Постанова

від 04.03.2021 по справі 910/18759/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/18759/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І.М. (головуючий), Колос І.Б., Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М.,

представників учасників справи:

позивача - Камишева К.В. адвокат (ордер від 15.06.2020 №КС808763),

відповідача - Яковенко О.О. (довіреність від 20.02.2021 №9),

третьої особи - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Дрім-компані"

на рішення господарського суду міста Києва від 10.07.2020 та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2020

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Дрім-компані"

до акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк"

про визнання недійсним договору,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю "Альфатрейдер" .

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Дрім-компані" (далі - ТОВ "Дрім-компані", позивач, скаржник) звернулося з позовною заявою до акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі - АТ КБ "Приватбанк", відповідач) про визнання недійсним договору поруки від 20.10.2016 №4А14101И/П (далі - договір поруки) на підставі частини першої статті 230 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) .

1.2. Позов обґрунтовано тим, що договір поруки вчинений під впливом обману, що є підставою для визнання його недійсним.

1.3. Зокрема, позивач вказував, що відповідач як недобросовісна сторона правочину умисно, з метою виконання трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля останнього, ініційованої Національним Банком України, ввів в оману позивача про існування у АТ "КБ "Приватбанк" договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями боржників у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукав ТОВ "Дрім-компані" до укладання з АТ "КБ "Приватбанк" пов`язаних між собою Кредитного договору від 20.10.2016 №4С16092Г та договорів поруки . За твердженням позивача, його дії з отримання кредитних коштів по кредитному договору №4С16092Г були направлені виключно на залучення таких коштів для погашення зобов`язань боржників банку в рамках реалізації зазначеного плану "трансформації" кредитного портфелю банку, ініційованого НБУ. На виконання вказаного договору поруки ним як поручителем було перераховано банку грошові кошти як повернення кредитів та сплата відсотків за користування кредитними коштами боржників за договорами поруки на загальну суму 3 394 633 143,15 грн.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням господарського суду міста Києва від 10.07.2020 (суддя - Плотницька Н.Б.) у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2020 (колегія суддів у складі: Коробенко Г.П., Агрикова О.В., Чорногуз М.Г.) рішення господарського суду міста Києва залишено без змін.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. ТОВ "Дрім-компані", посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, подало касаційну скаргу, в якій просить суд касаційної інстанції судові рішення попередніх інстанцій зі справи скасувати і передати справу на новий розгляд.

4. Аргументи учасників справи

4.1. Аргументи касаційної скарги

4.1.1. Доводи позивача, викладені в касаційній скарзі, зводяться до такого:

- у касаційній скарзі позивач посилається на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини першої статті 230 ЦК України у подібних правовідносинах, а саме: визнання недійсним договору у випадку, якщо сторона правочину в тексті договору повідомила недостовірні відомості щодо наявності забезпечення договору;

- також у касаційній скарзі позивач посилається на те, що суди необґрунтовано відхилили клопотання про витребування і дослідження доказів, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме: про витребування Плану реструктуризації (трансформації) корпоративного кредитного портфелю, наданого АТ КБ "Приватбанк" для Національного банку України на виконання рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 №323-рш/БТ, а також про витребування "старих кредитних договорів", які були зазначені у договорах поруки та інформації про заборгованість "старих боржників" за "старими кредитними договорами", що підтверджувало наявність чи відсутність заборгованості "старих боржників" перед АТ КБ "Приватбанк" зі сплати винагороди та умови нарахування такої винагороди. Отже, на думку скаржника судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права щодо встановлення всіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

4.1.2. Так, касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України, з обґрунтуванням того, в чому полягає порушення норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції після апеляційного перегляду справи апеляційною інстанцією, з урахуванням вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України, пунктів 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 3 частини третьої статті 310 ГПК України.

4.2. Аргументи, зазначені у відзиві на касаційну скаргу

4.2.1 АТ КБ "Приватбанк" у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що скаржником не доведено належними і допустимими доказами наявності підстав для визнання договору недійсним на підставі статті 230 ЦК України, а судами ухвалено законні рішення, тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

5. Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

5.1. Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено таке.

5.2. 20.10.2016 між ТОВ "Дрім-компані" (позичальник) та АТ КБ "Приватбанк" (банк) укладено кредитний договір №4Д16092Г, відповідно до умов якого банк, за наявності вільних коштів, зобов`язується надати позичальнику кредит у формі відновлювальної кредитної лінії з лімітом 3 450 000 000,00 грн для фінансування поточної діяльності в обмін на зобов`язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди у визначені цим договором терміни. Термін повернення кредитних коштів відповідно до пункту А.3 кредитного договору - 15.11.2023.

5.3. Між ТОВ "Дрім-компані" та АТ КБ "Приватбанк" 26.10.2016 укладено договір поруки №4А14101И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Альфатрейдер" своїх зобов`язань за кредитними договорами від 2.11.2014 №4А14343И (далі - кредитний договір 4), від 03.09.2014 №4А14303И (далі - кредитний договір 3), від 03.09.2014 №4А14302И (далі - кредитний договір 2) та від 20.02.2014 №4А14101И (кредитний договір 1), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору.

5.4. Відповідно до пунктів 2, 3 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору. Поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений.

5.5. За умовами пункту 8 договору поруки до поручителя, що виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору(ах) застави (іпотеки), укладених у цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

5.6. Згідно з пунктом 10 договору поруки, кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п`яти) робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

5.7. Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов`язань за цим договором (пункт 11 договору поруки).

5.8. Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що АТ КБ "Приватбанк", володіючи повною фінансовою інформацією про товариство, усвідомлюючи високі економічні показники діяльності товариства, висунув позивачу пропозицію щодо можливості участі позивача у процедурі "трансформації" кредитного портфеля АТ КБ "Приватбанк", яка, зі слів співробітників банку, була ініційована Національним Банком України, та відповідно до рішення Правління Національного банку України від 05.10.16 №323/БТ, ПАТ КБ "Приватбанк" зобов`язано розробити план реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля.

5.9. При цьому, за твердженнями позивача, АТ КБ "Приватбанк" наголошувало на тому, що кредитні зобов`язання попередніх боржників забезпечені ліквідними активами, у тому числі корпоративними правами, товаром в обороті, цінними паперами та інше. Про ліквідність забезпечення зобов`язань боржників також свідчили дані окремої фінансової звітності за Міжнародними стандартами фінансової звітності та звіт незалежного аудитора 31.12.2015 (ТОВ АФ "Прайсвортерхаускуперс" (аудит). Пізніше такі дані були підтверджені Окремою фінансовою звітністю та звітом незалежного аудитора 31.12.2016 (ТОВ "Ернст енд Янг аудиторські послуги"), які були розміщені на вебсайті ПАТ КБ "Приватбанк".

5.10. Таким чином, позивач зазначає, що, оцінивши пропозицію АТ КБ "Приватбанк", уклав з ним договір поруки, спрямований на отримання прибутку від реалізації таких активів або набуття права власності на них, оскільки, зі слів банку сукупна вартість активів, що передані третіми особами як забезпечення своїх зобов`язань банку, у декілька разів перевищують заборгованість таких осіб перед банком. При цьому обов`язковою умовою, на якій наполягав позивач, було набуття позивачем права власності на активи, що забезпечували зобов`язання боржників перед банком, що узгоджено сторонами у пункті 10 договору поруки.

5.11. Як зазначає позивач, після завершення процесу переоформлення боргів боржників перед банком Рішенням Національного банку України від 18.12.2016 № 498-р. ПАТ КБ "Приватбанк" визнано неплатоспроможним, у результаті чого, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2016 № 961 "Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи" ПАТ КБ "Приватбанк" перейшов у власність Держави; при цьому зобов`язання банку щодо передання позивачу документів, що посвідчували права заставодержателя на активи, якими були забезпечені зобов`язання боржників, банком не виконані, документи позивачу не передані.

5.12. Відтак, на думку позивача, у зв`язку з тривалим невиконанням банком умов пункту 8 та пункту 10 договору поруки банк не мав на меті передати позивачу документи, що підтверджували наявність забезпечення зобов`язань боржників у вигляді цінних для позивача активів, а лише використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти договір поруки з метою реалізації плану "трансформації" (на виконання вимог Національного банку України), чим ввів позивача в оману щодо істотних умов договору . Відсутність вищезазначених документів має істотне значення при укладанні кредитного договору та договору поруки і підтверджує факт обману позичальника, адже якби позивачу на час укладання кредитного договору було відомо про відсутність забезпечень, то він би не вчиняв оспорювані правочини. Зокрема, не укладав би кредитний договір та договори поруки. Вказані обставини є підставою для визнання договору поруки недійсним.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

6. Оцінка аргументів учасників справи та висновків попередніх судових інстанцій

6.1. Імперативними приписами частини другої статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.2. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

6.3. Причиною спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для визнання недійсним договору поруки, вчиненого, на думку позивача, під впливом введення в оману.

6.4. У касаційній скарзі позивач вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини першої статті 230 ЦК України у подібних правовідносинах, а саме: визнання недійсним договору поруки у випадку, якщо сторона правочину в тексті договору повідомила недостовірні відомості щодо наявності забезпечення договору.

6.5. За положеннями частини першої статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

6.6. Згідно з частиною першою статті 229 ЦК України істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

6.7. У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статті 230 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману.

6.8. Під обманом слід розуміти умисне введення в оману особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину. При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.

6.9. Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.03.2018 зі справи № 910/13451/18.

6.10. Зміст оскаржуваних судових рішень, свідчить, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з такого:

- відповідно до договору поруки його предметом є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Альфатрейдер" своїх зобов`язань за кредитними договорами (договір-4, договір-3, договір-2, договір-1), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору;

- жодних умов щодо укладення договору поруки з метою отримання прибутку позивачем цей договір не містить.

6.11. Також судами враховано, що сторони при укладенні спірного договору були вільні у виборі контрагентів та визначенні умов договору, на свій розсуд приймали даний правочин на певних встановлених умовах, узгодили ці умови, уклавши такий договір.

6.12. Умовами договору визначено, що до поручителя, який виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання. Умовами договору поруки також передбачено обов`язок кредитора передати поручителю належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором, впродовж 5 (п`яти) робочих днів банку з моменту виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором.

6.13. При цьому згідно із частиною першою статті 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

6.14. Виходячи зі змісту наведених норм, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що кредитор має право вимагати виконання обов`язку в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. При цьому у разі пред`явлення вимоги кредитора про виконання обов`язку лише до поручителя останній солідарно відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник.

6.15. Згідно з частиною другою статті 556 ЦК України до поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора в цьому зобов`язанні, у тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

6.16. Отже, судами попередніх інстанцій враховано, що законом закріплено право поручителя вимагати від боржника відновлення свого майнового стану, який зазнав змін в результаті виконання ним обов`язку за боржника . Підтвердженням цього є також норма частини першої статті 512 ЦК України, якою встановлено вичерпний перелік підстав заміни кредитора у зобов`язанні, серед яких передбачено і виконання обов`язку боржника поручителем.

6.17. Враховуючи наведене вище, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що, оскільки перехід до поручителя прав кредитора у зобов`язанні після виконання ним обов`язку боржника відбувається в силу прямої вказівки в законі, будь-яких інших дій для переходу такого права вчиняти не потрібно . Однак обсяг прав кредитора, які переходять до поручителя у такому випадку, повинен відповідати обсягу задоволених ним вимог кредитора за основним зобов`язанням, що також виключає можливість отримання позивачем прибутку на підставі договору поруки .

6.18. З огляду на це суди дійшли висновку, що посилання позивача на укладення договору поруки з метою отримання прибутку суперечить суті забезпечувального заходу - поруці.

6.19. Верховний Суд констатує, що саме по собі невиконання кредитором обов`язку з передачі поручителю, який виконав основне зобов`язання за боржника, документів, що підтверджують обов`язки останнього за кредитними договорами чи його інших поручителів (в т.ч. майнових) за договорами поруки, застави (іпотеки), не може свідчити про наявність факту обману.

6.20. Аналогічна правова позиція викладена і у постанові Верховного Суду від 03.02.2021 у справі №910/3/20.

6.21. Окрім того, судами також встановлено, що відповідно до протоколу №5 від 13.10.2016 загальних зборів учасників ТОВ "Дрім-компані", а саме: по першому питанню порядку денного було вирішено: укласти кредитний договір з АТ КБ "Приватбанк" на суму 3 450 000 000,00 грн.

6.22. Жодних посилань/згадувань/рішень у частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого як забезпечення за "старими" кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфелю банку.

6.23. Тобто кредитний договір було укладено виключно для фінансування поточної діяльності товариства.

6.24. Зміст протоколу техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 21.10.2016 та заявки на отримання кредиту від 21.10.2016, що були надані позивачем на адресу банку, також свідчить, що метою кредитування самим позивачем зазначено - фінансування поточної діяльності.

6.25. Водночас суди не встановили пов`язаності обставин кредитування позивача з погашенням позивачем (поручителем за договором поруки) за рахунок отриманих як кредит коштів, кредитної заборгованості попередніх боржників, оскільки жодних посилань на те, що кредитний договір та договори поруки укладаються з метою отримання прибутку позивачем у вигляді продажу/отримання ним у власність майна, переданого як забезпечення за "старими" кредитами, у наданих до матеріалів справи документах (доказах) не міститься. Так само як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо "так званої трансформації кредитного портфелю банку", про яку йдеться в позовній заяві.

6.26. Враховуючи встановлені обставини, суди дійшли висновку, що позивач помилково стверджує про мету укладення ним кредитного договору, вважаючи його наслідком необхідність укладення договору поруки, в той час як всі докази, наявні в матеріалах справи, підтверджують протилежне - отримання кредиту позивачем відбулося для фінансування його поточної діяльності, а укладення договору поруки позивачем відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок вільного волевиявлення позивача, здійсненого ним в порядку статті 627 ЦК України.

6.27. З урахуванням викладеного суди попередніх інстанцій, дійшли висновку, що відсутність у матеріалах доказів на підтвердження того, що договір поруки укладено саме з метою отримання прибутку, як і на підтвердження наявності таких пропозицій від відповідача, свідчить про недоведеність позивачем заявленого позову. Тобто позивачем не доведено обставин, які б свідчили про введення його відповідачем в оману, а також не доведено самого обману, наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.

6.28. Колегія суддів наголошує, що у застосуванні частини першої статті 230 ЦК України судам належить виходити з того, що наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і саму наявність обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману (позивач). Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

6.29. Правова позиція Верховного Суду щодо застосування положення статті 230 ЦК України міститься, зокрема, у постановах від 29.10.2020 №910/18604/19 та від 05.11.2020 №910/843/20, від 02.12.2020 у справі № 910/60/20, від 02.12.2020 у справі № 910/18185/19, від 27.01.2021 у справі № 910/17876/16 та від 11.02.2021 у справі №910/3/20.

6.30. Також колегія суддів зазначає, що у постанові Верховного Суду від 27.01.2021 у справі № 910/17876/16, предметом спору у якій є визнання недійсним договору поруки на підставі статті 230 ЦК України, викладено таку правову позицію .

6.31. Кожна сторона при укладенні правочину має поводити себе добросовісно, обачливо і розумно, об`єктивно оцінювати ситуацію. При встановленні наявності обману суд має враховувати стандарт поведінки розумного учасника обороту, який наділений схожими характеристиками зі стороною, яку ввели в оману.

6.32. Якщо обидві сторони правочину є суб`єктами господарської діяльності (професійними комерсантами, підприємцями), стандарти розкриття інформації і можливість введення в оману є зовсім іншими, аніж у випадку, якщо б стороною правочину були дві фізичні особи, або банк та пересічний громадянин, споживач банківської послуги. Стандарт розумної та обачливої поведінки комерсанта набагато вищий порівняно зі стандартом пересічної розумної людини.

6.33. Такий підхід використовується в кодифікованих джерелах звичаєвого права. Так, стаття 3.8 Принципів міжнародних комерційних договорів (принципи УНІДРУА) 2010 року передбачає, що сторона може відмовитися від договору, якщо договір був укладений внаслідок обманних заяв іншої сторони, включно з мовою вираження чи способом дії або внаслідок недобросовісного утаювання фактів, які відповідно до розумних комерційних стандартів чесної ділової практики повинні були бути повідомлені цій стороні. Водночас стаття 3.5 цих Принципів виключає відмову від договору внаслідок помилки за умови грубої необережності сторони, яка помилилася. У статті ІІ.-7:201 Модельних правил європейського приватного права 2013 року закріплено, що не дозволяється оскаржувати правочин у випадку, якщо помилка за таких обставин не може бути виправдана.

6.34. Сторони мають інформувати одна одну про важливі обставини, які можуть вплинути на рішення укласти правочин, тому замовчування важливої для сторони інформації, яка могла вплинути на її намір укласти договір може бути кваліфіковане як обман. Обов`язок щодо розкриття інформації випливає із принципу добросовісності, закріпленого у статті 3 Цивільного кодексу України. Водночас нереалістичні уявлення і очікування однієї сторони відносно суті чи наслідків правочину не можуть бути кваліфіковані як введення її в оману іншою стороною. Інша сторона не могла розкрити інформацію про помилковість таких уявлень, оскільки вони є вочевидь нерозумними, неочікуваними, нетиповими.

6.35. Отже, якщо особа уклала кредитний договір з банком на суму більш як 4,5 млрд грн та договір поруки без отримання детальної інформації та документів від банку або іншої особи щодо зобов`язань, за якими вона надає поруку, то це свідчить: (а) про відсутність розумної обачливості у діях сторони договору та нереалістичні очікування від правочину або (б) про те, що така інформація все ж таки була надана банком/іншою особою, але особа приховує цей факт від суду, або (в) про те, що особа мала іншу мету і інші мотиви при укладанні таких правочинів, аніж ті, про які вона заявила у позові до відповідача, і на момент укладення договору поруки її взагалі не цікавив склад і вартість активів первісних боржників (забезпечення за проблемними кредитами банку), за яких особа поручилася у договорі поруки.

6.36. Господарські суди попередніх інстанцій за результатами дослідження матеріалів справи встановили відсутність у матеріалах доказів на підтвердження того, що договір поруки укладено саме з метою отримання прибутку та дійшли висновку, що позивачем не доведено наявність трьох складових для визнання договору недійсним на підставі статті 230 ЦК України, а саме: умислу у діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких позивача введено в оману та наявність обману.

6.37. Здійснюючи касаційне провадження у даній справі, колегія суддів також встановила, що Верховним Судом у касаційному порядку переглядалася справа № 910/60/20 та справа №910/18703/19, предметом розгляду у яких було також визнання недійсними договорів поруки, як таких, що укладені позивачем під впливом обману, у зв`язку з чим наявні підстави для визнання його недійсним згідно з статтею 230 ЦК України. Переглядаючи судові рішення у справі № 910/60/20, Верховний Суд у касаційному порядку, зокрема, в частині дотримання судами попередніх інстанцій приписів статті 230 ЦК України, у постанові від 02.12.2020 підтримав висновки судів попередніх інстанцій, що "у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статті 230 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем факту обману". За результатами розгляду справи №910/18703/19 Верховним Судом 16.02.2021 касаційне провадження у справі №910/18703/19 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, закрито на підставі пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України.

6.38. Аналіз наведеного дає підстави стверджувати, що наразі існує висновок Верховного Суду щодо застосування положень статті 230 ЦК України у подібних правовідносинах, і здійснене судами першої та апеляційної інстанцій у даній справі №910/18759/19 правозастосування повністю відповідає такому висновку.

6.39. Що до посилання скаржника на те, що на даний час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права: частини першої статті 230 ЦК України у подібних правовідносинах, а саме: визнання недійсним договору у випадку, якщо сторона правочину в тексті договору повідомила недостовірні відомості щодо наявності забезпечення договору , то Суд зазначає, що відсутні підстави для формування такого висновку у даній справі, з огляду на таке.

6.40. Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що: позивачем не доведено та матеріали справи не містять доказів пов`язаності обставин кредитування позивача з погашенням позивачем (поручителем за договором поруки) за рахунок отриманих як кредит коштів, кредитної заборгованості попередніх боржників, оскільки жодних посилань на те, що кредитний договір та договори поруки укладаються з метою отримання прибутку позивачем у вигляді продажу/отримання ним у власність майна, переданого як забезпечення за "старими" кредитами, у наданих до матеріалів справи документах (доказах) не міститься. Так само як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо "так званої трансформації кредитного портфелю банку", про яку йдеться в позовній заяві. Отже, укладення позивачем договорів поруки (у тому числі, оспорюваного правочину) відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок його вільного волевиявлення в порядку приписів статті 627 ЦК України.

6.41. Судами попередніх інстанцій не встановлено, що відповідач в тексті договору поруки повідомляв недостовірні відомості щодо наявності конкретного забезпечення договору. В досліджених судами попередніх інстанцій пунктах 8, 10 договору поруки зазначено лише загальні посилання та умови, проте не міститься конкретних положень про реальну наявність будь-якого конкретного способу забезпечення виконання зобов`язання за кредитними договорами.

6.42. Висновки суду ґрунтуються на тому, що позивачем не доведено, що укладаючи договір поруки відповідачем вчинено будь-які дії, які можуть свідчити про намагання останнього запевнити позивача про такі наслідки договору поруки, які насправді настати не можуть.

6.43. Отже, фактично висновки судів попередніх інстанцій базуються зокрема, на тому, що позивачем не доведено наявність трьох складових для визнання договору недійсним на підставі статті 230 ЦК України, а саме: умислу у діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких позивача введено в оману та наявність обману.

6.44. Таким чином, на переконання Суду, доводи касаційної скарги у цій частині фактично зводяться до встановлення інших обставин, ніж встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, та стосуються переоцінки наданих сторонами доказів, без урахування меж повноважень суду касаційної інстанції.

6.45. Також позивачем подано касаційну скаргу з підстав, передбачених пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України.

6.46. Так, позивач у касаційній скарзі посилається на те, що суди необґрунтовано відхили клопотання про витребування і дослідження доказів, які мають значення для правильного вирішення справи.

6.47. Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

6.48. Отже, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є таке порушення норм процесуального права, коли суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, доказів, які мають значення для правильного вирішення справи.

6.49. На думку позивача, суди попередніх інстанцій незаконно відмовили у витребуванні Плану реструктуризації (трансформації) корпоративного кредитного портфелю, наданого ПАТ КБ "Приватбанк" для Національного банку України на виконання рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 №323-рш/БТ, а також незаконно відмовили у витребуванні "старих кредитних договорів", які були зазначені у договорах поруки та інформації про заборгованість "старих боржників" за "старими кредитними договорами", що підтверджувало наявність чи відсутність заборгованості "старих боржників" перед АТ КБ "Приватбанк" зі сплати винагороди та умови нарахування такої винагороди.

6.50. Так, посилання скаржника про те, що суд першої інстанції не надав оцінку клопотанням позивача щодо розгляду витребування доказів, які мають суттєве значення для вирішення справи, а суд апеляційної інстанції це проігнорував, Верховний Суд вважає необґрунтованим, оскільки зазначене клопотання позивача було розглянуто судом першої інстанції в судовому засіданні та в його задоволенні відмовлено протокольною ухвалою господарського суду міста Києва від 13.03.2020.

6.51. Стосовно твердження скаржника про безпідставне відхилення клопотань про витребування у відповідача документів, колегія суддів зазначає, що позивачем не було обґрунтовано, яким чином вказані докази можуть підтвердити твердження позивача щодо ведення останнього в оману відповідно до статті 230 ЦК України.

6.52. Доводи касаційної скарги про те, що відмова у клопотанні про витребування доказів унеможливила встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

6.53. Матеріали справи та зміст оскаржуваних судових рішень свідчить, що за рішенням загальних зборів учасників позивача, було вирішено звернутись до відповідача з пропозицією надати товариству кредит та укласти відповідний договір, і дані кошти були потрібні позивачу для поточної діяльності товариства. Жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за старими кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфелю банку.

6.54. Вказані обставини не дають підстав стверджувати про те, що зазначені в клопотанні документи впливають на висновки судів щодо відсутності підстав для визнання правочину недійсним на підставі статті 230 ЦК України.

6.55. Таким чином, суд першої інстанції та апеляційний господарський суд, дотримуючись приписів статті 86 ГПК України, повно і об`єктивно дослідили матеріали справи в їх сукупності, дали вірну юридичну оцінку обставинам справи, а їх висновки щодо відсутності підстав для задоволення позову є законними та обґрунтованими.

6.56. Відповідно до положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.57. Оскільки під час здійснення касаційного провадження у цій справі з підстави касаційного оскарження, визначеної у пункті 4 частини другої статті 287 ГПК України, Верховним Судом не було встановлено допущених судами порушень норм процесуального права з наведених у касаційній скарзі мотивів, то і підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень у касаційного суду немає.

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

7.1. Звертаючись з касаційною скаргою, ТОВ "Дрім-компані" не спростувало наведених висновків попередніх судових інстанцій та не довело неправильного застосування ними норм матеріального та процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятих ними судових рішень.

7.2. За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу ТОВ "Дрім-компані" залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін як такі, що відповідають вимогам норм матеріального та процесуального права.

8. Судові витрати

8.1. Судові витрати у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладаються на ТОВ "Дрім-компані", оскільки касаційний господарський суд відмовляє в задоволенні касаційної скарги та залишає без змін судові рішення попередніх інстанцій.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Дрім-компані", залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 10.07.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2020 у справі № 910/18759/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос

Суддя В. Селіваненко