Рішення

від 24.02.2021 по справі 922/3784/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" лютого 2021 р.м. ХарківСправа № 922/3784/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Пономаренко Т.О.

при секретарі судового засідання Стеріоні В.С.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Віджи Продакшн" (01021, м. Київ, вул. Грушевського, б. 9Б; код ЄДРПОУ: 42602802) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнеоптцукор" (61045, м. Харків, вул. Яроша Отакара, б. 18в; код ЄДРПОУ: 43470749) про стягнення заборгованості за участю представників:

позивача - Краснокутської Н.М., ордер №1020573 від 16.11.2020;

відповідача - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

24.11.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю "Віджи Продакшн" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнеоптцукор", в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнеоптцукор" заборгованість за договором поставки №32417 від 29.09.2020 у розмірі 350 510,95 грн., з яких: 347 520,00 грн. - сума основної заборгованості, 598,19 грн. - 3% річних, 2 392,76 грн. - пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, а також суму сплаченого судового збору за подання позовної заяви у розмірі 5 257,66 грн.

В обґрунтування позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки в частині своєчасної поставки товару.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 26.11.2020, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 30.11.2020, прийнято позовну заяву (вх.№3784/20 від 24.11.2020) Товариства з обмеженою відповідальністю "Віджи Продакшн" до розгляду та відкрито провадження у справі №922/3784/20. Визначено, що справу розглядати за правилами загального позовного провадження. Розпочато підготовче провадження і призначено підготовче засідання на "23" грудня 2020 р. о 10:20. Відповідачу, згідно статті 165 ГПК України, встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов. Роз`яснено відповідачу, що відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Позивачу, згідно статті 166 ГПК України, встановлено строк 5 днів на подання до суду відповіді на відзив з дня його отримання. Встановлено відповідачу строк 5 днів на подання заперечень на відповідь позивача на відзив, оформлених відповідно до ст. 167 ГПК України. Звернуто увагу учасників справи, що подання доказів у справі здійснюється учасниками справи на стадії підготовчого провадження. Запропоновано учасникам справи забезпечити участь у судовому засіданні компетентного представника з документами, що посвідчують його особу та повноваження. Явку представників учасників справи визнано необов`язковою.

Протокольною ухвалою господарського суду Харківської області від 23.12.2020 підготовче засідання відкладено на 20.01.2021.

В підготовчому судовому засіданні 20.01.2021 без виходу до нарадчої кімнати судом було постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 10.02.2021.

09.02.2021 секретарем судового засідання було повідомлено телефонограмами сторін про те, що призначене на 10.02.2021 судове засідання не відбудеться у зв`язку з перебуванням судді Пономаренко Т.О. на лікарняному.

Ухвалами господарського суду Харківської області від 15.02.2021 повідомлено сторін, що судове засідання у справі відбудеться 24.02.2021.

Представник позивача, яка брала участь в судовому засіданні 24.02.2021 в режимі відеоконференції, позовні вимоги підтримала та позов просила задовольнити в повному обсязі.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівнеоптцукор" правом, наданим відповідно до ст.165 ГПК України, не скористалось, відзив на позов не надало. Явку свого представника в судове засідання 24.02.2021 не забезпечило.

Так, ухвали суду про відкриття провадження у справі від 26.11.2020, про виправлення описки від 30.11.2020, про відкладення підготовчого засідання від 23.12.2020, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті від 20.01.2021 та про призначення судового засідання від 15.02.2021 було направлено на адресу відповідача - 61045, м. Харків, вул. Яроша Отакара, б. 18в, яка збігається із адресою, зазначеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як адреса юридичної особи (а.с.39 т.1). Дана адреса також зазначена позивачем і у позовній заяві.

Проте, відповідна кореспонденція повернулась до суду без доказів вручення з відміткою пошти "адресат відсутній".

Разом з тим, секретарем судового засідання 09.02.2021 сформовано телефонограму, з якої вбачається, що за вказаним позивачем в позовній заяві номером телефону, як засобом зв`язку з відповідачем, абонент не відповідає. Відповідний номер також вказано у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як засіб зв`язку з юридичною особою відповідача.

Суд зазначає, що згідно із ч.1 ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» , якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідно до ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Крім того, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) та знаходяться у вільному доступі.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Так, процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу.

Враховуючи положення ст.ст.13,74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів і заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.

При цьому, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог та судом дотримано під час розгляду справи, обумовлені чинним Господарським процесуальним кодексом України процесуальні строки для звернення із заявами по суті справи та іншими заявами з процесуальних питань.

Приймаючи до уваги належне повідомлення відповідача про розгляд даної справи, а також враховуючи наявність у матеріалах справи достатньої кількості документів для розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про її розгляд за наявними матеріалами.

Відповідно до ст.219 ГПК України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 24.02.2021 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.

29.09.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівнеоптцукор" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Віджи Продакшн" (покупець) було укладено договір поставки №32417 (надалі - Договір) (а.с.15-19 т.1).

Відповідно до п.1.1. Договору, постачальник зобов`язується передавати у власність покупця, а покупець приймати та оплачувати цукор-пісок (далі - товар) в строк та на умовах, передбачених цим договором.

Поставка товару здійснюється окремими партіями, асортимент, комплектність та кількість товару в яких погоджується сторонами відповідно до умов, викладених в статті 3 цього договору (п.1.3.Договору).

Поставка товару здійснюється окремими партіями, відповідно до поданих покупцем та погоджених постачальником замовлень на поставку товару. Замовлення на поставку партії товару подається покупцем в письмовій формі (в т.ч. засобами факсимільного зв`язку). Постачальник в строк, що не перевищує 5 робочих днів від дати отримання замовлення покупця розглядає замовлення та погоджується на поставку (часткову поставку) відповідної партії товару після чого сторони укладають відповідний додаток до договору (п.3.1.Договору).

Поставка товару здійснюється Постачальником згідно DDP відповідно до міжнародних правил ІНКОТЕРМС в редакції 2010 року. Адреса поставки покупця: Черкаська обл., м. Канів, вул. Дорошенка, 1; м. Черкаси, вул. Чигиринська, 13/9.

Сторони договору мають право узгодити інші умови поставки конкретної партії товару, шляхом вказівки покупцем іншого базису поставки партії товару в замовленні та прийняття постачальником замовлення до виконання (п.3.2.Договору).

Постачальник постачає кожну партію товару відповідно до умов замовлення та відповідного додатку до договору (п.3.3.Договору).

Відповідно до п.3.4. Договору, моментом поставки товару визначається фактична передача товару покупцю та підписання уповноваженими представниками сторін накладної на товар. Перехід права власності та ризиків на Товар відбувається в момент передачі товару в розпорядження покупця та підписання представниками сторін видаткових накладних на товар.

З кожною партією товару постачальник зобов`язаний надати покупцеві наступні документи (товаросупровідні документи):

- накладну на товар, що має бути оформлена відповідно до чинного законодавства, і містити номери реєстраційних номерів сертифікатів відповідності або свідоцтв про визнання відповідності та/або декларації про відповідність, якщо це передбачено технічним регламентом підтвердження відповідності;

- документи або їх належно засвідчені копії про відповідність якості товару та копії дозвільних документів, якщо нормативно-правовими актами оборот товарів дозволяється тільки при наявності у постачальника відповідних документів;

- товарно-транспортну накладну;

- інші документи або їх належним чином засвідчені копії, без наявності яких реалізація товару заборонена нормативно-правовими актами України (п.3.5.Договору).

Приймання-передача товару проводиться уповноваженими представниками сторін. Приймання товару по кількості проводиться згідно товаросупровідних документів, по якості - згідно документів, що посвідчують якість товару (п.3.7.Договору).

Ціна на товар встановлюється в національній валюті України - гривнях та вказується у відповідних додатках до договору (п.4.1.Договору).

Відповідно до п.4.3. Договору, загальна сума договору визначається виходячи із загальної вартості товару, що поставлена за цим договором, згідно додатків до договору.

Покупець зобов`язаний здійснювати оплату поставленого товару в строк, що не перевищує 1-го календарного дня з моменту виставлення продавцем рахунку фактури, або з моменту поставки товару, якщо інше не передбачене в підписаних додатках до даного договору на кожну окрему партію товару (п.5.1.Договору).

Оплата поставленого товару здійснюється покупцем у гривнях, шляхом безготівкового банківського переказу грошових коштів на поточний рахунок постачальника (п.5.2.Договору).

Датою оплати товару вважається дата списання грошових коштів з рахунку покупця (п.5.3.Договору).

Сторони домовились, що не пізніше 08 числа місяця, наступного за місяцем в якому здійснена поставка товару, сторони проводять звірку взаєморозрахунків, шляхом підписання відповідного акту (п.5.4.Договору).

Пунктом 7.1. Договору сторони погодили, що кожна із сторін несе відповідальність за збитки, в тому числі неодержані доходи, завдані іншій стороні через недотримання положень цього договору.

За порушення строку поставки, поставку товару не в повному обсязі, постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (що діяла у період, за який сплачується пеня) від вартості непоставленого товару, за кожний день прострочення поставки (п.8.4.Договору).

Договір вступає в силу з моменту його підпис скріплення печатками сторін та діє до 31 грудня 2021 року (п.11.1.Договору).

Як зазначає позивач, 29.09.2020 останнім направлено на адресу відповідача замовлення на поставку покупцю у кількості 24000 кг.

Так, 29.09.2020 Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівнеоптцукор" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Віджи Продакшн" (покупець) було підписано додаток №1 до договору поставки №32417 від 29.09.2020, згідно якого постачальник здійснює поставку покупцю цукру-піску 2-ї категорії у кількості 24000 кг на загальну суму 289 600,00 грн. (надалі - Додаток) (а.с.20 т.1).

Відповідно до п.3 Додатку, загальна вартість товару з ПДВ становить 347520,00 грн.

Пунктом 4. Додатку сторони погодили строк поставки товару (виконання замовлення) - 5 робочих днів від дати отримання замовлення покупця.

Відповідно до п.5 Додатку, оплата поставленого товару здійснюється на основі 100% попередньої оплати по виставленому рахунку-фактурі постачальника.

01.10.2020 відповідачем виставлено позивачу рахунок на оплату №12 за цукор-пісок 2-ї категорії у кількості 24 т на загальну суму 347 520,00 грн. (з ПДВ) (а.с.21 т.1).

На виконання умов договору, позивачем 06.10.2020 перераховано на рахунок відповідача 100% попередньої оплати по виставленому рахунку-фактурі №12 від 01.10.2020, що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням №342 від 06.10.2020 на загальну суму 347 520,00 грн. (а.с.22 т.1).

Проте, як зазначає позивач, відповідач свої зобов`язання за Договором не виконав, товар у встановлений договором строк не поставив.

26.10.2020 позивач звернувся до відповідача з вимогою (вих.№191) про повернення грошових коштів за непоставлену продукцію у розмірі 347 520,00 грн. та відшкодування завданих таким невиконанням збитків (а.с.23-26 т.1).

Як вбачається з матеріалів справи, вищезазначена кореспонденція позивача відповідачем отримана не була (а.с.27 т.1).

Як зазначає представник позивача, позивач неодноразово звертався до відповідача засобами поштового, факсимільного, телефонного зв`язку, електронного листування з вимогою поставити оплачений товар, однак товар позивач так і не отримав, що й стало підставою для звернення позивача з даною позовною заявою до суду.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підстави виникнення цивільних прав та обов`язків виникають з договорів та інші правочинів.

Пунктом 3 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України вcтановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В частині 1 статті 629 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтями 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Приписами частини 1 статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 172 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 2 статті 172 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Пунктом 1 статті 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Пунктом 1 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 662 ЦК України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Частиною 1 статті 663 ЦК України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

В статті 665 ЦК України зазначено, що у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Відповідно до положень ст.693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Як свідчать матеріали справи, позивачем було здійснено 100% попередню оплату товару за Договором 06.10.2020.

При цьому, у відповідності до п.3.1. Договору, відповідач повинен був здійснити поставку товару у строк до 06.10.2020 включно.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч.2 ст.693 ЦК України).

На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця (ч.3 ст.693 ЦК України).

В частині 1 статті 530 ЦК України зазначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

В частині 1 статті 612 ЦК України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до висновку Верховного Суду України від 28 листопада 2011 року по справі №3-127гс11, умовою застосування частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.

Предметом позову у даній справі є саме стягнення попередньої оплати на підставі частини 2 статті 693 ЦК України, оскільки, за твердженням позивача, відповідачем не було поставлено оплачений товар.

Відповідач своїми процесуальними правами не скористався та не надав доказів на підтвердження виконання ним своїх зобов`язань за договором поставки №32417 від 29.09.2020.

Відповідно до висновку Верховного Суду в постанові від 13 травня 2019 року по справі №910/15009/17, оскільки позивач сплатив суму попередньої оплати, а відповідач не передав товар, господарські суди попередніх інстанцій правильно застосували ч.2 ст.693 ЦК України та дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову і повернення позивачу попередньої оплати.

Враховуючи наведені правові норми та зважаючи на встановлені судом обставини справи, беручи до уваги одержання відповідачем попередньої оплати вартості товару, який підлягав поставці позивачу на загальну суму 347 520,00 грн., оскільки відповідачем свого обов`язку за договором поставки №32417 від 29.09.2020 щодо передачі позивачу товару на вказану суму не виконано, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача суми попередньої оплати у розмірі 347 520,00 грн.

Разом з тим, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 598,19 грн.

Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року по справі №3-1462гс16 підкреслив, що платежі встановлені ст.625 ЦК України є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов`язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Також Верховний Суд України відмітив, що ст.617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, а ст.625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов`язання.

Отже, Верховний Суд України розв`язуючи спір застосовує принцип права щодо пріоритету спеціальної норми над загальною.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 3-1195гс16.

14 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17, від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України стягнення 3% річних можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання.

Так, дослідивши матеріали справи, врахувавши встановлений сторонами у договорі поставки строк (робочі дні) на поставку відповідачем продукції, беручи до уваги період прострочення визначений позивачем в позовній заяві, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних з використанням калькулятора "Ліга-Закон" суд встановив, що даний розрахунок є арифметично невірним, а тому суд, здійснивши контррозрахунок, задовольняє позов у цій частині частково, а саме у розмірі 569,70 грн.

Також, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача пені за прострочену заборгованість відповідача у відповідності до договору поставки №32417 від 29.09.2020.

Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Правові наслідки порушення грошового зобов`язання передбачені, зокрема, ст.ст. 549, 611, 625 ЦК України.

За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України, якою передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Разом з тим, умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відповідно до п.4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів від 29.05.2013 №10 даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

В силу приписів статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, сторонами у договорі поставки №32417 від 29.09.2020 погодили, що за порушення строку поставки, поставку товару не в повному обсязі, постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (що діяла у період, за який сплачується пеня) від вартості непоставленого товару, за кожний день прострочення поставки.

Суд, перевіривши надані позивачем до позовної заяви розрахунки пені з використанням калькулятора "Ліга-Закон", врахувавши визначений сторонами у договорі поставки розмір пені, беручи до уваги встановлений сторонами у договорі строк на поставку відповідачем продукції, встановив, що даний розрахунок є арифметично невірним, а тому суд, здійснивши контррозрахунок, задовольняє позов у цій частині частково, а саме у розмірі 2 278,82 грн.

Суд зазначає, що позивачем в своїх розрахунках визначено період нарахування з 06.10.2020 по 26.10.2020. Проте 06.10.2020 є останнім днем для поставки товару відповідачем у відповідності до п.3.1. договору поставки №32417 від 29.09.2020, а отже на цей день не можуть нараховуватися ані 3% річних ані пеня.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, витрати на оплату судового збору, понесені позивачем, підлягають відшкодуванню йому за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених вимог, що складає 5 255,53 грн.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Віджи Продакшн" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнеоптцукор" про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнеоптцукор" (61045, м. Харків, вул. Яроша Отакара, б.18в; код ЄДРПОУ: 43470749) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Віджи Продакшн" (01021, м. Київ, вул. Грушевського, б. 9Б; код ЄДРПОУ: 42602802) заборгованість за договором поставки №32417 від 29.09.2020, а саме: суму основної заборгованості у розмірі 347 520 (триста сорок сім тисяч п`ятсот двадцять) грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 569 (п`ятсот шістдесят дев`ять) грн. 70 коп., пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ у розмірі 2 278 (дві тисячі двісті сімдесят вісім) грн. 82 коп., а також суму сплаченого судового збору за подання позовної заяви у розмірі 5 255 (п`ять тисяч двісті п`ятдесят п`ять) грн. 53 коп.

В іншій частині відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Кодексу.

Повне рішення складено "03" березня 2021 р.

Суддя Т.О. Пономаренко