Вирок

від 14.01.2021 по справі 753/16139/20

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/16139/20

провадження № 1-кп/753/894/21

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" січня 2021 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

при секретарі ОСОБА_2 ,

провівши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м.Києві судовий розгляд по кримінальному провадженню по обвинуваченню

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт Стеблів Корсунь-Шевченківського району Черкаської області, громадянина України, який не працює, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимий в силу ст. 89 КК України,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України,

сторони провадження:

прокурор ОСОБА_4 ,

обвинувачений ОСОБА_3 ,

захисник ОСОБА_5 ,

представник потерпілого ОСОБА_6 ,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 , у часовий період з червня 2019 року (більш точної дати в ході досудового розслідування не встановлено) по теперішній час, переслідуючи корисливий мотив самовільно зайняв земельну ділянку площею 0,0238 га за адресою: АДРЕСА_3 , (кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:90:139:0002, яка перебуває у власності територіальної громади міста Києва), шляхом розміщення на ній тимчасової споруди (павільйону ТС), літнього майданчику за для подальшої передачі у платне користування без права викупу тимчасової споруди для обслуговування і належного функціонування закладу громадського харчування «BBQ HОUSE».

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19.06.2003 зі змінами від 15.04.2008, самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

До того ж згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 125, 126 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою (державного акту), та його держаної реєстрації, а право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його держаної реєстрації. До отримання зазначених документів майбутній власник має дотримуватись установленого законом порядку.

Листом Державного комітету України земельних ресурсів № 14-17-1/12991 від 11.11.2008 роз`яснено, що використання земельної ділянки на підставі будь-яких рішень, крім як рішення компетентного органу про надання ділянки в користування або у власність, слід визначати як самовільне зайняття земельної ділянки. Чинним законодавством встановлено, що земля може правомірно використовуватись на підставі правовстановлюючих документів:

1) державний акт на право власності (виданий до 01.01.2013) або свідоцтво на право власності (видане після 01.01.2013);

2) договір оренди землі, зареєстрований державним органом земельних ресурсів до 01.01.2013, або право користування за яким зареєстровано реєстраційною службою після 01.01.2013;

3) державний акт постійного користування,

4) договори суперфіції, емфітевзису, сервітуту.

Згідно з актом обстеження земельної ділянки №20-0574-02 від 28.09.2020 проведеного спеціалістами Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) встановлено, що за поданням Департаменту земельних ресурсів рішення про передачу земельної ділянки в користування (власність) Київська міська рада не приймала, в міському земельному кадастрі інформація щодо державної реєстрації речових прав на вказану земельну ділянку відсутня.

Під час обстеження встановлено, що земельна ділянка орієнтовною площею 0,0238 га самовільно зайнята ОСОБА_3 та використовується ФОП « ОСОБА_7 ) для функціонування закладу громадського харчування «BBQ HОUSE».

Таким чином, ОСОБА_3 з метою подальшої передачі у платне користування без права викупу тимчасової споруди для обслуговування і належного функціонування закладу громадського харчування, за відсутності будь-яких правовстановлюючих документів, самовільно зайняв частину земельної ділянки площею 0,0238 га по АДРЕСА_3 , шляхом розміщення на ній тимчасової споруди (павільйону ТС), літнього майданчику, порушив права власника земельної ділянки та унеможливив її використання останнім, чим заподіяв матеріального збитку на суму 1 100 421 грн. 56 коп. а відтак завдав значну шкоду власнику земельної ділянки.

Враховуючи викладене, ОСОБА_3 , у часовий період з червня 2019 року (більш точної дати в ході досудового розслідування не встановлено) по теперішній час, самовільно зайняв земельну ділянку площею 0,0238 га за адресою: АДРЕСА_3 , заподіявши матеріального збитку територіальній громаді м. Києва на суму 1 100 421 грн. 56 коп., яка у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Таким чином, ОСОБА_3 , своїми умисними діями здійснив самовільне зайняття земельної ділянки, яким завдано значної шкоди її власнику, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 197-1 КК України.

30.09.2020 року між прокурором Київської місцевої прокуратури № 2 ОСОБА_4 та підозрюваним ОСОБА_3 , за участі захисника ОСОБА_5 та згодою на укладення угоди представника потерпілого ОСОБА_6 , укладено угоду про визнання винуватості.

Згідно з даною угодою Сторони угоди про визнання винуватості підтвердили, що її укладення є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.

Прокурором враховано обставини, передбачені ст. 470 КПК України, а саме: ступінь та характер сприяння підозрюваного у проведенні кримінального провадження; характер і тяжкість обвинувачення; наявність суспільного інтересу в забезпеченні швидкого досудового розслідування і судового провадження, викритті більшої кількості кримінальних правопорушень та осіб, причетних до їх вчинення; наявність суспільного інтересу в запобіганні, виявленні чи припиненні більшої кількості кримінальних правопорушень або інших більш тяжких кримінальних правопорушень.

При узгодженні покарання враховано тяжкість вчиненого ОСОБА_3 злочину, особу обвинуваченого, обставини, що пом`якшують покарання, а саме: визнання вини, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, відсутність обставин, що обтяжують покарання та інші вимоги ст. 65 КК України.

Сторони даної угоди узгодили покарання, яке має понести ОСОБА_3 за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України у вигляді штрафу у розмірі двохсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Згідно тексту угоди на ОСОБА_3 покладено обов`язки:

- беззастережно визнати обвинувачення в обсязі підозри у судовому засіданні;

- беззастережно визнати цивільний позов та повернути Київській міській раді (ЄДРПОУ 22883141, м. Київ, вул. Хрещатик, 36) земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:139:0002, загальною площею 0,0238 га, привівши земельну ділянку у придатний для використання за цільовим призначенням стан шляхом звільнення її від розміщеній на ній тимчасової споруди (павільйону ТС), літнього майданчику у строк за власний рахунок, протягом 1 місяця від дати набрання законної сили рішенням суду. Факт належного виконання вказаного зобов`язання підтверджується укладанням з уповноваженим органом Київської міської ради Акту приймання-передачі земельної ділянки. Акт приймання-передачі земельної ділянки вважається прийнятим у разі відсутності у ньому письмових зауважень з боку уповноваженого органу Київської міської ради до ОСОБА_3 .

В угоді передбачені наслідки її укладення, затвердження та невиконання, зокрема, що для сторін є обмеження їх права оскарження вироку згідно з положеннями ст.ст. 394, 424 КПК України, а для підозрюваного також його відмова від здійснення прав, передбачених абзацами 1, 4, п.1 ч.4 ст. 474 КПК України, які роз`ясненні підозрюваному ОСОБА_3 .

ОСОБА_3 розуміє, що умисне невиконання угоди є підставою для притягнення його до кримінальної відповідальності передбаченої ст. 389-1 КК України.

Представник потерпілого ОСОБА_6 з даною угодою між прокурором та підозрюваним про визнання винуватості ознайомлені та надав письмову згоду на її укладення.

Розглядаючи питання про можливість затвердження даної угоди при визнання винуватості, суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог ст.ст. 468, 469 КПК України у кримінальному провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості, тяжких злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам, може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості. При цьому укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні щодо кримінальних правопорушень, внаслідок яких шкода завдана державним чи суспільним інтересам або правам та інтересам окремих осіб, у яких беруть участь потерпілий або потерпілі також допускається в разі надання всіма потерпілими письмової згоди прокурору на укладення ними угоди.

В судовому засіданні прокурор, вважав, що при укладенні даної угоди дотриманні вимоги кримінально-процесуального та кримінального кодексів України, просив угоду затвердити і призначити обвинуваченому ОСОБА_3 узгоджену в угоді міру покарання та задовольнити пред`явлений до ОСОБА_3 цивільний позов. Передбачені законом наслідки укладення, затвердження та невиконання обвинуваченим угоди він розуміє.

Захисник вважав, що при укладенні угоди дотриманні вимоги закону та просив її затвердити.

Обвинувачений ОСОБА_3 в судовому засіданні просив вказану угоду затвердити і призначити узгоджену в ній міру покарання. При цьому ОСОБА_3 беззастережно визнав себе винуватим у вчиненні злочинів в обсязі обвинувачення, дав згоду на застосування узгодженого виду та розміру покарання, а також інших заходів у разі затвердження угоди, заявивши, що здатен реально виконати взяті на себе відповідно до угоди зобов`язання, визнав пред`явлений до нього цивільний позов.

Представник потерпілого просив затвердити угоду та задовольнити цивільний позов.

Кримінальне правопорушення, у вчиненні якого ОСОБА_3 беззастережно визнав себе винуватим, згідно ст. 12 КК України є кримінальним проступком, від якого потерпілим є держава.

В судовому засіданні судом встановлено, що представником потерпілого надано письмову згоду прокурору на укладення угоди про визнання винуватості між ОСОБА_3 та прокурором. Представник потерпілого не заперечував проти затвердження угоди про визнання винуватості.

Суд шляхом опитування сторін кримінального провадження переконався, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дій будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді. При цьому судом з`ясовано, що ОСОБА_3 повністю усвідомлює зміст укладеної з прокурором угоди про визнання винуватості, характер обвинувачення, щодо якого визнає себе винуватим, цілком розуміє свої права, визначені п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК України, а також наслідки укладення, затвердження даної угоди, передбачені ч.2 ст.473 КПК України та наслідки її невиконання, передбачені ст. 476 КПК України.

Враховуючи викладене, оскільки умови угоди про визнання винуватості між прокурором ОСОБА_4 та обвинуваченим ОСОБА_3 відповідають вимогами КПК та КК України, суд дійшов висновку про наявність підстав для затвердження цієї угоди.

Цивільний позов у даному кримінальному провадженні підлягає задоволенню.

Речові докази відсутні.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_3 не обирався.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 373, 374, 475 КПК України, суд

у х в а л и в:

Затвердити угоду від 30.09.2020 року про визнання винуватості між прокурором Київської місцевої прокуратури № 2 ОСОБА_4 та підозрюваним ОСОБА_3 .

ОСОБА_3 визнати винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України та призначити йому узгоджене сторонами угоди про визнання винуватості покарання у вигляді штрафу у розмірі двохсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Цивільний позов Київської місцевої прокуратури № 2 до ОСОБА_3 задовольнити. Зобов`язати ОСОБА_3 повернути Київській міській раді (ЄДРПОУ 22883141, м. Київ, вул. Хрещатик, 36) земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:139:0002, загальною площею 0,0238 га, привівши земельну ділянку у придатний для використання за цільовим призначенням стан шляхом звільнення її від розміщеній на ній тимчасової споруди (павільйону ТС), літнього майданчику у строк за власний рахунок, протягом 1 місяця від дати набрання законної сили рішенням суду.

Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст. 394 КПК України, до Київського апеляційного суду через Дарницький районний суд м. Києва шляхом подачі апеляції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.

Суддя: