Постанова

від 24.02.2021 по справі 640/18156/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/18156/19 Суддя (судді) першої інстанції: Добрянська Я.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючий-суддя Грибан І.О.,

судді: Ключкович В.Ю.,

Парінов А.Б.

за участі:

секретар с/з Піскунова О.Ю.

пр-к апелянта Ступак О.І.

пр-к позивача Сергієнко Ю.Р.

розглянув у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська аграрна аутсорсингова компанія" до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В :

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариства з обмеженою відповідальністю Українська аграрна аутсорсингова компанія з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати винесене 16.08.2019р. Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві податкове повідомлення-рішення форми В3 № 0046621404 про відсутність права на отримання бюджетного відшкодування за період квітень 2019 року та зменшення права на отримання бюджетного відшкодування з ПДВ на суму 99 900, 00 грн.;

- визнати протиправним та скасувати винесене 16.08.2019р. Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві податкове повідомлення-рішення форми В4 № 0046611404 про зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій за платежем податок на додану вартість на загальну суму 54 879, 00 грн. в тому числі в сумі 54 879, 00 грн. за основним платежем.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки, викладені в акті перевірки від 17.07.2019 № 736/26-15-14-04-01, на підставі якого відповідачем прийняті оскаржувані повідомлення рішення, зроблені виходячи не з об`єктивного трактування приписів норм матеріального права, Податкового кодексу України, що фактично не відповідає дійсності, оскільки враховуючи в сукупності надані позивачем документи первинного бухгалтерського та податкового обліку, докази оплати отриманих товарів, пояснення осіб можна зробити висновок про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами мали реальне місце з відповідною їх фіксацією та наслідками, як в господарській діяльності позивача, так і в його бухгалтерському та податковому обліку, що є невід`ємною складовою для досягнення господарської та ділової мети під час їх (операцій) здійснення, що повністю відповідає умовам, які ставляться чинним законодавством до їх проведення та фіксації.

Рішенням рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2020 року адміністративний позов задоволено повністю.

Визнане протиправним та скасоване винесене 16.08.2019 року податкове повідомлення-рішення форми В3 № 0046621404 про відсутність права на отримання бюджетного відшкодування за період квітень 2019 року та зменшення права на отримання бюджетного відшкодування з ПДВ на суму 99 900, 00 грн.

Визнане протиправним та скасоване винесене 16.08.2019 року податкове повідомлення-рішення форми В4 № 0046611404 про зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій за платежем податок на додану вартість на загальну суму 54 879, 00 грн.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції під час розгляду справи та прийняття оскаржуваного рішення, не враховано доводи відповідача, а також фактичні обставини у справі, що є порушенням ст. 242 КАС України.

З огляду на зазначене, апелянт вважає, що неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, а також не повне з`ясування обставин справи мало наслідком прийняття незаконного та необґрунтованого рішення, яке відповідно до положень ст. 317 КАС України підлягає скасуванню.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.01.2021 року відкрито апеляційне провадження та призначено апеляційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 24.02.2021 року.

Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило, що не перешкоджає апеляційному розгляду даної справи.

У судовому засіданні представник апелянта вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні повністю заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі наказу Головного управління ДФС у м. Києві від 18.06.2019р. № 8416 Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ Українська аграрна аутсорсингова компанія призначено проведення документальної позапланової виїзної перевірки позивача з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за квітень 2019 року.

За результатом проведеної перевірки складено акт від 17.07.2019р. № 736/16-15-14-04-01/41914090 Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ Українська аграрна аутсорсингова компанія з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за квітень 2019 року.

Під час перевірки встановлено порушення п. 186.1 ст.186, п. 198.5 ст. 198, п. 200.4 ст. 200 ПК України, а саме: завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 21) у розмірі 54 879, 00 грн. за квітень 2019р., завищено суму що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку за квітень 2019р. у розмірі 99 900,00 грн.

За результатами перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 16.08.2019р.:

- № 0046621404, яким на підставі п. 54.3 ст. 54, п. 58.1 ст. 58, п. 200.14 ст. 200 ПК України та п.п. 78.1.8 п. 78.1 ст. 78, п.п. 79.1 ст. 79 ПК України на підставі акта перевірки від 17.07.2019р. № 736/16-15-14-04-01/41914090 та п. 200.4 ст. 200 ПК виявлено відсутність права на отримання бюджетного відшкодування за період квітень 2019р. та відсутність права на врахування такої суми від`ємного значення при наданні бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на рахунок платника у банку у розмірі 99 900, 00 грн.;

- № 00046611404, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 54 579, 00 грн. на підставі п. 54.3 ст. 54, п. 58.1 ст. 58 та відповідно до п.п. 78.1.8 п.78.1 ст. 78 ПК України та акта перевірки від 17.07.2019р. № 736/16-15-14-04-01/41914090 встановлено порушення п. 186.1 ст. 186, п. 198.5 ст. 198, п. 200.4 ст. 200 ПК України і зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість.

Позивач, не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, звернувся до суду з вимогою про їх скасування.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення не відповідають критеріям правомірності рішень суб`єкта владних повноважень, які визначені частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, з огляду на що останні підлягають визнанню протиправними і скасуванню. Фактично судом першої інстанції встановлено реальність господарських правовідносин.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, надаючи оцінку правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального та процесуального права, звертає увагу на наступне.

Згідно з підпунктом 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, бюджетне відшкодування - відшкодування від`ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника.

Підпунктом 14.1.178 пункту 14.1 статті 14.1 Податкового кодексу України визначено, що податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Податкове зобов`язання для цілей розділу V цього Кодексу, згідно з підпунктом 14.1.179 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до приписів підпункту а пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків врегульовано статтею 200 Податкового кодексу України, пунктом 200.1 якої визначено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.4 статті 200 Податкового кодексу України визначено, що при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 2001.3 статті 2001 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу.

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 2001.3 статті 2001 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету,

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пункту 200.7 статті 200 Податкового кодексу України платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Аналіз наведених правових норм дає підстави вважати, що платник податків має право на бюджетне відшкодування стосовно тієї суми податку на додану вартість, яка фактично сплачується ним у будь-яких попередніх податкових періодах, що відповідає загальному поняттю відшкодування як компенсації понесених витрат. Зокрема, надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує, що статтею 1 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, податкові накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України", господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України", первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відтак, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв`язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Таким чином, формування та відшкодування податкового кредиту можливе лише у разі підтвердження фактичного здійснення господарських операцій належно оформленими первинними документами.

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постановах від 21.03.2019р. у справі №808/933/17, від 19.03.2019р. у справі №803/1576/16, від 12.02.2019р. у справі №803/3769/15, від 05.02.2019р. у справі №870/370/12.

Як убачається з акта перевірки від 17.07.2019 р. №736/16-15-14-04-01/41914090, що Товариство з обмеженою відповідальністю Українська аграрна аутсорсингова компанія є юридичною особою та перебуває на обліку у відповідача. Види діяльності: 01.61 Допоміжна діяльність у рослинництві (основний); 77.12 Надання в оренду вантажних автомобілів; 77.11 Надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів; 49.41 Вантажний автомобільний транспорт; 77.31 Надання в оренду сільськогосподарських машин і устаткування.

Відповідно до Методологічних основ та пояснень до позицій Класифікації видів економічної діяльності затверджений наказом Державного комітету статистики України від 23.12.2011р. № 396, клас 01.61 Допоміжна діяльність у рослинництві (основний) включає:

- сільськогосподарську діяльність, яку здійснюють за винагороду або на основі контракту:

- передпосівну підготовку полів

- сівбу та садіння сільськогосподарських культур

- оброблення сільськогосподарських культур

- обприскування сільськогосподарських культур, у т. ч. з повітря

- обрізання плодових дерев і виноградників

- пересаджування рису, розсаджування та прополювання буряку

- збирання врожаю

- боротьбу зі шкідниками (у т. ч. із кролями), пов`язану із сільським господарством

- підтримку угідь у належному сільськогосподарському й екологічному стані

- експлуатацію сільськогосподарського зрошувального устаткування

Цей клас також включає:

- надання сільськогосподарської техніки разом із обслуговуючим персоналом

Товариство з обмеженою відповідальністю Українська аграрна аутсорсингова компанія , надає послуги (виконує роботи) за винагороду на підставі відповідних договорів із збирання врожаю.

З цією метою позивач взяв в оренду у інших суб`єктів господарювання комбайни зернозбиральні, що підтверджується наявними в матеріалах справи договорами оренди з додатками, актами передачі-приймання майна, додатковими угодами до договорів. (а.с. 64-82)

Вищезазначеними договорами встановлені обов`язки позивача щодо підтримання технічного стану зернозбиральних комбайнів, а також проведення позивачем за власний рахунок всіх видів ремонтів (у тому числі капітальний ремонт) та технічне обслуговування орендованого майна.

З огляду на вказане, 22 листопада 2018 року між ТОВ Українська аграрна аутсорсингова компанія (покупець) та ТОВ Акріс Агро (постачальник) укладено договір поставки № 2211 за умовами якого постачальник зобов`язується продати та передати у власність покупцеві у строки передбачені цим договором продукцію у сумі та в кількості визначеній в Додатках (Специфікаціях) до даного договору, а покупець зобов`язується приймати зазначений товар і оплачувати його у встановленому цим договором порядку. (а.с. 36-37)

Відповідно до п. 4.1 договору, постачальник виконує поставку товару на умовах, за адресою та в строк визначені в Специфікаціях (додатках) до даного Договору.

Згідно з п. 4 Специфікації від 22.11.2018р. № 1, пунктом поставки є: Рівненська область, смт. Гоща, вул. Шевченка, 77.

Водночас, відповідно до п. 1 договору оренди асфальтованого майданчика та КУНГ місця зберігання від 28.12.2018р. б/н, місце зберігання запасних частин знаходиться за адресою: Київська область, Білоцерківський район, с. Озерна, вулиця Свободи.

Як вбачається з Акту перевірки відповідач дійшов до висновку про не підтвердження факту перевезення придбаних запасних частин у ТОВ Артіс Агро до місця, вказаного за адресою у договорі оренди від 28.12.2018р.

Колегія суддів вважає такі доводи помилковими, оскільки з пояснень позивача вбачається що, транспортування придбаних у ТОВ Акріс Агро запасних частин здійснювалось з використанням власного автомобіля директора ТОВ Українська аграрна аутсорсингова компанія , а відсутність транспортних документів не свідчить про безтоварність операцій, оскільки, чинне законодавство не ставить в залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання правил перевезення та приймання товарів, які не є документами з питань оподаткування і не можуть регламентувати виключний порядок документування в податковому обліку податкового кредиту.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції що, відсутність транспортних документів на перевезення товарно-матеріальних цінностей з наслідками формування бази оподаткування податком на додану вартість не є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами купівлі - продажу чи поставки, вони є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами саме перевезення, а отже відсутність у позивача товарно-транспортних накладних не може бути самостійним доказом безтоварності господарських операцій проведених з контрагентами, натомість факт передання товару позивачеві та, відповідно, набуття права власності на нього, підтверджується видатковими накладними, які наявні в матеріалах справи.

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 23.04.2019р. у справі №813/4956/17.

Актом перевірки встановлено про невідповідність первинних документів ТОВ Українська аграрна аутсорсингова компанія визначеним законодавством формам, а саме що, дефектна відомість від 25.09.2018р. № 1 не відповідає формі № ВЗСГ-8 затвердженої наказом Міністерства Аграрної політики України від 21.12.2007р. № 929 Про затвердження Методичних рекомендацій щодо застосування спеціалізованих форм первинних документів з обліку виробничих запасів в сільськогосподарських підприємствах .

На підставі ч. 1-6 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, а саме: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Колегія суддів зазначає, що неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Наказом Міністерства Аграрної політики України від 21.12.2007р. № 929 затверджено саме Методичні рекомендації щодо застосування спеціалізованих форм первинних документів з обліку виробничих запасів в сільськогосподарських підприємствах відповідно до абз. 1 розділу 1 яких останні розроблені з метою забезпечення методологічних принципів ведення бухгалтерського обліку виробничих запасів в сільськогосподарських підприємствах.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років , сільськогосподарське підприємство (включаючи селянське (фермерське), рибальське та рибницьке господарства) - юридична особа, основним видом діяльності якої є вирощування та переробка сільськогосподарської продукції, виручка від реалізації якої становить не менше 50 відсотків загальної суми виручки.

Отже, з вищевикладеного суд приходить до висновку про те, що, методичні рекомендації за своєю правовою природою носять рекомендаційний, роз`яснювальний та інформаційний характер та (Методичні рекомендації щодо застосування спеціалізованих форм первинних документів з обліку виробничих запасів в сільськогосподарських підприємствах) мають визначене коло суб`єктів на яких вони поширюються, а саме сільськогосподарські підприємства до яких ТОВ "Українська аграрна аутсорсингова компанія" не відноситься.

Актом перевірки зазначено, що станом на момент складання акта перевірки ремонт основних засобів можна оформити двома документами затвердженими наказом Міністерства фінансів України від 13.09.2016р. № 818 Про затвердження типових форм з обліку та списання основних засобів суб`єктами державного сектору та порядку їх складання , а саме актом передачі на ремонт, реконструкцію та модернізацію основних засобів та актом приймання відремонтованих, реконструйованих та модернізованих основних засобів.

Судом встановлено, що Порядок складання типових форм з обліку та списання основних засобів суб`єктами державного сектору затверджений наказом Міністерства фінансів України від 13.09.2016р. № 818 Про затвердження типових форм з обліку та списання основних засобів суб`єктами державного сектору та порядку їх складання відповідно до п. 1 розділу 1 застосовується при складанні типових форм з обліку та списання основних засобів розпорядниками бюджетних коштів, Державною казначейською службою України та фондами загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування (далі - суб`єкти державного сектору).

Відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження факту того, що ТОВ "Українська аграрна аутсорсингова компанія" є суб`єктом державного сектору.

Також, з акту перевірки вбачається, що поточний ремонт та обслуговування орендованих ОЗ проводився силами персоналу позивача, а саме механіком-комбайнером Коваленко О.П. , однак з вищевикладеного відповідач прийшов до висновку про відсутність у позивача інструментів та засобів для проведення поточних ремонтів зернозбиральних комбайнів.

Колегія суддів вважає такі доводи необґрунтованими, оскільки, як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, вказані комбайни комплектуються заводом-виробником наборами спеціальних інструментів для проведення поточного ремонту та обслуговування.

Актом перевірки встановлено, що відповідно до податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб і сум утриманого з них податку за 4 квартал 2018р. позивачем здійснено нарахування на користь фізичної особи ОСОБА_2 у розмірі 132 000, 00 грн., що на думку відповідача свідчить про нереальність проведеного ремонту.

Як убачається з наданих до матеріалів справи документів, позивач замовляв у ОСОБА_2 спеціалізовані роботи з ремонту вузлів та агрегатів сільськогосподарської техніки та не пов`язані з ремонтом зернозбиральних комбайнів.

На підстав вище зазначеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що висновки відповідача, про використання придбаних запасних частин у ТОВ Акріс Агро у господарській діяльності позивача неможливо підтвердити є помилковими.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління .

Суд наголошує на тому, що під час розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду належних і достатніх доказів на підтвердження висновків, які зазначені в акті перевірки.

Крім того, в апеляційній скарзі відповідач не навів доводів в чому саме судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального та процесуального права та лише продублював висновки акту перевірки.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідач по справі, як суб`єкт владних повноважень, не виконав покладений на нього обов`язок щодо доказування правомірності вчинених ним дій та прийняття оскаржуваного рішення.

Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовує позовні вимоги.

Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя І.О. Грибан

Судді: В.Ю. Ключкович

А.Б. Парінов

(повний текст постанови складено 25.02.2021р.)