Постанова

від 23.02.2021 по справі 676/86/19

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 676/86/19

Провадження № 22-ц/4820/22/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2021 року м. Хмельницький

Хмельницький апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Гринчука Р.С., Грох Л.М., Костенка А.М.,

секретар судового засідання - Кошельник В.М.,

з участю прокурора,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 23 травня 2019 року, суддя Шевцова Л.М., у справі за позовом заступника прокурора Хмельницької області в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Товариство з обмеженою відповідальністю Зарус-Інвест , ОСОБА_1 , про визнання недійсним наказу,

встановив:

В грудні 2018 року заступник прокурора Хмельницької області в інтересах держави звернувся в суд з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, ОСОБА_2 про визнання наказу про надання земельної ділянки у власність недійсним.

Прокурор зазначив, що наказом Держгеокадастру від 11.11.2016 року №22-30233-СГ затверджено проект землеустрою та передано у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2 га, (кадастровий номер 6822484100:02:003:0045), розташовану за межами населених пунктів Колодіївської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області та призначену для ведення особистого селянського господарства. На підставі цього наказу 24.11.2016 року державним реєстратором зареєстровано право власності ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку. За договором купівлі-продажу від 06.06.2017 року ОСОБА_2 дану земельну ділянку продав ОСОБА_1 , яка в свою чергу 13.03.2018 року передала її до статутного капіталу ТОВ Зарус-Інвест . Прокурор просив визнати оскаржуваний наказ недійсним, оскільки, як стало відомо, відповідно до наказу Держгеокадастру від 11.05.2016 року №22-11434-СГ ОСОБА_2 у порядку приватизації уже набув права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 2 га, (кадастровий номер 6825081800:02:004:0328), розташовану за межами населених пунктів Гелетинецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області для ведення особистого селянського господарства та на підставі наказу Держгеокадастру від 30.09.2018 року №22-25814-СГ у порядку приватизації також уже набув права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 2 га, (кадастровий номер 6823055400:02:005:0006), розташовану за межами населених пунктів Меджибізької селищної ради Хмельницького району Хмельницької області для ведення особистого селянського господарства, відтак на час прийняття оскаржуваного наказу ОСОБА_2 використав своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм приватизації для цього виду використання, а тому повторне використання такого права призвело до того, що із державної власності неправомірно вибула вищевказана земельна ділянка.

З метою підтвердження своїх повноважень на звернення до суду з позовом прокурор зазначив, що ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області самостійно не може визнати недійсним оскаржуваний наказ, який був реалізований шляхом оформлення права власності на земельну ділянку на ОСОБА_2 . Крім того, у ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області відсутні повноваження щодо звернення до суду із відповідним позовом, воно є відповідачем у справі, що виключає звернення до суду прокурора в інтересах ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області.

Ухвалою від 25.02.2019 року Кам`янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ТОВ Зарус-Інвест .

Рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 23 травня 2019 року позов задоволено. Визнано недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області №22-30233-СГ від 11.11.2016 року, яким затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2 га (кадастровий № 6822484100:02:003:0045), для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що знаходиться за межами населених пунктів Колодіївської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, стягнуто з ОСОБА_2 на користь прокуратури Хмельницької області судові витрати по оплаті судового збору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , яка не брала участі у справі, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що судом було допущено порушення норм процесуального права, оскільки оскаржуване судове рішення стосується її прав та інтересів, тому суду необхідно було вирішити питання щодо її залучення до участі у справі. Судом не перевірено доводи прокурора щодо наявності відповідних підстав для представництва держави в суді, також матеріали справи не містять доказів звернення прокурора до ГУ Держгеокадастру в Хмельницькій області із повідомленням про подання в його інтересах позовної заяви. Суд неправильно застосував норми матеріального права, оскільки не врахував, що скасування наказу призвело до втручання у її право на мирне володіння майном, яке вона набула у законний спосіб. Судом було порушено також приписи статті 1 Першого протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки втрата нею земельної ділянки через неналежне виконання державними інституціями своїх повноважень щодо захисту права власності на майно, є грубим та невиправданим втручанням у її право та покладає на неї індивідуальний та надмірний тягар.

Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 26.01.2021 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору залучено ОСОБА_1 .

В судове засідання апелянт та його представник не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. В день судового засідання, 23.02.20201 року, від представника апелянта надійшла заява про відкладення розгляду справи у зв`язку з його участю в іншому судовому засіданні в господарській справі, при цьому до заяви не додано об`єктивних даних на підтвердження цієї обставини. Діючи у відповідності з вимогами ст.ст. 371, 372 ЦПК України, враховуючи неодноразове відкладення розгляду цієї справи судом апеляційної інстанції у зв`язку з клопотаннями представника апелянта та відсутністю даних щодо належного повідомлення всіх учасників справи про дату та час судового засідання, (з липня 2020 року), оскільки представник апелянта додатково надав до апеляційного суду письмові пояснення щодо апеляційної скарги, а в судове засідання, яке відбулося 26.01.2021 року представник апелянта не з`явився, та просив розгляд справи проводи без його участі (а.с. 176, т. 2), колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для відкладення розгляду справи за заявою представника апелянта, адвоката Сергійчука Ю.В.

Прокурор в суді проти апеляційної скарги заперечила, підтримала оскаржуване судове рішення.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Від представника ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області надійшла заява про розгляд спавши за її відсутності, проти апеляційної скарги заперечила.

Заслухавши пояснення учасника справи, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні апеляційної скарги з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області № 22-30233-СГ від 11.11.2016 року, затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2 га, кадастровий номер 6822484100:02:003:0045, для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що знаходиться за межами населених пунктів Колодіївської сільської ради Кам`янець-Подільського району, Хмельницької області. На підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки від 06.06.2017 року право власності на зазначену земельну ділянку за ОСОБА_2 припинено та зареєстровано за ОСОБА_1 , яка, в свою чергу, передала вказану земельну ділянку до статутного капіталу ТОВ Зарус-Інвест (а.с. 8-18, т. 1).

Згідно відомостей із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон та відчуження об`єктів нерухомого майна, ОСОБА_2 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області за № 22-11434-СГ від 11.05.2016 року отримав у приватну власність земельну ділянку площею 2 га, кадастровий номер 6825081800:02:004:0328, для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Гелетинецької сільської ради, Хмельницького району, Хмельницької області. Тобто, на час отримання спірної земельної ділянки в Хмельницькій області згідно наказу № 22-30233-СГ від 11.11.2016 року він вже використав своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання (а.с. 8-18, т. 1).

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 при зверненні до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області із заявою, надав недостовірну інформацію про те, що не використав право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, у зв`язку з чим земельна ділянка площею 2 га з кадастровим номером 6822484100:02:003:0045, яка знаходиться за межами населених пунктів Колодіївської сільської ради Кам`янець-Подільського району, вибула із земель державної власності внаслідок незаконного використання ОСОБА_2 права на повторну безоплатну приватизацію земельних ділянок одного виду використання.

Такий висновки суду є обґрунтованими.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 3 ст. 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно припису ч. 4 ст. 116 ЗК України передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, проводиться один раз по кожному виду використання.

Частиною шостою статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Для ведення особистого селянського господарства громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в розмірі - не більше 2,0 гектара (п. б ч. 1 ст. 121 ЗК України).

Згідно з ч. 4 ст. 122 ЗК України земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті передає у власність або у користування для всіх потреб центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи.

Відповідно до Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 року, №15, Положення про Головне управління Держгеокадастру в області (далі - Положення), затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 року № 333, таким відповідним центральним органом є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) та територіальні органи Держгеокадастру.

Положення передбачало, що Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області є територіальним органом Держгеокадастру та реалізує його повноваження на території Хмельницької області, зокрема здійснює розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів, а також одночасно наділене повноваженнями здійснення державного контролю (нагляду) за додержанням земельного законодавства.

Відповідно до положень ст. 33 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень посадові особи ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області, які здійснюють ведення Державного земельного кадастру, отримують інформацію з Державного реєстру прав у зв`язку із здійсненням ними повноважень, визначених законом, в електронній формі шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру прав відповідно до частини третьої статті 32 цього Закону.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 30 Закону України Про Державний земельний кадастр для державних кадастрових реєстраторів інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у зв`язку із здійсненням ними повноважень, визначених цим Законом, надається в електронній формі шляхом безпосереднього доступу до цього реєстру відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень . Державний реєстратор речових прав на нерухоме майно під час проведення державної реєстрації речових прав на земельні ділянки має безпосередній доступ та користується відомостями з Державного земельного кадастру в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 6 ст. 186-1 ЗК України підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Отже, станом на 24.11.2016 року (набуття у власність земельної ділянки площею 2,0 га з кадастровим номером 6822484100:02:003:0045) у власності ОСОБА_2 перебувала земельна ділянка з кадастровим номером №6825081800:02:004:0328, яка була йому надана безоплатно з земель державної власності. Таким чином, ОСОБА_2 скористався своїм правом, передбаченим ст. 116 ЗК України, повторно, з порушенням визначеного земельним законодавством порядку.

При здійсненні функцій із розпорядження землями, зокрема здійснюючи розгляд заяви ОСОБА_2 про передачу спірної земельної ділянки у власність, ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області, перевіривши її та встановивши вже реалізоване право особи на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, відповідно до вимог ч. 6 ст. 186-1 Земельного кодексу України, мало б не допустити зазначених порушень, відмовити у погодженні та затвердженні відповідного проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, який не відповідає положенням закону, відмовити ОСОБА_2 у передачі спірної земельної ділянки у власність. Порушення вказаним державним органом, уповноваженим на здійснення відчуження спірної земельної ділянки вимог закону і стало підставою для звернення прокурора до суду в інтересах держави з даним позовом.

Стосовно посилання апелянта щодо втручання у його право на мирне володіння майном колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до практики ЄСПЛ (рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23.09.1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21.02.1986 року, Щокін проти України від 14.10.2010 року, Сєрков проти України від 07.07.2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23.11.2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22.01.2009 року, Трегубенко проти України від 02.11.2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23.01.2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду . Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Відповідний принцип пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар .

В питаннях оцінки пропорційності ЄСПЛ, як і в питаннях наявності суспільного , публічного інтересу, також визнає за державою достатньо широку сферу розсуду , за виключенням випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах Спорронґ і Льоннорт проти Швеції , Булвес АД проти Болгарії ).

ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах Раймондо проти Італії від 22.02.1994 року, Філліпс проти Сполученого Королівства від 05.07.2001 року, Аркурі та інші проти Італії від 05.07.2001 року, Ріела та інші проти Італії від 04.09.2001 року, Ісмаїлов проти Російської Федерації від 06.11.2008 року).

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

На думку суду, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави критеріям правомірного втручання в право ОСОБА_1 на мирне володіння майном, так і порушення принципу пропорційності, котрі сформовані у сталій практиці ЄСПЛ.

Так, статтями 13, 14 Конституції України визначено, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності українського народу, а органи державної влади здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної власності.

Прийняття рішення про передачу земель державної власності в приватну власність із земель державної власності позбавляє український народ загалом (стаття 13 Конституції України) правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі державної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної власності, становлять суспільний , публічний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 незаконно отримав земельну ділянку з кадастровим номером 6822484100:02:003:0045 та відчужив її за договором купівлі-продажу.

За таких обставин суспільним , публічним інтересом звернення прокурора до суду з вимогою скасування наказу про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_2 є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок сільськогосподарського призначення із земель державної власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю українського народу. Суспільний , публічний інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині відновлення становища, яке існувало до порушення права власності українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі, що незаконно вибула з такої власності.

Необґрунтованим є також посилання апелянта на недоведеність в суді першої інстанції прокурором підстав для представництва держави у даному спорі.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 року у справі №1-1/99, державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності на господарювання, тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абз. 3 ч. 5 ст. 56 ЦПК).

У подібних спірних правовідносинах 26.06.2019 року Велика Палата Верховного Суду виклала правовий висновок відповідно до якого наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший, другий і третій частини четвертої статті 23 Закону України Про прокуратуру ).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац другий частини другої статті 45 ЦПК України у редакції, чинній до 15.12.2017 року). Аналогічний припис закріплений у частині четвертій статті 56 ЦПК України, чинного з 15.12.2017 року.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ( суд знає закони ) під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довод прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту (п. 67-70 постанови Великої Палата Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 587/430/16-ц, провадження № 14-104 цс 19).

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 154 ЗК України органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування без рішення суду не мають права втручатись у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження належною йому земельною ділянкою або встановлювати непередбачені законодавчими актами додаткові обов`язки чи обмеження.

Відповідно до п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 року №7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ у редакції постанови Пленуму Верховного Суду України від 19.03.2010 року № 2 суди при вирішенні спорів про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, повинні враховувати, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 ЗК України. У випадках, визначених цими нормами, припинення права власності на землю чи права землекористування провадиться за позовом відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування в судовому порядку, недодержання якого є підставою для визнання рішення цього органу та виданих державних актів недійсними.

При вирішенні в судовому порядку питання про недійсність документів, виданих на підставі переглянутого рішення органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування про скасування свого рішення, за яким земельна ділянка була неправомірно одержана у власність чи користування, слід враховувати Рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 року N7-рп/2009 (v007p710-09) (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), відповідно до пункту 5 мотивувальної частини якого органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Належним суб`єктом владних повноважень для захисту інтересів держави є не будь-який орган, що уповноважений державою здійснювати певні функції контролю у певній сфері, а лише той, який має відповідні повноваження для захисту таких інтересів.

У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень на здійснення такого захисту, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень (постанова Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 806/1000/17, постанова Верховного Суду від 10.05.2018 року у справі № 918/323/17).

З вищевказаного вбачається, що на момент пред`явлення позову прокурором, орган до компетенції якого належать повноваження щодо захисту в суді інтересів держави шляхом подання відповідного позову про незаконне виділення та передачу у приватну власність земель державного фонду відсутній, відтак повідомлення будь-якому суб`єкту владних повноважень прокурором правомірно не надсилалось.

Таким чином, слід дійти висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи належним чином перевірені повноваження прокурора на представництво інтересів держави та правомірно відкрито провадження у справі.

Посилання апелянта на порушення судом норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції в порядку п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України слід визнати безпідставним. Не вирішення судом першої інстанції питання щодо залучення до участі у справі ОСОБА_1 , яка внесла спірну земельну ділянку до статутного капіталу ТОВ Зарус-Інвест , слід визнати порушенням норм процесуального права, яке, однак, не вплинуло на правильність оскаржуваного судового рішення, тому відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦПК України, не є підставою для скасування або зміни рішення.

Позовні вимоги прокурора щодо визнання недійсним наказу стосуються безпосередньо особи, яка безоплатно отримала у власність земельну ділянку, ОСОБА_2 , тому правових підстав, передбачених процесуальним законом, для залучення ОСОБА_1 , яка передала спірну земельну ділянку до статутного капіталу ТОВ Зарус-Інвест , до участі у справі в суді першої інстанції в якості відповідача (співвідповідача) не вбачається.

При цьому необхідно зауважити, що враховуючи встановлені у справі обставини, суд апеляційної інстанції в порядку п. 1 ч. 1 ст. 365 ЦПК України, залучив апелянта ОСОБА_1 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, та розглянув по суті подану нею апеляційну скаргу, тим самим усунувши процесуальне порушення суду першої інстанції та забезпечив ОСОБА_1 реалізацію права на апеляційне оскарження судового рішення.

У зв`язку з відсутністю правових підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування (зміни) судового рішення, судові витрати апелянта ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 23 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 25 лютого 2021 року.

Судді: Р.С. Гринчук

Л.М. Грох

А.М. Костенко