Рішення

від 09.02.2021 по справі 175/4825/18

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 175/4825/18

Провадження № 2/175/1563/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 лютого 2021 року смт. Слобожанське

Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Новік Л.М.,

за участю секретаря - Сапай О.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Слобожанське Дніпропетровської області позовну заяву ОСОБА_1 до Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання права власності в порядку спадкування за заповітом на земельну ділянку, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області про встановлення, що має юридичне значення, визнання права власності в порядку спадкування за заповітом на земельну ділянку, під час розгляду справи позовні вимоги уточнив, які обґрунтовує, тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть від 23.05.2002 року серія НОМЕР_1 . 22 листопада 2001 року померлим було складено заповіт, який було посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу Тулаіновою О.М. та зареєстровано в реєстрі за №1966. Відповідно до цього заповіту ОСОБА_2 заповів належний йому земельний пай на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ДП №0321207 виданий 19.06.1997 року Дніпропетровською райдержадміністрацією, який знаходиться в КСП Нижньодніпровський своєму двоюрідному онукові ОСОБА_1 . За життя на вищезазначену земельну ділянку, площею 3,360га померлий оформив та на підставі Рішення Ювілейної селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 26 вересня 2001 року отримав Державний акт на право приватної власності на землю серії II- ДП №120985 від 29 грудня 2001 року. Позивач, який є двоюрідним онуком померлого, за життя ОСОБА_2 , надавав йому матеріальну допомогу та допомагав в соціально-побутових питаннях. Враховуючі те, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були гарні відносини, які підтримувались до самої смерті спадкодавця, останній надав позивачу оригінали всіх своїх правовстановлюючих документів на нерухоме майно та фактично за життя довірив управління цим майном. До нерухомого майна, по якому він, здійснював фактичне управління за усним дорученням померлого належала також земельна ділянка, розташована на території Ювілейної (зараз Слобожанської) селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, площею 3,360га, кадастровий номер 1221455800:01:017:0009. На зазначену земельну ділянку Позивачем було здійснено заходи по організації присвоєння кадастрового номеру земельної ділянки, які ним же були оплачені. Також Позивачем на вказану земельну ділянку було отримано Витяг з державного земельного кадастру про земельну ділянку від 22 травня 2017 року №НВ-1204787422017.

За життя Померлого Позивач здійснював йому допомогу в підготовці оформлення права власності-Державного акту на землю, стосунках з орендарями земельної ділянки, в отриманні орендної плати, листуванні, повідомляв та уточнював для померлого відомості про його земельну ділянку та таке інше. Після смерті ОСОБА_2 . Позивач в травні 2002 року звернувся до фактичного орендаря земельної ділянки Померлого-Фермерського господарства ГАИДУКИ та повідомив, що він є спадкоємцем на цю земельну ділянку, здійснює фактичне управління землею, та розпочав оформлення документів щодо прийняття спадщини і надав для огляду оригінали заповіту ОСОБА_2 та правовстановлюючих документів. Цей факт підтверджується довідкою №45 від 29 липня 2018 року. В квітні 2018 року він звернувся до Дніпровської районної державної нотаріальної контори з заявою про видачу спадщини. Це підтверджується Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 21 квітня 2018 року №51666308. До нотаріальної контори він звернувся лише в 2018 році у зв`язку з відсутністю коштів на оформлення спадщини та тривалим оформлення кадастрового номеру на земельну ділянку. На день смерті ОСОБА_3 разом з ним зареєстрованих осіб не було, про це свідчить Довідка від 23 березня 2018 року вих.№4, видана Підгородненською міською радою Дніпровського району Дніпропетровської області. На час звернення до нотаріальної контори із заявою про видачу спадщини, та на час подачі цієї заяви були відсутні будь-які спадкоємці на земельну ділянку окрім Позивача. Не була вищезазначена земельна ділянка також і об`єктом спадкового договору. Спадщину після смерті спадкодавця ОСОБА_2 прийняв ОСОБА_1 , шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном, оскільки Позивач взяв в межах шестимісячного строку після відкриття спадщини правовстановлюючий документ на згадане спадкове майно, а також здійснював фактичне управління земельною ділянкою і організаційні заходи та матеріальні витрати по похованню спадкодавця. 21 квітня 2018 року завідувачем Дніпровської районної державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Кобрусєвою Л.В. винесено постанову про відмову у вчинені нотаріальної дії, в якій вона відмовили у видачі свідоцтва про прийняття спадщини за заповітом по причині не доведення належним чином факту прийняття спадщини після смерті спадкодавця, та пропущення терміну для прийняття спадщини. На його думку нотаріус цю постанову винесла безпідставно, з порушенням моїх спадкових прав, неправильно застосувавши норми, які регулюють оформлення спадщини.

Просить суд встановити факт, що має юридичне значення, а саме те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 прийняв спадщину після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном.

Визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 право власності в порядку спадкування за заповітом на спадкове майно, що залишилося після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що складається з земельної ділянки, яка розташована на території Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, площею 3,360га, кадастровий номер 1221455800:01:017:0009 та розтлумачити заповіт ОСОБА_2 , який було посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу Тулаіновою О.М. та зареєстровано в реєстрі за №1966.

До початку судового засідання позивач надав суду заяву про розгляд справи без його участі, уточнені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача Слобожанської селищної ради, у судове засідання не з`явився, але в матеріалах справи є заява в якій позовні вимоги не визнають вважають, що позивач спадщину не прийняв, позивач який на день відкриття спадщини не був зареєстрованим та не проживав разом із спадкодавцем. Також зазначене у заповіті майно не відповідає спадковому майну, що є в наявності на цей час.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч.2ст.247 ЦПК України , фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 актовий запис про смерть №160 від 23.05.2002 року.

Згідно заповіту від 22.11.2001 року посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу Тулаіновою О.М. та зареєстровано в реєстрі за №1966, ОСОБА_2 на випадок своєї смерті заповів належний йому на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ДП №0321207 виданий 19 червня 1997 року Дніпропетровської райдержадміністрацією пай, який знаходиться в КСП Нижньодніпровський селище Ювілейне Дніпропетровського району Дніпропетровської області ОСОБА_1 .

Як вбачається з копії Державного акту на право приватної власності на землю серія ІІ-ДП №120985 від 29.12.2001 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №52, ОСОБА_2 на підставі рішення 15 сесії ХХІІІ скликання Ювілейної селищної ради народних депутатів від 26.09.2001 року, був власником земельної ділянки площею 3,360 га в межах згідно з планом, розташованої на території Ювілейної селищної ради, переданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

З копії спадкової справи після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 вбачається, що інших спадкоємців немає. Інші особи із заявами про прийняття спадщини до нотаріусу не звертались.

З довідки виданої Підгородненською міською радою №4 від 23.03.2018 року, в якій зазначено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та на час його смерті разом з ним зареєстрованих осіб не було.

Позивач з 2002 року постійно користується спадковим майном, а також всі документи на земельну ділянку перебувають у володінні позивача.

Згідно з п.п. 4, 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003 року , положення зазначеного Кодексу застосовується до тих прав і обов`язків, що виникли до набрання чинності Кодексом або продовжують існувати після набрання ним чинності. Правила книги шостої цього Кодексу Спадкове право застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

Для оформлення права на спадщину необхідно, щоб спадкоємець її прийняв, тобто протягом шести місяців з дня відкриття спадщини після смерті спадкодавця, який помер до 01 січня 2004 року, фактично вступив в управління або володіння спадковим майном або подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини (ст. 549 ЦК УРСР ).

Якщо спадкодавець помер до ІНФОРМАЦІЯ_5 , то спори щодо прийняття спадщини можуть полягати у встановленні факту прийняття спадщини або продовженні строку прийняття спадщини, якщо він пропущений з поважних причин.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року Про судову практику у справах про спадкування , якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення факту прийняття спадщини, яка відкрилася до 1 січня 2004 року тощо.

Відповідно до ст.ст. 548 , 549 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями.

Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину:

1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном;

2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Таким чином, Цивільний кодекс УРСР 1963 року передбачав фактичне прийняття спадщини. Відповідно до статті 549 ЦК УРСР спадщина вважалася прийнятою, якщо спадкоємець фактично вступив в управління чи володіння спадковим майном. Під фактичним вступом у володіння або управління спадковим майном, що підтверджує факт прийняття спадщини, слід мати на увазі різні дії спадкоємця по управлінню, розпорядженню і користуванню цим майном, підтриманню його в належному стані або сплату податків та інших платежів тощо. Фактичний вступ у володіння частиною спадкового майна розглядається як прийняття всієї спадщини, з чого б вона не складалася і де б вона не знаходилась.

Аналіз вказаних норм дає підстави вважати, що доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути зокрема наявність у спадкоємця протягом шестимісячного терміну після смерті спадкодавця оригіналу правовстановлюючого документу на спадкове майно чи права на нього.

Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена наказом Міністерства юстиції України N18/5 від 14.06.1994 р ., яка діяла на час відкриття спадщини, передбачала, що доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню, квитанція про сплату податку, страхового платежу; копія рішення суду, що, набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.

В цьому випадку таким документом, який підтверджує факт вступу ОСОБА_1 у володіння спадковим майном є Державний акт на право приватної власності на землю серія ІІ-ДП №120985 від 29.12.2001 року, який з моменту відкриття спадщини знаходився у позивача.

У відповідності до п. 6 ч. 1 ст. 256 ЦПК України , суд вправі встановити факт належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім`ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті. Перелік фактів, які встановлюються судом, не є вичерпним. Суд може встановлювати й інші факти, що мають юридичне значення.

Така правова позиція узгоджується з думкою Пленуму Верховного Суду України, висловленою у п.п. 1, 12 Постанови №5 від 31.03.1995 року Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення .

Юридичне значення для позивача має фактичний вступ в управління або володіння спадковим майном.

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача про встановлення факту прийняття спадщини, шляхом вступу в управління та володіння спадковим майном.

Вирішуючи позовні вимоги про визнання права власності на земельну ділянку в порядку сплакування за заповітом судом встановлено наступне.

Частиною 1, 2 ст.524 ЦК Української РСР 1963 року передбачено, що спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Згідно ст. 526 ЦК Української РСР 1963 року місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме, - місце знаходження майна або його основної частини.

Згідно ч.1 ст. 534 Кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

Отже, спадкоємством вважається перехід майна померлого (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців) у порядку, передбаченому статтями 529 - 535 ЦК Української РСР.

Для спадкоємця, що прийняв спадщину, виникають як майнові права, так і обов`язки. До майнових прав належить, зокрема, право власності.

Як вбачається з відповіді відділу у Дніпровському районі Головного Управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 23.12.2020 року №1720/104-20, яка надійшла до суду 04.01.2021 року, відповідно до Книги записів реєстрації сертифікатів на земельний пай членів колишнього КСП Нижньодніпровський Ювілейної (нині Слобожанської) селищної ради зареєстровано сертифікат на право на земельну частку (пай) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва: запис №33 за гр. ОСОБА_2 . Сертифікат на право на земельну частку (пай): серія ДП № 0321207 розміром земельної частки (паю) в умовних кадастрових гектарах 3,36 га. Зазначений сертифікат на земельну частку (пай) був отриманий власником, про свідчить підпис про отримання сертифікату в книзі реєстрації сертифікатів. Відповідно до Книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі станом на 01.01.2013 р. зареєстровано право власності на земельну ділянку, яка розташована на території Дніпропетровського (нині Дніпровського) району Дніпропетровської області за адресою: Ювілейної (нині Слобожанської) селищної ради. Вищезазначена земельна ділянка належить гр. ОСОБА_2 (пай 33) на підставі державного акту на право приватної власності на землю: ІІ-ДП 120985, реєстраційний номер 52 від 29.12.2001р., виданий на підставі рішення 15 сесії 23 скликання Ювілейної с/р від 26.09.2001. Цільове призначення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площа - 3,360 га.

Досліджуючи надані позивачем докази судом встановлено, що на час складання заповіту 22.11.2001 року спадкодавець ОСОБА_2 мав право на земельну частку (пай), згідно сертифікату серія ДП №0321207 від 19.06.1997 року, яке заповів ОСОБА_1 . Після складання заповіту та на час смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_2 право на земельну частку (пай), згідно сертифікату оформив належним чином та отримав Державний акт на право приватної власності на землю серія ІІ-ДП №120985 від 29.12.2001 року на вказану земельну ділянку.

Відповідно до статті 1256 ЦК України тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями. У разі спору між спадкоємцями тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до статті 213 ЦК України .

У цій справі відповідач заперечує і не визнає право позивача на спадкування після смерті батька визначеного у заповітах майна, що свідчить про наявність спору між спадкоємцями.

Згідно зі статтею 213 ЦК України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Верховний Суд у складі об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду в постанові від 18 квітня 2018 у справі № 753/11000/14-ц зазначив, що в частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.

Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів.

Другим рівнем тлумачення (у разі якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину та з чого вони виходили при його виконанні.

Третім рівнем тлумачення (при безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення.

З огляду на викладене, тлумаченню підлягає зміст угоди або її частина у способи, встановлені статтею 213 ЦК України , тобто тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень.

Сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства.

Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю (пункт 17розділу Х Перехідні положення ЗК України ).

Підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації.

Особи, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які виявили бажання одержати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості), подають до відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) (стаття 3 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) ).

Таким чином, належне спадкодавцю право на земельну частку (пай), яку він заповів позивачу у встановленому законом порядку трансформувалося у право власності на земельні ділянки.

Аналіз наведених фактичних обставин справи та доказів в їх сукупності дає підстави для висновку, що спадкодавець ОСОБА_2 , заповідаючи у 2001 році ОСОБА_1 належний йому на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ДП №0321207 виданий 19 червня 1997 року Дніпропетровської райдержадміністрацією пай, який знаходиться в КСП Нижньодніпровський селище Ювілейне Дніпропетровського району Дніпропетровської області, чітко висловив свою волю щодо передачі у спадщину останньому земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на яку він мав право відповідно до сертифікату про право на земельну частку (пай) на час складання заповіту.

Зі змісту заповіту видно, що спадкодавець чітко розділив спадкову масу та особу, яка спадкує за заповітом, визначивши, що належний йому земельний пай переходить саме позивачу у випадку його смерті, що, в свою чергу, унеможливлює різне чи неоднозначне розуміння заповіту.

З огляду на вказане, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині тлумачення змісту заповіту, складеного 22 листопада 2001 року ОСОБА_2 , оскільки у розглядуваному випадку таке тлумачення не змінює і не спотворює волю заповідача та не виходить за межі заповіту.

Такі висновки цілком узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 576/2742/18 (провадження № 61-10712св19) у справі з аналогічним предметом позову.

Відповідно до ст.41 Конституції України , ч. 1 ст. 319 , ч. 1 ст. 321 ЦК України , кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 16 ЦК України , кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав, є зокрема, визнання права. Відповідно до п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05,2008 року , свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Тобто, визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Проте відповідно до ст.. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Таким чином, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими, повністю підтверджені документально, а також враховуючи, що визнання права власності на вказану земельну ділянку за позивачем не порушуватиме права та інтереси інших осіб, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі вищевикладеного та керуючись, 24-527, 529, 534, 548-550 ЦК УРСР (1963 року), ст.ст. 1216, 1218, 1261, 1268, 1269 Цивільного кодексу України, ст.ст. ст.ст. 12, 81, 82, 247, 259, 260, 265, 268 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання права власності в порядку спадкування за заповітом на земельну ділянку - задовольнити.

Встановити факт, що має юридичне значення, а саме те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 прийняв спадщину після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 шляхом фактичного вступу в управління та володіння спадковим майном.

Розтлумачити заповіт ОСОБА_2 , який було посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу Тулаіновою О.М. та зареєстровано в реєстрі за №1966, зміст заповіту необхідно розуміти так, що спадкодавець ОСОБА_2 заповів ОСОБА_1 земельну ділянку, яка розташована на території Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, площею 3,360га, що належала ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серія ІІ-ДП №120985 від 29.12.2001 року.

Визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 право власності в порядку спадкування за заповітом на спадкове майно, що залишилося після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що складається з земельної ділянки, яка розташована на території Слобожанської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, площею 3,360га, кадастровий номер 1221455800:01:017:0009.

На рішення протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду може бути подано апеляційну скаргу.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкриті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Л.М. Новік