Рішення

від 23.02.2021 по справі 414/2527/19

КРЕМІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Кремінна

23 лютого 2021 року Справа № 414/2527/19

Провадження № 2/414/7/2021

Кремінський районний суд Луганської області в складі:

головуючого судді: Ковальова В.М.

за участю секретаря: Олєйнікової І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кремінна цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про визнання договорів оренди землі недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 06 вересня 2019 року звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого посилається на наступне. ОСОБА_2 є власником двох земельних ділянок площами 6,4768 га та 6,4344 га, які розташовані на території Михайлівської сільської ради Кремінського району Луганської області, які згідно договорів оренди від 01 березня 2015 року знаходяться у користуванні ФОП ОСОБА_3 строком на 15 років, про що він дізнався у вересні 2018 року. Вказані договори він як власник цих земельних ділянок не підписував. Ці договори оренди земельних ділянок зареєстровані, про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності вчинено записи за № 20023652 та за № 20021630 від 16 березня 2015 року. Отримання ним орендної плати не спростовує непогодження умов спірних договорів, тобто його волевиявлення на їх укладання відсутнє, тому просить визнати вказані договори оренди землі недійсним, скасувати рішення про державну реєстрацію прав на їх обтяження та стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 1 536 грн. 60 коп.

Представник позивача ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав надав пояснення, аналогічні зазначеним у позові обставинам, в останнє судове засідання не з`явився, у заяві на ім`я суду просить справу розглянути за його відсутності, позовні вимоги підтримує.

Представник відповідача ФОП ОСОБА_3 адвокат Шмуйлова І.М. позов не визнала та надала відзив на нього (а.с.31-35), в якому зазначає про відсутність доказів у позивача щодо не укладання та не підписання ним договорів оренди землі та не отримання ним орендної плати. Навпаки, позивач договори оренди земельних ділянок підписав та отримував орендну плату.

Представники відповідача ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у судовому засіданні позов не визнали з підстав зловживання позивачем своїми правами, оскільки він фактично уклав оспорюванні ним договори оренди земельних ділянок. У поясненні на ім`я начальника Кремінського ВП ГУНП в Луганській області від 17 вересня 2018 року позивач лише оспорював строк дії договорів, а не сам факт їх укладання. Висновок експерта є неповним, оскільки не враховані документи з підписами позивача, які суд витребував. Не проведена додаткова експертиза з приводу встановлення справжнього волевиявлення позивача при укладанні договорів оренди землі.

В останнє судове засідання представник відповідача ОСОБА_5 , яка була повідомлена належним чином, не з`явилася та причини не повідомила, тому суд вирішив справу розглянути за її відсутності.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, суд приходить до таких висновків.

Докази, які надані сторонами, свідчать про наступне.

Згідно свідоцтв про право на спадщину за законом ОСОБА_2 є власником земельних ділянок площею 6,4344 га. та 6,4768 га, що розташовані на території Михайлівської сільської ради Кремінського району Луганської області (а.с. 14, 17 т. 1).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.15 т.1), інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкту (а.с. 18-20 т.1) земельні ділянки, які належать на праві власності ОСОБА_2 , зазначені у державному реєстрі земельних ділянок.

Договори оренди вказаних вище земельних ділянок (а.с. 8-9, 11-12 т.1), правомірність укладення яких оспорює позивач, містять відомості про те, що у ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 01 березня 2015 року виникли орендні правовідносини по цім ділянкам, строком на 15 років, і ці договори зареєстровані у державному реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію речового права (а.с.12, 19-20 т.1).

Відповідно до висновку експерта ОСОБА_6 від 28 грудня 2019 (а.с. 123-143 т.1) року підписи від імені ОСОБА_2 розташовані у розділах Реквізити сторін у графі Орендодавець у двох договорах від 01 березня 2015 року укладених між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_7 щодо земельної ділянки № НОМЕР_1 загальною площею 6,4768 га та земельної ділянки № НОМЕР_2 загальної площею 6,4344 га виконано не ОСОБА_2 , а іншою особою.

Спірні правовідносини урегульовані нормами як цивільного, так і земельного законодавства.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод позивач має право на мирне володіння та розпорядження своїм майном.

За змістом ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні акти.

Частиною першою ст.15 цього Кодексу визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилами ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідне орендареві для проведення підприємницької та іншої діяльності.

Разом з тим, визначення, процедура укладання, вимоги припинення договору оренди землі урегульовані в спеціальному законі, яким є ЗУ Про оренду землі .

Відповідно до ст.1 цього Закону оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

У ст.6 вищевказаного Закону визначено, що орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно з вимогами ст.13 ЗУ Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається в письмовій формі та за бажанням сторін може бути посвідчений нотаріально, договір оренди землі набирає чинності з моменту його державної реєстрації /ст.14 ЗУ Про оренду землі/.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч.ч.1-3,5,6 ст. 203 ЦК України, як передбачено у ч.1 ст.215 цього Кодексу.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису ч.1 ст. 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочин, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у ч.1 цієї статті, так і у ст.ст. 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв учасника правочину, вчинений ним у належній формі.

У тому ж випадку, коли сторона не виявила свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

У ч.1 ст.236 ЦК України зазначено, що правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Момент укладання договору визначено у ч. 1 ст. 638 вказаного Кодексу, у якій зазначено, що договір є укладений, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Частиною 1 ст.6 Конвенції і ст. ст. 9, 55 Конституції України передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку та належним і безстороннім судом, встановленим законом.

У п.23 рішення ЄСПЛ у справі Проніна проти України наголошується, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, а в п. 58 рішення цього Суду у справі Серявін та інші проти України зазначається про те, що призначення обґрунтованого рішення посягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті… Лише за умовами винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль здійснення правосуддя.

У п. 24 рішення ЄСПЛ у справі Надточій проти України , п.23 рішення цього Суду у справі Гуренка проти України наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище, порівняно з опонентом.

Згідно із ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

З цього вбачається, що у двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною 3 ст. 203 цього Кодексу передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу вимог ч. 1 ст. 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц у ч. 1 ст. 215, ст.ст. 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За ч. 1 ст. 205 вказаного Кодексу правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Тобто підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Відповідно до ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За ч. 1 ст. 15 Закону України Про оренду землі істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11,17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

У вищевказаній постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинений та звернув увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Крім того цим судом зазначено, що суд може застосувати невстановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Подібні висновки сформульовані також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

У справі, що розглядається, позивач звернувся з вимогою про визнання недійсними договорів оренди, посилаюсь на те, що ці договори не підписував, умови їх не погоджував, тож відповідач безпідставно відмовляє в поверненні використовуваних земельних ділянок позивачу як власнику цих земельних ділянок, посилаючись до умов договорів, підписаних невстановленою особою замість позивача.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондується з ч.ч.2,3 ст. 215 цього Кодексу та висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

Суду констатує, що у випадку оспорювання позивачем самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Як неодноразово вказувала Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві та в додаткових поясненнях, а також заперечення відповідача, позивач у цій справі наполягає на поверненні йому земельних ділянок, вважаючи, що ці ділянки знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав. Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом пред`явлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Тому у частині вимог про визнання договорів оренди землі недійсними слід відмовити саме з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16. Відмова у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє позивача права заявити негаторний позов про повернення земельної ділянки.

Разом з тим, відсутність хоча б однієї істотної умови у договорах оренди земельних ділянок /у даному випадку підписів орендодавця на згоду їх укладання/ є підставою для відмови реєстрації договорів. В такому разі наслідки недійсності договорів до правочину не застосовуються, натомість має місце так звана неукладеність договорів.

Таким чином, реєстрація неукладених договорів оренди земельних ділянок порушує права позивача на володіння, користування та розпорядження своєю власністю, тому необхідно скасувати рішення про державну реєстрацію вказаних договорів.

Аналогічна позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17 та від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16.

Суд не погоджується з доводами представників відповідача з огляду на наступне.

У постанові від 22 грудня 2020 року Луганський апеляційний суд вказав, що доводи апеляційної скарги представника позивача є слушним оскільки сторона відповідача в особі його представника ОСОБА_5 на стадії підготовчого судового засідання не скористалася своїм процесуальним правом запропонувати суду питання, роз`яснення яких потребує висновок експерта. Крім того суд зазначив про те, що ОСОБА_5 у заяві від 15 жовтня 2020 року заявила клопотання про ознайомлення з клопотанням сторони позивача про призначення експертизи, в зв`язку з чим суду надала оригінали договорів оренди землі та не заперечувала проти проведення судово-почеркознавчої експертизи, а судове засідання просила провести без участі сторони відповідача.

Пояснення позивача від 17 вересня 2018 року на ім`я начальника Кремінського ВП ГУНП в Луганській області щодо строків дії договорів оренди земельних ділянок свідчать лише про те, що він ставив під сумнів укладення ним будь-яких домовленостей з відповідачем.

Отримання орендної плати не спростовує непогодження особи умов спірних договорів, тобто відсутнє волевиявлення позивача на їх укладення.

Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 21 березня 2018 року у справі за №146/293/16-ц.

Статтею 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень /далі Закон/ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Реєстрація неукладеного договору оренди порушує права та законні інтереси позивача на володіння, користування та розпорядження власністю - земельними ділянками площею 6,4768 га кадастровий номер 4421682600:01:002:0087 та 6,4344 га кадастровий номер 4421682600:01:002:0088 які знаходиться на території Михайлівської сільської ради.

За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.

Обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

При цьому, обраний спосіб захисту шляхом скасування державної реєстрації є ефективним, а задоволення позову забезпечить реальне відновлення порушеного права позивача.

Аналогічна позиція щодо обрання способу захисту у разі не укладення договору оренди землі викладена в постановах Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі №125/702/17, від 19 серпня 2020 року у справі №358/815/17, від 09 грудня 2020 року у справі №383/1354/18, в яких, зокрема, зазначено, що відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених ст.2, а також порушення вимог ст.ст. 4-6, 11, 17, 19 вказаного вище Закону є підставою у тому числі для відмови в державній реєстрації договору оренди.

За таких обставин реєстрація договорів оренди землі відбулася за неукладеними договорами, а тому й реєстрація договорів оренди відбулася з порушенням Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , у зв`язку з чим позовні вимоги в частині скасування рішення про державну реєстрацію договорів оренди земельних ділянок піддягають задоволенню.

ЄСПЛ у п.23 рішення від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формування рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції і може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Оскільки вимоги позивача підлягають 50-ти відсотковому задоволенню від заявлених, тому відповідно до вимог ч.1, п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України з відповідача на його користь необхідно стягнути: судовий збір у розмірі 768 грн. 30 коп. від сплаченого розміру судового збору - 1 536 грн. 60 коп.; а також витрати, пов`язані із залученням експерта в розмірі 450 грн. 24 коп. від сплаченого позивачем цих витрат - 900 грн. 48 коп., а всього 1 218 грн. 54 коп. /768 грн.30 коп. + 450 грн. 24 коп./.

Керуючись ст. ст. 11-13, 77-81, 259, 263-265, 354, 355 ЦПК України суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про визнання договорів оренди землі недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію задовольнити частково.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 про визнання договору оренди землі від 01 березня 2015 року, укладеного між ОСОБА_2 та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 , на земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 6, 4768 га, кадастровий номер 4421682600:01:002:0087, яка знаходиться на території Михайлівської сільської ради Кремінського району Луганської області, та договору оренди землі від 01 березня 2015 року, укладеного між ОСОБА_2 та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 , на земельну ділянку № НОМЕР_2 площею 6,4344 га, кадастровий номер 4421682600:01:002:0088, яка знаходиться на території Михайлівської сільської ради Кремінського району Луганської області - відмовити.

Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень договору оренди земельної ділянки № НОМЕР_1 площею 6,4768 га, кадастровий номер: 4421682600:01:002:0087, яка знаходиться на території Михайлівської сільської ради Кремінського району (наразі - Сєвєродонецького району) Луганської області, індексний номер 20023652 від 16 березня 2015 року.

Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень договору оренди земельної ділянки № НОМЕР_2 площею 6,4344 га, кадастровий номер: 4421682600:01:002:0088, яка знаходиться на території Михайлівської сільської ради Кремінського району (наразі - Сєвєродонецького району) Луганської області, індексний номер 20021630 від 16 березня 2015 року.

Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 1 218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн. 54 коп.

Відповідно до п.15.5 Перехідних положень ЦПК України на рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Луганського апеляційного суду через Кремінський районний суд Луганської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення або складання. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 25 лютого 2021 року.

Суддя В.М. Ковальов