Рішення

від 17.02.2021 по справі 922/4059/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" лютого 2021 р.м. ХарківСправа № 922/4059/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Васильєві А.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Приватного підприємства "Моноліт Груп", м. Суми до Державного підприємства "Завод "Електроважмаш", м. Харків про стягнення коштів в розмірі 233717,31 грн. за участю представників:

позивача - Садиков В.В., адвокат;

відповідача - Дмитрієва І.В., за довіреністю.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Приватне підприємство "Моноліт Груп", м. Суми, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Державного підприємства "Завод "Електроважмаш", м. Харків, про стягнення заборгованості за договором про закупівлю товару № 238-13/841 від 06.05.2020, в розмірі 233717,31 грн., з яких: 217324,80 грн. - сума основного боргу, 10866,24 грн. - пеня, 506,09 грн. - 1% річних, 5020,18 грн. - інфляційні втрати. Також позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати.

Ухвалою господарського суду від 21.12.2020 відкрито провадження у справі № 922/4059/20 та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 20.01.2021 об 11:15 год.

25.01.2021 відповідачем, через канцелярію суду, надано відзив на позов (вх. № 1793), в якому проти заявлених позовних вимог заперечував частково та надав суду контррозрахунок заявлених до стягнення позивачем сум пені, річних та втрат від інфляції, який просив суд врахувати при винесенні рішення у справі.

10.02.2021 позивачем, через канцелярію суду надано відповідь на відзив (вх. № 3342), в якій просив суд залишити без розгляду позовні вимоги в частині заявленої суми пені в розмірі 4880,90 грн., 1% річних в розмірі 7,31 грн. Також просив суд, зробити розподіл суми сплаченого позивачем судового збору, шляхом повернення позивачу з державного бюджету України 73,32 грн. судового збору.

Ухвалою господарського суду від 10.02.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу № 922/4059/20 до судового розгляду по суті на 17.02.2021 о 10:30 год.

У судовому засіданні 17.02.2021 представник позивача позов підтримав, наполягав на його задоволенні, з урахуванням поданої до суду відповіді на відзив.

Представник відповідача у судовому засіданні 17.02.2021 проти позову заперечував частково, з підстав, викладених у відзиві на позов.

Розглянувши клопотання представника позивача про залишення без розгляду позовних вимог в частині заявленої суми пені в розмірі 4880,90 грн. та 1% річних в розмірі 7,31 грн., суд виходить з наступного.

У відповідності до п. 5 ч.1 ст. 226 ГПК України суд залишає позов без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.

Враховуючи те, що дана заява подана позивачем до початку розгляду справи по суті, господарський суд задовольняє заяву позивача та залишає позов в цій частині заявлених позовних вимог без розгляду.

В ході розгляду даної справи господарським судом Харківської області, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

В ході розгляду даної справи судом було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Присутні в судовому засіданні представники сторін погодилися з тим, що судом досліджено всі докази, які надано сторонами у відповідності до ст. 74 ГПК України.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.

Відповідно до ст. 219 ГПК України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 17.02.2021, відповідно до ст. 240 ГПК України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх представників, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

Між Приватним підприємством Моноліт Груп (постачальник, позивач) та Державним підприємством Завод Електроважмаш (покупець, відповідач) укладено договір про закупівлю товару № 238-13/841 від 06.05.2020 (договір).

Згідно з п. 1.1 договору, постачальник зобов`язується поставити продукцію партіями у власність замовника, а замовник зобов`язується прийняти від постачальника продукцію та оплатити її в порядку, передбаченому договором.

Відповідно до п. 1.2 договору, найменування, кількість та ціна за одиницю продукції, а також код і назва, відповідно до Національного класифікатора України ДК 021:2015 Єдиний закупівельний словник , затверджений наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 23.12.2015 № 1749 зазначаються у специфікації № 1 (додаток № 1), яка є невід`ємною частиною цього договору.

П. 2.4 договору визначено, що право власності на продукцію переходить до замовника з моменту її фактичної поставки від постачальника.

Відповідно до п. 4.1 договору замовник здійснює оплату продукції протягом 60 календарних днів з моменту поставки і приймання її за якістю і кількістю.

П. 5.1 договору встановлено обов`язок замовника своєчасно та в повному обсязі здійснювати оплату кожної окремої партії продукції на умовах цього договору.

У відповідності до п. 9.3 договору, датою отримання продукції вважається дата підписання замовником товарно-супровідної документації.

П. 10.4. договору визначено, що за порушення строку оплати, передбаченого цим договором, постачальник має право пред`явити замовнику вимогу про сплату пені в розмірі 0,1% від суми простроченої оплати за кожен день прострочення, але не більше 5% від несплаченої суми.

На виконання умов договору, постачальник здійснив поставку партії продукції на адресу замовника по видатковій накладній № 114 від 22.07.2020: "Тигель АК 500Т ТУ 1590-023-00221209-2009", в кількості 16 шт., на загальну суму 217324,80 грн. Товар прийнято замовником на підставі довіреності № 730 від 20.07.2020, без зауважень щодо кількості та якості продукції.

В порушення умов договору, які встановлюють порядок та строки розрахунків, замовник оплату поставленої продукції протягом 60 календарних днів, не здійснив та має заборгованість по оплаті поставленого товару за договором від 06.05.2020, в розмірі 217324,80 грн., що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до господарського суду за захистом свого порушеного права.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У відповідності із ст.173 ГК України та ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконати її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Ст. 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Ч. 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Так, відповідно до наданої до матеріалів справи видаткової накладної № 114 від 22.07.2020, відповідач (покупець) отримав від позивача товар на загальну суму 217324,80 грн. Проте, всупереч вимогам договору від 06.05.2020, свої зобов`язання щодо своєчасної оплати за отриманий товар не виконав, та не надав суду доказів на підтвердження оплати суми боргу в розмірі 217324,80 грн.

Суд зазначає, що дана сума заборгованості не заперечувалась відповідачем.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов`язання з оплати товару за договором від 06.05.2020.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 ЦК України, ст. ст. 193, 198 ГК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду доказів на підтвердження сплати суму боргу за договором від 06.05.2020 в сумі 217324,80 грн., суд визнає вимогу позивача щодо стягнення з відповідача 217324,80 грн. заборгованості за договором належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи, не спростованою відповідачем, а, отже, такою, що підлягає задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача: 498,78 грн. - 1% річних (в частині заявленої до стягнення 1% річних в розмірі 7,31 грн. - позов залишено без розгляду) та 5020,18 грн. інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

14 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках розгляду справи №924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.

Відповідно до п. 10.5 договору, за порушення строків оплати продукції, передбачених договором, постачальник має право вимагати оплату 1% річних та індексу інфляційних витрат.

За розрахунками позивача стягненню з відповідача підлягає 1% річних на загальну суму 498,78 грн. та інфляційних втрат на загальну суму 5020,18 грн.

Перевіривши правильність нарахування 1% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що заявлена до стягнення сума 1% річних та інфляційних втрат, не суперечить вимогам чинного законодавства України та не заперечується відповідачем. Враховуючи вказане, суд вважає що позовні вимоги є обгрунтованими та підлягають задоволенню в частині стягнення 1% річних у розмірі 498,78 грн. та інфляційних втрат у розмірі 5020,18 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення 5985,34 грн. пені (в частині заявленої до стягнення пені в розмірі 4880,90 грн. - позов залишено без розгляду), суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно із п. 4 ст. 231 ГК України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до п. 10.4 договору, за порушення строку оплати, передбачених договором, постачальник має право пред`явити замовнику вимогу про сплату пені в розмірі 0,1% від суми простроченої оплати за кожен день прострочення, але не більше 5% від несплаченої суми.

Суд звертає увагу, що в силу приписів ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За підрахунками суду, які здійснені з використанням калькулятора "Ліга-Закон", а також з урахуванням Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", ч. 5 ст. 254 ЦК України та умов договорів, заявлена до стягнення сума пені в розмірі 5985,34 грн., є правомірно нарахованою, вірно обчисленою, не заперечується відповідачем, а, отже, вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Згідно ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача суми основної заборгованості у розмірі 217324,80 грн., суми пені у розмірі 5985,34 грн., суми інфляційних збитків у розмірі 5020,18 грн., суми 1% річних у розмірі 498,78 грн.

Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України та ст. 7 Закону України "Про судовий збір", відповідно до норм яких, сплачена позивачем сума судового збору в частині задоволених позовної вимог, покладається на відповідача, в частині позовних вимог, залишених судом без розгляду, повертається відповідачу з державного бюджету, за наявності поданого клопотання.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 61, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4, 11, 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 165, 166, 177, 183, 232, 233, 236, 238, 240, 241, 242, 256 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" (61089, м. Харків, пр. Московський, 299, код ЄДРПОУ 00213121) на користь Приватного підприємства "Моноліт Груп" (40007, м. Суми, вул. Промислова, 2, код ЄДРПОУ 40353886) суму основної заборгованості в розмірі 217324,80 грн., пеню в розмірі 5985,34 грн., 1% річних у розмірі 498,78 грн., інфляційні втрати у розмірі 5020,18 грн., судовий збір в розмірі 3432,45 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення пені в розмірі 4880,90 грн. та 1% річних в розмірі 7,31 грн. - позовні вимоги залишити без розгляду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду, у межах апеляційного округу, протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до ст. ст. 256, 257 ГПК України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.

Позивач: Приватне підприємство "Моноліт Груп" (40007, м. Суми, вул. Промислова, 2, код ЄДРПОУ 40353886);

Відповідач: Державне підприємство "Завод Електроважмаш" (61089, м. Харків, пр. Московський, буд. 299, код ЄДРПОУ 00213121).

Повне рішення складено 24.02.2021.

Суддя Р.М. Аюпова

справа № 922/4059/20