Рішення

від 22.02.2021 по справі 520/18157/2020

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

23 лютого 2021 р. №520/18157/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Панченко О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації в особі Комісії з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян (61022, м.Харків, м-н Свободи, буд.5, код ЄДРПОУ 03491286), третя особа - Управління праці та соціального захисту населення Сахновщинської районної державної адміністрації (64501, Харківська область, смт.Сахновщина, вул.Тарасів Шлях, буд.68, код ЄДРПОУ 03196535) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян, оформлене протоколом №9 від 20.11.2020 року, в частині визнання необґрунтовано виданим та таким, що підлягає вилученню посвідчення "Особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи" категорії 1 серії НОМЕР_2 , видане Харківською обласною державною адміністрацією 13.10.2005 року на ім`я ОСОБА_1 - не підтверджується виконання робіт у зоні відчуження у 1989-1990 роках впродовж 30 календарних днів, та в частині відмови ОСОБА_1 у заміні посвідчення відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 №551 "Деякі питання видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян" (зі змінами);

- зобов`язати Комісію з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян прийняти рішення щодо заміни посвідчення ОСОБА_1 , відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 №551 "Деякі питання видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян" (зі змінами) на посвідчення Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1989 році (категорія 1) серії А синього кольору;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 збитки у вигляді витрат на юридичні послуги у розмірі 7170 грн.;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 7000 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що рішення відповідача у формі протоколу №9 від 20.11.2020 року засідання Комісії з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян в частині визнання необґрунтовано виданим та таким, що підлягає вилученню посвідчення "Особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи" категорії 1 серії НОМЕР_2 , видане Харківською обласною державною адміністрацією 13.10.2005 року на ім`я ОСОБА_1 , вважає протиправним, необґрунтованим та таким, що порушує його законні права та інтереси, а тому звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Ухвалою суду від 17.12.2020 року відкрито спрощене провадження по справі за правилами ст.257-262 КАС України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана на офіційну адресу електронної пошти та вручена відповідачу та третій особі, що підтверджується повідомленням про доставку електронного листа.

Відповідач - Департамент соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації, через канцелярію суду надав відзив на позов, в якому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, зазначивши, що у спірних правовідносинах відповідач діяв в порядку, спосіб та в межах чинного законодавства України, зокрема, відповідно до Положення про Комісію з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженої розпорядженням Харківської обласної державної адміністрації від 05.10.2018 №541, Комісія приймає рішення про вилучення посвідчення відповідної категорії в разі встановлення факту його необґрунтованої видачі. Так, в ході розгляду особової справи позивача Комісією встановлено факт, що ОСОБА_1 не відпрацював необхідні 30 днів у зоні відчуження, як це передбачено законодавством, у зв`язку з чим підстави для встановлення статусу учасника ліквідації наслідків на ЧАЕС відсутні, посвідчення є таким, що видано безпідставно, а рішення Комісії є законним, обґрунтованим та таким, що не підлягає скасуванню.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно зі статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у 1989 році був призваний Харківським районним військовим комісаріатом Харківської області на спеціальні військові збори для виконання робіт по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

У період часу з 15.09.1989 року по 01.03.1990 року ОСОБА_1 виконував службові обов`язки в складі військової частини НОМЕР_3 по Ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Внаслідок виконання обов`язків військової служби по ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС позивач отримав 2 групу інвалідності довідно, що підтверджується експертним висновком Харківської міжвідомчої експертної комісії №10114 від 06.10.2005 та №13473 від 20.09.2012.

13 жовтня 2005 року Харківською обласною державною адміністрацією позивачу було видано посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1) серії НОМЕР_2 .

30 січня 2013 року Управлінням праці та соціального захисту населення Сахновщинської районної державної адміністрації Харківської області ОСОБА_1 видано посвідчення ветерана війни - інваліда війни 2 групи.

Згідно витягу з протоколу №9 від 20.11.2020 року Комісії з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян прийняла рішення, яким визнано не обґрунтовано виданим та таким, що підлягає вилученню посвідчення "Особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи" категорії 1 серії НОМЕР_2 , видане Харківською обласною державною адміністрацією 13.10.2005 року на ім`я ОСОБА_1 - не підтверджується факт виконання робіт у зоні відчуження у 1989-1990 роках впродовж 30 календарних днів. Відмовлено ОСОБА_1 у заміні посвідчення згідно з вимогами постанови КМУ від 11.07.2018 року 551 "Деякі питання видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян".

На виконання вищевказаного рішення Управління праці та соціального захисту населення Сахновщинської районної державної адміністрації Харківської області вилучило у позивача посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1) серії НОМЕР_2 від 13.10.2005 року.

Не погоджуючись з рішенням відповідача, вважаючи його протиправним та не обґрунтованим, позивач завернувся з даним позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.55 Конституції України надано кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно з ст.10 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст.65 ЗУ "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" визначає порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, частиною першої якої передбачено, що учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України. Дітям, які не досягли повноліття, посвідчення видаються на загальних підставах та вручаються батькам.

Згідно з частинами 3 та 4 цієї вказаної вище статті посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом. Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій.

Судом встановлено, що згідно записів у військовому квитку серії НОМЕР_4 вказано, що у період часу з 15.09.1989 року по 01.03.1990 року ОСОБА_1 знаходився на військових зборах у військовій частині НОМЕР_3 (відділ військової торгівлі) на посаді начальника складу та отримав дозу опромінення 4,96 Бер.

Архівною довідкою від 15.08.2018 року №70692 підтверджується, що ОСОБА_1 в складі військової частини 960 ВВТ приймав участь в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС з 16.09.1989 року по 01.03.1990 року.

Згідно з довідкою Харківського РВК №4/474 від 08.10.1992 року та довідки військової частини НОМЕР_3 від 01.03.1990 №60, сержант ОСОБА_1 перебував на учбових зборах з 15.09.1989 по 01.03.1990 по ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС в 30 км зоні на посаді начальник складу та отримав дозу опромінення 4,96 Бер.

Відповідно до довідки ПАТ "Куряжський домобудівельний комплекс", виданої на підставі довідки В/ч 9650-ВВТ від 01.03.1990 №60/2859, оплати праці учасника ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС ОСОБА_1 за роботу в зоні відчуження №1 за період з 15.09.1989 по 01.03.1990, який працював завідуючим складом АТ ЗТ "Куряжський ДБК" з тарифною ставкою 155 крб, має 166 виїздів за весь час перебування, оплата праці в зоні відчуження за 166 днів становить 852,08 крб., загальний заробіток в зоні відчуження - 1972,43 крб.

.Також, суд бере до уваги, що позивач є інвалідом другої групи, захворювання пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що підтверджується експертним висновком Харківської міжвідомчої експертної ради №13473 від 20.09.2012 за засіданні №582 від 19.09.2012 та довідки до акту огляду МСЕК 497 серія 10 ААБ №004856 від 28.01.2013.

Отже, позивачу видане посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та громадянина, захворювання яких пов`язане з наслідками Чорнобильської катастрофи категорія 1. До посвідчення видана вкладка, яка є безстроковою. Позивач є інвалідом 2 групи у зв`язку із захворюванням, яке пов`язане з Чорнобильською катастрофою.

Зазначене посвідчення видане на підставі та за зразками, затвердженими чинними на той час Постановами Кабінету Міністрів України від 25 серпня 1992 року №501 "Про Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та від 20 січня 1997 р. №51 "Про затвердження Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 № 551 затверджено Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян (далі - Порядок №551), відповідно до якого затверджені нові зразки посвідчень, що видаються особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, громадянам, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, громадянам, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих, дружині (чоловіку) померлого (померлої) громадянина (громадянки) з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (потерпілих), смерть якого (якої) пов`язана з Чорнобильською катастрофою або з участю у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, опікунам дітей (на час опікунства) померлого (померлої) громадянина (громадянки), смерть якого (якої) пов`язана з Чорнобильською катастрофою, згідно з додатками 1-14.

Даний порядок регламентує процедуру видачі (заміни) посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та передбачає видачу посвідчень громадянам, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, громадянам, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил від зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих.

За змістом пункту 7 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 №551 зобов`язано Раду міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київську та Севастопольську міські державні адміністрації, зокрема, провести до 1 січня 2021 р. заміну посвідчень у зв`язку із затвердженням нових зразків посвідчень особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1).

Пунктом 11 Порядку №551 визначено, що посвідчення видаються уповноваженими органами за місцем проживання (реєстрації) особи на підставі рішень комісій з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян, утворених уповноваженими органами (далі - регіональні комісії).

Посвідчення видаються, зокрема, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - на підставі одного з таких документів:

- довідки про підвищену оплату праці в зоні відчуження із зазначенням кількості днів і населеного пункту, підтвердженої первинними документами (наказ чи розпорядження про відрядження до зони відчуження із зазначенням періоду роботи (служби) в зоні відчуження, особового рахунка, табеля обліку робочого часу, посвідчення про відрядження в зону відчуження з відміткою підприємства про прибуття та вибуття працівника, шляхових листів (за наявності), трудової книжки (у разі потреби);

- довідки архівної установи про участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в зоні відчуження із зазначенням періоду служби (виконання робіт), днів виїзду на об`єкти або в населені пункти зони відчуження, у разі потреби - довідки командира військової частини, військового квитка, витягу з особової справи військовослужбовця, завіреного в установленому порядку;

- особам з інвалідністю з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілим від Чорнобильської катастрофи, віднесеним до категорії 1, щодо яких установлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, - на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про встановлення інвалідності відповідної групи, пов`язаної з Чорнобильською катастрофою.

Виходячи з системного аналізу приписів Порядку №551 можна дійти висновку, що при заміні посвідчення для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які отримали інвалідність, що має причинний зв`язок з Чорнобильською катастрофою, однією з підстав для отримання посвідчення нового зразка є довідка медико-соціальної експертної комісії про встановлення інвалідності відповідної групи, пов`язаної з Чорнобильською катастрофою. Тобто отримання особою інвалідності, що пов`язана з дією іонізуючого випромінювання внаслідок ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, вже є тим юридичним фактом, з яким законодавство пов`язує право особи на заміну посвідчення "Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" без встановлення обов`язку такій особі доводити іншим чином її належність до вказаної категорії осіб, в тому числі шляхом надання відповідних довідок із зазначенням періоду служби (виконання робіт), днів виїзду на об`єкти або в населені пункти зони відчуження.

Наведений вище висновок щодо правозастосування узгоджується з ч.1 ст. 12 Закону 796-ХІІ, відповідно до якого причинний зв`язок між захворюванням, пов`язаним з Чорнобильською катастрофою, частковою або повною втратою працездатності громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і Чорнобильською катастрофою визнається встановленим (незалежно від наявності дозиметричних показників чи їх відсутності), якщо його підтверджено під час стаціонарного обстеження постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи уповноваженою медичною комісією не нижче обласного рівня або спеціалізованими медичними установами Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, які мають ліцензію центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я.

В зв`язку з тим, що позивач має інвалідність за захворюванням, причинно-пов`язаним з наслідками Чорнобильської катастрофи, а тому не має обов`язку доводити повторно перед органами державної влади свою належність категорії осіб, що є учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, позаяк ці питання вже досліджувалися під час встановлення йому інвалідності та попередньої видачі посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Суд звертає увагу на те, що Закон №796-ХІІ не містить визначення підстав і процедури позбавлення особи статусу потерпілої від Чорнобильської катастрофи, адже, якщо частина 3 статті 65 цього Закону визначає, що посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, то визнання безпідставною видачі посвідчення і вимога його повернути фактично означає позбавлення такої особи відповідного статусу.

Законом №796-ХІІ Кабінету Міністрів України було надано повноваження визначати порядок видачі посвідчень, а не фактичного позбавлення статусу постраждалого (потерпілого) від Чорнобильської катастрофи.

Отже, особа, яка отримала інвалідність через хворобу, пов`язану із впливом випромінюючих та інших шкідливих чинників при виконанні робіт з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, приймала безпосередню участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що підтверджується відповідними довідками військової частини, з яких чітко вбачається, що військова частина 960-ВВТ підтверджує участь ОСОБА_1 в роботах по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в період з 15.09.1989 по 01.03.1990, була позбавлена такого статусу лише з підстав того, що фінансові документи військової частини НОМЕР_3 на зберігання до архіву не надходили внаслідок чого відсутні про виплату підвищеного (кратного) грошового забезпечення в зоні відчуження.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд зазначає, що згідно з вимогами ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень тау спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, протягом розумного строку.

Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

З врахуванням вищевикладеного, повно і всебічно з`ясувавши обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, оцінюючи наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні на предмет належності, допустимості та достовірності кожного доказу окремо, а також достатності та взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, як того вимагає процесуальне законодавство, проаналізувавши норми матеріального права, які належить застосувати до спірних правовідносини, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог про відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 7000 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Статтею 1173 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Пунктом 2 даної статті визначено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У постанові Пленуму Верховного суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного суду №5 від 25.05.2001 та від 27.02.2009 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду від 17.03.2020 по справі №815/5826/16 та постанові від 22 грудня 2018 року у справі №826/23650/15.

Суд відмічає, що у тексті позову заявника не викладено жодних конкретних доводів з приводу моральної шкоди.

Тексти інших процесуальних документів заявника також зводяться виключно до власного тлумачення змісту норм матеріального права.

Належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження факту спричинення у спірних правовідносинах моральної шкоди заявником до суду не подано.

Між тим, вирішення цієї вимоги має відбуватись за правилами ч.1 ст.77 КАС України, позаяк самого лише твердження заявника про настання моральної шкоди явно та очевидно недостатньо для визнання такого факту реально існуючим.

Доказів зміни звичного режиму життя, погіршення взаємовідносин чи стосунків з іншими учасниками суспільних відносин, настання будь-яких інших негативних наслідків, спричинених подією зносин з органами державної виконавчої служби, а також доказів відносно факторів, котрі мають юридичне значення в аспекті існування моральної шкоди у якості реального явища, заявником до суду не подано.

Відтак, вимогу позивача про стягнення моральної шкоди слід визнати недоведеною та відмовити у її задоволенні.

Щодо вимог позивача про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації на його користь збитки у вигляді витрат на юридичні послуги у розмірі 7170 грн., суд зазначає, що по суті позивач просить суд відшкодувати витрати на професійну правову допомогу, у зв`язку з чим вказує наступне.

Приписами статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У строк, встановлений законом, представником позивача надано докази, що підтверджують витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 3-5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У пункті 269 Рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Аналіз наведених правових норм свідчить, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, відноситься до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Судом встановлено, що між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Харківський центр правової допомоги населенню" укладено договір №М-2063 від 09.12.2020 року.

Відповідно до п. 1 вказаного договору, виконавець зобов`язується за дорученням замовника надати юридичні послуги, зазначені в п.1.2 цього договору, для чого зобов`язується вчинити фактичні та інші пов`язані з ними дії в обсязі, обумовленому в договорі.

За п.1.2 договору, замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання надати замовнику юридичні послуги, а саме: проект скарги в ПФ району, проект скарги в ПФ Харківської області, проект позовної заяви, консультація.

На підтвердження понесених витрат на виконання вищевказаного договору позивачем надано до суду акт надання юридичних послуг від 14.12.2020 та копії фіскальних чеків від 09.12.2020 на суму 1000 грн та від 10.12.2020 року4 на суму 6170 грн.

Як вбачається з наданих представником позивача документів, вартість послуг за надану правничу допомогу визначено в таким чином: правовий аналіз, заснований на матеріалах справи 3 год. вартістю 2151 грн., складання проекту адміністративного позову до Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії 2 год вартістю 2178 грн., складання проекту скарги до Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації 1 год вартістю 1520 грн., складання проекту заяви до Міністерства соціальної політики України 1 год вартістю 1321 грн. Всього 7 годин загальною вартістю 7170 грн.

Суд зазначає, що правовий аналіз, заснований на матеріалах справи не стосуються витрат, пов`язаних з розглядом справи в суді, не є правничою допомогою, наданою протягом розгляду справи.

При цьому, дії зі складання позовної заяви адвокатом включають в себе вивчення документів, як передумова її складання.

Крім того, в якості витрат на правову допомогу в акті надання юридичних послуг зазначено складання проекту скарги до Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації та складання проекту заяви до Міністерства соціальної політики України, які матеріали адміністративної справи №520/18157/2020 не містять, а тому також не відносяться до судових витрат, що підлягають відшкодуванню.

Суд зазначає, що предмет вказаного договору передбачає повноваження адвоката на надання професійної правничої допомоги в правовідносинах позивача з Пенсійним фондом України, а не з Департаментом соціального захисту ХОДА, тому не розглядається судом як доказ понесених позивачем судових витрат.

З огляду на наведене, суд не вбачає підстав для задоволення заяви щодо відшкодування позивачу судових витрат, на професійну правничу допомогу.

Розподіл витрат зі сплати судового збору не здійснюється, оскільки, позивач позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.9 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись статтями 14, 243-246, 258, 262, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації в особі Комісії з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян, третя особа - Управління праці та соціального захисту населення Сахновщинської районної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати пункт 2.3 та пункт 2.4 рішення Комісії з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян, оформлене протоколом №9 від 20.11.2020 року, в частині визнання необґрунтовано виданим та таким, що підлягає вилученню посвідчення "Особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи" категорії 1 серії НОМЕР_2 , видане Харківською обласною державною адміністрацією 13.10.2005 року на ім`я ОСОБА_1 - не підтверджується виконання робіт у зоні відчуження у 1989-1990 роках впродовж 30 календарних днів, та в частині відмови ОСОБА_1 у заміні посвідчення відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 №551 "Деякі питання видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян" (зі змінами).

Зобов`язати Комісію з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян прийняти рішення щодо заміни посвідчення ОСОБА_1 , відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 №551 "Деякі питання видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян" (зі змінами) на посвідчення Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1989 році (категорія 1) серії А синього кольору.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Панченко