Постанова

від 17.02.2021 по справі 335/8837/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

17 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 335/8837/15-ц

провадження № 61-3285св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя -доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

позивач (третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) - ОСОБА_3 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Запорізького апеляційного суду від 18 червня 2020 року у складі колегії суддів: Гончар М. С., Кочеткової І. В., Подліянової Г. С.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання протиправною бездіяльності, відновлення становища, повернення дітей та відшкодування майнової і моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є інвалідом Великої Вітчизняної війни (далі - ВВВ) І групи та є рідним дідом малолітніх дітей:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивач зазначав, що 08 серпня 2008 року його син ОСОБА_3 уклав шлюб з ОСОБА_2 .

Під час перебування ОСОБА_3 у шлюбі з ОСОБА_2 у них народилися діти: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У листопаді 2012 року ОСОБА_2 забрала молодшого сина ОСОБА_5 та виїхала проживати до міста Дніпропетровська.

З 30 листопада 2012 року ОСОБА_3 , разом із старшим сином ОСОБА_5 переїхав на постійне місце проживання до міста Запоріжжя, де до ІНФОРМАЦІЯ_3 проживав разом із позивачем та малолітнім сином у квартирі АДРЕСА_1 .

15 липня 2013 року ОСОБА_2 вчинено дії, спрямовані на викрадення малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , застосувавши до ОСОБА_3 насильницькі дії, внаслідок яких останньому спричинено тілесні ушкодження. З того часу син з батьком не проживають разом.

ОСОБА_1 вказував, що відповідач ОСОБА_2 не дає можливості йому та його сину спілкуватися з малолітніми дітьми, що призводить до моральних страждань.

Також зазначав, що внаслідок неправомірних дій відповідача ОСОБА_2 він та його син тривалий час перебувають у стані після пережитого нервового стресу.

На підставі викладеного та з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив:

- визнати дії відповідача ОСОБА_2 , які виразилися в самоуправстві під час викрадення 15 липня 2013 року малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з постійного місця проживання та у невиконанні ОСОБА_2 умов шлюбного договору від 2 серпня 2008 року, а також в усуненні його від участі у виховані, спілкуванні онуків - протиправними;

- зобов`язати ОСОБА_2 відновити становище, яке існувало до порушення, а саме повернути на місце постійного проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у АДРЕСА_1 );

- відібрати дитину - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає у будинку АДРЕСА_2 , від матері ОСОБА_2 , яка проживає в місті Дніпропетровську в гуртожитку за адресою, вказаною в листі від 25 січня 16 року № 37/к 178 за підписом начальника Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області;

- зобов`язати ОСОБА_2 повернути дитину - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батькові ОСОБА_3 , з яким дитина проживала за у квартирі АДРЕСА_1 ;

- призначити графік спілкування з онуком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , два рази на місяць на першу та третю неділю кожного місяця на 36 годин без матері;

- призначити графік спілкування з онуком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на свято Нового року та на один місяць у літку (липень);

- зобов`язати ОСОБА_2 привозити залізничним транспортом онуків у п`ятницю після 16 години та забирати у неділю після 16 години, тому що позивач є інвалідом ВВВ І групи, а також на літо і на свята;

- стягнути з ОСОБА_2 100 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди за трирічну перепону в спілкуванні з онуками, та 10 000 грн у рахунок відшкодування майнової шкоди за причинно-наслідковий зв`язок між усуненням позивача від спілкування з онуками та наслідком тривалого перебування останнього у лікарні з витрачанням коштів на придбання ліків.

У березні 2016 року ОСОБА_3 , як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відновлення порушеного права, відібрання дитини, зобов`язання повернути дитину, визначення місця проживання дитини та відшкодування моральної шкоди.

ОСОБА_3 свої вимоги обґрунтовував тим, що 15 липня 2013 року ОСОБА_2 вчинено дії, спрямовані на викрадення малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

02 серпня 2008 року, до укладення шлюбу з ОСОБА_2 , між останньою та позивачем укладено шлюбний договір, умови якого тривалий час порушуються ОСОБА_2 .

Посилаючись на вищезазначене, ОСОБА_3 просив:

- визнати самоуправством протиправні дії ОСОБА_2 , які виразилися в самовільному викраденні малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з постійного місця проживання у місті Запоріжжі та самовільному протиправному невиконанні ОСОБА_2 умов шлюбного договору від 02 серпня 2008 року;

- відповідно до пункту 4 частини другої статті 7 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статей 162, 163 Сімейного кодексу України (далі - СК України) зобов`язати ОСОБА_2 відновити становище, яке існувало до порушення, тобто зобов`язати ОСОБА_2 повернути малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем постійного проживання у квартирі АДРЕСА_1 ;

- визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за місцем проживання батька у квартирі АДРЕСА_3 або у квартирі АДРЕСА_1 ;

- відібрати дитину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає у будинку АДРЕСА_2 , від матері ОСОБА_2 , яка проживає в місті Дніпропетровську в гуртожитку за адресою, вказаною в листі від 25 січня 2016 року № 37/к 178 за підписом начальника Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області;

- зобов`язати ОСОБА_2 повернути дитину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батькові ОСОБА_3 , з яким дитина проживала у квартирі АДРЕСА_1 ;

- стягнути з ОСОБА_2 100 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, спричиненої протиправними діями та у зв`язку з невиконанням умов шлюбного контракту щодо розірвання шлюбного договору.

Короткий зміст судових рішень

Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 10 травня 2016 року (у складі судді Соболєвої І. П.) позов ОСОБА_1 , третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору,

ОСОБА_3 задоволено частково.

Відібрано малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від матері ОСОБА_2 без позбавлення її батьківських прав.

Визначено місце мешкання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за місцем мешкання батька у квартирі АДРЕСА_3 або у квартирі АДРЕСА_1 .

Зобов`язано ОСОБА_2 повернути дитину - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батькові ОСОБА_3 , з яким дитина проживала у квартирі АДРЕСА_1 .

Встановлено виховання неповнолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за умовами шлюбного договору (контракт, з додатковими умовами права призначення спадкоємців) від 2 серпня 2008 року, в будинку в місті Дніпропетровську та визначено місце постійного проживання синів ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із батьком у квартирі АДРЕСА_3 або у квартирі АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_3 спричинену моральну шкоду у розмірі 5 000 грн кожному.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 551,20 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідач ОСОБА_2 , відібравши дітей у ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , неправомірно змінила їх місце проживання, тому діти підлягають відібранню у неї та поверненню їх батьку ОСОБА_3 , що не суперечить інтересам дітей та не створюватиме реальну небезпеку для їх життя та здоров`я.

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 доведено належними та допустимими доказами спричинення моральної шкоди, розмір якої визначено залежно від характеру та обсягу страждань, а також виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 04 вересня 2017 року (у складі судді Соболєвої І. П.) заяву представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_6 про перегляд заочного рішення у цій справі залишено без задоволення.

Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 26 червня 2018 року (у складі колегії суддів: Кухаря С. В., Крилової О. В., Онищенка Е. А.) апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, заочне рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 10 травня 2016 року скасовано та прийнято нове судове рішення.

Провадження у справі в частині позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання протиправною бездіяльності, відновлення становища, повернення дітей та відшкодування майнової і моральної шкоди закрито у зв`язку зі смертю позивача.

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання самоправства, відновлення становища, відібрання дитини, визначення місця проживання дитини та стягнення майнової і моральної шкоди відмовлено.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_1 помер, правовідносини не допускають правонаступництва, тому наявні підстави для закриття провадження у справі за його позовом.

Позовні вимоги ОСОБА_3 є недоведеними, оскільки рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 лютого 2015 року, яке набрало законної сили, у справі № 201/312/13-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та за зустрічним позовом ОСОБА_3 , в інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , до ОСОБА_2 , треті особи: Орган опіки та піклування Жовтневої районної у місті Дніпропетровську ради, Орган опіки та піклування Орджонікідзевської районної у місті Запоріжжі ради, Служба у справах дітей Верхньодніпровської райдержадміністрації, про розірвання шлюбу з визначенням місця проживання малолітніх дітей, вже визначено місце проживання малолітніх дітей з матір`ю та визначено порядок зустрічей та участі батька у вихованні дітей.

ОСОБА_3 не посилався у позові на нові обставини, які б давали підстави для зміни місця проживання малолітніх дітей після ухвалення судового рішення у справі № 201/312/13-ц, а також їх не встановлено судом апеляційної інстанції.

При цьому, звертаючись з позовом до суду ОСОБА_3 просив відновити становище, відібрати дітей, визначити їх місце проживання та стягнути майнову і моральну шкоду, але не просив змінити місце проживання дітей після ухвалення судового рішення у справі № 201/312/13-ц.

Постановою Верховного Суду від 16 січня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково, постанову Апеляційного суду Запорізької області від 26 червня 2018 року скасовано, справу передано до суду апеляційної інстанції на новий розгляд. З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані судові рішення апеляційного суду втрачають законну силу.

Верховний Суд зазначив, що постановою Апеляційного суду Запорізької області від 26 червня 2018 року порушено вимоги статті 297 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) при вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження, оскільки апеляційним судом переглянуте судове рішення суду першої інстанції, яке набрало законної сили, за апеляційною скаргою, поданою з пропуском строку на апеляційне оскарження без вирішення питання про поновлення такого строку, тому зазначене судове рішення апеляційного суду не відповідає вимогам статті 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 18 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_7 задоволено частково, заочне рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 10 травня 2016 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Провадження у справі в частині позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання протиправною бездіяльності, відновлення становища, повернення дітей та відшкодування майнової і моральної шкоди закрито.

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про встановлення та визнання самоправства, відновлення становища, відібрання дитини, визначення місця проживання дитини та стягнення майнової і моральної шкоди відмовлено у повному обсязі.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 лютого 2015 року у справі № 201/312/13-ц, яке набрало законної сили, вже встановлено місце проживання малолітніх дітей - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на що суд першої інстанції уваги не звернув.

ОСОБА_3 не надано доказів на підтвердження зміни обставин, які були підставою для ухвалення судового рішення в іншій справі, а також ним не заявлялися позовні вимоги про зміну місця проживання дітей, відповідний орган опіки та піклування не залучений до участі у справі, висновки щодо необхідності зміни місця проживання дітей останнім не надавалися.

Позовні вимоги ОСОБА_3 про встановлення самоправства, відновлення становища, відшкодування майнової та моральної шкоди не підлягають задоволенню, оскільки є похідними від вимог про відібрання дітей та визначення їх місця проживання.

Крім того, позивачем ОСОБА_3 не доведено завдання йому ОСОБА_2 майнової та моральної шкоди.

Оскільки ІНФОРМАЦІЯ_5 позивач ОСОБА_1 помер, спірні правовідносини не допускають правонаступництва, тому провадження у справі в частині позову ОСОБА_1 підлягає закриттю.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно поновив ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження судового рішення суду першої інстанції, оскільки вказані нею причини пропуску такого строку не є поважними.

Справу розглянуто в апеляційному суді неповноважним складом суду, оскільки суддя Подліянова Г. С. не могла брати участь у новому розгляді справи після скасування рішення суду апеляційної інстанції, оскільки брала участь у вирішенні цієї справи в суді апеляційної інстанції до скасування судового рішення Верховним Судом.

Крім того, судді Подліяновій Г. С. та всьому складу суду заявлялися відводи, з наведенням підстав для їх задоволення, проте суд апеляційної інстанції визнавав їх не обґрунтованими.

Не дивлячись на неодноразові клопотання ОСОБА_3 про відкладення розгляду справи у зв`язку з тим, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби ( COVID-19), строки, в тому числі і строк розгляду апеляційної скарги,продовжено на строк дії такого карантину, суд апеляційної інстанції не відклав розгляд справи, а розглянув її по суті, що є порушенням норм процесуального права.

Апеляційним судом розглянуто справу за відсутності ОСОБА_3 та його адвоката, які не були повідомлені належним чином про дату, час та місце судового засідання.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору на підставі недопустимих доказів, зокрема рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 лютого 2015 року у справі № 201/312/13-ц, в якій заявлялися інші вимоги та встановлювалися інші обставини, ніж у цій справі, а також необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження доказів щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Зокрема, суд не ухвалив рішення щодо поданих клопотань, а саме: призначення судово-психіатричної експертизи ОСОБА_2 , витребування інформації щодо майнового стану ОСОБА_2 , взяття до уваги працевлаштування ОСОБА_2 не за фахом, залучення до матеріалів справи довідок та характеристик з місця роботи, залучення до матеріалів справи інформаційного листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вих. № 9-1580/0/4-17 від 17 серпня 2017 року та витягів із друкованих засобів масової інформації від 14 грудня 2017 року, 19 грудня 2017 року та 20 серпня 2017 року щодо доцільності проживання дітей з батьком, витребування із суду першої інстанції цивільної справи № 201/312/13-ц та завірених копій висновків двох органів опіки та піклування і залучення їх до матеріалів справи, витребування із Органу опіки та піклування Жовтневої районної у місті Дніпропетровську ради, Органу опіки та піклування Орджонікідзевської районної у місті Запоріжжі ради висновків, які вони надавали до Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська під час розгляду справи № 201/312/13-ц, і залучення їх до матеріалів справи.

Крім того, апеляційний суд не застосував висновки, викладені у рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі М. С. проти України (від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13).

Доводи інших учасників справи

Інші учасники процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі і витребувано цивільну справу.

У січні 2021 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 лютого 2021 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 02 серпня 2008 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 підписали шлюбний договір (контракт, з додатковими умовами права призначення спадкоємців), положення якого стосувалися майнових відносин між подружжям та інших питань подружнього життя, у тому числі і майнових прав та обов`язків подружжя як батьків.

Згідно з пунктом 37 шлюбного договору (контракту, з додатковими умовами права призначення спадкоємців) починаючи з четвертого року народження дитини її починає виховувати батько з терміном черги один рік. У разі народження двох спільних різностатевих дітей, починаючи з четвертого року народження, хлопчика виховує батько, дівчинку - мати.

Пунктом 38 шлюбного договору (контракту, з додатковими умовами права призначення спадкоємців) передбачено, що у випадку розірвання шлюбу чи окремого проживання подружжя (незалежно від причин) діти подружжя проживатимуть за домовленістю, передбаченою цим договором. Дружина та чоловік зобов`язуються не чинити перепони вільному спілкуванню сторін з ними, проведення спільного часу, в тому числі відпочинку і відпусток з ним, виховання сторонами дітей, а також за бажанням дітей, тимчасового проживання дітей разом із іншою стороною договору.

08 серпня 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено шлюб.

ІНФОРМАЦІЯ_6 народився ОСОБА_5

ІНФОРМАЦІЯ_7 народився ОСОБА_5 .

Згідно з висновком судово-медичного експерта Обласного комунального закладу Бюро судово-медичної експертизи Департамента охорони здоров`я Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 17 липня 2013 року № 2924 у ОСОБА_3 виявлені тілесні ушкодження, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, що мають незначні скороминущі наслідки.

Згідно з ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 15 серпня 2013 року до Орджонікідзевського районного відділу Запорізького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області (далі - Орджонікідзевське РВ ЗМУ ГУМВС України в Запорізькій області) звернувся із заявою від 16 липня 2013 року ОСОБА_3 , в якій зазначив, що 15 липня 2013 року, приблизно о 10 годині 20 хвилин біля будинку № 82 на вулиці Патріотичній в місті Запоріжжі ОСОБА_8 вчинив відносно нього протиправні дії.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 13 червня 2014 року у справі № 201/312/13-ц розірвано шлюб, укладений 08 серпня 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Визначено місце проживання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір`ю ОСОБА_2 у будинку АДРЕСА_2 .

Визначено місце проживання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_3 у квартирі АДРЕСА_3 або у квартирі АДРЕСА_1 .

Встановлено наступний порядок участі батьків у вихованні дітей, які проживають окремо від них:

- ОСОБА_2 - відвідування сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та спілкування з ним - без обмеження часом по її потребі та потребі дитини за місцем проживання останньої з врахуванням розпорядку дня дитини та без його порушення, у тому числі: щодо відвідування дитячого дошкільного закладу, часу на відпочинок, прийому їжі, участі у програмах розвитку та дозвілля тощо із забезпеченням права сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на спілкування з братом ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

- ОСОБА_3 - відвідування сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та спілкування з ним - без обмеження часом по його потребі та потребі дитини за місцем проживання останнього з врахуванням розпорядку дня дитини та без його порушення, у тому числі: щодо відвідування дитячого дошкільного закладу, часу на відпочинок, прийому їжі, участі у програмах розвитку та дозвілля тощо із забезпеченням права сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на спілкування з братом ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 липня 2014 року у справі № 201/312/13-ц апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 13 червня 2014 року в частині визначення місця проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_3 та в частині встановлення порядку участі батьків у вихованні дітей, які проживають окремо від них - скасовано.

Відмовлено ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 про визначення місця проживання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком та в частині встановлення порядку участі батьків у вихованні дітей, які проживають окремо від них.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 лютого 2015 року у справі № 201/312/13-ц, яке набрало законної сили, апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.

Рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 13 червня 2014 року в частині визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлення порядку зустрічей та участі батька у вихованні дітей, які проживають окремо від нього, та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 липня 2014 року скасовано і ухвалено нове рішення.

Визначено місце проживання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_2 у будинку АДРЕСА_2 .

Надано право ОСОБА_3 спілкуватися з його малолітніми дітьми ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , один раз на тиждень у вихідні дні з 11 години до 15 години в присутності матері ОСОБА_2 без права вивозу дітей за межі Дмитрівської селищної ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області та міста Вільногірська Дніпропетровської області, з повідомленням завчасно матері.

Надано право ОСОБА_3 спілкуватися з його малолітніми дітьми ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , протягом двох тижнів на новорічні свята за місцем проживання батька.

Надано право ОСОБА_3 спілкуватися з його малолітніми дітьми ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щорічно протягом одного місяця влітку за місцем його проживання, з правом виїзду на літній відпочинок.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції відповідає.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено статтею 7 СК України, згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права й обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9 Конвенції про права дитини).

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Наведеними нормами права закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків, з яким вже визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.

Подібний правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 357/17852/15-ц (провадження № 14-199цс19).

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги ОСОБА_3 вказував, що ОСОБА_2 вчинені дії, спрямовані на викрадення малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з його постійного місця проживання разом з батьком та не виконуються умови шлюбного договору від 02 серпня 2008 року, у зв`язку з чим є підстави для відібрання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від матері та визначення його місця проживання і малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком - ОСОБА_3 .

Виключні підстави для відібрання дитини, визначені у абзаці 2 частини першої статті 162 СК України, мають бути об`єктивно встановлені на підставі належних доказів.

Судом першої інстанції вказані обставини визнані обґрунтованими та на їх підставі позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково.

Апеляційним судом установлено, що зазначені обставини вже досліджувалися судом при розгляді справи № 201/312/13-ц та їм була надана оцінка.

Доказів зміни обставин, які були підставою для ухвалення судових рішень у справі № 201/312/13-ц, ОСОБА_3 не надав і такі обставини судом апеляційної інстанції не встановлено.

Встановивши, що рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 13 червня 2014 року у незміненій частині та рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 лютого 2015 року у справі № 201/312/13-ц, які набрали законної сили, визначено місце проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , саме з матір?ю, ОСОБА_2 не змінювала місце проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що правові підстави для захисту прав позивача в порядку, визначеному статтею 162 СК України, шляхом відібрання у матері одного з дітей та визначення місця проживання обох малолітніх дітей з батьком відсутні.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 235/139/16-ц (провадження № 61-36629св18), від 15 жовтня 2020 року у справі № 607/425/16-ц (провадження № 61-8772св19) міститься висновок, що способом захисту прав дитини може бути пред`явлення позову про зміну місця проживання малолітньої особи, яке визначене рішенням суду. У разі зміни обставин, пов`язаних з віком дитини, при наявності спору між батьками як мати дитини, так і батько не позбавлені можливості звернення до суду із позовом про зміну місця проживання дитини й в тому разі, коли вже є рішення суду про визначення місця проживання дитини та її відібрання, які не виконані. Найкращі інтереси дитини повинні мати першочергове значення.

У статті 162 СК України встановлена презумпція правомірності поведінки того з батьків, з ким проживала дитина. Якщо інший з батьків вважає такі умови непридатними для дитини, то способом захисту прав дитини є пред?явлення позову про зміну місця проживання малолітньої особи.

Таким чином, відмовляючи ОСОБА_3 у задоволенні позову суд апеляційної інстанцій, врахувавши визначення судовим рішенням місця проживання малолітніх ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , саме з відповідачем ОСОБА_2 , дійшов обґрунтованого висновку, що позивач не звертався з позовом про зміну місця проживання малолітніх дітей, а фактично, не погоджуючись з рішенням суду у справі № 201/312/13-ц, вважав за необхідне визначити місце проживання дітей саме з ним.

У рішенні у справі Оноді проти Угорщини (від 30 травня 2017 року, заява № 38647/09) ЄСПЛ зазначив, що найкращим інтересам дитини має приділятися першочергова увага і вони, у залежності від свого характеру та серйозності, можуть перевищувати інтереси батьків.

Як на час розгляду у суді справи № 201/312/13-ц, так і на час розгляду судами цієї справи й до дня ухвалення апеляційним судом судового рішення, діти проживали та проживають з матір`ю ОСОБА_2 , тому повернення їх на постійне місце проживання за місцем проживання батька не буде відповідати принципу найкращих інтересів дитини .

Безпідставним є посилання в касаційній скарзі, що при розгляді справи суд апеляційної інстанції не застосував висновки, викладені ЄСПЛ у рішенні у справі М. С. проти України (від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13), оскільки цим рішенням ЄСПЛ, встановивши порушення статті 8 Конвенції, консолідував ті підходи і принципи, що вже публікувались у попередніх його рішеннях, які зводяться до визначення насамперед найкращих інтересів дитини, а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, урахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін.

ЄСПЛ зазначав, що на сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть переважати інтереси батьків.

При цьому, при вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Однак, судом апеляційної інстанції не встановлювалися обставини щодо зміни місця проживання малолітніх дітей, які живуть з матір`ю, не досліджувалися докази можливості надання батьком кращих матеріальних умов, кращих можливостей для духовного та фізичного розвитку дитини.

При цьому, Верховний Суд зауважує, що суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону, не здійснює переоцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Верховний Суд також зауважує, що ЄСПЛ у рішенні у справі Вишняков проти України (від 24 жовтня 2018 року, заява № 25612/12) зазначив, що перший позов заявника про зміну місця проживання дитини був раніше залишений без задоволення у зв`язку з необґрунтованістю. Подаючи свій другий позов з того ж питання після багатьох років проживання дитини з матір`ю, заявник мав надати вагомі підстави для зміни місця проживання дитини на його дім.

У справі, яка переглядається, ОСОБА_2 вказувала, що судовим рішенням, яке набрало законної сили, визначено місце проживання дітей з матір`ю, з 2013 року вони проживають разом з нею та відвідують заклади освіти за постійним місцем проживання, підстави зміни обставин, які могли б вплинути на місце проживання дітей заперечує.

ОСОБА_3 не надав доказів необхідності зміни місця проживання дітей, зокрема, що мати не має чи втратила самостійній дохід, не виконує або перестала виконувати батьківські обов`язки, іі поведінка стала неправомірною, що було б небезпечним для виховання дітей та їх розвитку. Відповідний орган опіки та піклування не залучався до участі у справі і висновок, який є обов`язковим під час розгляду такого спору, не надавався.

Отже, матеріали справи не містять доказів, що діти знаходяться в небезпеці, суд апеляційної інстанції забезпечив змагальний характер розгляду доказів, які становлять невід`ємну частину справи, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями відхиляти чи спростовувати докази під час розгляду касаційної скарги.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у оскаржуваному судовому рішенні, питання вичерпності висновку суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що розглядається, судом апеляційної інстанції надано вмотивовану оцінку усім істотним доводам сторін, які мають значення при вирішені спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Згідно зі статтею 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов?язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу.

У справі, яка переглядається, встановлено, що позивач ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Предметом спору у справі за позовом ОСОБА_1 є порушення ОСОБА_2 його права на спілкування та участь у вихованні двох онуків, відібрання одного з онуків у матері та повернення її батьку і відшкодування майнової і моральної шкоди.

Відповідно до частини четвертої статті 25 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

Спірні правовідносини нерозривно пов?язані з особою позивача ОСОБА_1 та стосуються його особистих немайнових прав, тому правильним є висновок апеляційного суду про те, що правонаступництво в цьому випадку не допускається.

Відповідно до частини першої статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

У випадку, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі (пункт 7 частини першої статті 255 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 377 ЦПК України, якщо судом першої інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи ? сторони у спорі чи припинення юридичної особи ? сторони у спорі, що не допускає правонаступництва, після ухвалення такого рішення не може бути підставою для застосування вимог частини першої цієї статті.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частиніпозовних вимог ОСОБА_1 та закриваючи провадження у справі щодо таких вимог, суд апеляційної інстанції переглянув рішення суду першої інстанції на предмет законності і обґрунтованості та вважав, що заочне рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 10 травня 2016 року ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому, враховуючи, що настала смерть фізичної особи - позивача ОСОБА_1 , а також те, що спірні правовідносини не допускають правонаступництва, суд правомірно закрив провадження у справі.

Отже, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені у судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_3 , що апеляційний суд безпідставно поновив ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження заочного рішення, а наведені нею причини пропуску такого строку не є поважними, не заслуговують на увагу, оскільки вирішуючи питання про поновлення такого строку суд апеляційної інстанції мотивував свій висновок про наявність поважних причин на його поновлення.

Такий висновок узгоджується з висновком Верховного Суду у складі Об?єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеним у постанові від 14 лютого 2020 року у справі № 521/2816/15-ц (провадження № 61-14230сво18), що апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження.

Не заслуговують на увагу також доводи касаційної скарги ОСОБА_3 , що в апеляційному суді справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду, а також доводи, що суд апеляційної інстанції визнав не обґрунтованими заявлені відводи судді Подліяновій Г. С. та всьому складу суду.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, що викликають сумнів у неупередженості або об?єктивності судді.

Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу (частина друга статті 36 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 37 ЦПК України суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді апеляційної інстанції, не може брати участі у розгляді цієї самої справи в судах касаційної або першої інстанції, а також у новому розгляді справи після скасування ухвали чи рішення суду апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право при визначенні його цивільних прав і обов?язків на справедливий публічний розгляд справи протягом розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.

Згідно із Бангалорськими принципами поведінки суддів, схвалених резолюцією 2006/23 Економічної і Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року, об?єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов?язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття. Суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об?єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді.

Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях ЄСПЛ, для визначення неупередженості суду належить виходити не тільки з суб?єктивного критерію, але й об?єктивного підходу, який визначає, чи були забезпечені достатні гарантії, аби виключити будь-які законні сумніви з цього приводу (рішення у справі Ferrantelli et Santangelo).

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 19 жовтня 2015 року у складі: головуючого - судді Бондар М. С., суддів: Подліянової Г. С., Дашковської А. В., апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу судді Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 03 вересня 2015 року про відмову у відкритті провадження у цій справі скасовано, справу повернуто до того ж суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Таким чином, до скасування Верховним Судом постанови Апеляційного суду Запорізької області від 26 червня 2018 року суддя Подліянова Г. С. не брала участі у справі при розгляді її по суті позовних вимог, а факт участі її на стадії відкриття провадження у справі не є безумовною підставою для самовідводу визначеної судді, не є порушенням статті 36 ЦПК України та не є тими обставинами, які б викликали сумніви в об?єктивності та неупередженості судді Подліянової Г. С.

Крім того, оцінюючи наявність обґрунтованих підстав для відводу в частині наявності суб?єктивного критерію, Верховний Суд дійшов переконання про відсутність підстав стверджувати, що судді: Гончар М. С., Кочеткова І. В., Подліянова Г. С. виявили особисту упередженість. Презумпція особистої неупередженості судді діє, допоки не з?являться докази на користь протилежного. За об?єктивним критерієм необхідно встановити, чи існують факти, які можна встановити та які можуть ставити під сумнів безсторонність судді. Вирішальним при цьому є те, чи можуть бути побоювання учасників справи щодо відсутності безсторонності у певного судді об?єктивно виправдані.

Ті обставини, що заявник не погоджується із процесуальними рішеннями зазначених суддів у цій справі, не дають достатніх підстав для висновків про упередженість колегії суддів суду апеляційної інстанції.

Отже, Верховний Суд, перевіряючи доводи заявника в цій частині, не знайшов порушень судом апеляційної інстанції вимог процесуального закону, оскільки наведені ОСОБА_3 , у заявах про відвід, обставини відповідно до статті 36 ЦПК України не є підставою для відводу суддів, тому суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що заявлені відводи задоволенню не підлягали.

Безпідставними є доводи ОСОБА_3 про порушення його конституційного права на судовий захист в частині зобов`язання ОСОБА_2 відновити становище, яке існувало до порушення, тобто повернути ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем його постійного проживання у місто Запоріжжя, а також визначення місця проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком за місцем його постійного проживання у квартирі АДРЕСА_3 або у квартирі АДРЕСА_1 з огляду на таке.

Судовим рішенням, яке набрало законної сили, місце проживання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначене з матір`ю, а обставини щодо неправомірних дій матері та її родичів не є предметом спору у цій справі, тому відсутні підстави для повернення ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем постійного проживання батька.

Крім того, ОСОБА_3 не довів, що змінилися обставини, а отже є підстави для зміни місця проживання обох дітей, яке визначене з матір`ю.

Не заслуговують на увагу і доводи касаційної скарги про незастосування судом шлюбного договору від 02 серпня 2008 року та його умов, оскільки заочним рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 22 вересня 2016 року у справі № 201/6357/14-ц, яке набрало законної сили, визнано частково недійсними умови вказаного договору, в тому числі і ті, які визначають порядок виховання дітей та їх місце проживання.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_3 про встановлення судом апеляційної інстанції обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, на підставі недопустимих доказів, а саме рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 лютого 2015 року у справі № 201/312/13-ц, в якій заявлялися інші вимоги та встановлювалися інші обставини ніж у цій справі, що переглядається Верховним Судом, не знайшли свого підтвердження, оскільки вказане судове рішення не є доказом у розумінні статті 76 ЦПК України та суд апеляційної інстанції не давав оцінку обставинам, встановленим у цьому судовому рішенні, а лише зазначив, що таке рішення набрало законної сили та підлягає виконанню сторонами.

Безпідставними є доводи ОСОБА_3 , що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження доказів щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, та не ухвалив судового рішення щодо поданих клопотань, а саме: призначення судово-психіатричної експертизи ОСОБА_2 , витребування інформації щодо майнового стану ОСОБА_2 , взяття до уваги працевлаштування ОСОБА_2 не за фахом, залучення до матеріалів справи довідок та характеристик з місця роботи, залучення до матеріалів справи інформаційного листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вих. № 9-1580/0/4-17 від 17 серпня 2017 року та витягів із друкованих засобів масової інформації від 14 грудня 2017 року, 19 грудня 2017 року та 20 серпня 2017 року щодо доцільного проживання дітей з батьком, витребування із суду першої інстанції цивільної справи № 201/312/13-ц та завірених копій висновків двох органів опіки та піклування і залучення їх до матеріалів справи, витребування із Органу опіки та піклування Жовтневої районної у місті Дніпропетровську ради, Органу опіки та піклування Орджонікідзевської районної у місті Запоріжжі ради висновків, які вони давали до Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська під час розгляду справи № 201/312/13-ц, і залучення їх до матеріалів справи.

Пунктом 5 частини третьої статті 2 ЦПК України визначено, що основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини перша та друга статті 13 ЦПК України).

Нерозгляд апеляційним судом клопотань ОСОБА_3 про: витребування інформації щодо майнового стану ОСОБА_2 (а. с. 74, т. 2), взяття до уваги працевлаштування ОСОБА_2 не за фахом (а. с. 56, т. 3), залучення до матеріалів справи довідок та характеристик з місця роботи (а. с. 42, т. 2), про витребування із суду першої інстанції цивільної справи № 201/312/13-ц, не впливає на розгляд справи, оскільки обставини, які могли бути встановлені на підставі вказаних доказів, не є предметом доказування у справі, яка переглядається Верховним Судом.

Висновки Органу опіки та піклування Жовтневої районної у місті Дніпропетровську ради, Органу опіки та піклування Орджонікідзевської районної у місті Запоріжжі ради, які надавалися під час розгляду справи № 201/312/13-ц, та їх завірені копії не можуть бути доказами у цій справі, оскільки вони вже були предметом дослідження у справі про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей, і з часу їх надання пройшов час, за який могли змінитися обставини.

Відсутність в матеріалах справи вказаних висновків не впливає на результат розгляду справи.

Для оцінки висновку органу опіки та піклування у цій справі, такий орган підлягає залученню до участі у справі, що б давало підстави для витребування відповідного письмового висновку з питання зміни місця проживання дитини.

Проте, ОСОБА_3 не заявляв клопотання про залучення до участі у справі відповідного органу опіки та піклування.

З приводу відхилення апеляційним судом інших клопотань ОСОБА_3 про витребування, дослідження доказів щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, Верховний Суд зазначає, що зокрема клопотання про онлайн трансляцію судового процесу відхилено з урахуванням інтересів малолітніх дітей.

Ухвалою від 13 лютого 2020 року Запорізький апеляційний суд відхилив клопотання ОСОБА_3 про призначення судово-психіатричної експертизи, навівши мотивовані обґрунтування відмови у задоволенні таких клопотань, які скаржником не спростовані.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги ОСОБА_3 , що апеляційним судом розглянуто справу за відсутності його та його адвоката, які не були повідомлені належним чином про дату, час та місце судового засідання з огляду на таке.

Згідно з частиною третьою статті 368 ЦПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

За приписами положень статті 366 ЦПК України про дату, час та місце розгляду справи повідомляються учасники справи, якщо справа відповідно до ЦПК України розглядається з їх повідомленням.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (частина друга статті 372 ЦПК України).

ОСОБА_3 , особисто та через своїх представників, неодноразово належним чином повідомлявся про розгляд справи у суді апеляційної інстанції, зокрема і про розгляд справи, призначеної на 18 червня 2020 року, оскільки про вказану дату засідання його було повідомлено через програму Електронний суд , що підтверджується доказом, який знаходиться в матеріалах справи (а. с. 17, т. 5).

Доводи касаційної скарги ОСОБА_3 , щосуд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи та розглянув її під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), спростовуються матеріалами справи, зокрема судове засідання, призначене на 19 березня 2020 року, відкладено на 14 травня 2020 року (а. с. 248, т. 4) у зв?язку з задоволенням клопотання ОСОБА_3 про відкладення судового засідання через дію карантину; судове засідання, призначене на 14 травня 2020 року, відкладено на 18 червня 2020 року (а. с. 43-44, т. 5) у зв?язку з задоволенням повторного клопотання ОСОБА_3 про відкладення судового засідання через дію карантину.

Урахувавши, що справа перебувала у провадженні апеляційного суду з 06 лютого 2019 року, ОСОБА_3 зловживає своїми процесуальними правами, з 11 травня 2020 року в Україні діє адаптивний карантин , тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відхилення чергового клопотання ОСОБА_3 від 11 червня 2020 року про відкладення розгляду справи до закінчення строку дії карантину.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_3 про порушення його права на судовий захист при насильницькому відібранні сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та невиконанні ОСОБА_2 судових рішень щодо графіка спілкування з дітьми, не заслуговують на увагу, оскільки не є предметом розгляду у цій справі, а ОСОБА_3 не позбавлений права вимагати виконання іншого судового рішення в цій частині.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції в своєму рішенні послався на положення Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, яка не є пріоритетною, а має лише рекомендаційний характер в рішеннях з приводу визначення місця проживання дитини, оскільки вирішуючи спір суд апеляційної інстанції на положення вказаної вище декларації не посилався та не застосовував її як нормативний акт.

Безпідставними є доводи касаційної скарги, що розлучення дітей з батьком не відповідає рівності прав батьків, оскільки положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини.

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції врахував всі обставини справи, дослідив надані сторонами докази, в тому числі і інформаційний лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вих. № 9-1580/0/4-17 від 17 серпня 2017 року та витяги із друкованих засобів масової інформації від 14 грудня 2017 року, 19 грудня 2017 року та 20 серпня 2017 року щодо доцільного проживання дітей з батьком, які містяться в матеріалах справи, (а. с. 57, т. 2) та не знайшов підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3

ЄСПЛ вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява № 4909/04).

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, переоцінки доказів, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Постанова суду апеляційної інстанції прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому це судове рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 18 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук