Постанова

від 23.02.2021 по справі 757/38773/17-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-А

Справа № 757/38773/17-ц Головуючий у 1 інстанції - Соколов О.М.

Апеляційне провадження № 22-ц/824/3541/2021 Доповідач - Мараєва Н.Є.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.02.2021 р. Київський Апеляційний суд в складі суддів судової палати з розгляду

цивільних справ :

Головуючого - Мараєвої Н.Є.,

Суддів - Заришняк Г.М., Рубан С.М.

При секретарі - Гаврюшенко К.О.

Розглянули у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного

суду в порядку спрощеного позовного провадження

Цивільну справу за апеляційною скаргою

представника ОСОБА_1

на рішення Печерського районного суду міста Києва від 19 листопада 2020 р.

в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2

про стягнення заборгованості за договором позики

та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1

про визнання недійсним договору позики

Заслухавши доповідь судді Мараєвої Н.Є., пояснення осіб, які з`явилися, перевіривши

матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів,-

В с т а н о в и л а :

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 19 листопада 2020 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики; відмовлено в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить: задовольнити клопотання представника позивача, що додаються до апеляційної скарги, а саме: заяву про виклик свідка; клопотання про витребування письмових доказів; клопотання про призначення експертизи; клопотання про зупинення провадження по справі; дослідити всі без винятку зібрані по справі докази, у зв`язку з тим, що таке дослідження і оцінку не здійснив суд першої інстанції;

скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 19 листопада 2020 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) про стягнення коштів задовольнити в повному обсязі, стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму позики у гривнях, еквівалент 1 249 287, 70 дол. США на день платежу, відсотки за користування позикою в сумі 21 768 577, 85 грн. та 3% річних 3498 000, 75 грн., а в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визнання договору позики від 10 липня 2014 року недійсним - відмовити, посилаючись на незаконність даного рішення, зокрема, що суд неповно з`ясував обставини справи, не дав належної оцінки доказам, порушив норми матеріального та процесуального права.

В судове засідання апеляційної інстанції позивач та його представники не з`явилися. Від трьох представників - ОСОБА_3 , ОСОБА_7., ОСОБА_4 надійшли клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки вони беруть участь в інших судах у розгляді інших справ; позивач ОСОБА_1 та четвертий представник - ОСОБА_5 причини своєї неявки в судове засідання не повідомили.

Виходячи із змісту п.5 ст.130 ЦПК України повідомлення про розгляд справи представника особи вважається повідомленням цій особі.

Тому, судова колегія відповідно до вимог ч.3 ст.131 ЦПК України вважає, що позивач та його представник, який не повідомив причин своєї неявки в судове засідання, а також представники, які надали перевагу розгляду інших справ, в судове засідання не з`явилися без поважних причин.

Апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

Обгрунтовуючи свій позов ОСОБА_1 посилався на те, що між ним та ОСОБА_2 10.07.2014 р. було укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 14 716 609,11 грн., що на час укладення договору еквівалентно 1 249 287, 70 дол.США, зі строком повернення до 10.09.2014 р. (т.1, а.с. 32-33).

На підтвердження укладення вищевказаного договору посилався на розписку від 10.07.2014 р. (т.1, а.с. 34).

Також зазначав, що ОСОБА_2 не виконано умови договору, що кошти у вказаний час йому ОСОБА_2 не повернуті, тому з відповідача підлягає стягненню 1 249 287,70 дол.США на користь позивача.

Крім того, позивач також заявив вимоги про стягнення з відповідача 3% річних, нарахованих на суму боргу в порядку ст.625 ЦК України, зазначаючи, що прострочення виконання відповідачем свого фінансового зобов`язання з повернення коштів є підставою для нарахування і стягнення суми. Зазначав, що підлягає стягненню 3% річних у розмірі 3 498 000, 75 грн. (1249287,70 х 3% /365 х 1295 (днів) = 132 972,13 дол.США.

Згідно ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ст. 1047 Цивільного кодексу України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Статтею 1048 Цивільного кодексу України передбачено право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов`язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Згідно ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Обгрунтовуючи апеляцію представник позивача посилався на незаконність та необґрунтованість рішення, та на підтвердження своїх доводів до апеляції додав заяву про виклик свідка; клопотання про витребування письмових доказів; клопотання про призначення експертизи; клопотання про зупинення провадження по справі, які були розглянуті та відхилені судом апеляційної інстанції, оскільки в матеріалах справи міститься достатньо доказів для вирішення даного спору, тому, зупинення провадження по справі є недоцільним.

Судом апеляційної інстанції досліджено матеріали справи у повному обсязі, перевірено висновки суду першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, для повного і всебічного з`ясування обставин справи судом було призначено судово-почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам Київського науково - дослідного інституту судових експертиз (м.Київ, вул.Смоленська, 6).

Згідно ст.103 ЦПК України суд призначає експертизу, якщо для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо.

Відповідно до висновку експертів від 16.08.2019 р. № 17124 - 17126/19-32/22334/19-32 за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи у цивільній справі № 757/38773/17-ц, вбачається, що підписи від імені ОСОБА_2 у договорі позики від 10.07.2014 року та у розписці від 10.07.2014 року виконані не ОСОБА_6 , а іншою особою (а.с.187).

Наданий висновок експерта відповідає вимогам статті 102 ЦПК України; експерт попереджений про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК України.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку що вказаний висновок є належним доказом у справі, оскільки експертизу було проведено компетентними експертами, на підставі наданих їм матеріалів справи, договору позики та розписки від 10.07.2014 р., які витребувані з матеріалів кримінального провадження № 42018000000002019, вільних з зразків підпису ОСОБА_2 та його підпису в інших документах : розпорядженнях, заявах, поданнях, про що було зазначено у висновку експертів (а.с.182-183). Тому, суд обґрунтовано вважав, що доводи сторони позивача не можуть бути взяті до уваги.

Таким чином, із урахуванням викладеного суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що договір позики є неукладеним, а отже підстави для стягнення за ним заборгованості відсутні, тому у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики слід відмовити.

Що стосується зустрічного позову, то суд також правильно вважав, що цей позов не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Так, у своїх позовних вимогах ОСОБА_2 просив про визнання договору позики від 10.07.2014 р. недійсним, оскільки грошові кошти від позивача ним не отримувались, зазначений договір та розписка не підписувались, а договір позики та розписку підписано невстановленою особою.

Згідно ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Відповідно до статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до роз`яснень, викладених в п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Згідно ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Зазначена норма кореспондує частинам 2, 3 ст.215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є не вчиненими.

З матеріалів справи вбачається, що спірний договір, укладений від імені ОСОБА_2 , підписаний не ним, а іншою особою.

Таким чином, суд першої інстанції з урахуванням висновків експертизи, які містяться в матеріалах справи, дійшов правильного висновку, що договір є неукладеним, а тому не підлягає визнанню недійсним.

За таких обставин судова колегія вважає, що суд першої інстанції обгрунтовано дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення основного та зустрічного позовів.

Згідно ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом повно з`ясовано обставини справи, дана належна оцінка доказам.

Висновки суду відповідають вимогам закону, підтверджуються матеріалами справи.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Підстав для скасування рішення суду не вбачається.

Керуючись ст.ст.268, 352, 367, 368, 374, 375, 376, 381- 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргупредставника ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 19 листопада 2020 року - залишити без змін.

Постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено 4.03.2021 р.

Головуючий :

Судді :