Постанова

від 26.02.2021 по справі 200/2540/20-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 200/2540/20-а

адміністративне провадження № К/9901/22997/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Єзерова А.А., Бевзенка В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 29.05.2020 (головуючий суддя: Грищенко Є.І.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 15.07.2020 (головуючий суддя: Міронова Г.М., судді: Арабей Т.Г., Геращенко І.В.) у справі №200/2540/20-а за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, третя особа: ОСОБА_2 , про визнання незаконним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії ,

В С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

05.03.2020 ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області (далі - відповідач), третя особа: ОСОБА_2 , в якому просила:

визнати незаконним та скасувати рішення про відмову у виправленні помилок №229/165-20 від 11.02.2020;

визнати протиправною бездіяльність щодо невчинення дій по відновленню кадастрових даних у Державному земельному кадастрі України за фактичним використанням земельної ділянки АДРЕСА_1 ;

зобов`язати відновити кадастрові дані у Державному земельному кадастрі України та у землевпорядній документації на земельну ділянку АДРЕСА_1 за фактичним використанням даної земельної ділянки шляхом розробки та виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки АДРЕСА_1 в натурі та внести відповідні дані до АДРЕСА_1 земельного кадастру України та землевпорядної документації.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 29.05.2020, залишеною без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 15.07.2020, провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

08.09.2020 на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга позивачки, надіслана 31.08.2020, в якій скаржниця просить скасувати ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 29.05.2020 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 15.07.2020 і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Ухвалою Верховного Суду від 07.12.2020 відкрито провадження у справі. Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції.

Від відповідача відзиву на касаційну скаргу не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду рішення суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 24.02.2021 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до вимог статті 345 КАС України.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачка звернулась до відповідача із повідомленням від 07.02.2020 про виявлення технічної помилки у поземельній книзі на земельну ділянку АДРЕСА_1 , технічному паспорті проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянці ОСОБА_3 , технічній документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку громадянина ОСОБА_2 . Однак, листом № 229/165-20 від 11.02.2020 відповідачем було відмовлено у виправленні технічних помилок. Позивачка вважає таке рішення незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки протиправні дії відповідача, які полягають у внесенні недостовірних відомостей до АДРЕСА_1 земельного кадастру України впливають на її право власності, а саме: а саме розміщення кордону земельної ділянки АДРЕСА_1 порушує її право на забудову її змельної ділянки АДРЕСА_2 . Крім того, вказане рішення відповідача суперечить вимогам чинного законодавства та прийнято без врахування балансу між несприятливими наслідками для прав та інтересів позивачки.

За позицією відповідача, невірно відображені у кадастровому плані зовнішні межі земельної ділянки, координати поворотних точок земельної ділянки, лінії проміри між поворотними точками меж земельної ділянки, які внесені до АДРЕСА_1 земельного кадастру не є технічною помилкою в розумінні Закону України Про державний земельний кадастр . Крім того, технічна помилка, допущена у відомостях АДРЕСА_1 земельного кадастру, може бути виправлена на підставі повідомлення про виявлення технічної помилки лише у разі, якщо земельна ділянка не була зареєстрована в державному реєстрі земель.

Також відповідач наполягав, що спір щодо встановлення меж земельної ділянки між власниками суміжних земельних ділянок, має вирішуватись в порядку цивільного судочинства.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачка звернулась до відповідача із повідомленням від 07.02.2020 про виявлення технічної помилки, а саме: у поземельному наказі на земельну ділянку АДРЕСА_1 ; технічному паспорті проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянці ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 ; технічній документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують права на земельну ділянку громадянина ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 на заяву ОСОБА_2 від 04.12.2012.

Відповідач листом за №229/165-20 від 11.02.2020 відмовив позивачці у виправленні зазначених помилок у зв`язку із встановленням факту відповідності відомостей АДРЕСА_1 земельного кадастру інформації, що міститься в документах, які стали підставою для внесення цих відомостей, та не потребують виправлень у зв`язку з не виявленням технічних помилок у таких документах.

Вважаючи незаконним рішення відповідача про відмову у виправленні помилок №229/165-20 від 11.02.2020, позивачка звернулася до суду.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Закриваючи провадження у справі, суди попередніх інстанцій зазначили, що цей позов направлений на поновлення порушеного третьою особою у справі права власності позивача на об`єкт нерухомого майна, зокрема, користування частиною земельної ділянки.

Водночас суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що цей спір стосується приватноправових відносин і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватися судами за правилами Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржниця зазначає, що судами першої і апеляційної інстанцій неповно з`ясовані та не доведені обставини, що мають значення для справи; висновки не відповідають обставинам справи, порушено та неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Також скаржниця стверджує, що в порушення норм процесуального права не отримувала відзиву відповідача на позовну заяву, який надійшов до суду першої інстанції 12.05.2020.

Водночас наполягає на порушенні судами предметної юрисдикції даної справи та віднесенні даного спору до юрисдикції адміністративних судів, оскільки, як стверджує позивачка, спірні правовідносини стосуються не фактичної межі, а встановлення достовірних даних у Державному земельному кадастрі України, до якого відповідачем неодноразово вносилися недостовірні відомості.

Відповідач правом надання відзиву на касаційну скаргу не скористався.

VІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального та матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що відсутні підстави для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" [див. рішення у справі "Занд проти Австрії" (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, "встановленим законом", національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Згідно пункту 1 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій

Відповідно до частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статті 2, 4, 19 КАС України, якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Критеріями відмежування справ цивільної (господарської) юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають з будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб`єктний склад такого спору.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що позивачка в обґрунтування предмету та підстав позову посилається на встановлення 30.07.2013 факту внесення 04.07.2013 до АДРЕСА_1 земельного кадастру України недостовірних відомостей стосовно земельної ділянки АДРЕСА_1 , що, на думку позивачки, впливає на її законні права та інтереси як власниці суміжної земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 . Також позивачка зазначає, що внесення зазначених даних до АДРЕСА_1 земельного кадастру України порушує її переважне право на забудову власної земельної ділянки.

Обґрунтування позивачкою заявлених позовних вимог пов`язане з допущеними, на її погляд, порушеннями вимог чинного законодавства з боку відповідача на підставі звернення та документів, поданих третьою особою при реєстрації свого права власності, що порушили права позивачки як власника об`єкта нерухомого майна, яке знаходиться на суміжній земельній ділянці.

Водночас не є публічно-правовим спір між органом державної влади та/або органом місцевого самоврядування (суб`єктом владних повноважень) як суб`єктом публічного права та суб`єктом приватного права - фізичною особою чи юридичною особою, в якому управлінські дії суб`єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку - це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб`єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.

Отже, в цьому випадку наявний спір про право, тобто, спір є приватноправовим.

Приписами статті 19 ЦПК України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Таким чином, якщо порушення своїх прав особа вбачає в наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових чи особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

В межах цієї справи спір виник між позивачкою та відповідачем з приводу відмови у внесенні відомостей (виправленні помилок) до АДРЕСА_1 земельного кадастру щодо даних про право власності третьої особи, що, в свою чергу, впливає на право власності позивачки, а саме: забудову власної земельної ділянки. Отже, цей позов подано на поновлення прав позивача у сфері земельних відносин.

За такого правового регулювання та встановлених обставин, Верховний Суд вважає правильним висновком судів попередніх інстанцій, що цей спір стосується приватноправових відносин і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.

Водночас визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Аналогічну правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня та 31 жовтня 2018 року у справах № 806/1641/17 (провадження № 11-696апп18), № 815/1737/17 (провадження № 11-811апп18), від 20.06.2018 у справі №727/10968/17.

Водночас зазначена правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 16.01.2019 у справі № 823/1498/17, від 04.04.2018 року у справі № 817/1048/16, від 18.04.2018 року у справі № 804/1001/16, від 04.09.2018 року у справі № 823/2042/16, від 29.05.2018 року у справі № 816/619/15-а (провадження № 11-300апп18) та від 23.01.2019 року у справі № 826/14370/14 (провадження 11-667апп18), від 20.12.2019 у справі № 200/2686/19-а при розгляду спорів у подібних правовідносинах.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до частини другої статті 350 КАС України не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно пункту 2 частини 4 статті 162 КАС України до відзиву додаються документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.

19.05.2020 на адресу суду першої інстанції відповідачем було надіслано клопотання про долучення до матеріалів справи опису поштового вкладення та накладна про направлення позивачці відзиву на позов.

Так, на виконання вимог статті 162 КАС України матеріали справи містять докази, що підтверджують надіслання позивачці відзиву.

Отже, Верховний Суд не встановив порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які б призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Доводи касаційної скарги не містять належних та об`єктивно обумовлених міркувань, які б спростовували наведені висновки судів першої та апеляційної інстанцій, та є аналогічними тим, які зазначені в позовній заяві, так і поданій позивачкою апеляційній скарзі. Проте, таким доводам, з огляду на вищенаведені висновки, судами попередніх інстанцій надано належну правову оцінку з дотриманням норм матеріального права.

За приписами частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.

Керуючись статті 341, 345, 349, 350, 355, 356, КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 29.05.2020 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 15.07.2020 у справі №200/2540/20-а залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

А.А. Єзеров

В.М. Бевзенко