Постанова

від 01.03.2021 по справі 433/1501/19

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Головуючий суду 1 інстанції - Суський О.І.

Доповідач -Гаврилюк В.К.

Справа № 433/1501/19

Провадження № 22-ц/810/61/21

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2021 року м. Сєвєродонецьк

Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Гаврилюка В.К.,

суддів: Коновалової В.А., Луганської В.М.,

за участю секретаря судового засідання Вовчанської С.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - селянське фермерське господарство Олександрівське ,

представник відповідача - Малик Дмитро Олексійович,

третя особа - відділ Держгеокадастру у Троїцькому районі Луганської області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження справу

за апеляційною скаргою селянського фермерського господарства Олександрівське , в інтересах якого діє представник - адвокат Малик Дмитро Олексійович,

на рішення Троїцького районного суду Луганської області від 02 грудня 2020 року

за позовом ОСОБА_1 до селянського фермерського господарства Олександрівське , третя особа: відділ Держгеокадастру у Троїцькому районі Луганської області, про визнання договору оренди землі недійсним та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння ,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовною заявою до селянського фермерського господарства Олександрівське , третя особа: відділ Держгеокадастру у Троїцькому районі Луганської області, про визнання договору оренди землі недійсним та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, в обґрунтування якого зазначила, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 14 травня 2019 року позивач отримала у власність земельну ділянку площею 17,57 га, кадастровий номер земельної ділянки 4425484500:01:001:0009, яка розташована на території Покровської сільської ради Троїцького району Луганської області. При оформленні спадщини після смерті матері позивача ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , серед її документів позивачем був знайдений примірник договору оренди землі від 12 лютого 2008 року про те, що між матір`ю позивача ОСОБА_2 та відповідачем селянським фермерським господарством Олександрівське було укладено договір оренди фактично частини цієї земельної ділянки у вигляді ріллі площею 13,29 га. Позивач вказує, що даний договір підписано не її матір`ю, а іншою особою. Крім цього, на думку позивача зі змісту договору оренди землі від 12 лютого 2008 року вбачається, що він не містить низки інших істотних умов, передбачених ст. 15 Закону України Про оренду землі . Орендна плата, яка могла бути отримана матір`ю позивача, була значно меншою та не відповідала розміру орендної плати, встановленому Указом Президента України від 19 серпня 2008 року № 725/2008 Про невідкладні заходи щодо захисту власників земельних ділянок та земельних часток (паїв) , а саме мінімальному розміру у 3 % від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, яка з 01 січня 2019 року взагалі була відсутня. Також, на думку позивача відповідачем не виконувався належним чином п. 13 Договору щодо перегляду розміру орендної плати. Дані обставини позбавили позивача того, на що вона могла розраховувати та що визначено нормами чинного законодавства при наданні відповідачу своєї земельної ділянки у користування. На момент подачі даного позову до суду відповідачем з позивачем так і не було укладено додаткових угод до Договору, які б визначали та документально закріплювали зміну орендної плати на користь позивача. Також, на думку позивача, у порушення ч. 3 ст. 19 Закону України Про оренду землі при передачі в оренду сільськогосподарських угідь для ведення товарного сільськогосподарського виробництва строк дії договору оренди земельної ділянки визначається з урахуванням періоду ротації основної сівозміни згідно з проектами землеустрою, не визначено належним чином умов збереження стану об`єкта оренди. Договором не визначено права та обов`язки орендодавця та орендаря. Таким чином, на думку позивача відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, а також порушення інших вимог закону, було підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону. Спірний договір не встановлює однозначно та безспірно ні порядок визначення розміру орендної плати, ні розмір орендної плати, ні ще цілу низку істотних умов. Вказані порушення не є формальними, а дійсно у зв`язку з укладенням спірного договору були порушені права і законні інтереси позивача. Позивач просила суд визнати недійсним спірний договір оренди землі, витребувати у відповідача земельну ділянку з чужого незаконного володіння та стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати по справі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Троїцького районного суду Луганської області від 02 грудня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 до селянського фермерського господарства Олександрівське про визнання договору оренди землі недійсним та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння задоволено частково.

Витребувано у селянського фермерського господарства з чужого незаконного володіння частину земельної ділянки площею 13,29 га ріллі з кадастровим номером земельної ділянки 4425484500:01:001:0009, розташованої на території Покровської сільської ради Троїцького району Луганської області, яка була предметом договору оренди землі б/н від 12 лютого 2008 року, зареєстрованого 25 грудня 2008 року за № 254845/040841800144. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Встановлено згідно ч. 1 ст. 267 ЦПК України порядок виконання рішення суду, вказано реєстраційному органу на те, що дане рішення є підставою для скасування державної реєстрації договору оренди землі б/н від 12 лютого 2008 року, зареєстрованого 25 грудня 2008 року за № 254845/040841800144. Вирішено питання розподілу судових витрат. Стягнуто з селянського фермерського господарства Олександрівське на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору за вимоги про витребування земельної ділянки у розмірі 768 гривень 40 копійок та 10789 гривень 10 копійок витрат за проведення судово-почеркознавчої експертизи. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь держави суму судового збору у розмірі 768 гривень 40 копійок за вимоги про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним.

Суд першої інстанції обґрунтував рішення тим, що у частині вимог позову про визнання договору оренди землі недійсним слід відмовити з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту. Зазначив, що відмова у задоволенні позовних вимог у частині вимог позову про визнання договору оренди землі недійсним через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє позивача права на вирішення негаторного позову про повернення (витребування) земельної ділянки.

Суд вважав, що позовні вимоги слід задовольнити частково, витребувавши земельну ділянку з чужого незаконного володіння, так як у даному випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення спадкодавцем земельної ділянки договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі СФГ Олександрівське , в інтересах якого діє представник - адвокат Малик Дмитро Олексійович, просить скасувати рішення Троїцького районного суду Луганської області від 02 грудня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального права та грубим порушенням процесуального права.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Відповідач вказує на те, що на момент укладення договору оренди землі голова фермерського господарства був наділений необхідними повноваженнями для укладення договору оренди землі, а мати позивача маючи на меті укласти договір оренди землі поставила свій підпис на сторінці договору оренди землі від 12 лютого 2008 року в графі Орендодавець , а і на кожній сторінці додатків до вказаного договору. Після укладення вищевказаного договору та проведення державної реєстрації мати позивача отримала свій екземпляр договору оренди землі. Тобто позивач, на думку відповідача, спотворює факти маючи на меті обманим шляхом через суд розірвати договірні відносини, які склались та сумлінно виконуються відповідачем. Позивач по справі отримує вчасно орендну плату про що свідчать відомості на виплату грошей.

Щодо порушення судом першої інстанції процесуальних норм скаржник зазначив наступне:

1) Позовна заява містить декілька вимог, а саме вимогу немайнового характеру - це визнання недійсним договору оренди землі, та вимогу майнового характеру - це витребування з незаконного чужого володіння. Однак в порушення вказаних вимог в матеріалах справи є лише одна квитанція сплати судового збору за вимогу немайнового характеру у розмірі 768,40 грн, яка сплачена за позовні вимоги немайнового характеру згідно п. 1.2 ЗУ Про судовий збір . А за позовну вимогу майнового характеру судовий збір не було сплачено. Але відповідно до ч. 3 ст. 6 ЗУ Про судовий збір за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру;

2) В позовній заяві вказана позовна вимога щодо витребування майна з незаконного чужого володіння. Але відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються. Однак у позовній заяві відсутній обґрунтований розрахунок ціни позову, зокрема, не вказано та не обґрунтовано вартість кожного предмета позову на час звернення позивача до суду з даною позовною заявою, не зазначено доказів, які підтверджують дійсну вартість спірного майна на час подачі позову;

3) Позивачем по справі було заявлено клопотання про витребування доказів відповідно до ст. 84 ЦПК України та судом 9 грудня 2019 року була винесена ухвала про витребування доказів, проте в порушення вказаної статті клопотання не містить обставин які витребуваний доказ може підтвердити або спростувати та не містить відомостей про вжиті особою, яка подає клопотання, заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу. Однак судом вказані вимоги закону було проігноровано;

4) 9 грудня 2019 року підготовче провадження по справі було закрито та призначено справу до судового розгляду по суті. 11 червня 2020 року після закінчення підготовчого провадження під час слухання справи позивачем було заявлено клопотання про призначення почеркознавчої експертизи. Однак судом було проігнорований той факт що вказане клопотання було подано вже після закінчення підготовчого провадження і судом в порушення вимог ч. 2 п. 8 ст. 197 ЦПК України згідно якої у підготовчому судовому засіданні суд вирішує питання про призначення експертизи, виклик у судове засідання експертів, свідків, залучення перекладача, спеціаліста було вирішено питання призначення вказаної експертизи.

Крім того, скаржник зазначив, що 02 грудня 2020 року ані представник відповідача, ані відповідач не знав про час розгляду справи по суті. На оголошенні рішення присутні не були. А його отримано лише 15 грудня 2020 року.

(2) Позиція інших учасників справи

Ухвалою Луганського апеляційного суду від 05 лютого 2021 року ОСОБА_1 роз`яснювалося право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу у письмовій формі.

Копію ухвали Луганського апеляційного суду від 05 лютого 2021 року про відкриття апеляційного провадження ОСОБА_1 отримала 10 лютого 2021 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 257).

У відзиві на апеляційну ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу СФГ Олександрівське на рішення Троїцького районного суду Луганської області від 02 грудня 2020 року відхилити, а судове рішення залишити без змін посилаючись на те, що відповідачем в апеляційній скарзі невірно зазначене прізвище матері позивача; клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи нею було подане разом з позовною заявою; судовий збір позивачем сплачений в повному обсязі, відповідно до рішення суду першої інстанції; апелянтом в апеляційній скарзі не зазначено які саме норми матеріального права були неправильно застосовані судом. Крім того позивач зазначила що вважає рішення Троїцького районного суду Луганської області від 02 грудня 2020 року законним та обґрунтованим, а в процесі розгляду цивільної справи суд першої інстанції не припустився порушень норм ані матеріального, ані процесуального права, натомість апеляційна скарга відповідача необґрунтована, не містить жодного посилання на належні та допустимі докази та не відповідає дійсним обставинам справи.

25 лютого 2021 року від позивача надійшла заява про розгляд справи без її участі у зв`язку з неможливістю прибути в судове засідання, в якій вона зазначила, що проти задоволення апеляційної скарги відповідача заперечує з мотивів викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Третя особа в судове засідання не з`явилася, про дату, час і місце повідомлена належним чином і в установленому законом порядку.

Малик Дмитро Олексійович, який діє в інтересах відповідача селянського фермерського господарства Олександрівське , в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав, надавши пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 - ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 (а.с. 16).

За життя ОСОБА_2 належало право на земельну частку (пай) розміром 19,80 в умовних кадастрових гектарах у землі колишнього колективного сільськогосподарського підприємства Покровський с. Покровське Троїцького району Луганської області згідно сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ЛГ № 0144419 (а.с. 20).

Із вказаної земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) ОСОБА_2 було виділено 13,29 га ріллі та 6,82 га кормових угідь, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серії ІІ-ЛГ № 056186 (а.с. 19).

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 14 травня 2019 року ОСОБА_1 успадкувала після смерті ОСОБА_2 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-ЛГ № 056186 земельну ділянку, розташовану на території Покровської сільської рада Троїцького району Луганської області, загальною площею 17,500 гектарів, у межах згідно планом з них: пасовища площею 6,3037 га, рілля площею 1,3163 га та рілля площею 9,9500 га (кадастровий номер земельної ділянки 4425484500:01:001:0009) (а.с. 18).

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 166487199 від 14 травня 2019 року ОСОБА_1 успадкувала на підставі свідоцтва про право на спадщину № 252 від 14 травня 2019 року 2,54 га ріллі (кадастровий номер земельної ділянки 4425484500:01:001:0010) (а.с. 17).

На підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-ЛГ № 056186 було складено договір оренди землі б/н від 12 лютого 2008 року на земельну ділянку площею 13,29 га ріллі. Договір зареєстрований 25 грудня 2008 року за № 254845/040841800144 (а.с. 11-14).

Згідно висновку експерта № 540-541/08 за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 20 жовтня 2020 року підпис від імені ОСОБА_2 на звороті другого аркушу Договору оренди землі від 12 лютого 2008 року, укладеного між ОСОБА_2 та СФГ Олександрівське в рядку Орендодавець - виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою (а.с. 176-178).

На обґрунтування своїх заперечень, викладених у відзиві на позовну заяву, відповідачем надано копії відомостей про отримання орендної плати за 2019 рік від імені ОСОБА_1 (а.с. 123, 126), та за 2017-2018 роки від імені ОСОБА_2 (а.с. 124-125), а також копію розписки про отримання ОСОБА_1 коштів за оренду землі за 2018 рік (а.с. 128).

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Щодо вимоги про визнання договору оренди землі недійсним

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Предметом спору у цій справі є визнання договору оренди землі недійсним та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Частиною першою статті 215 ЦК України, статтями 229-233 ЦК України передбачено недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

Якщо ж встановлено, що сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Звертаючись до суду з вимогою про визнання договору оренди землі б/н від 12 лютого 2008 року, зареєстрованого 25 грудня 2008 року за № 254845/040841800144 недійсним, ОСОБА_1 , посилалась, зокрема, на те, що її матір ОСОБА_2 вказаний договір оренди не підписувала та його умови не погоджувала, що свідчить про відсутність волевиявлення власника землі на укладення правочину.

Судом першої інстанції з урахуванням висновку експерта № 540-541/08 за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 20 жовтня 2020 року встановлено, що підпис від імені ОСОБА_2 на звороті другого аркушу Договору оренди землі від 12 лютого 2008 року, укладеного між ОСОБА_2 та СФГ Олександрівське в рядку Орендодавець - виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою (а.с. 171-179).

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

За частиною першою статті 14 Закону України Про оренду землі (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі укладається в письмовій формі, а за статтею 18 цього Закону договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації.

За частиною першою статті 15 Закону України Про оренду землі істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов договору, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Таким чином, правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі № 387/970/17 (провадження № 61-35152св18), від 26 серпня 2020 року в справах № 624/679/16-ц (провадження № 61-1543св17), № 624/606/16-ц (провадження № 61-1467св17), № 624/605/16-ц (провадження № 61-15859св18), від 27 серпня 2020 року у справі № 394/492/17 (провадження № 61-38150св18), від 23 вересня 2020 року у справі № 396/1857/16-ц (провадження № 61-17729св19).

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

З урахуванням викладеного, ефективним способом захисту права, яке позивач вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним їй майном, зокрема, шляхом повернення земельної ділянки. Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Отже у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору у мотивувальній частині судового рішення.

З огляду на зазначене, встановивши, що ОСОБА_2 не підписувала спірний договір оренди землі, не погоджувала його умов, тобто, правочин є таким, що не вчинений, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог у частині визнання договору оренди землі б/н від 12 лютого 2008 року, зареєстрованого 25 грудня 2008 року за № 254845/040841800144 недійсним, оскільки правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним.

Щодо позовних вимог про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння

Враховуючи підстави позову, доводи наведені у позовній заяві, а також заперечення відповідача, очевидно, що дії ОСОБА_1 спрямовані на повернення власної земельної ділянки, яка знаходиться у фактичному користуванні СФГ Олександрівське .

Оскільки договір оренди землі б/н від 12 лютого 2008 року, зареєстрований 25 грудня 2008 року за № 254845/040841800144 є неукладеним, а інших правових підстав для користування відповідачем спірною земельною ділянкою не наведено, правильним є висновок суду першої інстанції про витребування у селянського фермерського господарства Олександрівське з чужого незаконного володіння частини земельної ділянки площею 13,29 га ріллі з кадастровим номером земельної ділянки 4425484500:01:001:0009, розташованої на території Покровської сільської ради Троїцького району Луганської області.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) вказала, що зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Таким чином, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач, як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом пред`явлення вимоги про повернення земельної ділянки (негаторний позов).

Посилання скаржника на те, що позивачем не в повному обсязі сплачений судовий збір є необґрунтованими, оскільки питання розподілу судових витрат було вирішено судом першої інстанції у відповідності до ст. 141 ЦПК України.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги селянського фермерського господарства Олександрівське , в інтересах якого діє представник - адвокат Малик Дмитро Олексійович про те, що судом першої інстанції було порушено вимоги ст.ст.175, 176 ЦПК України як на підставу для скасування оскаржуваного рішення суду не приймає до уваги, оскільки ч. 3 ст. 376 ЦПК України визначено перелік порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення першої інстанції, вказані порушення не є підставою для скасування оскаржуваного рішення, крім того ці доводи спростовуються матеріалами справи, оскільки в позовній заяві зазначена ціна позову, на підтвердження чого позивачем надано копію сертифікату на право на земельну частку (пай), яким визначена вартість земельної частки (паю) (а.с. 20).

Доводи апеляційної скарги про те, що клопотання про витребування доказів не відповідає вимогам ст. 84 ЦПК України та клопотання про призначення почеркознавчої експертизи заявлено позивачем після закінчення підготовчого провадження під час слухання справи не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем клопотання про призначення почеркознавчої експертизи подано до місцевого суду разом з позовною заявою 15 серпня 2019 року.

Крім того, 09 грудня 2019 року позивач заявив клопотання, згідно якого для призначення по справі судово-почеркознавчої експертизи просить витребувати у Троїцького відділу Білокуракинського об`єднаного управління пенсійного фонду України Луганської області оригінал архівної пенсійної справи ОСОБА_2 , 1931 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також у КУ Трудовий архів територіальних громад Троїцького району оригінал відомостей нарахування заробітної плати по радгоспу Покровський Троїцького району Луганської області за 1986 рік.

Відповідно до ст.84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

Враховуючи вищевикладене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду щодо необхідності витребування доказів та призначення експертизи, не впливають на правильність вирішення цього питання, а тому не можуть бути прийняті апеляційним судом.

Проте, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення у зв`язку з неповідомленням належним чином відповідача та його представника про дату, час і місце засідання суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства належить змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положення цього конституційного принципу закріплені у ст. ст. 12, 13 ЦПК України, якими встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Повідомлення про судове засідання відноситься до елементу змагальності сторін та є обов`язком суду.

За змістом ч.1 ст.43 ЦПК України, мають право брати участь у судових засіданнях.

Відповідно до ст.211 ЦПК України розгляд судом цивільної справи відбувається у судовому за сіданні з обов`язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Частиною 2 п.1ст.223 ЦПК України передбачено, що неявка в судове засідання сторін, про яких немає відомостей, що їм вручені судові повістки, перешкоджає розгляду справи.

Порядок повідомлення учасників процесу про час і місце розгляду справи встановлений ст. ст. 128-130 ЦПК України, про належне повідомлення особи про час і місце розгляду справи може свідчити розписка.

Неповідомлення судом учасників процесу про дату судового засідання є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, частиною першою якої передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою судді Троїцького районного суду Луганської області від 16 серпня 2019 року було відкрито провадження у вказаній справі та судом визначено, що справа буде розглядатися за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 01 жовтня 2019 року, яке було відкладено на 09 грудня 2019 року.

09 грудня 2019 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду на 15 січня 2020 року, яке за заявою представника відповідача було відкладено на 05 березня 2020 року, яке не відбулося у зв`язку з відпусткою судді. Ухвалою судді Троїцького районного суду Луганської області від 11 червня 2020 року задоволено клопотання позивача про призначення судової почеркознавчої експертизи, провадження у справі зупинено. Ухвалою судді Троїцького районного суду Луганської області від 04 листопада 2020 року поновлено провадження по справі, судове засідання було призначене на 02 грудня 2020 року.

Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення судова повістка про виклик до суду представника відповідача - Малик Дмитра Олексійовича на судове засідання призначене на 02 грудня 2020 року, вручене під розписку його тестю ОСОБА_3 (а.с. 191).

Крім того, на конверті, яким надсилалась судова повістка для селянського фермерського господарства Олександрівське про розгляд справи 02 грудня 2020 року, не вірно зазначена адреса відповідача, конверт повернувся до суду з відміткою адресат відсутній за вказаною адресою (а.с. 192-193).

Матеріали справи не містять відомостей про те, що відповідач та його представник були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

При цьому, посилання суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні на те, що Селянське фермерське господарство Олександрівське на неодноразові виклики свого представника до суду не направило, тому суд, з метою не допущення порушення встановлених строків вирішення цивільної справи, вважав за необхідне розглянути її без участі сторони відповідача не відповідає матеріалам справи та вимогам закону.

Щодо суті апеляційної скарги

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

СФГ Олександрівське , в інтересах якого діє представник - адвокат Малик Дмитро Олексійович, в апеляційній скарзі посилається на те, що суд в порушення норм ЦПК України розглянув справу без участі скаржника та його представника, не маючи відомостей про те, що вони були повідомлені про місце та час судового засідання.

Таким чином недотримання судом норм процесуального права призвело до порушення права скаржника на справедливий суд, що в силу п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Як зазначалося вище, частиною 3 ст. 376 ЦПК України встановлено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

На підставі викладеного апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду, відповідно до ст. 376 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Щодо судових витрат

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Колегія суддів вважає за необхідне на підставі ст. 141 ЦПК України стягнути з відповідача судові витрати на користь позивача у виді сплаченого судового збору за вимоги про витребування земельної ділянки у сумі 768 гривень 40 копійок та 10789 гривень 10 копійок витрат за проведення судово-почеркознавчої експертизи.

Керуючись ст.ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, 384 ЦПК України, Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу селянського фермерського господарства Олександрівське , в інтересах якого діє представник - адвокат Малик Дмитро Олексійович, задовольнити частково.

Рішення Троїцького районного суду Луганської області від 02 грудня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позовну заяву ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки с. Покровське Троїцького району Луганської області, зареєстрована в АДРЕСА_1 , НОМЕР_2 ) до селянського фермерського господарства Олександрівське (ЄДРПОУ 19072999, місце знаходження: с. Маковище Макарівський район Київська область, вул. Центральна, б. № 59) про визнання договору оренди землі недійсним та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, - задовольнити частково.

Витребувати у селянського фермерського господарства Олександрівське з чужого незаконного володіння частину земельної ділянки площею 13,29 га ріллі з кадастровим номером земельної ділянки 4425484500:01:001:0009, розташованої на території Покровської сільської ради Троїцького району Луганської області, яка була предметом договору оренди землі б/н від 12 лютого 2008 року, зареєстрованого 25 грудня 2008 року за № 254845/040841800144.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Стягнути з селянського фермерського господарства Олександрівське на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору за вимоги про витребування земельної ділянки у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 (сорок) копійок та 10789 (десять тисяч сімсот вісімдесят дев`ять) гривень 10 (десять) копійок витрат за проведення судово-почеркознавчої експертизи.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 04 березня 2021 року.

Головуючий В.К. Гаврилюк

Судді В.А. Коновалова

В.М. Луганська