Ухвала

від 01.03.2021 по справі 520/1427/2020

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

01 березня 2021 року

м. Київ

справа № 520/1427/2020

адміністративне провадження № К/9901/6423/21

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Яковенка М. М ., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2021 року у справі № 520/1427/2020 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ ФОРУМ А" до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС у Харківській області від 22 січня 2020 року № 00000330518 на суму 463998,75 грн., № 00000340518 на суму 17500,00 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2020 року, залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2021 року, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями суддів першої та апеляційної інстанції, 25 лютого 2021 року від скаржника надійшла касаційна скарга.

Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог ст. 330 КАС України судом встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Згідно ч. 4 ст. 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) ст. 328 цього Кодексу підстави (підстав).

У касаційній скарзі, як на підставу для відкриття касаційного провадження, відповідач посилається на п. 1 ч. 4 ст. 328 КАС України та зазначає, що оскаржувані рішення прийняті без врахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 22 вересня 2015 року у справі № 810/5645/14, від 05 березня 2012 року у справі № 21-421а11, від 01 грудня 2015 року у справі № 21-1661а15, від 02 грудня 2015 року у справі № 21-3849а15, постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 820/10515/14.

Скаржник зазначає, що судові рішення прийняті з порушенням норм матеріального права, а саме пп. ст. 44, ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України.

Так, заявником, у касаційній скарзі, зроблено вказівку на постанови Верховного Суду та Верховного Суду України з цитуванням окремих витягів з їх тексту без будь-якого обґрунтування подібності правовідносин із загальним посиланням на ухвалення судами попередніх інстанцій рішень з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням процесуального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених ч. 4 ст. 328 КАС України.

Наведені скаржником витяги з постанов Верховного Суду та Верховного Суду України стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів та не містять будь-якого правового висновку стосовно конкретної норми права, яка на думку скаржника застосована неправильно. А тому, посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - п. 1 ч. 4 ст. 328 КАС України.

Суд звертає увагу скаржника, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.

Фактично доводи касаційної скарги зводяться до того, що, на переконання скаржника, суди попередніх інстанцій неправильно оцінили наявні у матеріалах справи докази.

На обґрунтування зазначеної підстави скаржник виклав обставини справи, норми Податкового кодексу України з абстрактним зазначенням, що судами попередніх інстанцій рішення ухвалені з порушенням норм матеріального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених ч. 4 ст. 328 КАС України.

Також, у тексті поданої касаційної скарги скаржник посилається на п. 4 ч. 4 ст. 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.

Суд звертає увагу скаржника на те, що п. 4 ч. 4 ст. 328 КАС України є відсильною нормою, то обґрунтування необхідності касаційного оскарження таким пунктом можливе лише у взаємозв`язку із посиланням на відповідний підпункт та частину ст. 353 КАС України

Однак, у касаційній скарзі не зазначено які порушення норм процесуального права допущені судами попередніх інстанцій при постановленні оскаржуваних судових рішень із зазначенням відповідного підпункту та частини ст. 353 КАС України. Крім того, заявником не указано які обставини установлено на підставі недопустимих доказів, які докази на його думку є недопустимими та у чому полягає така недопустимість.

Касаційна скарга містить фактичний виклад обставин та незгоду заявника із оскаржуваними судовими рішеннями.

З огляду на викладене, Суд уважає такі обґрунтування недостатніми для відкриття касаційного провадження у даній справі.

Отже, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені ч. 4 ст. 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.

Ураховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені ст. 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

При цьому, з урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX і які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.

Згідно п. 4 ч. 5 ст. 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

За таких обставин касаційну скаргу слід повернути скаржнику, що не перешкоджає йому реалізувати своє право звернутися із касаційною скаргою повторно.

Відповідно до ч. 7 ст. 332 КАС України копія ухвали про повернення касаційної скарги надсилається учасникам справи у порядку, визначеному ст. 251 цього Кодексу. Скаржнику надсилається копія ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Копія касаційної скарги залишається в суді касаційної інстанції.

Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи особисто або через представника.

Керуючись статтями 248, 332 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2021 року у справі № 520/1427/2020 - повернути особі, яка її подала.

Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею і оскарженню не підлягає.

Суддя М. М. Яковенко