Рішення

від 04.03.2021 по справі 600/2931/20-а

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2021 р. м. Чернівці Справа № 600/2931/20-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боднарюка О.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Мигівської сільської ради Вижницького району Чернівецької області, Берегометської селищної ради Вижницького району Чернівецької області, про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач), звернувся в суд з позовом до Мигівської сільської ради Вижницького району Чернівецької області, Берегометської селищної ради Вижницького району Чернівецької області, в якому (з урахуванням заяви про уточнення вимог) просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Мигівської сільської ради №1205-45\20 від 10 вересня 2020 року про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального дачного будівництва, орієнтовною площею 0,1000 га;

- зобов`язати Берегометську селищну раду прийняти рішення, яким надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі безоплатно у власність, з цільовим призначенням - для індивідуального дачного будівництва, орієнтованою площею 0,10 га, яка розташована у межах населеного пункту у с.Мигове між земельними ділянками кадастрові номери 7320585000:01:001:0349 і 7320585000:01:001:0799, 7320585000:01:001:0800.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.

1. Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначив, що звернувся із заявою до відповідача, про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 0,10 га для індивідуального дачного будівництва, яка розташована за адресою с.Мигове Вижницького району Чернівецької області. Зазначив, що 10.09.2020 року Мигівська сільська рада оскаржуваним рішення відмовила останньому, у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення вищезазначеної земельної ділянки, у зв`язку із тим, що бажана земельна ділянка відноситься до земель державної власності.

Позивач вважає оскаржуване рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню з огляду на те, що підстава для відмови відповідачем у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою відсутня в переліку підстав, визначених статтею 118 ЗК України.

Крім того, звертав увагу суду на те, що невідповідність розташування землі має місце виключно за умови, якщо документація затверджена в установленому Законом порядку.

На думку позивача, висновок відповідача про те, що земельна ділянка, яку останній бажає отримати у власність належить до державної власності є помилковим, оскільки не відповідає вимогам Закону, містобудівним матеріалам і земельній документації.

Також вважає, що зобов`язання прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, а є обґрунтованим способом захисту порушеного права позивача.

2. Відповідач подав до суду відзив на адміністративний позов в обґрунтування якого заперечив щодо задоволення адміністративного позову, з огляду на наступне.

Заперечуючи проти позову зазначив, що бажане місце розташування земельної ділянки відноситься до земель державної власності, цільове призначення - лісогосподарські угіддя, ліс. З огляду на наведене, вважає даний позов безпідставним.

3. Позивач подав до суду відповідь на відзив, в обґрунтування якої зазначив, що згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається, що будь - яке речове право на дану земельну ділянку не зареєстроване.

Також, вважає безпідставним висновок відповідача про належність бажаної землі до державної власності лісогосподарського призначення (ліс), оскільки усі землі лісогосподарського призначення на території с. Мигово Вижницького району обліковані і перебувають у постійному користування лісокористувачів, а земля щодо якої позивачем подано заяву належить до комунальної власності, має визначене цільове призначення - для індивідуального дачного будівництва, розпорядником якої є Берогометська селищна рада і може бути передана у власність громадянину у межах норм безоплатної приватизації землі, визначеної нормами ст. 121 Земельного Кодексу України.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ В СПРАВІ.

1. Ухвалою суду відкрите провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

2. 22.02.2021 року представником позивача подано до суду заяву, про стягнення витрат на правничу допомогу.

СУДОМ ВСТАНОВЛЕННІ ТАКІ ОБСТАВИНИ ТА ВІДПОВІДНІ ЇМ ПРАВОВІДНОСИНИ.

1. 03.08.2020 року позивачем подано заяву до Мигівської сільської ради, про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі безоплатно у власність, з цільовим призначенням - для індивідуального дачного будівництва, орієнтовною площею - 0,10 га.

Місце розташування земельної ділянки, яку позивач бажає отримати у власність: с.Мигове, Вижницького району Чернівецької області, в межах населеного пункту, між земельними ділянками кадастрові номери 7320585000:01:001:0349 та 7320585000:01:001:0799 і 7320585000:01:001:0800, згідно викопіювання.

2. Рішенням 45 сесії 7 скликання Мигівської сільської ради Вижницького району Чернівецької області від 10.09.2020 року за №1205-45/20 відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального дачного будівництва орієнтовною площею 0,1000 га (лісогосподарські угіддя, ліс ) в с.Мигове, у зв`язку з тим, що відповідно до наданого викопіювання на якому вказане бажане місце розташування земельної ділянки, відносяться до земель державної власності. (а.с. 11)

3. Судом встановлено, що на виконання вимог Закону України "Про добровільне об`єднання територіальних громад", Мигівська сільська рада увійшла до Берегометської селищної ради. Відтак, згідно статті 8 вище Закону (утворення об`єднаної територіальної громади та реорганізація органів місцевого самоврядування) Берегометська селищна рада є правонаступником майна, прав та обов`язків територіальних громад, в даному випадку Мигівської сільської ради.

4. 30.08.2018 року рішенням № 83-24/18 24 сесії 7 скликання Вижницької районної ради встановлено (змінено) межі населеного пункту с.Мигове Мигівської сільської ради Вижницького району Чернівецької області, з додатковим включенням в його межі 1237,2000 га (земель сільськогосподарського призначення - 766,4995 га, земель житлової та громадської забудови - 46,6073 га, земель оздоровчого призначення - 1,2796 га, земель рекреаційного призначення - 32,8265 га, земель лісогосподарського призначення - 325,2964 га, земель водного фонду - 17,8092 га, земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони ті іншого призначення - 46,8815 га), встановивши остаточну площу населеного пункту с.Мигове - 1885,1000 га та затвердивши проект землеустрою щодо встановлення (зміни) меж населеного пункту с.Мигове, розробником якого є ТзОВ "Глобус КО" м. Новоселиця Чернівецької області.(а.с.12)

5. Згідно листа Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області № 29-24-0.22-2568/2-20 від 13.07.2020 року встановлено, що за відомостями наданими Відділом у Вижницькому районі Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області - відповідно до даних Державного земельного кадастру, відомості про земельні ділянки за кадастровими номерами 7320585000:01:001:0881; 7320585000:01:001:0885; 7320585000:01:001:0886 не були перенесені з реєстру земель до Державного земельного кадастру. Відповідно до даних Державного фонду документації із землеустрою, за кадастровими номерами 7320585000:01:001:0881; 7320585000:01:001:0885; 7320585000:01:001:0886 до фонду документації із землеустрою не передавалися, не надходили.

Відомості про земельні ділянки за кадастровими номерами 7320585000:01:001:0881; 7320585000:01:001:0885; 7320585000:01:001:0886 відсутні у Книзі записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди, державні акти не друкувалися.

Поземельна книга на них не відкривалась, державні акти або договори оренди на земельні ділянки до 01.01.2013 року не видавалися. (а.с.28)

6. Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна вбачається, про відсутність відомостей щодо земельної ділянки кадастровий номер 7320585000:01:001:0881. (а.с.31)

7. Відповідно до листа ДП "Вижницького Держспецлісгоспу АПК" № 13 від 14.01.2021 року встановлено, що земельна ділянка яка вказана у викопіюванні і розташована між земельними ділянками кадастровий номер 732058500:01:001:0349, 7320585000:01:001:0799, 7320585000:01:0001:0800, біля земельної ділянки номер 7320585000:01:001:0967, згідно матеріалів базового лісовпорядкування 2012 року, не відноситься до земель лісового фонду.

Крім того, дана земельна ділянка згідно наявних правовстановлюючих документів та діючими матеріалами лісовпорядкування не обліковується. (а.с.33)

8. Згідно листа Чернівецького обласного управління лісового та мисливського господарства № 02-13/132 від 08.02.2021 року вбачається, що ділянка яка розташована в межах населеного пункту с.Мигове між земельними ділянками кадастрові номера 7320585000:01:0010349 і 7320585000:01:001:0799, 7320585000:01:001:0800 не відноситься до території державного лісового фонду. (а.с.38)

9. Відповідно до листа Державного підприємства "Берогометське лісомисливське господарство" від 05.02.2021 року № 66 встановлено, що на території с.Мигове Вижницького району Чернівецької області немає земель, які належать до земель лісогосподарського призначення, однак не обліковані за планово - картографічними матеріалами лісовпорядкування держлісгоспу.

Земельна ділянка, яка розташована у межах населеного пункту в с. Мигове між земельними ділянками кадастрові номера 7320585000:01:001:0349, 7320585000:01:001: 0799 та 732058500:01:001:0800 не належить до території ДП "Берегометське ЛМГ". (а.с.40)

ДО ВКАЗАНИХ ПРАВОВІДНОСИН СУД ЗАСТОСОВУЄ НАСТУПНІ ПОЛОЖЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ТА РОБИТЬ ВИСНОВКИ ПО СУТІ СПОРУ.

1. Відповідно до статті 14 Конституції України та статті 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

2. Статтею 3 Земельного кодексу України встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

3. Згідно статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" № 280/97-ВР від 21.05.1997 р. (далі - Закон № 280/97-ВР) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Здійснюючи повноваження у галузі земельних відносин відповідно до статті 12 ЗК України, до повноважень міських рад належить, в тому числі, розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.

4. Відповідно до статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Статтею 38 ЗК України передбачено, що до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування.

Використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм (ст. 39 ЗК України).

Відповідно до статті 40 ЗК України громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

Згідно з п. "в" частини 3 статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених вказаним Кодексом.

Статтею 121 ЗК України встановлено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах в т.ч.: для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара;

Відповідно до статті 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Частиною 6 статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

5. Отже, вищевказаною статтею передбачено вичерпний перелік документів, які подаються громадянами, які зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно частини 7 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що ними встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки безоплатно у власність громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких, визначений у ст. 118 ЗК України, орган уповноважений розглядати ці питання, надає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

6. Таким чином, Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень ст. 118 Земельного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 р. у справі № 545/808/17, що в силу вимог частини 5 статті 242 КАС України суд враховує до спірних правовідносин..

7. Судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив надати йому дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,1000 га за адресою: с. Мигове Вижницького району Чернівецької області для індивідуального дачного будівництва.

За результатами розгляду звернення позивача, рішенням Мигівського сільської ради Вижницького району Чернівецької області 45 сесії 7 скликання від 10 вересня 2020 року, відмовлено останньому у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального дачного будівництва орієнтовною площею 0,1000 га (лісогосподарські угіддя, ліс) в с. Мигове, у зв`язку з тим, що відповідно до наданого викопіювання на якому вказано бажане місце розташування земельної ділянки, вказана ділянка відноситься до земель державної власності. (а.с. 11).

8. Заперечуючи проти позову відповідач наводив аргументи з приводу того, що земельна ділянка, яку позивач бажає отримати у власність належить до державної власності, відтак не може бути передана у власність останньому.

Надаючи оцінку аргументам позивача суд зазначає наступне.

Згідно частини 1 статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно частини 1 та пункту "а" частини 2 статті 83 Земельного кодексу України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Згідно вимог статті 173 Земельного кодексу України межа району, села, селища, міста, району у місті - це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій.

Межі району, села, селища, міста, району у місті встановлюються і змінюються за проектами землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць.

Проекти землеустрою щодо зміни меж населених пунктів розробляються з урахуванням генеральних планів населених пунктів.

Землі та земельні ділянки державної власності, включені в межі населеного пункту (крім земель, які не можуть передаватися у комунальну власність), переходять у власність територіальної громади. Рішення про встановлення меж населеного пункту та витяги з Державного земельного кадастру про межу відповідної адміністративно-територіальної одиниці та про відповідні земельні ділянки, право власності на які переходить до територіальної громади, є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Відповідно до частини 2 статті 174 Земельного кодексу України рішення про встановлення і зміну меж сіл, селищ, які входять до складу відповідного району, приймаються районною радою за поданням відповідних сільських, селищних рад.

Як встановлено судом вище, рішенням Вижницької районної ради №83-24/18 від 30 серпня 2018 року Про встановлення (зміну) меж населеного пункту с. Мигове Мигівської сільської ради Вижницького району Чернівецької області змінено межі с.Мигове шляхом включення в їх території площ земельних ділянок, в тому числі і тієї частини землі щодо якої позивач подав клопотання про отримання дозволу на - розроблення документації із землеустрою щодо відведення землі у власність, інформація про такі межі земель населеного пункту внесена до автоматизованої системи.

Слід зазначити, що Верховний суд у постанові від 09 січня 2020 року в справі №812/1264/17 зазначив, що роздруківка із Публічної кадастрової карти України є належним графічним матеріалом при вирішенні земельних спорів, у тому числі при визначені місця знаходження землі і на ній об`єктів, оскільки вона створена державою з метою ідентифікації і відображенням інформації про земельні ділянки з прив`язкою до відповідного населеного пункту. В силу вимог частини 5 статті 242 КАС України, суд враховує висновки викладені в постановах Верховного суд до спірних правовідносин.

Аналіз наведеного вище, дає підстави дійти висновку, що на день звернення позивача із заявою про отримання дозволу на розроблення документації із землеустрою земельної ділянки у с.Мигове Вижницького району, розпорядником вищевказаної ділянки став орган місцевого самоврядування, а саме Мигівська сільська рада і відповідно до пункту "а" частини 2 статті 83 Земельного кодексу України, бажана земельна ділянки перебуває у комунальній власності, а отже розпоряджатись нею має виключно відповідач, відповідно до вимог частини 1 статті 122 Земельного кодексу України.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач окрім іншого також вказав і про те, що відповідно до витягу з публічної кадастрової карти в місці значення позивачем бажаного розташування земельної ділянки вже існує сформована земельна ділянка кадастровий номер 7320585000:01:001:0881, із цільовим призначенням - для індивідуального дачного будівництва, площею 0,10 га, яка згідно вимог Наказу Державного комітету України із земельних ресурсів № 548 від 23 липня 2010 року "Про затвердження Класифікації видів цільового призначення земель" і ст. 51 Земельного кодексу України належить до категорії земель рекреаційного призначення. Вказані аргументи позивача, також відповідають дійсним обставинам справи, та підтверджуються наявними в справі доказами.

Окрім того, відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області від 13.07.2020 року встановлено, що за даними районного відділу Державного земельного кадастру, відомості про земельну ділянку, яку позивач бажає отримати у власність кадастровий номер 7320585000:01:001:0881, не перенесені із реєстру земель до Державного земельного кадастру. Також, відомості про дану земельну ділянку відсутні у Книзі записів про державну реєстрацію державних актів на право власності і на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі, державні акти не друкувалися, поземельна книга не відкривалася.

З Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав і власності на нерухоме майно вбачається, що будь-яке речове право на земельну ділянку кадастровий номер 7320585000:01:001:0881 (бажана земельна ділянка) не зареєстроване.

Системний аналіз наведеного вище в сукупності в призмі норм національного законодавства, дає підстави дійти висновку, що земельна ділянка щодо якої подано позивачем клопотання належить до комунальної власності територіальної громади Берогометської селищної ради, розпорядником якого є відповідач, а не до державної, як стверджує останній, цільове призначення якої - для індивідуального дачного будівництва.

9. Суд також відхиляє доводи відповідача з приводу того, що цільове призначення бажаної позивачем земельної ділянки - лісогосподарські угіддя, з огляду на наступне.

Так, судом встановлено, що відповідно до інформації наданої ДП Вижницький держспецлісгосп АПК , земельна ділянка яка вказана на викопіюванні і розташована між земельними ділянками кадастровий номер 7320585000:01:001:0349 та 7320585000:01:001:0799 і 7320585000:01:001:0800, біля земельної ділянки номер 7320585000:01:001:0967 - не відноситься до земель лісового фонду згідно матеріалів базового лісовпорядкування і правовстановлюючих документів.

Крім того, відповідно до листа Чернівецького обласного управління лісового та мисливського господарства від 08 лютого 2021року вбачається, що ділянка, яка розташована в межах населеного пункту села Мигове між земельними ділянками кадастрові номери 7320585000:01:001:0799, 7320585000:01:001:0800 і 7320585000:01:001:0349 не відноситься до території державного лісового фонду.

Отже, з огляду на наведене вище слід дійти висновку, що доводи відповідача про належність бажаної землі до державної власності лісогосподарського призначення (використання ліс) є помилковими та необґрунтованими, оскільки всі землі лісогосподарського призначення на території с.Мигове Вижницицького району обліковані і перебувають у постійному користуванні лісокористувачів, а земля щодо якої позивачем подано заяву належить до комунальної власності, має визначене цільове призначення - для

індивідуального дачного будівництва, розпорядником якої є Берегометська селищна рада і може бути передана у власність громадянину у межах норм безоплатної приватизації землі, визначеної п. ґ ч.1 ст. 121 ЗК України.

10. Системний аналіз наведених норм права та встановлені по справі обставини, дають підстави суду дійти висновку, що оскаржуване рішення прийняте відповідачем не на підставі, не у спосіб, що визначені Конституцією та Законами України, без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення та без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване ця відмова. А тому, позовна вимога про визнання протиправним та скасування рішення Мигівської сільської ради № 1205-45/20 від 10 вересня 2020 року є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

11. Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача Берегометську селищну раду Вижницького району надати дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки у власність, площею 0,10 га, суд зазначає наступне.

Так, спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

В даному випадку відсутнє втручання суду у дискреційні повноваження відповідача з наступних підстав.

Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980р. - під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

В даному випадку повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано частинами 6-7 статті 118 ЗК України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Отже, зобов`язання прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки не є втручанням суду у дискреційні повноваження Берегометської селищної ради, а є обґрунтованим способом захисту порушеного права позивача.

Аналогічна правова позиція в подібних правовідносинах викладена в постановах Верховного Суду від 23.05.2018р. у справі №825/602/17, від 22.12.2018р. у справі №804/1469/17, від 26.02.2019р. у справі №802/721/18-а та від 05.03.2019р. у справі №2040/6320/18.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.

1. Відповідно до посвідчення учасника бойових дій, позивач має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, та відповідно до вимог Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору.

З урахуванням наведеного, судом не вирішується питання про розподіл судових витрат.

2. 22.02.2021 року позивачем - подано до суду заяву, про стягнення витрат на правничу допомогу, в сумі 9300,00 грн.

Перевіривши доводи заяви позивача про стягнення судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно частини 3 статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно частин 1, 2 статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частиною 3 статті 134 КАС України передбачено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).

Відповідно до частин 1, 7 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно частини 9 статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Аналіз наведених положень законодавства, дає підстави суду для висновку, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Крім цього, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 17.09.2019 у справі № 810/3806/18, від 10.12.2019 у справі № 10.12.2019.

На підтвердження понесеного позивачем розміру витрат на правничу допомогу адвоката надано:

- копію договору про надання правової допомоги від 25.12.2020 року;

- акт про прийняття - передачу наданих юридичних послуг від 22.02.2021 року ;

- квитанції про сплату витрат ;

Як вбачається з акту про прийняття - передачу наданих юридичних послуг, вартість послуг з надання правової допомоги становить 9300,00 грн.

Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені, договором на правову допомогу, актами приймання - передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.

Суд зазначає, що в матеріалах цієї справи наявний належним чином складений договір про надання правничої допомоги, оформлені та підписані документи, які містять детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та документи, які свідчать про оплату позивачем послуг адвоката.

Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини", суди при розгляді справ, практику Європейського Суду з прав людини, застосовують як джерело права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Lavents v. Latvia" (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що клопотання про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу необхідно задовольнити повністю з підстав наведених вище.

Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Мигівської сільської ради Вижницького району Чернівецької області, Берегометської селищної ради Вижницького району Чернівецької області, про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Мигівської сільської ради №1205-45\20 від 10 вересня 2020 року про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального дачного будівництва, орієнтовною площею 0,1000 га.

3. Зобов`язати Берегометську селищну раду Вижницького району Чернівецької області прийняти рішення яким надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі безоплатно у власність, з цільовим призначенням - для індивідуального дачного будівництва, орієнтованою площею 0,10 га, яка розташована у межах населеного пункту с.Мигове між земельними ділянками кадастрові номери 7320585000:01:001:0349 і 7320585000:01:001:0799, 7320585000:01:001:0800.

4. Клопотання ОСОБА_1 , про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу задовольнити повністю.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Берегометської селищної ради Вижницького району Чернівецької області на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу в сумі 9300,00 грн.

Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування учасників процесу:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП: НОМЕР_1 ).

Відповідач - Мигівська сільська рада Вижницького району Чернівецької області (с.Мигове, Вижницький район, Чернівецька область, 59236, код ЄДРПОУ: 04418274).

Відповідач - Берегометська селищна рада Вижницького району Чернівецької області (вул. Центральна,20, смт.Берегомет, Вижницький район, Чернівецька область, 59236, код ЄДРПОУ:04416996).

Суддя О.В. Боднарюк