Постанова

від 25.02.2021 по справі 440/3284/20

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2021 р.Справа № 440/3284/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Чалого І.С.,

суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В. ,

за участю секретаря судового засідання Сузанського О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Полтавської територіальної профспілкової організації Південної залізниці на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.09.2020, головуючий суддя І інстанції: К.І. Клочко, м. Полтава, повний текст складено 07.09.2020 по справі № 440/3284/20 за позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Полтавської територіальної профспілкової організації Південної залізниці про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

ВСТАНОВИВ:

23 червня 2020 року Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (надалі також по тексту позивач) звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Полтавської територіальної профспілкової організації Південної залізниці (надалі також по тексту відповідач) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.09.2020 позовні вимоги Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задоволено.

Стягнуто з Полтавської територіальної профспілкової організації Південної залізниці (вул. Гайового, 5, м. Полтава, Полтавська область, 36030, код ЄДРПОУ 02671891) на користь Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вул. Зигіна, 1, м. Полтава, 36014, код ЄДРПОУ 13937406) адміністративно-господарські санкції у розмірі 169107,14 грн (сто шістдесят дев`ять тисяч сто сім гривень чотирнадцять копійок) та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 2164,48 грн (дві тисячі сто шістдесят чотири гривні сорок вісім копійок).

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав, що у 2019 році підприємство повинно відповідно до Закону мати у штаті 1 середньооблікову особу з інвалідністю і, відповідно до наданих доказів, апелянт мав у штаті 1 (одну) середньооблікову особу з інвалідністю, що повністю спростовує висновок суду про те, що відповідач допустив у 2019 році порушення нормативів робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. Вважає, що мотиви суду, які ґрунтуються на неподанні відповідачем звітності за формою № 3-ПН до служби зайнятості, не мають істотного значення для справи, а отже не доводять порушення відповідача. Крім того, заявник не погоджується з висновком суду першої інстанції те, що він не є суб`єктом, який звільняється від застосування до нього адміністративно-господарських санкцій, як до неприбуткової організації.

Скориставшись правом подання відзиву на апеляційну скаргу, позивач просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

У судове засідання суду апеляційної інстанції учасники справи не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, відповідно до ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) , не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 13.02.2020 відповідачем подано до Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік (форма №10-ПІ) (вх. №1998) /а.с. 3/.

Згідно відомостей, зазначених у звіті, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) підприємства у 2019 році становила 28 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність складає 0 осіб; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (осіб) (код рядка 03) становить 0 особи.

Таким чином, на думку позивача, з даних звіту слідує, що відповідач не забезпечив працевлаштування 1 особи з інвалідністю.

Згідно з наданим фондом розрахунком суми заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, відповідач, у зв`язку з відсутністю в його штаті необхідної кількості працевлаштованих осіб з інвалідністю, зобов`язаний сплатити на користь Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у сумі 169107,14 грн та пеню в сумі 2164,487 грн, що разом становить 171271,62 грн /а.с. 4/.

З метою стягнення вказаних адміністративно-господарських санкцій та пені Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що закон пов`язує необхідність сплати адміністративно-господарських санкцій з обставиною невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, тому враховуючи, що середньооблікова кількість працівників відповідача складає 28 осіб, останній зобов`язаний сплатити адміністративно-господарські санкції за незайняте робоче місце однією особою з інвалідністю. До такого висновку суд першої інстанції дійшов встановивши обставини неналежного інформування позивачем центру зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, а саме неподання звітів за формою №3-ПН про наявність вакансій для осіб з інвалідністю державній службі зайнятості.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Закон України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21.03.1991 №875-XII (далі - Закон №875-XII) визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Статтею 18 Закону №875-XII визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону №875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Частиною другою статті 19 Закону №875-XII передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Згідно частини п`ятою статті 19 Закону №875-XII виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Також частинами дев`ятою та десятою статті 19 вказаного Закону передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю. Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Частиною першою статті 20 Закону №875-XII передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Згідно з частинами другою та четвертою статті 20 Закону № 875-XII порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Таким чином, з огляду на викладені норми, закон пов`язує необхідність сплати адміністративно-господарських санкцій з обставиною невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, тому враховуючи, що середньооблікова кількість працівників відповідача складає 28 осіб, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач зобов`язаний сплатити адміністративно-господарські санкції за незайняте робоче місце однією особою з інвалідністю.

Водночас судом першої інстанції не враховано, що закон пов`язує необхідність сплати адміністративно-господарських санкцій у випадку якщо підприємство не виконало свого обов`язку по створенню робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю та/або у випадку створення такого робочого місця не працевлаштувало особу з інвалідністю та не повідомило державну службу зайнятості про наявність саме вакантного місця.

Тобто, якщо підприємство виконало свій обов`язок по створенню робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю та на вказане місце самостійно працевлаштовано особу, що має інвалідність, сам факт не повідомлення державної служби зайнятості про наявність вакантних місць не може слугувати єдиною підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій через невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Судовим розглядом встановлено, що у 2019 році на підприємстві працевлаштовані чотири особи з інвалідністю: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , що підтверджується наказами про прийняття зазначених осіб на роботу з відміткою про те, що така така робота є основним місцем роботи працівників, повідомлення про прийняття таких працівників на роботу; копіями документів, які підтверджують інвалідність працівників на момент їх працевлаштування.

Отже, з огляду на те, що відповідачем були виконані вимоги Закону № 875-XII щодо прийняття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, створено робочі місця для осіб з інвалідністю та працевлаштовано таких осіб, колегія суддів уважає, що в діях відповідача відсутній склад правопорушення, за вчинення якого Законом № 875-XII передбачено застосування адміністративно-господарських санкцій.

В той же час не подання до служби зайнятості звітності за формою N 3-ПН за наявності факту виконання нормативу з працевлаштування особи з інвалідністю само по собі не створює порушення, за яке застосовуються адміністративно - господарські санкції.

В контексті прийнятого Закону України "Про зайнятість населення" та затвердженого Порядку подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.

В той же час, якщо всі місця для осіб з інвалідністю зайняті шляхом працевлаштування особами, яким встановлено інвалідність, у відповідача відсутній кореспондуючий обов`язок з подання звітності до державного центру зайнятості.

За таких обставин, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

У зв`язку з цим інші доводи апеляційної скарги, зокрема про те, що підприємство є суб`єктом, який звільняється від застосування до нього адміністративно-господарських санкцій, як до неприбуткової організації, не впливають на результат вирішення цієї справи.

Відповідно до ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно з ч. 2 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Отже, враховуючи те, що судом першої інстанції неповно з`ясовано всі обставини, що мають значення для справи, та не враховано приписи Закону № 875-XII, які мають бути застосовані до спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог з прийняттям нової про відмову у задоволенні позову.

Згідно ч. 6 статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1, 3 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

З огляду на матеріали справи, відповідачем сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.09.2020 в сумі 3853,61 грн.

Отже, враховуючи задоволення апеляційної скарги в повному обсязі, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне змінити розподіл судових витрат у вигляді сплати судового збору за подання апеляційної скарги шляхом стягнення на користь відповідача всіх документально підтверджених судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань позивача.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Полтавської територіальної профспілкової організації Південної залізниці задовольнити.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.09.2020 по справі № 440/3284/20 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Полтавської територіальної профспілкової організації Південної залізниці про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.

Стягнути на користь Полтавської територіальної профспілкової організації Південної залізниці (365005, м. Полтава, вул. Гайового,5, код ЄДРПОУ 02671891) за рахунок бюджетних асигнувань Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (36039, м. Полтава, вул. Європейська, 49, код ЄДРПОУ 13937406) судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 3853 (три тисячі вісімсот п`ятдесят три) грн 61 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя І.С. Чалий Судді І.М. Ральченко В.В. Катунов Повний текст постанови складено 02.03.2021.