Постанова

від 24.02.2021 по справі 640/13542/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/13542/19 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко В.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2021 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів: Грибан І.О., Мєзєнцева Є. І.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ЮМБОТРАНС Україна

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2020 року

у справі № 640/13542/19 (розглянуто у письмовому провадженні)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ЮМБОТРАНС Україна

до відповідача Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25 квітня 2019 року №00005831402 та №00005841402,

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2019 року до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю ЮМБОТРАНС Україна (надалі - позивач) з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (надалі - відповідач), в якому просило суд: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 25 квітня 2019 року №00005831402 та №00005841402.

В обґрунтування позову позивачем зазначено про протиправність визначення суми податкового зобов`язання з податку на додану вартість та податку на прибуток, виходячи з того, що господарські операції із контрагентами ТОВ "Ардо Компані", ТОВ "Вайтлайн" та ТОВ "Селінкс Україна" є реальними та відповідають дійсному економічному змісту, а позивачем дотримано передбачені законодавством умови для формування витрат та податкового кредиту.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2020 року в задоволенні позовних вимог Товариству з обмеженою відповідальністю ЮМБОТРАНС Україна - відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивачем (надалі - апелянт) подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Свої вимоги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Крім того, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги ту обставину, що позивач не може нести відповідальність за недотримання вимог законодавства контрагента позивача, оскільки юридична відповідальність носить індивідуальних характер згідно ст. 61 Конституції України .

Відповідачем відзиву на апеляційну скаргу не подано.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду слід залишити без змін, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що співробітниками Головним управління Державної фіскальної служби у місті Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю ЮМБОТРАНС Україна з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення господарських взаємовідносин з ТОВ "Ардо Компані" (код 39701334) за січень, лютий, березень 2016 року, ТОВ "Вайтлайн" (код 40405918) за червень 2016 року, ТОВ "Селінкс Україна" за липень 2016 року , при визначенні показників декларації з податку на додану вартість та за 2016 рік - показників фінансової звітності з їх відображенням в декларації з податку на прибуток підприємства"

За результатом перевірки складено акт від 21.03.2019 року №202/26-15-14-02-04/38444303 (надалі - акт перевірки).

В акті перевірки контролюючим органом встановлено наступні порушення позивача: пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, що призвело до заниження задекларованого податку на прибуток у 2016 році на суму 47857,00 грн.; пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість, який підлягав сплаті до бюджету, на загальну суму 45980,00 грн., у тому числі: за січень 2016 року на суму 9350,00 грн., лютий 2016 року на суму 1833,00 грн., за березень 2016 року на суму 7342,00 грн., за червень 2016 року на суму 25038,00 грн., за липень 2016 року на суму 2417,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки контролюючим органом прийнято 25 квітня 2019 року податкові повідомлення-рішення:

- №00005831402, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на 44640,00 грн., у тому числі за основним платежем на 35712,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на 8928,00 грн;

- №00005831402, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 34319,00 грн., у тому числі за основним платежем на 27455,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 6864,00 грн.

Не погоджуючись з спірними податковими повідомленнями-рішеннями позивачем подано скаргу до ДФС України.

Рішенням ДФС України про результати розгляду скарги від 02 липня 2019 року №30080/6/99-99-11-04-02-25 за наслідками розгляду скарги позивача на податкові повідомлення-рішення від 25 квітня 2019 року №00005831402 та №00005841402, залишено без змін оскаржувані податкові повідомлення-рішення, а скаргу - без задоволення.

Позивач, вважаючи, що спірні податкові повідомлення-рішення прийнято відповідачем з порушенням норм права, звернувся з даним позовом до суду за захистом порушених прав.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено реальність господарських операцій по відносинам із ТОВ "Ардо Компані", ТОВ "Вайтлайн", ТОВ "Селінкс Україна" та пов`язаність придбаних товарів із господарською діяльністю підприємства, що виключає правомірність формування витрат у межах спірних правовідносин. Також, суд першої інстанції зазначив, що висновки акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України в частині завищення податкового кредиту є обґрунтованими та не спростовуються матеріалами справи, тому збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість за даним епізодом порушення є правомірним.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 44.1. статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За змістом частини першої статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які у розумінні абзацу одинадцятого статті 1 цього Закону є документами, які містять відомості про господарську операцію та відповідно до частини другої статті 9 цього ж Закону повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської діяльності і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень розділу III Податок на прибуток підприємств Податкового кодексу України.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи підприємства та її розкриття у фінансовій звітності визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 Дохід , затверджений наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року №290. Критерії визнання доходу, наведені в цьому Положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій). Згідно з пунктом 5 Положення дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

Пункти 5 - 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 Витрати , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 318, визначають, що витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов`язань. Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Отже, об`єктом справляння податку на прибуток є фінансовий результат до оподаткування (прибуток або збиток), визначений у фінансовій звітності підприємства, за правилами бухгалтерського обліку та відкоригований на різниці, передбачені ПК України. Обов`язковою умовою виникнення у платника права на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів.

За правилами підпункту а пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Відповідно до пункту 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6. статті 198 цього Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Отже, формування фінансових показників, які враховуються при визначені оподатковуваного прибутку підприємства, а також податкового кредиту для цілей визначення суми податкових зобов`язань з ПДВ повинно здійснюватися тільки щодо фактичного здійснення господарських операцій, підтверджених належним чином оформленими первинними документами та іншими обліковими документами, складання яких для оформлення операцій певного виду передбачено правовими нормами. При цьому презумується, що такі документи є достовірними, а зафіксована в них інформація розкриває справжній зміст господарської операції, свідчить про її економічну вигоду (виправданість, ризик). Якщо певна господарська операція не відбулася або її зміст інший, ніж той, стосовно якого складені документи, підстави для відтворення фінансових показників операції в податковому обліку відсутні (в разі якщо документи складені про людське око) або ж операція відтворюється відповідно до її дійсного змісту, що відповідає принципу превалювання сутності над формою, згідно з яким операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми (стаття 4 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

Слід враховувати, що при оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити фактичні правовідносини учасників господарських операцій, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податків, які є формою здійснення господарської діяльності, то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податку та лише за таких умов платник має право на врахування в податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.

Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту та визначення оподатковуваного прибутку, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

Про відсутність фактичного характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи контролюючого органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Водночас, кожна з наведених вище обставин не може бути самостійним та беззаперечним свідченням (доказом) відсутності реального характеру господарських операцій, проте наявність таких обставин в сукупності, що має бути встановлено судом, може свідчити на користь висновку про неможливість фактичного проведення (вчинення) господарських операцій.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до вимог статті 77 КАС України, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Згідно з матеріалів справи, що між ТОВ "ЮМБОТРАНС Україна" (довіритель) та ТОВ "Ардо Компані" (агент) укладено договір про надання інформаційно-консультативних послуг від 25 грудня 2015 року №2512/15-01, за умовами якого агент, за агентську винагороду зобов`язується надавати довірителю послуги, які споживаються в процесі вчинення певної дії, здійснення певної діяльності, та сприяє у вчиненні/укладенні певних правочинів.

Відповідно до договору про надання юридичних послуг від 18 січня 2016 року №1601/18-1, укладеного між ТОВ "ЮМБОТРАНС Україна" (замовник) та ТОВ "Ардо Компані" (виконавець), останній зобов`язується надавати юридичні послуги замовнику на умовах договору.

Згідно з актами здачі-прийняття робіт, датованих січнем-березнем 2016 року, ТОВ "Ардо Компані" надано позивачу інформаційно-консультаційні послуги по пошуку автотранспортних засобів (автомобілей), юридичні послуги та складено на адресу позивача податкові накладні за січень-березень 2016 року на загальну суму 111 150,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 18525,00 грн.

Між ТОВ "ЮМБОТРАНС Україна" (довіритель) та ТОВ "Вайтлайн" (агент) укладено договір про надання інформаційно-консультативних послуг від 01 червня 2016 року №010606-01, за умовами якого агент, за агентську винагороду зобов`язується надавати довірителю послуги, які споживаються в процесі вчинення певної дії, здійснення певної діяльності, та сприяє у вчиненні/укладенні певних правочинів.

У відповідності до договору про надання юридичних послуг від 28 травня 2016 року №280516-01, укладеного між ТОВ "ЮМБОТРАНС Україна" (замовник) та ТОВ "Вайтлайн" (виконавець), останній зобов`язується надавати юридичні послуги замовнику на умовах договору.

Зі змісту актів надання послуг, датованих червнем 2016 року, вбачається, що ТОВ "Вайтлайн" надано позивачу інформаційно-консультаційні послуги по пошуку автотранспортних засобів та юридичні послуги; згідно з видатковою накладною від 24 червня 2016 року №55, ТОВ "Вайтлайн" поставило позивачу товари (стіл письмовий чорного кольору, крісло Оріон, крісло Germes чорного кольору).

ТОВ "Вайтлайн" складено на адресу позивача податкові накладні за червень 2016 року на загальну суму 150230,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 25038,34 грн.

Згідно договору про надання юридичних послуг від 24 червня 2016 року №240616-01, укладеного між ТОВ "ЮМБОТРАНС Україна" (замовник) та ТОВ "Селінкс Україна" (виконавець), останній зобов`язується надавати юридичні послуги замовнику на умовах договору.

Відповідно до акта надання послуг від 11 липня 2016 року №62, ТОВ "Селінкс Україна" надано позивачу юридичні послуги та виписало податкову накладну від 11 липня 2016 року №22 на загальну суму 14500,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 2 416,67 грн.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що позивачем не надано до суду першої та апеляційної інстанції належних та достатніх доказів, у тому числі, доказів, які дозволяють ідентифікувати участь контрагентів позивача у наданні спірних послуг, наприклад, що вказані товариства надавали допомогу або якимось чином сприяли оформленню різного роду документів та у вирішенні позивачем питань, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності і виконанням господарських зобов`язань.

Так позивач зазначає, що придбані в межах спірних господарських операцій інформаційно-консультаційні послуги безпосередньо пов`язані з господарською діяльністю та придбані з метою перевезень вантажів замовників вантажним автомобільним транспортом та доставки вантажів до вантажоотримувачів; юридичні послуги придбано з метою отримання кваліфікованої юридичної допомоги та консультацій з питань, що виникають в процесі господарської діяльності.

Колегією суддів досліджено матеріали справи та встановлено, що в матеріалах справи докази чи відповідні пояснення на підтвердження неможливості самостійного виконання зобов`язань перед замовниками вантажних перевезень, необхідності залучення третіх осіб для виконання зазначених зобов`язань, а також доказів, які б дали можливість ідентифікувати участь контрагентів позивача при виконанні ним зобов`язань щодо здійснення вантажних перевезень.

Також в матеріалах справи не містяться докази на підтвердження надання ТОВ "Ардо Компані", ТОВ "Вайтлайн" та ТОВ "Селінкс Україна" позивачу юридичних послуг, у тому числі, доказів, які дозволяють ідентифікувати участь контрагентів позивача у наданні спірних послуг, наприклад, що вказані товариства надавали допомогу або якимось чином сприяли оформленню різного роду документів та у вирішенні позивачем питань, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності і виконанням господарських зобов`язань.

Долучені до матеріалів справи акти виконаних робіт складених контрагентами позивача не дають суду апеляційної інстанції встановити, які послуги надавалися та в якому об`ємі не підтверджуються фактичне виконання даних послуг.

Отже, дослідивши матеріали справи колегія суддів погоджується з твердженнями суду першої інстанції, що позивачем не надано будь-яких доказів та пояснень з приводу використання у власній господарській діяльності послуг, придбаних у ТОВ "Вайтлайн", їх подальший рух, у тому числі, щодо продажу третім особам, чи доказів оприбуткування на складі та безпосереднього використання у господарській діяльності.

З аналізу матеріалів справи та норм права колегія суддів доходить висновку, що позивачем не доведено реальність господарських операцій по відносинам із ТОВ "Ардо Компані", ТОВ "Вайтлайн", ТОВ "Селінкс Україна" та пов`язаність придбаних товарів (послуг) із господарською діяльністю підприємства, що виключає правомірність формування витрат у межах спірних правовідносин.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність прийняття контролюючим органом спірних податкових повідомлень-рішень, оскільки первинні документи, які стали підставою для формування позивачем податкових зобов`язань, видані контрагентами, діяльність яких мала ознаки фіктивного підприємництва, а тому не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважною особою звітними документами, які посвідчують факт придбання послуг.

Колегією суддів враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що зміст апеляційної скарги є ідентичним позовній заяві, а отже, доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження під час розгляду апеляційної скарги.

При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись 34, 242, 243, 246, 308, 311, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ЮМБОТРАНС Україна - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2020 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів із дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду у порядку ст. ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Г. В. Земляна

Судді: І. О. Грибан

Є. І. Мєзєнцев