Рішення
від 19.02.2021 по справі 357/9440/20
БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/9440/20

Провадження 2/357/803/21

Категорія 18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2021 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючий суддя - Цукуров В. П. ,

секретар судового засідання - Чайка О.В., ,

за участю представника позивача ТОВ Олійникова Слобода - адвоката Тетеря С.І., представника відповідача Міністерства юстиції України - Довгань О.О., представника третьої особи ТОВ Агрокомплекс Узин - адвоката Навроцького Д.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Біла Церква Київської області за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Олійникова Слобода до Міністерства юстиції України, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю Агрокомплекс Узин , про визнання незаконним і скасування наказу Міністерства юстиції України №727/5 від 15.03.2018 року, -

В С Т А Н О В И В :

ТОВ Олійникова Слобода (далі - Позивач ) звернулося до суду з даним позовом до Міністерства юстиції України (далі - Відповідач ), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 (далі - Відповідачі ), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю Агрокомплекс Узин , про визнання незаконним і скасування наказу Міністерства юстиції України №727/5 від 15.03.2018 року.

В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилається на наступні обставини.

ТОВ Олійникова Слобода , яке до листопада 2016 року мало найменування Ім. Котовського займається вирощуванням зернових культур, бобових культур і насіння олійних культур в Білоцерківському районі Київської області на власних та орендованих ділянках.

Впродовж 2013-2016 років Позивачем з метою здійснення господарської діяльності було укладено договори оренди землі щодо земельних ділянок, розташованих в межах Олійниково-Слобідської сільської ради Білоцерківського району Київської області, та здійснено державну реєстрацію права оренди Товариства на ці ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі - ДРРПНМ ), з наступними кадастровим номерами:

3220484400:01:010:0036, 3220484400:01:011:0002, 3220484400:01:011:0033, 3220484400:01:001:0013, 3220484400:03:003:0078, 3220484400:03:003:0035, 3220484400:01:004:0012, 3220484400:03:003:0061, 3220484400:03:001:0009, 3220484400:01:004:0011, 3220484400:01:007:0027, 3220484400:01:007:0028, 3220484400:03:004:0015, 3220484400:03:005:0058, 3220484400:03:005:0053, 3220484400:03:003:0058, 3220484400:1:010:0058, 3220484400:01:010:0028, 3220484400:01:002:0018, 3220484400:01:007:0009, 3220484400:01:007:0008,: 3220484400:01:009:0017, 3220484400:03:001:0021, 3220484400:01:006:0017, 3220484400:01:006:0021, 3220484400:01:011:0023, 3220484400:03:004:0008, 3220484400:03:004:0009, 3220484400:01:007:0031, 3220484400:01:011:0027, 3220484400:03:004:0005, 3220484400:03:004:0066, 3220484400:03:005:0048, 3220484400:01:004:0010, 3220484400:01:007:0010, 3220484400:01:007:0025.

Не зважаючи на те, що усі договори оренди землі були дійсними та ніким не оспорювалися, 28.02.2018 року від імені одночасно 29 орендодавців Товариства, які є Відповідачами у справі до Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України (далі - Комісія ) була подана скарга щодо скасування рішень про державну реєстрацію права оренди на належні їм 36 земельних ділянок у межах Олійниково-Слобідської сільської ради Білоцерківського району Київської області.

Скарга була зареєстрована у Міністерстві юстиції України (далі - Міністерство ) 28.02.2018 року за №6468-33-18.

07.03.2018 року на засіданні Комісії Позивач подав до Міністерства письмові пояснення по суті поданої скарги, до яких на підтвердження її необґрунтованості додав копії договорів оренди землі, укладених із Відповідачами, додаткових угод до них, інформаційні довідки з ДРРПНМ, докази про виплату орендної плати.

05.03.2018 року та 07.03.2018 року на засіданнях Комісія розглянула скаргу, а 07.03.2018 року видала висновок, в якому рекомендувала Міністерству задовольнити скаргу.

15.03.2018 року, керуючись висновком Комісії, Міністерство прийняло Наказ №727/5 (далі - Наказ ), яким скасувало усі рішення держаних реєстраторів щодо права оренди Позивача на земельні ділянки.

Позивач вважає, що Комісія здійснила розгляд скарги з низкою порушень норм Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації №1128 і надала необґрунтований висновок про необхідність задоволення скарги, за наявності правових підстав для відмови у її задоволенні.

Прийнятим Наказом Позивача було незаконно позбавлено права оренди на 36 земельних ділянок, а тому останній з метою відновлення своїх прав звернувся до суду.

Ухвалою суду від 30.10.2020 року було відкрито провадження у даній справі, постановлено провести її розгляд за правилами загального позовного провадження.

08.12.2020 року на адресу суду від Відповідачів - фізичних осіб надійшов відзив на позов разом із підтвердженням його направлення усім учасникам справи. У відзиві Відповідачі вказали, що здійснили подання скарги у відповідності до вимог чинного на той момент законодавства, а Міністерство діяло у межах своїх повноважень та прийняло законне та вмотивоване рішення по суті розгляду скарги. Просили відмовити Позивачу у задоволенні позову в повному обсязі (т.4 а.с. 183-188).

08.12.2020 року на адресу суду від третьої особи - ТОВ Агрокомплекс Узин надійшли письмові пояснення разом із підтвердженням їх направлення усім учасникам справи. У свої письмових поясненнях третя особа зазначила, що Комісія провела повний та всебічний розгляд поданої скарги із дотриманням усіх вимог законодавства та виявила порушення, які були допущені під час здійснення процедури реєстрації права оренди за Позивачем. Вважає, що Міністерство діяло у межах своїх повноважень та прийняло законне та вмотивоване рішення по суті скарги, а Позивач не надав обґрунтованих доказів щодо протилежного. ТОВ Агрокомплекс Узин просило відмовити Позивачу у задоволенні позову в повному обсязі (т.4 а.с. 16-28).

22.12.2020 року на адресу суду від Міністерства юстиції України надійшов відзив на позов разом із підтвердженням його направлення усім учасникам справи. У відзиві Відповідач зазначив, що Комісія здійснила розгляд скарги у відповідності до вимог чинного на той момент законодавства, а Міністерство діяло у межах своїх повноважень та прийняло законне й вмотивоване рішення у формі наказу за результатами розгляду скарги. Просив відмовити Позивачу у задоволенні позову в повному обсязі (т.5 а.с.1-17).

11.01.2021 року на адресу суду від Позивача надійшла відповідь на відзиви відповідачів та пояснення третьої особи із підтвердженням її направлення учасникам справи. У відповіді на відзив той зазначає, що не погоджується із доводами відповідачів та третьої особи, вважає їх необґрунтованими. Позовну заяву підтримує та просить задовольнити її у повному обсязі, також просить стягнути з відповідачів на його користь судові витрати на професійну правничу правову допомогу (т.7 а.с. 1-9).

Ухвалою від 14.01.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

18.02.2021 року в судовому засіданні представник Позивача - адвокат Тетеря С.І. вимоги позову підтримала, надала суду пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві, наполягала на задоволенні позову та стягненні витрат, які Позивач поніс на професійну правничу допомогу.

18.02.2021 року в судовому засіданні представник Відповідача - ОСОБА_28 проти задоволення позову заперечував, надав суду пояснення, аналогічні викладеним у відзиві, просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

У судове засідання 18.02.2021 року Відповідачі-фізичні особи не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Через канцелярію суду надали суду клопотання про розгляд справи без їх участі. Позов не визнали та просили відмовити у його задоволенні у повному обсязі.

18.02.2021 року в судовому засіданні представник третьої особи ТОВ Агрокомплекс Узин - адвокат Навроцький Д.М. проти задоволення позову заперечував, надав суду пояснення, аналогічні викладеним у письмових поясненнях. Додатково просив суд звернути увагу на наявність преюдиційних обставину справі, які були встановлені у адміністративній справі №826/4214/18, на порушення, які були допущені під час підписання та реєстрації 18 договорів оренди, які були надані Позивачем разом із позовною заявою та необхідність відшкодування витрат на правову допомогу, розмір яких визначений у тексті письмових пояснень. Просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Суд, дослідивши матеріали справи та вислухавши пояснення сторін, приходить до висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенні з наступних підстав.

Судом встановлені наступні обставини та зміст спірних правовідносин.

27.02.2018 року до Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації при Міністерстві юстиції України було подано колективну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_29 та інших фізичних осіб - Відповідачів у даній справі про проведення перевірки правомірності реєстраційних рішень прийнятих державними реєстраторами та скасувати відповідні незаконні рішення (дії) державних реєстраторів.

Згідно з положеннями ч.5 ст. 37 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , у редакції від 04.06.2017 року (далі - Закон №1952-ІV ), визначено, що скарга на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав або територіального органу Мінюсту подається особою, яка вважає, що її права порушено, у письмовій формі та має містити:

1) повне найменування (ім`я) скаржника, його місце проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (ім`я) представника скаржника, якщо скарга подається представником;

2) реквізити рішення державного реєстратора, яке оскаржується;

3) зміст оскаржуваного рішення, дій чи бездіяльності та норми законодавства, які порушено, на думку скаржника;

4) викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги;

5) відомості про наявність чи відсутність судового спору з порушеного у скарзі питання, що може мати наслідком скасування оскаржуваного рішення державного реєстратора та/або внесення відомостей до Державного реєстру прав;

6) підпис скаржника або його представника із зазначенням дати складання скарги.

Як слідує зі змісту Скарги, скаржниками було зазначено наступне: Безпідставність (а відтак незаконність) даних рішень полягає, зокрема, у тому, що відповідне речове право було зареєстроване за ТОВ Олійникова Слобода за відсутності необхідних на те документів, зокрема, без підписаних Скаржниками договорів, заяв на вчинення реєстраційних дій, відповідних проплат за вчинення реєстраційних дій тощо - адже факт підписання таких документів, а також факт здійснення проплат за вчинення реєстраційних дій Скаржники заперечують повністю .

У тексті Скарги Відповідачі просили провести перевірку правомірності відповідних оскаржуваних рішень, прийнятих державними реєстраторами та просили їх скасувати.

Відповідно до Висновку Комісії від 07.03.2018 року, останньою перевірялися реєстраційні дії (рішення) державних реєстраторів, про які було зазначено у Скарзі. Під час дослідження Скарги та даних Державного реєстру прав Комісією було встановлено наступне (т.3 а.с.36-41).

28.02.2018 року у порядку статті 37 Закону №1952-ІV до Міністерства надійшла скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_29 та інших від 27.02.2018 з вимогами провести перевірку правомірності прийняття та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень:

від 24.01.2015 року № 18835090, від 25.01.2015 року № 18835605, прийняті державним реєстратором реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області Бурімською Наталією Іванівною, від 11.09.2013 року № 5765735, від 21.11.2014 року № 17377687, від 12.09.2013 року № 5824387, від 12.09.2013 року № 5817847, від 11.06.2014 року № 13684264, від 25.09.2013 року № 6209748, від 10.09.2013 року № 5734843, від 15.09.2014 року № 15783477, від 16.06.2014 року № 13806036, від 21.11.2014 року № 17385603, прийняті державним реєстратором реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області Матушевич Оленою Василівною, від 14.05.2014 року № 13038866, від 03.10.2013 року № 6391169, від 20.10.2014 року № 16611343, від 02.07.2014 року № 14159795, від 26.06.2014 року № 14069898, від 02.07.2014 року № 14144220, від 26.06.2014 року № 14072572, від 10.07.2014 року № 14366343, від 05.09.2013 року № 5623310, від 10.07.2014 року № 14366586, від 31.12.2013 року № 9715167, від 11.01.2014 року № 9845126, від 21.07.2014 року № 14590666, від 14.05.2014 року № 13041387, від 02.07.2014 року № 14163029, прийняті державним реєстратором реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області Юхно Наталією Василівною (далі - оскаржувані рішення 1 );

від 20.11.2015 року № 26330556, від 02.11.2015 року № 25761326, від 02.11.2015 року № 25762082, від 02.11.2015 року № 25760331, від 20.11.2015 року № 26331175, від 03.11.2015 року № 25812697, прийняті державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області Рибалко Віолетою Миколаївною (далі - оскаржувані рішення 2 );

від 13.02.2018 року № 39646022, від 29.04.2016 року № 29471746 (далі - Рішення №29471746 ), від 06.02.2018 року № 39533809 (далі - Рішення №39533809 ), прийняті державним нотаріусом Узинської міської державної нотаріальної контори Малькевич Лесею Вікторівною щодо земельних ділянок.

07.03.2018 на засіданні Комісії представником ТОВ Олійникова Слобода подано письмові пояснення від 07.03.2018 року, у яких останнє просить відмовити у задоволенні цієї скарги з підстав, зазначених у цих поясненнях.

Відповідно до даних Державного реєстру прав Комісією встановлено наступне.

1. Оскаржувані рішення 1 прийняті за результатами розгляду відповідних заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень ТОВ Олійникова Слобода (через уповноважену особу) (далі - група заяв 1).

До групи заяв 1 додано договори оренди, укладені у 2013 році, де орендарем є ТОВ Олійникова Слобода . Водночас до групи заяв 1 не додано: документів, які посвідчували право власності на Земельні ділянки за орендодавцями (окрім заяв, за результатом розгляду яких реєстрація іншого речового права (права оренди) проводилася у розділах Державного реєстру прав), невід`ємних частин цих договорів відповідно до самих договорів та Закону України Про оренду землі (у редакції, яка діяла на момент укладання цих договорів) (далі - Закон про оренду ), статуту ТОВ Олійникова Слобода , витягів з Державного земельного кадастру та згідно з даними Державного реєстру прав суб`єктами оскарження не запитувалось від органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин та здійснює ведення Державного земельного кадастру, який є розпорядником інформації, про зареєстровані до 01.01.2013 речові права на земельні ділянки (окрім заяв, до яких такі витяги з Державного земельного кадастру додавалися).

На підставі цих рішень до спеціального розділу та до розділів Державного реєстру прав внесено записи про інше речове право (право оренди), де орендарем є ТОВ Олійникова Слобода .

2. Оскаржувані рішення 2 прийняті за результатами розгляду відповідних заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень ТОВ Олійникова Слобода (через уповноважену особу) (далі - група заяв 2).

До групи заяв 2 додано договори оренди, укладені у 2015 році, де орендарем є ТОВ Олійникова Слобода . Водночас до групи заяв 2 не додано: документів, які посвідчували право власності на Земельні ділянки за орендодавцями (окрім заяв, за результатом розгляду яких реєстрація іншого речового права (права оренди) проводилась у розділах Державного реєстру прав), статуту ТОВ Олійникова Слобода , витягів з Державного земельного кадастру та згідно з даними Державного реєстру прав суб`єктами оскарження не запитувалось від органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин та здійснює ведення Державного земельного кадастру, який є розпорядником інформації, про зареєстровані до 01.01.2013 речові права на земельні ділянки.

3. Рішення № 29471746 прийнято за результатами розгляду відповідної заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень ТОВ Олійникова Слобода (через уповноважену особу).

До цієї заяви додано договір оренди, укладений у 2016 році, де орендарем є ТОВ Олійникова Слобода . Водночас до цієї заяви не додано: статуту ТОВ Олійникова Слобода , витягу з Державного земельного кадастру та згідно з даними Державного реєстру прав суб`єктами оскарження не запитувалось від органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин та здійснює ведення Державного земельного кадастру, який є розпорядником інформації, про зареєстровані до 01.01.2013 речові права на земельні ділянки.

На підставі цього рішення до розділу Державного реєстру прав внесено запис про інше речове право (право оренди), де орендарем є ТОВ Олійникова Слобода .

4. На виконання Рішень № 39646022, № 39533809 відповідним суб`єктом оскарження відкрито розділи у Державному реєстрі прав стосовно відповідних Земельних ділянок, внесено записи про право власності за скаржниками та перенесено зі спеціального розділу Державного реєстру прав записи про інше речове право (право оренди) відповідних земельних ділянок, внесені на підставі рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 03.10.2014 № 16251113, від 11.06.2014 № 13685420, погашені ці записи та присвоєно у відкритих розділах відповідних земельних ділянок записи про інше речове право (право оренди). Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 03.10.2014 № 16251113, від 11.06.2014 № 13685420 прийняті за результатами розгляду відповідних заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень ТОВ Олійникова Слобода (через уповноважену особу).

До цих заяв додано договори оренди, укладені у 2013 році, де орендарем є ТОВ Олійникова Слобода . Водночас до цих заяв не додано: невід`ємних частин цих договорів відповідно до самих договорів та Закону про оренду, статуту ТОВ Олійникова Слобода , витягу з Державного земельного кадастру та згідно з даними Державного реєстру прав суб`єктами оскарження не запитувалось від органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин та здійснює ведення Державного земельного кадастру, який є розпорядником інформації, про зареєстровані до 01.01.2013 речові права на земельні ділянки (окрім заяви, до яких такий витяг з Державного земельного кадастру додавався).

На підставі цих рішень внесено до розділів Державного реєстру прав записи про інше речове право (право оренди), де орендарем є ТОВ Олійникова Слобода .

Враховуючи виявлені недоліки та порушення вимог законодавства, допущених під час проведення державної реєстрації речового права, розглянувши скаргу, подані скаржниками документи, перевіривши відомості, що містяться у Державному реєстрі прав, встановивши обставини, які мають значення для об`єктивного розгляду скарги, Комісія, визнала її такою, що підлягає задоволенню.

15.03.2018 року за результатами розгляду колективної скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_29 та інших від 27.02.2018 року, зареєстрованої в Мінюсті 28.02.2018 року за № 6468-33-18, в порядку статті 37 Закону №1952-ІV, Мінюстом було прийнято мотивоване рішення у формі Наказу №727/5, зокрема, про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 24.01.2015 року № 18835090, від 25.01.2015 року № 18835605, прийняті державним реєстратором реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області Бурімською Наталією Іванівною, від 11.09.2013 року № 5765735, від 21.11.2014 року № 17377687, від 12.09.2013 року № 5824387, від 12.09.2013 року № 5817847, від 11.06.2014 року № 13684264, від 25.09.2013 року № 6209748, від 10.09.2013 року № 5734843, від 15.09.2014 року № 15783477, від 16.06.2014 року № 13806036, від 21.11.2014 року № 17385603, прийняті державним реєстратором реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області Матушевич Оленою Василівною, від 14.05.2014 року № 13038866, від 03.10.2013 року № 6391169, від 20.10.2014 року № 16611343, від 02.07.2014 року № 14159795, від 26.06.2014 року № 14069898, від 02.07.2014 року № 14144220, від 26.06.2014 року № 14072572, від 10.07.2014 року № 14366343, від 05.09.2013 року № 5623310, від 10.07.2014 року № 14366586, від 31.12.2013 року № 9715167, від 11.01.2014 року № 9845126, від 21.07.2014 року № 14590666, від 14.05.2014 року № 13041387, від 02.07.2014 року № 14163029, прийняті державним реєстратором реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області Юхно Наталією Василівною, від 20.11.2015 року № 26330556, від 02.11.2015 року № 25761326, від 02.11.2015 року № 25762082, від 02.11.2015 року № 25760331, від 20.11.2015 року № 26331175, від 03.11.2015 року № 25812697, прийняті державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області Рибалко Віолетою Миколаївною, від 13.02.2018 року № 39646022, від 29.04.2016 року № 29471746, від 06.02.2018 року № 39533809, прийняті державним нотаріусом Узинської міської державної нотаріальної контори Малькевич Лесею Вікторівною та внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про скасування записів про інше речове право (право оренди), внесених на підставі цих рішень (т.5 а.с. 42).

Відповідне рішення Міністерства було обґрунтоване наявністю у діях державних реєстраторів порушень чинного законодавства України під час вчинення відповідних реєстраційних дій.

Відповідний Наказ №727/5 було виконано та внесено записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про скасування записів про інше речове право (право оренди), внесених на підставі рішень, незаконність (неправомірність) яких була встановлена Міністерством під час їх перевірки.

Розглядаючи дану цивільну справу суд керується наступними нормами права та виходить з наступного.

Щодо оформлення Скарги.

Позивач вказує на те, що Скарга була оформлена без дотримання вимог, визначених ч. 5 ст.37 Закону №1952-ІV, зокрема, в її тексті не було зазначено норм законодавства України, які на думку скаржників були порушені.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з положеннями ч.5 ст. 37 Закону №1952-ІV визначено, що скарга на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав або територіального органу Міністерства подається особою, яка вважає, що її права порушено, у письмовій формі та має містити:

2) реквізити рішення державного реєстратора, яке оскаржується;

3) зміст оскаржуваного рішення, дій чи бездіяльності та норми законодавства, які порушено, на думку скаржника;

4) викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги;

6) підпис скаржника або його представника із зазначенням дати складання скарги.

Як убачається зі змісту Скарги, скаржниками було вказано обставини, якими скаржники обґрунтовували свої відомості, зміст оскаржуваних рішень, та норми законодавства, які були порушені, на думку скаржників, зокрема на думку скаржників відповідне речове право було зареєстроване за ТОВ Олійникова Слобода за відсутності необхідних на те документів, зокрема, без підписаних Скаржниками договорів, заяв на вчинення реєстраційних дій, відповідних проплат за вчинення реєстраційних дій тощо - адже факт підписання таких документів, а також факт здійснення проплат за вчинення реєстраційних дій Скаржники заперечують повністю.

Відповідно до п.2 Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року №1128 (далі - Порядок №1128 ) у редакції від 04.01.2018 року визначено, що для забезпечення розгляду скарг суб`єктом розгляду скарги утворюються постійно діючі комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації (далі - комісія), положення та склад яких затверджуються Міністерством або відповідним територіальним органом.

Пунктом 3 Порядку №1128 визначено, що розгляд скарг здійснюється за заявою особи, яка вважає, що її права порушено (далі - скаржник), що подається виключно у письмовій формі та повинна містити обов`язкові відомості та документи, що долучаються до скарги, передбачені Законами, а також відомості про бажання скаржника та / або його представника взяти участь у розгляді відповідної скарги по суті та про один із способів, зазначених у пункті 10 цього Порядку, в який скаржник бажає отримати повідомлення про зазначений розгляд.

Така скарга у день її надходження реєструється суб`єктом розгляду скарги відповідно до вимог законодавства з організації діловодства у державних органах. Відсутність обов`язкових відомостей у скарзі та документів, що долучаються до скарги, передбачених Законами, не є підставою для відмови у її реєстрації. Скаржник може відкликати подану скаргу на будь-якому етапі її розгляду. У такому випадку скарга залишається без розгляду.

Згідно з вимогами п. 5 Порядку №1128 передбачено, що перед розглядом скарги по суті комісія вивчає скаргу для встановлення:

1) чи віднесено розгляд скарги відповідно до Законів до повноважень суб`єкта розгляду скарги (належний суб`єкт розгляду скарги);

2) чи дотримано вимоги Законів щодо строків подання скарги, вимог щодо її оформлення та/або щодо документів, що долучаються до скарги;

Пунктом 8. Порядку №1128 встановлено, що під час розгляду скарги по суті комісія встановлює наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення скаржника, зазначених у скарзі, та інші обставини, які мають значення для об`єктивного розгляду скарги, у тому числі шляхом перевірки відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чи Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - реєстри), та у разі необхідності витребування документів, пояснень тощо у суб`єкта оскарження, і вирішує:

1) чи мало місце прийняття оскаржуваного рішення суб`єктом оскарження, чи мала місце оскаржувана дія або бездіяльність суб`єкта оскарження;

2) чи було оскаржуване рішення прийнято суб`єктом оскарження на законних підставах, чи здійснювалася дія або вчинялася бездіяльність суб`єктом оскарження на законних підставах;

3) чи належить задовольнити кожну з вимог скаржника або відмовити в їх задоволенні;

4) чи можливо поновити порушені права або законні інтереси скаржника іншим способом, ніж визначено ним у своїй скарзі (зокрема внесення шляхом виправлення технічних помилок у записах реєстрів взамін скасування рішення державного реєстратора);

5) які рішення підлягають скасуванню або які дії, що випливають з факту скасування рішення або з факту визнання оскаржуваних дій або бездіяльності протиправними, підлягають вчиненню.

Пунктами 12-13 Порядку №1128 передбачається, що за результатами розгляду скарги суб`єкт розгляду скарги на підставі висновків комісії приймає мотивоване рішення про задоволення скарги або про відмову в її задоволенні з підстав, передбачених Законами, у формі наказу. Якщо у скарзі заявлено дві або більше вимог, комісія надає правову оцінку кожній із них, яка включається до висновку комісії.

Тобто, після прийняття скарги Комісія вивчає її на предмет відповідності вимогам законодавства та приймає рішення про її подальший розгляд чи відмову у розгляді скарги без її розгляду по суті.

Відповідно до позиції, яка викладена у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25.03.2020 року у справі №805/4508/16-а, Верховний Суд під час дослідження аналогічного спору зазначає, що на етапі розгляду скарги по суті комісія з питань розгляду скарг здійснює перевірку оскаржуваного рішення державного реєстратора, обґрунтованість та правомірність прийнятих ним рішень та вчинених дій, тобто розглядає, порушені у скарзі питання.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29 жовтня 2018 року у справі № 826/14749/16, від 15 серпня 2019 року у справі № 826/14164/17.

У спірних правовідносинах, у яких суб`єкт приватного права, який звертається із зверненням до суб`єкта владних повноважень, слід виходити з безумовного обов`язку суб`єкта владних повноважень розглянути відповідне звернення та прийняти вмотивоване рішення на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Такий висновок ґрунтується на положеннях Конституції України, відповідно до яких усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк (стаття 40); органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19).

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України (справа про поширення відомостей) від 10 квітня 2003 року № 8-рп/2003 питання практичної реалізації громадянами цих прав регулюються, зокрема, Законом України Про звернення громадян , який забезпечує їм можливість брати участь в управлінні державними і громадськими справами, впливати на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, відстоювати свої права і законні інтереси та поновлювати їх у разі порушення шляхом викладення в письмовій або усній формі пропозицій (зауважень), заяв (клопотань) і скарг. Водночас, наявність у зверненнях завідомо неправдивих відомостей може передбачати дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з законодавством. До того ж стаття 27 Закону України Про звернення громадян передбачає порядок відшкодування особою витрат у зв`язку з перевіркою звернень, які містять завідомо неправдиві відомості.

В іншому рішенні (справа про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виборів Президента України) від 19 жовтня2009 року № 26-рп/2009 Конституційний Суд України звертає увагу на те, що гарантоване статтею 40 Конституції України право на звернення відповідно до імперативних вимого статті 64 Основного Закону не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану. У цьому рішенні орган конституційної юрисдикції також робить висновок про неконституційність положень актів законодавства, які встановлюють обмеження стосовно реалізації конституційного права на звернення, зокрема, у формі скарг.

Аналогічний висновок міститься у Постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29.10.2018 року справа №826/14749/16.

З наведеного слідує, що у Скарзі було повністю виконано вимоги п.3 ч.5 ст. 37 Закону №1952-ІV, оскільки скаржники вказали на ті порушення, які мали місце виключно на їх думку, на їх переконання та їх бачення ситуації.

Наведені обставини також зазначені у рішенні Окружного адміністративного суду м. Києва у справі №826/4214/20 від 09.10.2019 року, яке набрало законної сили 03.02.2020 року згідно з постановою Шостого апеляційного адміністративного суду та має преюдиційний характер у даній справі (т.4 а.с. 122-131, 132-134).

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно з вимогами ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стаття 82 ЦПК України визначає підстави звільнення від доказування. Так, у ч.4 вищенаведеної статті вказано, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судом встановлено, що 14.03.2018 року Позивач, вже звертався до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовною заявою про визнання протиправними дій та бездіяльності Міністерства юстиції України щодо розгляду колективної скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_29 та інших від 27.02.2018 року, зареєстрованої в Міністерстві 28.02.2018 року за № 6468-33-18.

Підставою для подання вказаної позовної заяви був Висновок Комісії від 07.03.2018 року та Наказ №727/5 від 15.03.2018 року. Виходячи з мотивів поданого позову, Позивач вказував на невідповідність скарги Відповідачів ч.1 ст. 5 Закону №1952-IV, зокрема вказував, що у скаргах не було зазначено, які норми скаржників було порушено, а Комісія не повинна була приймати ці скарги до розгляду по суті.

Перевіряючи вказані доводи в межах адміністративної справи №826/4214/18 Окружний адміністративний суд м. Києва у рішенні від 09.10.2019 року вказав, що мотивоване рішення про відмову у задоволенні скарги, зроблене на підставі висновку Комісії, приймається Міністерством та його територіальними органами як без розгляду скарги по суті, так і за результатами розгляду скарги по суті, і саме рішення, а відповідно дії або бездіяльність, відповідного суб`єкта розгляду скарги можуть бути оскаржені до суду, позаяк лише таке рішення створює настання юридичних наслідків для суб`єкта оскарження та/або інших заінтересованих осіб.

Зважаючи на окреслені вище нормативні положення, надаючи оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, з урахуванням визначених позивачем підстав позову, які, фактично, зводяться до порушення відповідачем процедурних питань в площині протиправних дій Комісії з призначення скарг до розгляду по суті, а також, як похідної вимоги, бездіяльності Міністерства у неприйнятті рішення про відмову у розгляді скарг без їх розгляду по суті, суд відмічає, що після подання окремими фізичними особами до Міністерства скарг, зареєстрованих за №№: 6454-33-18, № 6468-33-18 та № 6455-33-18, які, в той же час, складені 27.02.2018 року, і містять посилання на норми законодавства, що, на думку скаржників, були порушеними, зокрема приписів законодавства, що стосуються порушення державними реєстраторами прав та майнових інтересів скаржників у сфері державної реєстрації прав в розрізі Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , Комісією 01.03.2018 проведено засідання, яке оформлене протоколом № 20, на якому останньою прийнято рішення про прийняття скарг до розгляду по суті.

Враховуючи це, цілком обґрунтованим є висновок, що твердження Позивача в цій частині є недоведеними та такими, що не відповідають наявним у матеріалах справи доказам. А тому, суд приходить до висновку, що у Скарзі було повністю дотримано вимоги п.3 ч.5 ст. 37 Закону №1952-ІV.

З аналогічних підстав суд вважає недоведеними та необґрунтованими твердження Позивача щодо неможливості подання скаржниками доповнень до Скарги, що стало перешкодою для повноцінної участі останнього у розгляді Скарги із урахуванням цих доповнень.

Крім того, під час судового засідання 18.02.2021 року представник Позивача повідомив, що під час розгляду Скарги на засіданні Комісії був присутній представник ТОВ Олійникова Слобода , який надавав пояснення по суті Скарги та докази зі свого боку.

Посилання представника на судову практику Верховного Суду від 19.06.2019 року у справі №813/369/18 суд вважає необґрунтованим, оскільки вона стосується інших правовідносин, а прийняті й цій справі висновки на відміну від даної справи ґрунтувалися на недотриманні процедури належного повідомлення Комісією усіх учасників справи, що порушило їх права.

Конституцією України у ч.2 ст.3 визначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Частиною 1 ст.8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 19 Конституції України зазначається, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Положеннями ст. 19 Конституції України передбачається принцип відповідно до якого - дозволено те, що не заборонено законом.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України у справі про призначення судом більш м`якого покарання від 02.11.2004 року №15-рп/2004 визначається поняття верховенство права . Верховенство права, - визначається у підпункті 4.1 - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема, у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті, передусім, ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним із проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Аналогічна позиція щодо верховенства права висловлена також і Європейським судом з прав людини, зокрема у рішенні від 10.12.2009 року у справі Михайлюк та Петров проти України (Mikhaylyuk and Petrov v. Ukraine, заява № 11932/02), Полторацький проти України (Poltoratskiy v. Ukraine) від 29.04.2003 року, заява № 38812/97, п. 155, Христов проти України (Khristov v. Ukraine, заява № 24465/04) рішення від 19.02.2009 року: 33), Брумареску проти Румунії (Brumarescu v. Romania) [GC], заява № 28342/95, п. 61, ECHR 1999-VII), Савінський проти України (Savinskiy v. Ukraine), заява № 6965/02, п. 23, від 28.02.2006 року та ін.

З аналізу вимог ст.37 Закону №1952-ІV, Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації (далі - Порядок №1128 ), Положення про Комісію з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації слідує, що наведені нормативні та підзаконні акти не містять заборону будь-якій стороні надавати свої пояснення щодо суті скарги під час її розгляду. Натомість, Положенням про Комісію з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації (Розділ ІІІ) надається право на виступ під час розгляду скарги з метою висловлення своєї позиції.

Відтак, Законом №1952-ІV, Порядком №1128 не встановлено заборон чи будь-яких обмежень у реалізації прав скаржника на подання доповнень чи розширення предмету скарги, якщо останні стосуються об`єкта нерухомого майна, з приводу якого подано скаргу та жодним нормативно-правовим актом не передбачено й обов`язку Мінюсту відмовити у прийнятті таких доповнень.

Щодо дотримання 60-тиденного строку на оскарження.

Позивач аргументуючи свої доводи щодо недотримання скаржниками 60-ти денного строку для звернення зі Скаргою зазначав про те, що скаржники звернувшись зі Скаргою лише 28.02.2018 року не дотрималися встановленого законодавством строку. При цьому останнім було відомо про наявність договорів оренди, скаржники отримували оренду плату, а реєстраційні рішення були прийняті з 05.09.2013 року по 29.04.2016 року і ніхто із скаржників будь-яких претензій не заявляв. Крім того, Позивач вказує на обов`язок скаржників знати про свої права, й останні могли з 06.10.2015 року із відкритих реєстрів дізнатися про зареєстровані речові права.

Згідно з ч.3 ст.34 Закону №755-IV рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів протягом 60 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю.

Також відповідно до абзацу першого ч.3 ст.37 Закону №1952-IV (в редакції на час розгляду відповідачем скарги зазначеного банку та прийняття спірного рішення) рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів протягом 60 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю.

Як убачається із тексту Скарги, скаржники зазначили, що на земельних ділянках було помічено невідому сільськогосподарську техніку, а згодом невідомі особи, які представились працівниками охоронної фірми, повідомили Скаржникам та їх родичам про те, що відповідні земельні ділянки перебувають в оренді та користуванні юридичної особи - Товариство з обмеженою відповідальністю Олійникова слобода (до зміни назви - Товариство з обмеженою відповідальністю Ім. Котовського ). Скаржники не використовували належні їм Земельні ділянки, не вчиняли жодних правочинів щодо таких ділянок та не передавали правовстановлюючі документи на вказані ділянки жодним особам, а відтак й не відслідковували будь-яких відомостей з державних реєстрів щодо таких ділянок.

Договори оренди Земельних ділянок, нібито укладені між скаржниками та ТОВ Олійникова слобода жодним зі скаржників не укладались, а факт існування таких договорів став відомий їм лише із відомостей, викладених у Інформаційних довідках, отриманих скаржниками лише 27.02.2018 року. Таким чином, скаржники впродовж періоду часу з моменту проведення відповідних реєстраційних дій і до отримання відповідних Інформаційних довідок не знали про прийняття оскаржуваних рішень державного реєстратора.

Отже, для з`ясування дати, з якої розпочинається відлік, необхідно досліджувати об`єктивні та суб`єктивні фактори, які сприяють реалізації особою зазначеного права.

У матеріалах цивільної справи містяться договори оренди, надані Позивачем, що підписані між останнім та Відповідачами у справі. Переважна більшість договорів була укладена у 2013 роках, а відповідні реєстраційні дії були проведені з перервою в один чи два роки відповідно. Факт укладення та підписання договорів оренди Відповідачами у справі повістю заперечується, аналогічні твердження містяться й поданій до Комісії Скарги.

Крім того, з аналізу наданих Позивачем документів убачається, що договори оренди землі містили таку істотну умову договору, як кадастровий номер земельної ділянки. Під час дослідження поданих Позивачем доказів судом встановлено, що у більшості договорів така істотна умова на момент їх укладення була відсутня, а відповідні кадастрові номери були присвоєні вже після їх підписання, що підтверджується наданими Позивачем Витягами із Державного земельного кадастру.

Вказані обставини не можуть свідчити про повну обізнаність скаржників про укладення договорів та дати початку їх дії чи державної реєстрації, оскільки на момент складання та оформлення договорів оренди землі, об`єкту оренди фактично не існувало. При цьому, зволікання із проведенням державної реєстрації, що мало місце, свідчить про недобросовісні дії орендаря (Позивача) у відношенні до орендодавців (Відповідачів). Аналогічних висновків притримується й Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.01.2020 року у справі №322/1178/17.

Тому, враховуючи пояснення скаржників, наявні у матеріалах справи докази, дату проведення державної реєстрації речових прав, й недобросовісні дії Позивача щодо проведення державної реєстрації речових прав, суд вважає недоведеним, що скаржники мали об`єктивну можливість дізнатися про порушення реєстраторами їх прав раніше, ніж до часу отримання витягів з державних реєстрів. При цьому, Позивач не надав будь-яких доказів використання земельних ділянок та проведення сільськогосподарських робіт на них у період з дати укладання договорів та до моменту коли скаржники дізналися про порушення своїх прав.

Отже, скаржники дотримались 60-тиденного строку (ч.3 ст. 37 Закону №1952 IV) на оскарження дій щодо реєстрації речових прав.

Аналогічні висновки містяться у Постановах Верховного Суду від 27.02.2018 року у справі №826/4194/16, від 06.07.2018 року у справі №826/3442/17.

Щодо повноважень Міністерства юстиції України на скасування реєстраційних рішень, прийнятих державним реєстратором до 01.01.2016 року суд зазначає наступне.

Позивач повідомляє, що значна частина оскаржуваних рішень, 35 із 36 - була прийнята державними реєстраторами до 01.01.2016 року. Відповідні повноваження щодо розряду скарг на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію праві відповідно до ст. 37 Закону №1952-IV та Порядку №1128 Міністерство отримало лише з 01.01.2016 року, а повноваженнями щодо перевірки реєстраційних дій до 01.01.2016 року були наділені виключно суди. Тому, на думку Позивача відповідних повноважень Міністерство не мало.

Під час розгляду справи по суті представник Позивача зазначила, що Комісія та Міністерство мали відповідні повноваження щодо прийняття скарги та її розгляду, однак мали відмовити у її задоволенні.

Враховуючи обставини справи та отримані під час судового засідання пояснення представників сторін, у тому числі представника Міністерства юстиції України, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст.5 Конституції України визначається, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Відповідно до п.1 Положення про Міністерство юстиції України (далі - Положення про Міністерство ), Міністерство юстиції України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Міністерство є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державної реєстрації обтяжень рухомого майна.

Одним із основних завдань Міністерства є забезпечення формування та реалізація державної політики у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державної реєстрації обтяжень рухомого майна.

Пунктом 4 Положення про Міністерство визначено його повноваження, зокрема воно забезпечує доступ державних реєстраторів, уповноважених осіб суб`єктів державної реєстрації, визначених законом, інших суб`єктів, право доступу яких визначено законом, до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство, і приймає рішення про блокування та анулювання такого доступу у випадках, передбачених законом (пп.83-8 Положення про Міністерство), розглядає відповідно до закону скарги на рішення, дії або бездіяльність державних реєстраторів, суб`єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Міністерства та приймає обов`язкові до виконання рішення (пп.83-10 Положення про Міністерство).

Частиною 2 ст.37 Закону України Закону №1952-IV, встановлено, що Міністерство розглядає скарги: на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі рішення суду, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір); на рішення, дії або бездіяльність його територіальних органів.

Положеннями ч.6 ст.37 Закону України Закону №1952-IV визначені повноваження Міністерства щодо розгляду скарг у сфері державної реєстрації, зокрема за результатами розгляду скарги Міністерство та його територіальні органи приймають мотивоване рішення про:

1) відмову у задоволенні скарги;

2) задоволення (повне чи часткове) скарги шляхом прийняття рішення про:

а) скасування рішення про державну реєстрацію прав, скасування рішення територіального органу Мінюсту, прийнятого за результатами розгляду скарги;

б) скасування рішення про відмову в державній реєстрації прав та проведення державної реєстрації прав;

в) внесення змін до записів Державного реєстру прав та виправлення помилки, допущеної державним реєстратором;

г) тимчасове блокування доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав;

ґ) анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав;

д) скасування акредитації суб`єкта державної реєстрації;

е) притягнення до дисциплінарної відповідальності посадової особи територіального органу Мінюсту;

є) направлення до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві подання щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю.

При цьому рішення, які приймаються Міністерством при розгляді скарги на дії або бездіяльність державних реєстраторів у сфері державної реєстрації речових прав є обов`язковими до виконання відповідно до закону.

Законодавством України повноваження Міністерства щодо скасування рішень про державну реєстрацію прав не обмежується будь-якими часовими межами та можуть застосовуватися до будь-яких правовідносин, оскільки обов`язкова державна реєстрації речових прав почала свою дію з 01.01.2013 року. Прямої заборони у законодавстві не встановлено, а навпаки надано право на скасування таких рішень. Відповідні повноваження Міністерство має на підставі Закону України Про внесення змін до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 26.11.2015 року №834-VIII, який 01.01.2016 року набув чинності.

Відповідно до ст.22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Принцип зворотної дії нормативно-правових актів визначений у ст.58 Конституції України, зокрема, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Наведені положення Основного закону свідчать про те, що до правовідносин які виникли застосовується той нормативно-правовий акт, під час дії якого вони виникли.

Згідно із позицією Конституційного Суду України, яка відображена у рішенні від 09.02.1999 року № 1-рп/99 у п.2 якого визначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Також у вказаному рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення ч.1 ст.58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.

Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акту (рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 року № 1-зп).

З наведеного тлумачення норм ст.58 Конституції України вбачається, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, тобто не можуть бути застосовані до тих правовідносин, які виникли до набрання ними (законами, нормативно-правовими актами) чинності та відповідно вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності, крім випадку, коли такі закони чи інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Норми Закону України Про внесення змін до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень не містять положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, водночас він також не містить будь-якої заборони щодо застосування відповідних правових норм щодо порядку перевірки належності вчинення відповідних реєстраційних дій відносно законодавства України чинного на момент фактичного вчинення таких дій.

Не містить таких заборон і Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року № 1127.

За таких обставин цілком обґрунтованим є висновок про те, що норми ст. 37 Закону №1952-IV та Порядку №1128, зокрема в частині можливості здійснення перевірки правомірності вчинення реєстраційних дій (шляхом розгляду відповідних скарг по суті) можуть застосовуватись до подій, що відбулись до набрання ними чинності. При цьому положеннями чинного законодавства України не встановлено, що Міністерство не бере до розгляду скарги на відповідні дії, які мали місце до 01.01.2016 року. Закон №1952-IV та Порядок №1128 не передбачають такої підстави для відмови у розгляді скарги.

Згідно зі ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Європейську конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) ECHR 54) ЄСПЛ зазначив, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по їх суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення ЄСПЛ у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005 року (заява N 38722/02).

Таким чином, ефективний засіб правого захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання позивачем бажаного результату.

Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для формування позиції, відповідно до якої при вирішенні питань щодо порушення державами - учасницями Ради Європи положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї велика увага акцентується на дотриманні державою принципу правомірних або законних очікувань та захисту прав людини через призму цього принципу.

У справі Федоренко проти України ЄСПЛ констатував, що відповідно до прецедентного права органів, які діють на підставі Конвенції, право власності може бути існуючим майном або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні виправданими очікуваннями щодо отримання можливості ефективного використання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S. A. v. Belgium, Рішення від 20.11.1995 року, серія А, N 332, с 21, п. 31; пункт 21 Рішення ЄСПЛ у справі Федоренко проти України ).

У межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття майно , а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як наявне майно , так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого права власності (пункт 74 Рішення ЄСПЛ від 02.03.2005 року у справі Von Maltzan and Others v. Germany ). ЄСПЛ робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися активом , вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є активом , на який може розраховувати громадянин як на свою власність.

Таким чином, статтю 1 вказаного Першого протоколу слід застосовувати для захисту правомірних (законних) очікувань щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. Правомірні очікування виникають в особи, якщо вона дотримала всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому мала всі підстави вважати таке рішення дійсним і розраховувати на певний стан речей.

Згідно з приписами частини першої ст. 58 Конституції України, закони й інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Конституція України має вищу юридичну силу, а закони й інші нормативно-правові акти повинні відповідати їй.

Законодавець, змінюючи чинне законодавство, має балансувати між необхідністю змін у законодавчому регулюванні та збереженням стабільності в суспільстві, однак слід пам`ятати, що першочерговими є інтереси громадян.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 13.05.1997 року №1 зазначив, що ст.58 Конституції України 1996 року закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи в громадян упевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршено прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акту (абзаци перший і другий пункту 5 мотивувальної частини вказаного Рішення).

Суть зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів полягає в тому, що їх приписи поширюються на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності тільки за умови, якщо вони скасовують або пом`якшують відповідальність особи (абзац другий пункту 2 Рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2000 від 19.04.2000 року). Мета принципу незворотності - блокувати ущемлення прав і свобод людини з боку держави. Така направленість тлумачення цього принципу робить його однією з важливих гарантій захисту від свавілля з боку влади, безпеки людини як громадянина, довіри до державних інституцій. Надання зворотної сили законам суперечить духу правової держави.

З аналізу норм Закону України Про внесення змін до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень слідує, що цей закон направлений на розширення прав людини і громадянина та спрямований на створення додаткових гарантій щодо ефективного захисту своїх прав, у тому числі у позасудовому порядку.

Відтак, Міністерство юстиції України як головний орган виконавчої влади, на який покладається забезпечення державної політики у сфері державної реєстрації речових прав, у тому числі щодо захисту та гарантії таких прав, під час розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державних реєстраторів має повноваження на скасування протиправних рішень про державну реєстрацію прав, які були прийняті до 01.01.2016 року.

Враховуючи вищенаведене та дату звернення скаржників до Комісії, яка мала відповідні повноваження щодо розгляду відповідних скарг, а також повноваження Міністерства, суд приходить до висновку, що на час звернення Відповідачів (скаржників) зі скаргою та її розгляду Закон №1952-IV та Порядок №1128 були чинними, а тому у Міністерства були правові підстави для розгляду скарги.

Дана позиція також відповідає висновкам Верховного Суду зокрема у постанові від 13.08.2020 року у справі №826/12992/17.

Щодо реєстраційних дій при реєстрації речових прав на майно.

У позовній заяві Позивач зазначає, що реєстраційні рішення були прийняті державними реєстраторами з дотриманням норм законодавства у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а висновки Комісії є невмотивованим і необґрунтованим. Оскільки необхідності у поданні статутних документів закон не визначав, як і не визначав необхідності подання Витягів із Державного земельного кадастру. Крім того, Позивач зазначає, що державні реєстратори не повинні були здійснювати будь-якої перевірки зареєстрованих речових прав, які виникли до 01.01.2013 року й усі необхідні відомості подавалися разом із договорами оренди, або містилися у них. Позивач також стверджує, що висновки Комісії про відсутність невід`ємних частин (обов`язкових додатків) до договорів оренди, які були подані для проведення державної реєстрації є необґрунтованими, оскільки остання не здійснювала такої перевірки. А тому, висновки Комісії, що договори оренди не відповідали вимогам Закону України Про оренду землі взагалі не можуть братися до уваги. Навіть якщо такі порушення були допущені державними реєстраторами, то це не призвело до порушення прав скаржників.

Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази та отриманні під час судового розгляду пояснення, у тому числі від представника Міністерства юстиції України суд приходить до таких висновків.

Відповідно до Висновку Комісії від 07.03.2018 року, останньою перевірялися реєстраційні дії (рішення) державних реєстраторів, про які було зазначено у Скарзі. Як слідує із висновку, під час перевірки таких реєстраційних дій було встановлено наявність недоліків та порушень положень законодавства України, яким визначається порядок державної реєстрації речових прав та іншого законодавства.

Відповідно до даних Державного реєстру прав компетентним органом було встановлено наступне:

1. Оскаржувані рішення 1 прийняті за результатами розгляду відповідних заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень ТОВ Олійникова Слобода (через уповноважену особу).

До групи заяв 1 додано договори оренди, укладені у 2013 році, де орендарем є ТОВ Олійникова Слобода . Водночас до групи заяв 1 не додано: документів, які посвідчували право власності на Земельні ділянки за орендодавцями (окрім заяв, за результатом розгляду яких реєстрація іншого речового права (права оренди) проводилася у розділах Державного реєстру прав), невід`ємних частин цих договорів відповідно до самих договорів та Закону України Про оренду землі (у редакції, яка діяла на момент укладання цих договорів) (далі - Закон про оренду), статуту ТОВ Олійникова Слобода , витягів з Державного земельного кадастру та згідно з даними Державного реєстру прав суб`єктами оскарження не запитувалось від органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин та здійснює ведення Державного земельного кадастру, який є розпорядником інформації, про зареєстровані до 01.01.2013 речові права на земельні ділянки (окрім заяв, до яких такі витяги з Державного земельного кадастру додавалися).

2. Оскаржувані рішення 2 прийняті за результатами розгляду відповідних заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень ТОВ Олійникова Слобода (через уповноважену особу).

4. На виконання Рішень №39646022, №39533809 відповідним суб`єктом оскарження відкрито розділи у Державному реєстрі прав стосовно відповідних Земельних ділянок, внесено записи про право власності за скаржниками та перенесено зі спеціального розділу Державного реєстру прав записи про інше речове право (право оренди) відповідних земельних ділянок, внесені на підставі рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 03.10.2014 № 16251113, від 11.06.2014 № 13685420, погашені ці записи та присвоєно у відкритих розділах відповідних земельних ділянок записи про інше речове право (право оренди). Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 03.10.2014 № 16251113, від 11.06.2014 № 13685420 прийняті за результатами розгляду відповідних заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень ТОВ Олійникова Слобода (через уповноважену особу).

Враховуючи виявлені недоліки та порушення вимог законодавства, допущені під час проведення державної реєстрації речового права, Комісія прийшла до висновку, що Скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Правові засади та процедура державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на момент прийняття оскаржуваних рішень регулювалися Законом №1952-ІV (у редакціях, чинних на момент прийняття оскаржуваних рішень), Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127 (у редакціях, які діяли на момент прийняття оскаржуваних рішень), та Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 №868 (у редакціях, які діяли на момент прийняття оскаржуваних рішень), Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2011 №703 (у редакціях, які діяли на момент прийняття оскаржуваних рішень), якими, зокрема, визначено таке.

Державна реєстрація прав - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру прав.

Державний реєстр прав - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів таких прав.

Загальними засадами державної реєстрації прав є:

1) гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження;

2) обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав;

3) публічність державної реєстрації прав;

4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених Законом;

5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01.01.2013, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:

1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;

2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Згідно з частиною четвертою статті 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Статтею 125 ЗК України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації (стаття 18 Закону про оренду).

Державний реєстр земель складається з двох частин:

а) книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок;

б) поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку (стаття 202 ЗК України).

Відповідно до Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель, затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 02.07.2003 № 174 (втратив чинність 20.08.2012 на підставі наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 07.07.2012 року №408, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24.07.2012 року за № 1244/21556), книга записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі (далі - книга реєстрації) - це документ суворого обліку, який є складовою частиною Державного реєстру земель та містить відомості про зареєстровані державні акти на право власності на земельну ділянку, на право постійного користування земельною ділянкою та договори оренди (суборенди) землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок (пункт 1.2 Тимчасового порядку № 174).

Державна реєстрація державного акту на право власності на земельну ділянку, державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, договору оренди землі здійснюється шляхом внесення записів реєстрації до книги реєстрації.

У книзі реєстрації реєструються, зокрема, договори оренди землі (пункти 4.2, 4.3 Тимчасового порядку №174).

Законом №1952-ІV визначено, що державний реєстратор:

встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації;

перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;

під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 01.01.2013, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником (стаття 9 (10) Закону 1952-ІV).

Державна реєстрація прав проводиться в такому порядку:

1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв;

2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав;

3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв;

4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень;

5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав);

6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав;

7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником;

8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

Державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам (стаття 15 (18) Закону 1952-ІV).

Документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 17 (22) Закону №1952-ІV).

Законом встановлено, що у разі коли під час розгляду заяви встановлено наявність підстав, передбачених Законом для зупинення розгляду заяви, державний реєстратор невідкладно приймає рішення щодо зупинення розгляду заяви (стаття 22 (23) Закону №1952-ІV).

Державна реєстрація прав проводиться на підставі, зокрема, договорів, укладених у порядку, встановленому законом (стаття 19 (27) Закону №1952-ІV).

З врахуванням вищезазначених норм законодавства державний реєстратор під час проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно зобов`язаний перевірити інформацію про наявність або відсутність уже зареєстрованих речових прав з метою недопущення одночасного існування їх подвійної державної реєстрації.

Згідно з даними Державного реєстру прав суб`єктами оскарження під час прийняття оскаржуваних рішень та розгляді відповідних заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень не було дотримано вимог вищезазначених норм законодавства, про що свідчить відсутність у Державному реєстрі прав інформації про направлення до органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин та здійснює ведення Державного земельного кадастру, який є розпорядником інформації про зареєстровані до 01.01.2013 речові права на земельні ділянки, запиту про зареєстровані право власності та речові права відносно земельних ділянок до 01.01.2013 року.

Крім того, до заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, за результатами розгляду яких були прийняті оскаржувані рішення, заявниками не надавалися витяги з Державного земельного кадастру, структура яких передбачає наявність актуальної інформації про право власності та чинні правовідносини оренди (суборенди) стосовно земельних ділянок.

Статтею 1 Закону України Про Державний земельний кадастр (далі - Закон № 3613-VI) визначено, що Державний земельний кадастр (далі - ДЗК) - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами; державна реєстрація земельної ділянки - внесення до ДЗК передбачених Законом № 3613-VI відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Відомості про земельну ділянку містять інформацію про її власників (користувачів), зазначену в частині другій статті 30 Закону №3613-VI, зареєстровані речові права відповідно до даних Державного реєстру прав (частина друга статті 15 Закону №3613-VI).

Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у ДЗК (стаття 16 Закону № 3613-VI).

Відповідно до пункту 4 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону № 3613-VI у разі, якщо земельні ділянки, обмеження (обтяження) у їх використанні зареєстровані до набрання чинності цим Законом у Державному реєстрі земель, відомості про такі земельні ділянки, обмеження (обтяження) підлягають перенесенню до ДЗК в автоматизованому порядку, без подання заяв про це їх власниками, користувачами та без стягнення плати за таке перенесення.

Зазначені обставини свідчать про те, що суб`єкти оскарження при прийнятті оскаржуваних рішень та розгляді відповідних заяв не звернулися до органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин та здійснює ведення Державного земельного кадастру, з метою встановлення реєстрації права власності на Земельні ділянки за власниками цих земельних ділянок в установленому порядку до 01.01.2013 року та відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами, зокрема, інших речових прав (прав оренди), зареєстрованих до 01.01.2013 року в установленому порядку.

Нормами статей 87, 88 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зокрема, передбачено, що установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом.

У статуті товариства вказуються найменування юридичної особи, органи управління товариством, їх компетенція, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього, якщо додаткові вимоги щодо змісту статуту не встановлені ЦК України або іншим законом.

Юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (стаття 92 України).

Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша статті 203 ЦК України).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (стаття 207 ЦК України).

За загальним положенням про договір (частина перша статті 626 ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом частини першої статті 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Законом про оренду встановлено, що істотними умовами договору оренди землі є, зокрема: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів.

Зазначені обставини свідчать про те, що суб`єкти оскарження при прийнятті оскаржуваних рішень та розгляді відповідних заяв не встановили належним чином відповідність доданих до заяв договорів оренди землі законодавству, не зупинили розгляд поданих заяв, оскільки до заяв не додано невід`ємних частин договору, зокрема, плану або схеми земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастрового плану земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акту визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акту приймання-передачі об`єкта оренди (стосується договорів оренди, які укладені до 05.04.2015), а також до заяв не додано статуту ТОВ Олійникова Слобода (де, зокрема, визначено повноваження директора ТОВ Олійникова Слобода ).

Тому Комісія прийшла до висновку, що оскаржувані рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень прийнято з порушенням норм законодавства у сфері державної реєстрації прав, а тому вони підлягають скасуванню.

Щодо відповідності договорів оренди вимогам Закону України Про оренду землі в частині наявності обов`язкових додатків.

Законом України Про оренду землі у редакція, яка діяла на момент підписання договорів у ст.15 визначено, що істотними умовами договору оренди землі є: 1) об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); 2) строк дії договору оренди; 3) орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; 3) умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; 4) умови збереження стану об`єкта оренди; 5) умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; 6) умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; 7) існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; 8) визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; 9) відповідальність сторін; 10) умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Невід`ємною частиною договору оренди землі є: 1) план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; 2) кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; 3) акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); 4) акт приймання-передачі об`єкта оренди; 5) проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом.

З аналізу наданих Позивачем доказів у справі, у тому числі під час дослідження наявних договорів оренди землі та їх змісту суд встановив наступне.

Договір оренди землі №90 від 05.06.2013 року, укладений між ОСОБА_1 та Позивачем, Договір оренди землі №100 від 05.06.2013 року укладений між ОСОБА_2 та Позивачем, Договір оренди землі № б/н від 17.06.2013 року укладений між ОСОБА_3 та Позивачем, Договір оренди землі № б/н від 14.08.2013 року укладений між ОСОБА_4 та Позивачем, Договір оренди землі № б/н від 17.06.2013 року укладений між ОСОБА_4 та Позивачем, Договір оренди землі № б/н від 05.06.2013 року укладений між ОСОБА_30 та Позивачем, Договір оренди землі № б/н від 05.06.2013 року укладений між ОСОБА_8 та Позивачем, Договір оренди землі № б/н від 05.06.2013 року укладений між ОСОБА_10 та Позивачем, Договір оренди землі № б/н від 05.06.2013 року укладений між ОСОБА_11 та Позивачем, Договір оренди землі № б/н від 14.08.2013 року укладений між ОСОБА_12 та Позивачем, Договір оренди землі № 35 від 17.06.2013 року укладений між ОСОБА_15 та Позивачем, Договір оренди землі № 30 від 17.06.2013 року укладений між ОСОБА_16 та Позивачем, Договір оренди землі № б/н від 05.06.2013 року укладений між ОСОБА_31 та Позивачем, Договір оренди землі № б/н від 05.06.2013 року укладений між ОСОБА_18 та Позивачем, Договір оренди землі № б/н від 17.06.2013 року укладений між ОСОБА_19 та Позивачем, Договір оренди землі № б/н від 17.06.2013 року укладений між ОСОБА_22 та Позивачем, Договір оренди землі № 38 від 17.06.2013 року укладений між ОСОБА_20 та Позивачем, Договір оренди землі № б/н від 17.06.2013 року укладений між ОСОБА_32 та Позивачем, Договір оренди землі № б/н від 17.06.2013 року укладений між ОСОБА_3 та Позивачем, Договір оренди землі № 26 від 17.06.2013 року укладений між ОСОБА_5 та Позивачем, Договір оренди землі № 13 від 17.06.2013 року укладений між ОСОБА_6 та Позивачем, Договір оренди землі № б/н від 05.06.2013 року укладений між ОСОБА_33 та Позивачем, Договір оренди землі № 63 від 17.06.2013 року укладений між ОСОБА_14 та Позивачем, Договір оренди землі №б/н від 17.06.2013 року укладений між ОСОБА_16 та Позивачем, Договір оренди землі № б/н від 04.06.2014 року укладений між ОСОБА_27 та Позивачем, Договір оренди землі № б/н від 14.08.2013 року укладений між ОСОБА_18 та Позивачем, Договір оренди землі № б/н від 14.08.2013 року укладений між ОСОБА_25 та Позивачем, Договір оренди землі № б/н від 17.06.2013 року укладений між ОСОБА_26 та Позивачем, Договір оренди землі № б/н від 17.06.2013 року укладений між ОСОБА_26 та Позивачем - у відповідному пункті тексту договору не містили серед невід`ємних частин договору документів, які згідно зі ст. 15 Закону України Про оренду землі визначалися, як обов`язкові. Крім того, до більшості договорів таких документів Позивачем взагалі не надано.

Натомість, у наведених договорах визначено, що невід`ємними частинами договору є: копія паспорту та ідентифікаційного номеру Орендодавця, акт приймання-передачі об`єкта оренди; копія державного акту.

Відтак, суд погоджується з думкою представника третьої особи про те, що фактично Позивач не міг подати усіх необхідних документів, визначених у ст.15 Закону України Про оренду землі для проведення державної реєстрації, оскільки останні не були визначені у тексті договорів оренди землі як обов`язкові додатки, а тому висновки Комісії у цій частині є обґрунтованими.

Крім того, державні реєстратори дійсно не виконали усіх необхідних визначених законодавством дій, у тому числі щодо перевірки документів, на підставі яких здійснювалася реєстрація відповідного речового права. Оскільки, як слідує із аналізу вищенаведених договорів, останні містять таку істотну умову, як кадастровий номер.

З матеріалів справи встановлено, що земельні ділянки, які були передані в оренду на підставі вищевказаних договорів не мали присвоєного кадастрового номеру на дату їх підписання. Це підтверджується державними актами, які додані до матеріалів справи, а також доданими Позивачем Витягами із Державного земельного кадастру про присвоєння земельним ділянками кадастрових номерів вже після підписання таких договорів. У деяких договорах, кадастровий номер було присвоєно більш ніж через рік після його підписання, зокрема: Договір оренди від 30.04.2015 року укладений між ОСОБА_29 та Позивачем (дата державної реєстрації земельної ділянки 19.10.2015 року), Договір оренди від 17.06.2013 року укладений між ОСОБА_3 (дата державної реєстрації земельної ділянки 06.11.2014 року), Договір оренди від 17.06.2013 року укладений між ОСОБА_4 (дата державної реєстрації земельної ділянки 13.06.2014 року), Договір оренди від 05.06.2013 року укладений між ОСОБА_30 (дата державної реєстрації земельної ділянки 18.09.2014 року), Договір оренди землі від 05.06.2013 року укладений між ОСОБА_8 та Позивачем (дата державної реєстрації земельної ділянки 24.09.2014 року), Договір оренди землі від 05.06.2013 року укладений між ОСОБА_10 та Позивачем (дата державної реєстрації земельної ділянки 22.12.2014 року), Договір оренди землі від 05.06.2013 року укладений між ОСОБА_11 та Позивачем (дата державної реєстрації земельної ділянки 20.05.2014 року), Договір оренди землі від 14.08.2013 року укладений між ОСОБА_12 та Позивачем (дата державної реєстрації земельної ділянки 20.05.2014 року), Договір оренди землі від 05.06.2013 року укладений між ОСОБА_18 та Позивачем (дата державної реєстрації земельної ділянки 04.11.2014 року), Договір оренди землі від 17.06.2013 року укладений між ОСОБА_19 та Позивачем (дата державної реєстрації земельної ділянки 06.06.2014 року), Договір оренди землі від 17.06.2013 року укладений між ОСОБА_22 та Позивачем (дата державної реєстрації земельної ділянки 01.07.2014 року), Договір оренди від 14.08.2015 року, укладений між ОСОБА_23 та Позивачем, Договір оренди землі № б/н від 17.06.2013 року укладений між ОСОБА_26 та Позивачем (дата державної реєстрації земельної ділянки 13.06.2014 року).

Відповідно до ч.1 ст.79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Частиною 4 вищенаведеної статті визначено, що земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Частиною 9 ст.79-1 ЗК України передбачено, що земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Законом України Про державний земельний кадастр у редакції, яка діяла у момент підписання договорів оренди землі, у ст.1 визначено, що державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера. Цією ж статтею визначено, що кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування.

Отже, Комісією були правильно встановлені порушення законодавства під час проведення державної реєстрації права оренди на земельні ділянки, подані на реєстрацію договори оренди не відповідали вимогам ст.15 Закону України Про оренду землі й не містили необхідних додатків. Позивачем вказані факти, будь-якими доказами не спростовані.

Щодо дій та обов`язків державних реєстраторів під час процедури державної реєстрації та необхідності проведення перевірок

Відповідно до абзацу 1 ч.1 ст.2 Закону №1952-IV у редакції, яка діяла у момент проведення реєстраційних дій за договорами оренди землі, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об`єкти та суб`єктів цих прав.

Відповідно до ст.3 Закону №1952-IV державна реєстрація прав є обов`язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Статтею 9 Закону №1952-IV визначено, що Державним реєстратором може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж юридичної роботи не менш як два роки. У випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб`єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

Частиною 2 ст.9 вищенаведеного Закону визначено, обов`язки державного реєстратора, зокрема державний реєстратор:

1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема:

відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом);

відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень;

відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах;

наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону;

наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов`язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав;

2) приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав;

3) відкриває і закриває розділи Державного реєстру прав, вносить до них відповідні записи;

4) веде реєстраційні справи щодо об`єктів нерухомого майна;

5) присвоює реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна під час проведення державної реєстрації;

6) видає свідоцтво про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;

7) надає інформацію з Державного реєстру прав або відмовляє у її наданні у випадках, передбачених цим Законом;

8) у разі потреби вимагає подання передбачених законодавством додаткових документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень;

8-1) під час проведення державної реєстрації прав, які виникли та зареєстровані в установленому порядку до 1 січня 2013 року, запитує від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які відповідно до чинного на момент реєстрації законодавства проводили таку реєстрацію, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для реєстрації прав та їх обтяжень, якщо такі документи не були подані заявником або якщо документи, подані заявником, не містять передбачених цим Законом відомостей про правонабувача або про нерухоме майно. Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, до яких надійшов запит, зобов`язані безоплатно в установленому законодавством порядку протягом трьох робочих днів надати державному реєстратору відповідну інформацію, зокрема щодо зареєстрованих речових прав на нерухоме майно, у тому числі земельні ділянки;

9) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами України.

Відповідно до ч.1 ст.15 Закону №1952-IV визначено, що державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку:

1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви;

2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень;

3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації;

4) внесення записів до Державного реєстру прав;

5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;

6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Статтею 17 вищенаведеного закону визначено вимоги до документів, що подаються для державної реєстрації права та їх обтяжень. Так, у ч.3 ст.17 зазначено, документи, що встановлюють виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно та їх обтяжень і подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 4 ч.1 ст.24 Закону №1952-IV передбачено випадки, яких відмовляють у державній реєстрації прав та їх обтяжень, зокрема, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Для проведення державної реєстрації речових прав до 25.12.2015 року діяв Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 року №868 (далі - Порядок №868 ).

Пунктом 15 Порядку №868 визначено, що під час розгляду заяви і документів, що додаються до неї, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями, зокрема щодо:

1) обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у встановлених законом випадках);

2) повноважень заявника;

3) відомостей про нерухоме майно, речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах;

4) наявності обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до закону;

5) наявності факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов`язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

Пунктом 28 Порядку №868 передбачено, що державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав виключно за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

У рішенні про відмову в державній реєстрації прав зазначаються всі підстави прийняття такого рішення.

Пунктами 36-37 Порядку №868 визначено Для проведення державної реєстрації речових прав необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення таких прав на нерухоме майно, та інші документи, визначені цим Порядком.

Для проведення державної реєстрації речового права на нерухоме майно, що є похідним від права власності, одночасно з проведенням державної реєстрації права власності на таке майно заявником подаються документи, необхідні для проведення державної реєстрації права власності на таке майно та державної реєстрації речового права, що є похідним від нього.

Документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, є: 1) укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно чи його дублікат; або інші документи, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно відповідно до закону.

Пунктом 43 Порядку №868 передбачено, що для проведення державної реєстрації речових прав на земельну ділянку в разі, коли в документах, що підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав на земельну ділянку, відсутні відомості про її кадастровий номер, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає витяг з Державного земельного кадастру про таку земельну ділянку.

Державна реєстрація речових прав на земельну ділянку, право власності на яку зареєстроване до 1 січня 2013 року відповідно до законодавства, що діяло на момент його виникнення, та не зареєстроване у Державному реєстрі прав, проводиться у спеціальному розділі зазначеного Реєстру, крім випадків, визначених Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Дія вказаного Порядку №868 припинилася з 01.01.2016 року, коли набув чинності Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року №1127.

З аналізу наявних у матеріалах справи доказів слідує, що реєстраційні рішення були прийняті державними реєстраторами у період з 05.09.2013 року по 29.04.2016 року.

05.03.2015 року Законом України Про внесення змін до деяких законів України щодо уточнення повноважень нотаріусів та особливостей реєстрації похідних речових прав на земельні ділянки сільськогосподарського призначення № 247-VIII (набув чинності 24.03.2015 року) внесено зміни до Закону №1952-IV, який доповнено статтею 4-2 Особливості державної реєстрації похідних речових прав на земельні ділянки сільськогосподарського призначення, право власності на які виникло та оформлено в установленому порядку до 1 січня 2013 року.

Статтею 4-2 Закону №1952-IV у редакції від 14.05.2015 року передбачалося, що державна реєстрація похідного речового права на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, право власності на яку виникло та оформлено в установленому порядку до 1 січня 2013 року, здійснюється одночасно з державною реєстрацією права власності на таку земельну ділянку (крім випадків, коли право власності на таку земельну ділянку вже зареєстровано в Державному реєстрі прав) на підставі заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, поданої власником чи набувачем відповідного похідного права, або уповноваженою ними особою, з урахуванням положень статті 16 цього Закону.

Державна реєстрація права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, у разі подання заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень набувачем похідного речового права на таку земельну ділянку, може здійснюватися без подання заявником документа, на підставі якого виникло право власності, в порядку, встановленому пунктом 8-1 частини другої статті 9 цього Закону, за умови наявності інформації про зареєстровану земельну ділянку у Державному земельному кадастрі та до моменту автоматизованого перенесення до Державного реєстру прав записів (відомостей) про речові права та обтяження на земельні ділянки з Державного реєстру земель.

З наведеного слідує, що до 14.05.2015 року окрім документів необхідних для проведення державної реєстрації речових прав, державний реєстратор згідно з п. 8-1 ст. 9 Закону №1952-IV мав обов`язок, під час проведення державної реєстрації прав, які виникли та оформлені в установленому порядку до 1 січня 2013 року, запитувати від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які відповідно до чинного на момент оформлення права законодавства проводили таке оформлення, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для реєстрації прав та їх обтяжень, якщо такі документи не були подані заявником або якщо документи, подані заявником, не містять передбачених цим Законом відомостей про правонабувача або про нерухоме майно. Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, до яких надійшов запит, зобов`язані безоплатно в установленому законодавством порядку протягом трьох робочих днів надати державному реєстратору відповідну інформацію, зокрема щодо оформлених речових прав на нерухоме майно, у тому числі земельні ділянки.

З 14.05.2015 року законодавство визначало, що державна реєстрація права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, у разі подання заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень набувачем похідного речового права на таку земельну ділянку, може здійснюватися без подання заявником документа, на підставі якого виникло право власності, в порядку, встановленому пунктом 8-1 частини другої статті 9 цього Закону, за умови наявності інформації про зареєстровану земельну ділянку у Державному земельному кадастрі та до моменту автоматизованого перенесення до Державного реєстру прав записів (відомостей) про речові права та обтяження на земельні ділянки з Державного реєстру земель.

У Висновку Комісії встановлено, що під час подання документів для проведення державної реєстрації права оренди Позивачем, не було подано усіх необхідних документів, а державними реєстраторами не було проведено належну перевірку поданих документів й не запитувалася необхідна інформація від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, відомств та організацій, згідно п. 8-1 ч.2 ст. 9 Закону №1952-IV.

Отже, державними реєстраторами були допущені порушення процедури реєстрації, а державна реєстрація права оренди відбулася не у відповідності до вимог Закону України №1952- IV та Порядків №868, №1127. А тому, правові підстави для задоволення позовних вимог про визнання незаконним і скасування наказу Міністерства юстиції України №727/5 від 15.03.2018 року відсутні.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника. Таким чином, справу розглянуто в межах заявлених позовних вимог з урахуванням обраного Позивачем способу захисту права.

На підставі ч.1 ст.141 ЦПК України у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог по суті, не підлягають задоволенню й вимоги Позивача про стягнення з Відповідачів на його користь судових витрат.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 3, 13, 81, 141, 254, 263, 264-265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В :

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Олійникова Слобода до Міністерства юстиції України, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю Агрокомплекс Узин про визнання незаконним і скасування наказу Міністерства юстиції України №727/5 від 15.03.2018 року - відмовити.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційну скаргу може бути подано до Київського апеляційного суду безпосередньо або через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач:

Товариство з обмеженою відповідальністю Олійникова Слобода . Код ЄДРПОУ: 03755360, місцезнаходження: вул.Центральна, 1 с.Олійникова Слобода, Білоцерківський район, Київської області, 09137.

Відповідачі:

Міністерство юстиції України. Код ЄДРПОУ: 00015622, місцезнаходження: 01001, м.Київ, вул. Архітектора Городецького, 13.

ОСОБА_1 . РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .

ОСОБА_29 . РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 . РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 .

ОСОБА_32 . РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 .

ОСОБА_3 . РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_3 .

ОСОБА_4 . РНОКПП НОМЕР_6 , АДРЕСА_4 .

ОСОБА_5 . РНОКПП НОМЕР_7 , АДРЕСА_5 .

ОСОБА_6 . РНОКПП НОМЕР_8 , АДРЕСА_6 .

ОСОБА_7 . РНОКПП НОМЕР_9 , АДРЕСА_6 .

ОСОБА_8 . РНОКПП НОМЕР_10 , АДРЕСА_6 .

ОСОБА_9 . РНОКПП НОМЕР_11 , АДРЕСА_7 .

ОСОБА_10 . РНОКПП НОМЕР_12 , АДРЕСА_8 .

ОСОБА_11 . РНОКПП НОМЕР_13 , АДРЕСА_8 .

ОСОБА_12 . РНОКПП НОМЕР_14 , АДРЕСА_9 .

ОСОБА_13 . РНОКПП НОМЕР_15 , АДРЕСА_10 .

ОСОБА_14 . РНОКПП НОМЕР_16 , АДРЕСА_11 .

ОСОБА_15 . РНОКПП НОМЕР_17 , АДРЕСА_12 .

ОСОБА_16 . РНОКПП НОМЕР_18 , АДРЕСА_12 .

ОСОБА_31 . РНОКПП НОМЕР_19 , АДРЕСА_13 .

ОСОБА_18 . РНОКПП НОМЕР_20 , АДРЕСА_14 .

ОСОБА_19 . РНОКПП НОМЕР_21 , АДРЕСА_15 .

ОСОБА_20 . РНОКПП НОМЕР_22 , АДРЕСА_16 .

ОСОБА_21 . РНОКПП НОМЕР_23 , АДРЕСА_16 .

ОСОБА_22 . РНОКПП НОМЕР_24 , АДРЕСА_17 .

ОСОБА_23 . РНОКПП НОМЕР_25 , АДРЕСА_18 .

ОСОБА_24 . РНОКПП НОМЕР_26 , АДРЕСА_15 .

ОСОБА_25 . РНОКПП НОМЕР_27 , АДРЕСА_19 .

ОСОБА_26 . РНОКПП НОМЕР_28 , АДРЕСА_3 .

ОСОБА_27 . РНОКПП НОМЕР_29 , АДРЕСА_20 .

Третя особа:

Товариство з обмеженою відповідальністю Агрокомплекс Узин . Код ЄДРПОУ: 32638214, місцезнаходження: 09138, Київська область, Білоцерківський район, село Мала Антонівка, вулиця Олексія Цмокна, 1-А.

Повне судове рішення складено 02.03.2021 року.

СуддяВ. П. Цукуров


Суд	Білоцерківський міськрайонний суд Київської області
Дата ухвалення рішення	19.02.2021
Оприлюднено	03.03.2021
Номер документу	95264783
Судочинство	Цивільне

Грушицький Андрій Ігорович

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 19.02.2021 по справі 357/9440/20БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Судовий реєстр по справі —357/9440/20

Рішення
від 19.02.2021 по справі 357/9440/20
БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ