Ухвала

від 25.02.2021 по справі 761/5279/21

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/5279/21

Провадження № 1-кс/761/3908/2021

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2021 року слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2 , представника власника майна адвоката ОСОБА_3 , слідчої ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання директора ТОВ «ВІЗІО 21» ОСОБА_5 про скасування арешту майна у кримінальному провадженні № 32020100000000059 від 03.02.2020 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 212 КК України,

В С Т А Н О В И В:

10 лютого 2021 року до слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва надійшло клопотання директора ТОВ «ВІЗІО 21» ОСОБА_5 про скасування арешту, накладеного ухвалоюслідчого суддіШевченківського районногосуду м.Києва від07жовтня 2020року укримінальному провадженні№ 32020100000000059,внесеному доЄдиного реєструдосудових розслідувань03лютого 2020року,за ознакамивчинення кримінальногоправопорушення,передбаченого ч.1ст.212КК України, на річкові суховантажні баржі та річкові суховантажні самохідні судна, а саме: - річкову суховантажну баржу «АМ-1» (і.н. за EU 45010498); - річкову суховантажну баржу «3019» (і.н. за EU 45012721); - річкове суховантажне самохідне судно «VOLKOGRAD» (і.н. за EU 45012720); - річкове суховантажне самохідне судно «ARTMA» (і.н. за EU 45010497).

Клопотання мотивоване тим, що арешт накладено необґрунтовано, оскільки річкові суховантажні судна та баржа не можуть бути використані як речовий доказ у кримінальному провадженні, яке розслідується за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.212 КК України, не є предметом вчинення кримінального правопорушення, ТОВ «Візіо 21» не є юридичною особою, стосовно якої здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, а тому зазначене у сукупності свідчить про безпідставність накладення арешту та необхідності його скасування. Також зазначивено, що накладення арешту порушує права власника, та є неспівмірним обмеженням права власності завданням кримінального провадження. В зв`язку з чим, вказаний арешт підлягає скасуванню.

У судовому засіданні представник ТОВ «ВІЗІО 21» адвокат ОСОБА_3 уточнив вимоги клопотання та просив скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді на річкову суховантажну баржу «3019» (і.н. за EU 45012721) та річкове суховантажне самохідне судно «VOLKOGRAD» (і.н. за EU 45012720), володільцем яких є саме ТОВ «ВІЗІО 21».

Прокурор відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_6 , за клопотанням якого було арештовано майно, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився та завчасно не повідомив суд про причини свого неприбуття. Разом із цим, його неявка не перешкоджає розгляду клопотання про скасування арешту майна, поданого в порядку ст. 174 КПК України.

У той же час, старший слідчий СВ РОВКП СУ ГУ ДФС у м. Києві ОСОБА_4 , яка відповідно до постанови заступника начальника СУ ГУ ДФС у м. Києві ОСОБА_7 від 29 вересня 2020 року визначена старшим слідчої групи та уповноваженою на здійснення досудового розслідування кримінальних проступків у формі дізнання у кримінальному провадженні № 32020100000000059 від 03 лютого 2020 року, в судовому засіданні зазначила, що заперечує проти задоволення вказаного клопотання, посилаючись на те, що арештоване майно визнано речовим доказом у кримінальному провадженні № 32020100000000059 від 03 лютого 2020 року, на даний час є необхідність в продовженні арешту, та в подальшому вказане майно буде використано з метою відшкодування шкоди, завданої державі внаслідок дій службових осіб ТОВ «ВІЗІО 21».

Вислухавши доводи представника власника майна адвоката ОСОБА_3 , слідчої ОСОБА_4 , дослідивши клопотання директора ТОВ «ВІЗІО 21» ОСОБА_5 та додані до нього документи, вивчивши матеріали судової справи № 761/30865/20 (провадження № 1-кс/761/19215/2020), в рамках якої було накладено арешт майна, додатково долучені в судовому засіданні матеріали, слідчий суддя дійшов наступного висновку.

Так, у судовому засіданні встановлено, що СУ ГУ ДФС у м. Києві здійснюється досудове розслідування кримінального провадження № 32020100000000059, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 03 лютого 2020 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 212 КК України.

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2020 року у справі № 761/30865/20 (провадження № 1-кс/761/19215/2020) клопотання прокурора відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_6 про арешт майна у кримінальному провадженні № 32020100000000059, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 03 лютого 2020 року, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 212 КК України, задоволено частково та накладено арешт на річкові суховантажні баржі та річкові суховантажні самохідні судна, які використовуються ТОВ «ВІЗІО 21» (код ЄДРПОУ 32211310), ТОВ «Венера Груп» (код ЄДРПОУ 38448863), ТОВ «Позитив-В» (код ЄДРПОУ 38897504), ТОВ «Артма» (код ЄДРПОУ 34804018), а саме: - річкову суховантажну баржу «АМ-1» (і.н. за EU 45010498); - річкову суховантажну баржу «3019» (і.н. за EU 45012721); - річкове суховантажне самохідне судно «VOLKOGRAD» (і.н. за EU 45012720); - річкове суховантажне самохідне судно «ARTMA» (і.н. за EU 45010497).

При цьому, як вбачається зі змісту вказаної ухвали слідчого судді, підставою для накладення арешту на річкові суховантажні баржі та річкові суховантажні самохідні судна, які використовуються ТОВ «ВІЗІО 21», ТОВ «Венера Груп», ТОВ «Позитив-В» та ТОВ «Артма», була наявністьрозумних підозрвважати,що такемайно відповідаєкритеріям,зазначеним устатті 98КПК України, як знаряддя вчинення кримінального правопорушення, яке зберегло на собі його сліди або містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а тому невжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення, втрати, відчуження або пошкодження майна й перешкодити встановленню істини під час досудового розслідування.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Положенням ч. 2 ст. 170 КПК України встановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Згідно з ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

При цьому, частиною 3 ст.170 КПК України визначено, що у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу, та може бути використано як доказ у кримінальному провадженні.

Однак, саме по собі процесуальне рішення слідчого, прийняте у формі постанови від 09 червня 2020 року, яка має суто формальний характер, про визнання матеріальних об`єктів речовими доказами у кримінальному провадженні № 32020100000000059 від 03 лютого 2020 року, не свідчить про наявність умов і обставин, визначених ст. 98 КПК України, яка вказує, що речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Водночас, у судовому засіданні ані слідчим, ані прокурором не було доведено правових підстав для визнання річкової суховантажної баржі та річкового суховантажного самохідного судна, володільцем яких є ТОВ «ВІЗІО 21», речовими доказами у кримінальному провадженні № 32020100000000059 від 03 лютого 2020 року, адже допустимих доказів того, що арештовані матеріальні об`єкти були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як докази факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, або, в тому числі, були майном, набутим кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення, слідчому судді надано не було.

Також в судовому засіданні слідчим не наведено належних обґрунтувань на підтвердження того, що такий обсяг втручання у господарську діяльність ТОВ «ВІЗІО 21» як арешт річкової суховантажної баржі та річкового суховантажного самохідного судна виправдовує завдання кримінального провадження, що не кореспондується з вимогами ст.ст.132 та 173 КПК України.

Згідно зіст.8КПК Україникримінальне провадженняздійснюється здодержанням принципуверховенства права,відповідно доякого людина,її правата свободивизнаються найвищимицінностями тавизначають змісті спрямованістьдіяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до п. 9 ч.1 ст.7КПК Українизмістта формакримінального провадженняповинні відповідатизагальним засадамкримінального провадження,до яких,зокрема,відноситься недоторканістьправавласності.

Статтею 16 КПК України встановлено, що позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

У своїх висновках Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 до Конвенціїпро захистправ людиниі основоположнихсвобод (далі Конвенція) полягає в тому, що будь-яке втручання влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 передбачає позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один із фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей Конвенції (рішення у справах «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06 листопада 2008 року, яким встановлено порушення ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Разом з цим, Європейський суд з прав людини в рішеннях від 09 червня 2005 року у справі «Бакланов проти Російської Федерації» та від 24 березня 2005 року у справі «Фрізен проти Російської Федерації» звертає увагу на те, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Протоколу 1 до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. Більше того, верховенство права, одна із засад демократичної держави, втілюється у статтях Конвенції. Питання в тому, чи було досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності і не було свавільним.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися з дотриманням принципу «пропорційності» (principle of proportionality) «справедливої рівноваги (балансу)» (fair balance) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості в кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар» (individual and excessive burden). Принцип «пропорційності» (principle of proportionality) вимагає співрозмірного обмеження прав і свобод людини для досягнення публічних цілей.

Окрім того, Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (рішення усправі «Іатрідіспроти Греції»[ВП],заява N31107/96,п.58,ECHRІ999-11).Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішенняу справі«Антріш протиФранції»,від 22вересня 1994року,SeriesА N296-А,п.42,та «Кушоглупроти Болгарії»,заява М48191/99,пп.49-62,від 10травня 2007року).Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішеннявід 23вересня 1982року усправі «Спорронгта Льонротпроти Швеції»,пп.69і 73,SeriesА N52).Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішеннявід 21лютого 1986року усправі «Джеймста іншіпроти СполученогоКоролівства»,п.50,SeriesА N98).У відповідності до ст. 41 Конституції України кожний має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю.

Крім того, слідчий суддя звертає увагу на те, що досудове розслідування даного кримінального провадження здійснюється з 03 лютого 2020 року, питання про арешт вищевказаних матеріальних об`єктів вирішено ухвалою слідчого судді від 07 жовтня 2020 року, в той час як на момент розгляду клопотання про скасування арешту майна, поданого в порядку ст. 174 КПК України, власник (володілець) арештованого майна не набув жодного процесуального статусу, що безумовно суперечить загальним засадам кримінального провадження, зокрема принципу розумності строків, суттєво обмежує непорушне право власника на мирне володіння своїм майном, закріплене Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, та очевидно не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи особи.

Згідно з ч. 1 ст. 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження судом.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Разом з тим, аналіз наявних в розпорядженні слідчого судді матеріалів, свідчить про відсутність підстав для продовження такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт зазначеного майна, а також недоведеність факту використання вказаного майна як доказу фактів та обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в межах якого здійснюється досудове розслідування за ч.1 ст.212 КК України, оскільки не містить у собі інформацію про обставини щодо ухилення від сплати податків, зборів, не є предметом кримінального правопорушення, не може свідчити про вчинення кримінального правопорушення, та не може бути підставою для застосування даного заходу забезпечення кримінального провадження, у зв`язку із чим викликає сумнів в розумності і співрозмірністі обмеження права власності з завданням кримінального провадження.

З огляду на зазначене, слідчий суддя дійшов висновку про відсутність у кримінальному провадженні даних, які б виправдовували подальше втручання у володіння майном, оскільки прокурором або слідчим не доведено необхідність та наявність підстав для продовження такого заходу забезпечення кримінального провадження, наявність потреб досудового розслідування у такому арешті майна з огляду на сумніви щодо співмірності такого обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Враховуючи викладене,слідчий суддяприходить довисновку пронеобхідність задоволенняклопотання директораТОВ «ВІЗІО21» ОСОБА_5 та скасуванняарешту,накладеного ухвалоюслідчого суддіШевченківського районногосуду м.Києва від07жовтня 2020року укримінальному провадженні№ 32020100000000059,внесеному доЄдиного реєструдосудових розслідувань03лютого 2020року,за ознакамивчинення кримінальногоправопорушення,передбаченого ч.1ст.212КК України, на річкову суховантажну баржу «3019» (і.н. за EU 45012721) та річкове суховантажне самохідне судно «VOLKOGRAD» (і.н. за EU 45012720), володільцем яких є ТОВ «ВІЗІО 21».

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 98, 170, 173-174, 309, 376, 532 КПК України, слідчий суддя

У Х В А Л И В:

Клопотання директора ТОВ «ВІЗІО 21» ОСОБА_5 задовольнити.

Скасувати арешт майна у кримінальному провадженні № 32020100000000059 від 03.02.2020 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.212 КК України, а саме: річкової суховантажної баржі «3019» /і.н. ЕU 45012721/; річкового суховантажного самохідного судна «VOLKOGRAD» /і.н. НОМЕР_1 /, володільцем яких є ТОВ «ВІЗІО 21».

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя