Рішення

від 24.02.2021 по справі 907/547/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24.02.2021 м. Ужгород Справа № 907/547/20

Суддя Господарського суду Закарпатської області Андрейчук Л.В., розглянувши справу

за позовом Ужгородської міської ради, м. Ужгород

до відповідача Малого приватного підприємства «Олеся» , м. Ужгород

про стягнення 410411,22 грн

секретар судового засідання - Корольчук М.М.

За участю представників сторін:

від позивача - Данканич А.Е., предст. за дов. від 06.01.2021 №03-22/21

від відповідача - не з`явився;

СУДОВІ ПРОЦЕДУРИ

Позивач звернувся до суду з позовом, яким просить стягнути з Малого приватного підприємства «Олеся» 410411,22 грн безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів протягом періоду 01.01.2016-31.08.2019, покликаючись на ст. ст. 22, 1166, 1212 Цивільного кодексу України.

Попередній розрахунок понесених позивачем судових витрат становить суму 6277,25 грн сплаченого судового збору.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 11.08.2020 відкрито провадження у справі, постановлено розглянути спір за правилами загального позовного провадження, встановлено сторонам процесуальні строки для подання заяв по суті спору та призначено підготовче засідання.

В ході проведення підготовчого провадження сторонами подано на розгляд суду: відзив на позов, відповідь на відзив та додаткові пояснення до відповіді на відзив.

В підготовчому провадженні оголошувались перерви з 15.09.2020 до 13.10.2020, до 17.11.2020, а згодом до 22.12.2020 відповідно до ст. 183 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою суду від 22.12.2020 року закрито підготовче провадження та призначений судовий розгляд справи по суті.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами дослідження та оцінки доказів, поданих сторонами у спорі.

В судовому засіданні 24.02.2021 в порядку статті 233 Господарського процесуального кодексу України після виходу суду з нарадчої кімнати проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

АРГУМЕНТИ СТОРІН

Правова позиція позивача

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач використовує земельну ділянку комунальної форми власності площею 0,178 га з кадастровим номером 2110100000:18:001:0110 без правовстановлюючих документів, внаслідок чого територіальна громада як розпорядник землі позбавлена права отримати плату за її використання. Позивач вказує, що був позбавлений можливості здавати спірну земельну ділянку в оренду іншим особам, і ним не отримано дохід від здачі спірної земельної ділянки в оренду саме Відповідачу.

Вказує, що на частині земельної ділянки, знаходиться об`єкт нерухомого майна, а саме: будівля літ. «О» , по вул. Минайській, 16 в м. Ужгороді загальною площею 42,5 кв.м., що належить на праві приватної власності МПП «Олеся» . При цьому, розрахунок річної орендної плати здійснено із застосуванням 3-х відсоткової ставки орендної плати за землю, що затверджена рішенням Ужгородської міської ради від 19.02.2015 року № 1651 Про Порядок встановлення ставок орендної плати у м. Ужгороді за земельні ділянки, які перебувають у розпорядженні Ужгородської міської ради , з урахуванням рішення Ужгородської міської ради від 14.07.2014 року № 1398 Про затвердження технічної документації по нормативній грошовій оцінці земель населеного пункту м. Ужгорода Ужгородської міської ради .

Посилаючись на принцип « jura novit curia» (суд знає закони) та статті 22, 1212, 1166 ЦК України просить стягнути з відповідача суму в розмірі 410411,22 грн за використання зазначеної земельної ділянки в період з 01.01.2016 по 31.08.2019.

Заперечення відповідача

Відповідач поданим суду відзивом проти задоволення позовних вимог заперечує в повному обсязі. Вказує, що між сторонами існували переддоговірні відносини з приводу оренди зазначеної земельної ділянки та було підписано договір оренди землі від 01.06.2016 з протоколом розбіжностей.

Зазначив, що цільове призначенням землі «Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі» не співвідноситься з функціональним призначення об`єкту нерухомого майна - газороздаточний пункт.

Поряд з тим, стверджує, що площу земельної ділянки, яка ним використовується обчислено не правильно, оскільки він використовує земельну ділянку тільки під належним йому об`єктом нерухомого майна площею 42,5 кв.м., відтак вважає безпідставними твердження позивача про наявність обов`язку сплачувати за всю земельну ділянку площею 1780 кв.м.

Відповідач також в межах підготовчого судового засідання поданим суду відзивом заявляє про застосування строків позовної давності. Просить суд відхилити вимоги, заявлені з пропуском строку позовної давності, оскільки розрахунок заборгованості здійснено з 01.01.2016, а Позивач звернувся до суду 07.08.2020.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Між Ужгородською міською радою та МПП Олеся 10 грудня 2001 року укладено договір на право тимчасового користування землею (на умовах оренди) загальною площею 1,504 га, в т.ч. ділянку площею 1780 кв.м. (ділянка № 3) для реконструкції будівель в спортивно - оздоровчий комплекс по вул. Минайській строком на 10 років.

Рішенням Ужгородської міської ради № 1108 від 24.10.2013 (пункт 2.4) МПП Олеся затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передано в оренду земельну ділянку площею 1780 кв.м. по вул. Минайській, 16 для обслуговування торгово-офісного центру, строком до 24.10.2018.

Департаментом міського господарства Ужгородської міської ради на юридичну адресу МПП «Олеся» 06.06.2016 скеровано проекти договору оренди землі та пропозицію щодо їх підписання.

Згодом, 22.06.2016 відповідач повернув підписані проєкти договору оренди землі з протоколом розбіжностей від 22.06.2016 до вказаного договору в 2-х примірниках.

Відповідно до наявного в матеріалах справи протоколу розбіжностей відповідач висловив свою незгоду з редакцією пунктів 5, 10, 11, 17 зазначеного договору (нормативно-грошова оцінка землі, розмір річної/місячної орендної плати та цільове призначення земельної ділянки).

Станом на дату розгляду справи судом право оренди на вказану земельну ділянку за відповідачем не зареєстровано (вказаний факт підтверджено інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно).

На частині земельної ділянки комунальної форми власності з кадастровим номером 2110100000:18:001:0110 знаходиться будівля літ. «О» , по вул. Минайській, 16 в м. Ужгороді загальною площею 42,5 кв.м., що належить на праві приватної власності МПП «Олеся» .

Межі земельної ділянки визначено та закріплено в натурі (на місцевості) відповідно до ст. 79 -1 Земельного кодексу України. Станом на сьогодні, відомості про зміну меж відсутні, що в свою чергу підтверджується відомостями Державного земельного кадастру.

ПРАВОВЕ ОБҐРУНТУВАННЯ І ОЦІНКА СУДУ

Право власності на землю та право користування нею набувається і реалізується в порядку та на підставах, визначених Конституцією України (ст. ст. 13, 14), Земельним кодексом України (ст.ст. 78, 80, 92, 93, 102-1, 116, 118, 119, 122, 123, 125, 126, 206), а також іншими законами, що видаються відповідно до них (Закон України "Про оренду землі).

Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

За змістом статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними у статті 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, в якому відповідно до частини 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.02.2019 у справі № 922/391/18).

Проте, як свідчать матеріали справи, за спірний період часу з 01.01.2016 до 31.08.2019 між сторонами не було укладено договору оренди землі, оскільки відповідно до наявного проєкту договору, сторони не дійшли згоди щодо розміру орендної плати та цільового призначення землі, що є істотною умовою договору відповідно до ст. 15 Закону України «Про оренду землі» .

При цьому, відповідно до пункту 40 зазначеного проєкту договору, такий набуває чинності після підписання сторонами та проведення державної реєстрації права оренди землі, котру відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно сторонами не здійснено.

Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Отже, норма статті 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

При цьому, відсутність неправомірних дій відповідача означає відсутність цивільного правопорушення (протиправних дій) і, як наслідок, виключає деліктні зобов`язання.

Як свідчать матеріали справи, фактичний вступ відповідачем у володіння і користування спірною земельною ділянкою стався в результаті дій, котрі є правомірними, адже ніяким чином не суперечать чинному законодавству. А саме - в результаті придбання нерухомого майна на підставі Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 05.09.2008, право власності на яке належним чином було зареєстроване за відповідачем у Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Фактичне володіння і користування земельною ділянкою відповідачем без укладення договору оренди землі станом на даний час в України також не вважається правопорушенням.

Відсутність деліктних зобов`язань у спірних правовідносинах виключає можливість захисту прав позивача як постраждалої сторони шляхом стягнення збитків у тому числі упущеної вигоди, адже необхідною умовою стягнення збитків є саме делікт - правопорушення.

Зокрема, ст. ст. 22, 1166 Цивільного кодексу України унормовано, що необхідною умовою відповідальності у вигляді стягнення шкоди є саме неправомірні рішення, дії чи бездіяльність. Аналогічно ст.ст. 216, 224, 225 Господарського кодексу України визначено, що необхідною умовою відшкодування збитків є господарське правопорушення.

Тому, у даному випадку неможливо застосувати норми законодавства, що регулюють відшкодування збитків саме у вигляді упущеної вигоди, оскільки згідно з ч. 2 ст. 22 ЦК України, упущеною вигодою вважаються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене, а друга сторона додержувалася правил здійснення господарської діяльності. Тобто, до упущеної вигоди як різновиду збитків в повній мірі застосовуються вимоги наведених вище норм права.

Таким чином, спірні правовідносини, які виникли між сторонам повинні кваліфікуватися як бездоговірні та безделіктні.

Згідно з принципом jura novit curia ( суд знає закони ), саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 та від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17).

Отже, з огляду на викладене, суд дійшов висновку, що спірні правовідносини повинні регулюватися ст. ст. 1212-1214 ЦК України, зі змісту яких вбачається, що вони підлягають застосуванню, у тому числі, у відносинах, які не містять ознак делікту.

Зокрема, частиною 2 статті 1212 ЦК України визначено, що положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб або наслідком події. Тобто, дана норма поширює своє дію і на випадки набуття (збереження) майна в результаті правомірних дій.

З аналізу змісту норм ст. 1212-1214 ЦК України випливає, що зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (кондикційне зобов`язання) виникає за одночасної наявності трьох умов: 1) відбувається набуття чи збереження майна; 2) правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні; 3) набуття чи збереження здійснюється за рахунок іншої особи.

Таким чином, відповідач зберіг майно (грошові кошти) у розмірі орендної плати, яка нараховується за володіння і користування земельною ділянкою комунальної власності по вул. Минайській, 16 у м. Ужгороді.

Збереження такого майна почалося в результаті правомірних дій відповідача з моменту набуття права власності за нежитлову будівлю за вказаною адресою.

При цьому, відсутність договору оренди землі має фактичним наслідком набуття відповідачем володіння і користування чужою земельною ділянкою без відповідної грошової компенсації, внаслідок чого відбулося збереження відповідачем належних до сплати за таке володіння і користування коштів у розмірі орендної плати.

Правові підстави для набуття чи збереження майна у даному випадку відсутні, оскільки реалізація речового права на земельну ділянку, згідно ст. 206 ЗК України, п.14.1.136 ч. 14.1 ст. 14 ПК України, здійснюється за плату, що має вноситися на користь позивача на підставі договору оренди земельної ділянки. Правові підстави для одержання відповідачем права володіння і користування земельною ділянкою безоплатно - відсутні, так само, як і підстави для не нарахування, не сплати орендної плати за землю.

Власником земельної ділянки площею 0,178 га з кадастровим номером 2110100000:18:001:0110 по вул. Минайській, 16 в м. Ужгороді є територіальна громада міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради, відповідно до ст. 83 ЗК України, за якою всі землі в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці є комунальною власністю, за винятком земельних ділянок, які перебувають у державній або приватній власності.

Таким чином, збереження відповідачем коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою призвело до збільшення цих коштів у відповідача за рахунок їх несплати позивачеві.

Отже, незалежно від наявності вини в поведінці відповідача, сам факт несплати відповідачем за користування земельною ділянкою протягом періоду з 01.01.2016 до 31.08.2019 свідчить про втрату позивачем майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під категорію "виправдане очікування", що є загальновизнаною, у тому числі у практиці ЄСПЛ.

Викладені вище обставини свідчать про наявність у спірних правовідносинах усіх трьох умов виникнення зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (кондикційне зобов`язання).

За розрахунком позивача, розмір збережених відповідачем коштів від безпідставно набутого майна з боку відповідача, становить 410411,22 грн, виходячи з розміру орендної плати за землю, однак такий розмір не є обґрунтованим виходячи з наступного.

Представниками комісії Ужгородської міської ради 02.05.2019 проведено обстеження умов використання даної земельної ділянки та складено акт, де вказано, що на частині земельної ділянки розміщено будівлю літ. «О» загальною площею 42,5 кв.м. котра перебуває у приватній власності МПП «Олеся» . На решті території розміщено під`їзні шляхи, в т.ч. для паркування транспортних засобів.

Зазначена обставина визнається відповідачем у відзиві на позов та не підлягає доказуванню відповідно частини 1 статті 75 ГПК України, оскільки у суду не має обґрунтованих підстав вважати її недостовірною або визнаною у зв`язку з примусом.

Таким чином, судом встановлено та не заперечується учасниками справи, що на земельній ділянці комунальної форми власності площею 1780 кв.м. наявний тільки один об`єкт нерухомого майна площею 42,5 кв.м., що належить МПП «Олеся» на праві приватної власності.

Отже, позивачем належними та допустимими доказами доведено факт використання земельної ділянки площею 42,5 кв.м. під належним відповідачу нерухомим майном, а тому суд не вбачає підстав стягувати безпідставно набуті кошти за використання всієї земельної ділянки площею 1780 кв.м.

Відповідно до витягів із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки станом на 2016 рік, нормативно - грошова оцінка 1 кв.м. складає 2008,43 грн; за 2017 - 2019 роки - 2128,94 грн.

Таким чином, відповідно до вартості 1 кв.м. землі та ураховуючи 3-х відсоткову ставку річної орендної плати, що затверджена рішенням Ужгородської міської ради від 19.02.2015 № 1651 Про Порядок встановлення ставок орендної плати у м. Ужгороді за земельні ділянки, які перебувають у розпорядженні Ужгородської міської ради розмір недоотриманого доходу за використання земельної ділянки під належним відповідачу нерухомим майном, в період з 01.01.2016 по 31.08.2019 років становить 9799,14 грн.

В даному аспекті суд зазначає, що позивач, який затверджував проект відведення спірної земельної ділянки площею 0,178 га з кадастровим номером 2110100000:18:001:0110 не вчинив дій, спрямованих на вірне і належне визначення площі ділянки, необхідної для функціонування та обслуговування нежитлової будівлі літ. «О» , пл. 42,5 кв.м. та несе усі пов`язані із вказаними дефектами ризики, в тому числі неотримання плати за користування землею третіми особами.

Суд зазначає, що оскільки між сторонами не було укладено договору оренди землі, то рішення Ужгородської міської ради № 1108 від 24.10.2013 (пункт 2.4.) не вичерпало свою дію шляхом виконання, а тому в позивача відсутні перешкоди щодо внесення змін до нього, з метою формування вільної від забудови земельної ділянки та укладення договору оренди землі з іншою особою.

При цьому суд відхиляє посилання відповідача на те, що цільове призначення землі «Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі» не співвідноситься з функціональним призначення об`єкту нерухомого майна - газороздаточний пункт, виходячи з наступного.

Відповідно до правої позиції Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 915/47/17 та від 31.07.2019 у справі № 806/5308/15, зміна цільового призначення земельних ділянок (тобто переведення земельної ділянки з однієї категорії, визначеної частиною 1 статті 19 ЗК України, в іншу) здійснюється за проектами землеустрою та з дотриманням відповідної процедури.

Водночас, відповідно до частини 5 статті 20 ЗК України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Отже, зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель (за виключенням земель сільськогосподарського призначення та земель оборони), здійснюється її власником (користувачем) самостійно (зазначена позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02.06.2020 року по справі № 922/2417/19).

Однак, відповідач звернувся з клопотанням про надання дозволу на складання технічної документації із зміною цільового призначення земельної ділянки тільки 03.08.2020 року, а тому суд переконаний, що відповідач жодним чином не був позбавленим можливості звернутись до Ужгородської міської ради раніше.

Поряд з цим, представником відповідача подано заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами ст. 261 ЦК України, частина перша якої пов`язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).

Отже, за змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Судом встановлено, що позивач звернувся із зазначеним позовом 07.08.2020, а тому початок перебіг строку позовної давності починається з 07.08.2017.

Проаналізувавши проведені позивачем нарахування, частину яких відповідач вважає такими, що заявлені зі спливом строку позовної давності, про що ним у встановленому порядку зроблено відповідну заяву, суд дійшов висновку про пропуск позивачем строку позовної давності щодо заявлених вимог за період з 01.01.2016 до 06.08.2017 на суму 4187,93 грн, відтак, в їх задоволенні слід відмовити. В решті ж позовні вимоги підлягають до задоволення.

Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статей 73, 74, 76-80 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.1 ст. 89 ЦПК України).

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Враховуючи вищенаведене та оцінюючи наявні у справі докази в сукупності, керуючись законом, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Отже, з відповідача на корить позивача належить стягнути 5611,21 грн, відмовивши в задоволенні решти вимог.

Розподіл судових витрат.

Судові витрати на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З врахуванням часткового задоволення позову на відповідача покладається 84,17 грн витрат на оплату судового збору.

Керуючись статтями 2, 13, 53, 73, 74, 76-80, 129, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Малого приватного підприємства «Олеся» (вул. Минайська, 16 Д , м. Ужгород, 88000; код ЄДРПОУ: 19112799) на користь Ужгородської міської ради (пл. Поштова, 3, м. Ужгород, 88000; код ЄДРПОУ: 33868924) суму 5611,21 грн (п`ять тисяч шістсот одинадцять гривень 21 коп) боргу по платі за землю, а також 84,17 грн (вісімдесят чотири гривні 17 коп) на відшкодування судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у строк, визначений ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 05.03.2021.

Суддя Андрейчук Л.В.