Рішення

від 03.03.2021 по справі 904/6910/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.03.2021м. ДніпроСправа № 904/6910/20

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Марганецька птахофабрика" (с. Зоря, Томаківського району, Дніпропетровської області)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Фарм Трейд" (м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за договором поставки № 02/04 від 02.04.2020 у загальному розмірі 733 310 грн. 22 коп.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Марганецька птахофабрика" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Фарм Трейд" (далі - відповідач) заборгованість за договором поставки № 02/04 від 02.04.2020 у загальному розмірі 733 310 грн. 22 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 645 824 грн. 00 коп. - основний борг;

- 10 354 грн. 22 коп. - пеня;

- 8 395 грн. 71 коп. - інфляційні втрати;

- 4 333 грн. 89 коп. - 3% річних;

- 64 402 грн. 40 коп. - штрафу.

Також позивач просить суд стягнути витрати по сплаті судового збору у розмірі 10 999 грн. 65 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором поставки № 02/04 від 02.04.2020 в частині повної та своєчасної оплати поставленого позивачем в період з 21.09.2020 по 30.09.2020 товару та, відповідно, наявністю боргу у сумі 645 824 грн. 00 коп. За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 5.4. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 10 354 грн. 22 коп. та штраф за порушення строків оплати понад 7 днів у розмірі 64 402 грн. 40 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за листопад 2020 року у сумі 8 395 грн. 71 коп. та 3% річних в сумі 4 333 грн. 89 коп.

Ухвалою суду від 23.12.2020 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 22.12.2020, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 50027, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вулиця Героїв АТО, будинок 62, приміщення 41 (а.с.44).

Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Згідно з частиною 6 статті 242 цього Кодексу днем вручення судового рішення є, окрім іншого, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Відповідач обізнаний про розгляд даної справи судом, оскільки ухвалу суду від 23.12.2020 отримав 12.01.2021 , що вбачається з поштового повідомлення № 4930013311430 (№5006504904969), отже завчасно (а.с.48).

Так, ухвалою суду від 23.12.2020, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Враховуючи дату отримання ухвали суду - 12.01.2021, відповідач мав подати відзив на позовну заяву в строк по 27.01.2021 включно.

Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв`язком.

Однак, станом на 03.03.2021 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг, закінчився.

Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідача було достатньо часу для подання як відзиву на позову заяву так і доказів погашення спірної заборгованості, у разі їх наявності, чого відповідачем зроблено не було, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем суду також не повідомлено.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

З приводу строку розгляду даної справи суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

У відповідності до вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

В той же час, розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

При цьому, розумним, зокрема вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004).

Слід також відзначити, що з практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема складність справи та поведінка заявників.

Так, у справі "Хосце проти Нідерландів" 1998 суд вирішив, що тривалість у 8,5 років є розумною у контексті статті 6 Конвенції, у зв`язку зі складністю справи, а у справі "Чірікоста і Віола проти Італії", 15-річний строк розгляду визнано Європейським судом з прав людини виправданим, у зв`язку з поведінкою заявників.

Дана справа розглянута судом в межах розумного строку, тривалість якого обумовлена сукупністю таких об`єктивних причин у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та перебуванням судді на лікарняному з 28.01.2021 по 22.02.2021 включно, рішення у даній справі прийнято після відновлення працездатності та виходу на роботу.

Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, а також доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору поставки, строк дії договору, умови поставки, факт поставки, загальна вартість поставленого товару, настання строку його оплати, наявність часткової чи повної оплати, допущення прострочення оплати.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, 02.04.2020 між Товариством з додатковою відповідальністю "Марганецька птахофабрика" (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро Фарм Трейд" (далі - покупець, відповідач) укладено договір поставки № 02/04 (далі - договір, а.с.10-14), відповідно до умов пункту 1.1. якого в порядку та на умовах, визначених договором, постачальник зобов`язується передати покупцеві у власність, а покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених договором, прийняти й оплатити наступний товар: яйце куряче (далі - товар).

У пунктах 6.7. та 6.8. договору сторони визначили, що договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін. Строк договору починає свій перебіг у момент, визначений у пункті 6.7. договору та закінчується 31.12.2020, але не зупиняє свою дію до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за ним. У випадку, якщо за 30 календарних днів до сплину строку дії договору жодна із сторін не направить на адресу іншої сторони письмове повідомлення про припинення дії договору, договір вважається автоматично пролонгованим на наступний календарний рік. Продовження строку дії договору допускається багаторазово у передбаченому цим пунктом договору порядку.

Доказів визнання недійсним, зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Відповідно до пункту 4.8. договору зобов`язання постачальника передати товар вважається виконаним в момент передачі товару у відповідності з базисом поставки. Моментом переходу права власності на товар (передачі (поставки) товару) є дата підписання видаткових накладних уповноваженою особою покупця.

Загальна вартість договору остаточно визначається шляхом підсумку вартості поставленого товару за договором відповідно до підписаних сторонами видаткових накладних (пункт 3.1. договору).

Згідно з пунктом 2.1. договору найменування товару, його кількість, ціна за одиницю та загальна вартість визначаються сторонами у видаткових накладних на цей товар. Всі видаткові накладні є невід`ємною частиною договору.

У пункті 2.2. договору сторони домовились, що на всі видаткові накладні, за якими постачальник поставив покупцю товар протягом строку дії договору, поширені норми договору, у тому числі відносно умов поставки та оплати продукції, що постачається, а також санкцій за прострочення оплати.

Пунктом 4.5. договору передбачено, що відпуск товару здійснюється на підставі видаткових накладних. Датою поставки партії товарів вважається дата видаткової накладної на відпуск товарів покупцю.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору, позивачем в період з 21.09.2020 по 30.09.2020 було поставлено відповідачу товар на загальну суму 850 824 грн. 00 коп. відповідно до наступних видаткових накладних:

- видаткової накладної № 2054 від 21.09.2020 на суму 258 120 грн. 00 коп. (а.с.15);

- видаткової накладної № 2048 від 24.09.2020 на суму 241 920 грн. 00 коп. (а.с.16);

- видаткової накладної № 2085 від 30.09.2020 на суму 350 784 грн. 00 коп. (а.с.17).

Суд зауважує, що товар, визначений умовами договору, у повній мірі відповідає товару, що було поставлено згідно з вказаними накладними, а отже судом визначено, що сторонами в цій частині були дотримані умови договору.

При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Так, підписання покупцем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Товар, зазначений у вище вказаних накладних, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до їх оформлення. Видаткові накладні підписані представником відповідача та скріплені печаткою підприємства.

Також до матеріалів справи не надано доказів щодо наявності претензій відповідача по кількості та якості, як того вимагає пункт 4.11. договору, а отже товар вважається прийнятим покупцем.

Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за вказаними вище видатковими накладними відповідачем також не заявлено.

Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов`язку продавця за договором поставити товар відповідає обов`язок покупця оплатити вартість цього товару.

Так, пунктом 3.2. договору передбачено, що покупець проводить повну сплату за поставлений товар відповідно до договору, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 21 банківського дня від дня передачі партії товару у власність покупця. Датою оплати вважається дата надходження грошових коштів на поточний рахунок постачальника, вказаний в договорі. Валютою платежів є національна валюта України - гривня.

При здійсненні оплати за товар в рамках договору покупець зобов`язаний вказувати призначення платежу з посиланням на договір (пункт 3.3. договору).

Згідно з пунктом 3.4. договору датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, вказаний в договорі. Валютою платежів є національна валюта України - гривня.

Враховуючи вказане, судом встановлено, що строк оплати поставленого позивачем в період з 21.09.2020 по 30.09.2020 товару на загальну суму 850 824 грн. 00 коп. є таким, що настав.

В порушення вказаних вище умов договору, відповідач поставлений у спірний період товар оплатив лише частково на суму 205 000 грн. 00 коп., що вбачається з банківської виписки (а.с.21).

Отже, свої зобов`язання щодо своєчасної оплати поставленого позивачем в період з 21.09.2020 по 30.09.2020 товару відповідач порушив, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість в сумі 645 824 грн. 00 коп. (850 824,00 - 205 000,00). Вказане і є причиною спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження оплати поставленого позивачем в період з 21.09.2020 по 30.09.2020 товару на залишкову суму 645 824 грн. 00 коп. (850 824,00 - 205 000,00) відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

При цьому, слід наголосити, що з приводу поставки товару на суму 850 824грн. 00 коп., а також наявності спірної заборгованості у розмірі 645 824 грн. 00 коп. відповідач жодних заперечень не висловив.

Більше того, відповідно до частин 1 та 2 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Таким чином, у зобов`язальних правовідносинах вина особи, яка порушила зобов`язання, презюмується і саме на неї покладається обов`язок з доведення відсутності своєї вини у порушенні зобов`язання.

Вказана правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 908/1399/17.

Враховуючи зазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв`язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов`язання повинні виконуватись належним чином та у встановлені строки.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 645 824 грн. 00 коп.

При цьому, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов`язань - способи або види забезпечення виконання зобов`язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 5.4 договору сторони погодили, що у випадку прострочення здійснення оплати за партію товару, що постачається, в тому числі у строки, вказані у пункті 3.2. договору, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, від суми несвоєчасно перерахованих коштів за кожен день прострочення, інфляційні нарахування та 5% річних. У випадку прострочення оплати більш ніж на 7 календарних днів, покупець зобов`язаний додатково сплатити постачальнику штрафну неустойку у розмірі 10% вартості невчасно оплаченого товару.

За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 5.4. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 10 354 грн. 22 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, наведеного позивачем у позовній заяві (а.с.2-3), та встановлено, що під час його проведення позивачем було невірно визначено граничний термін оплати товару за всіма видатковими накладними (не враховано, що 19 квітня (Великдень) є неробочим днем).

Враховуючи вказане, розрахунок пені, наведений позивачем у позовній заяві (а.с.2-3) визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає умовам договору, вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

У постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:

"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).".

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

В той же час, суд відзначає, що здійснені позивачем розрахунки пені не є обґрунтованими, оскільки не містять дату початку періоду нарахування та дати закінчення такого періоду, в розрахунку зазначено лише кількість днів прострочення (3/6/46 днів), що не дозволяє суду здійснити власний розрахунок пені в межах визначеного позивачем періоду прострочення, оскільки, фактично, такий період позивачем не було визначено.

Враховуючи вказане, суд вважає, що в частині вимог про стягнення пені в сумі 10 354 грн. 22 коп. позивачем не надано суду обґрунтованого розрахунку заявленої до стягнення суми, у зв`язку з чим суд залишає вказані вимоги позивача без розгляду.

Крім того, за прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 5.4. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача штраф за порушення строків оплати понад 7 днів у розмірі 64 402 грн. 40 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку штрафу, зробленого позивачем (а.с.3), та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено період прострочення (більше 7 днів) та суму заборгованості, але здійснено арифметично невірний розрахунок.

Враховуючи вказане, розрахунок штрафу, здійснений позивачем (а.с.3), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає умовам договору, вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Так, здійснивши власний розрахунок штрафу, судом встановлено, що його розмір складає суму більшу, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем.

При цьому, відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Враховуючи вказане, а також те, що позивачем розраховано та заявлено до стягнення штраф, розмір якого є менший ніж розрахований судом, суд, у відповідності до положень частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що саме такий його розмір підлягає стягненню з відповідача.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення штрафу підлягають задоволенню в сумі 64 402 грн. 40 коп.

Крім того, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за листопад 2020 року у сумі 8 395 грн. 71 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, наведений позивачем у позовній заяві (а.с.3), та порушень не встановлено.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 8 395 грн. 71 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних в сумі 4 333 грн. 89 коп.

При цьому, як було вказано вище, у пункті 5.4. договору сторони дійшли згоди щодо розміру 5% річних.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 5% річних, наведеного позивачем у позовній заяві (а.с.2), та встановлено, що під час його проведення позивачем було невірно визначено граничний термін оплати товару за всіма видатковими накладними (не враховано, що 19 квітня (Великдень) є неробочим днем).

Враховуючи вказане, розрахунок 5% річних, наведений позивачем у позовній заяві (а.с.2) визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає умовам договору, вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

В той же час, суд відзначає, що здійснені позивачем розрахунки 5% річних не є обґрунтованими, оскільки не містять дату початку періоду нарахування та дати закінчення такого періоду, в розрахунку зазначено лише кількість днів прострочення (3/6/46 днів), що не дозволяє суду здійснити власний розрахунок 5% річних в межах визначеного позивачем періоду прострочення, оскільки, фактично, такий період позивачем не було визначено.

Враховуючи вказане, суд вважає, що в частині вимог про стягнення 5% річних в сумі 4 333 грн. 89 коп. позивачем не надано суду обґрунтованого розрахунку заявленої до стягнення суми, у зв`язку з чим суд залишає вказані вимоги позивача без розгляду.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог; стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 10 779 грн. 33 коп. частина витрат по сплаті судового збору.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Марганецька птахофабрика" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Фарм Трейд" про стягнення заборгованості за договором поставки № 02/04 від 02.04.2020 у загальному розмірі 733 310 грн. 22 коп. - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Фарм Трейд" (50027, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вулиця Героїв АТО, будинок 62, приміщення 41; ідентифікаційний код 41659617) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Марганецька птахофабрика" (53542, Дніпропетровська область, Томаківський район, с. Зоря, Промзона; ідентифікаційний код 30791702)- 645 824 грн. 00 коп. основного боргу, 64 402 грн. 40 коп. штрафу, 8 395 грн. 71 коп. - інфляційних втрат, 10 779 грн. 33 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

Залишити без розгляду позовні вимоги в частині стягнення 10 354 грн. 22 коп. пені та 4 333 грн. 89 коп. 5% річних.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 03.03.2021.

Суддя Ю.В. Фещенко