Ухвала

від 04.02.2021 по справі 357/8635/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Київський апеляційний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2021 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ

Київського апеляційного суду в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

розглянувши в приміщенні суду у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора Білоцерківської місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_5 на вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 вересня 2020 року у кримінальному провадженні № 12020115030000235 від 28 липня 2020 року щодо

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Києва, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

по обвинуваченню у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 272 КК України,

за участю

прокурора ОСОБА_7 ,

захисника ОСОБА_8 ,

обвинуваченого ОСОБА_6 ,

В С Т А Н О В И Л А:

Вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 вересня 2020 року затверджено угоду про визнання винуватості, укладену 28 серпня 2020 року між прокурором Білоцерківської місцевої прокуратури ОСОБА_5 і обвинуваченим ОСОБА_6

Провадження № 11-кп/824/714/2021

Єдиний унікальний № 357/8635/20

Категорія справи: ч. 1 ст. 272 КК України

Головуючий в суді першої інстанції: ОСОБА_9

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 272 КК України, та призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі 200 (двохсот) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3400 (три тисячі чотириста) гривень.

Також вироком суду скасовано арешт майна, накладений постановою слідчого судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 червня 2020 року, та вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.

Вироком суду ОСОБА_6 визнаний винуватим у тому, що він, обіймаючи посаду директора ТОВ «АС-ОЙЛ», яке займається роздрібною торгівлею пальним, будучи особою, яка виконує організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції і несе персональну відповідальність за недотримання правил охорони праці, техніки безпеки, виробничої санітарії та протипожежного захисту, проявляючи злочинну бездіяльність та не виконуючи дії, спрямовані на дотримання вимог нормативних актів, що містять правила виконання відповідних робіт, вимог законодавства у сфері пожежної, техногенної безпеки та цивільного захисту, передбачаючи можливість настання суспільно небезпечних наслідків у виді загрози загибелі людей або настанню інших тяжких наслідків, починаючи з 01 липня 2019 року допустив функціонування АЗС ТОВ «АС-ОЙЛ» за адресою: обл. Київська, м. Біла Церква, вул. Грушевського, 13, між будівлями № 1-Л та № Д, яка здійснює виконання робіт та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування з підвищеною небезпекою, пов`язаної з реалізацією дизельного пального, однак розміщена з порушенням ряду пунктів Державних будівельних норм, зокрема на території підприємства ТОВ НВП «БІЛОЦЕРКІВМАЗ», без забезпечення мінімальної протипожежної відстані між АЗС та відкритою стоянкою автомобілів, будівлями поруч розташованого підприємства з обробки металу, загальною мережею залізниці, між господарчою (побутовою) будівлею та спорудами АЗС, та без обладнання АЗС системами протипожежного захисту відповідно до вимог діючих норм.

Зазначене спричинило такі зміни в стані виробничих об`єктів, внаслідок чого виникла реальна небезпека настання небезпечних неконтрольованих процесів, що можуть призвести до пожежі, вибуху, дії термічних факторів, обвалу (руйнування) будівель чи споруд, початку дії інших шкідливих факторів або й реальний початок відповідних процесів, які створюють реальну загрозу загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків.

В апеляційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_5 , не оспорюючи фактичні обставини кримінального правопорушення, доведеність винуватості ОСОБА_6 в його вчиненні та правильність кваліфікації його дій, просить вирок суду першої інстанції скасувати у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та ухвалити новий вирок, яким затвердити угоду про визнання винуватості від 28 серпня 2020 року, визнати ОСОБА_6 винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 272 КК України, та призначити йому покарання у виді штрафу в розмірі 200 (двохсот) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3400 (три тисячі чотириста) гривень, без позбавлення права обіймати певні посади чи займати певною діяльністю.

Обґрунтовуючи такі вимоги апеляційної скарги прокурор зазначає про те, що санкція ч. 1 ст. 272 КК України (чинна на день виявлення скоєного ОСОБА_10 кримінального правопорушення) передбачала застосування або незастосування додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю. Однак, всупереч вимогам закону України про кримінальну відповідальність та змісту угоди про визнання винуватості, суд призначив ОСОБА_6 лише основне покарання і не вирішив питання стосовно наявності або відсутності підстав для призначення зазначено вище додаткового покарання.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора ОСОБА_7 в підтримку доводів поданої апеляційної скарги, обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_8 , які не вбачали підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування вироку суду першої інстанції, провівши судові дебати, вислухавши останнє слово обвинуваченого, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що вона задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 468 КПК України, у кримінальному провадженні може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.

Зміст угоди про визнання винуватості регламентований ст. 472 КПК України. Зокрема, вимогами частини першої цієї статті передбачено, що в угоді про визнання винуватості, окрім іншого, повинно бути зазначено узгоджене покарання та згода підозрюваного, обвинуваченого на його призначення.

За приписами ч. 7 ст. 474, ч. 1 ст. 475 КПК України, суд перевіряє угоду на відповідність вимогам цього Кодексу та/або закону та, якщо переконається, що угода може бути затверджена, ухвалює вирок, яким затверджує угоду і призначає узгоджену сторонами міру покарання.

Системний аналіз вказаних норм закону свідчить про те, що суд першої інстанції при ухваленні рішення про затвердження угоди про визнання винуватості пов`язаний з умовами цієї угоди, в тому числі стосовно призначення обвинуваченому лише узгодженої сторонами міри покарання.

Затверджуючи угоду про визнання винуватості, укладену між прокурором Білоцерківської місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_5 та підозрюваним ОСОБА_6 , суд першої інстанції наведених вимог закону дотримався.

Як вбачається зі змісту цієї угоди, сторони узгодили міру покарання, яке слід призначити ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 272 КК України, а саме у виді штрафу в розмірі 200 (двохсот) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3400 (три тисячі чотириста) гривень, без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.

Перевіряючи дану угоду про визнання винуватості, суд першої інстанції встановив, що вона відповідає вимогам кримінального процесуального закону, дії ОСОБА_6 правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 272 КК України, умови угоди не суперечать інтересам суспільства та не порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб, угода укладена сторонами добровільно, узгоджене сторонами покарання відповідає вимогам закону, а саме ст. ст. 50, 53 КК України та санкції ч. 1 ст. 272 КК України, чинної на час вчинення кримінального правопорушення.

Зваживши зазначені обставини, суд дійшов переконання, що угода може бути затверджена, ухвалив вирок, яким затвердив угоду, визнав ОСОБА_6 винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 272 КК України, та призначив йому узгоджене сторонами угоди покарання у виді штрафу в розмірі 200 (двохсот) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3400 (три тисячі чотириста) гривень.

Висновки суду стосовно відповідності цієї угоди вимогам кримінального процесуального закону та щодо призначеної ОСОБА_6 міри покарання прокурором в апеляційній скарзі фактично не оспорюються.

Що стосується тверджень апелянта про те, що суд у вироку не перевірив наявність або відсутність підстав для призначення ОСОБА_6 додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльність, то вони не ґрунтуються на вищенаведених вимогах ст. ст. 474, 475 КПК України, виходячи з того, що угода не передбачала застосування такого додаткового заходу примусу і суд у вироку призначив ОСОБА_6 саме таке покарання, яке було узгоджено сторонами.

Відсутність в резолютивній частині вироку вказівки про не призначення ОСОБА_6 додаткового покарання, яке угодою і не передбачалось, має виключно формальний характер та не є підставою для скасування цього вироку, перегляду угоди апеляційним судом та ухвалення нового вироку про її затвердження.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни вироку суду першої інстанції, колегією суддів не встановлено.

Таким чином апеляційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_5 залишити без задоволення, а вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 вересня 2020 року стосовно ОСОБА_6 без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців.

С У Д Д І:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3