Рішення

від 25.02.2021 по справі 520/11431/2020

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 лютого 2021 р. № 520/11431/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кухар М.Д., розглянувши у порядку спрощеного провадження в приміщенні суду в м.Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) до Управління соціального захисту населення Валківської районної державної адміністрації Харківської області (пл. Центральна, буд. 2, м. Валки, Валківський район, Харківська область,63002, код ЄДРПОУ 03196400) про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною відмову управління соціального захисту населення Банківської районної державної адміністрації Харківської області про нарахування (перерахунок) та виплату разовою сумою ОСОБА_1 разової грошової допомоги до 05 травня 2020 року як особі з інвалідністю 2 групи внаслідок війни у розмірі 8-ми мінімальних пенсій за віком, оформлену листом управління соціального захисту населення Банківської районної державної адміністрації Харківської області від 21.07.2020 року № 04-48/1105;

- зобов`язати управління соціального захисту населення Банківської районної державної адміністрації Харківської області нарахувати (перерахувати) та виплатити разовою сумою, без застосування будь-яких обмежень щодо виплати заборгованості, в тому числі поетапного чи часткового, ОСОБА_1 разову грошову допомогу до 05 травня 2020 року як особі з інвалідністю 2 групи внаслідок війни у розмірі 8-ми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених сум.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідачем у процедурі виплати грошової допомоги до 5 травня 2020 року як особі з інвалідністю 2 групи внаслідок ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи було звужено права позивача, що полягає у протиправній відмові у перерахунку та виплати такої у розмірі 8-ми мінімальних пенсій за віком, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020р. №3-р/2020.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 01.09.2020 р. адміністративний позов прийнятий до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі в порядку, визначеному ст. 263 КАС України.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 01.09.2020 р. зупинено провадження по справі №520/11431/2020 до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій справі № 440/2722/20 .

Копії ухвал надіслані відповідачу, отримані ним, однак, відзиву на позов відповідач не направив. Станом на час розгляду справи судом відзиву на позов ОСОБА_1 судом не отримано.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 04.02.2021 поновлено провадження по справі №520/15234/2020.

Відповідно до ст. 263 КАС України, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи, зокрема, щодо: оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст. 229 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 - є особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, перебуває на обліку в Управлінні соціального захисту населення Валківської районної державної адміністрації Харківської області, як отримувач щорічної разової допомоги до 5 травня відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту .

Позивачу виплачено одноразову грошову допомогу до 5 травня 2020 року в розмірі 3640 грн., що не заперечуються сторонами по справі та підтверджуються довідкою Управління соціального захисту населення Валківської РДА № 04-48/1105 від 21.07.2020 року , яка міститься в матеріалах справи (а.с. 14).

Як встановлено за матеріалами справи 13.07.2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування і виплату йому допомоги у 2020 році в розмірі 8-ми мінімальних пенсій за віком з посиланням на ч. 5 ст. 13 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту , з урахуванням виплачених сум.

Листом відповідача № 04-48/1105 від 21.07.2020 надано відповідь про відмову у нарахуванні допомоги у бажаному заявником розмірі. Така відповідь мотивована тим, що одноразова грошова допомога до 5 травня виплачена позивачу в розмірі, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 за №112 (а.с. 13).

Позивач, не погодившись з зазначеною відмовою, звернувся до суду з цим позовом.

Спірні відносини виникли внаслідок не здійснення нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги до 5 травня в 2020 році у розмірі 8-ми мінімальних пенсій за віком з посиланням на статтю 13 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту , без урахування рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020р. №3-р/2020, яким визнано неконституційним окреме положення п.26 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Відносини з приводу соціального захисту ветеранів війни як особливої окремої категорії громадян врегульовані, насамперед, приписами Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту .

Пільги особам з інвалідністю внаслідок війни встановлені статтею 13 вказаного Закону.

Законом України Про внесення змін до Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту від 25.12.1998 статтю 13 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту було доповнено частиною четвертою такого змісту: "Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком".

Пунктом 20 Розділу ІІ Закону України Про державний бюджет України на 2008 рік згадану вище норму права викладено в такій редакції: "Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України".

У подальшому рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 визнано неконституційними зокрема положення статті 67 розділу І, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" та пункту 3 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".

Відповідно до ч. 2 ст.152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Таким чином, на момент нарахування і виплати у квітні 2020 року позивачу одноразової грошової допомоги та на дату звернення позивача із заявою до Управління про перерахунок допомоги, діяла ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у редакції Закону України Про внесення змін до Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту від 25.12.1998, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня для осіб з інвалідністю 2 групи - 8 мінімальних пенсій за віком.

Поряд із цим, законодавцем правовідносини щодо нарахування, виплати та розмірів одноразової грошової допомоги до 5 Травня були з 01.01.2015 також врегульовані пунктом 26 розділу VI Бюджетного кодексу України.

Відповідно до пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України було визначено, зокрема, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Тобто, Кабінету Міністрів України були делеговані повноваження встановлювати зокрема розмір разової грошової допомоги до 5 травня.

На реалізацію приписів цієї норми закону Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 19.02.2020 №112 "Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", де передбачено, що районні органи соціального захисту населення, центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат перераховують кошти через відділення зв`язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання) у таких розмірах: особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 14 років) в`язням концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: I групи - 4120,00 гривень; II групи - 3640,00 гривень; III групи - 3160,00 гривень.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 у справі 1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України, окреме положення пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ (далі - Закон № 3551) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно тексту вказаного рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 судом встановлено, що в Основному Законі України передбачено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1); права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (частина друга статті 3).

Згідно з Основним Законом України Державний бюджет України і бюджетна система України встановлюються виключно законами України (пункт 1 частини другої статті 92). Такими законами є закони України про Державний бюджет України на кожний рік і Кодекс.

У преамбулі Кодексу зазначено, що Кодексом визначаються правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства. Кодексом регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу (стаття 1 Кодексу).

Відповідно до підпункту 5 пункту 63 розділу І Закону № 79 розділ VI „Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу було доповнено, зокрема, пунктом 26, яким передбачено, що окремі положення ряду законів України, в тому числі й Закону № 3551, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Вказаними положеннями Закону № 3551 передбачено пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них (стаття 12), особам з інвалідністю внаслідок війни (стаття 13), учасникам війни (стаття 14), особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551 (стаття 15), особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною (стаття 16).

За юридичною позицією Конституційного Суду України „встановлення пільг ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551, є одним із засобів реалізації державою конституційного обов`язку щодо забезпечення соціального захисту осіб, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність, та членів їхніх сімей. Держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов`язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов`язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності. Невиконання державою соціальних зобов`язань щодо ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, підриває довіру до держави… Соціальний захист ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, спрямований на забезпечення їм достатнього життєвого рівня. Обмеження або скасування пільг для ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, без рівноцінної їх заміни чи компенсації є порушенням зобов`язань держави щодо соціального захисту осіб, які захищали Вітчизну, та членів їхніх сімей. У разі зміни правового регулювання набуті вказаними особами пільги чи інші гарантії соціального захисту повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації. Обмеження або скасування таких пільг, інших гарантій соціального захисту можливе лише у разі запровадження рівноцінних або більш сприятливих умов соціального захисту" (абзаци другий, третій пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018).

Конституційний Суд України звернув увагу, що предмет регулювання Кодексу, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 наголошував на тому, що „законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони" (абзаци третій, четвертий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

Таким чином, виходячи з того, що предмет регулювання Кодексу, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.

Конституційний Суд України дійшов також висновку, що встановлення пунктом 26 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551, законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону № 3551, що суперечить принципу верховенства права, встановленому статтею 8 Конституції України.

Крім того, Конституційний Суд України в Рішенні від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018 уже наголошував, що „забезпечення державою соціального захисту осіб, які відповідно до обов`язку, покладеного на них частиною першою статті 65 Конституції України, захищали Вітчизну, суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України, та членів їхніх сімей згідно з частиною п`ятою статті 17 Конституції України в поєднанні з частиною першою цієї статті означає, що надання пільг, інших гарантій соціального захисту ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551, не має залежати від матеріального становища їхніх сімей та не повинне обумовлюватися відсутністю фінансових можливостей держави" (абзац дев`ятий пункту 6 мотивувальної частини).

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини як джерело права.

Спірна разова грошова допомога є доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Стаття 1 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, у редакції протоколів № 11 та № 14 (04.11.1950), визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Суханов та Ільченко проти України (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто, набуте право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 №17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010, від 11.10.2011 №10-рп/2011).

За положеннями ст. 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Таким чином, суд приходить до висновку, що з 27.02.2020 заявник набув право на соціальне забезпечення у порядку редакції Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25.12.1998 №367-ХІV, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня для осіб з інвалідністю 2 групи внаслідок війни - вісім мінімальних пенсій за віком.

В даному випадку, безпосередню виплату щорічної разової грошової допомоги позивачу здійснено Управлінням соціального захисту населення Валківської районної державної адміністрації Харківської області в розмірі 3640,00 грн., що ним підтверджено у наданому листі № 04-48/1105 від 21.07.2020 р. , копія якого міститься в матеріалах справи .

Водночас, як встановлено судом з 27.02.2020 позивач мав право на отримання одноразової грошової допомоги до 5 травня для осіб з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни - вісім мінімальних пенсій за віком, що становить 13104 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що саме Управлінням соціального захисту населення Валківської районної державної адміністрації Харківської області допущена протиправна бездіяльність щодо виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги у меншому розмірі, ніж передбачено частиною п`ятою статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Отже, відповідач зобов`язаний завершити процедуру проведення розрахунків шляхом нарахування і виплати разової грошової допомоги.

Посилання ж відповідача на неможливість здійснення своїх зобов`язань через ненадходження коштів від головного розпорядника, не ґрунтується на вимогах закону та є безпідставним.

У Рішенні від 27.11.2008 у справі № 1-37/2008 Конституційний Суд України вказав, що Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов`язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов`язань утверджується сутність держави як соціальної і правової.

Відповідно до статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Кодексу) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов`язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства (абзаци другий, третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення 27.11.2008 у справі № 1-37/2008).

Таким чином, законодавство, що визначає фінансові зобов`язання держави, має первинний характер, а бюджетне законодавство - похідний від нього характер.

При цьому, Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат, гарантованих державою (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21- 44а10).

Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України, зокрема, у рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 №6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.

Зокрема, у рішенні від 09.07.2007 № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях неодноразово констатував, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Окрім того, відповідно до рішень ЄСПЛ Кечко проти України (заява № 63134/00, пункти 23, 26) та Ромашов проти України (заява № 67534/01, пункт 43), реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними.

Зокрема, у справі Кечко проти України (заява № 63134/00) ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплати з державного бюджету, однак свідома відмова від цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

У рішеннях ЄСПЛ у справі Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України (заява №70297/01) та у справі Бакалов проти України (заява № 14201/02) також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).

Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Валківської районної державної адміністрації Харківської області щодо нарахування та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком; зобов`язати Управління соціального захисту населення Валківської районної державної адміністрації Харківської області нарахувати та виплатити позивачу недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.

Вказані висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду викладеними в рішенні від 29 вересня 2020 року у зразковій справі №440/2722/20, залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13 січня 2021 року (оприлюднено в ЄДРСР 26.01.2021 року).

Суд, в силу ч. 3 ст. 291 Кодексу адміністративного судочинства України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

В задоволенні позовних вимог про визнання протиправною відмову, оформлену у вигляді листа відповідача № 04-48/1105 від 21.07.2020, щодо проведення позивачу перерахунку та виплати щорічної допомоги до 5 травня за 2020 рік, виходячи з розміру восьми мінімальних пенсій за віком, суд відмовляє, оскільки відмова в проведенні такого перерахунку та виплати допомоги вже є наслідком протиправної бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, а тому задоволення цієї частини позовних вимог не призведе до відновлення порушеного права позивача.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Підсумовуючи наведене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.

Розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 10 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", а доказів понесення інших судових витрат, позивачем до суду не надано.

Керуючись ст.ст. 263, 255, 295, 297 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) до Управління соціального захисту населення Валківської районної державної адміністрації Харківської області (пл. Центральна, буд. 2, м. Валки, Валківський район, Харківська область,63002, код ЄДРПОУ 03196400) про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Валківської районної державної адміністрації Харківської області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Валківської районної державної адміністрації Харківської області (код ЄДРПОУ 03196400) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.

У задоволенні решти вимог позову - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його складання у повному обсязі шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду або в порядку, передбаченому п. 15.5 Розділу VII КАС України, а саме: до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складено 25 лютого 2021 року.

Суддя Кухар М.Д.