Рішення

від 04.03.2021 по справі 320/1050/21

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 березня 2021 року № 320/1050/21

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І, розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Малкової Марії Вікторівни про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Малкової Марії Вікторівни, в якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Малкової Марії Вікторівни Про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 18.12.2020 року ВП №63921132, винесену підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Горай Олега Станіславовича № 93350 від 20.11.2020 про стягнення на користь ТОВ Вердикт Капітал грошових коштів у сумі 58 472, 79 грн., а в загальній сумі з урахуванням всіх платежів за постановою, - 64 989, 07 грн.

Ухвалою суду від 02.02.2021 відкрито у справі спрощене позовне провадження та призначено судове засідання на 11.02.2021.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що при відкритті виконавчого провадження відповідачем не дотримано вимог статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" та прийнято до виконання виконавчий документ не за місцем реєстрації та проживання позивача, чим порушено його права у виконавчому провадженні. На підставі цього, на думку позивача, оскаржувана постанова приватного виконавця є протиправною та підлягає скасуванню.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.02.2021 у приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Малкової Марії Вікторівни витребувано належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження №63921132.

Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити в задоволенні позову з тих підстав, що якщо місце проживання, перебування боржника - фізичної особи або місцезнаходження майна боржника розташовано в окрузі, в якому приватний виконавець здійснює діяльність та на яку розповсюджується відповідна компетенція цього приватного виконавця, він має право прийняти до виконання відповідні виконавчі документи та відкрити виконавче провадження з їх виконання. Так, відповідач зазначає, що у виконавчому написі №93350 від 20.11.2020, який виданий приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С., та на підставі якого винесено спірну постанову вказано, що місцем проживання боржника є АДРЕСА_1 , тобто, на думку відповідача, виконавчим документом чітко встановлено, що місце проживання боржника знаходиться в межах виконавчого округу міста Києва.

Крім того відповідач зазначає, що приватним виконавцем перевірено виконавчий документ на відповідність вимогам чинному законодавству України, та при прийнятті його до виконання не було виявлено жодної з передбачених законом підстав для його повернення стягувачу чи відмови у відкритті виконавчого провадження. Відповідач зауважує, що в заяві про примусове виконання виконавчого напису нотаріуса також зазначено, що місцем проживання боржника є АДРЕСА_1 . Таким чином, на думку відповідача, оскільки до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Малкової М.В. надійшов виконавчий документ - виконавчий напис №93350 від 20.11.2020, виданий приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С., у якому зазначено, що боржник проживає у межах виконавчого округу міста Києва, у приватного виконавця не було підстав для повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку із пред`явленням не за місцем виконання. Відповідач стверджує, що під час винесення спірних постанов він не порушив норми статті 24 Закону України Про виконавче провадження , а тому оскаржувана постанова є правомірною та не підлягає скасуванню. Крім того, зазначив, що виконавчий напис нотаріуса в судовому порядку не оскаржений, а відтак є чинним.

У судове засідання, призначене на 16.02.2021, сторони, належним чином повідомлені про дату час та місце розгляду справи, у судове засідання не з`явилися, будь яких клопотань чи заяв про розгляд справи без їх участі чи відкладення розгляду справи, суду не надсилали.

Протокольною ухвалою суду від 16.02.2021 на підставі ч. 9 ст.205 КАС України, суд ухвалив подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С. 20.11.2020 вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №93350 про стягнення з ОСОБА_1 , яка є боржником за Кредитним договором від 31.10.2011 №0380/059745-ZP, укладеним з АТ "Укрсоцбанк", правонаступником усіх прав та обов`язків якого, на підставі Договору відступлення прав вимоги за кредитними договорами від 28.01.2019 №2019/1УСБ/ВЕСТА є ТОВ "Фінансова Компанія "ІНВЕСТОХІЛЛС ВЕСТА", правонаступником усіх прав та обов`язків якого, на підставі Договору відступлення прав вимоги за кредитними договорами від 29.01.2019 №29-01/19/2 є ТОВ "Вердикт Капітал ", далі іменований стягувач. Сума заборгованості у загальній сумі складає58 472,79 грн.

При цьому, у виконавчому написі зазначено місце реєстрації боржника: АДРЕСА_1 .

З матеріалів справи вбачається, що 01.12.2020 представник ТОВ "Вердикт Капітал" звернувся до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Малкової Марії Вікторівни із заявою про примусове виконання рішення, в якій просив відкрити за місцем проживання (перебування) боржника виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису, виданого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С. за №93350 від 20.11.2020 про стягнення з боржника - ОСОБА_1 , коштів у розмірі 6258 472,79грн.; у випадку встановлення доходу боржника, яким є позивач, - звернути стягнення на заробітну плату, пенсію стипендію та інші доходи боржника без перевірки його майнового стану за місцем проживання (перебування) боржника.

Приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Малковою М.В. прийнято постанову від 15.12.2020 про відкриття виконавчого провадження № 63921132.

Після відкриття зазначеного виконавчого провадження, 15.12.2020, приватним виконавцем в рамках такого виконавчого провадження були винесені наступні постанови: постанова про стягнення з боржника основної винагороди; постанова про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження; постанова про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію стипендію та інші доходи боржника.

При цьому, позивачка в позові вказала, що вона не отримувала постанови про відкриття виконавчого провадження, а тому має сумнів щодо її наявності.

Вважаючи постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію стипендію та інші доходи боржника протиправною, позивачка звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Згідно з ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 1 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців.

Згідно з ст. 22 ЗУ "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" про початок діяльності приватний виконавець повідомляє Міністерство юстиції України. У повідомленні про початок діяльності обов`язково зазначаються: 1) виконавчий округ, на території якого приватний виконавець має намір здійснювати діяльність; 2) інформація про офіс приватного виконавця; 3) реквізити договору страхування цивільно-правової відповідальності приватного виконавця, строк дії договору, інформація про страховика та страхову суму; 4) інформація про помічників приватного виконавця (у разі їх наявності). Приватний виконавець має право розпочати здійснення діяльності з дня внесення інформації про нього до Єдиного реєстру приватних виконавців України.

За приписами ч. 1, п. 4 ч. 2 ст. 23 ЗУ "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" Міністерство юстиції України забезпечує ведення Єдиного реєстру приватних виконавців України. У Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 25 ЗУ "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя. Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 ЗУ "Про виконавче провадження" приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.

З копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , вбачається, що зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 є адреса: АДРЕСА_2 .

Відомостей про зміну місця реєстрації ОСОБА_1 матеріали справи не містять. Доказів того, що позивач має у власності майно на території м. Київ, матеріали справи також не містять.

Згідно з даними Єдиного реєстру приватних виконавців України приватний виконавець Малкова М.В. має посвідчення приватного виконавця № 0476 від 12.03.2020 року та здійснює діяльність в межах виконавчого округу м. Київ.

Постанову про відкриття виконавчого провадження від 18.12.2020 у виконавчому провадженні № 63921132 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Малковою М.В.. прийнято на підставі заяви представника ТОВ "Вердикт Капітал", в якій зазначено адресу позивача: АДРЕСА_1 .

Також, до заяви про примусове виконання рішення додано виконавчий напис №93350, виданий 20.11.2020 приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С.

Будь-яких доказів на підтвердження того, що адресою проживання позивача є: АДРЕСА_1 , суду не надано.

Стосовно відкриття виконавчого провадження ВП № 63921132 у виконавчому окрузі міста Києва, а не за місцем реєстрації позивача, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" місце перебування - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Згідно з ст. 6 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання. Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції. Особи, які не проживають за адресою, що зареєстрована як місце їх проживання, більше одного місяця і які мають невиконані майнові зобов`язання, накладені в адміністративному порядку чи за судовим рішенням, або призиваються на строкову військову службу і не мають відстрочки, або беруть участь у судовому процесі в будь-якій якості, зобов`язані письмово повідомити орган реєстрації про своє місце перебування.

Таким чином, суд зазначає, що чинним законодавством України покладено на особу обов`язок здійснювати реєстрацію при зміні місця проживання/перебування або письмово повідомляти орган реєстрації про своє місце перебування.

Разом з тим, відповідачем будь-яких доказів на підтвердження повідомлення позивачем органу реєстрації про своє місце перебування за адресою: АДРЕСА_1 , до суду не надано.

При цьому, приписами ст. 6 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" передбачено, що за адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції, якими є документи за виконавчим провадженням.

Як видно з матеріалів виконавчого провадження № 63921132, жодних доказів на підтвердження проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , стягувачем, ТОВ Вердикт Капітал , до заяви про примусове виконання рішення від 01.12.2020, отриманої приватним виконавцем 14.12.2020 року, не додано.

Крім того, судом встановлено, що відповідачем у постанові від 28.12.2020 року про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника - ОСОБА_1 зазначено адресу, за якою її необхідно направити для виконання: ТОВ "ЦЕНТР РЕАБІЛІТАЦІЇ ДИТИНИ "ВІКТОРІЯ" за кодом ЄДРПОУ - 42188351, вул. Володимира Момота, буд 42, м. Бориспіль , Київської області.

Тобто у вказаній постанові приватного виконавця встановлено, що позивач працевлаштований за адресою, яка знаходиться на території Київської області, що також спростовує факт її проживання у м. Києві.

За таких підстав, факт проживання позивача за адресою: АДРЕСА_1 , не підтверджений належними та допустимими доказами, тому не може бути визнаний судом таким, що встановлений під час вирішення приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Малковою М.В. питання про прийняття до виконання виконавчого напису № 93350, виданого 20.11.2020 та відкриття виконавчого провадження № 63921132.

Відповідно до частини 5 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" у разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби. Для проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи в іншому виконавчому окрузі приватний виконавець має право вчиняти такі дії самостійно або залучати іншого приватного виконавця на підставі договору про уповноваження на вчинення окремих виконавчих дій, типова форма якого затверджується Міністерством юстиції України.

Разом з тим, жодних дій, передбачених ч. 5 ст. 24 ЗУ "Про виконавче провадження" відповідачем - приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Малковою М.В. - не вчинено.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах ШААС від 11.02.2021 у справі 620/6242/20, від 26.11.2020 у справі 640/17217/20, від 01.10.2020 у справі 580/2853/20, від 08.02.2021 у справі 580/5741/20, від 01.03.2021 у справі №320/13089/20, постанови Верховного Суду у справі № 804/6996/17 від 08.04.2020, від 29.01.2021 у справі №160/12729/19.

Такі ж висновки щодо правомірності прийняття до виконання виконавчих документів за відсутності доказів, які б підтверджували місце проживання, перебування боржника містяться у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 25.06.2019 у справі №826/7969/16, від 29.01.2020 у справі №804/476/17.

Таким чином, суд робить висновок, що відповідачем за наявності достовірної інформації про зареєстроване місце проживання боржника (позивача) в іншому виконавчому окрузі, прийнято до виконання виконавчий документ з порушенням правил територіальної діяльності та винесено оскаржувану постанову.

Разом з цим, за приписами ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Позивачем не заявлялись вимоги про скасування постанови про відкриття виконавчого № 63921132 , однак, оскільки таке було початково відкрито всупереч приписам Закону України "Про виконавче провадження", прийнята в його рамках постанова про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 18.12.2020 підлягає скасуванню.

Доказів самостійного вчинення відповідачем таких дій судом не встановлено.

При цьому, суд не вбачає підстав для виходу за межі позовних вимог в частині, що стосується постанови про відкриття виконавчого провадження, оскільки, це є правом, а не обов`язком суду та є за своєю природою окремим предметом для оскарження, враховуючи, що у досудовому порядку позивачем поставлено на вирішення питання про скасування самим відповідачем виключно постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 18.12.2020.

Відповідно до ч.1 та 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не було доведено правомірності прийняття спірної постанови, а тому, вказаний позов підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання стосовно розподілу судових витрат, суд враховує наступне.

У відповідності до ч.1, ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 908, 00 грн. (квитанція про сплату від 22.01.2021 №0.0.19890112868.1).

Статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша). До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої).

Згідно статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша). За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга). Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя). Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п`ята). У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини дев`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Суд наголошує, що стаття 134 Кодексу адміністративного судочинства України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог частини п`ятої статті 134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд в додатковій постанові від 12.09.2018 (справа № 810/4749/15) вказав, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа № 826/856/18) зазначив, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відтак, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

У справі East/West Alliance Limited проти України Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі Ботацці проти Італії , заява № 34884/97, п.30). У пункті 269 рішення у цій справі Судом зазначено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Згідно пункту 4 частини першої статті першої Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Отже, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).

Статтею 19 Закону №5076-VI визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 30 Закону №5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем подано: договір про надання правової допомоги від 21.01.2021, акт від 21.01.2021 про надання послуг за договором про надання правової допомоги від 21.01.2021.

Судом встановлено, що витрати на професійну правничу допомогу у цій справі позивачем та його представником оцінено у наступних розмірах: аналіз обставин та матеріалів, наявних на етапі звернення до суду, а також правових норм, які регулюють ці правовідносини, включаючи судову практику - 700 грн.; складання позовної заяви - 1400 грн.; аналіз обставин, викладених у відзиві на позов і матеріалів, доданих до нього - 700 грн.; участь у судових засіданнях - 14400 грн. Всього разом - 4200,00 грн.

Дослідивши надані позивачем документи та враховуючи наведені норми права, суд дійшов висновку, що розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на оплату послуг адвоката в даному випадку не є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами).

На думку суду, заявлені позивачем до відшкодування витрати на оплату послуг адвоката не є співмірними із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову.

З огляду на надані суду документи, незначну складність адміністративної справи, розгляд справи у порядку спрощеного провадження, обсяг та зміст позовної заяви, незначної ціни позову, суд, зважаючи на задоволення позовних вимог, дійшов висновку про необхідність зменшення заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу до 3000 грн. за підготовку позову та його подання до суду, в тому числі, збирання доказів, участі у судовому засіданні.

Відтак, на користь позивача слід присудити судові витрати зі сплати судового збору в розмірі в розмірі 908,00 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 3000 грн. за рахунок коштів приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Малкової Марії Вікторівни.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Малкової Марії Вікторівни про Про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 18.12.2020 року ВП №63921132, винесену підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Горай Олега Станіславовича № 93350 від 20.11.2020 про стягнення на користь ТОВ Вердикт Капітал грошових коштів у сумі 58 472, 79 грн., а в загальній сумі з урахуванням всіх платежів за постановою, - 64 989, 07 грн.

Стягнути за рахунок приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Малкової Марії Вікторівни (м. Київ, вул. Поправки Юрія, буд. 6 оф. 14 РНОКПП приватного виконавця НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати у розмірі3 908 (три тисячі дев`ятсот вісім) грн. 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лисенко В.І.