Постанова

від 22.02.2021 по справі 729/447/19

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

22 лютого 2021 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 729/447/19

Головуючий у першій інстанції - Бойко В. І.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/15/21

Чернігівський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Скрипки А.А.

суддів: Онищенко О.І., Харечко Л.К.

секретар: Поклад Д.В.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: ОСОБА_2

треті особи: Бобровицька районна державна нотаріальна контора, ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області у складі судді Бойко В.І. від 29 травня 2020 року, місце ухвалення рішення м.Бобровиця, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання свідоцтв про право на спадщину недійсними, визнання права власності на 1/2 частину земельних ділянок, треті особи: Бобровицька районна державна нотаріальна контора, ОСОБА_3 ,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому, після уточнення вимог заявленого позову (а.с.59-60), просила визнати недійсними: свідоцтво про право на спадщину за законом від 11.09.2015 року, видане Бобровицькою районною державною нотаріальною конторою Гуц І.В. на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,9560 га, кадастровий номер 7420687200:06:000:1487, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, належної спадкодавцю ОСОБА_4 на праві приватної власності на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЧН №126591, яка розташована на території Свидовецької сільської ради Бобровицького району Чернігівської області; свідоцтво про право на спадщину за законом від 11.09.2015 року, видане Бобровицькою районною державною нотаріальною конторою Гуц І.В. на 1/2 частину земельної ділянки, площею 9,2298 га, кадастровий номер 7420687200:08:000:0487, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, належної спадкодавцю ОСОБА_4 на праві приватної власності на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЧН №126591, яка розташована на території Свидовецької сільської ради Бобровицького району Чернігівської області. Позивач також просила визнати за нею право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,9560 га, кадастровий номер 7420687200:06:000:1487, та на 1/2 частину земельної ділянки площею 9,2298 га, кадастровий номер 7420687200:08:000:0487, призначених для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, належних спадкодавцю ОСОБА_4 на праві приватної власності на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЧН №126591, які розташовані на території Свидовецької сільської ради Бобровицького району Чернігівської області. Вимоги заявленого позову ОСОБА_1 обґрунтовувала тими обставинами, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її бабуся - ОСОБА_4 , яка залишила заповіт на все належне їй майно в рівних частках, батьку позивача - ОСОБА_5 та відповідачу ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивача - ОСОБА_5 , який не встиг прийняти спадщину після смерті своєї матері - ОСОБА_4 . Позивач вважає, що відповідно до ч.1 статті 1276 ЦК України, право на прийняття належної померлому ОСОБА_5 частки спадщини за заповітом повинно було перейти до його спадкоємців (спадкова трансмісія). Спадкоємцями першої черги після померлого ОСОБА_5 є його дружина - ОСОБА_3 та позивач - дочка ОСОБА_6 . Позивач вказувала, що на момент смерті свого батька - ОСОБА_5 , вона була неповнолітньою, і за даних обставин, в силу ч.4 статті 1268 ЦК України вважалась такою, що прийняла спадщину та постійно проживала разом з ним, і тому у відповідності до ч.3 статті 1268 ЦК України, також є такою, що прийняла спадщину. Позивач зазначала, що до неї перейшло право на спадкування після померлого батька ОСОБА_5 за спадковою трансмісією, оскільки вона на загальних підставах прийняла спадщину після його смерті, якому належало це право. Позивач стверджувала, що на момент смерті батька вона не знала про існування заповіту, який склала її бабуся - ОСОБА_4 на ім`я батька позивача ОСОБА_5 , оскільки із спадкодавцем за заповітом позивач не проживала, а нотаріус не вчиняв дій щодо розшуку та повідомлення її, як спадкоємця за законом в порядку спадкової трансмісії. Позивач вказувала, що про існування заповіту їй стало відомо у 2018 році, після чого вона звернулась до Свидовецької сільської ради Бобровицького району Чернігівської області з метою отримання дублікату заповіту, з якого їй стало відомо, що її батько, згідно вказаного заповіту, мав би отримати 1/2 частину майна, належного його матері. Позивач зазначала, що після смерті батька - ОСОБА_5 , вона 25.06.2011 року зверталась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом, та отримала свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті батька, але про існування заповіту на його ім`я в той час їй нічого не було відомо. Позивач стверджувала, що про ті обставини, що інший спадкоємець за заповітом - відповідач ОСОБА_2 прийняла спадщину і за заповітом, і за законом, стало відомо лише після того, коли мати позивача ОСОБА_3 19.07.2018 року звернулась до Бобровицького районного суду Чернігівської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, в порядку спадкової трансмісії. Позивач вважає, що видані відповідачу Бобровицькою державною нотаріальною конторою свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/2 частину вказаних вище земельних ділянок, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , порушують право позивача на спадкування, як спадкоємиці після смерті батька, який помер та не встиг прийняти спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_4 , яка заповіла йому 1/2 частину всього належного їй майна.

Рішенням Бобровицького районного суду Чернігівської області від 29.05.2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання свідоцтв про право на спадщину недійсними, визнання права власності на 1/2 частину земельних ділянок, - задоволено частково. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 11.09.2015 року, видане Бобровицькою районною державною нотаріальною конторою відповідачці ОСОБА_2 на 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,9560 га, кадастровий номер 7420687200:06:000:1487, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, належної ОСОБА_4 на праві приватної власності на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЧН №126591, яка розташована на території Свидовецької сільської ради Бобровицького району Чернігівської області. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 11.09.2015 року, видане Бобровицькою районною державною нотаріальною конторою відповідачці ОСОБА_2 на 1/2 частину земельної ділянки, площею 9,2298 га, кадастровий номер 7420687200:08:000:0487, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, належної ОСОБА_4 на праві приватної власності на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЧН №126591, яка розташована на території Свидовецької сільської ради Бобровицького району Чернігівської області. Визнано за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності на 1/4 частину земельної ділянки, площею 0,9560 га, кадастровий номер 7420687200:06:000:1487, та на 1/4 частину земельної ділянки, площею 9,2298 га, кадастровий номер 7420687200:08:000:0487, призначених для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, належних ОСОБА_4 на праві приватної власності на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЧН №126591, які розташовані на території Свидовецької сільської ради Бобровицького району Чернігівської області, в порядку спадкування після смерті батька, ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , яке перейшло до нього в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 . У задоволенні іншої частини позовних вимог судом відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати по оплаті судового збору в сумі 1 921 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції від 29.05.2020 року, та ухвалити нове, яким відмовити у заявлені позовних вимог у повному обсязі. Доводи апеляційної скарги вказують, що оскаржуване рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 29.05.2020 року є незаконним та таким, що ухвалено судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, при цьому, суд не в повній мірі з`ясував обставини справи та не застосував строки позовної давності. З посиланням на статтю 1276 ЦК України, доводи апеляційної скарги вказують, що право на прийняття належної частки спадщини після смерті ОСОБА_4 , яку не встиг прийняти ОСОБА_5 , мали два спадкоємці: його дружина ОСОБА_3 та неповнолітня на той час його дочка - позивач по справі. Доводи апеляційної скарги зазначають, що на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивачу було 17 років. При цьому, із заявами про прийняття спадщини до нотаріальної контори не звертались спадкоємці, які мали право на частку у спадщині, згідно спадкової трансмісії: ні позивач, ні її мати - ОСОБА_3 , вони також не проживали разом із спадкодавцем ОСОБА_4 . Доводи апеляційної скарги стверджують, що суд першої інстанції помилково встановив, що спадщину після смерті ОСОБА_4 прийняла позивач та її мати. Доводи апеляційної скарги вказують, що позивач та її мати ОСОБА_3 прийняли спадщину після смерті ОСОБА_5 - батька позивача. В доводах апеляційної скарги ОСОБА_2 стверджує, що вона прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 . Доводи апеляційної скарги зазначають, що ОСОБА_2 мала право на спадщину після смерті бабусі ОСОБА_4 за заповітом на 1/2 частину майна та за законом на 1/2 частину майна, оскільки інші спадкоємці не звертались до нотаріальної контори та не приймали спадщину, а відповідач мала право на спадщину за правом представлення, відповідно до ч.1 статті 1266 ЦК України, мати відповідача померла ІНФОРМАЦІЯ_4 . В доводах апеляційної скарги ОСОБА_2 стверджує, що позивач досягла повноліття ІНФОРМАЦІЯ_5 , при цьому, до нотаріуса вона не зверталась, заяву не подавала, зі спадкодавцем не проживала, постанову про відмову у видачі свідоцтва нотаріус не видавав. Позивач звернулась до суду із позовом у квітні 2019 року, в якому просила скасувати свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Доводи апеляційної скарги вказують, що ті обставини, що позивач не знала про заповіт, в якому її батьку заповідалось майно, не мають значення для справи, оскільки позивач і у разі відсутності заповіту мала б право на частину у спадщині за законом по спадковій трансмісії. Отже, перебіг позовної давності почався з дня досягнення повноліття позивачем, а саме, з 20.10.2007 року. Доводи апеляційної скарги зазначають, що згідно статті 257, ч.4 статті 161 ЦК України, позивач пропустила строк позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного цивільного права. При цьому, відповідач та її представник просили суд застосувати строки позовної давності, оскільки сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача - адвокат Хуторна С.В. просила залишити без задоволення апеляційну скаргу у зв`язку із її безпідставністю, та залишити без змін обґрунтоване рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 29.05.2020 року.

В судове засідання апеляційного суду відповідач ОСОБА_2 , представник третьої особи - Бобровицької районної державної нотаріальної контори, третя особа ОСОБА_3 , належним чином повідомлені про час і місце судового розгляду даної справи, не з`явились. Відповідно до приписів ч.2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасника судового розгляду даної справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку.

В ході судового розгляду даної справи судом встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами (а.с.9), що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 - бабуся ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Зареєструвавши шлюб 22.09.2007 року зі ОСОБА_7 , позивач змінила прізвище '' ОСОБА_8 '' на прізвище '' ОСОБА_9 '' (а.с.14).

Згідно заповіту від 09.10.1998 року (а.с.10), ОСОБА_4 заповіла все своє майно сину ОСОБА_5 та онуці ОСОБА_2 .

Відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку, серії ЧН №126591, виданого 16.02.2004 року, ОСОБА_4 - власник земельної ділянки площею 10,28 га, у межах згідно з планом. Земельна ділянка розташована на території Свидовецької сільської ради Бобровицького району, Чернігівської області (а.с.17).

Як вбачається з довідки відділу у Бобровицькому районі Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 09.07.2018 року (а.с.18), вказана вище земельна ділянка має цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (кадастровий номер 7420687200:05:000:1487, кадастровий номер 7420687200:06:000:1487, кадастровий номер 7420687200:08:000:0487).

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_5 - батько позивача (а.с.11).

Відповідно до довідки Свидовецького старостинського округу Бобровицької міської ради Бобровицького району Чернігівської області №98 від 05.06.2018 року (а.с.19), ОСОБА_5 на день смерті постійно проживав та був зареєстрований у АДРЕСА_1 . Разом з ним на день смерті, і протягом шести місяців з дня смерті за вказаною адресою проживали та були зареєстровані його дружина ОСОБА_3 , дочка ОСОБА_1 , падчериця ОСОБА_10 .

З копії спадкової справи №361/2011, заведеної Бобровицькою районною державною нотаріальною конторою після померлого 11.05.2007 року ОСОБА_5 (а.с.107-112), вбачається, що із заявами про прийняття спадщини 25.06.2011 року звернулись донька померлого ОСОБА_1 (а.с.108) та дружина померлого ОСОБА_3 (а.с.108, зворот).

Як вбачається з копії спадкової справи №568/2007, заведеної Бобровицькою районною державною нотаріальною конторою після померлої 05.03.2007 року ОСОБА_4 (а.с.113-120), із заявою про прийняття спадщини 25.08.2007 року звернулась ОСОБА_2 .

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого ОСОБА_2 Бобровицькою районною державною нотаріальною конторою 11.09.2015 року (а.с.21), ОСОБА_2 успадкувала 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,9560 га, кадастровий номер 7420687200:06:000:1487, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, належної ОСОБА_4 на праві приватної власності на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЧН №126591, виданого Бобровицькою райдержадміністрацією Чернігівської області 16.02.2004 року.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 11.09.2015 року, виданого ОСОБА_2 Бобровицькою районною державною нотаріальною конторою (а.а.22), ОСОБА_2 успадкувала 1/2 частину земельної ділянки, площею 9,2298 га, кадастровий номер 7420687200:08:000:0487, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, належної ОСОБА_4 на праві приватної власності на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЧН №126591, виданого Бобровицькою райдержадміністрацією Чернігівської області 16.02.2004 року.

Як вбачається із оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 29.05.2020 року, суд першої інстанції, виходячи із фактичних обставин даної справи, враховуючи положення норм права, які регулюють спірні правовідносини, а також висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі №2-1316/2227/11, у постанові Верховного Суду від 11.12.2019 року у справі №414/811/17, роз`яснення, які містяться у п.23, п.27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року №7 »Про судову практику у справах про спадкування» , дійшов висновку про часткове задоволення вимог заявленого позову.

Доводи апеляційної скарги вказують, що оскаржуване рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 29.05.2020 року є незаконним та таким, що ухвалено судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, при цьому, суд не в повній мірі з`ясував обставини справи та не застосував строки позовної давності. З посиланням на статтю 1276 ЦК України, доводи апеляційної скарги вказують, що право на прийняття належної частки спадщини після смерті ОСОБА_4 , яку не встиг прийняти ОСОБА_5 , мали два спадкоємці: його дружина ОСОБА_3 та неповнолітня на той час його дочка - позивач по справі. Доводи апеляційної скарги зазначають, що на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивачу було 17 років. При цьому, із заявами про прийняття спадщини до нотаріальної контори не звертались спадкоємці, які мали право на частку у спадщині, згідно спадкової трансмісії: ні позивач, ні її мати - ОСОБА_3 , вони також не проживали разом із спадкодавцем ОСОБА_4 . Доводи апеляційної скарги стверджують, що суд першої інстанції помилково встановив, що спадщину після смерті ОСОБА_4 прийняла позивач та її мати. Доводи апеляційної скарги вказують, що позивач та її мати ОСОБА_3 прийняли спадщину після смерті ОСОБА_5 - батька позивача. В доводах апеляційної скарги ОСОБА_2 стверджує, що вона прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 . Доводи апеляційної скарги зазначають, що ОСОБА_2 мала право на спадщину після смерті бабусі ОСОБА_4 за заповітом на 1/2 частину майна та за законом на 1/2 частину майна, оскільки інші спадкоємці не звертались до нотаріальної контори та не приймали спадщину, а відповідач мала право на спадщину за правом представлення, відповідно до ч.1 статті 1266 ЦК України, мати відповідача померла ІНФОРМАЦІЯ_4 . В доводах апеляційної скарги ОСОБА_2 стверджує, що позивач досягла повноліття ІНФОРМАЦІЯ_5 , при цьому, до нотаріуса вона не зверталась, заяву не подавала, зі спадкодавцем не проживала, постанову про відмову у видачі свідоцтва нотаріус не видавав. Позивач звернулась до суду із позовом у квітні 2019 року, в якому просила скасувати свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Доводи апеляційної скарги вказують, що ті обставини, що позивач не знала про заповіт, в якому її батьку заповідалось майно, не мають значення для справи, оскільки позивач і у разі відсутності заповіту мала б право на частину у спадщині за законом по спадковій трансмісії. Отже, перебіг позовної давності почався з дня досягнення повноліття позивачем, а саме, з 20.10.2007 року. Доводи апеляційної скарги зазначають, що згідно статті 257, ч.4 статті 161 ЦК України, позивач пропустила строк позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного цивільного права. При цьому, відповідач та її представник просили суд застосувати строки позовної давності, оскільки сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що вказані доводи апеляційної скарги не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 29.05.2020 року, оскільки вони не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи.

Як вбачається із оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 29.05.2020 року, виходячи із фактичних обставин справи та норм права, які регулюють спірні правовідносини, суд першої інстанції дійшов висновку, що після смерті ОСОБА_5 право спадкування за законом, у тому числі, у порядку спадкової трансмісії, набули неповнолітня на час його смерті дочка - ОСОБА_11 та його дружина - ОСОБА_3 , які на час відкриття спадщини постійно проживали із спадкодавцем, що підтверджується довідкою №98 від 05.06.2018 року, виданою Свидовецьким старостинським округом Бобровицької міської ради Бобровицького району Чернігівської області (а.с.19), і в силу приписів ч.3, ч.4 статті 1268 ЦК України вважаються такими, що прийняли спадщину. Суд першої інстанції зазначив, що по справі відсутні будь-які відомості про те, що позивач та її мати відмовились у встановленому законом порядку від своїх часток у спадковому майні після смерті ОСОБА_5 на користь інших осіб, при цьому, вони отримали свідоцтва про право на спадщину за законом.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції відносно того, що позивач, як дочка ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , та не встиг прийняти спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та згідно заповіту, заповідала ОСОБА_5 1/2 частину всього належного їй майна, будучи спадкоємцем за законом першої черги, мала право на спадкування майна за спадковою трансмісією, оскільки позивач на загальних підставах прийняла спадщину після смерті батька ОСОБА_5 , якому належало це право.

За даних обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в частині визнання свідоцтв про право на спадщину недійсними, і тому, зазначені ОСОБА_1 в позовній заяві свідоцтва про право на спадщину за законом необхідно визнати недійсними, згідно положень статті 1301 ЦК України, з метою захисту порушених спадкових прав позивача.

Приймаючи до уваги, що позивач заявила вимоги щодо визнання права власності на 1/2 частину земельних ділянок в порядку спадкової трансмісії після смерті батька ОСОБА_5 , тобто, на весь обсяг спадкової маси, яку він мав успадкувати за заповітом після смерті ОСОБА_4 , суд першої інстанції зазначив у оскаржуваному рішенні від 29.05.2020 року, що у випадку задоволення судом вказаних позовних вимог у повному обсязі будуть порушені права іншого спадкоємця за законом - ОСОБА_3 . Оскільки ОСОБА_3 , в силу приписів закону, вважається такою, що прийняла частку спадкового майна після смерті чоловіка ОСОБА_5 , з яким постійно проживала на час відкриття спадщини. За даних обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у вказаній частині.

З врахуванням положень статей: 5,67 Закону України ''Про нотаріат'' , п.п.4.15, 4.18 п.4 Глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, роз`яснень п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року №7 »Про судову практику у справах про спадкування» , суд першої інстанції вважав необґрунтованими доводи представника відповідача щодо відмови у задоволенні вимог заявленого позову в частині визнання права власності на частину спірних земельних ділянок в судовому порядку, з огляду на відсутність відповідної постанови нотаріуса.

При цьому, судом першої інстанції зазначено у оскаржуваному рішенні, що в ході судового розгляду даної справи було встановлено, що позивач зверталась до Бобровицької державної нотаріальної контори щодо видачі свідоцтва про право на спадщину на спірні земельні ділянки, проте, в усній формі нотаріусом їй було відмовлено у видачі даного свідоцтва, а також відмовлено у видачі відповідної постанови. За даних обставин, суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частину спірних земельних ділянок в судовому порядку, виходив з того, що позивач в передбаченому законом позасудовому порядку, з причини незалежних від неї обставин, не може оформити право власності на вказане спадкове майно. При цьому, суд першої інстанції керувався положеннями статті 16 ЦК України, яка надає кожній особі право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, і визначає можливі способи захисту цивільних прав, а також положеннями статті 328 ЦК Кодексу, відповідно до якої право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, і за даних обставин, суд першої інстанції вважав за необхідне у зазначений спосіб здійснити захист порушеного права позивача.

Доводи апеляційної скарги зазначають, що позивач, яка досягла повноліття ІНФОРМАЦІЯ_5 , пропустила строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом за захистом порушеного цивільного права. У доводах апеляційної скарги ОСОБА_2 стверджує, що сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачем та її представником, є підставою для відмови у позові.

З даного приводу апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч.1 статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю три роки.

Згідно ч.1 статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частиною 4 статті 267 ЦК України регламентовано, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Порівняльний аналіз термінів ''довідався'' та ''міг довідатися'' , які містяться у ч.1 статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права, і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною тих обставин, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідач, при цьому, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Як зазначив суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні від 29.05.2020 року, в судовому засіданні беззаперечними доказами було встановлено, що на момент смерті свого батька ОСОБА_5 , позивач не знала про існування заповіту, який склала її бабуся ОСОБА_4 на ім`я батька позивача ОСОБА_5 , оскільки із спадкодавцем за заповітом позивач не проживала, а нотаріус не вчиняв дій щодо її розшуку та повідомлення, як спадкоємця за законом в порядку спадкової трансмісії. Судом першої інстанції в ході розгляду даної справи встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що про існування заповіту ОСОБА_4 позивачу стало відомо лише у 2018 році, коли її мати ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, справа №729/787/18 (а.с.222). Вказані обставини підтверджуються листом Бобровицької районної державної нотаріальної контори від 07.08.2018 року, наданим на запит Бобровицького районного суду Чернігівської області від 25.07.2018 року №729/787/18 (а.с.20), який міститься в матеріалах справи №729/787/18. За даних обставин, судом першої інстанції було відхилено клопотання представника відповідача про застосування строків позовної давності, і суд не вбачав підстав для його задоволення, оскільки в ході розгляду даної справи було встановлено, що позивачу про порушення свого права стало відомо у 2018 році. Таким чином, суд дійшов висновку, що строк позовної давності позивачем не пропущено.

Відповідно до приписів ч.1,ч.6 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідачем ОСОБА_2 не надано суду належних та достатніх, у розумінні статей: 77,80 ЦПК України, доказів на спростування вказаного вище висновку суду першої інстанції відносно того, що позивачем не пропущено строк позовної давності.

Враховуючи вищенаведене, доводи апеляційної скарги не містять в собі підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 29.05.2020 року, ухваленого на підставі норм права, які регламентують спірні правовідносини та на основі з`ясованих обставин, на які учасники справи посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Керуючись статтями: 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 29 травня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Дата складення повної постанови - 01.03.2021 року.

Головуючий: Судді: