Постанова

від 01.03.2021 по справі 440/2856/20

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2021 р.Справа № 440/2856/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Калиновського В.А.,

Суддів: Макаренко Я.М. , Мінаєвої О.М. ,

за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С

представник позивача Арзумян В.А.

представник відповідача Казмерчук М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.11.2020 року, головуючий суддя І інстанції: І.С. Шевяков, м. Полтава, повний текст складено 26.11.20 року по справі № 440/2856/20

за позовом Приватного підприємства "Полтавський ливарно-механічний завод"

до Головного управління ДПС у Полтавській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Приватне підприємство "Полтавський ливарно-механічний завод", звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Полтавській області, в якому просив суд: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення:

- від 27.02.2020 № 0002320504, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток в загальному розмірі 3 550 284 грн;

- від 27.02.2020 № 0002360504, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в сумі 340 грн;

- від 27.02.2020 № 0002370504, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в загальному розмірі 109 712 грн 06 коп.;

- від 27.02.2020 № 0002310504, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 2 808 333 грн 75 коп.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 16.11.2020 року адміністративний позов задоволено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що податкові повідомлення-рішення від 27.02.2020 № 0002320504 та від 27.02.2020 № 0002310504, якими визначено податкове зобов`язання з податку на прибуток в загальному розмірі 3 550 284,00 грн, та з податку на додану вартість у загальному розмірі 2 808 333,75 грн винесені у зв`язку з тим, що згідно наданих первинних бухгалтерських документів позивач задекларував придбання товарно-матеріальних цінностей у ТОВ "АЛЬТ-СТАНДАРТ", ТОВ "ЕКСПЕРТБІЛД", ТОВ "ГРОУТ", ТОВ "БАРІОН", ТОВ "КОМПАНІЯ "ПЛАЗМА". Однак джерело походження відповідних активів не підтверджено перевіркою. Також первинні бухгалтерські документи складені з порушенням вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а по ряду контрагентів-постачальників товару триває розслідування кримінальних справ. Таким чином, позивачем фактично здійснено набуття активів для подальшого їх використання у своїй господарській діяльності, дійсне джерело походження яких невідоме.

Обґрунтовуючи правомірність податкових повідомлень-рішень від 27.02.2020 № 0002360504, від 27.02.2020 № 0002370504, відповідач зазначив, що будівлі, які знаходяться у власності ПП "Полтавський ливарно-механічний завод" за адресою вул. Ливарна, 12, м. Полтава, використовуються як приміщення для конторських та адміністративних цілей, тому є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Враховуючи неподання податкових декларацій з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за граничними термінами подання 20.02.2018, 20.02.2019 за 2018 рік та за 2019 рік, податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення № 0002360504, яким до позивача застосовано штрафну санкцію в розмірі 340,00 грн.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому він, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції, представник відповідача, наполягаючи на порушенні судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального права, просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою в задоволенні позову відмовити, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Представник позивача, наполягаючи на законності та обгрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що у період з 09.12.2019 по 09.01.2020 відповідно до наказу про проведення документальної планової виїзної перевірки від 28.11.2019 № 921 /а.с. 228 т. 1/, згідно з планом-графіком проведення документальних перевірок на 2019 рік, посадовими особами Головного управління ДПС у Полтавській області на підставі направлень на перевірку від № 3699, № 3700, № 3701 від 03.12.2019 /а.с. 236-238 т.1/ проведено документальну планову виїзну перевірку податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, ТОВ "ПЛМЗ".

За результатами перевірки складено акт від 29.01.2020 № 93/16-31-05-04-14/31495420 /а.с. 20-129 т.1/ (надалі - акт), в якому відображені наступні порушення:

- пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (зі змінами та доповненнями), п. 44.1 ст.44 Податкового кодексу України /надалі ПК України/ від 02.12.2010 №2755-VI, п.5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 за №860/4153, частини першої та п`ятої ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.1.2, п.2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704, п. 6 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за № 27/4248 в результаті чого занижений податок на прибуток підприємств, що підлягає сплаті до державного бюджету на загальну суму 2 366 856,00 грн., у тому числі за рахунок: заниження за 2016 рік в сумі 96 306,00 грн; заниження за 2017 рік в сумі 1 545 706,00 грн; заниження за 2018 рік в сумі 630 000,00 грн; заниження за 9 місяці 2019 року в сумі 94 844,00 грн;

- пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.6, статті 198, пункту 201.7, пункту 201.10 статті 201 ПК України, підприємством занижено суму сплати податку на додану вартість до бюджету на загальну суму 2 346 192,00 грн, у тому числі у розрізі податкових періодів: жовтень 2016 - 85 025,00 грн, грудень 2016 - 14 500,00 грн, квітень 2017 - 700 000,00 грн, травень 2017 - 150 667,00 грн, червень 2017 - 449 333,00 грн, грудень 2017 - 246 667,00 грн, серпень 2018 - 500 000,00 грн, листопад 2018- 200 000,00 грн;

- пункту 201.10 статті 201 ПК України, а саме факт порушення термінів реєстрації податкових накладних на загальну суму податку на додану вартість - 18 319,22 гривень.

- абз. "б" п.176.2 ст.176 ПК України та п.3.2, п.3.3, п.3.4, п.3.5 Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 13.01.2015 №4, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.01.2015 за № 111/26556 подані податкові розрахунки за перевірений період не відображають суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку;

- п. 3.11 Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 13.01.2015 №4, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.01.2015 за № 111/26556 завищена відображена за 4-й квартал 2018 року сума військового збору на 2 433 772,16 грн;

- п. 5 ст. 8 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (зі змінами та доповненнями) занижений єдиний внесок на загальнообов`язкове державне страхування, що підлягає сплаті до бюджету, в загальній сумі 2 141, 16 грн;

- статті 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" стосовно експорту товару з території України з порушенням законодавчо встановлених строків розрахунків в сфері зовнішньоекономічної діяльності за зовнішньоекономічними контрактами;

- підпункт 266.1.1 пункту 266.1, підпункт 266.2.1 пункту 266.2, пп.266.3.1 підпункт 266.3.3 пункту 266.3, підпункт 266.5.1 пункту 266.5, підпункт 266.7.5 пункту 266.7, підпункт 266.9.1 пункту 266.9, статті 266 ПК України, ПП "ПЛМЗ" занижено суму податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у загальній сумі 73 141,37 грн.;

- підпункт 266.7.5 пункт 266.7 статті 266 ПК України не подано до ДПІ за місцем обліку податкові декларації з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016, 2018, 2019 роки.

На підставі акта перевірки ГУ ДПС у Полтавській області винесені наступні податкові повідомлення-рішення:

- від 27.02.2020 № 0002320504, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток в загальному розмірі 3 550 284,00 грн, з них: за податковими зобов`язаннями 2 366 856,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 1 183 428,00 грн

- від 27.02.2020 № 0002310504, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 2 808 333,75 грн., з них: за податковими зобов`язаннями 2 246 667,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 561 666,75 грн;

- від 27.02.2020 № 0002360504, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в сумі 340,00 грн;

- від 27.02.2020 № 0002370504, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в загальному розмірі 109 712, 06 грн, з них за податковими зобов`язаннями 73 141,37 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 36 570,69 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення ПП "ПЛМЗ" оскаржило в адміністративному порядку, звернувшись зі скаргою до Державної податкової служби України.

Рішенням Державної податкової служби України від 01.04.2020 № 11683/6199-00-08-05-01-06 податкові повідомлення-рішення від 27.02.2020 № 0002320504, від 27.02.2020 № 0002310504, від 27.02.2020 № 0002360504, від 27.02.2020 № 0002370504 залишені без змін, а скарга - без задоволення /а.с. 131-142, т.1/.

Позивач не погодившись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, оскаржив їх до суду.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що відповідач не довів суду правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з пп. 134.1.1 п. 134.1 статті 134 ПК України, об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Пунктом 44.1 статті 44 ПК України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Так відповідно до, п. 198.1, 198.2 статті 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов`язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Датою збільшення податкового кредиту орендаря (лізингоотримувача) для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об`єкта фінансового лізингу таким орендарем.

Датою віднесення сум до податкового кредиту замовника з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 1095 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування.

Суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 1095 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних.

Пунктом 201.7, п. 201. 10 статті 201 ПК України передбачено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов`язань.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків:

для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені;

для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені;

для зведених податкових накладних та/або розрахунків коригування до таких зведених податкових накладних, складених за операціями, визначеними пунктом 198.5 статті 198 та пунктом 199.1 статті 199 цього Кодексу, - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем місяця, в якому вони складені;

для розрахунків коригування, складених постачальником товарів/послуг до податкової накладної, що складена на отримувача - платника податку, в яких передбачається зменшення суми компенсації вартості товарів/послуг їх постачальнику, - протягом 15 календарних днів з дня отримання такого розрахунку коригування до податкової накладної отримувачем (покупцем).

У разі порушення таких строків застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом.

Відповідно до п.5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290 дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

Критерії визнання доходу, наведені в цьому Положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій).

Відповідно до п. 6 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318 витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Пунктами 1.2 та 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 визначено, що господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі первинні документи).

Верховний Суд у своїх постановах у справах даної категорії послідовно (зокрема, постанови від 19.06.18 у справі №808/2447/17, від 19.11.19 у справі №№826/16304/17, від 4.02.20 у справі №826/3729/15) зазначає, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог законодавства щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, необхідно враховувати, що відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень.

Проте у разі надання контролюючим органом доказів, які свідчать, що платником податків неправомірно відображено у податковому обліку витрати, або документи, на підставі яких платник податків сформував податковий кредит, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, враховуючи специфіку таких операцій та договорів, що їх регламентують, Товариство повинно мати відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що є підставою для формування платником податкового обліку.

Надаючи оцінку податковим повідомленням-рішенням від 27.02.2020 №0002320504 та №0002310504, судова колегія виходить з наступного.

Підставою для винесення відповідних рішень став висновок відповідача щодо порушення ПП "ПЛМЗ" пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (зі змінами та доповненнями), п. 44.1 ст.44 Податкового кодексу України та пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.6, статті 198, пункту 201.7, пункту 201.10 статті 201 ПК України.

Так, на думку контролюючого органу, фактичне здійснення господарських операцій ПП "ПЛМЗ" з ТОВ "АЛЬТ-СТАНДАРТ", ТОВ "ЕКСПЕРТБІЛД", ТОВ "ГРОУТ", ТОВ "БАРІОН", ТОВ "КОМПАНІЯ "ПЛАЗМА" не підтверджено перевіркою, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення бухгалтерського обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками відповідача з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що між ПП "ПЛМЗ" /покупець/ та ТОВ "ГРОУТ" /постачальник/ укладено договір поставки обладнання №011283 від 01.12.2017, №010432 від 10.04.2017 /а.с. 145-146, 173-174, т. 1/, за умовами яких постачальник зобов`язується передати у власність покупцеві обладнання, визначене у п. 1.2 цього договору (станок токарно-карусельний КУ 154, станок універсально-карусельний 1550), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар.

Поставка здійснюється на умовах доставки товару за участю перевізника /пункт 3.1 договорів/.

У ході здійснення господарських операцій на виконання договору поставки № 011283 від 01.12.2017 ТОВ "ГРОУТ" виписано позивачеві видаткову накладну від 15.12.2017 №910. Відповідно до видаткової накладної, копія якої наявна в матеріалах справи /а.с. 143 т.1/, постачальником поставлено покупцю обумовлений станок токарно-карусельний КУ514.

Позивачем надано до перевірки рахунок на оплату №1016 №05.12.2017 /а.с. 144 т. 1/, податкову накладну №42 від 15.12.2017 /а.с. 25, т.3/.

Відповідачем не заперечується, що зазначена податкова накладна за формою та змістом відповідає вимогам пункту 201.1 статті 201 ПК України та те, що вона зареєстрована у Єдиному реєстрі податкових накладних.

У ході здійснення господарських операцій ТОВ "ГРОУТ" на виконання договору поставки № 010432 від 10.04.2017 виписано позивачеві видаткову накладну №177 від 21.04.2017. Відповідно до видаткової накладної, копія якої наявна в матеріалах справи /а.с. 46, т.2/, постачальником було поставлено покупцю обумовлений станок універсально-карусельний 1550 зав. 207 рік випуску 1980.

Позивачем надавався до перевірки рахунок на оплату №260 №21.04.2017 /а.с. 46 т. 2/, податкова накладна №154 від 21.04.2017 /а.с. 24, т. 3/.

Відповідачем не заперечується, що зазначена податкова накладна за формою та змістом відповідає вимогам пункту 201.1статті 201 ПК України та те, що вона зареєстрована у Єдиному реєстрі податкових накладних.

Перевезення товару від ТОВ "ГРОУТ" здійснювалося за рахунок ПП "ПЛМЗ" перевізниками - фізичними особами підприємцями. Так, у матеріалах справи містяться копії товарно-транспортних накладних та актів здачі-приймання послуг перевезення ФОП ОСОБА_1 , акти прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) ФОП ОСОБА_2 , акти прийому-передачі виконаних робіт ФОП ОСОБА_3 , акт здачі-приймання робіт (надання послуг) ПП "МОД-СЕРВІС" /а.с. 147- 154, 159, 165-172 том 1/.

Щодо взаємовідносин ПП "ПЛМЗ" з ТОВ "АЛЬТ СТАНДАРТ", ТОВ "ЕКСПЕРТ БІЛД" судом встановлено, що постачання товару (виливки Х20Н80, ферованадію, феромолібдену, міді катодної МОК) до ПП "ПЛМЗ" від ТОВ "АЛЬТ СТАНДАРТ", ТОВ "ЕКСПЕРТ БІЛД" здійснювалося за усно укладеними договорами між сторонами. Так, на виконання зазначених усних домовленостей контрагентами ПП "ПЛМЗ" видано видаткові накладні /а.с. 1, 27, т. 2/. Перевезення товару від ТОВ "АЛЬТ СТАНДАРТ", ТОВ "ЕКСПЕРТ БІЛД" здійснювалося за рахунок ПП "ПЛМЗ", залученим контрагентами субпідрядником ТОВ "Транспортна компанія "САТ", що підтверджується наявними в матеріалах справи актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), товарно-транспортними накладними (накладними на вантаж одержувача) /а.с. 2, 3, 10-11, 20-21, 24-25, т. 2/.

Крім того, в матеріалах справи наявні акти списання товарів та накладні на здачу готових виробів /а.с. 4-7, 12-15, т. 2/, що підтверджує факт використання придбаної у ТОВ "АЛЬТ СТАНДАРТ", ТОВ "ЕКСПЕРТ БІЛД" сировини у господарській діяльності позивача.

Щодо відсутності письмових договорів з деякими із ТОВ "АЛЬТ-СТАНДАРТ", ТОВ "ЕКСПЕРТ БІЛЬД" слід зазначити, що відповідно до частини 1 статті 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Таким чином, та обставина, що письмові договори ПП "ПЛМЗ" з ТОВ "АЛЬТ-СТАНДАРТ", ТОВ "ЕКСПЕРТ БІЛЬД" не укладалися - не спростовує реальності господарських операцій, руху активів підприємства та змін в його бухгалтерському обліку.

Крім того, матеріалами справи підтверджено, що між ПП "ПЛМЗ" /покупець/ та ТОВ "КОМПАНІЯ "ПЛАЗМА" /постачальник/ укладено договір поставки №1/1/08/18 від 01.08.2018 /а.с. 30-31, т 2/, за умовами якого постачальник зобов`язується передати у власність покупцеві продукцію, визначену у пункті 1.2 цього договору, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар.

Найменування, одиниці виміру та загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, визначаються у специфікаціях та/або рахунках-фактурах, що є невід`ємною частиною цього договору /п. 1.2 договору/.

Позивачем надавалися до перевірки специфікація №1 від 01.08.2018, акти приймання передачі товарно-матеріальних цінностей від 27.09.2018, видаткова накладна №2064 від 27.09.2018 на плавильний агрегат в комплекті, шафу водоохолодження з аварійною апаратурою, шафу сигналізації, управління, шинопровід, кабель водоохолодження, конденсаторну батарею /а.с. 32-41, т. 2/. Факт транспортування придбаного товару підтверджується товарно-транспортними накладними.

Судом встановлено, що між ПП "ПЛМЗ" /покупець/ та ТОВ "БАРІОН" /продавець/ укладено договір поставки №1 від 24.05.2017, за умовами якого продавець зобов`язується передати покупцеві у власність, а покупець - прийняти та оплатити металообробне обладнання в строки та на умовах, встановлених цим договором /а.с. 92-93, т. 2/. Поставка за цим договором здійснюється партіями /пункт 2.1 Договору/.

У ході здійснення господарських операцій ТОВ "БАРІОН" на виконання договору поставки №1 від 24.05.2017 виписано позивачеві накладні від 02.06.2017 №111, від 09.06.2017 №119, від 13.06.2017 №122, №114 від 06.06.2017 на товарно-карусельний станок 1512 заводський №1977, 1977 року, товарно-карусельний станок 1516 заводський №2106, 1983 року, токарно-карусельний станок 1525 заводський номер 467, 1974 року, токарно-карусельний станок 1532 заводський номер 843, 1978 року /а.с. 74, 77, 80, 87 т. 2/.

Транспортування придбаного товару здійснювалося за допомогою перевізника ФОП ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_1 , що підтверджується товарно-транспортними накладними /а.с. 71, 73, 76, 79, 83-84, 86, 89, 91, т. 2/.

Позивачем надано податкові накладні №19 від 13.06.2017, №18 від 12.06.2017, №14 від 09.06.2017, №9 від 06.06.2017, №7 від 02.06.2017, №33 від 26.05.2017, №31 від 26.05.2017, №32 від 26.05.2017, №35 від 26.05.2017, №34 від 26.05.2017, /а.с. 10-19, т.3/.

Відповідачем не заперечується, що зазначені податкові накладні за формою та змістом відповідають вимогам пункту 201.1 статті 201 ПК України та те, що вони зареєстровані у Єдиному реєстрі податкових накладних.

У судовому засіданні першої інстанції 09.11.2020 судом допитано як свідків головного бухгалтера ПП "ПЛМЗ" ОСОБА_4 та начальника відділу постачання ПП "ПЛМЗ" ОСОБА_5 та встановлено наступні обставини.

Свідок ОСОБА_4 пояснила, що придбані товарно-матеріальні цінності оприбутковувалися по даті видаткової накладної, яка зазначалася контрагентами. В деяких випадках фактично товар прибував на територію підприємства з незначною різницею в часі з причин великої відстані від вантажовідправника до вантажоодержувача та залучення до перевезення сторонніх перевізників.

Свідок ОСОБА_5 пояснила, що вищенаведені контрагенти відвантажили на адресу позивача товарно-матеріальні цінності, що відображені у видаткових накладних, тобто право власності на вищезазначені товарно-матеріальні цінності перейшло до позивача в момент підписання видаткової накладної, а отже відповідно до стандартів бухгалтерського обліку цей товар був оприбуткований саме з моменту переходу права власності, а саме з дати видаткової накладної.

Суд зазначає, що той факт, що транспортування товарно-матеріальних цінностей відбулося після фактичного оприбуткування товару, жодним чином не свідчить про те, що господарська операція не відбулася.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання скаржника на відсутність у позивача сертифікатів та паспортів якості на придбаний товар, оскільки відсутність або наявність вказаних документів не може свідчити про безумовну фіктивність або реальність господарських операцій, оскільки дані документи є лише підтвердженням того, що продукція, система якості, система управління якістю, система управління довкіллям, персонал відповідає встановленим вимогам конкретного стандарту.

При цьому сертифікати відповідності та паспорти якості не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та використання придбаного товару.

Крім того, відповідачем не надано суду доказів того, що придбаний позивачем у ПП "ПЛМЗ" товар підлягав сертифікації чи паспортизації.

Натомість, ПП "ПЛМЗ" надавалися до перевірки технічні паспорти на товар (універсально-карусельний станок, токарно-карусельний станок) придбаний у ТОВ "БАРІОН", "ТОВ "ГРОУТ". Щодо відповідності якості інших товарно-матеріальних цінностей та сировини судом встановлено, що у ПП "ПЛМЗ" є власна лабораторія, яка здійснює вхідний контроль та аналіз якості поставленої сировини та товару. Відомості лабораторії щодо вхідного аналізу поставленої контрагентами сировини також на вимогу суду були надані (т.3 а.с. 68).

Суд апеляційної інстанції вважає хибними доводи скаржника про те, що відносно контрагентів позивача здійснюється досудове розслідування по кримінальним провадженням, з огляду на наступне.

Суд зауважує, що вироки, які набрали законної сили по вищевказаним кримінальним провадженням, суду не надано.

Крім того, Верховний Суд у постанові, наприклад, від 31.07.2018 у справі №808/1507/16 зазначив, що сам факт наявності вироків, особливо тих, які ухвалені на підставі угод у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених у вироках, які набрали законної сили.

Щодо посилання відповідача в апеляційній скарзі на недоліки у товарно-транспортних накладних, видаткових накладних, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14 жовтня 1997 року, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Згідно з пунктом 8.26 Правил вантаження і розвантаження вважаються закінченими після вручення водієві належним чином оформлених товарно-транспортних накладних на навантажений або вивантажений вантаж.

Підпунктом 11.1 пункту 11 Правил № 363 визначено, що товарно-транспортна накладна є основним документом на перевезення вантажів.

Доводи щодо недоліків товарно-транспортних накладних як обставини, що свідчить про нереальність господарських операцій, є безпідставними, оскільки товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, тобто товарно-транспортна накладна є доказом, який підтверджує факт надання/отримання транспортних послуг, а не реальність господарської операції в цілому. В межах спірних правовідносин податковий кредит по факту придбання послуг перевезення позивачем не формувався, що обумовлює безпідставність доводів податкового органу в частині вимог до товарно-транспортних накладних взагалі.

Вказане відповідає висновкам викладеним у постанові Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 803/1712/13-а.

Крім того, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що окремі неточності в заповненні документів не можуть свідчити про відсутність господарських операцій між позивачем та його контрагентом і не позбавляють правового значення, виданих за цими операціями документів, оскільки дана обставина є лише порушенням ведення бухгалтерського обліку та не може свідчити про недоведеність поставки товару у сукупності з іншими доказам.

Чинне законодавство не ставить умову виникнення податкового кредиту платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог законодавства щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Колегія суддів зауважує, що відповідачем в ході проведення перевірки не наведені та не встановлені обставини, які б свідчили про невідповідність господарських операцій з придбання товарів меті та завданням діяльності позивача, або що реалізація вказаних операцій не обумовлена розумними економічними причинами (цілями ділового характеру).

Водночас суд враховує, що за результатами здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей позивач отримав економічну вигоду. Крім того замовлення ферромолібдену, ферованадію, виливки Х20Н80, плавильного агрегату в межах господарської діяльності позивача пов`язане з основним видом діяльності, яку здійснює ПП "ПЛМЗ", а саме лиття чавуну.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідачем не надано доказів та не зазначено обставин, які б ставили під сумнів фактичне здійснення спірних господарських операцій. Зокрема, не надано доказів, що підтверджували б невідповідність змісту угод дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов`язків чи свідчили про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договорів або приховування дійсного об`єкта оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Проаналізовану вище сукупність первинних бухгалтерських документів суд розцінює як достатні докази того, що активи були поставлені саме тими постачальниками, від яких вони обліковані позивачем. Окремі можливі недоліки, допущені при складанні бухгалтерських документів, цього факту не спростовують.

Окремо судова колегія зазначає, що відповідач також звертав увагу на те, що за наявними товарно-транспортними документами маршрути з точки відправлення товару не відповідало місцезнаходженню вантажовідправника. В даному разі суд не вбачає протиріч з рештою бухгалтерської документації. Адже підприємства постачальника не зобов`язані були зберігати поставлені позивачу активи на виробничих площах за своїм місцезнаходженням. Постачальники мали і право, і можливість зберігати власні активи в орендованих приміщеннях, у тому числі й в інших регіонах, або ж укладати договори зберігання з іншими суб`єктами господарювання. У той же час ці обставини податковим органом у жоден спосіб не перевірялися, оскільки зустрічні перевірки контрагентів позивача не проводилися, як не досліджувалися й матеріали планових та позапланових перевірок контрагентів за відповідні податкові періоди.

Окрему увагу суд звертає на те, що по всіх операціях, які ставив під сумнів податковий орган у цій справі, контрагентами було надано позивачу податкові накладні та позивач на їх підставі включив відповідні суми до складу податкового кредиту. При цьому усі податкові накладні були податковою службою без жодних зауважень зареєстровані у Єдиному реєстрі податкових накладних. Автоматизованою системою не виявлено ані критеріїв ризиковості у будь-яких учасників відповідних господарських операцій, ані відсутності вхідного постачання відповідних товарів контрагентам.

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27.02.2020 №0002320504 та №0002310504 підлягають задоволенню.

Надаючи оцінку податковим повідомленням-рішенням від 27.02.2020 №0002370504 та №0002360504, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Судом встановлено, що підставою для винесення відповідних рішень став висновок відповідача щодо порушення ПП "ПЛМЗ" пп. пп. 266.1.1, п. 266.1, пп. 266.2.1 п. 266.2, пп. 266.3.1 , 266.3.3 п. 266.3, пп. 266.5.1 п. 266.5, п. 266.7.5 п. 266.7, пп. 266.9.1 п. 266.9 статті 266 ПК України щодо заниження ПП "ПЛМЗ" податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки.

Так, згідно пп. 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка /пп. 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України/.

Базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток /пп. 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України/.

Ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування /пп. 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України/.

Платники податку - юридичні особи самостійно обчислюють суму податку станом на 1 січня звітного року і не пізніше 20 лютого цього ж року подають контролюючому органу за місцезнаходженням об`єкта/об`єктів оподаткування декларацію за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками поквартально /пп. 266.7.5 пункту 266.7 статті 266 ПК України/.

Матеріалами перевірки встановлено, що у власності позивача є нерухоме майно, а саме: нежитлові будівлі та споруди за адресою м. Полтава, вул. Ливарна, будинок 12, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна №395205853101, свідоцтво на право власності ПП "ПЛМЗ" на нерухоме майно індексний номер 14089459 від 27.06.2014, номер запису на право власності 6161824, дата державної реєстрації 27.06.2014, підстава виникнення права власності - рішення Господарського суду Полтавської області по справі №10/383 видане 24.09.2002, що підтверджується відповідним свідоцтвом про право власності, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень.

Відповідно до наданих для перевірки документів, об`єкт нерухомого майна розташований за адресою м. Полтава, вул. Ливарна, будинок 12 в цілому складається з окремих будівель, у тому числі з адміністративного корпусу та їдальні загальною площею 3197,7 кв.м., які на думку перевіряючих, є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

В акті перевірки /а.с. 102, т.1/ перевіряючим зазначено, що за частину площі об`єкту нежитлової нерухомості позивачем не нараховано та не сплачено податок до бюджету.

Законом України "Про знесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року № 71, який набрав чинності 1 січня 2015 року, встановлені правила оподаткування нерухомості.

Внесеними змінами розширено базу оподаткування для податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Так, відповідно до пп. 266.2.1. п. 266.2 ст. 266 ПК України, під оподаткування потрапили, крім об`єктів житлової, об`єкти нежитлової нерухомості, в тому числі їх частки.

Відповідно до абз. "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Водночас суд зазначає, що з моменту набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", податковим законодавством не визначено поняття будівлі промисловості та промислове підприємство , в розумінні пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.

Згідно зі статтею 4 ПК України, єдиний підхід до встановлення податків та зборів - це, насамперед, визначення на законодавчому рівні всіх обов`язкових елементів податку. Відсутність хоча б одного із елементів означає, що обов`язок платника податків щодо сплати податку не встановлений.

Відповідно до п. 3.1 ст.3 ПК України, податкове законодавство України складається з Конституції; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв`язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі - законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.

Згідно з положеннями п. 5.2. п. 5.3 ст.5 ПК України, якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать цьому кодексу, то для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення Податкового кодексу. Інші терміни, що застосовуються в цьому кодексі й не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000 затверджено наказом Держстандарту України від 17.08.2000 № 507 та розроблено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.1998 №971 для вирішення таких завдань: а) виконання комплексу облікових функцій щодо будівельної діяльності в рамках робіт з державної статистики, включаючи статистику цін на будівельну продукцію; б) проведення робіт з перепису, оцінки та переоцінки вартості та стану будівель і споруд; в) проведення зіставлення національних статистичних даних щодо продукції будівництва з даними Статистичної комісії Європейського Союзу (Євростату); г) проведення соціологічних досліджень з питань будівництва, забезпечення житлом і різними послугами населення України; д) розроблення аналітичних показників та прогнозування інвестицій в економіку України.

Відповідно до названого Державного класифікатора, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" (група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості").

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", що включає підкласи: 1251.1 "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості"; 1251.2 "Будівлі підприємств чорної металургії"; 1251.3 "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості"; 1251.4 "Будівлі підприємств легкої промисловості"; 1251.5 "Будівлі підприємств харчової промисловості"; 1251.6 "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості"; 1251.7 "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості"; 1251.8 "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості"; 1251.9 "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 125) "Будівлі промислові та склади" належить клас (код 1251) "Будівлі промислові", який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо.

Згідно з ч.2 статті 191 Цивільного кодексу України, до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, "будівлі промисловості" неможливо вважати лише промисловими та складськими будівлями, тобто тільки тими, що використовуються для виробництва та зберігання продукції, зберігання матеріалів. Будівлі, які не задіяні безпосередньо для виготовлення продукції, використовуються промисловим підприємством для розміщення персоналу та обладнання, необхідного для адміністративного, побутового (опалення, водопостачання тощо), транспортного забезпечення, виконання інших функцій, теж належать до будівель промисловості.

Таким чином, будівлі (як виробничі, так і адміністративні та допоміжні), що входять до складу цілісного майнового комплексу промислового підприємства та використовуються для забезпечення його діяльності, необхідно відносити до будівель промисловості в розумінні абз. "є" пп.266.2.2 п.266.2 ст. 266 ПК України.

Судом встановлено, що позивач є власником нежитлових будівель та споруд за адресою Полтавська область, м. Полтава, вул. Ливарна, 12, які відповідають коду класифікації будівель та споруд - 1251 з ДК 018-2000, тобто "Будівлі промислові". Адміністративні будівлі, щодо яких відповідач виніс оскаржуване податкове повідомлення-рішення, використовуються ПП "ПЛМЗ" для забезпечення виробничих процесів.

Доводи скаржника про те, що вони не підпадають під дію підпункту 266.2.2 п.266.2 ст. 266 ПК України суд апеляційної інстанції вважає хибними та такими, що не відповідають законодавству.

Верховний Суд у справі № 818/149/16 в постанові від 20.02.2020 висловив правову позицію, відповідно до якої будівлі, що використовуються промисловим підприємством для забезпечення виробничої діяльності, є будівлями промисловості, в тому числі будівлі, які використовуються для розміщення апарата управління, та інших робітників, зайнятих у виробничому процесі, і не є об`єктами оподаткування відповідно до пп. "є" 266.2.2 п.266.2 ст. 266 ПК України.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Констатуючи порушення Україною статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод та недодержання Україною вимоги щодо якості податкових законів, Європейський суд з прав людини у справах "Щокін проти України" (2010 рік, заяви №23759/03 та №37943/06) та "Серков проти України" (2011 рік, заява №39766/05), зазначив, що у разі якщо відповідне національне законодавство не було чітким та узгодженим, воно не відповідає вимозі щодо якості закону й не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання в майнові права заявника. До того ж національні органи не дотрималися вимог законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника - платника податку, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем без належних правових підстав нараховано позивачу податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно за 4 квартал 2016 року, 2017, 2018, 9 місяців 2019, та податкове зобов`язання за неподачу податкових декларацій з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в цей самий період, про що винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 27.02.2020 року № 0002370504, № 0002360504.

Беручи до уваги наведене, податкові повідомлення - рішення від 27.02.2020 року № 0002370504, №0002360504 суперечать нормам ПК України, винесені без урахування усіх обставин, які мають значення для прийняття такого рішення, а отже протиправні і підлягають скасуванню.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі « Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі « Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.11.2020 року по справі №440/2856/20 прийнято з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для його скасування не виявлено.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.11.2020 року по справі № 440/2856/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя В.А. Калиновський Судді Я.М. Макаренко О.М. Мінаєва Повний текст постанови складено 04.03.2021 року