Рішення

від 26.02.2021 по справі 320/5437/20

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2021 року справа № 320/5437/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сидорчук А.М., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Споживчого товариства Гетьман про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

Суть спору: Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (надалі - позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Споживчого товариства Гетьман (надалі - відповідач), в якому позивач просить суд стягнути на користь позивача грошову суму в рахунок адміністративно-господарських санкцій та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 49080,56 грн., а також судові витрати, понесені позивачем.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем в порушення вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" у 2019 році не виконано норматив з працевлаштування осіб з інвалідністю, та зокрема, не забезпечено працевлаштування однієї особи, якій встановлена інвалідність. Позивач зазначає, що обов`язок з працевлаштування осіб з інвалідністю покладається на роботодавців шляхом створення власних робочих місць та працевлаштування особи з інвалідністю. Подання звітів до центрів зайнятості, на думку позивача, не звільняє роботодавців від обов`язку працевлаштування осіб з інвалідністю або сплати адміністративно-господарських санкцій. Тому, враховуючи приписи статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", позивач визначив відповідачу суму адміністративно-господарських санкцій у розмірі 48773,33 грн. та пені у розмірі 307,23 грн. Оскільки суму адміністративно-господарських санкцій та пені відповідач самостійно не сплатив, позивач звернувся до суду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.07.2020 позовну заяву було залишено без руху.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.07.2020 відкрито спрощене позовне провадження у справі №320/5437/20 та вирішено здійснювати її розгляд без повідомлення сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

14 серпня 2020 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву №05-435/20, в якому він позову не визнає, у його задоволенні просить відмовити в повному обсязі. Зазначає, що повторно 03.07.2020 після виявлення помилки у поданому звіті за формою 10-ПІ за 2019 рік направив на адресу позивача уточнюючий звіт за 2019 рік за формою 10-ПІ, де в рядку 02 повинна бути вказана одна одиниця, як штатного працівника, якому встановлена інвалідність. Вказує, що з 01.02.18 по 30.08.2019 на посаді продавець-консультант працює ОСОБА_1 , яка є інвалідом 3-ї групи довічно, відповідно до пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 , виданого 10.04.2019 року, а з 01.09.2019 по теперішній час на посаді продавець-консультант працює ОСОБА_2 . Остання у відповідності до витягу з акту МСЕК серія КИО-1 №123937 від 22.01.2001 є інвалідом другої групи довічно.

Крім того, відповідач зазначає, що у 2019 році ним було дотримано вимоги законодавства, тобто вжито заходів, необхідних для виконання нормативу робочих місць із працевлаштування інвалідів, проте протягом 2019 року Товариство не працевлаштувало необхідну кількість інвалідів з незалежних від нього причин.

Таким чином, відповідач вважає позовні вимоги позивача необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню. Відповідач також просить стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5000,00 грн.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Клопотання сторін щодо розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходили.

Враховуючи зазначене вище, з огляду на предмет і підстави позову, склад учасників справи та обсяг поданих матеріалів, судом здійснено розгляд справи у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

Споживче товариство Гетьман (код ЄДРПОУ 20628309, місцезнаходження: 09500, Київська область, Таращанський район, місто Тараща, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 12) з 05.12.2001 зареєстровано як юридична особа, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно із даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності відповідача є 47.11 Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами.

03.02.2020 відповідачем надано позивачу звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік форми №10-ПІ.

У звіті, зокрема, зазначено: середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) - 15; з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб) - проставлений прочерк; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (осіб) - 1; сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю - 48773,00 грн.

В матеріалах справи міститься лист Київського обласного центру зайнятості від 05.08.2020 №2237/09/01-36, в якому повідомлено, що в 2019 році Споживче товариство Гетьман (ідентифікаційний код 20628309) до Таращанської філії КОЦЗ подано звіт за формою 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" про наявність на підприємстві 5 вакансій.

Так, з поданої відповідачем до регіонального центру зайнятості звітності за формою 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" від 25.03.2019 вбачається, що на підприємстві наявна вакансія для особи з інвалідністю: охоронець, з розміром заробітної плати 4200,00 грн. Згідно звітності за формою 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" від 15.04.2019 вбачається, що на підприємстві наявна вакансія для особи з інвалідністю: прибиральник службових приміщень, з розміром заробітної плати 4173,00 грн. Згідно звітності за формою 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" від 14.06.2019 вбачається, що на підприємстві наявна вакансія для особи з інвалідністю: вантажник, з розміром заробітної плати 4173,00 грн. Згідно звітності за формою 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" від 03.09.2019 вбачається, що на підприємстві наявна вакансія для особи з інвалідністю: продавець-консультант, з розміром заробітної плати 4500,00 грн. Згідно звітності за формою 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" від 13.11.2019 вбачається, що на підприємстві наявна вакансія для особи з інвалідністю: продавець-консультант, з розміром заробітної плати 5000,00 грн.

Позивач вважає, що відповідачем не виконано вимоги ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" в частині дотримання нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю, та зокрема, не забезпечено працевлаштування однієї особи, якій встановлена інвалідність. Це стало підставою для нарахування відповідачу адміністративно-господарських санкцій у розмірі 49080,56 грн., з яких 48773,33 грн. - сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та пеня в розмірі 307,23 грн., нарахована позивачем станом на 06.05.2020.

З огляду на те, що відповідач самостійно не сплатив адміністративно-господарські санкції, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Надаючи нормативно-правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають з приводу соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантій їм рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами регулюються Законом України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні від 21 березня 1991 р. № 875-ХІІ (далі Закон № 875-ХІІ).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 17 Закону № 875-ХІІ з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю (ч. 2 ст. 17 Закону № 875-ХІІ).

Згідно з вимогами частини 1 ст. 19 Закону № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Частиною 1 ст. 20 Закону № 875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 20 Закону № 875-ХІІ порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 20 Закону № 875-ХІІ сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів).

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України (ч. 4 ст. 20 Закону № 875-ХІІ).

Як убачається з ч. 5 ст. 20 Закону № 875-ХІІ, у разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.

З огляду на норми ст. 238 Господарського кодексу України (далі - ГК України) до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків, та за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин відповідно до ст. 218 ГК України є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Таким чином, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Частиною 1 ст. 18 Закону № 875-ХІІ передбачено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати для них умови оплати праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально - економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 3 ст. 18 Закону № 875-ХІІ).

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 18-1 Закону № 875-ХІІ державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

При цьому працевлаштування осіб з інвалідністю, згідно з вимогами ч. 3 ст. 19 Закону № 875-ХІІ здійснюється підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, які використовують найману працю, самостійно у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог ст. 18 цього Закону.

Таким чином, аналіз наведених норм чинного законодавства України свідчить про те, що на підприємства покладено обов`язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, а не обов`язок здійснювати пошук таких осіб для працевлаштування.

Суд звертає увагу, що при розгляді зазначеної категорії справ адміністративним судам потрібно встановлювати такі обставини: створення робочих місць відповідно до встановленого нормативу; інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад); спрямування центрами зайнятості інвалідів до роботодавців та випадки безпосереднього звернення інвалідів до роботодавців з питань працевлаштування; причини не працевлаштування роботодавцями інвалідів.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вимог ст. 19 Закону № 875-ХІІ відповідач подав до Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт форми 10-ПІ про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2019 рік від 10.01.2020.

У звіті, зокрема, зазначено: середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) - 15; з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб) - проставлений прочерк; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (осіб) - 1; сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю - 48773,00 грн.

Суд зазначає, що 03.07.2020 відповідач подав звіт форми 10-ПІ про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2019 рік від 03.07.2020, в якому зазначено: середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) - 15; з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб) - 1; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (осіб) - 1; сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю - проставлений прочерк.

Судом встановлено, що з 01.02.18 по 30.08.2019 на посаді продавець-консультант працювала ОСОБА_1 , що підтверджується розпорядженнями відповідача від 30.01.2018 №29 про прийняття ОСОБА_1 на роботу та від 30.08.2019 №80 про звільнення ОСОБА_1 з роботи, що є особою з інвалідністю.

Також з 01.09.2019 по теперішній час на посаді продавець-консультант працює ОСОБА_2 , що підтверджується розпорядженням відповідача від 02.09.2019 №83, що є особою з інвалідністю.

Дані обставини підтверджуються наданими до суду пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 , виданим 10.04.2019 року на ім`я ОСОБА_1 , в якому зазначено про інвалідність 3 гр., витягом з акту МСЕК серія КИО-1 №123937 від 22.01.2001 на ім`я ОСОБА_2 про встановлення 2 гр. інвалідності довічно, повідомленнями роботодавця про прийняття на роботу ОСОБА_1 від 30.01.2018, про прийняття на роботу ОСОБА_2 від 02.09.2019.

Отже, матеріали справи свідчать про те, що відповідачем в 2019 році було створено на підприємстві 1 (одне) робоче місце для працевлаштування особи з інвалідністю в період з 01.01.2019 по 30.08.2019 та з 02.09.2019 по 31.12.2019, та було виконано норматив працевлаштування для однієї особи з інвалідністю.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 р. № 70 затверджено порядок подання підприємствам, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування (далі - Порядок).

Відповідно до цього Порядку звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду соціального захисту інвалідів, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням з Держстатом.

Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням із Держстатом.

Наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 червня 2013 р. за № 988/23520, затверджено форму статистичної звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", та порядок її подання.

Згідно з наданими відповідачем до суду документами упродовж 2019 року відповідач подавав до регіонального центру зайнятості (за місцезнаходженням вакансії) інформацію про попит на робочу силу (вакансії) за формою 3-ПН з відміткою "вакансії для осіб з інвалідністю".

Так, з поданої відповідачем до регіонального центру зайнятості звітності за формою 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" від 25.03.2019 вбачається, що на підприємстві наявна вакансія для особи з інвалідністю: охоронець, з розміром заробітної плати 4200,00 грн. Згідно звітності за формою 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" від 15.04.2019 вбачається, що на підприємстві наявна вакансія для особи з інвалідністю: прибиральник службових приміщень, з розміром заробітної плати 4173,00 грн. Згідно звітності за формою 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" від 14.06.2019 вбачається, що на підприємстві наявна вакансія для особи з інвалідністю: вантажник, з розміром заробітної плати 4173,00 грн. Згідно звітності за формою 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" від 03.09.2019 вбачається, що на підприємстві наявна вакансія для особи з інвалідністю: продавець-консультант, з розміром заробітної плати 4500,00 грн. Згідно звітності за формою 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" від 13.11.2019 вбачається, що на підприємстві наявна вакансія для особи з інвалідністю: продавець-консультант, з розміром заробітної плати 5000,00 грн.

В матеріалах справи також міститься лист Київського обласного центру зайнятості від 05.08.2020 №2237/09/01-36, в якому повідомлено, що в 2019 році Споживче товариство Гетьман (ідентифікаційний код 20628309) до Таращанської філії КОЦЗ подано звіт за формою 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" про наявність на підприємстві 5 вакансій.

Вказані обставини не заперечуються позивачем.

Статтею 18 Закону № 875-ХІІ встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендації МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань (ч. 3 ст. 18-1 Закону № 875-ХІІ).

Отже, на думку суду, обов`язок щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується обов`язком роботодавця підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Суд звертає увагу позивача, що такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в ч. 1 ст. 18 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні .

Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.

Згідно з вимогами частини 1 ст. 19 Закону № 875-ХІІ Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до встановленого частиною 1 ст. 19 Закону № 875-ХІІ нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю для підприємств, на яких працює від 8 до 25 осіб, у кількості одного робочого місця, суд приходить до висновку про виконання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 році.

Отже, на думку суду, відповідач виконав імперативну норму ч.1 ст.19 Закону № 875-ХІІ Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , відповідно до якої створив одне робоче місце для особи з інвалідністю та працевлаштував на нього одну особу.

Враховуючи те, що відповідачем були виконані вимоги Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні щодо працевлаштування однієї особи з інвалідністю в 2019 році, підстав для нарахування та стягнення адміністративно-господарських санкцій суд не вбачає.

Суд звертає увагу позивача, що в обґрунтування позовних вимог позивачем було зазначено саме про порушення відповідачем статей 19, 20 Закону № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", які передбачають забезпечення робочого місця для особи з інвалідністю. Проте суд зазначає, що наявна у поданому відповідачем звіті за формою 10-ПІ від 10.01.2020 технічна помилка не є підставою для нарахування та стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за порушення статей 19-20 Закону № 875-ХІІ, оскільки відповідачем дотримано норматив працевлаштування інвалідів в 2019 році.

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ураховуючи викладене, суд визнає, що відповідачем виконано вимоги ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", отже, не порушено права позивача та дотримано вимог, передбачених частиною другою статті 2 КАС України.

Позивачем під час розгляду справи не було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи було спростовано відповідачем.

Наведене свідчить, що дії відповідача були правомірними. Відтак, позовні вимоги є не обґрунтованими, а тому у задоволенні позову необхідно відмовити.

Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову, то підстави для вирішення питання про повернення судового збору у цій справі відсутні.

Вирішуючи питання щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідач у відзиві на позовну заяву просить стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5000,00 грн.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Статтею 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат.

За змістом пункту першого частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Частиною четвертою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до пункту другого частини третьої статті 134 КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України , заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Як вбачається з матеріалів справи, 06.08.2020 року між СП Гетьман (далі - Клієнт) та Адвокатом Якименком Олегом Васильовичем (далі - Адвокат) укладено договір про надання правничої допомоги адвокатом, відповідно до якого Адвокат зобов`язується надати Клієнту правничу допомогу у справі №320/5437/20, а саме надавати консультації, готувати процесуальні документи у даній справі, а Клієнт зобов`язується оплатити виконану роботу відповідно до договору, забезпечити Виконавця необхідною інформацією відносно даної справи та забезпечити оплату витрат, пов`язаних із оформленням процесуальних документів (а.с.141).

Відповідно до пункту 3.1 вказаного договору вартість юридичних послуг становить 5000 гривень. За результатами надання юридичних послуг складається акт, що підписується представниками кожної зі сторін.

На підтвердження сплати заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн., відповідачем додано акт виконаних робіт №107/20/1 від 10.08.2020 та платіжне доручення від 06.08.2020 №170 за послуги адвоката на суму 5000,00 грн. (а.с. 139, 142).

Дослідивши вищевказані документи та доводи відповідача щодо розміру заявлених до відшкодування позивачем витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку про те, що такий розмір в даному випадку є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами).

Так, докази, надані відповідачем на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу, переконливо доводять, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу пов`язані саме з розглядом справи в суді першої інстанції та є співмірними із складністю справи, а розмір заявлених витрат є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.

При цьому суд враховує, що чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості. Натомість саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов`язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів, що позивачем не здійснено.

Суд відхиляє доводи позивача про невідповідність заявленої суми вартості наданих юридичних послуг розміру оплати адвоката за годину роботи з надання правової допомоги, оскільки Порядок оплати послуг та відшкодування витрат адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №465 від 17.09.2014 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2016 №1048) не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, адже надані Адвокатом юридичні послуги засновані на договорі, тоді як згаданий позивачем Порядок оплати послуг та відшкодування витрат адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу, визначає механізм виплати винагороди, відшкодування витрат, пов`язаних з наданням безоплатної вторинної правової допомоги адвокатам, які надають безоплатну вторинну правову допомогу. Інших обґрунтованих доводів щодо не співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу заперечення позивача, надані суду 22.12.2020, не містять.

За таких обставин на користь відповідача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. за рахунок Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів.

Керуючись статтями 243-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

2. Стягнути на користь Споживчого товариства Гетьман (ідентифікаційний код 20628309, місцезнаходження: 09500, Київська область, Таращанський район, місто Тараща, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 12) судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. (п`ять тисяч грн. 00 коп.) за рахунок Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (ідентифікаційний код: 19023989, місцезнаходження: 04050, м.Київ, вул.Глибочицька, 72).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Дата складення повного тексту рішення - 26.02.2021 р.

Суддя Кушнова А.О.