Рішення

від 02.03.2021 по справі 910/4910/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.03.2021Справа № 910/4910/20 За позовом Державного підприємства "Львіввугілля", Львівська область, м. Сокаль

до Державного підприємства "Державна вугільна компанія", м. Київ

про стягнення 2 479 278,63 грн, -

суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Радик А.В. (в порядку самопредставництва);

від відповідача: не з`явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

09.04.2020 року Державне підприємство "Львіввугілля" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з Державного підприємства "Державна вугільна компанія" (відповідач) суми заборгованості в розмірі 2 479 278,63 грн у зв`язку з невиконанням останнім умов Договору поставки №03-16/ЕНЦ від 22.12.2015 року в частині оплати вартості поставленого позивачем товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.04.2020 року у справі №910/4910/20 позовну заяву Державного підприємства "Львіввугілля" було залишено без руху, надано позивачу строк для усунення встановлених недоліків позовної заяви протягом 10 (десяти) днів з дня вручення даної ухвали.

27.04.2020 року (в строк визначений судом) позивачем до суду засобами поштового зв`язку була направлена заява про усунення недоліків позовної заяви. Заяву судом отримано 06.05.2020 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.05.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 30.06.2020.

В підготовчому засіданні 30.06.2020 судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 11.08.2020.

Підготовче засідання 11.08.2020 судом було відкладено до 27.10.2020.

Підготовче засідання 27.10.2020 не відбулося у зв`язку з перебуванням судді Морозова С.М. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.11.2020 в порядку ст.ст. 120-121 ГПК України сторін було викликано в підготовче засідання на 15.12.2020.

В засіданні 15.12.2020 року було ухвалено закрити підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 02.03.2021 року.

В засіданні 02.03.2021 року судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У засіданнях здійснювалась фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

22.12.2015р. між Державним підприємством Львіввугілля (постачальник) та Державним підприємством Державна вугільна компанія (покупець) було укладено Договір поставки №03-16/ЕНЦ (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник поставляє покупцю вугільну продукцію (далі - вугілля) в асортименті, за реквізитами та з якісними характеристиками, приведеними у Договорі.

Відповідно до п. 1.2. Договору покупець приймає вугілля, оплачує його вартість на умовах, встановлених цим Договором.

Відповідно до п. 2.7. Договору, право власності на вугілля від постачальника до покупця переходить після підписання сторонами акту приймання - передачі вугілля.

Відповідно до п. 6.3. Договору покупець оплачує постачальнику вартість вугілля в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 30 календарних днів з моменту підписання відповідного Акту приймання - передачі вугілля.?

Крім того, відповідно до п. 6.3.1. Договору, у передбачених чинним законодавством випадках, на суму затрат покупця сторони можуть провести зарахування зустрічних однорідних вимог.

Станом на 01.04.2016, у відповідності до двосторонньо підписаного акту звіряння розрахунків заборгованість відповідача на користь позивача, за попередні періоди поставки вугілля за Договором складала 37 408 344, 87 грн.

18 квітня 2016, у відповідності до умов Договору, між позивачем та відповідачем були підписані акти приймання передачі вугільної продукції №19 на суму в розмірі 3 781 400,52 грн та №24 на суму в розмірі 980 265,60 грн.

Як зазначає позивач, розрахунки за заактовану вугільну продукцію відповідачем проведені не були.

30.04.2016 згідно заяви відповідача про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог №169/1 заборгованість відповідача по Договору поставки вугілля №03-16/ЕНЦ від 22.12.2015 була зменшена на суму 11 633,52 грн.

Станом на 01.05.2016 у відповідності до двосторонньо підписаного акту звіряння розрахунків заборгованість відповідача перед позивачем, за Договором, складала 42 158 277,47 грн.

22.06.2016 відповідачем згідно платіжного доручення №26_6М013/3 була проведена часткова оплата вугільної продукції на загальну суму 5 000 000,00 грн.

09.06.2017 згідно Угоди №ЗЗВ-17/001 про зарахуванням зустрічних однорідних вимог заборгованість відповідача по Договору поставки вугілля №03-16/ЕНЦ від 22.12.2015 була зменшена на суму 4 000 000,00 грн.

13.03.2018 згідно Угоди №13/03/18 про зарахуванням зустрічних однорідних вимог заборгованість відповідача по Договору поставки вугілля №03-16/ЕНЦ від 22.12.2015 була зменшена на суму 29 531 570,92 грн.

20.03.2018 згідно Угоди №20/03/18 про зарахуванням зустрічних однорідних вимог заборгованість відповідача по Договору поставки вугілля №03-16/ЕНЦ від 22.12.2015 була зменшена на суму 1 147 427,92 грн.

За розрахунками позивача, сума боргу відповідача перед позивачем, згідно Договору поставки вугілля №03-16/ЕНЦ від 22.12.2015 складає 2 479 278,63 грн.

03.10.2018 року позивачем було направлено на адресу відповідача претензію №329, якою просив здійснити погашення існуючої заборгованості.

У відповідь відповідач листом №610 від 22.10.2018 року повідомив позивача про те, що підприємство намагається всіляко вирішити питання щодо проведення розрахунків.

Як зазначає позивач, відповідач взяті на себе зобов`язання в повному обсязі за Договором не виконав, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 2 479 278,63 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину суд визнає Договір належною підставою, у розумінні норм ст. 11 ЦК України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків та є фактично за своєю правовою суттю договором поставки та заміни сторони.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Судом встановлено факт передачі позивачем відповідачу товару на загальну суму 2 479 278,63 грн, що не заперечено відповідачем.

Як передбачено п. 6.3. Договору оплата за вугільну продукцію повинна бути здійснена протягом 30 календарних днів з моменту підписання відповідного акту приймання-передачі вугілля.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Статтею 538 Цивільного кодексу України визначено, що виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов`язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону. У разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі. Якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов`язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.

Відповідно до статі 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначено у ч. 4 п. 1 інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар і строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України (аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 21.04.2011 у справі №9/252-10).

При цьому слід зазначити, що вимоги Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні щодо правильності оформлення первинних документів передбачають наявність в документах такого реквізиту, як інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції лише альтернативно такому обов`язковому реквізиту, як особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 19.04.2016 у справі №21-4985а15.

Як зазначалося вище, вугільна продукція прийнята відповідачем.

Матеріали справи не містять доказів наявності у відповідача претензій щодо якості та/або комплектності переданої за Договором продукції, тому, оскільки між сторонами не погоджувалися інші строки оплати, то відповідно до статті 692 ЦК України відповідач повинен був оплатити зазначену суми поставленої продукції.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

При вирішенні спору суд виходить з того, що з огляду на положення ст. ст. 6, 627 - 628, 638 Цивільного кодексу України, ст. ст. 42, 180 Господарського кодексу України, з яких випливає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства, зважаючи на факт виконання сторонами зобов`язань по договору, про що сторонами не заперечується, суд дійшов до висновку про укладення між сторонами договору з погодженням всіх його умов, які обумовлюються.

Згідно ч. 1 ст. 251 та ч. 1 ст. 252 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Відповідно до ст. 253 та ч. 5 ст. 254 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Отже, враховуючи, що відповідачем не здійснено оплату поставленої позивачем продукції, суд дійшов до висновку, що у встановлений законом, статтею 692 ЦК України, строк, заборгованість за поставлену вугільну продукцію в розмірі 2 479 278,63 грн, погашена не була та залишається непогашеною на даний час; позивачем належним чином відповідно до статей 525, 526, 655, 712, 901, 903 ЦК України та статей 181, 193 ГК України доведена, документально підтверджена і відповідачем не спростована.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Враховуючи те, що загальна сума основного боргу відповідача в розмірі 2 479 278,63 грн, підтверджена відповідачем та належними доказами, наявними у матеріалах справи, і підприємство відповідача на момент прийняття рішення не надало документи, які свідчать про повне погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача до відповідача про стягнення вказаної суми основного боргу, у зв`язку з чим позов у цій частині підлягає задоволенню.

За приписами ст. ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог не спростовано, водночас позивачем не доведено суду наявності правових підстав для покладення на відповідача відповідальності за неналежне виконання умов договору у вигляді санкцій понад суми, визнані судом обґрунтованими.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума основного боргу в розмірі 2 479 278,63 грн.

Судовий збір, у розмірі 37 189,18 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із задоволенням позовних вимог, покладається на відповідача.

Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного підприємства "Державна вугільна компанія" (ідентифікаційний код 39388266, місцезнаходження: 01030, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 16-22, офіс 604) на користь Державного підприємства "Львіввугілля" (ідентифікаційний код 33323256, місцезнаходження: 8000, Львівська область, м. Сокаль, вул. Богдана Хмельницького, буд. 26) суму коштів в розмірі 2 479 278,63 грн (два мільйона чотириста сімдесят дев`ять тисяч двісті сімдесят вісім гривень 63 копійки) та суму судового збору в розмірі 37 189,18 грн (тридцять сім тисяч сто вісімдесят дев`ять гривень 18 копійок).

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 та п. 17.5. розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складене 05.03.2021 року.

Суддя С.М. Морозов