Рішення

від 25.02.2021 по справі 460/1521/20

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

25 лютого 2021 року м. Рівне №460/1521/20

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді К.М.Недашківської, розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Сарненської районної державної адміністрації про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинення певних дій.

До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі іменується - позивач) до Управління праці та соціального захисту населення Сарненської районної державної адміністрації (далі іменується - відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправною відмову відповідача щодо нарахування та виплати позивачу з 22.05.2008 по 31.12.2011, з 01.01.2014 по 02.08.2014, з 17.07.2018 щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи ; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити щомісячну грошову допомогу у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи з 22.05.2008 по 31.12.2011, з 01.01.2014 по 02.08.2014 в розмірі 40 процентів від мінімальної заробітної плати; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити щомісячну грошову допомогу у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи з 17.07.2018, в розмірі, що дорівнює 40% від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року.

Заяви по суті справи.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та проживає у населеному пункті, який віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, а тому він має право на щомісячне отримання грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи в розмірі, що дорівнює 40% від прожиткового мінімуму для працездатних осіб. На звернення позивача, відповідач повідомив про відсутність підстав для нарахування та виплати такої компенсації, оскільки на підставі Закону України Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України від 28 грудня 2014 року №76-VII виключено, зокрема, статтю 37 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та жодним нормативно-правовим актом не відновлено дію вказаної норми права. Позивач не погоджується з такими діями відповідача та вважає їх протиправними. Просить суд задовольнити позовні вимоги повністю.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, де вказав, що у відповідача відсутні правові підстави для здійснення нарахування та виплати щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи , так як відповідно до Бюджетного кодексу України проведення нарахування та виплати доплат та компенсацій, які не передбачені Законом України Про Державний бюджет України та розмір яких не визначений Кабінетом Міністрів України, є бюджетним правопорушенням. В бюджеті не передбачені кошти на виплату грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства за попередні періоди. Відповідач, як розпорядник бюджетних коштів, не може використовувати такі кошти поза межами виділених бюджетними асигнуваннями, оскільки це вважатиметься нецільовим використанням бюджетних коштів. Також наголошував, що право встановлювати розмір виплати, передбаченої статтею 37 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи , надано виключно Кабінету Міністрів України. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 №836 Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи , якою в свою чергу передбачено, що розмір щомісячної грошової допомоги громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, у зв`язку з обмеженням продуктів харчування місцевого виробництва і особистого підсобного господарства: у зоні посиленого радіоекологічного контролю - 160 тис. крб., у зоні гарантованого добровільного відселення - 210 тис. крб. і у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - 260 тис. карбованців. У разі відновлення статті 37 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи , то вона підлягала б застосуванню в редакції, станом на 28.12.2014, а виплата вищевказаної допомоги у розмірах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 №836. Відповідач повідомив, що з 01.05.2008 по 31.12.2011 та з 01.10.2014 по 31.08.2014 спірна щомісячна грошова допомога позивачеві нараховувалася та виплачувалася у розмірах, визначених законодавством. Вказав, що за період з 17.07.2018 грошова допомога не нараховувалася. Крім того, відповідач вважав, що даний позов подано з пропуском встановленого Кодексом адміністративного судочинства України шестимісячного строку. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Ухвалою суду від 10.03.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою суду від 10.03.2020 провадження в адміністративній справі №460/4743/20 - зупинене до набрання законної сили судовим рішенням Великої Палати Верховного Суду у справі №510/1286/16-а.

Ухвалою суду від 05.02.2021 провадження у справі поновлено.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 має статус особи, яка є потерпілою від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) (а.с. 6); проживає в населеному пункті, який відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року №106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення; перебуває на обліку в Управлінні соціального захисту населення Сарненської районної державної адміністрації, що підтверджується відповідними довідками (а.с. 9-11).

Доказів протилежного відповідачем не надано.

Позивач звернувся до відповідача із заявою щодо виплати щомісячної грошової допомоги у розмірі, встановленому законодавством, однак відповідач листом від 09.01.2020 повідомив про відсутність підстав для нарахування і виплати вказаної грошової допомоги (а.с. 8).

Перевіривши правову та фактичну обґрунтованість дій суб`єкта владних повноважень, на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, яка визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку; суд зазначає наступне.

Закон України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-XII) визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

Відповідно до положень статті 37 Закону №796-XII (у редакції, чинній з 09 липня 2007 року) громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в таких розмірах:

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - 30 процентів від мінімальної заробітної плати;

- у зоні гарантованого добровільного відселення - 40 процентів від мінімальної заробітної плати;

- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - 50 процентів від мінімальної заробітної плати.

Перелік населених пунктів, жителям яких виплачується щомісячна грошова допомога, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Ця допомога виплачується щомісячно за місцем роботи, пенсіонерам - органами, які виплачують пенсію, непрацюючим громадянам - місцевими державними адміністраціями або виконавчими органами рад за місцем проживання. Виплата за два і більше місяців забороняється.

Підпунктом 8 пункту 28 Розділу ІІ Закону України Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 28.12.2007 №07-VI (далі - Закон №107-VI) текст статті 37 Закону №796-XII викладено в новій редакції: Громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, виплачується щомісячна грошова допомога у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Ця допомога виплачується щомісячно органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації. Виплата за два і більше місяців забороняється .

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 положення пункту 28 Розділу ІІ Закону №107-VI визнані неконституційними.

При цьому, суд зазначає, що ні Закон України Про Державний бюджет України на 2008 рік №107-VI від 28.12.2007, ні Закон України Про Державний бюджет України на 2009 рік №835-VI від 26.12.2008, ні Закон України Про Державний бюджет України на 2010 рік №2154-VI, 27.04.2010, ні Закон України Про Державний бюджет України на 2011 рік № 2857-VI, 23.12.2010, ні будь-які інші Закони України, не наділяли Кабінет Міністрів України правом встановлювати розмір щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства для громадян, які проживають на територіях радіоактивного забруднення.

Таким чином, в період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2011 року відповідач повинен був нараховувати та виплачувати позивачу грошову допомогу у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства у розмірі, встановленому статтею 37 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи №796-ХІІ від 28.02.1991.

Відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень Закону України Про Державний бюджет України на 2012 рік №4282-VI від 22.12.2011, у 2012 році норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2012 рік.

Пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України Про Державний бюджет України на 2013 рік № 5515-VI від 06.12.2012, у 2013 році норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31,37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи , застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2013 рік.

Отже, з аналізу наведених норм вбачається, що визначення порядку та розмірів виплат громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у 2012 та 2013 бюджетних роках делеговано Кабінету Міністрів України.

Разом з тим, Закон України Про Державний бюджет України на 2014 рік від 16.01.2014 №719-VII (далі - Закон №719-VII), який набрав чинності з 01.01.2014, не встановлював будь-яких обмежень з приводу застосування статті 37 Закону №796-XII.

Обмеження дії норм статті 37 Закону №796-XII у 2014 році відбулося після прийняття Закону України Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік від 31.07.2014 №1622-VII (далі - Закон 1622-VII), який набрав чинності 03.08.2014.

Так, Законом №1622-VII розділ Прикінцеві положення Закону №719-VII були доповнені, зокрема, пунктом 6-7, згідно з яким норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та54 Закону №796-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на 2014 рік.

Таким чином, суд констатує, що з 01.01.2014 по 02.08.2014 Законом №719-VII не було передбачено жодних змін чи обмежень для застосування розмірів щомісячної грошової допомоги особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, встановленої статтею 37 Закону №796-XII.

При цьому, суд наголошує, що виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру виплат застосуванню підлягає саме стаття 37 Закону 796-XII, а не постанова Кабінету Міністрів України Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 26.07.1996 №836, яка істотно звужує обсяг, встановлених законом прав.

Підпунктом 7 пункту 4 Розділу І Закону України Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України від 28.12.2014 №76-VІІІ, який набрав чинності з 01.01.2015, статті 31, 37, 39 та 45 Закону №796-XII виключено.

Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 Розділу І Закону України Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України від 28.12.2014 №76-VІІІ визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Отже, рішенням Конституційного Суду України з 17.07.2018 відновлено дію статті 37 Закону №796-XII, тобто остання з 17.07.2018 є чинною.

Враховуючи те, що позивач є потерпілим від Чорнобильської катастрофи та проживає в населеному пункті, який відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року №106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, а тому з дня прийняття рішення Конституційним Судом України, тобто із 17.07.2018, він мав право на відновлення та виплату щомісячної грошової допомоги, передбаченої статтею 37 Закону №796-XII.

Проте відповідачем протиправно не відновлено позивачу зазначену виплату, що свідчить про протиправність бездіяльності.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до висновків Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладених у рішенні від 21.01.2019 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 240/4946/18, яка є зразковою, позивач відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 та статті 37 Закону України №796-XII, має право на нарахування та виплату щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (в редакції від 09.07.2007), при цьому, з набранням чинності Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ установлено розрахункову величину у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року.

Таким чином, з 17.07.20018 виплата грошової допомоги, передбаченої статтею 37 Закону №796-XII, має здійснюватися у відсотковому співвідношенні саме від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, а не від мінімальної заробітної плати, встановленої законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Відтак, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову повністю шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача у не нарахуванні та невиплаті позивачу щомісячної грошової допомоги відповідно до статті 37 Закону №796-ХІІ за періоди з 22.05.2008 по 31.12.2011, з 01.01.2014 по 02.08.2014, з 17.07.2018, а також зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити за періоди з 22.05.2008 по 31.12.2011, з 01.01.2014 по 02.08.2014 спірну щомісячну грошову допомогу в розмірі 40% від мінімальної заробітної плати, а з 17.07.2018 від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року.

Щодо застосування до спірних правовідносин строку звернення до суду з позовом, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно із статтею 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За правилами частини першої статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини другої статті 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Застосовуючи строки у зазначеній сфері, потрібно розрізняти право особи на соціальний захист та право особи на судовий захист. Право на соціальний захист особи реалізується відповідним суб`єктом владних повноважень, за зверненням такої особи з проханням надати певний статус та здійснити відповідні виплати. У випадку якщо особа вважає, що існує спір у публічно-правовій сфері стосовно реалізації її права на соціальний захист, зумовлений протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, така особа може звернутися до адміністративного суду з позовом, що буде способом реалізації права на судовий захист.

Згідно з Конституцією України право особи на соціальний захист гарантується, насамперед, статтею 46, а право на судовий захист - статтями 55 та 124.

Строки у сфері соціального захисту застосовує відповідний суб`єкт владних повноважень або суд у випадку визнання рішення, дії чи бездіяльності відповідного суб`єкта протиправними та задоволення позову особи

Строк звернення до суду стосується виключно питання прийняття до розгляду або відмови в розгляді позовних вимог по суті, але не застосовується для прийняття рішення про задоволення чи не задоволення таких вимог, а також періоду, протягом якого такі вимоги підлягають задоволенню.

У триваючих правовідносинах суб`єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов`язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) по відношенню до фізичної або юридичної особи. Прикладом таких правовідносин є правовідносини, що виникають у сфері реалізації права громадян на соціальний захист.

Важливо, що предметом позову в категорії справ стосовно соціального захисту є дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, пов`язані з соціальними виплатами, які можуть бути регулярними, періодичними, одноразовими, обмеженими в часі платежами, а тому строк на соціальний захист та строки звернення до суду залежать також від виду відповідного платежу як форми соціального захисту з боку держави.

Відлік строків для звернення з метою реалізації права на соціальний захист розпочинається з моменту отримання відповідним суб`єктом владних повноважень від особи заяви, до якої додано пакет необхідних документів. Відлік строків для звернення до суду (у випадку незгоди особи з відповідним рішенням, дією чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду зазначеної заяви) розпочинається з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про таке порушення своїх прав, крім випадків, якщо інше прямо не передбачено законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу якості закону , передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника (параграфи 52, 56).

Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція).

Протиправна невиплата соціальних виплат або протиправне невідновлення виплати, що сталися з вини держави в особі її компетентних органів (зокрема, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства соціальної політики України, ПФУ тощо), можуть бути віднесені до триваючих правопорушень, оскільки суб`єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов`язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) стосовно особи, чим порушує його/її право на соціальних захист.

Враховуючи положення частини першої статті 139 КАС України, суд стягує на користь позивача понесені ним судові витрати, які підлягають відшкодуванню, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На користь позивача підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 840 грн. 80 коп., сплачена відповідно до квитанції від 11.03.2020 №146 (оригінал знаходиться в матеріалах справи), за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління праці та соціального захисту населення Сарненської районної державної адміністрації (вулиця Демократична, 46, місто Сарни, Рівненська область, 34500; код ЄДРПОУ 03195398) про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинення певних дій - задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Сарненської районної державної адміністрації щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 за періоди з 22.05.2008 по 31.12.2011, з 01.01.2014 по 02.08.2014, з 17.07.2018 щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи .

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Управління праці та соціального захисту населення Сарненської районної державної адміністрації здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 , з урахуванням проведених виплат, щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи за періоди з 22.05.2008 по 31.12.2011, з 01.01.2014 по 02.08.2014 - в розмірі 40% від мінімальної заробітної плати, з 17.07.2018 - в розмірі 40% від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) суму судового збору у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 (вісімдесят) коп. за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Управління праці та соціального захисту населення Сарненської районної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 03195398).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 25 лютого 2021 року

Суддя К.М. Недашківська