Постанова

від 02.03.2021 по справі 160/6960/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

02 березня 2021 року м. Дніпросправа № 160/6960/20

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),

суддів: Головко О.В., Суховарова А.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2020 року (головуючий суддя Лозицька І.О.) у справі № 160/6960/20 за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Селянського (фермерського) господарства Антоненко В.П. про стягнення адміністративного-господарських санкцій, -

ВСТАНОВИВ:

Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом до Селянського (фермерського) господарства Антоненко В.П. , в якому просило стягнути з відповідача на користь держави в особі позивача суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2019 рік у розмірі 67675 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач у 2019 році не забезпечив та не здійснив працевлаштування інвалідів у відповідній кількості, а саме: не забезпечив працевлаштування осіб з інвалідністю у кількості 1 особи, внаслідок чого, відповідач повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 67675 грн. У добровільному порядку означена сума відповідачем не сплачена. Несплата відповідачем адміністративно-господарських санкцій до Державного бюджету України завдає значної шкоди державним інтересам, не дозволяє в повній мірі створити особам з інвалідністю необхідні умови, які дають можливість вести повноцінний спосіб життя у зв`язку з чим, позивач просить стягнути зазначену суму боргу з відповідача у судовому порядку.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.09.2020 в задоволенні позову відмовлено.

Суд дійшов висновку, що відповідачем були виконані вимоги Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні щодо вжиття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 році.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Скаржник зазначає, що з огляду на положення ст.20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів України сплата передбачених адміністративно-господарських санкцій за невиконання передбаченого ст. 19 цього Закону нормативу робочих місць для працевлаштування інваліді, не ставиться законодавцем в залежність від того, чи вживав роботодавець необхідних, передбачених законодавством, заходів щодо працевлаштування інваліда.

Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження відповідно до приписів статті 311 КАС України.

Перевіривши рішення суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Селянське (фермерське) господарство Антоненко В.П. (код ЄДРПОУ 21925452) перебуває на обліку у Дніпропетровському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів.

Відповідно до Звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2019 рік №7648/03-07 від 28.02.2020 року за формою 10-ПІ, затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007 року №42 та розрахунку суми позову щодо стягнення адміністративно-господарських санкцій, позивач зазначає, що за наявне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайнятого особою з інвалідністю у 2019 році, відповідач мав сплатити суму адміністративно-господарських санкцій у розмірі 67675 грн. (за 1 особу).

У зв`язку з тим, що відповідачем самостійно не нарахована та не сплачена сума адміністративно-господарських санкцій у розмірі 67675 грн. утворилася заборгованість на зазначену суму.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем у повному обсязі виконано покладений на нього обов`язок щодо працевлаштування інвалідів, дотримано існуючі правила здійснення господарської діяльності щодо забезпечення працевлаштування інвалідів та вжито всіх можливих заходів, спрямованих на забезпечення працевлаштування інвалідів.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами по справі врегульовано нормами Закону України Про зайнятість населення від 05.07.2012 №5067-VI; Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні від 21.03.1991 №875-XII; Постанови Кабінету Міністрів України Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні від 31.01.2007 року №70.

Відповідно до частини 1 статті 19 Закону № 875-ХІІ (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

При цьому, частиною 2 статті 19 Закону 875-XII зобов`язано підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, самостійно розраховувати кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та забезпечувати працевлаштування інвалідів.

З огляду на вищезазначене, законодавством України передбачено гарантії соціального захисту інвалідів шляхом встановлення особливих вимог щодо організації робочого місця інваліда та покладення на підприємства обов`язку забезпечувати для інвалідів належні та безпечні умови праці з урахуванням медичних показань, але без встановлення для підприємств жодних обмежень щодо обов`язку працевлаштування інвалідів.

Відповідно до пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування , затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 70 від 31.01.2007 року інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Згідно з частиною 3 статті 18-1 Закону №875-XII, державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендації МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів зазначає про те, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на державну службу зайнятості.

Проте на підприємство покладається обов`язок створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 50 Закону № 5067 роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

Таким чином, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до частини 1 статті 20 Закону України №875-ХІІ, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Однак, адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов`язковим платежем), обов`язкова сплата яких передбачена Конституцією України та іншими законами України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення.

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Судом встановлено та підтвердженого матеріалами справи, що Селянським (фермерським) господарством Антоненко В.П. 06.09.2018 було подано до Дніпровського міського центру зайнятості звіти згідно форми №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) , у тому числі про наявність вакансії для осіб з інвалідністю, зокрема, на вакансію юриста у кількості 1 вакансії.

Як свідчать матеріали справи, відповідачем було надано до Криворізького міськрайонного центру зайнятості листи-підтвердження від 18.01.2019, 08.02.2019, 28.03.2019, 28.04.2019, 17.05.2019, 20.06.2019, 17.07.2019, 08.08.2019, 17.09.2019, 17.10.2019, 18.11.2019, 17.12.2019, яким підтверджено вакансію на посаду юриста, для інваліда з професійною кваліфікацією Правознавство .

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем вчинено усіх залежних від нього заходів для виконання нормативу з працевлаштування інвалідів.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів того, що центром зайнятості направлялися особи з інвалідністю для працевлаштування на підприємство відповідача, а також такі особи безпосередньо зверталися до відповідача для працевлаштування.

Доказів відмови у працевлаштуванні відповідачем осіб з інвалідністю матеріали справи, також, не містять.

Проаналізувавши вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідач у 2019 році вжив усіх необхідних заходів для недопущення порушення, а факт не працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць для даної категорії громадян, у зв`язку з їх відсутністю, не може слугувати підставою для накладення адміністративно-господарських санкцій, за відсутності вини останнього.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що нарахування адміністративно-господарських санкцій за незайняті інвалідами робочі місця є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення. Такі санкції не можуть застосовуватися у разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, якщо при цьому суб`єкт господарювання вжив усіх передбачених Законом України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні заходів для працевлаштування останніх, тобто коли у його діях відсутній склад правопорушення.

З огляду на вищезазначене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем виконаний обов`язок, передбачений нормами чинного законодавства, зі створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, відповідно, в діях відповідача відсутній склад правопорушення, що обумовлює відсутність підстав для стягнення адміністративно-господарських санкцій.

Таким чином, роботодавець вжив усіх необхідних заходів для недопущення порушення, а сам факт не працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць для даної категорії громадян, не може слугувати підставою для накладення адміністративно-господарських санкцій, підставою для застосування яких є наявність вини юридичної особи.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції повно встановлено обставини, що мають значення для справи та правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 316, 321,322, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий - суддя Т.І. Ясенова

суддя О.В. Головко

суддя А.В. Суховаров