Рішення

від 05.03.2021 по справі 640/16738/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 березня 2021 року м. Київ № 640/16738/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю Пан ЛТД доОболонського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору,Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" прооскарження рішень та зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Пан ЛТД (адреса: 04201, м. Київ, вул. Мінське Шосе, 6, корп. Б, ідентифікаційний код 22889215) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Оболонського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (адреса: 02000, м. Київ, вул. Маршала Тимошенка, 2-Д, ідентифікаційний код 35018577), в якому просить суд:

визнати незаконною бездіяльність Оболонського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо не зняття арешту з майна боржника - Приватного підприємства "Пан ЛТД" при поверненні виконавчого документа стягувачеві у виконавчому провадженні;

зобов`язати Оболонський районний відділ Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зняти арешт з усього нерухомого майна боржника ТОВ "Пан ЛТД".

В якості підстав позову зазначено, що постановою районного відділу ДВС Мінського районного управління юстиції від 05.07.2001 № 1094/20 було накладено арешт на майна позивача (обтяження № 1397174) на підставі виконавчого напису нотаріуса № 696 від 23.03.2001 про стягнення заборгованості у сумі 4272,55 грн., разом з тим, виконавче провадження було закрито, а відповідні документи було знищено. З урахуванням наведеного, Товариство з обмеженою відповідальністю "Пан ЛТД" звернулося до відповідача з заявою зняти арешт з майна, проте останнім, на думку позивача, у задоволенні заяви протиправно відмовлено.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.07.2020 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у адміністративній справі № 640/16738/20, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання; залучено Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" (адреса: 01001, м. Київ, вул. Володимирська, 51А, ідентифікаційний код 03366500) до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Копію ухвали суду від 27.07.2020 відповідачем отримано 06.08.2020, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 01051 0537387 9, однак відзив у встановлений судом строк подано не було.

Пояснення третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, до суду не надходили.

Згідно з ч. 4 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Згідно ч. 2 ст. 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

З матеріалів справи судом встановлено, що постановою Районного відділу ДВС Мінського районного управління юстиції від 05.06.2001 № 1094/2 на виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Щербакова В.З. № 696 від 23.03.2001 про стягнення з ТОВ Пан ЛТД на користь Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" боргу на загальну суму 4 272,55 грн. накладено арешт на все майно, що належить ТОВ Пан ЛТД , заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить останньому.

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 08.11.2019 № 188114348 щодо ТОВ Пан ЛТД (ідентифікаційний код 22889215) наявний запис про обтяження майна (архівний запис) № 1397174, що зареєстрований 20.10.2004 реєстратором - Одинадцятою київською державною нотаріальною конторою, на підставі постанови Районного відділу ДВС Мінського районного управління юстиції від 05.06.2001 № 1094/2.

Відповідно до архівної довідки від 26.02.2020 № 556/01-17 наглядова справа приватного нотаріуса Щербакова В.З. Виконавчі написи та документи, на підставі, яких вони вчинені були знищені на підставі акта № 1 від 29.11.2010.

Відповідно до листа Оболонського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 03.12.2020 вих № 13192 у автоматизованій системі виконавчих проваджень інформація щодо арешту майна боржника, накладеного постановою Районного відділу ДВС Мінського районного управління юстиції № 1094/2 від 05.06.2001 та обтяження № 1397174 відсутні.

На заяву позивача щодо прийняття постанови про зняття арешту з майна боржника відповідач листом від 06.07.2020 повідомив, що відповідно до інформаційної довідки з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна постановою № 1094/2 від 05.06.2001 Районним відділом ДВС Мінського районного управління юстиції накладено арешт на все нерухоме майно № 1397174. З урахуванням відсутності підстав для зняття арешту у порядку ст. 59 Закону України Про виконавче провадження , ТОВ Пан ЛТД запропоновано звернутися до суду.

Для захисту своїх порушених прав та зняття арешту з майна позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про виконавче провадження від 21.04.1999 № 606-XIV (у редакції, яка діяла на момент накладення арешту) виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Згідно з ст. 7 Закону № 606-XIV, державний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Згідно з частиною першою статті 55 Закону № 606-XIV "Про виконавче провадження" арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якою накладається арешт на майно боржника та оголошується заборона на його відчуження; винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

При цьому, відповідно до ст. 38 Закону № 606-XIV, у разі закінчення виконавчого провадження згідно із статтею 37 цього Закону, крім направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею 40 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно із статтею 40 цього Закону, припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку з завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. Якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем був накладений арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про скасування арешту, накладеного на майно боржника.

Аналогічні норми містяться і в Законі України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII, який набрав чинності 05.10.2016.

Відповідно до положень пунктів 9.9, 9.10 Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25 грудня 2008 року №2274/5, передбачено, що строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, становить 3 (три) роки, крім виконавчих проваджень, завершених за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить 1 (один) рік. Обчислення строків зберігання документів проводиться з 1 січня року, який іде за роком завершення їх діловодством.

Завершені виконавчі провадження включаються в акт про вилучення виконавчих проваджень для знищення, якщо передбачений для них строк зберігання закінчився до 1 січня року, в якому складений акт.

Виконавчі провадження, строки зберігання яких закінчилися, підлягають знищенню після затвердження акта про вилучення виконавчих проваджень для знищення керівником органу державної виконавчої служби, підпис якого скріплюється печаткою.

Отже, знищенню підлягають тільки завершені виконавчі провадження, строки зберігання яких закінчились.

Аналіз викладених обставин свідчить про те, що відповідачем знищені виконавчі провадження, в рамках яких накладено арешт на майно, у зв`язку з його закінченням, водночас таке закінчення відбулось без наслідків, передбачених ст. 38 Закону № 606-XIV, зокрема, зняття арешту з майна ТОВ Пан ЛТД , що порушує права власності на належне останньому майно.

При цьому, вирішуючи питання щодо належного способу захисту порушеного права позивача, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 4 ст. 59 Закону № 1404-VIII встановлено перелік підстав для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини, а саме:

1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;

2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;

3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;

4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;

5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;

6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;

7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;

8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;

9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.

Частиною 5 вказаної статті передбачено, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Згідно з ч. 2 ст. 59 Закону № 1404-VIII, у разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Таким чином, за наведених вище нормативних положень ст. 59 Закону № 1404-VIII та з урахування обставин цієї справи, відповідач як орган примусового виконання позбавлений повноважень самостійно зняти арешт з усього майна (коштів) боржника або його частини за заявою боржника у випадку закриття виконавчого провадження та знищення його матеріалів, що вказує на відсутність бездіяльності у діях Оболонського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

При цьому, згідно ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Частиною 1 ст. 8 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Враховуючи, що відповідачем було знищено виконавче провадження, в рамках якого накладено арешт на майно позивача, у зв`язку з його завершенням без застосування передбачених Законом наслідків завершення такого виконавчого провадження, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача, відповідно до статті 59 Закону № 1404-VIII, є зобов`язання Оболонського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві зняти арешт, накладений на майно Товариства з обмеженою відповідальністю Пан ЛТД з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Щербакова В.З. № 696 від 23.03.2001 про стягнення з ТОВ Пан ЛТД на користь Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" боргу на загальну суму 4 272,55 грн. відповідно до постанови Районного відділу ДВС Мінського районного управління юстиції від 05.06.2001 № 1094/2.

Згідно з частиною першою статті 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до частин 1, 2, 4 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини Щокін проти України (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про закон , стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі Шпачек s.r.о. проти Чеської Республіки (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі Бейелер проти Італії (Beyeler v. Italy № 33202/96).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, проаналізувавши всі обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Пан ЛТД підлягають задоволенню частково.

Частиною третьою статті 139 КАС України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням ст. 139 КАС України суд присуджує на користь позивача здійснені ним документально підтверджені витрати з Оболонського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (адреса: 02000, м. Київ, вул. Маршала Тимошенка, 2-Д, ідентифікаційний код 35018577) у розмірі 1051,00 грн. (одна тисяча п`ятдесят одна гривня 00 коп.)

Керуючись ст.ст. 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Пан ЛТД -задовольнити частково.

2. Зобов`язати Оболонський районний відділ Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (адреса: 02000, м. Київ, вул. Маршала Тимошенка, 2-Д, ідентифікаційний код 35018577) зняти арешт (реєстраційний номер обтяження № 1397174) з майна боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю Пан ЛТД (адреса: 04201, м. Київ, вул. Мінське Шосе, 6, корп. Б, ідентифікаційний код 22889215), накладений на підставі постанови Районного відділу ДВС Мінського районного управління юстиції від 05.06.2001 № 1094/2 з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Щербакова В.З. № 696 від 23.03.2001 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Пан ЛТД на користь Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" боргу на загальну суму 4 272,55 грн. (чотири тисячі двісті сімдесят дві гривні 55 копійок).

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Пан ЛТД (адреса: 04201, м. Київ, вул. Мінське Шосе, 6, корп. Б, ідентифікаційний код 22889215) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1051,00 грн. (одна тисяча п`ятдесят одна гривня 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Оболонського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (адреса: 02000, м. Київ, вул. Маршала Тимошенка, 2-Д, ідентифікаційний код 35018577).

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко