Рішення

від 28.02.2021 по справі 520/18135/2020

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

01 березня 2021 р. №520/18135/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Панченко О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства соціальної політики України (01601, м.Київ, вул.Еспланадна, буд.8/10, код ЄДРПОУ 37567866), третя особа - Управління праці та соціального захисту населення Сахновщинської районної державної адміністрації (64501, Харківська область, смт.Сахновщина, вул.Тарасів Шлях, буд.68, код ЄДРПОУ 03196535) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Комісії зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС Міністерства соціальної політики України в частині визнання безпідставною видачу ОСОБА_1 посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1) серії НОМЕР_2 , оформлене протоколом №17 від 30.10.2020 року;

- зобов`язати Комісію зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС Міністерства соціальної політики України повторно розглянути питання щодо підтвердження ОСОБА_1 статусу учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС з прийняттям відповідного рішення та видачею посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства соціальної політики України на користь ОСОБА_1 збитки у вигляді витрат на юридичні послуги у розмірі 7170 грн.;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 7000 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що рішення відповідача у формі протоколу №17 від 30.10.2020 року засідання Комісії зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС Міністерства соціальної політики України в частині визнання безпідставною видачу ОСОБА_1 посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1) серії НОМЕР_2 , вважає протиправним, необґрунтованим та таким, що порушує його законні права та інтереси, а тому звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Ухвалою суду від 17.12.2020 року відкрито спрощене провадження по справі за правилами ст.257-262 КАС України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана на офіційну адресу електронної пошти та вручена відповідачу та третій особі, що підтверджується повідомленням про доставку електронного листа.

Відповідач - Міністерство соціальної політики України, в установлений в ухвалі про відкриття провадження у справі строк, правом надати письмовий відзив не скористався.

Третя особа - Управління праці та соціального захисту населення Сахновщинської районної державної адміністрації, письмових пояснень чи заперечень на позовну заяву не надсилала.

Згідно ч.6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних суд вирішує справу за наявним матеріалами.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно зі статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 05.05.1988 рок був призваний Сахновщинським РВК Харківської області на спеціальні військові збори з ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС.

Згідно копії військового квитка серії НОМЕР_3 від 05.05.1975 року, ОСОБА_2 виконував завдання з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у період з 06.05.1988 по 20.05.1988 року у складі військової частини 49903, а з 21.05.1988 по 14.09.1988 року у складі військової частини НОМЕР_4 . Також зазначено, що позивач виконував роботи по дезактивації 4 енергоблоку у 30-ти км зоні ЧАЕС. Має право на пільги у відповідності до постанови PM СРСР і ТЦСПС № 1497-378 від 29.12.1987. Час проходження зборів зараховується у трудовий стаж, що дає право на пільгову пенсію за списком №1 в 1,5 розмірі. За період з 06.05.1988 по 20.05.1988 отримав дозу опромінення - 0,5 БЕР, з 21.05 по 14.09.1988 доза опромінення - 5 БЕР.

На сторінці 25 військового квитка серії НОМЕР_3 від 05.05.1975 року вказано, що позивач проходив підготовку з 23.05 по 11.06.1988 на 1000-км лінії на машині КАМАЗ-5320. За час проходження зборів має напрацювання на машині КАМАЗ 16.460 км.

Згідно довідки Сахновщинського РВК №133 від 06.03.1992 року, Безденежних В.Г. дійсно приймав участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС з 06.05.1988 по 14.09.1988. Виконував роботи в 30-км зоні ЧАЕС по дезактивації зони 4-го енергоблоку ЧАЕС. Перебував в 30-ти км зоні 131 добу, с.Оране. Доза зовнішнього опромінення 5 рентген.

Внаслідок участі в роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС позивач отримав третю групу інвалідності довічно, що підтверджено експертним висновком Центральної міжвідомчої експертної ради №114 від 25.01.1995.

Суд встановлено, що 15.05.2003 року Харківської обласною державною адміністрацією позивачу видано посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1) серії НОМЕР_2 .

03.12.2012 року позивачу Управлінням праці та соціального захисту населення Сахновщинської районної державної адміністрації Харківської області видано посвідчення інваліда війни 3 групи серії НОМЕР_5 .

На виконання положень постанови Кабінету Міністрів України № 551 від 11.07.2018 року позивач звернувся до відповідного суб`єкта владних повноважень із заявою про заміну посвідчення.

Листом Управління праці та соціального захисту населення Сахновщинської районної державної адміністрації Харківської області від 26.11.2020 року за №06-12/2582, позивачу повідомлено, що 30.10.2020 року Комісією зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС при Міністерстві соціальної політики України прийнято рішення у формі протоколу №17 про відсутність правових підстав для підтвердження позивачу статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, визначеного Харківською обласною державною адміністрацією, у зв`язку з не підтвердження факту виконання робіт у зоні відчуження 30 календарних днів у 1988 році.

На виконання вищевказаного рішення відповідача, Управління праці та соціального захисту населення Сахновщинської районної державної адміністрації Харківської області вилучило у ОСОБА_1 посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1) серії НОМЕР_2 , видане Харківською обласною державною адміністрацією 15.05.2003 року.

Не погоджуючись з рішенням відповідача, вважаючи його протиправним та не обґрунтованим, позивач завернувся з даним позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.55 Конституції України надано кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Закон України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-XII) визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

Згідно зі ст. 9 Закону №796-XII особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є:

1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків;

2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

3) громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій та їх наслідків, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт;

4) громадяни, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих.

Відповідно до ст. 10 Закону №796-XII учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пп. 2, 3 ч. 1 ст. 14 Закону №796-XII для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження,, зокрема: - з моменту аварії до 1 липня 1986 року - незалежно від кількості робочих днів; - з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року - не менше 5 календарних днів; - у 1987 році - не менше 14 календарних днів, а також потерпілі від Чорнобильської катастрофи;

учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали: - у зоні відчуження з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року - від 1 до 5 календарних днів; - у зоні відчуження в 1987 році - від 1 до 14 календарних днів.

Згідно зі ст. 15 Закону №796-XII підставами для визначення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є період роботи (служби) у зоні відчуження, що підтверджено відповідними документами.

Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.

Визначення рівнів забруднення, доз опромінення, відновлення їх шляхом розрахунку здійснюється Кабінетом Міністрів України за поданням відповідних державних органів та обласних державних адміністрацій.

Відповідно до ч.1 ст. 65 Закону №796-XII учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України.

При зміні категорії, а також у випадках, передбачених статтею 17 цього Закону, посвідчення підлягає заміні (ч. 2 ст. 65 Закону №796-XII).

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 65 Закону №796-XII посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.

Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій.

Частина 5 статті 65 Закону №796-XII визначає, що порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 10 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 № 501 (який втратив чинність згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 №51), учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС посвідчення видаються на підставі одного з таких документів: а) посвідчення про відрядження в зону відчуження; б) військовий квиток і довідка командира військової частини про участь в ліквідації наслідків аварії в зоні відчуження; в) довідка про підвищену оплату праці в зоні відчуження (із зазначенням кількості днів і населеного пункту); г) рішення суду про встановлення факту перебування в зоні відчуження.

Згідно з п.10 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 20.01.1997 №51 (що був чинний до 25.07.2018), видача посвідчень провадиться: народним депутатам України, відповідальним працівникам Секретаріату Верховної Ради України, Адміністрації Президента України, Конституційного Суду України, Верховного Суду України, Вищого арбітражного суду України, Прокуратури України, Кабінету Міністрів України, а також керівникам центральних органів виконавчої влади, Фонду державного майна України, Антимонопольного комітету України, головам обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, працівникам підприємств і організацій, розташованих у зоні відчуження, - Мінпраці; іншим потерпілим і учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також дружині (чоловіку) або опікуну дітей померлого громадянина, смерть якого пов`язана з Чорнобильською катастрофою - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням місцевих органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування за місцем проживання.

Посвідчення видаються: учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС на підставі одного з таких документів: а) посвідчення про відрядження в зону відчуження; б) військового квитка і довідки командира військової частини або архіву про участь у ліквідації наслідків аварії у зоні відчуження; в) довідки про підвищену оплату праці в зоні відчуження (із зазначенням кількості днів і населеного пункту).

Відповідно до п. 11 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 N 551 (що набрав чинності 25.07.2018), посвідчення видаються уповноваженими органами за місцем проживання (реєстрації) особи на підставі рішень комісій з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян, утворених уповноваженими органами (далі - регіональні комісії).

Посвідчення видаються: учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - на підставі одного з таких документів: - довідки про підвищену оплату праці в зоні відчуження із зазначенням кількості днів і населеного пункту, підтвердженої первинними документами (наказ чи розпорядження про відрядження до зони відчуження із зазначенням періоду роботи (служби) в зоні відчуження, особового рахунка, табеля обліку робочого часу, посвідчення про відрядження в зону відчуження з відміткою підприємства про прибуття та вибуття працівника, шляхових листів (за наявності), трудової книжки (у разі потреби); - довідки архівної установи про участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в зоні відчуження із зазначенням періоду служби (виконання робіт), днів виїзду на об`єкти або в населені пункти зони відчуження, у разі потреби - довідки командира військової частини, військового квитка, витягу з особової справи військовослужбовця, завіреного в установленому порядку.

Судом встановлено, що період роботи позивача у зоні відчуження підтверджується матеріалами справи, поряд з тим, при розгляді питання про підтвердження статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС відповідачем архівні довідки Галузевого державного архіву Міністерства оборони України №179/1/290 від 01.01.2020 року та №279/1/289 від 01.01.2020 року, якими підтверджується участь позивача у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та не містять детальної інформації щодо дози опромінення, днях виїзду в 30-ти км зону та відомостей про оплату праці позивача через знищення документації військової частини по причині великої зараженості, трактуються відповідачем не на користь особи.

Отже, під час розгляду справи судом встановлено, що період роботи позивача в зоні відчуження з 06.05.1988 року по 14.09.1988 року (та становить 131 добу) підтверджується належними доказами у справі, та є підставою для визначення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Відтак, суд дійшов висновку про визнання протиправним і скасувати рішення Комісії зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС при Міністерстві соціальної політики, яке оформлене протоколом №17 від 30.10.2020 року в частині відсутності правових підстав для підтвердження ОСОБА_1 статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, не підтвердження факту виконання робіт у зоні відчуження 30 календарних днів та вилучення посвідчення.

Суд звертає увагу на те, що рішення суб`єкта владних повноважень про позбавлення позивача статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та вилучення відповідного посвідчення має містити вичерпні підстави для такого рішення, з метою гарантування права особи на оскарження такого рішення та запобігання можливим подальшим діям, направленим на позбавлення статусу потерпілого від аварії на ЧАЕС та неодноразовому зверненню особи до суду за захистом своїх прав.

Суд зазначає, що дискреційні функції відповідача як суб`єкта владних повноважень стосовно вирішення питання про позбавлення позивача статусу потерпілого від аварії на ЧАЕС та вилучення відповідного посвідчення жорстко обмежені в законодавчому порядку, оскільки такі дії мають відповідати положенням чинного законодавства та можуть бути оскаржені у судовому порядку.

З урахуванням тієї обставини, що під час розгляду справи у суді були встановлені факти неправомірного позбавлення позивача статусу учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та наявність підстав для визнання за позивачем такого статусу, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, у зв`язку з чим повний та ефективний захист порушеного права позивача потребує зобов`язання Комісії зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС Міністерства соціальної політики України повторно розглянути питання щодо підтвердження ОСОБА_1 статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС з прийняттям відповідного рішення та видачею посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд зазначає, що згідно з вимогами ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень тау спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, протягом розумного строку.

Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

З врахуванням вищевикладеного, повно і всебічно з`ясувавши обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, оцінюючи наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні на предмет належності, допустимості та достовірності кожного доказу окремо, а також достатності та взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, як того вимагає процесуальне законодавство, проаналізувавши норми матеріального права, які належить застосувати до спірних правовідносини, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог про відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 7000 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Статтею 1173 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Пунктом 2 даної статті визначено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У постанові Пленуму Верховного суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного суду №5 від 25.05.2001 та від 27.02.2009 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду від 17.03.2020 по справі №815/5826/16 та постанові від 22 грудня 2018 року у справі №826/23650/15.

Суд відмічає, що у тексті позову заявника не викладено жодних конкретних доводів з приводу моральної шкоди.

Тексти інших процесуальних документів заявника також зводяться виключно до власного тлумачення змісту норм матеріального права.

Належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження факту спричинення у спірних правовідносинах моральної шкоди заявником до суду не подано.

Між тим, вирішення цієї вимоги має відбуватись за правилами ч.1 ст.77 КАС України, позаяк самого лише твердження заявника про настання моральної шкоди явно та очевидно недостатньо для визнання такого факту реально існуючим.

Доказів зміни звичного режиму життя, погіршення взаємовідносин чи стосунків з іншими учасниками суспільних відносин, настання будь-яких інших негативних наслідків, спричинених подією зносин з органами державної виконавчої служби, а також доказів відносно факторів, котрі мають юридичне значення в аспекті існування моральної шкоди у якості реального явища, заявником до суду не подано.

Відтак, вимогу позивача про стягнення моральної шкоди слід визнати недоведеною та відмовити у її задоволенні.

Щодо вимог позивача про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства соціальної політики України на його користь збитки у вигляді витрат на юридичні послуги у розмірі 7170 грн., суд зазначає, що по суті позивач просить суд відшкодувати витрати на професійну правову допомогу, у зв`язку з чим вказує наступне.

Приписами статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У строк, встановлений законом, представником позивача надано докази, що підтверджують витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 3-5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У пункті 269 Рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Аналіз наведених правових норм свідчить, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, відноситься до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Судом встановлено, що між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Харківський центр правової допомоги населенню" укладено договір №М-204 від 09.12.2020 року.

Відповідно до п. 1 вказаного договору, виконавець зобов`язується за дорученням замовника надати юридичні послуги, зазначені в п.1.2 цього договору, для чого зобов`язується вчинити фактичні та інші пов`язані з ними дії в обсязі, обумовленому в договорі.

За п.1.2 договору, замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання надати замовнику юридичні послуги, а саме: проект скарги в ПФ району, проект скарги в ПФ Харківської області, проект позовної заяви, консультація.

На підтвердження понесених витрат на виконання вищевказаного договору позивачем надано до суду акт надання юридичних послуг від 14.12.2020 та копії фіскальних чеків від 14.12.2020 на суму 3170 грн та від 09.12.2020 року на суму 400 грн. та 3600 грн.

Як вбачається з наданих представником позивача документів, вартість послуг за надану правничу допомогу визначено в таким чином: правовий аналіз, заснований на матеріалах справи 3 год. вартістю 2151 грн., складання проекту адміністративного позову до Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії 2 год вартістю 2178 грн., складання проекту скарги до Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації 1 год вартістю 1520 грн., складання проекту заяви до Міністерства соціальної політики України 1 год вартістю 1321 грн. Всього 7 годин загальною вартістю 7170 грн.

Суд зазначає, що правовий аналіз, заснований на матеріалах справи не стосуються витрат, пов`язаних з розглядом справи в суді, не є правничою допомогою, наданою протягом розгляду справи.

При цьому, дії зі складання позовної заяви адвокатом включають в себе вивчення документів, як передумова її складання.

Крім того, в якості витрат на правову допомогу в акті надання юридичних послуг зазначено складання проекту скарги до Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації та складання проекту заяви до Міністерства соціальної політики України, які матеріали адміністративної справи №520/18135/2020 не містять, а тому також не відносяться до судових витрат, що підлягають відшкодуванню.

Суд зазначає, що предмет вказаного договору передбачає повноваження адвоката на надання професійної правничої допомоги в правовідносинах позивача з Пенсійним фондом України, а не з Департаментом соціального захисту ХОДА, тому не розглядається судом як доказ понесених позивачем судових витрат.

З огляду на наведене, суд не вбачає підстав для задоволення заяви щодо відшкодування позивачу судових витрат, на професійну правничу допомогу.

Розподіл витрат зі сплати судового збору не здійснюється, оскільки, позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.9 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись статтями 14, 243-246, 258, 262, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства соціальної політики України, третя особа - Управління праці та соціального захисту населення Сахновщинської районної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС Міністерства соціальної політики України в частині визнання безпідставною видачу ОСОБА_1 посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1) серії НОМЕР_2 , оформлене протоколом №17 від 30.10.2020 року.

Зобов`язати Комісію зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС Міністерства соціальної політики України повторно розглянути питання щодо підтвердження ОСОБА_1 статусу учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС з прийняттям відповідного рішення та видачею посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Панченко