Рішення

від 25.02.2021 по справі 640/25425/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 лютого 2021 року м. Київ № 640/25425/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Добрянської Я.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ПРОМСАТ

до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про визнання протиправним та скасування наказу, -

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю ПРОМСАТ з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві в якому просило: визнати протиправним та скасувати наказ № 4596 від 12.12.2019р. Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ ПРОМСАТ .

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що оскаржуваний наказ є протиправним та таким, що не відповідає вимогам податкового законодавства, оскільки відповідач не мав законних підстав для призначення документальної позапланової невиїзної перевірки, а відтак оскаржуваний наказ є протиправним.

Відповідачем подано відзив на адміністративний в якому зазначає про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог, оскільки позивачем на запит відповідача документальні підтвердження не надані. Водночас, на підставі оскаржуваного наказу проведено перевірку позивача та винесено податкові повідомлення-рішення, що додатково, на думку відповідача, підтверджує правомірність оскаржуваного наказу. З огляду на вищевикладене відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

27.06.2019р. Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві направлено на адресу позивача запит Про надання інформації (пояснень та їх документальних підтверджень) № 122689/10/26-15-14-01-02 в якому просило надати інформацію (пояснення та їх документальне підтвердження) з приводу викладених в запиті фактів. При цьому зазначено, що обов`язково необхідно надати засвідчені підписом посадової особи ТОВ ПРОМСАТ та скріплені печаткою (за наявності) копії документів, що безпосередньо стосуються господарських відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків із ТОВ КАЛІСТО ІНТЕЛ , ТОВ КЕЙНФОР , ТОВ БУД КОРПОРЕЙШН , ТОВ ОУШЕН СІСТЕМ , а також щодо використання у власній господарській діяльності товарів за переліком, придбання яких документально оформлено у відносинах із зазначеними платниками податків.

Листом ТОВ ПРОСМСАТ від 12.08.2019р. № 24-07/19 надано відповідь на вищезазначений запит в якому повідомлено про те, що надати повну відповідь зможуть лише маючі належні підстави для висвітлення інформації та її документального підтвердження, відповідно до п.п. 73.3 ст. 73 ПК України. Таким чином, позивачем фактично відмовлено у наданні інформації (пояснень та їх документальних підтверджень) на запит контролюючого органу від 27.06.2019р. № 122689/10/26-15-14-01-02.

Водночас, отримавши вищезазначену відповідь та відповідно до п.п. 78.1.4 п.78.1 ст. 78, п. 79.1 ст. 79 ПК України відповідачем видано наказ від 12.12.2019р. № 4596 Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ ПРОМСАТ .

Позивач вважаючи вищезазначений наказ відповідача протиправним звернувся до суду з позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з такого.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно підпункту 16.1.5 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний подавати на належним чином оформлену письмову вимогу контролюючих органів (у випадках, визначених законодавством) документи з обліку доходів, витрат та інших показників, пов`язаних із визначенням об`єктів оподаткування (податкових зобов`язань), первинні документи, регістри бухгалтерського обліку, фінансову звітність, інші документи, пов`язані з обчисленням та сплатою податків та зборів. У письмовій вимозі обов`язково зазначаються конкретний перелік документів, які повинен надати платник податків, та підстави для їх надання.

Відповідно до підпункту 20.1.2 пункту 20.1 статті 20 ПК України для здійснення функцій, визначених законом, контролюючі органи мають право: отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, усіх форм власності у порядку, визначеному законодавством, довідки, копії документів, засвідчені підписом платника або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності), про фінансово-господарську діяльність, отримані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов`язану з обчисленням та сплатою податків, зборів, платежів, про дотримання вимог законодавства, здійснення контролю за яким покладено на контролюючі органи, а також фінансову і статистичну звітність у порядку та на підставах, визначених законом.

Як встановлено підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України, контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Абзацом першим пункту 75.1 статті 75 ПК України (в редакції, чинній на час призначення перевірки) передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

В силу підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом. Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Статтею 78 Податкового кодексу України передбачено порядок проведення документальних позапланових перевірок.

Відповідно до підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 ПК України, документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин: виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.

Таким чином, документальна позапланова перевірка проводиться на підставі наказу керівника контролюючого органу та за наявності підстав для її проведення; у свою чергу можливість для прийняття наказу про проведення документальної позапланової перевірки на підставі підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 ПК України виникає за наявності таких умов: виявлення недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків; ненадання платником пояснень та їх документального підтвердження на запит контролюючого органу протягом 15 робочих днів з дня отримання запиту, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію.

Зазначені у підпункті 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 ПК України обставини є юридичним фактом, з настанням якого законодавець пов`язує подальшу реалізацію контролюючим органом свого права на проведення документальної позапланової перевірки.

Отже , лише дотримання цих вимог може бути належною підставою для призначення та проведення перевірки.

Вищевикладене узгоджується з позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 17.05.2019р. у справі №823/2530/18, адміністративне провадження №К/9901/2543/19.

Водночас, суд зазначає, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (стаття 55 Конституції України).

Право на судовий захист відображене і у частині першій статті 5 КАС України, відповідно до якої кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно, у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду, адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб`єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та які закріплені у статті 2 КАС України.

Звернення до суду з позовом не повинно мати на меті відновлення правопорядку, як-от констатація допущення суб`єктом владних повноважень певного правопорушення.

Пунктом 19 частини першої статті 4 КАС України визначено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі № 3/35-313 вказано, що …за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.

У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року № 9-рп/2008 в справі № 1-10/2008 вказано, що при визначенні природи правового акту індивідуальної дії правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії) стосуються окремих осіб, розраховані на персональне (індивідуальне) застосування і після реалізації вичерпують свою дію.

Верховний Суд в постанові від 21.02.2020р. у справі №826/17123/18 сформував правову позицію, відповідно до якої у разі якщо контролюючим органом була проведена перевірка на підставі наказу про її проведення і за наслідками такої перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення чи інші рішення, то наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження після після проведення перевірки не є належним способом захисту права платника податків, оскільки наступне скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права. Належним способом захисту порушеного права платника податків у такому випадку є саме оскарження рішення, прийнятого за результатами перевірки.

З матеріалів справи вбачається, що 12.12.2019р. відповідачем відповідно до п.п. 78.1.4 п.78.1 ст. 78, п. 79.1 ст. 79 ПК України прийнято наказ № 4596 Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ ПРОМСАТ .

Водночас, на підставі вищезазначеного наказу проведено перевірку позивача, за результатом якої складено акт від 26.12.2019р. № 243/26-15-05-01-02/32301861 та винесено податкові повідомлення-рішення від 21.01.2020р. № 01102615050102 та № 01082615050102.

Вищезазначені податкові повідомлення-рішення позивачем оскаржено до суду. Так, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.10.2020р. справа № 640/2208/20 прийнята до провадження суддею Кармазіним О.А. Розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами. Станом на дату прийняття рішення в цій справі, рішення суду в межах розгляду справи № 640/2208/20 не прийнято.

За встановленими у цій справі обставинами, наказ про проведення перевірки реалізований, податкові повідомлення-рішення прийняті. За усталеною практикою Верховного Суду, після проведення перевірки (реалізації наказу як акта індивідуальної дії) права платника податків можуть порушувати лише наслідки проведення відповідної перевірки, зокрема, у вигляді прийнятих індивідуальних актів (податкові повідомлення-рішення або інші рішення). Відповідно, предметом оскарження в суді можуть бути саме рішення суб`єкта владних повноважень як такі, що дійсно впливають на обсяг прав, свобод та інтересів позивача.

Звернення до суду одного і того ж самого платника податків до того самого контролюючого органу з окремими самостійними позовами: 1) про скасування наказу; 2) про визнання протиправними дій; 3) про скасування податкового повідомлення-рішення, лише породжує кількість позовів і судових рішень, проте, виключно судове рішення у справі, в якій предметом оскарження було податкове повідомлення-рішення, дійсно вирішує спір, що виник між сторонами.

Саме таку мету покладено в основу правових висновків постанови Верховного Суду, ухваленої у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 лютого 2020 року (справа № 826/17123/18).

При цьому суд зазначає, що оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 21.02.2020р. у справі №826/17123/18, адміністративне провадження №К/9901/25669/19.

З урахуванням наведеного та враховуючи реалізацію відповідачем наслідків проведеної податкової перевірки у вигляді прийняття податкових повідомлень-рішень, які оскаржені в іншому судовому процесі, а саме в межах розгляду справи № 640/2208/20, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

Керуючись ст. 77, 139, 242, 243, 251, 255 КАС України, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю ПРОМСАТ - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. 293, 295 - 297 КАС України .

Суддя Я.І. Добрянська