Постанова

від 23.02.2021 по справі 910/13262/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" лютого 2021 р. Справа№ 910/13262/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Євсікова О.О.

суддів: Корсака В.А.

Владимиренко С.В.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження

без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу

Комунального підприємства "Київтранспарксервіс"

на рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2020 (повний текст складений)

у справі № 910/13262/20 (суддя Марченко О.В.)

за позовом Комунального підприємства "Київтранспарксервіс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоальянс 3"

про стягнення 55.629,31 грн,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.11.2020 відмовлено у задоволенні позову Комунального підприємства Київтранспарксервіс (далі - Підприємство) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Автоальянс 3 (далі - Товариство) 52.390,00 грн основного боргу, що утворився у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору від 26.12.2017 №ДНП-2017-12/143 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування (далі - Договір), 2.668,17 грн пені та 571,14 грн 3% річних, а всього 55.629,31 грн.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивач не надав суду рахунків та актів приймання-передачі наданих послуг, які передбачені Договором, а відтак встановити наявність у відповідача заборгованості та період такої заборгованості не вбачається за можливе.

Не погодившись із прийнятим судовим рішенням, КП "Київтранспарксервіс" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить рішення місцевого суду скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.

Одночасно КП "Київтранспарксервіс" у поданій апеляційній скарзі звернулось з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.12.2020 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Корсак В.А., Владимиренко С.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2020 витребувано у Господарського суду Київської області матеріали справи №910/13262/20; відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України до надходження матеріалів справи № 910/13262/20.

16.12.2020 матеріали справи №910/13262/20 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2020 поновлено Комунальному підприємству "Київтранспарксервіс" пропущений строк на апеляційне оскарження; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2020 у справі №910/13262/20; розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).

Вимоги та доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевий суд не надав належної оцінки тому, що:

- позивач повністю виконав свої зобов`язання за договором та передав фіксовані місця для паркування відповідачу у відповідній кількості, а отже у відповідача виник обов`язок здійснення оплати в строки, передбачені Договором;

- відповідно до п. 3.3 договору розрахунок за цим договором здійснюється шляхом оплати у розмірі 100% щомісячного платежу не пізніше 20 (двадцятого) числа поточного місяця, відповідно до Графіку платежів (додаток 1 до даного договору);

- Графік платежів не був підписаний, а отже строк виконання зобов`язання не встановлений;

- 16.03.2020 позивач надіслав відповідачу лист-вимогу № 053/05-1052, зі змісту якої вбачається, що станом на 05.03.2020 за договором утворилася заборгованість у розмірі 52.390,00 грн;

- 07.04.2020 відповідач отримав вище зазначену вимогу, однак заборгованість не сплатив.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач проти задоволення апеляційної скарги заперечив, зазначив, що рішення місцевого суду прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права і просив залишити вказане рішення без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено місцевим судом та підтверджується матеріалами справи, 26.12.2017 між Підприємством (сторона-1) і Товариством (сторона-2) укладений Договір, за умовами якого:

- сторона-1 надає за плату стороні-2 право на організацію та експлуатацію 31 (тридцяти одного) місця для платного паркування транспортних засобів, а також 4 (чотирьох) спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів, що розташовані на паркувальному майданчику за адресою: Дарницький район, Харківське шосе, 156, в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва (далі - фіксовані місця для паркування), а також здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їх автотранспорту (пункт 1.1 Договору);

- фіксовані місця для паркування вважаються переданими в експлуатацію стороні-2 з моменту набрання чинності Договором (пункт 1.3 Договору);

- фіксовані місця вважатимуться повернутими стороні-1 з експлуатації через 15 (п`ятнадцять) календарних днів з дати закінчення строку дії, припинення (розірвання) Договору (пункт 1.4 Договору);

- плата сторони-2 стороні-1 становить 6,50 грн за одне місце для платного пакування транспортних засобів за добу в тому числі: вартість послуги без ПДВ та збору за місця для паркування транспортних засобів - 0,82 грн; ПДВ - 0,16 грн; збір за місця паркування транспортних засобів - 5,52 грн (пункт 3.1 Договору);

- розрахунок за Договором здійснюється шляхом оплати стороною-2 стороні-1 у розмірі 100% щомісячного платежу не пізніше 20 (двадцятого) числа поточного місяця відповідно до графіку платежів (додаток 1 до Договору) (пункт 3.3 Договору);

- сторона-1 зобов`язана не пізніше 5-го числа місяця, наступного за звітним, підготувати у двох примірниках акт приймання-передачі наданих послуг; сторона-1 надсилає два примірника акта приймання-передачі наданих послуг стороні-2 шляхом поштового відправлення (цінним листом з описом вкладення, без повідомлення про вручення) на адресу сторони-2, яка вказана в Договорі; сторони дійшли згоди, що в цьому випадку акт приймання-передачі наданих послуг вважається належним чином переданим стороною-1 та прийнятим стороною-2; сторона-2 зобов`язана протягом п`яти робочих днів з дня прийняття акта приймання-передачі наданих послуг підписати його та повернути стороні-1 примірник акта (пункт 3.4 Договору);

- у разі порушення стороною-2 строків здійснення оплати, встановлених Договором, сторона-1 набуває право вимоги у сторони-2 сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент прострочення, за кожний день прострочення від суми несплати (пункт 4.2 Договору);

- Договір набирає чинності з 01.01.2018 і діє до 31.12.2020 (пункт 6.1 Договору).

16.03.2020 позивач звернувся до відповідача з листом-вимогою від 13.03.2020 №053/05-1052, у якій вказав про те, що станом на 05.03.2020 у Товариства виникла заборгованість за Договором у сумі 52.390 грн.

Як стверджує апелянт, відповідач отримав зазначену вимогу 07.04.2020, але відповіді не надав, борг не сплатив.

Колегія суддів встановила, що пунктом 4 Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1342, передбачено, що відведені майданчики для паркування - це майданчики для паркування, розміщені в межах проїзної частини вулиці, дороги або тротуару та обладнані відповідно до вимог цих Правил і Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 (Офіційний вісник України, 2001 р., № 41, ст. 1852).

Згідно з пунктом 17.2 Правил благоустрою міста Києва, затверджених рішенням II сесії VI скликання КМР від 25.12.2008 №1051/1051 (далі - Правила), паркування транспортних засобів - це тимчасова стоянка транспортних засобів у відведених або спеціально обладнаних місцях для паркування автотранспорту без відповідальності за збереження транспортного засобу або з такою відповідальністю, якщо можливе оснащення місць для паркування необхідним обладнанням.

Збір за паркування транспортних засобів - це місцевий податок, який згідно із законом запроваджується і і порядок сплати якого становлюється Київською міською радою на території міста Києва та зараховується до бюджету м. Києва.

Плата за послуги паркування включає в себе ставку збору за паркування, відшкодування витрат на утримання та обслуговування місць для платного паркування, забезпечення планового прибутку уповноваженої особи (оператора) та може включати інвестиційну складову у разі затвердження Київською міською радою інвестиційної програми, якою передбачена зазначена складова.

Відповідно до підпункту 17.3.1 пункту 17.3 Правил платні місця для паркування транспортних засобів (майданчики для платного паркування) призначені для тимчасової стоянки транспортного засобу зі стягненням плати за паркування у відведених або спеціально обладнаних місцях без відповідальності за збереження транспортного засобу або з такою відповідальністю, якщо можливе оснащення місця для паркування транспортних засобів необхідним обладнанням. Організація та експлуатація місць платного паркування транспортних засобів здійснюється лише оператором або підприємствами, з якими оператор уклав відповідний договір.

Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних в порядку статті 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами;

Згідно із статтею 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У позовній заяві Підприємство вказує про те, що у зв`язку з неналежним виконання відповідачем Договору та нездійсненням оплати за період з квітня по червень 2020 року у Товариства виникла заборгованість у сумі 52.390,00 грн.

Надалі у таблиці позивач наводить місяці, за які повинна бути здійснена оплата, кількість днів у місяці, суму, що підлягає сплаті, строк оплати, суми, що були сплачені, залишок непогашеної заборгованості.

Згідно з таблицею у відповідача наявна заборгованість за період з березня по листопад 2019 року.

На підтвердження наявності у відповідача заборгованості перед Підприємством, останнім подано суду оборотно-сальдову відомість за рахунком 3614 за 01.01.2017 - 26.08.2020 щодо Товариства за Договором, з якої вбачається, що позивачем виставлено відповідачу такі рахунки: від 01.09.2019 №КП-00007199 на суму 6.246,50 грн; від 01.09.2019 №КП-00007200 на суму 6.045,00 грн; від 01.09.2019 №КП-00007201 на суму 6.246,50 грн; від 01.09.2019 №КП-00007202 на суму 6.045,00 грн; від 01.09.2019 №КП-0007203 на суму 6.246,50 грн; від 01.09.2019 №КП-00007204 на суму 6.246,50 грн; від 01.09.2019 №КП-00007198 на суму 6.045,00 грн; від 01.10.2019 №КП-00007197 на суму 6.246,50 грн; від 01.11.2019 №КП-00008060 на суму 3.022,50 грн.

Однак жодного такого рахунку позивач суду не надав, як і не надав актів приймання-передачі наданих послуг, які передбачені Договором, а відтак, місцевий суд дійшов цілком обрятованого висновку, що встановити наявність у відповідача заборгованості та період такої заборгованості не вбачається за можливе.

Отже, позовні вимоги Підприємства в частині стягнення з Товариства 52.390,00 грн основного боргу задоволенню не підлягають з підстав недоведеності.

Що ж до стягнення з відповідача 2.668,17 грн пені та 571,14 грн 3% річних, то такі вимоги також не підлягають задоволенню, оскільки є похідними від первісної вимоги.

При цьому посилання апелянта на те, що 16.03.2020 позивач надіслав відповідачу лист-вимогу №053/05-1052, зі змісту якої вбачається, що станом на 05.03.2020 за договором утворилася заборгованість у розмірі 52.390,00 грн, колегія суддів відхиляє, оскільки такий лист не є доказом наявності спірної заборгованості, адже згідно з умовами Договору належними доказами отримання відповідачем послуг та підставою для їх оплати є саме рахунки та акти приймання-передачі наданих послуг, яких позивач суду не надав.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, колегія суддів вважає, що судове рішення місцевого суду прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для вирішення спору, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень, викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Беручи до уваги наведене, всі інші аргументи учасників судового процесу колегія судів з урахуванням п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України відхиляє як такі, що не стосуються предмета спору, є явно необґрунтованими та неприйнятними з огляду на законодавство та усталену судову практику.

У справі, що розглядається, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275 - 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2020 у справі №910/13262/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2020 у справі №910/13262/20 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/13262/20.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 288, 289 ГПК України.

Головуючий суддя О.О. Євсіков

Судді В.А. Корсак

С.В. Владимиренко