Рішення

від 02.03.2021 по справі 924/1158/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" березня 2021 р. Справа № 924/1158/20

м. Хмельницький

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Музики М.В., за участю секретаря судового засідання Устінової А.П., розглянувши справу

за позовом першого заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати функції у спірних правовідносинах - Західного офісу Державної аудиторської служби, м. Львів, Гвардійської сільської ради, с. Гвардійське Хмельницького району Хмельницької області

до товариства з обмеженою відповідальністю "Ботнік ЛТД», м. Одеса

про визнання недійсної додаткової угоди №1 від 14.07.2020 року до договору №30 від 15.06.2020 року, укладеного між Гвардійською сільською радою та ТОВ "Тайпіант",

зобов`язання допоставити (передати) 167 літрів бензину марки А-92 та дизельного пального - 708 літрів, згідно договору про закупівлю товарів №30 від 15.06.2020 року,

за участю представників учасників справи:

позивача 1: не з`явився;

позивача 2: не з`явився;

відповідача: не з`явився;

прокуратури: Приступа В.І. - згідно наказу №293к від 12.10.2020р.;

ВСТАНОВИВ:

прокурор в інтересах позивачів звернувся з позовом, у якому просить визнати недійсною додаткову угоду №1 від 14.07.2020 року до договору №30 від 15.06.2020 року, укладеного між Гвардійською сільською радою та ТОВ "Тайпіант", а також зобов`язати відповідача допоставити (передати) 167 літрів бензину марки А-92 та дизельного пального - 708 літрів, згідно договору про закупівлю товарів №30 від 15.06.2020 року. Вимоги мотивує тим, що оскаржуваною додатковою угодою, всупереч положенням ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», збільшено ціну товару, а також зменшено його обсяг. Тому вважає таку додаткову угоду недійсною та просить, у зв`язку з викладеним, зобов`язати ТОВ «Тайпіант» виконати зобов`язання за договором №30 від 15.06.2020 року шляхом допоставки товару.

Ухвалою суду від 28.10.2020 року відкрито провадження у справі за позовом першого заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати функції у спірних правовідносинах - Західного офісу Державної аудиторської служби, м. Львів, Гвардійської сільської ради, с. Гвардійське Хмельницького району Хмельницької області до товариства з обмеженою відповідальністю "Тайпіант", м. Київ про визнання недійсної додаткової угоди №1 від 14.07.2020 року до договору №30 від 15.06.2020 року, укладеного між Гвардійською сільською радою та ТОВ "Тайпіант", зобов`язання допоставити (передати) 167 літрів бензину марки А-92 та дизельного пального - 708 літрів, згідно договору про закупівлю товарів №30 від 15.06.2020 року; призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 18.01.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Прокурор в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі. наполягає на їх задоволенні.

Позивач 1 не скористався правом участі свого представника в судовому засіданні, 02.03.2021 року надіслав заяву з проханням розглядати справу №924/1158/20 за відсутності Західного офісу Держаудитслужби.

Позивач 2 на судове засідання не з`явився; у відзиві на позовну заяву просить суд відмовити в позові. Заперечення мотивує тим, що оскаржувана угода укладена правомірно, оскільки відбулося коливання ціни за одиницю товару, що підтверджується висновком Дніпропетровської торгово-промислової палати №061 від 02.07.2020 року. Наголошує, що ціни згідно додаткової угоди №1 не перевищують середні ціни згідно довідки, наданої прокурором та не перевищують середніх цін згідно висновку, наданого ТОВ «Тайпіант», та є значно нижчими, що свідчить про значну економію бюджетних коштів.

Вважає також необґрунтованим звернення прокурора до суду з даним позовом, оскільки позивач 1 наділений правом на звернення до суду із відповідними позовними вимогами, проте, делегував їх Хмельницькій обласній прокуратурі.

Судом із витягу з Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 16.02.2021 року встановлено, що 17.12.2020 року проведено реєстраційні зміни щодо відповідача - ТОВ "Тайпіант", ідентифікаційний код 42742213, зокрема, змінено місцезнаходження та найменування юридичної особи.

З огляду на встановлені реєстраційні зміни щодо юридичної особи-відповідача, судом при подальшому розгляді справи враховується зміна найменування ТОВ "Тайпіант" (010402, м. Київ, пров. Новопечерський, 18, код 42742213) на ТОВ "Ботнік ЛТД" (65026, м. Одеса, пл. Грецька, буд. 1, код 42742213).

На судові засідання відповідач не з`явився, ухвали суду по даній справі від 18.01.2021 року та від 16.02.2021 року, які надсилались на адресу останнього як до зміни місцезнаходження (10402, м. Київ, пров. Новопечерський, 18), так і після (65026, м. Одеса, пл. Грецька, буд. 1), повернуті до суду із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

За приписами п.7 ст.120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

За визначенням п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи.

Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Оскільки судом створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, окрім того, відповідач повідомлений про наявність судового спору, що підтверджується судовими повістками від 29.10.2020 року від 24.11.2020 року, ним висловлено свою позицію у наданому суду відзиві на позов, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності ТОВ «Ботнік ЛТД».

Відповідач у відзиві на позов звертає увагу, що у листі №13-22-17-17/3986-2020 від 25.09.2020 року позивач за результатами проведення моніторингу закупівлі зазначає про порушення з боку замовника, а не ТОВ «Тайпіант». Наголошує і на тому, що зміна ціни, яка передувала укладенню угоди, документально підтверджена, натомість, чинне законодавство не передбачає, якими саме документами має бути підтверджене коливання цін на товари та який саме орган уповноважений надавати таку інформацію. Підсумовує, що збільшення ціни договору не відбулося, та факт порушення матеріальних інтересів держави та нераціонального використання коштів ТОВ «Тайпіант» відсутній; при цьому, укладення оскаржуваної угоди відбулось за згодою сторін, що відповідає свободі договору.

Вважає також незаконним втручання прокуратури у господарську діяльність відповідача як суб`єкта господарської діяльності.

Прокурор у відповіді на відзив вважає доводи позивача 2 та відповідача безпідставними. Зокрема, звертає увагу на тому, що у висновку Дніпропетровської торгово-промислової палати від 02.07.2020 року №061 міститься інформація про статистичну середньоринкову ціну на пальне станом на дату, що не відповідає датам укладення основного договору та додаткової угоди. Вважає також безпідставними твердження щодо відсутності підстав для звернення прокурора до суду з даним позовом, оскільки позивачами не вжито заходів щодо оскарження спірної в даній справі додаткової угоди та вчинення дій для допоставки товару, про що свідчить зміст листів останніх.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Гвардійською сільською радою розміщено оголошення про проведення відкритих торгів UA-2020-05-05-000968-a на закупівлю бензину А-92 та дизельного палива у кількості 2000 літрів та 8000 літрів відповідно з очікуваною вартістю 300000,00 грн.

За результатами засідання тендерного комітету про розгляду тендерної пропозиції та прийняття рішення про намір укласти договір (протокол №127 від 27.05.2020 року), вирішено визначити переможцем тендерних торгів на закупівлю товару «код ДК 021:2015 09130000-9 «Нафта і дистиляти» (бензин А-92, дизельне паливо) ТОВ «Тайпіант» та прийняти рішення про намір укласти договір із ТОВ «Тайпіант».

15.06.2020 року між Гвардійською сільською радою (замовник) та ТОВ «Тайпіант», код ЄДРПОУ 42742213, (постачальник, після перейменування 17.12.2020 року ТОВ «Ботнік ЛТД», м. Одеса) укладено договір №30 про закупівлю товарів (далі договір), за умовами якого постачальник зобов`язується з дати укладення договору протягом 2020 року поставляти замовнику товар, зазначений у специфікації до договору (додаток №1), а замовник прийняти і оплатити товар, який постачається згідно з умовами цього договору.

Найменування товару: код ДК 021:2015 09130000-9 «Нафта і дистиляти» (бензин А-92, дизельне паливо) (п. 1.2. договору).

У п. 1.3. договору передбачено, що кількість, ціна за одиницю товару зазначається у специфікації до договору. Ціна товару є незмінною протягом дії договору, крім випадків. Передбачених чинним законодавством.

Ціна договору становить 189840,00 грн. (п. 3.1. договору).

У п. 3.4. договору передбачено, що умови договору про закупівлю не повинні змінюватися після підписання договору про закупівлю до повного виконання зобов`язань сторонами, крім випадків, визначених ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та умовами даного договору, зокрема, зменшення обсягів закупівлі, зокрема, з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника; збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку та за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше, ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадку зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії; покращення якості предмета закупівлі за умови, що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю; продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов`язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю; погодження зміни ціни договорі про закупівлю в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів, робіт, послуг), у тому числі у разі коливання ціни товару на ринку; зміни ціни в договорі про закупівлю у зв`язку зі зміною ставок і зборів та/або зміною умов щодо надання пільг з оподаткування пропорційно до зміни таких ставок та/або пільг з оподаткування; зміни встановленого згідно з законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS регульованих цін (тарифів) і нормативів, що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни; зміни умов у зв`язку з застуванням положень ч. 6 ст. 41 Закону, відповідно до якої дія договору про закупівлю може бути продовжена на строк, достатній для проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі на початку наступного року в обсязі, що не перевищує 20% суми, визначеної в початковому договорі про закупівлю, укладеному в попередньому році, якщо видатки на досягнення цієї цілі затверджено в установленому порядку.

Згідно п. 4.2 договору ціна за одиницю товару вказана в специфікації може бути збільшена не більше як на 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що зазначена ціна не призведе до збільшення суми, визначеної в п. 3.1. договору.

Строк (термін) поставки товару: до 31.12.2020 року (п. 5.1. договору).

За положеннями п. 10.1. договору він набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2020 року, але не менш ніж до повного виконання зобов`язань сторонами.

Основні (істотні) умови цього договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, передбачених діючим законодавством, в тому числі, статтею 36 Закону України «Про публічні закупівлі» (п. 11.1. договору).

Зміна істотних (основних) умов договору може здійснюватись за згодою сторін у випадках, які передбачені ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», про що укладається відповідна додаткова угода, яка оприлюднюється відповідно до вимог ст. 10 Закону України «Про публічні закупівлі» (п. 11.3. договору).

У додатку №1 до договору сторонами погоджено специфікацію на закупівлю «код ДК 021:2015 09130000-9 «Нафта і дистиляти» (бензин А-92, дизельне паливо)» на поставку 2000 літрів бензину А-92 за ціною 18,36 грн. за літр та дизельного палива кількістю 8000 літрів вартістю 19,14 грн. за літр.

Дніпропетровською торгово-промисловою палатою складено висновок за результатами цінового моніторингу №061 від 02.07.2020 року на замовлення ТОВ «Тайпіант», за завданням: надати інформацію про середній рівень цін на АЗС на нафтопродукти на ринку України станом на 02.07.2020 року. За результатами цінового моніторингу встановлено, що середній рівень цін на АЗС на нафтопродукти на ринку України складав станом на 02.07.2020 року: бензин А-92 21,12 грн.; дизельне пальне 21,61 грн.

Відповідач звернувся до позивача 1 з листом №01/07 від 14.07.2020 року про внесення змін до договору поставки, у якому просить, у зв`язку з коливанням цін на ринку нафтопродуктів, підвищити ціну за бензин А-92 до 20,04 грн. та дизельного палива до 21,00 грн.

14.07.2020 року між сторонами договору укладено додаткову угоду №1 до договору про закупівлю товарів №30 від 15.06.2020 року, у якій сторони дійшли згоди змінити ціни товару на підставі п. 5 п.п. 2 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», та внести зміни до договору про закупівлю товарів №30 від 15.06.2020 року, а саме викласти додаток №2 до договору «Специфікація» у новій редакції, а також дійшли згоди зменшити суму договору на 76,80 грн. до 189763,20 грн. У специфікації в редакції додаткової угоди від 14.07.2020 року домовлено про поставку 1830 літрів бензину А-92 за ціною 20,04 грн. за літр та 7290 літрів дизельного палива вартістю 21,00 грн. за літр.

На виконання умов договору відповідачем поставлено, а позивачем 2 прийнято згідно видаткової накладної №132 від 14.07.2020 року бензин А-92 кількістю 1830 літрів за ціною 20,04 грн. за літр та дизельне пальне 7290 літрів вартістю 21,00 грн. за літр.

Гвардійська селищна рада сплатила ТОВ «Тайпіант» за бензин та дизпаливо 16.07.2020 року 171480,00 грн. та 18283,20 грн.

06.08.2020 року у додатковій угоді №2 до договору про закупівлю товарів №30 від 15.06.2020 року виправлено технічну помилку, яка була допущена у додатковій угоді №2, та викладено п. 1. Додаткової угоди в наступній редакції: "сторони домовились на підставі п. 2 ч. 5 ст. 41 ЗУ «Про публічні закупівлі» збільшення ціни на одиницю товару до 10% пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю".

Позивачем 2 оприлюднено звіт про виконання договору про закупівлю UA-2020-05-05-000968-а від 07.08.2020 року про те, що 15.06.2020 року із ТОВ «Тайпіант» (код 42742213) укладено договір №39 за закупівлю 2000 літрів бензину А-92 та 8000 літрів дизельного палива на суму 189763,29 грн.

Хмельницька торгово-промислова палата у інформаційній довідці №22-05/675 від 10.09.2020 року зазначила, що середньо-ринкові ціни на пальне по Хмельницькій області станом на 15.06.2020 року становили за бензин А-92 17,49-24,48 грн. за літр, дизельне паливо 17,99 24,48 грн. за літр; станом на 14.07.2020 року за бензин А-92 18,99-24,99 грн. за літр та дизельне паливо 18,80 24,99 грн. за літр.

Позивач наказом №46 від 30.07.2020 року розпочав моніторинг закупівель, в тому числі, №UA-2020-05-05-000968-a. За результатами моніторингу (висновок про результати моніторингу закупівлі від 18.08.2020 року №206) встановлено, що замовником Гвардійською селищною радою в ході моніторингу не підтверджено обґрунтування, на підставі якого було збільшено розмір вартості бензину та дизпалива на розмір понад 9% від ціни товару, визначеної в договорі №30 від 15.06.2020 року; замовник на порушення вимог п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону вніс зміни до істотних умов договору з підстав, які не відповідають вимогам закону. У листі від 25.09.2020 року позивач просив прокуратуру розглянути питання щодо звернення до суду про визнання додаткової угоди №1 від 14.07.2020 року недійсною.

З вищевикладеного, прокурор в інтересах позивачів звернувся з даним позовом до суду.

Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Щодо підставності звернення прокурора до суду з даним позовом.

Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Статтею 4 ГПК України унормовано, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина друга статті 4 ГПК України).

До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (частина третя статті 4 ГПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у господарських, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (близькі за змістом правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, у пункті 26 постанови від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц).

У судовому процесі, зокрема у господарському, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (близький за змістом правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у пункті 27 постанови від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, у пункті 35 постанови від 27.02.2019 у справі №761/3884/18).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30.09.2016, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 1311, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14.10.2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру", який набрав чинності 15.07.2015. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).

Системне тлумачення статті 53 ГПК України й абзацу першого частини третьої статті 23 Закону дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо. Подібна за змістом правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у пунктах 37 - 40 постанови від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.

Наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Крім того, суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва інтересів держави, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності (постанова ВС від 17.08.2020 року у справі №924/1240/18).

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо про причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

Водночас, якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України (залишення позову без розгляду).

Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 39) та від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (пункт 48, 54).

Прокурор, звертаючись до суду з даним позовом, обґрунтував підстави звернення бездіяльністю позивача 1.

Наявність бездіяльності компетентного органу повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про закупівлі, діяльністю суб`єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" визначено, що контроль за дотриманням законодавства у сфері закупівель здійснюється шляхом проведення моніторингу закупівлі у порядку, встановленому Законом України "Про публічні закупівлі", проведення перевірки закупівель, а також під час державного фінансового аудиту та інспектування.

Статтею 10 Закону Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні визначено права органу державного фінансового контролю, зокрема, пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримаю підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства (п. 7); звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (п. 10) та при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку (п. 13).

Моніторинг закупівлі здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, та його територіальні органи (далі - органи державного фінансового контролю). Положенням про Державну аудиторську службу України, яке зареєстроване постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 №43, передбачено, що Державна аудиторська служба є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю, відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний фінансовий контроль за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, дотриманням законодавства про державні

Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи (п. 7 Положення).

Пунктами 27, 28 Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 року № 550 встановлено, що за зверненням правоохоронного органу органи державного фінансового контролю в межах своєї компетенції проводять планові та позапланові виїзні ревізії за місцезнаходженням об`єкта контролю. У разі ненадання правоохоронним органом рішення суду про проведення позапланової виїзної ревізії, але за наявності у зверненні правоохоронного органу фактів, що свідчать про порушення вимог законів, контроль за дотриманням яких віднесено до компетенції органу державного фінансового контролю, можливе включення ревізії об`єкта контролю до плану проведення заходів державного фінансового контролю на наступний плановий період за умови, що така установа не ревізувалася органами державного фінансового контролю у плановому порядку протягом поточного календарного року.

З огляду на вказане, Західний офіс Держаудитслужби України є органом, уповноваженим на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах. Аналогічної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18.

Відповідно до Положення, Державна аудиторська служба України вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, зокрема звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Отже, для виконання покладених завдань, органи Держаудитслужби наділені повноваженнями щодо проведення моніторингу публічних закупівель та звернення до суду із позовами на захист інтересів держави саме у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Матеріалами справи стверджується, що Західним офісом Державної аудиторської служби України проведено фінансовий моніторинг спірної закупівлі та зроблений висновок про встановлені порушення норм Закону. Листом № 13-22-17-17/3986-2020 від 25.09.2020 року позивач 1 повідомив прокурора про встановлені порушення стосовно закупівлі, яка є предметом розгляду в межах цієї справи, та просив прокуратуру розглянути питання щодо звернення до суду в інтересах держави про визнання недійсною угоди №1 від 14.07.2020 року по причині відсутності у Держаудитслужби відповідних повноважень.

Тобто, до звернення до суду з даним позовом прокурор був повідомлений про не вчинення та відсутність наміру на вчинення дій щодо оскарження додаткової угоди №1 від 14.07.2020 року органом, уповноваженим державою у спірних правовідносинах. Відтак, прокурор підставно звернувся з даним позовом до суду, а також дотримав передбачений ст. 23 Закону України Про прокуратуру порядок реалізації захисту інтересів держави.

Щодо суті позовних вимог.

За змістом ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб`єкта цивільних правовідносин, спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Частиною 3 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Зазначена норма кореспондується з положеннями ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, згідно з якою господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї з сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Частиною 1, 3 ст. 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Виконання господарського зобов`язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов`язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов`язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені у ст. 203 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх і непрацездатних дітей.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).

Правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону визначені параграфом 2 глави 16 Цивільного кодексу України.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Тобто, для того щоб визнати той чи інший правочин недійсним, позивач по справі має довести, що такий правочин, саме в момент його укладання, зокрема, суперечив Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За змістом ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 року у справі №916/1171/18, від 14.11.2018 року у справі № 910/8682/18, від 30.08.2018 року у справі №904/8978/17, від 04.03.2019 року у справі № 5015/6070/11, від 10.09.2019 року у справі №9017/317/19, від 09.07.2019 року у справі № 903/849/17.

Матеріалами справи стверджується, що 15.06.2020 року між Гвардійською сільською радою та ТОВ «Тайпіант», код ЄДРПОУ 42742213, (після перейменування 17.12.2020 року - ТОВ "Ботнік ЛТД") укладено договір №30 про закупівлю товарів, за умовами якого постачальник зобов`язується з дати укладення договору протягом 2020 року поставляти замовнику товар, зазначений у специфікації до договору (додаток №1), а замовник прийняти і оплатити товар, який постачається згідно з умовами цього договору.

У додатку №1 до договору сторонами погоджено постачання відповідачем позивачу 1 бензину А-92 у кількості 2000 літрів та дизельного палива у кількості 8000 літрів.

Договір у даній справі, додаткова угода до якого є предметом розгляду, укладений за результатами відкритих торгів, з огляду на що на правовідносини за вказаним договором розповсюджуються приписи Закону України «Про публічні закупівлі», який встановлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади.

Метою вказаного Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Положеннями ст. 3 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія та ефективність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників; об`єктивна та неупереджена оцінка тендерних пропозицій; запобігання корупційним діям і зловживанням.

Статтею 41 Закону України «Про публічні закупівлі» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Статтею 632 Цивільного кодексу України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури.

Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі.

Аналогічні приписи містить п. 3.4. договору.

Судом встановлено, що станом на момент підписання договору про закупівлю сторонами погоджені всі істотні умови - предмет, ціна та строк виконання зобов`язань за договором відповідно до вимог ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України та Закону України "Про публічні закупівлі".

В подальшому, на підставі висновку Дніпропетровської торгово-промислової палати, складеного 02.07.2020 року за результатами цінового моніторингу, ТОВ «Тайпіант» звернувся із листом від 14.07.2020 року до Гвардійської селищної ради із пропозицією збільшити ціну товару у зв`язку з її підвищенням.

За результатами розгляду відповідного листа, на підставі п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», між відповідачем та позивачем 2 14.07.2020 року укладено оскаржувану в даній справі додаткову угоду №1.

Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 653 Цивільного кодексу України, у разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов. Таким чином, у залежності від коливання ціни товару на ринку сторони протягом дії договору про закупівлю можуть вносити зміни декілька разів в частині ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків кожного разу з урахуванням попередніх змін, внесених до нього, сукупність яких може перевищувати 10 відсотків від ціни за одиницю товару, визначеної сторонами на момент укладання договору про закупівлю та за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної у договорі, і виконати свої зобов`язання відповідно до такого договору з урахуванням зазначених змін. Водночас, внесення таких змін до договору про закупівлю повинно бути обґрунтованим та документально підтвердженим.

Коливання ціни на ринку повинно розцінюватися саме після підписання договору, оскільки п. 4 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" урегульовано саме зміну істотних умов у разі виникнення такого явища, як коливання ціни на ринку.

Виходячи із викладеного, внесення змін до договору є правомірним лише у випадку документального підтвердження коливання ціни на товар у період з моменту укладення договору до моменту укладення додаткової угоди (або отримання пропозиції про її укладення).

При цьому існування обставин, які є підставою для зміни ціни товару, повинні бути доведені належними та допустимими доказами та такі коливання ціни товару на ринку повинні бути наявні саме на момент внесення таких змін.

Оскільки законодавством у сфері публічних закупівель конкретну особу, наділену повноваженнями надавати інформацію на підтвердження коливання ціни товару на ринку, не визначено, як і не визначено форму/вигляд інформації щодо такого коливання, то виходячи з норм чинного законодавства, до суб`єктів надання такої інформації можна віднести, зокрема, Державну службу статистики України, на яку постановою КМУ № 442 від 10.09.2014 року "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" покладено функцію з контролю за цінами в частині здійснення моніторингу динаміки цін (тарифів) на споживчому ринку; державне підприємство "Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків", яке на замовлення суб`єкта господарювання виконує цінові/товарні експертизи, зокрема, щодо відповідності ціни договору наявній кон`юнктурі певного ринку товарів; Торгово-промислову палату України, яка у межах власних повноважень надає послуги щодо цінової інформації.

Отже, висновки Торгово-промислової палати України можуть використовуватися для підтвердження коливання ціни товару на ринку.

Водночас, у документі, який видає компетентна організація, має бути зазначена чинна ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почалися змінюватися ціни на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявності коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін, зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження; документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених в ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо.

Із висновку за результатами цінового моніторингу №061, складеного експертом Дніпропетровської торгово-промислової палати, вбачається, що торгово-промисловою палатою на замовлення ТОВ «Тайпіант», за завданням: надати інформацію про середній рівень цін на АЗС на нафтопродукти на ринку України станом на 02.07.2020 року, зроблено висновок, що середній рівень цін на АЗС на нафтопродукти на ринку України складав станом на 01.07.2020 року: бензин А-92 21,12 грн.; дизельне пальне 21,61 грн.

Водночас, із вказаного висновку неможливо відслідкувати динаміку цін, а, отже, і встановити її рух; вказаний документ лише вказує на рівень цін на АЗС станом на 02.07.2020 року. Окрім того, такий висновок складено 02.07.2020 року, тобто, за 12 днів до звернення відповідача до позивача 2 щодо укладення угоди. Також матеріали справи не містять доказів на підтвердження ринкової вартості товару на момент укладення договору, що дало б можливість порівняти рівень цін та дійти висновку про зменшення або збільшення ціни у період з дня укладення договору та укладення додаткової угоди до нього. Отже, суд приходить до висновку, що інформація, викладена у експертному висновку Дніпропетровської торгово-промислової палати від 02.07.2020 року №061 є неналежним, в розумінні статей 76-77 Господарського процесуального кодексу України, документальним підтвердженням необхідності збільшення ціни за бензин А-92 та дизельне паливо, позаяк не підтверджує факту коливання ціни такого товару на ринку.

Відтак, на момент укладення оспорюваної додаткової угоди не було документально підтверджено коливання ціни на нафтопродукти в період укладення основного договору від 15.06.2020 року до звернення постачальника із заявою про збільшення ціни на товар 14.07.2020 року, з огляду на що сторони спірного договору внесли зміни до договору від 15.06.2020 року №30 шляхом укладення додаткової угоди № 1 від 14.07.2020 року безпідставно, у порушення норм чинного законодавства.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 23.01.2020 року у справі № 907/788/18, від 29.07.2020 року у справі № 924/316/18, від 05.08.2020 року у справі № 905/1907/18, від 27.08.2020 року у справі № 903/315/19, від 13.10.2020 року у справі № 912/1580/18, від 03.11.2020 року у справі № 916/3563/19, від 11.11.2020 року у справі № 913/416/18, від 03.12.2020 року у справі № 909/703/19 та інші.

Крім того, суд зазначає, що укладення додаткових угод до договору щодо зміни ціни на товар за відсутності підстав для цього, визначених законом, спотворює результати торгів та нівелює економію, яку було отримано під час підписання договору. Можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та ст. 3 Закону України "Про публічні закупівлі". Вказаним вище спростовуються відповідні доводи позивача 2 та відповідача.

За таких обставин, враховуючи, що оспорювана додаткова угода укладена всупереч вимогам Закону України "Про публічні закупівлі", суд дійшов висновку, що вимога прокурора про визнання її недійсною є обґрунтованою, тому підлягає задоволенню.

Видатковою накладною №132 від 14.07.2020 року підтверджується, що відповідачем поставлено Гвардійській сільській раді 1830 літрів бензину А-92 та 7290 літрів дизельного пального. Останнім, в свою чергу, 16.07.2020 року сплачено ТОВ «Тайпіант» 189763,2 грн.

Враховуючи, що Додаткову угоду визнано недійсною, то поставка товару мала відбуватися відповідно до та на умовах, встановлених Договором № 30 від 15.06.2020 року, а саме, за ціною 18,36 грн. за 1 літр бензину А-92 та 19,14 грн. за 1 літр дизельного палива.

Оскільки позивачем 2 сплачено 189763,2 грн. за товар, Гвардійській сільській раді відповідачем не було допоставлено 167 літрів бензину А-92 ( на суму 3066,12 грн.) та 708 літрів дизельного палива (на суму 13551,12 грн.) (сума недопоставленого товару склала 16633,8 грн. з розрахунку 1830 літрів за ціною 18,36 грн. та 7290 літрів за ціною 19,14 грн. = 173129,4 грн.).

Відповідно до ч. 1 ст. 670 ЦК України якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

З вказаної норми матеріального права вбачається, що у випадку передання продавцем меншої кількості товару, котрий оплачений, покупець має право на власний розсуд вибрати спосіб захисту свого порушеного права, а саме вимагати його передання або вимагати повернення коштів, сплачених за неотриманий товар.

За приписами ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу.

Згідно з п. 10.1. договору він набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2020 року, але не менш ніж до повного виконання зобов`язань сторонами, при цьому, строк поставки товару встановлено до 31.12.2020 року.

Оскільки матеріалами справи стверджується, що відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання з повної та своєчасної поставки бензину та дизельного палива, у останнього виник обов`язок перед замовником з поставки 167 літрів бензину марки А-92 та 708 літрів дизельного палива, що також не було спростовано останнім.

Окрім того, частиною 4 статті 631 ЦК України передбачено, що закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Підсумовуючи зазначене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог першого заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати функції у спірних правовідносинах - Західного офісу Державної аудиторської служби, м. Львів, Гвардійської сільської ради, с. Гвардійське Хмельницького району Хмельницької області до товариства з обмеженою відповідальністю "Ботнік ЛТД", м. Одеса про визнання недійсної додаткової угоди №1 від 14.07.2020 року до договору №30 від 15.06.2020 року, укладеного між Гвардійською сільською радою та ТОВ "Тайпіант", зобов`язання допоставити (передати) 167 літрів бензину марки А-92 та дизельного пального - 708 літрів, згідно договору про закупівлю товарів №30 від 15.06.2020 року в повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору у зв`язку з задоволення позову покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 20, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов першого заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати функції у спірних правовідносинах - Західного офісу Державної аудиторської служби, м. Львів, Гвардійської сільської ради, с. Гвардійське Хмельницького району Хмельницької області до товариства з обмеженою відповідальністю "Ботнік ЛТД", м. Одеса про визнання недійсної додаткової угоди №1 від 14.07.2020 року до договору №30 від 15.06.2020 року, укладеного між Гвардійською сільською радою та ТОВ "Тайпіант", зобов`язання допоставити (передати) 167 літрів бензину марки А-92 та дизельного пального - 708 літрів, згідно договору про закупівлю товарів №30 від 15.06.2020 року, задовольнити.

Визнати недійсною додаткову угоду №1 від 14.07.2020 року до договору №30 від 15.06.2020 року, укладену між Гвардійською сільською радою (код ЄДРПОУ 04403673) та ТОВ «Тайпіант» (код ЄДРПОУ 42742213).

Зобов`язати товариство з обмеженою відповідальністю «Ботнік ЛТД» (65026, м. Одеса, пл. Грецька, буд. 1, код 42742213) допоставити (передати) Гвардійській сільській раді (31352, Хмельницька область, Хмельницький район, с. Гвардійське, вул. Соборна, 27, код 04403673) 167 (сто шістдесят сім) літрів бензину марки А-92 та дизельного пального 708 (сімсот вісім) літрів, згідно договору про закупівлю товарів №30 від 15.06.2020 року, укладеного між Гвардійською сільською радою (код ЄДРПОУ 04403673) та ТОВ «Тайпіант» (код ЄДРПОУ 42742213).

Видати наказ.

Стягнути з товариство з обмеженою відповідальністю «Ботнік ЛТД» (65026, м. Одеса, пл. Грецька, буд. 1, код 42742213) на користь Хмельницької обласної прокуратури (29000, м. Хмельницький, пров. Військоматський, 3, код 02911102) 4204,00 грн. (чотири тисячі двісті чотири грн. 00 коп.) витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 05.03.2021 року

СуддяМ.В. Музика

Веб-адреса рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/

Віддрук. у 5 прим.: 1 - до справи; 2 - позивачу 1 (79000, м. Львів, вул. Костюшка, 8) - рек. з пов. про вручення; 3 - позивачу 2 (31352, Хмельницька область, Хмельницький район, с. Гвардійське, вул. Соборна, 27) - рек. з пов. про вручення; 4 - відповідачу (65026, м. Одеса, пл. Грецька, буд. 1) - рек. з пов. про вручення; 5 - прокуратура (29000, м. Хмельницький, пров. Військоматський, 3) - рек. з пов. про вручення