Постанова

від 24.02.2021 по справі 920/505/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" лютого 2021 р. Справа№ 920/505/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Тищенко А.І.

Шаптали Є.Ю.

за участю секретаря судового засідання: Майданевич Г.А.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 24.02.2021 року у справі №920/505/20 (в матеріалах справи).

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Сільськогосподарського споживчого кооперативу "Ярославна"

на рішення Господарського суду Сумської області від 23.12.2020, повний текст якого складено 30.12.2020

у справі №920/505/20 (суддя Джепа Ю.А.)

за позовом Сільськогосподарського споживчого кооперативу "Ярославна"

до 1) Новослобідської сільської ради, 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Агріпорт-Норд"

про визнання договору оренди землі №26 від 15.11.2019 недійсним та визнання права володіння і користування земельною ділянкою.

В С Т А Н О В И В :

У травні 2020 року Сільськогосподарський споживчий кооператив "Ярославна" (далі-позивач) звернувся до Господарського суду Сумської області з позовною заявою до Новослобідської сільської ради (далі-відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Агріпорт-Норд" (далі-відповідач 2) про визнання за позивачем права володіння та користування земельною ділянкою кадастровий номер 5923886300:04:001:0173, площею 1,7494 га, що знаходиться на території Новослобідської сільської ради Путивльського району Сумської області, які виникли на підставі договору оренди землі від 08.01.2008, укладеного між позивачем та гр. ОСОБА_1 , а також визнання недійсним договору оренди землі № 26 від 15.11.2019, укладений між відповідачами (земельна ділянка кадастровий номер 5923886300:04:001:0173, номер запису про реєстрацію права оренди 34325653).

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач відповідно до договору оренди землі від 08.01.2008, укладеного між ним та гр. ОСОБА_1 є користувачем земельної ділянки (кадастровий номер 5923886300:04:001:0173, площею 1,7494 га), однак йому стало відомо, що право оренди на вказану земельну ділянку зареєстровано також за відповідачем 2 на підставі договору оренди землі №26 від 15.11.2019, який серед іншого позивач і просить визнати недійсним.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 23.12.2020 у справі №920/505/20 у задоволенні позову відмовлено.

Приймаючи вказане судове рішення суд першої інстанції вказав на те, що оскільки не можливо встановити дійсні обставини справи щодо укладання договору оренди від 08.01.2008 року у зв`язку зі смертю орендодавця, відсутністю повної інформації щодо укладеного договору в органах Держгеокадастру, органах місцевого самоврядування та наявності факту внесення виправлень в даний договір невідомою особою, у позивача відсутні права на спірну земельну ділянку за кадастровим номером 5923886300:04:001:0173, а в діях відповідачів відсутні порушення вимог земельного та цивільного законодавства щодо укладення спірного договору оренди землі від 15.11.2019 року.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 23.12.2020 у справі №920/505/20 та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на те, що оскаржуване судове рішення має бути скасовано в силу того, що висновки суду першої інстанції викладені в рішенні не відповідають обставинам справи, має місце неправильне застосування норм матеріального права, що відповідно до ст.277 ГПК України є підставою для його скасування.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.01.2021, справу №920/505/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Тищенко А.І., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.02.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Сільськогосподарського споживчого кооперативу "Ярославна" на рішення Господарського суду Сумської області від 23.12.2020 у справі №920/505/20 та розгляд вказаної апеляційної скарги призначено на 24.02.2021 о 14:00 год.

15.02.2021 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від відповідач 2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, як таке, що прийнято у повній відповідності до вимог законодавства України.

Цього ж дня через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від представника позивача надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2021 відмовлено позивачу в задоволенні клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

19.02.2021 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від представника відповідача 2 надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, яке просить забезпечити Білопільський районний суд Сумської області.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.02.2021 відмовлено відповідачу 2 в задоволенні клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Відповідач 1 наданим йому процесуальним правом не скористався та у судове засідання, яке відбулося 24.02.2021, не з`явився, своїх представників не направив, про причини своєї неявки суд не повідомив. При цьому, судом апеляційної інстанції було вчинено всі дії з метою належного повідомленні їх про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

Враховуючи викладене та те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, явка представників учасників справи не визнавалась обов`язковою, а також нез`явлення її не перешкоджає вирішенню спору, колегія суддів вважає можливим розглянути справу у відсутності відповідача 1.

Також відповідача 1 не скористався своїм правом згідно ч.1 ст.263 ГПК України та не надав суду відзив на апеляційну скаргу, що згідно ч.3 ст. 263 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення.

24.02.2021 в судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати.

Представник відповідача 2 в даному судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги та підтримав доводи викладенні у відзиві на апеляційну скаргу.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до державного акту на право приватної власності на землю ІІІ-СМ №024746 від 15.12.1999 року гр. ОСОБА_1 було передано у приватну власність земельну ділянку площею 2,82 га.

08.01.2008 року між позивачем, як орендарем, та гр. ОСОБА_1 , як орендодавцем, був укладений договір оренди землі, договір зареєстровано ДЗК м. Путивль, про що у державному реєстрі земель вчинено запис від 09.01.2008 року №040863300340 (далі - Договір 1).

Згідно з п.2 Договору 1 в оренду передається земельна ділянка площею 1,903 га за кадастровим номер 5923886300:04:001:0173.

При цьому, запис щодо кадастрового номеру земельної ділянки до п.2 Договору 1 зроблено шляхом дописування письмово ручкою.

Пунктом 8 Договору 1 передбачено, що зазначений договір укладено на 20 років; після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк; у цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. Тобто Договір 1 діє до 08.01.2028 року.

Згідно з п.38 Договору 1 перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру державна реєстрація земельної ділянки площею 1,7494 га за кадастровим номер 5923886300:04:001:0173 була зареєстрована 05.12.2019 року.

В матеріалах справи наявний лист №876/21.12-25 від 12.08.2020 року Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Путивльського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану в якому зазначено, що гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер у 2009 році.

28.02.2020 року від державного реєстратора Анохіна С.В. позивач отримав рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень №51377979, зі змісту якого вбачається, що наявні суперечності між заявленими позивачем правами та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, а саме: право оренди зазначеної земельної ділянки зареєстровано за іншим правонабувачем.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна - земельна ділянка за кадастровим номером 5923886300:04:001:0173 зареєстрована 05.12.2019 року за відповідачем 2 відповідно до договору оренди землі №26 від 15.11.2019 року, укладеного з відповідачем 1.

27.04.2020 року за №10 було надіслано адвокатський запит до відділу у Путивльському районі Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, відповідно до якого адвокат просив надати інформацію чи містить Державний реєстр земель запис від 09.01.2008 року №040863300340 про реєстрацію договору оренди землі, укладеного між позивачем та гр. ОСОБА_1

28.04.2020 року відділом у Путивльському районі Головного управління Держгеокадастру у Сумській області надано лист №76/109-20 про надання інформації, за яким повідомлено, що згідно з Книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі, Розділів 4АА 008842 Записи державної реєстрації договорів оренди землі, був зареєстрований договір оренди землі Путивльським районним реєстраційним відділом Сумської регіональної філії ДПЦ ДЗК від 09.01.2008 року за №040863300340 договір оренди землі, укладений між орендодавцем ОСОБА_1 та орендарем ССК "Ярославна", земельна ділянка загальною площею 1,75 га, кадастровий номер не зазначено. У зв`язку з тим, що Путивльським районним реєстраційним відділом Сумської регіональної філії ДПЦ ДЗК не було передано в повному обсязі відомості договорів оренди, інформація може бути неповною.

Як свідчать матеріали справи, 15.11.2019 між відповідачем 1, як орендодавцем, та відповідачем 2, як орендарем, був укладено договір оренди землі №26 (далі-Договір №26), відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає на підставі рішення сесії Новослобідської сільської ради Путивльського району Сумської області від 13.11.2019 року в строкове платне користування не витребувану земельну ділянку сільськогосподарського призначення загальною площею 1,7494 га (у тому числі рілля 1,7494 га) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за кадастровим номером 5923886300:04:001:0173, яка розташована за межами населених пунктів на території Новослобідської сільської ради Путивльського району Сумської області.

Пунктом 8 Договору 26 встановлено, що даний договір укладено на 10 (десять) років або до моменту державної реєстрації права власності спадкоємця на відповідну земельну ділянку або до набрання законної сили рішення суду про визнання спадщини відумерлою у разі державної реєстрації права власності на орендовану земельну ділянку дія договору припиняється. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити договір на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Оскільки право оренди на підставі Договору 1 у позивача виникло раніше аніж було укладено Договір 26 та не припинилось, останній звернувся з даним позовом до господарського суду.

Місцевий господарський суд відмовляючи у задоволенні позовних вимог зазначив, що з матеріалів справи неможливо встановити обставини щодо укладання договору оренди землі від 08.01.2008 року у зв`язку зі смертю орендодавця, відсутністю повної інформації щодо укладеного договору в органах Держгеокадастру, органах місцевого самоврядування та наявності факту внесення виправлень в даний договір невідомою особою, а тому на думку суду першої інстанції вказані обставини свідчать про відсутність у позивача права на спірну земельну ділянку за кадастровим номером 5923886300:04:001:0173.

Проте, колегія суддів не погоджується з даним висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Як встановлено вище, позивач уклав з ОСОБА_1 договір оренди землі від 08.01.2008 року, який зареєстровано ДЗК м. Путивль, про що у державному реєстрі земель вчинено запис від 09.01.2008 року №040863300340 (Договір 1). Вказаний договір відповідно до п. 8 укладено на 20 років, тобто до 2028 року.

Договір укладений належним чином, підписаний повноваженими особами, у встановленому порядку не визнаний недійсним та не розірваний.

Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Спірна земельна ділянка відповідно до державного акту на право приватної власності на землю ІІІ-СМ №024746 від 15.12.1999 року належить ОСОБА_1 , якому було передано у приватну власність земельну ділянку площею 2,82 га.

Згодом, у 2009 році ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер, що вбачається з листа №876/21.12-25 від 12.08.2020 року Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Путивльського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану.

Земельна ділянка належить до складу спадщини, яка не прийнята та не переоформлена.

Доказів протилежно матеріали справи не містять.

Відповідач 1 у відзиві на позов вказував, що земельна ділянка, яка належала ОСОБА_1 була передана на підставі рішення 13.11.2019 відповідачу 2.

Тобто, мова йде про одну й ту саму земельну ділянку, яка є предметом Договору 1 та Договору 26.

При цьому, вказану земельну ділянку передано в оренду відповідачу 2 до моменту державної реєстрації права власності спадкоємця на відповідну земельну ділянку та до набрання сили рішення суду про визнання спадщини відумерлої.

19.10.2016 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової долі земельних ділянок, власники яких померли", яким внесено зміни у ряд положень Земельного та Цивільного кодексів України, Закону України "Про оренду землі". Внесеними змінами урегульовано порядок набуття органом місцевого самоврядування правового статусу управителя відумерлої спадщини у разі, якщо до її складу входить земельна ділянка.

Так, зокрема, частину першу статті 1285 Цивільного кодексу України доповнено абзацом другим, згідно з яким у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту особою, яка управляє спадщиною, до складу якої входить земельна ділянка, є сільська, селищна, міська рада за місцезнаходженням такої земельної ділянки".

Поряд з цим, ч.1 ст.1277 ЦК України передбачає, що у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

Тобто за законодавством у відповідача 1 існує обов`язок подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою в разі відсутності спадкоємців.

Відповідно до п.34 ч.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання відповідно до закону щодо регулювання земельних відносин.

Статтею 12 Земельного кодексу України встановлено повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, до яких, зокрема, належить: а) розпорядження землями територіальних громад; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Крім того, відповідно до ч.5 п.в ст.83 Земельного кодексу України територіальні громади набувають землю у комунальну власність зокрема у разі прийняття спадщини або переходу в їхню власність земельних ділянок, визнаних судом відумерлою спадщиною.

Вищезгаданим Законом доповнено також ч.5 ст.4 Закону України "Про оренду землі", яка визначає, що орендодавцем земельної ділянки, що входить до складу спадщини, у разі відсутності спадкоємців за заповітом і законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття після спливу шести місяців з дня відкриття спадщини, є особа, яка управляє спадщиною.

Особа, яка управляє спадщиною, у складі якої є земельна ділянка сільськогосподарського призначення, що не перебуває в оренді, має право передати таку ділянку в оренду на строк до моменту державної реєстрації права власності спадкоємця на таку земельну ділянку або до набрання законної сили рішенням суду про визнання спадщини відумерлою, про що обов`язково зазначається у договорі оренди земельної ділянки (ч.6 ст.19 Закону України "Про оренду землі").

Таким чином, з наведених приписів вбачається, що орган місцевого самоврядування, яким є в тому числі і селищна рада, з набуттям чинності цим законом може виступати орендодавцем земельної ділянки, як особа яка управляє спадщиною за певних умов, у разі набуття нею правового статусу управителя відумерлої спадщини, а також в разі не перебування такої земельної ділянки в оренді.

Згідно з ч.1 ст.1270 Цивільного кодексу України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Матеріали справи не місять доказів того, що відповідач 1 після смерті ОСОБА_1 звертався до суду про визнання відумерлої спадщини.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що в матеріалах справи наявний лист №76/109-20 відділу у Путивльському районі Головного управління Держгеокадастру у Сумській області від 28.04.2020 року про надання інформації з якого вбачається, що згідно з Книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі, Розділів 4АА 008842 Записи державної реєстрації договорів оренди землі, був зареєстрований договір оренди землі Путивльським районним реєстраційним відділом Сумської регіональної філії ДПЦ ДЗК від 09.01.2008 року за № 040863300340 договір оренди землі, укладений між орендодавцем ОСОБА_1 та орендарем ССК "Ярославна", земельна ділянка загальною площею 1,75 га, кадастровий номер не зазначено. У зв`язку з тим, що Путивльським районним реєстраційним відділом Сумської регіональної філії ДПЦ ДЗК не було передано в повному обсязі відомості договорів оренди, інформація може бути неповною.

Тобто, в управлінні Держгеокадастру наявна інформація про існування договору оренди землі спірної земельної ділянки, однак відповідач 1 не зважаючи на це, не прийнявши спірну земельну ділянку в управління та згодом у власність, як того вимагає чинне законодавство, передав земельну ділянку в оренду відповідачу 2 без належних на то підстав, оскільки вказана земельна ділянка перебуває в оренді у позивача до 2028 року.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації (частина третя статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Враховуючи той факт, що Договір 1 був укладений до 01.01.2013 року (08.01.2008 року) та реєстрація договору оренди була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, то право на оренду спірної земельної ділянки у позивача на момент передачі земельної ділянки відповідачу 2 в оренду є дійсним.

Крім того, колегія суддів бере до уваги принцип презумпції правочину, встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України.

Матеріали справи не містять доказів визнання недійсним в судовому порядку Договору 1.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.ч.1, 2 ст.15 ЦК України).

Якщо особа, якій належить право оренди земельної ділянки (первинний орендар) за законодавством, що було чинним до 1 січня 2013 року, після настання цієї дати не зареєструвала її право в у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, то укладення наступного договору оренди того ж майна під час дії первинного договору оренди може порушити відповідне право первинного орендаря у разі, коли на підставі наступного договору оренди відповідна земельна ділянка передана у користування наступному орендареві, а право останнього - зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Така реєстрація унеможливлює внесення запису до вказаного реєстру про право оренди тієї ж ділянки первинним орендарем.

У такому випадку суд може захистити право первинного орендаря тоді, коли на підставі відповідного судового рішення цей орендар зможе зареєструвати його право оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Проте, означену можливість первинний орендар матиме тільки тоді, коли на момент набрання судовим рішенням про задоволення відповідного позову законної сили цей орендар матиме чинне право оренди, зокрема, якщо не спливе строк оренди чи буде поновленим первинний договір оренди. В іншому випадку в позові слід відмовити.

Вказана правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 1 квітня 2020 року у справі №610/1030/18.

Відповідно до ч.1 ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Положення ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України та ст.20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Згідно зі ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності статті 202, частини 2 статті 203, статей 205, 207, 237 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою; представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Загальні підстави визнання недійсними правочинів і настання відповідних наслідків встановлені ст. ст. 215, 216 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З аналізу вищевказаного, колегія суддів констатує, що оскаржуваним договором оренди землі №26 від 15.11.2019 року надано відповідачу 2 в оренду земельну ділянку, власник якої помер, а спадкоємці за законом чи заповітом відсутні чи не прийняли спадщину, при цьому відповідач 1, який зобов`язаний був прийняти в управління та визнати спадщину відумерлою земельну ділянку, що знаходиться в оренді у позивача відповідно до договору оренди землі від 08.01.2008 року до 2028 року, не здійснив цього, та не мав права розпоряджатися земельною ділянкою, яка перебуває в оренді у позивача (ч.6 ст.19 Закону України "Про оренду землі"), що свідчить про відсутність повноважень та підстав для передачі земельної ділянки відповідачу 2, а тому колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для визнання недійсним договору оренди №26 від 15.11.2019 року, укладеного між відповідачами (земельна ділянка кадастровий номер 5923886300:04:001:0173, номер запису про реєстрацію права оренди номер 34476453).

Колегія суддів також звертає увагу, що відповідно до п.38 Договору 1 перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору.

Також відповідно до ч.4 ст.32 Закону України "Про оренду землі" перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

Тобто в будь-якому випадку, навіть й при належному дотриманні відповідачем 1 вимог законодавства щодо належного приймання спірної земельної ділянки в управління та згодом у власність, право позивача, як орендаря за договором оренди землі від 08.01.2008 року не припиняється.

Відтак, колегія суддів зазначає про наявність існуючого на момент винесення рішення у даній справі права орендаря у позивача відповідно до діючого договору оренди землі від 08.01.2008 року, тобто права володіння земельною ділянкою на умовах орендаря.

Згідно з п.1 ч.1 ст.395 Цивільного кодексу України право володіння є одним з речових прав на чуже майно.

Частиною третьою ст.397 Цивільного кодексу України встановлено, що фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

Відповідно до ст. 398 Цивільного кодексу України право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

У відповідності до ст.1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ст. 396 Цивільного кодексу України особа, яка має речове право на чуже майно, зокрема право володіння, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Таким чином, з огляду на зміст гл.29 Цивільного кодексу України та ч.2 ст. 16 Цивільного кодексу України, колегія суддів приходить до висновку, що закон надає титульному володільцю той самий перелік способів цивільного захисту, що й власнику. Відповідно, цивільний захист титульного володіння може полягати у визнанні певного речового права судом.

Оцінюючи вимогу позивача про визнання за ним права володіння і користування спірною земельною ділянкою, колегія суддів керується обов`язковою вимогою до рішення суду, яким надається цивільний захист, а саме критерієм ефективності, встановленим ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, ст. 13 Конвенції містить вимогу про те, що засіб правового захисту повинен бути достатньо ефективним, щоб задовольняти вимоги цієї статті: "Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".

Опираючись на це міркування, колегія суддів приходить до висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту у вигляді визнання права володіння і користування спірною земельною ділянкою враховуючи наявність порушеного права позивача внаслідок укладання спірного договору оренди між відповідачами дійсно є ефективним.

При цьому, заявлена позовна вимога в жодній частині не суперечить цивільному закону.

Зокрема, законне володіння, яке досліджено колегією суддів у даному спорі, за своїм обсягом є ширшим, аніж правомочності володіння та користування, тому повністю охоплює собою визначення права користування.

Так, досліджуючи умови законного володіння у даному спорі, колегія суддів встановила, що договір оренди землі від 08.01.2008 року укладений між позивачем та ОСОБА_1 є дійсним та діє до 2028 року.

Аналіз наведеного свідчить про те, що обсяг прав і обов`язків титульного володільця (позивача) за договором оренди землі від 08.01.2008 року повністю охоплює речове право постійного користування, визначене ст. 93 та ст. 95 Земельного кодексу України, зокрема, надає позивачу у даному спорі можливість як строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності, а також самостійно господарювати на землі.

За таких умов колегія суддів зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту у вигляді визнання за ним права володіння і користування земельною ділянкою кадастровий номер 5923886300:04:001:0173, площею 1,7494 га, що знаходиться на території Новослобідської сільської ради Путивльського району Сумської області, котрі виникли на підставі договору оренди землі віл 08.01.2008 року укладеного між позивачем та ОСОБА_1 відповідає критерію ефективності і не суперечить національному цивільному закону, в силу чого позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення мало місце неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, тому рішення Господарського суду Сумської області від 23.12.2020 року у справі №920/505/20 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Враховуючи вимоги, викладені в апеляційній скарзі, скарга Сільськогосподарського споживчого кооперативу "Ярославна" підлягає задоволенню.

Доводи, наведені відповідачем 2 у відзиві, суд апеляційної інстанції до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та не впливають на правильність вирішення спору.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Підсумовуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - скасуванню з прийняття нового судовго рішення про задоволення позовних вимог, у зв`язку з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи.

Судові витрати на підставі ч.9 ст.129 ГПК України покладаються на відповідача 1.

На підстав викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 269, 270, 273, 275, 277, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Сільськогосподарського споживчого кооперативу "Ярославна" на рішення Господарського суду Сумської області від 23.12.2020 у справі №920/505/20 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Сумської області від 23.12.2020 року у справі №920/505/20 скасувати та прийняти нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

3.Визнати за Сільськогосподарським споживчим кооперативом Ярославна право володіння і користування земельною ділянкою кадастровий номер 5923886300:04:001:0173, площею 1,7494 га, що знаходиться на території Новослобідської сільської ради Путивльського району Сумської області, котрі виникли на підставі договору оренди землі від 08.01.2008 року укладеного між Сільськогосподарським споживчим кооперативом Ярославна та ОСОБА_1 .

4. Визнати недійсним договір оренди №26 від 15.11.2019 року, укладений між Новослобідською сільською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю Агріпорт-Норд (земельна ділянка кадастровий номер 5923886300:04:001:0173, номер запису про реєстрацію права оренди номер 34476453).

5.Стягнути з Новослобідської сільської ради (41530, Сумська обл., Путивльський район, с. Нова Слобода, вул. Першотравнева, 3; код ЄДРПОУ 04388739) на користь Сільськогосподарського споживчого кооперативу "Ярославна" (41541, Сумська обл., Путивльський район, с. Скуносове, вул. Калинівка, 1, корпус А, код ЄДРПОУ 30934805) судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 4 204,00 грн (чотири тисячі двісті чотири гривні нуль копійок).

6. Стягнути з Новослобідської сільської ради (41530, Сумська обл., Путивльський район, с. Нова Слобода, вул. Першотравнева, 3, код ЄДРПОУ 04388739) на користь Сільськогосподарського споживчого кооперативу "Ярославна" (41541, Сумська обл., Путивльський район, с. Скуносове, вул. Калинівка, 1, корпус А, код ЄДРПОУ 30934805) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 6 306,00 грн (шість тисяч триста шість гривень).

7. Видачу відповідних наказів доручити Господарському суду Сумської області.

8. Повернути до Господарського суду Сумської області матеріали справи №920/505/20.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текс судового рішення складено 09.03.2021.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді А.І. Тищенко

Є.Ю. Шаптала