Ухвала

від 03.03.2021 по справі 303/1024/18

МУКАЧІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2021 року м. Мукачево Справа №303/1024/2018

6/303/105/21

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

у складі: головуючого - судді Кость В.В.

секретар судового засідання Немеш Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Мукачево подання заступника начальника Мукачівського РВ ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Танинець І.В. про звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано у встановленому законом порядку,

ВСТАНОВИВ:

Заступник начальника Мукачівського РВ ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Танинець І.В. (далі - державний виконавець) звернувся до суду із поданням про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме на готельний корпус (незавершене будівництво, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , що належить боржнику КП Санаторій Перлина Карпат ) (надалі - Готельний корпус), право власності на яку не зареєстровано у встановленому законом порядку.

Необхідність задоволення подання обґрунтовується доводами про те, що на виконанні державного виконавця перебувають такі виконавчі провадження: № 64231223 з примусового виконання судового наказу № 303/1024/2018 від 28.02.2018 про стягнення з КП Санаторій Перлина Карпат на користь ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 99605,49 гривень; № 64230736 з примусового виконання судового наказу № 303/1019/2018 від 28.02.2018 про стягнення з КП Санаторій Перлина Карпат на користь ОСОБА_2 заборгованості у розмірі 309 899,31 гривень, № 64140946 з примусового виконання вимоги Ю 1У від 18.01.2017 про стягнення з КП Санаторій Перлина Карпат на користь Головного УПФ України в Закарпатській області заборгованості у розмірі 15635,47 гривень.

У зв`язку з невиконанням боржником вищевказаних грошових зобов`язань та з огляду на те, що вжиті державним виконавцем заходи позитивного результату не дали, - виникла необхідність у зверненні стягнення на готельний комплекс, право власності на який КП Санаторій Перлина Карпат не зареєстрував у встановленому законом порядку.

Дослідивши матеріали подання суд приходить до наступного висновку.

На примусовому виконанні у Мукачівському районному відділі державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) перебувають виконавчі провадження з примусового виконання судових наказів за №303/1024/18 та №303/1019/18 від 28.02.2018 та вимоги Ю 1У від 18.01.2017 року.

21.01.2021 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання судових наказів за №303/1024/19 та №303/1019/18.від 18.02.2018 та вимоги №Ю 1У виданої 18.01.2017 року.

У поданні містяться посилання на те, що державним виконавцем вжито ряд заходів, спрямованих на примусове виконання рішення, однак вказані не забезпечили виконання рішення боржником.

По відношення до вказаних фактичних обставин справи суд приймає до уваги наступне.

При здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги до прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві (пункт 2 статті 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, стаття 18 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Згідно з частиною першою ст. 129 1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України, судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України.

Із зазначеними положеннями Основного Закону у повній мірі кореспондуються і приписи частин першої та другої ст. 18 Цивільного процесуального кодексу України, якими передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Законом України Про виконавче провадження (ст.ст. 5 та 18) обов`язок по виконанню судових рішень покладено на органи державної виконавчої служби.

У відповідності з приписами частини другої ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 1 Закону України Про виконавче провадження виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України , цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини другої ст. 18 Закону України Про виконавче провадження державний виконавець здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно з пунктом частини першої статті 10 Закону України Про виконавче провадження , заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Частиною першою статті 50 Закону України Про виконавче провадження передбачено, що звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник.

Частинами 3 та 4 даної статті встановлено, що у разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом. Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об`єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об`єкт нерухомого майна, заставленого третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам.

У разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.

У такому випадку виконавцю, окрім надання відповідних документів обов`язково потрібно довести факт того, що у боржника недостатньо грошових коштів або рухомого майна, за рахунок яких можна задовольнити вимоги стягувача. Це обумовлено тим, що Законом України Про виконавче провадження передбачено черговість звернення стягнення на майно боржника, відповідно до якої стягнення на нерухоме майно звертається у останню чергу.

Частиною дев`ятою статті 440 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця.

З наведеного випливає, що умовою, за якої суд вирішує питання звернення стягнення на нерухоме майно боржника, є відсутність реєстрації права власності в установленому законом порядку, як юридичного факту.

Як на підставу для задоволення подання Приватний виконавець посилається на те, що право власності на спірне нерухоме майно, а саме: на Земельну ділянку, не було зареєстровано у встановленому законом порядку.

Приймаючи до уваги вищевказані законодавчі приписи, суд виходить з того, що відповідно до частин першої, шостої та сьомої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви в добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим кодексом.

Відповідно до статей 76 , 77 Цивільного процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Таким чином, звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, можливе лише у випадку:

- здійснення виконавцем усіх передбачених Законом заходів для належного виконання судового рішення;

- відсутність у боржника грошових коштів або рухомого майна, завдяки яким можна задовольнити вимоги стягувача;

- наявність належних доказів, які підтверджують факт, що нерухоме майно за боржником не зареєстроване;

- наявність належних доказів, які підтверджують факт, що боржник є володільцем майна ;

- у випадках, передбачених законодавством, майно введено в експлуатацію.

При цьому, саме на виконавця покладено обов`язок довести обставини, на які він посилається як на підставу для задоволення подання.

Матеріально-правовий зміст обов`язку подавати докази полягає в тому, що у випадку його невиконання суб`єктом доказування і неможливості отримання доказів суд має право визнати факт, на який посилалася заінтересована сторона, неіснуючим.

З наданої Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 03.03.2021 за №246663845 вбачається, що в розділі Відомості з реєстру прав власності на нерухоме майно, зазначено, Власник майна на, яке накладено арешт - Санаторій Перлина Карпат , Код : 34570525, Закарпатська область, Мукачівський район, с.Карпати, 43.

Фактичний аналіз матеріалів подання свідчить про те, що державним виконавцем не надано доказів того, що спірне нерухоме майно не було зареєстроване у встановленому законом порядку за боржником.

Крім того, Закон України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень набрав чинності лише 01.01.2013 р. та не зобов`язує власників нерухомого майна, право власності на яке було зареєстроване у встановлений на той час законодавством спосіб, здійснювати повторну реєстрацію права власності в електронному реєстрі.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що відсутність інформації в електронному реєстрі права власності боржника на Готельний корпус не свідчить про те, що право власності не зареєстровано боржником в установленому законом порядку.

Таким чином, державним виконавцем не наведено належного обґрунтування необхідності задоволення подання.

За таких обставин справи, у задоволенні подання слід відмовити.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 8, 124, 129' Конституції України, ст.ст. 12, 260, 440 Цивільного процесуального кодексу України, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні подання відмовити .

2 . Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя В.В. Кость