМ АГРО» , м. Новомосковськ Дніпропетровської області пені, 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки, уклавши в добровільному порядку, без заперечень та зауважень договір поставки, виходячи з принципу свободи договору, зазначеному вище, сторони у справі прийняли на себе передбачені зазначеним договором зобов`язання як щодо оформлення та порядку поставки товару, так і щодо умов оплати за такий поставлений товар.

Натомість, не погоджуючись з рішенням Господарського суду Одеської області в повному обсязі, відповідач, викладаючи свою позицію у тексті апеляційної скарги вважає, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення, порушив вимоги ст. 233 Господарського кодексу України. А саме, на думку скаржника, вирiшуючи питания про зменшення розмiру пенi та штрафу, якi підлягають стягненню зi сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявнiсть значного перевищення розмiру неустойки порiвняно з розмiром збиткiв, а також об`єктивно оцiнити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з iнтересiв сторiн, якi заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов' язання, незначностi прострочення у виконаннi зобов' язання, невiдповiдностi розмiру пенi наслiдкам порушення, негайного добровiльного усунення винною стороною порушення та його наслiдкiв та iн. Тобто, скаржник наголошує на тому, що судом першої інстанції фактично, в порушення матеріальних норм, не зменшено розміру неустойки, оскільки заявлена позивачем до стягнення з відповідача сума значно перевищує розмір збитків Товариства з обмеженою відповідальністю «НФМ АГРО» .

Колегія суддів не приймає до уваги зазначене вище твердження відповідача з наступних підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених ст. 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Так, главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до ч. 2 ст. 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (ч. 3 ст. 216 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 1, 2 ст. 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

При цьому, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Проценти, передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України, за своєю природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів. Тобто такі проценти є гарантією для кредитора у вигляді настання певних негативних правових наслідків для боржника через неналежне виконання ним узятих за договором зобов`язань.

Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18 дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Тобто фактично, у вказаній постанові Велика Палата верховного Суду дійшла висновку, що за певних умов та з урахуванням конкретних обставин справи, за аналогією ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, суд може зменшити розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій.

Проте, судова колегія зауважує, що за загальним правилом чинного процесуального законодавства таке зменшення відбувається тільки за клопотанням заінтересованої сторони, яке повинно бути заявлене у строки, передбачені законом або судом, при цьому, суд має взяти до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу,та вказані обставини мають бути доведені заінтересованою стороною. Суд не наділений в даному випадку повноваженнями за своєю ініціативою вирішувати таке питання, оскільки буде порушено принцип диспозитивності та балансу інтересів сторін у справі.

Разом з тим, в даному випадку, як вбачається з матеріалів справи, судова колегія наголошує, що під час розгляду справи в суді першої інстанції скаржником відповідне клопотання взагалі не заявлялось, що унеможливлює зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій в даному випадку наразі судом апеляційної інстанції.

Про неможливість вирішення такого питання під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції свідчить також і те, що обставини наявності підстав для зменшення заявлених позивачем до стягнення сум пені та відсотків річник встановлюються на підставі відповідних доказів, якими заявник такого клопотання підтверджує наявність обставин, на яких воно ґрунтується, як-то майновий стан заявника, ступінь виконання зобов`язань тощо. При цьому, судова колегія зауважує, що скаржником такі докази ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції разом з апеляційною скаргою надані не були, з огляду на що твердження відповідача про те, що судом першої інстанції було порушено вимоги ст. 233 Господарського кодексу України не заслуговують на увагу та не приймаються колегією суддів як належне.

Крім того, як було зазначено судовою колегією раніше, ст. 6 і 627 Цивільного кодексу України передбачено свободу договору, що полягає в тому, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Необхідно зазначити, що свобода договору передбачає не лише право сторін вільно виявляти волю на вступ у договірні відносини, але включає також можливість визначати зміст договору, у тому числі і визначати способи забезпечення договірних зобов`язань та гарантії прав сторін. Саме така свобода обмежується рамками чинних нормативних актів, звичаїв ділового обороту, а дії сторін повинні відповідати вимогам розумності, добросовісності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб`єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

А саме, ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України зазначено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: - вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; - примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; - типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; - договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. Тобто Господарський кодекс України також передбачає широку свободу сторін при укладенні господарських договорів, з урахуванням того, що суб`єкти господарювання є рівними за своїм правовим статусом.

Тобто, сторони в добровільному порядку, підписавши вказаний договір з урахуванням принципу свободи договору, погодили відповідний відсоток річних, а тому і підстави для відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині, враховуючи викладене вище, відсутні.

Щодо доводу скаржника про те, що судом першої інстанції порушено право останнього на справедливий судовий розгляд, оскільки справа слухалася за відсутності відповідача, колегія суддів зазначає таке.

Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України передбачені права та обов`язки учасників справи, серед яких зокрема, учасники справи мають право: знайомитись з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень; подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб (п. 1- 3 ч. 1 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України); учасники справи зобов`язані зокрема, виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; (п. 1-2 ч. 2 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України).

Як встановлено колегією суддів з матеріалів господарської справи № 916/1719/20 судом першої інстанції під час розгляду справи по суті було належним чином забезпечено реалізацію права сторін на участь в судовому засіданні, поданні письмових та усних пояснень, тощо, що підтверджується, зокрема, процесуальними документами, а саме: протокольною ухвалою від 21.07.2020 року по справі № 916/1719/20, відповідно до якої строк підготовчого провадження продовжено на 30 днів та відкладено підготовче засідання. Також, наявні у матеріалах справи клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, яка переглядається, свідчать про обізнаність останнього про рух справи, його права та обов`язки. Крім того, відповідач належним чином також був повідомлений про дату, час та місце судових слухань, про що свідчать наявні в матеріалах справи рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення від 18.09.2020 року, від 02.10.2020 року, від 27.11.2020 року.

Відтак, зважаючи на викладене вище, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає, що скаржник не був позбавлений права на надання до суду першої інстанції своїх пояснень, міркувань та доказів у письмовому вигляді, у тому числі і клопотання про зменшення штрафних санкцій, а тому, відхиляє доводи скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, оскільки останні спростовуються наявними у матеріалах письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 958 966 грн. 64 коп., з яких: 783 206грн. 71 коп. основного боргу, 140 663 грн. 17 коп. - пені, 14 615 грн. 24 коп. - інфляційних втрат та 20481 грн. 52 коп. - річних, при цьому, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є такими, що спростовуються наявними матеріалами справи, з огляду на що судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство «РІДНА ПРИРОДА» , м. Одеса не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 04.11.2020 року у справі № 916/1719/20 відповідає обставинам справи та вимогам закону, з огляду на що достатніх правових підстав для його скасування з мотивів, зазначених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеське природоохоронне сервісно-виробниче підприємство «РІДНА ПРИРОДА» , м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 04.11.2020 року у справі № 916/1719/20 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 04.11.2020 року у справі № 916/1719/20 - залишити без змін.

Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п.2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 22.02.2021 року.

Повний текст постанови складено 24.02.2021 року.

Головуючий суддя Г.І. Діброва Судді Н.М. Принцевська А.І. Ярош