Рішення

від 05.03.2021 по справі 904/6702/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.03.2021м. ДніпроСправа № 904/6702/20

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу

за позовом Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради (м. Дніпро)

до Громадської організації "Спортивно-фізкультурний клуб "Класика" (м. Дніпро)

про стягнення заборгованості за договором про постачання теплової енергії № 050040 від 14.12.2017 у загальному розмірі 82 866 грн. 70 коп.

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Теплоенерго" Дніпровської міської ради (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Громадської організації "Спортивно-фізкультурний клуб "Класика" (далі - відповідач) заборгованості за договором про постачання теплової енергії № 050040 від 14.12.2017 у загальному розмірі 82 866 грн. 70 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 72 748 грн. 61 коп. - основний борг;

- 3 265 грн. 31 коп. - пеня;

- 3 793 грн. 82 коп. - інфляційні втрати;

- 3 058 грн. 96 коп. - 3% річних.

Також позивач просить суд стягнути витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 102 грн. 00 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем (споживачем) зобов`язань за договором про постачання теплової енергії № 050040 від 14.12.2017 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлену позивачем в період з листопада 2018 року по березень 2020 року теплову енергію, внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 72 748 грн. 61 коп. За прострочення виконання зобов`язання на підставі підпункту 8.4.3. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 17.12.2019 по 08.12.2020 в сумі 3 265 грн. 31 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за загальний період з 13.12.2018 по 08.12.2020 у сумі 3 793 грн. 82 коп., а також 3% річних за загальний період прострочення з 13.12.2018 по 08.12.2020 в сумі 3 058 грн. 96 коп.

Також позивач просить суд стягнути витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 102 грн. 00 коп.

Ухвалою суду від 14.12.2020 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.

Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Слід відзначити, що поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 14.12.2020, було повернуто за зворотною адресою з довідкою АТ "Укрпошта" форми 20 "За закінченням терміну зберігання" (а.с.127-131).

З цього приводу суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49000, м. Дніпро, вулиця Робоча, будинок 85, квартира 22 (а.с.123).

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв`язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі - Правила).

Так, порядок доставки поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичних друкованих видань юридичним особам узгоджується оператором поштового зв`язку разом з юридичною особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок", цих Правил (пункт 94 Правил).

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу (фізичну особу-підприємця).

У разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15, від 16.09.2019 у справі № 904/5452/18.

При цьому, суд окремо звертає увагу, що з 01.01.2020 набрали чинності зміни до Правил надання послуг поштового зв`язку, внесені Постановою Кабінету Міністрів України № 1149 від 27.12.2019, відповідно до яких:

- рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім`ї) за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка". Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з`явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка", працівник поштового зв`язку робить позначку "адресат відсутній за вказаною адресою" , яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (пункт 99 1 Правил);

- рекомендовані поштові відправлення з позначкою "Судова повістка", адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку робить позначку "адресат відсутній за вказаною адресою", яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (пункт 99 2 Правил).

Таким чином, зберігання відділенням Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" поштових відправлень суду, які є "Судовими повістками" в розумінні чинного законодавства України в період більше, ніж три робочі дні, а також їх повернення із непередбачених для "Судових повісток" причин є неправомірним . Більше того, такі дії зумовлюють порушення права позивача на своєчасне вирішення справи судом.

Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.

За таких обставин можна дійти висновку, що невручення ухвали суду відбулось через недотримання відповідачем вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю офіційною (юридичною) адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Так, ухвалою суду від 14.12.2020, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв`язком.

Однак, станом на 05.03.2021 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг, закінчився.

Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідача було достатньо часу для подання як відзиву на позову заяву так і доказів погашення спірної заборгованості, у разі їх наявності, чого відповідачем зроблено не було, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем суду також не повідомлено.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

З приводу строку розгляду даної справи суд зазначає таке.

Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

У відповідності до вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

В той же час, розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

При цьому, розумним, зокрема вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004).

Слід також відзначити, що з практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема складність справи та поведінка заявників.

Так, у справі "Хосце проти Нідерландів" 1998 суд вирішив, що тривалість у 8,5 років є розумною у контексті статті 6 Конвенції, у зв`язку зі складністю справи, а у справі "Чірікоста і Віола проти Італії", 15-річний строк розгляду визнано Європейським судом з прав людини виправданим, у зв`язку з поведінкою заявників.

Дана справа розглянута судом в межах розумного строку, тривалість якого обумовлена сукупністю таких об`єктивних причин:

- у зв`язку з відсутністю фінансування потреб Господарського суду Дніпропетровської області на відправку поштової кореспонденції суду, зокрема, в період з 11.11.2020 по 23.12.2020, ухвала суду від 14.12.2020 своєчасно не була відправлена сторонам (фактична відправка відбулася лише 28.12.2020), отже з метою надання можливості сторонам скористатись процесуальними правами, визначеними статтями 42 та 46 Господарського процесуального кодексу України, та з метою дотримання принципів господарського судочинства, а саме: рівності всіх учасників перед законом і судом та змагальності, суд дійшов висновку щодо доцільності розгляду даної справи в межах розумного строку;

- більше того, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та перебуванням судді на лікарняному з 28.01.2021 по 22.02.2021 включно, рішення у даній справі прийнято після відновлення працездатності та виходу на роботу.

Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, а також доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору про постачання теплової енергії, строк дії договору, умови надання послуг та їх оплати, факт надання послуг, загальна вартість наданих за договором послуг, настання строку їх оплати, наявність часткової чи повної оплати, допущення прострочення оплати, правомірність заявлених до стягнення сум пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, 14.12.2017 між Комунальним підприємством "Теплоенерго" Дніпровської міської ради (далі - теплопостачальна організація, позивач) та Громадською організацією "Спортивно-фізкультурний клуб "Класика" (далі - споживач, відповідач) було укладено договір про постачання теплової енергії № 050040 (далі - договір, а.с.2021), відповідно до умов пункту 1.1. якого теплопостачальна організація бере на себе зобов`язання постачати споживачу теплову енергію, а споживач зобов`язується одержати теплову енергію та сплатити теплопостачальній організації її вартість за встановленими тарифами (цінами) в терміни та на умовах, передбачених договором.

Обидві сторони зобов`язуються керуватися цим договором та діючим законодавством України (пункт 1.2 договору).

У пунктах 11.1. та 11.5. договору сторони дійшли згоди, що договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 01.12.2020, але в будь-якому випадку до повного виконання фінансових зобов`язань. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

Як зазначає позивач, та що не спростовано відповідачем, оскільки жодних заяв про припинення договору не надходило, він продовжує свою дію та є обов`язковим для виконання сторонами.

Доказів визнання недійсним, зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором енергопостачання, який підпадає під правове регулювання норм § 5 "Постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу" глави 54 розділу ІІІ Цивільного кодексу України, норм § 3 "Енергопостачання" глави 30 розділу VІ Господарського кодексу України та спеціального законодавчого акту - Закону України "Про теплопостачання".

Відповідно до частин 1, 2 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

За змістом статті 1 Закону України "Про теплопостачання" споживачем теплової енергії визнається особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору. Зазначене кореспондує з положеннями Правил користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198, за змістом яких споживач теплової енергії - фізична особа, яка є власником будівлі або суб`єкт підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

У відповідності до статті 24 Закону України "Про теплопостачання" основним обов`язком споживача теплової енергії є своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Відповідно до пункту 2.1 договору теплова енергія постачається споживачу в обсягах згідно з додатком № 1 до договору у вигляді гарячої води на такі потреби:

- опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону (172 доби);

- гаряче водопостачання - відповідно до виробничої програми теплопостачальної організації;

- технологічні потреби - відповідно до виробничої програми споживача;

- кондиціювання повітря - по мірі необхідності.

Пунктом 3.2.1 договору передбачено, що споживач теплової енергії зобов`язується додержуватися кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені в додатку 1.

Споживач теплової енергії зобов`язується виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які передбачені договором. На кінець опалювального сезону, календарного року проводити звіряння розрахунків з теплопостачальною організацією (пункт 3.2.2 договору).

Обов`язки енергопостачальної організації: забезпечувати постачання теплової енергії споживачу в обсягах згідно з умовами договору (пункт 4.2.1. договору).

Умовами пункту 2.2 договору передбачено, що рішення про початок та закінчення опалювального сезону приймається виконавчим органом відповідної місцевої ради, виходячи з кліматичних умов. Опалювальний період згідно Наказу № 620/378 від 10.12.2008, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 31.12.2008 за номером 1310/16001 "Про затвердження Правил підготовки теплових господарств до опалювального періоду", починається при наявності стійкої середньодобової температури зовнішнього повітря протягом трьох послідовних діб +8°С (восени) і закінчується при підвищенні середньодобової температури зовнішнього повітря протягом трьох послідовних діб +8°С (навесні).

Так, в матеріалах справи наявні:

- розпорядження Дніпровського міського голови від 18.10.2018 № 1436-р "Про початок опалювального сезону 2018 - 2019 рр. у м. Дніпрі" (а.с.103);

- розпорядження Дніпровського міського голови від 22.03.2019 № 400-р "Про закінчення опалювального сезону 2018 - 2019 рр. у м. Дніпрі" (а.с.104);

- розпорядження Дніпровського міського голови від 17.10.2018 № 1661-р "Про початок опалювального сезону 2019 - 2020 рр. у м. Дніпрі" (а.с.105);

- розпорядження Дніпровського міського голови від 30.03.2019 № 355-р "Про закінчення опалювального сезону 2019 - 2020 рр. у м. Дніпрі" (а.с.106);

- накази позивача про початок опалювального сезону 2018 - 2019 рр. та 2019 - 2020 рр. (а.с.107-110).

Відповідно до пункту 5.1 договору, згідно правил користування тепловою енергією, споживачі зобов`язуються встановити прилади обліку теплової енергії.

У пункті 5.2. договору сторони визначили, що облік споживання теплової енергії проводиться по приладам обліку, встановленим на вводах або розрахунковим способом за адресою: вул. Моніторна, 3.

Відповідно до пункту 5.5 договору споживач, що має прилади обліку, щомісячно подає до теплопостачальної організації звіт про фактичне споживання теплової енергії, в термін до 28 числа поточного місяця.

Тарифи на теплову енергію, що споживається за договором встановлюються Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України (пункт 6.1 договору).

Пунктом 6.2 договору передбачено, що тариф для розрахунків по договору складає: теплова енергія - 1 Гкал 1 466 грн. 80 коп. (без ПДВ), 1 760 грн. 16 коп. (з ПДВ).

Згідно з пунктом 7.1 договору, розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться в грошовій формі відповідно до встановлених тарифів.

Розрахунковим періодом є календарний місяць, по результатам якого підписується акт (в 2-х примірниках) прийому-передачі теплової енергії по формі додатку 4 (пункт 7.2 договору).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору, позивач поставив, а відповідач прийняв теплову енергію за період з листопада 2018 року по березень 2020 року на загальну суму 164 768 грн. 48 коп. , що підтверджується актами прийому-передачі теплової енергії (арк.с.49-59).

Слід зазначити, що частина актів у спірному періоді в порушення пункту 3.2.3 договору зі сторони споживача не були повернуті позивачу, однак заперечення (з контрразрахунком спожитої теплової енергії, або з відповідним актом, про встановлення факту, складеного за участю теплопостачальної організації) в письмовому вигляді споживачем також надано не було.

Враховуючи вказане, суд приходить до висновку, що вказані обставини свідчать про наявність згоди із зазначеними у вказаних актах відомостями; доказів іншого матеріали справи не містять та відповідачем суду не повідомлено. Акти вважаються підписаним з боку споживача.

Суд відзначає, що в матеріалах справи відсутні докази наявності претензій відповідача щодо обсягів, строку, вартості та якості наданих послуг. Відомості щодо їх наявності суду також не повідомлені.

Згідно зі статтею 20 Закону України "Про теплопостачання", тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб`єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво теплової енергії, у тому числі на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії, на транспортування та постачання теплової енергії встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування у межах повноважень, визначених законодавством.

Слід відзначити, що тарифи, згідно з якими формувались рахунки для оплати відповідачем спожитої у спірний період теплової енергії, затверджені постановами НКРЕКП № 1733 від 10.12.2018, № 90 від 14.01.2020, № 632 від 17.03.2020 (а.с.111-113).

При цьому, враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов`язку виконавця (теплопостачальної організації) за договором надати послуги з постачання теплової енергії відповідає обов`язок споживача оплатити вартість цих послуг.

Згідно з нормами статті 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Також, законом визначений обов`язок споживача сплачувати за отриману теплову енергію саме теплопостачальній організації.

Пунктом 7.3 договору встановлено, що споживач зобов`язаний не пізніше ніж за 5 днів до початку розрахункового періоду сплачувати теплопостачальній організації вартість теплової енергії згідно з її кількістю, передбаченою у додатку 1 до договору, за власним платіжним дорученням з зазначенням періоду, за який він сплачує.

Відповідно до пункту 7.4 договору, остаточний розрахунок за спожиту теплову енергію проводиться споживачем в продовж 5 діб після одержання рахунку теплопостачальної організації, яка зобов`язана направити його споживачу не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим. У випадку утворення переплати, вона зараховується в рахунок наступних платежів.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем були виставлені відповідачу рахунки за спожиту в період з листопада 2018 року по березень 2020 року теплове енергію на загальну суму 164 768 грн. 48 коп. (арк.с.38-48), які були вручені представнику відповідача, про що наявні його підписи із зазначенням дати отримання кожного рахунку в реєстрі вручення рахунків (а.с.101).

В пункті 7.5. договору вказано, що у разі наявності заборгованості за минулі періоди сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від споживача, зараховується в погашення заборгованості незалежно від призначення платежу, визначеного споживачем.

Позивач зазначає, що відповідач частково оплатив поставлену в період з листопада 2018 року по березень 2020 року теплову енергію на суму 76 079 грн. 13 коп. (а.с.102).

Крім того, у вказаному періоді було проведено корегування (перерахунок) на суму 15 940 грн. 74 коп.

Отже, позивач посилається на те, що договірні зобов`язання відповідачем були порушені, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем з оплати спожитої в період з листопада 2018 року по березень 2020 року теплової енергії в сумі 72 748 грн. 61 коп. (164 768,48 грн. (поставлено) - 76 079,13 грн. (оплачено) - 15 940,74 грн. (корегування)), що і є причиною спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до положень частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У частині 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з нормами статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 6 статті 25 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що в разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.

Суд наголошує на тому, що відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Більше того, статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Так, матеріалами справи підтверджується належне виконання своїх зобов`язань за спірним договором позивачем, в свою чергу відповідачем вони були порушені, спожита в період з листопада 2018 року по березень 2020 року теплова енергія не була у повному обсязі оплачена відповідачем.

Крім того, суд зазначає, що на підставі укладеного договору між сторонами виникли господарські відносини, що регулюються нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Статтею 1 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Відповідач є юридичною особою, а відповідно до статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Отже, відповідач, як юридична особа, самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями за договором, і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

При цьому, відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не вважається випадком, внаслідок якого боржник може бути звільнений від відповідальності.

Тому відсутність коштів у відповідача не може бути підставою для звільнення його від виконання його зобов`язань за договором про постачання теплової енергії № 050040 від 14.12.2017 перед позивачем.

Вказані положення повністю кореспондуються з положеннями частини 2 статті 218 Господарського кодексу України, де зазначено, що непереборною силою, тобто надзвичайними і невідворотними обставинами не вважаються, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів.

Протягом розгляду справи судом, відповідачем не спростовано позовних вимог позивача та не надано доказів, які б підтверджували належне виконання ним своїх договірних зобов`язань, визначених умовами договору про постачання теплової енергії № 050040 від 14.12.2017.

Слід також відзначити, що відповідно до частин 1 та 2 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Таким чином, у зобов`язальних правовідносинах вина особи, яка порушила зобов`язання, презюмується і саме на неї покладається обов`язок з доведення відсутності своєї вини у порушенні зобов`язання.

Вказана правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 908/1399/17.

Враховуючи визначені контрагентами порядок та строки оплати спожитої теплової енергії (пункт 7.4. договору), господарський суд встановив, що строк оплати спожитої в період з листопада 2018 року по березень 2020 року теплової енергії є таким, що настав, у зв`язку з чим суд вважає позовні вимоги позивача в частині стягнення основного боргу в сумі 72 748 грн. 61 коп. обґрунтованими та підтвердженими належними доказами.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 72 748 грн. 61 коп.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 8.4.3. договору сторони передбачили, що в разі несвоєчасної оплати за спожиту теплову енергію - нараховується пеня в розмірі 1%, але не більше подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення.

За прострочення виконання зобов`язання на підставі підпункту 8.4.3. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 17.12.2019 по 08.12.2020 в сумі 3 265 грн. 31 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем (а.с.61), та встановлено, що під час його проведення позивачем були вірно визначені суми заборгованості та періоди прострочення, арифметично розрахунки проведено вірно.

Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем, визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 3 265 грн. 31 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за загальний період з 13.12.2018 по 08.12.2020 у сумі 3 793 грн. 82 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем (а.с. 62-86), та встановлено, що під час його проведення позивачем були вірно визначені суми заборгованості та періоди прострочення, арифметично розрахунок проведено вірно.

Отже, розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем, визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 3 793 грн. 82 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також, у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо оплати теплової енергії, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних за загальний період прострочення з 13.12.2018 по 08.12.2020 в сумі 3 058 грн. 96 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем (а.с. 60), та встановлено, що під час його проведення позивачем були вірно визначені суми заборгованості та періоди прострочення, арифметично розрахунок проведено вірно.

Отже, розрахунок 3% річних, здійснений позивачем, визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних в сумі 3 058 грн. 96 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача; стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 2 102 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 46, 73 - 79, 86, 91, 129, 130, 191, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради до Громадської організації "Спортивно-фізкультурний клуб "Класика" про стягнення заборгованості за договором про постачання теплової енергії № 050040 від 14.12.2017 у загальному розмірі 82 866 грн. 70 коп. - задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Громадської організації "Спортивно-фізкультурний клуб "Класика" (49000, м. Дніпро, вулиця Робоча, будинок 85, квартира 22; ідентифікаційний код 41406540) на користь Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради (49081, м.Дніпро, проспект Слобожанський, будинок 29, офіс 504; ідентифікаційний код 32688148) - 72 748 грн. 61 коп. - основного боргу, 3 265 грн. 31 коп. - пені, 3 793 грн. 82 коп. - інфляційних втрат, 3 058 грн. 96 коп. - 3% річних та 2 102 грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 05.03.2021.

Суддя Ю.В. Фещенко