Постанова

від 24.02.2021 по справі 757/38771/17-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/1333/2021

Справа № 757/38771/17-ц

П О С Т А Н О В А

Іменем України

24 лютого 2021 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Богдан І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Печерського районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Підпалого В.В. в м. Київ 20 серпня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, -

в с т а н о в и в :

У липні 2017 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості за договором позики.

Позовна заява мотивована тим, що 15 лютого 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір позики, за яким позивач передав відповідачу грошові кошти у сумі 16 091 775,12 грн. - еквівалент 1 888 706 доларів США, згідно з п. 3.3 договору позики на підтвердження отримання суми позики 15 лютого 2014 року позичальник видав позикодавцеві розписку. Пунктом 4.1 договору позики передбачено, що строк позики розпочинається з моменту набрання чинності цим договором і встановлено строк повернення позики не пізніше 15 серпня 2014 року, який сторонами не продовжувався. Згідно п. 5 договору позики після закінчення строку, визначеного у п. 4.1, позичальник зобов`язується негайно повернути позику в готівковій формі, яка вважається повернутою після отримання позикодавцем коштів в сумі, що еквівалентна 1 888 706 доларів США. У порушення умов договору ОСОБА_1 не було повернуто позикодавцеві позику і на претензії відповіді не надано.

Збільшивши позовні вимоги в листопаді 2017 року, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь суму позики у гривнях еквівалент 1 888 706 доларів США на день платежу, проценти за користування позикою у сумі 32 146 609,15 грн. та 3 % річних - 4 885 416,21 грн., покласти на відповідача судові витрати.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 20 серпня 2020 року позов ОСОБА_3 частково задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 56 477 309,30 грн., з яких сума боргу за договором позики 1 888 706 доларів США, що еквівалентно 51 591 893,10 грн. та 3 % річних, що становить 4 885 416,21 грн., а також судовий збір в розмірі 8000 грн., в решті позову відмовлено.

Відповідач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав дві однакові за змістом апеляційні скарги до суду першої інстанції та Київського апеляційного суду (а. с. 116 - 124 та 129 - 137 т. 5), в яких, посилаючись на його незаконність, неповне з?ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 серпня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити, стягнути із позивача на свою користь судові витрати, які складають з витрат на експертизу в розмірі 46629 грн. та судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 12000 грн.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач вказував, що договору позики з позивачем не укладав, його підписи на договорі позики є підробленими, грошових коштів від позивача не отримував.

Посилався на документальне підтвердження факту відсутності ОСОБА_1 15 лютого 2014 року в м. Львів та факту відсутності зустрічі між позивачем та відповідачем.

Зазначав, що договір позики та розписки, датовані 15 лютого 2014 року, мають велику кількість помилок та невідповідностей, які свідчать про те, що сторони не могли укласти такий договір взагалі, а документи, які надані до суду, виготовлені без участі ОСОБА_1 та не в дати, які зазначені в договорі та розписці, крім того, розписка має посилання на договір позики, відмінний від нібито укладеного 15 лютого 2014 року, тобто на якійсь інший договір від 15 жовтня 2013 року, а станом на 15 лютого 2014 року курс Національного банку України було встановлено на іншому рівні, ніж зазначено у договорі позики та розписки.

Вказував, що із висновку судово-технічної експертизи документів від 14 січня 2020 року слідує, що підписи виконані не у вказану в документі дату, а пізніше грудня 2017 року; у висновках експерта за результатами проведення судово-почеркознавчих експертиз від 22 листопада 2019 року вказано, що підпис від імені ОСОБА_1 у договорі позики від 15 лютого 2014 року та розписці від 15 лютого 2014 року виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою. Таким чином, договір позики та розписка є підробленими і не могли бути підставою для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за договором позики.

Заперечував щодо прийняття судом висновку ТОВ Центр судових експертиз Альтернатива , складеного Фраймович Л.В. 05 листопада 2018 року за замовленням позивача, оскільки в межах даної експертизи досліджувались технічні копії документів, а не оригінали, а ТОВ Альтернатива не належить до державних спеціалізованих установ, при цьому на дату складання висновку № 117/18 Фраймович Л.В. не була атестованим судовим експертом.

Вказував, що показання ОСОБА_5 в якості свідка не можуть братись до уваги судом, оскільки такі свідчення не є належним способом доведення відповідно до ст. 218 ЦК України за договорами позики, і що його показання не відповідає іншим доказам, зібраним у справі, крім того, дана особа є працівником позивача і його підлеглим, а отже необ`єктивною та небезсторонньою особою.

Вказував також, що висновок експертного дослідження за результатами проведення психологічного дослідження відносно ОСОБА_5 від 11 жовтня 2019 року є неповним, не обґрунтованим фактичними даними та не відповідає затвердженим законодавством принципам проведення судових експертиз та експертних досліджень.

Посилався на те, що копія письмового зобов?язання відповідача без номеру і без дати прибути в аеропорт стосовно заборгованості ОСОБА_1 перед ОСОБА_3 та погодження проведення розрахунків не є належним та допустимим доказом в цій справі та не могла братись до уваги судом, її оригінал не оглядався та не досліджувався судом і вказаний документ не містить посилання ні на договір позики, ні на розписку, не містить розміру заборгованості та дати складання документу, а отже не є достовірним доказом, на підставі якого можна встановити дійсні обставини справи.

Зазначав, що стороною позивача не доведено факт укладання договору позики, підписання договору позики та розписки та факт отримання ОСОБА_1 грошових коштів від ОСОБА_3 ; в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази того, що ОСОБА_1 укладав з ОСОБА_3 договір позики та отримував від нього грошові кошти.

Враховуючи ідентичність змісту апеляційних скарг вони розглядаються як одна апеляційна скарга.

30 грудня 2020 року до суду від представника відповідача ОСОБА_2 надійшли доповнення до апеляційної скарги, в яких представником відповідача наведено пояснення щодо примірників договору та розписки, які вилучались органами слідства та були повернуті до суду; заперечення на ухвалу судді Печерського районного суду м. Києва Підпалого В.В. про повернення представнику позивача письмових доказів (договору позики та розписки від 15 лютого 2014 року); спростування бездоказових, на думку відповідача, тверджень щодо начебто ініціювання відповідачем вилучення документів з матеріалів справи; спростування тверджень про начебто ухилення відповідача від участі в експертизі та пояснення про незаконність встановлення факту підписання договору та встановлення дати підписання договору; пояснення щодо неналежності та недопустимості письмових доказів, які протиправно взяті судом до уваги; пояснення щодо неможливості прийняття до уваги показів свідка; пояснення щодо обґрунтування судового рішення припущеннями; пояснення щодо висновків експерта як недопустимих доказів у справі (а. с. 193 - 206 т. 5).

Від позивача ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_6 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на те, що апеляційна скарга не містить вказівки, які саме норми процесуального права було порушено судом першої інстанції, а також які норми матеріального права суд неправильно застосував; фактично доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з наданою судом першої інстанції оцінкою зібраним по справі доказам, при цьому відповідач не порушує питання про дослідження та/або оцінку певних доказів судом апеляційної інстанції; наводив власні спростування доводів апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Разом із тим рішення суду першої інстанції даним вимогам закону не відповідає.

Судом встановлено, що на а. с. 10 - 11 т. 1 знаходиться копія договору позики, датованого 15 лютого 2014 року, згідно якого договір укладено м. Львів - Калуш Львівської області ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , за умовами п. 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених ст. 1046 - 1047 ЦК України, цим договором, позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти у розмірі, визначеному у п. 2.1 цього договору (надалі іменується позика ), а позичальник зобов?язується повернути позику у визначений цим договором строк та в порядку, встановленому цим договором.

Згідно п. 2.1 договору позики, розмір позики становить 16 091 775,12 грн., еквівалент 1 888 706 доларів США за комерційним курсом банків України 852 UAH/100 USD.

Згідно п. 3 договору позики позикодавець передає позику позичальникові в день підписання сторонами цього договору. Позика передається у готівковій формі. На підтвердження отримання позики в сумі встановленій п. 2.1 даного договору позичальник видав позикодавцеві розписку, що додається до даного договору.

Згідно п. 4 договору позики строк позики розпочинається з моменту набрання чинності цим договором і становить 13 календарних днів, з можливістю повернення усієї суми протягом 6 місяців, не пізніше 15 серпня 2014 року. Строк, визначений у п. 4.1 цього договору, може бути продовжений за домовленістю сторін.

Згідно п. 5 договору позики після закінчення строку, визначеного в п. 4.1 цього договору, позичальник зобов`язується негайно повернути позикодавцеві позику. Позика повертається в готівковій формі. Позика вважається повернутою позикодавцеві після отримання позикодавцем коштів в сумі, що еквівалентна сумі 1 888 706 долари США на день повернення в гривнях.

Згідно п. 6 договору позики якщо позичальник не поверне позичену суму грошей (відповідну їх частину) в порядку визначеному цим договором, позикодавець має право, починаючи з наступного дня після цього строку, пред`явити цей договір до стягнення, в тому числі шляхом виконавчого напису нотаріуса. У випадку несвоєчасного повернення суми позики відповідно до п. 2.1 даного договору, позичальник сплачує на користь позикодавця грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України, а також відшкодовує збитки та витрачену вигоду позикодавця.

Згідно п. 8 договору позики цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту передання позики позичальникові - в момент підписання даного договору стороами. Строк цього договор починає свій перебіг у момент, визначений у п. 8.1 цього договору та закінчується після повернення повної суми позики позичальником.

Реквізити позичальника зазначено наступним чином: ОСОБА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Калуським РВ УМВСУ в Ів/Фр області, прописаний: АДРЕСА_1 .

На а. с. 12 т. 1 наявна копія розписки, датованої 15 лютого 2014 року, м. Львів-Калуш Львівської області, за змістом якої розписка дана ОСОБА_1 , паспорт НОМЕР_1 , виданий Калуським РВ УМВСУ в Ів/Фр області, прописаний: АДРЕСА_1 , позичальником згідно договору позики б/н від 15 жовтня 2013 про те, що ним отримано від ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 16 091 775,12 грн., еквівалент 1 888 706,00 доларів США за комерційним курсом банків України 852 UAH/100 USD, в чому і розписується. В нижній частині розписки міститься підпис свідка ОСОБА_5 .

На а. с. 149 - 150 т. 1 міститься копія паспорту ОСОБА_1 , згідно якої паспорт НОМЕР_2 виданий Калуським РВ УДМС України в Івано-Франківській області 21 серпня 2012 року, зазначено місце реєстрації АДРЕСА_1 з 18 квітня 2014 року.

На а. с. 13, 15 - 16 т. 1 наявнї копії претензії та вимоги повернення боргу від 25 січня 2017 року та 24 травня 2017 року, в яких вимагається негайно повернути суму боргу, еквівалентну 3 137 993,70 доларів США на день повернення в гривнях.

На а. с. 94 - 96 т. 1 наявна заява про вчинення злочину, подана ОСОБА_1 до Печерського УП ГУНП в м. Києві, в якому заявником повідомлено про вчинення ОСОБА_3 умисних дій, які мають всі ознаки кримінального правопорушення та підлягають кваліфікації за сукупністю злочинів, відповідальність за які передбачено ст. 358 КК України.

Листом Печерського УП ГУНП в м. Києві від 24 жовтня 2017 року ОСОБА_1 повідомлено, що кримінальне провадження на теперішній час відкрите і досудове розслідування триває (а. с. 140 т. 1).

Листом ПрАТ ВФ Україна від 22 вересня 2017 року абонента ОСОБА_1 повідомлено, що згідно даних інформаційних систем ПрАТ ВФ Україна його термінал з абонентським номером НОМЕР_3 в період 15 лютого 2014 року та 10 липня 2014 року обслуговувався базовими станціями компанії, розташованими у м. Києві та Київської області (а. с. 141 т. 1).

На а. с. 142 т. 1 знаходиться роздруківка сайту Національного банку України з курсом валют на 14 лютого 2014 року, згідно якого курс долара США становить 863,0900 UAH/100 USD.

На а. с. 171 - 173 т. 1 знаходиться копія протоколу тимчасового доступу до речей і документів від 20 грудня 2017 року на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 14 грудня 2017 року, згідно якого оперуповноважений ознайомився з матеріалами справи № 757/38771/17-ц, в яких знаходяться копії та оригінали договорів позик та розписок про отримання грошових коштів від 15 лютого 2014 року, як були подані невідомими особами в підтвердження цього, для забезпечення проведення почеркознавчої експертизи. При ознайомленні із змістом документів встановлено 1 примірник копія розписки від 15 лютого 2014 року на 1 аркуші, 1 примірник копія договору позики від 15 лютого 2014 року на 2 аркушах. Зазначені документи були вилучені з матеріалів справи, про що складено опис від 20 грудня 2017 року (а. с. 174 - 175 т. 1).

На а. с. 69 - 75 т. 2 наявна копія висновку експерта Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертизи від 08 червня 2018 року № 146/1, складеного на підставі постанови про призначення почеркознавчої експертизи від 04 травня 2018 року за матеріалами кримінального провадження № 12017100060005342 від 24 жовтня 2017 року, згідно якого підпис у графі ОСОБА_1 договору позики від 15 лютого 2014 року виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням справжнього підпису ОСОБА_1 ; підпис у графі Позичальник договору позики від 15 лютого 2014 року виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням справжнього підпису ОСОБА_1 ; підпис у графі ОСОБА_1 розписки від 15 лютого 2014 року виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням справжнього підпису ОСОБА_1 ; підпис у графі Позичальник розписки від 15 лютого 2014 року виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням справжнього підпису ОСОБА_1 .

Постановою слідчого СВ Печерського УП ГУНП у м. Києві від 12 червня 2018 року визнано оригінал договору позики від 15 лютого 2014 року та розписку від 15 лютого 2014 року речовими доказами по матеріалах кримінального провадження № 12017100060005342 від 24 жовтня 2017 року за ознаками злочину, передбаченого ст. 358 ч. 4 КК України, вирішено збергати їх при матеріалах кримінального провадження (а. с. 82 - 83 т. 2).

Супровідним листом від 12 травня 2019 року Головне слідче управління НП України направило до Печерського районного суду м. Києва в опечатаному конверті оригінал договору позики та розписки на запит суду для проведення судової почеркознавчої та технічної експертизи (а. с. 143 т. 2).

На а. с. 154 - 158 т. 2 знаходиться висновок № 117/18 за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи за заявою адвоката Лисого М.І., складений 05 листопада 2018 року ТОВ Центр судових експертиз Альтернатива , експертом Фраймович Л.В., якою досліджувалися технічні копії договору позики, розписки від 15 лютого 2014 року та технічні копії документів зі зразками підпису ОСОБА_1 . Згідно висновку експерта, підписи від імені ОСОБА_1 , зображення яких містяться у графі Позичальник у рядках ОСОБА_1 і Позичальник на другому аркуші технічної копії договору позики від 15 лютого 2014 року, укладеного від імені ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , та у рядках ОСОБА_1 та Позичальник технічної копії розписки від імені ОСОБА_1 від 15 лютого 2014 року, виконані ОСОБА_1 .

На а. с. 23 - 28 т. 3 знаходиться висновок експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертизза результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 22 листопада 2019 року № 16066/16067/19-32 відповідно до ухвали Печерського районного суду м. Києва від 08 травня 2019 року, згідно якого підпис від імені ОСОБА_1 у договрі позики від 15 лютого 2014 року на 2 сторінці у розділі Місцезнаходження та реквізити сторін в графі ОСОБА_1 та графі Позичальник , виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_1 ; підпис від імені ОСОБА_1 у розписці від 15 лютого 2014 року в графі ОСОБА_1 виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_1 .

На а. с. 44 - 52 т. 3 знаходиться висновок експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертизза результатами проведення судово-технічної експертизи документів від 14 січня 2020 року № 16064/19-34/2279-2305/20-34, згідно якого встановити абсолютний час виконання підписів від імені ОСОБА_1 у договорі позики, датованому 15 лютого 2014 року, на 2 сторінці у розділі Місцезнаходження та реквізити сторін у графах ОСОБА_1 та Позичальник , та чи виконані вони у той час, яким датований документ, не видається можливим, у зв`язку з відсутністю у експертів впроваджених у судово-експертну практику України відповідних методик; підписи від імені ОСОБА_1 у розписці, датованій 15 лютого 2014 року, у рядках ОСОБА_1 та Позичальник виконані не у вказану в документі дату - 15 лютого 2014 року, а пізніше грудня 2017 року.

На а. с. 176 т. 3 наявна розписка представника позивача ОСОБА_3 - адвоката Лисого М.І. про отримання 12 лютого 2020 року оригіналів письмових доказів - договору позики та розписки від 15 лютого 2014 року.

На а. с. 197 - 207 т. 3 наявна копія висновку експертного дослідження за результатами проведення психологічного дослідження Київського науково-дослідного інституту судових експертизвід 11 жовтня 2019 року № 22411/22412/19-61 за заявою ОСОБА_5 , на а. с. 45 - 52 т. 4 - копія висновку експертного судово-психологічного дослідження № 35 від 15 квітня 2020 року, складеного ДУ Центр психічного здоров?я і моніторингу наркотиків та алкоголю Міністерства охорони здоров?я України , який є ревізією експертного дослідження від 11 жовтня 2019 року № 22411/22412/19-61.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Крім того, разом із доповненнями до апеляційної скарги представником відповідача надано копію постанови про закриття кримінального провадження від 30 березня 2020 року, яку він просив долучити до матеріалів справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Із матеріалів справи вбачається, що постанова про закриття кримінального провадження від 30 березня 2020 року була отримана відповідачем після ухвалення рішення із супровідним листом від 04 листопада 2020 року, і об`єктивно не могла бути подана ним до суду першої інстанції, за таких обставин апеляційним судом приймається зазначений доказ і йому надається оцінка.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Характеристиками доказів є їх належність, достовірність, допустимість та достатність. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. ст. 77 - 80 ЦПК України).

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 229 ЦПК України суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Докази, що не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Відповідно до ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 102 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Відповідно до ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики в розмірі 1 888 706 доларів США, що еквівалентно 51 591,893,10 грн. та 3 % річних, що становить 4 885 416,21 грн., а також судового збору в розмірі 8000 грн., суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено у встановленому процесуальним законом порядку обставини, що підлягають доказуванню у справі: факт укладення договору позики від 15 лютого 2014 року та передачі позивачем відповідачу коштів на його виконання, що підтверджується письмовим договором позики та розпискою від 15 лютого 2014 року, а також показаннями свідка ОСОБА_5 .

При цьому, за висновками суду, оскільки відповідач ухилявся від проведення експертизи, звернувшись до правоохоронних органів з відповідною заявою, створив передумови для вилучення з матеріалів даної цивільної справи оригіналів договору позики та розписки, що унеможливило проведення експертизи на підставі ухвали суду від 27 листопада 2017 року, категорично заперечував можливість надання оригіналів документів безпосередньо до експертної установи і порушував питання про витребування таких документів судом, тривалий час не надавав до суду зразків свого підпису, а заявляючи клопотання про проведення експертизи від 27 листопада 2017 року, не мав на меті її реального проведення, суд прийшов до висновку, що вилучення з матеріалів цивільної справи оригіналів документів - договору позики та розписки від 15 квітня 2014 року, є наслідком свідомої поведінки відповідача, спрямованої на приховання таких оригіналів документів та унеможливлення проведення судової експертизи, та з огляду на приписи ч. 4 ст. 12 та ст. 109 ЦПК України вважав можливим визнати факти, для встановлення яких призначалася експертиза, а саме, що підпис у договорі позики та розписці від 15 лютого 2014 року, у відповідних рядках належить ОСОБА_1 , а розписка і договір позики виготовлені у той час, яким датовані ці документи.

Апеляційний суд не може погодитись із такими висновками, оскільки вони зроблені за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, здійснені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, виходячи із наступного.

Так, виключно припущенням є висновки суду першої інстанції, що відповідач міг ініціювати вилучення оригіналів письмових доказів з матеріалів справи, звернувшись до правоохоронних органів з заявою про вчинення ОСОБА_3 умисних дій, які мають ознаки кримінального правопорушення та підлягають кваліфікації за сукупністю злочинів, відповідальність за які передбачено ст. 358 КК України, оскільки звернення до правоохоронних органів з заявою про вчинення злочину є правом громадянина, гарантованим ст. 40 Конституції України, та оскільки відповідач не міг передбачати процесуальні дії правоохоронних органів і судів, які могли вчинятися в майбутньому за наслідками його звернення, і оскільки відсутній прямий причинно-наслідковий зв`язок між таким зверненням відповідача в жовтні 2017 року та вилученням на підставі відповідної ухвали слідчого судді поданих до матеріалів справи 06 березня 2018 року представником позивача документів до моменту призначення та проведення судової експертизи в справі.

Не можуть свідчити про ініціювання вилучення документів, створення передумов для неможливості проведення експертизи або ухилення від участі в експертизі, на думку суду першої інстанції, подання відповідачем клопотань про витребування оригіналів документів для проведення експертизи, а навпаки, вказані дії свідчать про намір сторони відповідача забезпечити проведення експертного дослідження, враховуючи, що надання оригіналів документів є передумовою його проведення згідно клопотання експерта від 13 лютого 2018 року (а. с. 195 - 197 т. 1) і оскільки відповідно до вимог п. 1.1 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5, для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються саме оригінали документів.

Подання стороною відповідача клопотань про ознайомлення з матеріалами справи, що, на думку суду першої інстанції, в період дії ухвал слідчих суддів про надання права на тимчасовий доступ до матеріалів цивільної справи, вважається непрямим доказом сприяння ОСОБА_1 вилученню з матеріалів цивільної справи оригіналів документів, насамперед є правом учасника справи, гарантованим ст. 43 ЦПК України, реалізація якого не може свідчити про недобросовісну поведінку відповідача, в якій суд першої інстанції його безпідставно звинуватив, та не є прямим чи непрямим доказом сприяння відповідачем вилученню документів з матеріалів справи.

Крім того, не ґрунтуються на нормах процесуального права припущення суду першої інстанції, що свідченням недобросовісної процесуальної поведінки відповідача є категоричне заперечення можливості надання оригіналів документів безпосередньо до експертної установи та порушення ним питання про витребування таких документів судом, враховуючи наступне.

Так, відповідно до ст. 107 ЦПК України матеріали, необхідні для проведення експертизи, експерту надає суд, якщо експертиза призначена судом, або учасник справи, якщо експертиза проводиться за його замовленням. Призначений судом експерт не має права спілкуватися з учасниками судового процесу поза межами судового засідання, крім випадків вчинення інших дій, безпосередньо пов`язаних із проведенням експертизи. При визначенні матеріалів, що надаються експерту чи експертній установі, суд у необхідних випадках вирішує питання про витребування відповідних матеріалів за правилами, передбаченими цим Кодексом для витребування доказів.

Із наведеними положеннями ст. 107 ЦПК України узгоджується клопотання експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 13 лютого 2018 року про надання додаткових матеріалів для проведення експертизи, в якому також зазначено, що надані для дослідження документи мають бути направлені виключно через суд.

Таким чином, висновки суду першої інстанції щодо недобросовісної поведінки сторони відповідача, ухилення його від проведення експертизи та сприянню вилученню документів зі справи є нічим не підтвердженими припущеннями, а отже висновки суду в цій частині, які суд вважав встановленими, є недоведеними і не відповідають обставинам справи.

Навпаки, як вбачається зі матеріалів справи, відповідачем вживались дії, спрямовані на вчасне проведення експертного дослідження, в тому числі подавались клопотання про витребування оригіналів документів і зразків підписів, здійснено оплату експертизи і надано суду відповідні докази.

При ухваленні рішення суд першої інстанції вважав встановленими обставини укладення договору позики та передачі грошових коштів, виходячи із примірників договору та розписки, поданих до матеріалів справи 06 березня 2018 року, які вилучались з матеріалів справи 15 березня 2018 року та згідно інших висновків суду, начебто не повернутих до матеріалів справи.

Однак, в даному випадку, відповідно до ст. 229 ЦПК України, якою визначається порядок розгляду справи на стадії розгляду по суті, суд не мав права брати до уваги докази, як не досліджувались судом безпосередньо, не були предметом дослідження в судовому засіданні і таким чином вони не могли покладатись в основу судового рішення.

Разом із тим, ґрунтується виключно на припущеннях висновок суду першої інстанції в частині вилучення службовими особами прокуратури та поліції оригіналів документів з матеріалів цивільної справи, оскільки будь-які докази притягнення службових осіб правоохоронних органів до кримінальної відповідальності за даним фактом у справі відсутні.

При цьому, як вбачається з постанови про закриття кримінального провадження від 30 березня 2020 року, кримінальне провадження № 42018000000002523 від 18 жовтня 2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 365 КК України, закрито в зв`язку з відсутністю в діях службових осіб Київської місцевої прокуратури № 6 та службових осіб Печерського УП ГУ НП в м. Києві складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 365 КК України, (а. с. 207 - 208 т. 5).

Помилково посилаючись на сприяння відповідача вилученню оригіналів досліджуваних письмових доказів з матеріалів справи, суд першої інстанції залишив поза увагою ту обставину, що оригінали доказів були повернуті представнику позивача за його клопотанням самим судом першої інстанції, про що представником позивача складено розписку від 12 лютого 2020 року (а. с. 176 т. 3).

Відповідно до ст. 96 ЦПК України оригінали письмових доказів до набрання судовим рішенням законної сили повертаються судом за клопотанням осіб, які їх подали, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи. У справі залишається засвідчена суддею копія письмового доказу.

Апеляційний суд враховує доводи апеляційної скарги, що клопотання представника позивача про повернення оригіналів письмових доказів без з?ясування думки інших учасників справи, зокрема відповідача, порушує принцип рівності учасників справи та принцип змагальності цивільного процесу.

Крім того, постановою слідчого СВ Печерського УП ГУНП у м. Києві від 12 червня 2018 року оригінал договору позики та розписка, датовані 15 лютого 2014 року, визнані речовими доказами в кримінальному провадженні і мали зберігатись при цьому провадженні, а не повертатись стороні позивача.

Також апеляційний суд приймає до уваги, що повернення доказів, на підставі яких встановлюються обставини укладення договору позики і отримання відповідачем коштів, до стадії дослідження доказів є неможливим без шкоди для розгляду справи, оскільки унеможливлює або істотно ускладнює (робить необ`єктивним) проведення повторних експертиз, враховуючи вільний доступ позивача як заінтересованої сторони до документів.

Незважаючи на вищевикладене, судом першої інстанції враховано висновок судово-технічної експертизи документів № 5173/12859-12871/20-34 від 14 травня 2020 року, проведеного експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертизза заявою сторони позивача від 13 лютого 2020 року, поданою одразу після отримання документів з матеріалів справи, за змістом даного висновку підписи від імені ОСОБА_1 у розписці від 15 лютого 2014 року виконані пізніше березня 2018 року, і на підставі цього судом зроблено суперечливий висновок, що документи, які були об`єктами дослідження, тобто які надійшли до суду від ГУ НП України з супровідним листом від 02 травня 2019 року, виготовлені після березня 2018 року, а копіі договору позики від 15 лютого 2015 року та розписки від 15 лютого 2014 року, виготовлені під час проведення тимчасового доступу на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва Матійчук Г.О. від 16 лютого 2018 року у справі № 757/8734/18-к є належними, достовірними, допустимими та достатніми доказами перебування у розпорядженні ОСОБА_3 оригіналів боргових документів на момент розгляду справи судом, а також такими, що дозволяють встановити зміст та характер правовідносин сторін.

Апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги, що копії договору позики та розписки (а. с. 26 - 27 т. 2) неможливо ототожнити з документами, як долучені стороною позивача до справи 06 березня 2018 року, оскільки вказані копії розміщені у справі без будь-якого опису супроводжуючих документів, без їх засвідчення та зазначення особи, яка ці копії зробила та за яких обставин ці копії долучені до матеріалів справи, відтак незасвідчені копії невідомого походження не можуть розглядатись як належний та допустимий доказ.

Отже, в порушення вимог ст. 76 - 78, 89, 229 ЦПК України в якості належних та допустимих доказів судом було прийнято незасвідчені копії договору позики та розписки невідомого походження, зроблені невстановленими особами.

Крім того, посилаючись на показання свідка ОСОБА_5 як доказ укладення договору позики та передачі грошових коштів, суд першої інстанції не звернув уваги, що показання свідка не є належним способом доказування у даних правовідносинах.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків.

Пунктом 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними роз`яснено, що зі змісту абзацу другого частини першої статті 218 ЦК України не може доводитися свідченням свідків не лише заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, а й факт його вчинення, а також виконання зобов`язань, що виникли з правочину.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд в своїх правових висновках, зокрема в постанові 18 липня 2018 року у справі № 143/280/17 (провадження № 61-33033св18), від 02 вересня 2020 року у справі № № 569/24347/18 (провадження № 61-11630св19).

Апеляційний суд враховує доводи апеляційної скарги щодо необ?єктивності та небезсторонності ОСОБА_5 , що може впливати на правдивість його показань як свідка, і щодо неможливості використання будь-яких психологічних досліджень з використанням поліграфу в якості належного доказу в цивільній справі, в тому числі висновок дослідження від 11 жовтня 2019 року № 22411/22412/19-61, проведеного Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз за заявою ОСОБА_5 .

Враховуючи вищевикладене, не ґрунтуються на вимогах закону і є помилковими висновки суду першої інстанції, що законодавчі обмеження щодо показань свідків не стосуються випадків підтвердження такими показаннями факту укладання та підписання певною особою договору позики та розписки, а також факту передачі грошових коштів на виконання такого договору.

Наведені порушення судом першої інстанції норм процесуального права і неправильного застосування норм матеріального права детально проаналізовані в апеляційній скарзі, відтак не можна погодитися з доводами відзиву позивача на апеляційну скаргу, що в апеляційній скарзі цього не зазначено.

Виходячи із наведеного, рішення суду першої інстанції не може вважатися законним і обґрунтованим, не може залишатися в силі та підлягає скасуванню.

Розглядаючи справу по суті і оцінюючи підставність позовних вимог ОСОБА_3 , апеляційний суд виходить із наступного.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

Частиною другою статті 1047 ЦК України встановлено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Саме такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року за наслідками розгляду цивільної справи № 464/3790/16-ц.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_1 посилався на те, що він жодного договору позики із ОСОБА_3 не укладав, розписки не підписував, грошових коштів у борг від нього не отримував.

В матеріалах справи міститься копія висновку, що надійшов до суду 26 червня 2018 року, експерта Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертизи від 08 червня 2018 року № 146/1, складеного на підставі постанови про призначення почеркознавчої експертизи від 04 травня 2018 року за матеріалами кримінального провадження № 120171000600005342 від 24 жовтня 2017 року, згідно якого підпис у графі ОСОБА_1 договору позики від 15 лютого 2014 року виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням справжнього підпису ОСОБА_1 ; підпис у графі Позичальник договору позики від 15 лютого 2014 року виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням справжнього підпису ОСОБА_1 ; підпис у графі ОСОБА_1 розписки від 15 лютого 2014 року виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням справжнього підпису ОСОБА_1 ; підпис у графі Позичальник розписки від 15 лютого 2014 року виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням справжнього підпису ОСОБА_1 (а. с. 69 - 75 т. 2).

При цьому апеляційним судом враховується правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 28 липня 2020 року у справі № 363/2043/16-ц щодо можливості прийняття як письмового доказу висновку експертизи, проведеної в межах кримінального провадження, під час розгляду цивільної справи, оскільки такий висновок складено відповідно до вимог чинного законодавства в рамках кримінального провадження. Крім того, експерта попереджено про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених обов`язків за статтею 384, 385 КК України.

За клопотанням сторони відповідача судом 08 травня 2019 року було призначено проведення судово-почеркознавчої експертизи, виконання якої доручено експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, згідно висновку якої від 22 листопада 2019 року № 16066/16067/19-32, підпис від імені ОСОБА_1 у договорі позики від 15 лютого 2014 року на 2 сторінці у розділі Місцезнаходження та реквізити сторін в графі ОСОБА_1 та графі Позичальник , виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_1 ; підпис від імені ОСОБА_1 у розписці від 15 лютого 2014 року в графі ОСОБА_1 виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_1 (а. с. 23 - 28 т. 3).

Зазначені висновки експертів є достатньо обґрунтованими, чіткими та такими, що мають визначений, конкретний характер, узгоджуються з іншими доказами та не викликають сумнівів у їх правильності.

Доводячи власну позицію, позивачем надано висновок № 117/18 за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи за заявою адвоката Лисого М.І., складений 05 листопада 2018 року ТОВ Центр судових експертиз Альтернатива , експертом Фраймович Л.В., якою досліджувалися технічні копії договору позики, розписки від 15 лютого 2014 року та технічні копії документів зі зразками підпису ОСОБА_1 . Згідно висновку експерта, підписи від імені ОСОБА_1 , зображення яких містяться у графі Позичальник у рядках ОСОБА_1 і Позичальник на другому аркуші технічної копії договору позики від 15 лютого 2014 року, укладеного від імені ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , та у рядках ОСОБА_1 та Позичальник технічної копії розписки від імені ОСОБА_1 від 15 лютого 2014 року, виконані ОСОБА_1 (а. с. 154 - 158 т. 2).

Апеляційний суд не вважає зазначений висновок № 117/18 допустимим доказом, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1.2 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5, основними видами (підвидами) експертизи є: 1.2.1. Криміналістична: почеркознавча.

Відповідно до п. 3.5 зазначеної Інструкції, коли об`єкт дослідження не може бути представлений експертові, експертиза може проводитись за фотознімками та іншими копіями об`єкта (крім об`єктів почеркознавчих досліджень).

Згідно п. 1.1 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертих досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України вд 08 жовтня 1998 року № 53/5 для проведення почеркознавчих досліджень рукописних записів та підписів надаються оригінали документів.

Відповідно до ст. 7 Закону України Про судову експертизу судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, їх територіальні філії, експертні установи комунальної форми власності, а також судові експерти, які не є працівниками зазначених установ, та інші фахівці (експерти) з відповідних галузей знань у порядку та на умовах, визначених цим Законом. Виключно державними спеціалізованими установами здійснюється судово-експертна діяльність, пов`язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз.

Згідно листа Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 23 вересня 2019 року № 11/01-13/13217-19, свідоцтво судового експерта Фраймович Л.В. № 448-16 було анульовано рішенням експертно-кваліфікаційної комісії КНДІСЕ від 31 жовтня 2016 року № 9 у зв`язку із її звільненням з займаної посади (а. с. 147 т. 3).

Таким чином, наданий позивачем експертний висновок за наслідками проведення почеркознавчої (тобто криміналістичної) експертизи складено недопустимою (не державною) установою, недопустимим (не судовим) експертом, за підставі недопустимих (не оригіналів) документів, а отже у сукупності не може вважатись допустимим доказом і на його підставі не можна встановлювати обставини, що мають суттєве значення у даній справі.

Згідно із статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає обставину виконання підписів від імені ОСОБА_1 на договорі позики і розписці від 15 лютого 2014 року не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням його підпису, такою, що доведена відповідачем на підставі двох висновків почеркознавчої експертизи і не спростована позивачем.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу на невідповідності, допущені в тексті договору позики і розписки від 15 лютого 2014 року, зокрема в договорі вказані невірні реквізити паспорту ОСОБА_1 (серія НОМЕР_1 замість серії НОМЕР_6), а в тексті розписки від 15 лютого 2014 року зазначено, що ОСОБА_1 отримано від ОСОБА_3 грошові кошти за договором позики б/н від 15 жовтня 2013 року.

Відповідно ж до п. 3.3 договору позики від 15 лютого 2014 року, на підтвердження отримання позики в сумі, встановленій п. 2.1 даного договору, позичальник видав позикодавцеві розписку, що додається до даного договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Зміст ч. 2 ст. 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики.

Таким чином, подана стороною позивача розписка не є доказом отримання відповідачем грошових коштів за договором позики від 15 лютого 2014 року.

Оцінюючи посилання в апеляційній скарзі на лист ПрАТ ВФ Україна від 22 вересня 2017 року згідно даних інформаційних систем ПрАТ ВФ Україна термінал ОСОБА_1 з абонентським номером НОМЕР_3 в період 15 лютого 2014 року обслуговувався базовими станціями компанії, розташованими у м. Києві та Київської області, на підтвердження тієї обставини, що він не перебував у м. Калуш чи у Львівській області в день ймовірного укладення договору (а. с. 141 т. 1), та роздруківку сайту Національного банку України з курсом валют на 14 лютого 2014 року, згідно якого курс долара США становить 863,0900 UAH/100 USD, що відрізняється від курсу, зазначеного в розписці від 15 лютого 2014 року (а. с. 142 т. 1), апеляційний суд вважає, що обставини, які доводаться даними доказами, як не доводять, так і не спростовують обставин, на які посилається відповідач, заперечуючи проти заявлених позивачем вимог.

Також як не підтверджує, так і не спростовує обставин отримання відповідачем грошових коштів наявна в матеріалах справи копія висновку експертного дослідження за результатами проведення психологічного дослідження від 11 жовтня 2019 року № 22411/22412/19-61, № 23212/23213/19-61 проведених експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз з використанням комп`ютерного поліграфу за заявою свідка ОСОБА_5 та ОСОБА_7 (а. с. 197 - 207 т. 3, 23 - 30 т. 5), оскільки в силу вимог ст. 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами; рішення суду не може ґрунтуватись на свідченнях слідків.

На спростування психологічного дослідження від 11 жовтня 2019 року № 22411/22412/19-61 стороною відповідача також було надано копію висновку експертного судово-психологічного дослідження № 35 від 15 квітня 2020 року, складеного судовим експертом Кречик О.А. за заявою адвоката Бойка С.Г. в інтересах ОСОБА_1 (а. с. 54 - 58 т. 4).

Крім того, положеннями чинного цивільно-процесуального законодавства не передбачена можливість перевірки правдивості показань учасників судового розгляду із застосуванням поліграфа ( детектора брехні ) або прийняття судом в якості доказу отриманих таким чином відомостей, які носять орієнтовний характер.

Аналіз чинного законодавства дозволяє суду констатувати, що законодавець дозволяє використовувати поліграф у вузькому професійному колі (Інструкція щодо застосування комп`ютерних поліграфів у роботі з персоналом органів внутрішніх справ України, затверджена Наказом МВС України від 28 липня 2004 року № 842, Порядок проведення психофізіологічного дослідження із застосуванням поліграфа у Державному бюро розслідувань, затверджений постановою КМУ від 11 травня 2017 року № 449, Положення про психологічне забезпечення в Національній гвардії України, затверджене Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 08 грудня 2016 року № 1285 тощо).

З огляду на викладене, беручи до уваги відсутність нормативно-правового акту, що врегульовує питання проведення судової експертизи (психофізіологічне дослідження з використанням поліграфу (детектору брехні) для цілей цивільного провадження, апеляційним судом не приймаються як докази висновки експертного дослідження за результатами проведення психологічного дослідження від 11 жовтня 2019 року № 22411/22412/19-61 та № 23212/23213/19-61.

Наявний в матеріалах справи висновок експерта від 27 квітня 2020 року № 10/7/130СЕ-20, складений судовим експертом Харквського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України за результатами проведення судової експертизи документів (а. с. 126 - 139 т. 4), висновок експертів від 14 травня 2020 року № 5173/12859-12871/20-34, складений судовими експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення судової експертизи документів (а. с. 168 - 173 т. 4), а також висновок експерта від 06 травня 2020 року № 8047/8048/20-32, складений судовим експертом Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, яким досліджувалась відповідність підписів ОСОБА_3 (а. с. 154 - 165 т. 4), не містять інформацію щодо предмета доказування, а саме щодо належності підписів на договорі позики та розписці від 15 лютого 2014 року ОСОБА_1 або іншій особі, а тому не приймається апеляційним судом як належний доказ.

Отже, з урахуванням наведеного, оцінка прийнятих апеляційним судом доказів окремо кожного та у сукупності з іншими доказами дає підстави апеляційному суду стверджувати, що позивачем в цій справі не доведено факт укладання договору позики, підписання договору позики та розписки і факт отримання ОСОБА_1 грошових коштів від ОСОБА_3 , таким чином, апеляційний суд приходить до висновку про відмову в позові як недоведеному та необґрунтованому.

При цьому, оцінюючи доводи відзиву на апеляційну скаргу, апеляційний суд враховує, що його зміст зводиться до підтримки висновків суду першої інстанції та незгоди з доводами апеляційної скарги, які позивачем не спростовано.

З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права та із порушенням норм процесуального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування із прийняттям нової постанови про відмову в позові.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем понесено витрати на проведення експертизи в розмірі 33284 грн. (а. с. 179, 250 т. 2), 7065 грн. (а. с. 181, 248 т. 2), 6280 грн. (а. с. 184, 243 т. 3), а за подання апеляційної скарги сплачено 12000 грн. (а. с. 138 т. 5).

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

На виконання вимог ст. 141 ЦПК України апеляційний суд здійснює перерозподіл судових витрат та оскільки в позові відмовлено в повному обсязі, стягує із позивача на користь відповідача судові витрати за подання апеляційної скарги в розмірі 12000 грн. та за проведення експертизи 46629 грн., разом 58629 грн.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 серпня 2020 року скасувати та прийняти нову постанову.

Відмовити ОСОБА_3 в позові до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики.

Стягнути із ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_5 ) судові витрати в розмірі 58629 (п`ятдесят вісім тисяч шістсот двадцять дев?ять) грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 25 лютого 2021 року.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.