Постанова

від 23.02.2021 по справі 910/17874/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2021 року

м. Київ

Справа № 910/17874/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

за участю представників:

позивача - Піхотного М. Д.,

відповідача - Тарасенкова В. В.,

третьої особи - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнеспром Інвест"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2020 (судді: Дикунська С. Я. - головуючий, Мальченко А. О., Шаптала Є. Ю.) і рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2020 (суддя Бондарчук В. В.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнеспром Інвест"

до Акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фокс-Трейдінг",

про визнання договору недійсним,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У грудні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнеспром Інвест" (далі - ТОВ "Бізнеспром Інвест") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ "КБ "ПриватБанк") про визнання недійсним договору поруки від 10.11.2016 № 4Ф10157И/П, укладеного між сторонами у справі.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оспорюваний договір поруки укладений під впливом введення в оману з боку відповідача, що є підставою для визнання його недійсним з огляду на положення статті 230 Цивільного кодексу України.

1.2. АТ "КБ "ПриватБанк" у відзиві на позовну заяву, заперечуючи проти її задоволення, наголосило на необґрунтованості та недоведеності заявлених позовних вимог та відсутності правових підстав для їх задоволення.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.07.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2020, у позові відмовлено.

Судові рішення мотивовано недоведенням позивачем наявності обставин (складових), які є підставами для визнання недійсним оспорюваного договору поруки на підставі статті 230 Цивільного кодексу України, зокрема, не доведено, що АТ "КБ "ПриватБанк" повідомляло відомості, які не відповідають дійсності, або що представники банку замовчували обставини, які мали істотне значення для правочину, а також позивач не довів того, що відповідач вчиняв певні винні, навмисні дії, що свідчили би про його намагання запевнити позивача про такі властивості й наслідки спірного договору, які насправді наступити не можуть.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із ухваленими у справі судовими рішеннями, ТОВ "Бізнеспром Інвест" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову та рішення у справі, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження судових рішень посиланням на пункти 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник вважає, що суди не врахували висновку щодо застосування положень статті 236 Господарського процесуального кодексу України у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 21.07.2020 у справі № 910/18007/19; необґрунтовано відхилили клопотання позивача про витребування доказів, які мають значення для правильного вирішення спору і які позивач не міг отримати самостійно, що є порушенням статті 236 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник також наголошує на відсутності висновку щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах та при цьому посилається на неправильне застосування судами статті 230 Цивільного кодексу України. На думку скаржника, норма статті 230 Цивільного кодексу України була застосована судами з посиланням на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі № 910/9879/18 безпідставно, оскільки обставини зазначеної справи та справи № 910/17874/19 не є подібними.

3.2. АТ "КБ "ПриватБанк" у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити у її задоволенні з підстав недоведеності порушення судами норм матеріального та процесуального права та недоведеності наявності підстав для визнання оспорюваного договору недійсним на підставі статті 230 Цивільного кодексу України.

4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши в межах заявлених вимог наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення на них, викладені у відзиві на касаційну скаргу, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ТОВ "Бізнеспром Інвест", відкрите в частині підстав, передбачених у пунктах 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно закрити, а касаційну скаргу в частині підстави, передбаченої у пункті 4 цієї норми, - залишити без задоволення з таких підстав.

4.2. Як установили господарські суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, 10.11.2016 між Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ "КБ "ПриватБанк"), найменування якого змінено на АТ "КБ "ПриватБанк" (банк), та ТОВ "Бізнеспром Інвест" (позичальник) укладено кредитний договір № 4Б16116Г, відповідно до якого позивачу встановлено ліміт кредитного договору 4 700 000 000,00 грн та надано кредит в розмірі 4 502 716 820,00 грн.

Водночас 10.11.2016 між ТОВ "Бізнеспром Інвест" (поручитель) та ПАТ "КБ "ПриватБанк" (кредитор) укладено такі договори поруки:

- договір поруки № 4А12046И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Адіоніс" зобов`язань за кредитними договорами від 09.02.2012 № 4А12046И, від 17.05.2013 № 4А13314И, від 17.02.2014 № 4А14170И, від 12.02.2015 № 4А15034И;

- договір поруки № 4Б15036И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Бієнга" зобов`язань за кредитними договорами від 12.02.2015 № 4Б15036И, від 12.03.2015 № 4Б15069И, від 27.04.2016 № 4Б16012Д;

- договір поруки № 4Г13382И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Гардера" зобов`язань за кредитними договорами від 18.06.2013 № 4Г13382И, від 19.02.2014 № 4Г14178И, від 20.02.2014 № 4Г14177И, від 22.01.2015 № 4Г15023И, від 23.01.2015 № 4Г15024И;

- договір поруки № 4П13716И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Поляріс М" зобов`язань за кредитними договорами від 11.11.2013 № 4П13716И, від 13.11.2013 № 4П13725Д, від 18.11.2013 № 4П13726Д, від 13.10.2014 № 4П14326И, від 28.04.2016 № 4П16024Д;

- договір поруки № 4Ф10157И/П (оспорюваний договір), предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Фокс-Трейдінг" зобов`язань за кредитними договорами від 02.08.2010 № 4Ф10157И, від 12.02.2014 № 4Ф14208И.

За змістом пункту 2 оспорюваного договору поруки № 4Ф10157И/П поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитним договором із повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору.

У пункті 3 цього договору поруки зазначено, що поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений.

У випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору (пункт 4 договору поруки).

Згідно з пунктом 5 договору поруки у випадку невиконання боржником пункту 1 цього договору кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання.

У пункті 6 спірного договору поруки передбачено, що поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної у пункті 5 цього договору.

За змістом пункту 7 договору поруки у випадку порушення поручителем зобов`язання, передбаченого у пункті 6 цього договору, кредитор та поручитель дійшли згоди, що кредитор має право в рахунок погашення боргу за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунках у ПАТ "КБ "ПриватБанк". Договірне списання грошових коштів згідно з умовами цього пункту оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті "призначення платежу" якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору.

Згідно з пунктом 8 договору поруки до поручителя, що виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору(ах) застави (іпотеки), укладеними в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

За змістом пункту 10 договору поруки визначено, що кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п`яти) робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов`язань за цим договором (пункт 11 договору поруки).

В пункті 14 договору поруки сторони погодили, що дострокове розірвання цього договору здійснюється за письмовою згодою сторін.

4.3. Звертаючись із позовом до суду у цій справі як на підставу для визнання недійсним договору поруки від 10.11.2016, позивач посилався на те, що такий договір укладено з порушенням чинного законодавства, а саме - його укладено під впливом введення в оману, що тягне за собою визнання недійсним такого договору на підставі частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України.

За твердженням позивача, відповідач як недобросовісна сторона правочину навмисно, з метою виконання плану трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля АТ "КБ "ПриватБанк", ініційованої Національним банком України, увів в оману позивача про існування у відповідача договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями попередніх боржників, у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукав позивача до укладення з відповідачем, пов`язаних між собою, кредитного договору від 10.11.2016 та оспорюваного договору поруки. Позивач зазначав, що з метою виконання зобов`язань за договорами поруки сплачував АТ "КБ "ПриватБанк" грошові кошти в рахунок погашення заборгованості божників за кредитними договорами, у тому числі ТОВ "Фокс-Трейдінг"; акцентував увагу на невиконанні відповідачем умов пунктів 8, 10 договору поруки, що свідчить про те, що відповідач не мав на меті передавати позивачеві документи, що підтверджували наявність забезпечення зобов`язань попередніх боржників у виді цінних для позивача активів; вважав, що відповідач використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти кредитний договір та оспорюваний договір поруки з метою реалізації плану трансформації та ввів позивача в оману щодо істотних умов договору (якби позивач знав про відсутність забезпечення, він не уклав би з відповідачем оспорюваний договір).

4.4. Згідно із частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Підставою для визнання недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

У частинах 1- 3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Водночас за змістом частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина 1 статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно із частиною 1 статті 229 Цивільного кодексу України істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Саме із такого розуміння положень наведеного законодавства виходили суди попередніх інстанцій під час вирішення цього спору.

4.5. Попередні судові інстанції, дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, надавши оцінку доводам та аргументам обох сторін, урахувавши наведені положення законодавства, визнали недоведеними позивачем належними та допустимими доказами наявність обставин (складових), які є підставами для визнання недійсним оспорюваного договору поруки на підставі статті 230 Цивільного кодексу України, зазначивши, зокрема, що позивач не довів того, що АТ "КБ "ПриватБанк" повідомляло відомості, які не відповідають дійсності, або що представники банку замовчували обставини, що мали істотне значення для правочину (відсутність забезпечення виконання зобов`язань позичальника); позивач не довів, що відповідач вчиняв певні винні, навмисні дії, що свідчили би про його намагання запевнити позивача про такі властивості й наслідки укладення договору, які насправді настати не можуть.

Під час вирішення цього спору господарські суди попередніх інстанцій також установили, що відповідно до протоколу від 07.11.2016 № 03/16 загальних зборів учасників ТОВ "Бізнеспром Інвест", а саме щодо першого питання порядку денного було вирішено укласти кредитний договір з ПАТ "КБ "ПриватБанк" на суму 4 700 000 000,00 грн. Жодних посилань/згадувань/рішень щодо необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у виді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого як забезпечення за "старими" кредитами, в зазначеному протоколі немає, так само, як і відсутні будь-які згадки і дані щодо такого майна (його оцінки, наявності тощо) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфеля банку. Згідно з техніко-економічним обґрунтуванням повернення кредитних коштів від 08.11.2016 та заявкою на отримання кредиту від цієї ж дати метою кредитування позивач зазначив фінансування поточної діяльності. Жодних посилань на трансформацію/майно/забезпечення за "старими" кредитами зазначені документи не містять, так само як і не містять і посилань на договори поруки, які позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку (в тому числі за оспорюваним договором). За змістом пункту А.2 кредитного договору від 10.11.2016 № 4 Б16116Г ціллю кредитування зазначено фінансування поточної діяльності. Жоден пункт кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки та щодо інших обставин, на які позивач посилається на обґрунтування свого позову.

Отже, суди дійшли висновку, що кредитний договір було укладено виключно для фінансування поточної діяльності позивача та відхилили за необґрунтованістю твердження позивача про те, що укладення кредитного договору та договору поруки було спрямовано на отримання прибутку.

4.6. Як уже зазначалося, позивач не погодився з ухваленими у справі постановою та рішенням господарських судів попередніх інстанцій про відмову у позові, та оскаржив їх до суду касаційної інстанції.

4.7. Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

4.8. Як уже зазначалося, однією з підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі є, зокрема, пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах), проте такі обставини у наведеному випадку не підтвердилися, тому Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для закриття касаційного провадження у цій справі, відкритого на підставі зазначеного пункту, з огляду на таке.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

Велика Палата Верховного Суду виходить із того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. При цьому зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 у справі № 925/3/7, пункт 40 постанови від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16).

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).

4.9. Під час касаційного провадження у цій справі було з`ясовано, що Верховний Суд у касаційному порядку переглядав справу № 910/60/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк-Сіті" (далі - ТОВ "Лайк-Сіті") до АТ "КБ "ПриватБанк", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Тенак" (далі - ТОВ "Тенак"), про визнання недійсним договору поруки № 4Т13585И/П, укладеного 08.11.2016 між ТОВ "Лайк-Сіті" та АТ "КБ "ПриватБанк".

Звертаючись з позовом про визнання недійсним договору поруки від 08.11.2016 № 4Т13585И/П у справі № 910/60/20, ТОВ "Лайк-Сіті" стверджувало, що оспорюваний договір поруки укладений позивачем під впливом обману, у зв`язку з чим наявні підстави для визнання його недійсним згідно зі статтею 230 Цивільного кодексу України. ТОВ "Лайк-Сіті" також посилалось на те, що відповідач як недобросовісна сторона правочину навмисно, з метою виконання плану трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля ПАТ "КБ "ПриватБанк", ініційованої Національним банком України, увів в оману ТОВ "Лайк-Сіті" про існування у відповідача договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями попередніх боржників (зокрема ТОВ "Тенак"), у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукав позивача до укладення з відповідачем кредитного договору та договору поруки. Позивач, окрім того, зазначав, що відповідач не виконує умови пунктів 8, 10 договору поруки, що свідчить про те, що останній не мав на меті передавати позивачу документи, що підтверджували наявність забезпечення зобов`язань попередніх боржників у виді цінних для позивача активів; вважає, що відповідач використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти кредитний договір та договір поруки з метою реалізації зазначеного плану трансформації та ввів позивача в оману щодо істотних умов договору.

У ході розгляду справи № 910/60/20 суди установили, що рішенням загальних зборів ТОВ "Лайк-Сіті", оформленим протоколом від 30.10.2016 № 30/10/2016-1, вирішено укласти з АТ "КБ "ПриватБанк" кредитний договір; із техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 24.10.2016, заявки на отримання кредиту від 24.10.2016 вбачається, що метою кредитування та цільовим призначенням позики є фінансування поточної діяльності підприємства. При цьому заявка на отримання кредиту від 24.10.2016 не містить посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами, на договори поруки, які позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку (в тому числі за оспорюваним договором); жоден пункт кредитного договору від 31.10.2016 № 4Л16028Г не містить умов про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки від 08.11.2016 № 4Т13585И/П; позивачем не доведено, що представники АТ "КБ "ПриватБанк" повідомляли позивачу відомості, які не відповідають дійсності або що представники банку замовчували обставини, що мали істотне значення для правочину (відсутність забезпечення виконання зобов`язань позичальника за відповідними кредитними договорами); недоведення позивачем вчинення відповідачем винних, навмисних дій, які свідчили про намагання останнього запевнити позивача про такі наслідки договору поруки від 08.11.2016 № 4Т13585И/П, які насправді настати не можуть.

Враховуючи встановлені обставини та застосовуючи до них положення статті 230 Цивільного кодексу України, господарські суди у справі № 910/60/20 відмовили у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору поруки. Судові рішення у справі № 910/60/20 були залишені без змін постановою Верховного Суду від 02.12.2020.

Зважаючи на викладене, правовідносини у справі № 910/17874/19, що розглядається Верховним Судом, та у справі № 910/60/20 є подібними у розумінні критеріїв подібності.

Переглядаючи судові рішення у справі № 910/60/20 у касаційному порядку, зокрема в частині дотримання судами попередніх інстанцій положень статті 230 Цивільного кодексу України, Верховний Суд наголосив, що у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статті 230 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем факту обману. Під обманом необхідно розуміти умисне введення в оману особу, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину. Отже, обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. Водночас наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману (позивач). Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Наведене свідчить про наявність висновку Верховного Суду щодо застосування положень статті 230 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах і здійснене судами першої та апеляційної інстанцій у справі № 910/17874/19 правозастосування повністю відповідає такому висновку.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд, зокрема, в постановах від 09.02.2021 у справі № 910/18850/19, від 26.01.2021 у справі № 910/17877/19.

4.10. Водночас колегія суддів суду касаційної інстанції відхиляє доводи скаржника, наведені у касаційній скарзі у справі № 910/17874/19, що розглядається, стосовно того, що норма статті 230 Цивільного кодексу України була застосована судами з посиланням на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі № 910/9879/18, безпідставно, оскільки обставини зазначеної справи та справи № 910/17874/19 не є подібними з огляду на суб`єкта, який вчиняв дії, спрямовані на введення в оману, а також враховуючи, що обставини, які підлягають доказуванню у цій справі, захищені статтею 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність", позаяк зазначені правові висновки Верховного Суду у справі № 910/9879/18 стосуються загальних визначень щодо правової природи дій, спрямованих на введення сторони зобов`язання в оману, предмета доказування у таких спорах та особи, яка повинна довести зазначені обставини, і такі висновки застосовуються судами залежно від фактичних обставин справи, встановлених у кожному конкретному спорі. При цьому аналіз змісту доводів скаржника про безпідставність посилання судів попередніх інстанцій на правову позицію Верховного Суду від 25.07.2019 у справі № 910/9879/18 свідчить, що фактично позивач не згоден не з правовою позицією, викладеною у зазначеній постанові, а з наданою судами першої та апеляційної інстанцій оцінкою обставин справи № 910/17874/19 щодо недоведеності позивачем факту введення його в оману, адже судові рішення у справі про відмову в позові обґрунтовані саме цими обставинами. Отже, наведені доводи скаржника спрямовані на переоцінку доказів з метою встановлення інших фактичних обставин справи, що знаходиться поза межами встановленої законом компетенції Верховного Суду.

Зважаючи на викладене, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження, відкритого з підстави, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на положення пункту 4 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України.

4.11. Поза тим, касаційне провадження у справі № 910/17874/19 було відкрито також на підставі пунктів 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, і з цього приводу колегія суддів зазначає таке.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Як уже зазначалося, скаржник у касаційній скарзі посилався на неврахування судами висновку щодо застосування положень статті 236 Господарського процесуального кодексу України у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 21.07.2020 у справі № 910/18007/19. Проте такі доводи колегія суддів відхиляє, оскільки, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій у справі № 910/18007/19 та передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд виходив виключно з обставин порушення судами норм процесуального права (статей 236, 238 Господарського процесуального кодексу України), які полягали у відсутності розгляду та необґрунтованому залишенні без будь-якого належного процесуального реагування конкретних і доречних клопотань позивача про витребування доказу (належним чином посвідченої копії рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 № 323/БТ), який (доказ) заявник з об`єктивних причин не міг одержати самостійно, а також клопотання позивача про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Натомість у справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій надали оцінку клопотанню позивача про витребування доказів. Як свідчать матеріали справи, місцевий господарський суд, розглянувши клопотання позивача про витребування доказів у підготовчому засіданні 11.06.2020, відмовив у його задоволенні з огляду на необґрунтованість цього клопотання та невідповідність його положенням статей 80, 81 Господарського процесуального кодексу України; суд під час вирішення спору у цій справі встановив, що у матеріалах справи наявні всі необхідні докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування у цій справі. Водночас, переглядаючи рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд погодився з висновками місцевого господарського суду про відмову в задоволенні клопотання позивача про витребування у банку доказів, в мотивуванні чого зазначив, що позивач не обґрунтував, яким чином ці докази можуть підтвердити твердження позивача щодо введення його в оману відповідно до статті 230 Цивільного кодексу України. Суд апеляційної інстанції також зазначив, що такий доказ, зокрема, як рішення Правління Національного Банку України від 05.10.2016 № 323-рш/БТ, не є необхідним в контексті заявлених позовних вимог.

Отже, висновки у справах № 910/18007/19 та № 910/17874/19 щодо застосування процесуальних норм права зроблені Верховним Судом за різних, встановлених судами, обставин під час розгляду клопотання про витребування доказів, що виключає подібність правовідносин у справі, на яку посилається скаржник, та у цій справі. Відповідно підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу, не знайшла підтвердження.

Водночас, зважаючи на викладене, а також те, що висновки судів попередніх інстанцій, викладені в оскаржених судових рішеннях, відповідають матеріалам цієї справи, обставинам спору та нормам процесуального законодавства, колегія суддів суду касаційної інстанції відхиляє доводи, наведені у касаційній скарзі, стосовно необґрунтованого відхилення судами клопотання позивача про витребування доказів.

Оскільки під час здійснення касаційного провадження у цій справі з підстави касаційного оскарження, визначеної у пункті 4 частини 2 статті 297 Господарського процесуального кодексу України, Верховним Судом не було встановлено допущених судами порушень норм процесуального права з наведених у касаційній скарзі мотивів, то і підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень у касаційного суду із наведеної підстави немає.

4.12. Відповідно до положень статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

4.13. Ураховуючи, що Верховний Суд з підстав касаційного оскарження, визначених у пунктах 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про закриття касаційного провадження, а з підстави, визначеної у пункті 4 частини 2 статті 287 цього Кодексу, - про залишення оскаржуваних судових рішень без змін, судові витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційне провадження у справі № 910/17874/19 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнеспром Інвест", відкрите в частині підстав, передбачених у пунктах 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнеспром Інвест" в частині підстави, передбаченої у пункті 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2020 і рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2020 у справі № 910/17874/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак