Окрема думка

від 19.02.2021 по справі 520/3793/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ф

ОКРЕМА ДУМКА

19 лютого 2021 року

Київ

справа №520/3793/19

адміністративне провадження №К/9901/33654/19

19 лютого 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківська зернова пивоварня" до Головного управління ДФС у Харківській області про визнання дій протиправними та скасування рішень про застосування фінансових санкцій, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області (правонаступник Головного управління ДФС у Харківській області) на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2019 року.

За наслідками касаційного перегляду справи ухвалено постанову, якою касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області задоволено частково, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25 червня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2019 року скасовано, а справу № 520/3793/19 направлено на новий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.

Ухвалюючи це рішення, судом зазначено, що суд першої інстанції не перевірив дотримання Позивачем місячного строку звернення до суду з урахуванням приписів пункту 56.19 статті 56 ПК України, враховуючи, що рішення про відмову в задоволенні скарги в порядку адміністративного оскарження спірних рішень ДПС було прийняте Державною фіскальною службою України 8 лютого 2019 року, а до суду Позивач їх оскаржив лише 16 квітня 2019 року. Дату отримання позивачем указаного рішення Державної фіскальної служби України судом першої інстанції з`ясовано не було.

Застосовуючи такий підхід, Суд послався на висновки, викладені у постанові від 26 листопада 2020 року у справі № 500/2486/19 Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, згідно з якими: пункт 56.19 статті 56 ПК України прямо встановлює строк для звернення до суду у разі застосування платником податку досудового порядку оскарження податкового повідомлення-рішення чи іншого рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання, і цей строк становить один місяць від наступного дня після закінчення процедури адміністративного оскарження.

При цьому, Суд зазначив, що податковий орган не посилався на ці обставини при розгляді справи. Не містить відповідних доводів і його касаційна скарга, однак на підставі частини третьої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній до 8 лютого 2020 року, дійшов висновку про необхідність надання судами оцінки обставинам щодо строку звернення до суду із позовом.

З такими висновками не погоджуюся, з огляду на таке.

Як підтверджується матеріалами справи, касаційна скарга у цій справі надіслана на адресу Верховного суду 29 листопада 2019 року, а відтак її розгляд здійснюється відповідно до правил, що діяли до набрання чинності (8 лютого 2020 року) положеннями Закону України від 15 січня 2020 року N 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Згідно з частиною першою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Частиною третьою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) визначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Так, реалізація принципу диспозитивності вимагає повного врахування змісту касаційної скарги; слід виходити не лише з того, в якій частині оскаржується рішення суду, а й з підстав, за яких особа, що подала скаргу, просить скасувати чи змінити рішення.

При цьому реалізація відповідних повноважень спрямована саме для виконання визначеного частиною першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завдання адміністративного судочинства - справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Разом з тим, як підтверджується змістом касаційної скарги, Відповідач не наводив доводів щодо порушення строку звернення до суду із цим позов.

Доводи контролюючого органу в касаційній скарзі зводяться до допущення судом апеляційної інстанції порушень норм процесуального права в контексті прийняття від Позивача, долучення до матеріалів справи та надання оцінки новому доказу - оборотно-сальдовій відомості по рахунку 26.

Суд у цій справі зазначив, що погоджується з доводами, викладеними в касаційній скарзі, щодо порушення апеляційним судом приписів статті 308 КАС України стосовно меж та порядку дослідження доказів, які не були подані до суду першої інстанції, що вплинуло на повноту та всебічність з`ясування обставин справи та спричинило ухвалення необґрунтованого рішення.

Проте зміст постанови по справі №520/3793/19 від 19 лютого 2021 року не містить мотивів, у чому саме полягає допущення судом апеляційної інстанції порушень статті 308 КАС України стосовно меж та порядку дослідження доказів.

Вважаю, що повноваження суду касаційної інстанції щодо виходу за межі доводів касаційної скарги використано у цій справі не з метою ефективного захисту прав та інтересів Позивача від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом норм Кодексу адміністративного судочинства України повноваженнями щодо виходу за межі касаційної скарги у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції наділений при розгляді касаційних скарг, поданих з 8 лютого 2020 року.

Натомість, відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" ця касаційна скарга повинна розглядатися в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (до 8 лютого 2020 року).

Вважаючи необхідним врахування висновків, зроблених Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 26 листопада 2020 року у справі № 500/2486/19, Суд не врахував, що у наведеному судовому рішенні зауважено, що:

- суди повинні уникати випадків правового пуризму, зокрема скасування правомірних рішень, ухвалених відповідно до усталеної на той час судової практики, лише на тій підставі, що станом на час розгляду справи судом апеляційної та/або касаційної інстанції змінилось юридичне тлумачення відповідної правової норми;

- зміна судової практики, що відбулася після ухвалення судами остаточного рішення, не повинна порушувати принцип правової визначеності та стабільності правового регулювання, чинного на час розгляду справи судами попередніх інстанцій;

- задля додержання принципу правової визначеності та забезпечення права на справедливий суд, які є елементами принципу верховенства права, зміна сталої судової практики, яка відбулася в бік тлумачення норм права щодо застосування коротших строків звернення до суду, може розглядатися судами як поважна причина при вирішенні питання поновлення строків звернення до суду в податкових правовідносинах, які виникли та набули характеру спірних до зміни такої судової практики.

В контексті наведених у постанові від 26 листопада 2020 року у справі № 500/2486/19 висновків, звертаю увагу на те, що Конституцією України (статті 8, 129 та 147) гарантовано визнання та застосування в Україні принципу верховенства права. При цьому, загальновизнано, що його базовим елементом є принцип правової визначеності, який, крім іншого, означає стабільність та єдність судової практики, а також можливість відступу судом від своєї попередньої правової позиції лише за наявності вагомих підстав.

Слід зазначити, що єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в адміністративному судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності стосовно вирішення спірних ситуацій для учасників судового процесу.

У постанові від 9 грудня 2019 року у справі №826/14532/18 суд касаційної інстанції зазначив, що оскільки постанова Великої Палати Верховного Суду згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень оприлюднена після того як суди ухвалили оскаржувані рішення, відсутні підстави вважати, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили норму частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Натомість у цій справі, Суд послався на правові висновки Верховного Суду у постанові від 26 листопада 2020 року у справі № 500/2486/19, в той час як позов у цій справі поданий 16 квітня 2019 року і вирішений судами першої та апеляційної інстанцій до зміни відповідної судової практики щодо скорочених строків звернення до суду із позовом про скасування рішень про донарахування грошових зобов`язань та не задля захисту прав та інтересів Позивача від порушень суб`єкта владних повноважень у сфері публічно-правових відносин. Таким чином, застосування судом висновків, які зазначені у цій постанові, відбулось не на виконання визначеного частиною першою статі 2 Кодексу адміністративного судочинства України завдання та свідчить про порушення принципу правової визначеності.

До того ж, слід зазначити й те, що у поданому позові Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківська зернова пивоварня" просило:

- визнати протиправними дії Головного управління ДФС у Харківській області щодо застосування до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківська зернова пивоварня" фінансових санкцій за порушення вимог частини третьої статті 16 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів";

- скасувати рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 30 листопада 2018 року №0000174002, №0000164002.

Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення та передаючи справу для нового розгляду до суду першої інстанції, фактично лише застосував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 26 листопада 2020 року у справі № 500/2486/19, якою відступлено від сталої попередньої судової практики, щодо строків звернення із позовом про скасування рішень про застосування фінансових санкцій після проведення процедури їх адміністративного оскарження.

Втім, постанова від 19 лютого 2021 року не містить мотивів, які вказують на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при вирішенні позовної вимоги про визнання протиправними дій Головного управління ДФС у Харківській області щодо застосування до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківська зернова пивоварня" фінансових санкцій за порушення вимог частини третьої статті 16 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів".

Отже, встановивши обставини, які, на думку колегії суддів, вказують на порушення судами норм процесуального права при вирішенні позовних вимог про скасування оскаржуваних індивідуальних актів, Суд не навів мотивів, за яких рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд в повному обсязі.

Суддя Н.Є. Блажівська