Рішення

від 03.03.2021 по справі 904/6766/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.03.2021м. ДніпроСправа № 904/6766/20

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу

за позовом Фізичної особи-підприємця Шевченка Володимира Сергійовича (м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Днепр" (м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за договором поставки № 010216 від 01.02.2016 у загальному розмірі 28 541 грн. 05 коп.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Шевченко Володимир Сергійович (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Днепр" (далі - відповідач) заборгованість за договором поставки № 010216 від 01.02.2016 у загальному розмірі 28 541 грн. 05 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 22 530 грн. 00 коп. - основний борг;

- 4 660 грн. 32 коп. - пеня;

- 589 грн. 73 коп. - інфляційні втрати;

- 761 грн. 00 коп. - 3% річних.

Також позивач просить суд стягнути витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 102 грн. 00 коп. та витрати на професійну правничу допомогу, які позивач поніс та очікує понести у зв`язку з розглядом справи у розмірі 3 000 грн. 00 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем (покупцем) зобов`язань за договором поставки № 010216 від 01.02.2016 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений позивачем в період з 27.09.2019 по 21.10.2019 товар, внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 22 530 грн. 00 коп. За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 6.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 25.10.2019 по 09.12.2020 в сумі 4 660 грн. 32 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з листопада 2019 року по жовтень 2020 року у сумі 589 грн. 73 коп., а також 3% річних за період прострочення з 25.10.2019 по 09.12.2020 в сумі 761 грн. 00 коп.

Ухвалою суду від 16.12.2020 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. суду 7275/21 від 11.02.2021), в якому він проти задоволення позовних вимог заперечує у повному обсязі, посилаючись на таке:

- в обґрунтування заявлених позовних вимог позивач надає до суду сумнівну копію договору поставки, в якій неможливо розібрати дійсну наявність підписів та печаток сторін;

- реквізити та підписи сторін під договором викладені на окремій сторінці, що є неприпустимим, адже перед сторінкою з реквізитами можна дописати додаткові умови, не узгоджені з іншою стороною договору;

- зі змісту самого тексту договору поставки, наданого позивачем до суду, вбачається, що даний договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін (пункт 8.1. договору). В свою чергу, пункт 11.12. договору визначає, що кожна сторінка цього договору підписується повноважними представника кожної із сторін. Сторони погоджуються з тим, що сторінка цього договору, яка не має підписів уповноважених представників сторін є недійсною та не може бути підставою для встановлення яких-небудь прав та обов`язків для сторін по цьому договору;

- враховуючи вищенаведене та той факт, що між позивачем та відповідачем даний договір не узгоджувався, можна вважати договір поставки № 010216 від 01.02.2016 неукладеним;

- в обґрунтування заявлених позовних вимог, позивач посилається на копії видаткових накладних ( № 1881 від 20.09.2019 на суму 11 760 грн., № 2066 від 27.09.2019 на суму 7140 грн., № 933 від 04.10.2019 на суму 8190 грн., № 1024 від 11.10.2019 на суму 3120 грн., № 1157 від 21.10.2019 на суму 4080 грн.) та відповідні копії рахунків ( № 7483 від 20.09.2019, № 7509 від 27.09.2019, № 7535 від 04.10.2019, № 7549 від 11.10.2019, № 7586 від 21.10.2019), які, в свою чергу, не свідчать про те, що поставка товару відповідачу відбулась саме за договором поставки № 010216 від 01.02.2016;

- в зазначених вище рахунках на оплату товару вказані певні умови про те, що оплата цього рахунку означає погодження з умовами поставки товарів. Повідомлення про оплату є обов`язковим, в іншому випадку не гарантується наявність товарів на складі. Товар відпускається за фактом надходження коштів на п/рахунок постачальника, самовивозом, за наявності довіреності та паспорта.

- вищенаведене свідчить про визначення певних умов правовідносин між позивачем та відповідачем, які жодним чином не стосуються договору поставки № 010216 від 01.02.2016.

При цьому, ухвалою суду від 16.12.2020, з урахуванням вимог частини 4 статті 166 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано позивачу, у 5-ти денний строк з дня отримання відзиву на позов подати суду, а також усім учасникам справи відповідь на відзив з урахуванням вимог частин третьої - шостої статті 165 та статті 166 ГПК України.

Судом здійснено відстеження поштового відправлення на адресу позивача, в якому містився відзив на позовну заяву через офіційний сайт Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html) за трек-номером 5003102656994 та з`ясовано, що відзив на позовну заяву позивач отримав 16.02.2021 .

Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв`язком.

Однак, станом на 03.03.2021 строк на подання відповіді на відзив на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг, закінчився.

Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від позивача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Суд вважає, що позивач не скористався своїм правом на надання відповіді на відзив на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки в усіх учасників справи було достатньо часу для подання як заяв по суті справи так і доказів, на підтвердження своїх вимог і заперечень.

Судом також враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі.

З приводу строку розгляду даної справи суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

У відповідності до вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

В той же час, розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

При цьому, розумним, зокрема вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004).

Слід також відзначити, що з практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема складність справи та поведінка заявників.

Так, у справі "Хосце проти Нідерландів" 1998 суд вирішив, що тривалість у 8,5 років є розумною у контексті статті 6 Конвенції, у зв`язку зі складністю справи, а у справі "Чірікоста і Віола проти Італії", 15-річний строк розгляду визнано Європейським судом з прав людини виправданим, у зв`язку з поведінкою заявників.

Дана справа розглянута судом в межах розумного строку, тривалість якого обумовлена сукупністю таких об`єктивних причин:

- у зв`язку з відсутністю фінансування потреб Господарського суду Дніпропетровської області на відправку поштової кореспонденції суду, зокрема, в період з 11.11.2020 по 23.12.2020, ухвала суду від 16.12.2020 своєчасно не була відправлена сторонам (фактична відправка відбулася лише 28.12.2020), отже з метою надання можливості сторонам скористатись процесуальними правами, визначеними статтями 42 та 46 Господарського процесуального кодексу України, та з метою дотримання принципів господарського судочинства, а саме: рівності всіх учасників перед законом і судом та змагальності, суд дійшов висновку щодо доцільності розгляду даної справи в межах розумного строку;

- відзив на позовну заяву було отримано позивачем лише 16.02.2021, що зумовило необхідність надання часу для подання відповіді на відзив, з урахуванням поштового перебігу;

- більше того, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та перебуванням судді на лікарняному з 28.01.2021 по 22.02.2021 включно, рішення у даній справі прийнято після відновлення працездатності та виходу на роботу.

Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, а також доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору поставки, строк дії договору, умови поставки, факт поставки, загальна вартість поставленого товару, настання строку його оплати, наявність часткової чи повної оплати, допущення прострочення оплати.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, 01.02.2016 між Фізичною особою-підприємцем Шевченком Володимиром Сергійовичем (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Техно-Днепр" (далі - покупець, відповідач) було укладено договір поставки № 010216 (далі - договір, а.с.8-11), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити (передати у власність) покупцю товар, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити його вартість в порядку та на умовах, визначених договором (пункт 1.1. договору).

У пункті 8.1. договору сторони визначили, що договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками і діє до письмового попередження щодо розірвання договору однією із сторін.

Доказів визнання недійсним або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до пункту 5.2. договору загальна сума договору визначається шляхом сумування вартості товару, що поставлений постачальником покупцю на підставі підписаних сторонами видаткових накладних в період дії договору.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Відповідно до умов пункту 3.1. договору передача товару від постачальника покупцю здійснюється за видатковою накладною, в якій сторони зазначають найменування товару, що постачається, кількість в одиницях вимірювання, узгоджену ціну товару та загальну вартість товару, що постачається. На загальну вартість товару нараховується ПДВ за ставкою, встановленою чинним законодавством. Дата, вказана покупцем у видатковій накладній про прийняття товару, є датою поставки товару постачальником.

Право власності на товар та ризики його пошкодження та/або втрати виникають у покупця з дати поставки товару (пункт 3.2. договору).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору, позивачем в період з 27.09.2019 по 21.10.2019 було поставлено відповідачу товар на загальну суму 22 530 грн. 00 коп. відповідно до наступних видаткових накладних:

- видаткової накладної № 2066 від 27.09.2019 на суму 7 140 грн. 00 коп. (а.с.13);

- видаткової накладної № 933 від 04.10.2019 на суму 8 190 грн. 00 коп. (а.с.14);

- видаткової накладної № 1024 від 11.10.2019 на суму 3 120 грн. 00 коп. (а.с.15);

- видаткової накладної № 1157 від 21.10.2019 на суму 4 080 грн. 00 коп. (а.с.16).

Суд зауважує, що товар, визначений умовами договору, у повній мірі відповідає товару, що було поставлено згідно з вказаними накладними, а отже судом визначено, що сторонами в цій частині були дотримані умови договору.

При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Так, підписання покупцем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Товар, зазначений у вище вказаних накладних, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до їх оформлення . Видаткові накладні підписані представником відповідача та скріплені печаткою підприємства.

Також до матеріалів справи не надано доказів щодо наявності претензій відповідача по кількості та якості, як того вимагає пункт 4.2. договору, а отже товар вважається прийнятим покупцем.

Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за вказаними вище видатковими накладними відповідачем також не заявлено.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач посилався на те, що надані позивачем видаткові накладні свідчать про виникнення правовідносин між позивачем та відповідачем, які не стосуються договору поставки № 010216 від 01.02.2016.

Вказані заперечення відхиляються судом, оскільки в кожній з вказаних вище видатковій накладній наявне посилання на договір № 010216 від 01.02.2016, з чого можна зробити висновок, що поставка за спірними видатковими накладними відбувалась саме в рамках договору поставки № 010216 від 01.02.2016. Всі наявні в матеріалах справи видаткові накладні підписані представником відповідача та скріплені відтиском печатки підприємства.

Крім того, в матеріалах справи наявна також видаткова накладна № 1881 від 20.09.2019 (не є спірною, оскільки заборгованість за нею відсутня, а.с.12), яка оформлена аналогічним чином зі спірними у даній справі накладними, в якій також є посилання на договір № 010216 від 01.02.2016, та товар за якою є повністю оплаченим відповідачем. Так, в матеріалах справи наявні платіжні доручення № 3618 від 01.12.2020 та № 3636 від 08.12.2020, кожне на суму 4 380 грн. 00 коп. (а.с.23-24).

Таким чином, посилання відповідача на те, що поставки в період з 27.09.2019 по 21.10.2019 відбувались не в рамках договору поставки № 010216 від 01.02.2016 спростовуються наявними у справі доказами.

Посилання відповідача на неукладеність договору поставки № 010216 від 01.02.2016, враховуючи відсутність підписів сторін на кожному його аркуші та зміст пункту 11.12. договору також відхиляються судом, оскільки, як було встановлено судом вище, вказаний договір виконувався обома сторонами і протягом всього часу його виконання жодна із сторін не висловила з цього приводу будь-яких зауважень.

Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов`язку продавця за договором поставити товар відповідає обов`язок покупця оплатити вартість цього товару.

Так, у пункті 5.1. договору сторонами були визначені умови щодо порядку розрахунків, а саме: оплата за товар здійснюється покупцем в безготівковій формі, шляхом перерахування покупцем грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 3-х робочих днів з дати поставки товару .

Враховуючи вказане, судом встановлено, що строк оплати поставленого позивачем в період з 27.09.2019 по 21.10.2019 товару на загальну суму 22 530 грн. 00 коп. є таким, що настав.

В порушення вказаних вище умов договору, відповідач поставлений у спірний період товар у визначені пунктом 5.1. договору строки не оплатив.

Отже, свої зобов`язання щодо своєчасної оплати поставленого позивачем в період з 27.09.2019 по 21.10.2019 товару відповідач порушив, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість в сумі 22 530 грн. 00 коп. Вказане і є причиною спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження оплати поставленого позивачем в період з 27.09.2019 по 21.10.2019 товару на загальну суму 22 530 грн. 00 коп. відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

При цьому, слід наголосити, що з приводу поставки товару на суму 22 530 грн. 00 коп., а також наявності спірної заборгованості відповідач жодних заперечень не висловив.

Більше того, відповідно до частин 1 та 2 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Таким чином, у зобов`язальних правовідносинах вина особи, яка порушила зобов`язання, презюмується і саме на неї покладається обов`язок з доведення відсутності своєї вини у порушенні зобов`язання.

Вказана правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 908/1399/17.

Враховуючи зазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв`язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов`язання повинні виконуватись належним чином та у встановлені строки.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 22 530 грн. 00 коп.

При цьому, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов`язань - способи або види забезпечення виконання зобов`язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 6.2. договору сторони погодили, що у випадку порушення покупцем строку оплати товару, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожний день прострочення оплати товару.

За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 6.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 25.10.2019 по 09.12.2020 в сумі 4 660 грн. 32 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем не було враховано вимоги частини 6 статті 232 Господарського кодексу України та здійснено нарахування за період, що складає більше одного року, що є неправомірним, оскільки договором таке збільшення періоду не передбачено.

Враховуючи вказане, розрахунок пені, здійснений позивачем у позовній заяві (а.с.1-2), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

У постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:

"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).".

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

Так, враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені, судом встановлено, що пеня підлягає нарахуванню в період з 25.10.2019 по 24.04.2020 та в цей період складає 2 848 грн. 61 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 2 848 грн. 61 коп.

Крім того, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з листопада 2019 року по жовтень 2020 року у сумі 589 грн. 73 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, наведений позивачем у позовній заяві (а.с.1-2) та порушень не встановлено.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 589 грн. 73 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних за період прострочення з 25.10.2019 по 09.12.2020 в сумі 761 грн. 00 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем (а.с.1 на звороті), та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено період прострочення та суму заборгованості, але здійснено арифметично невірний розрахунок.

Враховуючи вказане, розрахунок 3%, здійснений позивачем (а.с.1 на звороті), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає умовам договору, вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Так, враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних, судом встановлено, що 3% річних в період з 25.10.2019 по 09.12.2020 складають суму більшу, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем.

При цьому, відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Враховуючи вказане, а також те, що позивачем розраховано та заявлено до стягнення у вказаному вище періоді 3%річних, розмір яких є менший ніж розрахований судом, суд, у відповідності до положень частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що саме такий їх розмір підлягає стягненню з відповідача.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню в сумі 761 грн. 00 коп.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Стосовно вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.07.2020 Адвокатським бюро "Віктора Починка" (далі-Адвокатське бюро) та Фізичною особою-підприємцем Шевченком Володимиром Сергійовичем (далі - Клієнт) укладено Договір про надання правової допомоги № 20/07/20 (далі-договір) (а.с.26), відповідно до умов якого Бюро приймає доручення Клієнта та бере на себе зобов`язання надати Клієнту правову допомогу щодо:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань;

- складання звернень (заяв, скарг, пропозицій) та інших документів правового характеру;

- складання процесуальних документів (заперечень, клопотань, претензій, позовних заяв, апеляційних і касаційних скарг, заяв про вжиття заходів забезпечення позову та інших документів відповідно до вимог процесуального законодавства);

- представництва та захисту інтересів Клієнта в будь-яких органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, а також у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного, кримінального та конституційного судочинства, провадження у справах про адміністративні правопорушення, органах державної виконавчої служби, органах Національної поліції України, прокуратури, Служби безпеки України, органах Державної фіскальної служби України (митних та податкових органах) та усіх інших правоохоронних органах, органах Державної реєстраційної служби України, Міністерства юстиції України тощо з будь-яких питань (пункт 1.1 договору).

Відповідно до пункту 3.1. договору розмір гонорару, який клієнт сплачує Бюро за надану в межах договору правову допомогу, визначається сторонами окремою додатковою угодою, яка є невід`ємною частиною договору. Така додаткова угода може бути викладена у формі додатку до договору, який набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін.

Згідно з пунктами 4.1, 4.2 договору, договір діє з моменту погодження усіх істотних умов та підписання сторонами тексту договору та додатків (додаткових угод) до нього. Дія договору припиняється через один рік з дня його укладення.

Додатковою угодою № 2 від 02.11.2020 до договору про надання правничої допомоги № 20/07/20 від 02.11.2020 (а.с.27) Клієнт та Адвокатське бюро визначили порядок оплати юридичних послуг (гонорару):

- ознайомлення з документальними матеріалами, на підставі яких виникла заборгованість Боржника перед Клієнтом, та їх правовий аналіз, аналіз законодавства, яке регулює спірні правовідносини, аналіз актуальної судової практики у справах з аналогічними обставинами та розробка правової позиції щодо захисту порушеного права - 1 000 грн.00 коп.;

- підготовка та подання претензії - 500 грн.00 коп.;

- підготовка та подання позовної заяви до Господарського суду Дніпропетровської області про стягнення з ТОВ "Техно-Днепр" заборгованості - 1 500 грн.00 коп.;

- підготовка та подання заяв по суті справи - 1 000 грн.00 коп.;

- підготовка та подання заяв з процесуальних питань 500 грн.00 коп.

Так, на підтвердження факту та обсягів наданих послуг, позивач подав:

- акт надання послуг № 30 від 23.11.2020 на суму 1 500 грн. 00 коп., відповідно до якого Адвокатським бюро були виконані такі послуги: ознайомлення з матеріалами справи про стягнення боргу з ТОВ "Техно-Днепр", аналіз галузевого законодавства, аналіз судової практики у справах з аналогічними обставинами та розробка правової позиції щодо захисту порушеного права - 1 000 грн.00 коп.; підготовка та подання претензії вимоги про досудове врегулювання спору - 500 грн. 00 коп. (а.с.29);

- рахунок № 30 від 23.11.2020 на суму 1 500 грн. 00 коп. (а.с.30);

- платіжне доручення № 0С917646561195 від 23.11.2020 на суму 1 500 грн. 00 коп. про оплату рахунку № 30 від 23.11.2020 на суму 1 500 грн. 00 коп. (а.с.30);

- акт надання послуг № 33 від 09.12.2020 на суму 1 500 грн. 00 коп., відповідно до якого Адвокатським бюро були виконані такі послуги: підготовка та подання до господарського суду Дніпропетровської області позовної заяви по стягнення боргу з ТОВ "Техно-Днепр"- 1 500 грн.00 коп. (а.с.32);

- рахунок № 33 від 07.12.2020 на суму 1 500 грн. 00 коп. (а.с.31);

- платіжне доручення № 0С917646574221 від 07.12.2020 на суму 1 500 грн. 00 коп. (а.с.33);

- ордер на надання правничої (правової) допомоги від 02.11.2020 (а.с.34).

Таким чином, всього позивачем заявлено до покладення на відповідача судових витрат на правничу допомогу на загальну суму 3 000 грн. 00 коп.

Відповідно до положень частини 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Приписами частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі: гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

При здійснені розподілу між сторонами спору судових витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує результат розгляду спору, умови договору про надання правничої допомоги, укладеного між стороною спору та адвокатом (адвокатським об`єднанням, бюро), обсяги наданих стороні, як клієнту, послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи, а також в порядку статті 86 Господарського процесуального кодексу України надати належну оцінку поданим стороною, яка понесла витрати на професійну правничу допомогу, доказам фактичного надання їй адвокатських послуг, їх прийняття стороною спору на підставі акта приймання-передачі послуг з виставленням адвокатом (адвокатським об`єднанням, бюро) клієнту рахунка на оплату таких послуг.

Слід зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004).

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частинами 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

За таких обставин, щодо обсягу, вартості та співрозмірності заявлених до компенсації витрат на правову допомогу, суд оцінив витрати позивача з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, а також час, який міг би витратити адвокат на вивчення договору та підготовку позовної заяви як кваліфікований фахівець, сукупний час, витрачений на опрацювання спірних правовідносин, дійшов висновку про те, що справедливою та співрозмірною є компенсація витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2 500 грн. 00 коп. Так, покладення на відповідача витрат в частині наданих адвокатом послуг по підготовці та поданню претензії, вимоги про досудове врегулювання спору на суму 500 грн. 00 коп. (акт від 23.11.2020, а.с.29) суд вважає недоцільним, оскільки досудове врегулювання спору, враховуючи рішення Конституційного Суду України, не є обов`язковим, отже такі витрати не були неминучими, обов`язковими, необхідними та розумними.

В іншій частині, зважаючи на відсутність заперечень відповідача стосовно розміру витрат на правничу допомогу, суд вважає зазначені витрати обґрунтованими в розмірі 2 500 грн. 00 коп.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог; стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 1 968 грн. 57 коп. частина витрат по сплаті судового збору та 2 341 грн. 31 коп. частина витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги за позовом Фізичної особи-підприємця Шевченка Володимира Сергійовича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Днепр" про стягнення заборгованості за договором поставки № 010216 від 01.02.2016 у загальному розмірі 28 541 грн. 05 коп. - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Днепр" (50031, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вулиця Кремлівська, будинок 10; ідентифікаційний код 30260277) на користь Фізичної особи-підприємця Шевченка Володимира Сергійовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) - 22 530 грн. 00 коп. основного боргу, 2 848 грн. 61 коп. пені, 589 грн. 73 коп. - інфляційних втрат, 761 грн. 00 коп. 3% річних, 1 968 грн. 57 коп. частину витрат по сплаті судового збору та 2 341 грн. 31 коп. частину витрат на професійну правничу допомогу.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити..

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 03.03.2021.

Суддя Ю.В. Фещенко