Рішення

від 09.03.2021 по справі 420/14692/20

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/14692/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Аракелян М.М.

Розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративною позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , PHOKПП НОМЕР_1 ) до Новоіванівської сільської ради Арцизького району Одеської області (код ЄДРПОУ 04380886, 68430. Одеська область, Арцизький район, с. Нова Іванівка. вул. Кооперативна, буд. 32.) про визнання протиправним, скасування рішення і зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

21 грудня 2020 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Новоіванівської сільської ради Арцизького району Одеської області, в якому позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення Новоіванівської сільської ради Арцизького району Одеської області. код ЄДРПОУ 04380886 № 558-VII від 17.06.2020 року Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства Стояновій I.M. ;

зобов`язати Новоіванівську сільську раду Арцизького району Одеської області, код ЄДРПОУ 04380886 надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення орієнтовною площею 2.00 га. яка розташована на території Новоіванівської сільської ради Арцизького району Одеської області для ведення особистого селянського господарства (за межами населених пунктів) ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ;

стягнути з Новоіванівської сільської ради Арцизького району Одеської області. код ЄДРПОУ 04380886 (або її правонаступника станом на день прийняття рішення) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 . РНОКПП НОМЕР_1 судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 1681.60 грн. і витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000.00 грн.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями адміністративна справа №420/14692/20 21.12.2020 о 17:53:28 розподілена на суддю Аракелян М.М.

Ухвалою суду від 28.12.2020 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній справі, ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до положень ст. 262 КАС України.

15.01.2021 року за вх.№ЕП/878/21 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

20.01.2021 року за вх.№ЕП/1446/21 від представника позивача надійшла відповідь на відзив.

25.01.2021 року за вх.№ЕП/1952/21 від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

В обґрунтування вимог позову та у відповіді на відзив представник позивача вказує, що виключний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо надання земельної ділянки у власність визначений частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України і законодавство не передбачає права суб`єкта владних повноважень при розгляді питання надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо надання земельної ділянки у власність відступати від положень вказаної норми. На думку представника позивача, сільська рада у своєму рішенні про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою не зазначила, яким саме вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законодавством порядку, не відповідає місце розташування земельної ділянки, яку бажає отримати у власність ОСОБА_1 , а вказані підстави є надуманими та такими, що не відповідають дійсності.

Крім цього, на законодавчому рівні не закріплено такої підстави відмови, як не віднесення бажаної ділянки до земель сільськогосподарського призначення комунальної власності. При цьому, представник звертає увагу, що рішення прийнято на виконання рішення суду у справі №420/7804/19, тобто це є повторною відмовою у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.

Окремими пунктом позовної заяви представник позивача визначає те, що рішення ради прийнято з порушенням порядку проведення засідання ради, а тому є нелегітимним.

У відзиві на позовну заяву та запереченні на відповідь на відзив представник сільської ради вказує наступне:

по-перше, згідно Проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства на території Новоіванівської сільської ради Арцизького району Одеської області, який виготовлений ТОВ ВЕКТОР (2012р.), відомо, що для відведення таких ділянок визначено певний масив. Бажане місце розташування земельної ділянки, що зазначене у викопіюванні до клопотання позивача, не є в межах масиву, що визначений для відведення таких земельних ділянок. Разом з тим, з огляду Технічної документації по коригуванню Схеми поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) на території Новоіваніської сільської ради Арцизького району Одеської області (ТОВ ВЕКТОР 2002р.), встановлено, що бажана земельна ділянка розташована на землях позначених жовтим кольором та згідно умовних позначень не підлягають поділу в натурі і повинні використовуватись у шаховому порядку, якими визначають пасовища;

по-друге, оскаржуване рішення, відповідачем прийняте на підставі та у формі, яка передбачена чинним законодавством України. Так, у оскарженому рішенні зазначено, що позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності у зв`язку з невідповідністю місця розташування, що повністю узгоджується з приписами наведеної норми ЗК України;

по-третє, п. 21 розділ X Перехідні положення ЗК України та ст. 117 ЗК України передбачають остаточний етап передачі земель з державної у комунальну власність - державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на неї. Однак, станом на час звернення позивача до суду спірна земельна ділянка не зареєстрована за відповідачем, тобто процес передачі у комунальну власність не закінчено; відповідач не має можливості надати дозвіл на розробку проекту землеустрою за відповідачем, оскільки ці земельні ділянки не зареєстровані як землі комунальної власності;

по-четверте, бажана земельна ділянка знаходиться в зоні ймовірного розповсюдження культурного шару пам`ятки археології.

Судом встановлено, що 26.09.2019 року ОСОБА_1 звернулась із клопотанням до Новоіванівської сільської ради Арцизького району Одеської області про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності на території Новоіванівської сільської ради Арцизького району Одеської області (за межами населених пунктів), яка отримана головою Новоіванівської сільської ради Арцизького району під підпис 27.09.2019 року (а.с. 23-24).

До вказаних заяв позивачка додала графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки - викопіювання з матеріалів оновлення планово-картографічних матеріалів Новоіванівської сільської ради від 20.09.2019 року, свідоцтво про народження, копію паспорту, довідку про реєстрацію місця проживання, картку платника заявника, інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 26.09.2019 року.

Розглянувши зазначене клопотання, відповідачем був направлений лист від 24.10.2019 року, яким було відмовлено в його задоволенні у зв`язку з невідповідністю місця розташування земельної ділянки.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22.01.2020 року у справі №420/7804/19 визнано протиправним та скасовано рішення Новоіванівської сільської ради Арцизького району Одеської області, № 278-VII від 22.10.2019 року Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 .

Зобов`язано Новоіванівську сільську раду Арцизького району Одеської області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 26.09.2019 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 2,00 га кожному, за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності на території Новоіванівської сільської ради Арцизького району Одеської області (за межами населених пунктів) та прийняти рішення по даному клопотанню з урахуванням правової оцінки, наданої судом (а.с.15-19).

Рішення набрало законної сили 02.06.2020 року (а.с.20-22).

17.06.2020 року відповідачем прийнято рішення № 558-VII Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_2 , направлене їй листом від 23.06.2020р.

Вважаючи вказане рішення протиправним, а своє право - порушеним, позивачка звернулась до суду з даною позовною заявою.

Відповідно до ст.14 Конституції України та ст. 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України №2768-III від 25.10.2001 року (далі - Земельний кодекс України), а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти.

Статтями 2 та 3 Земельного кодексу України встановлено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 25 Закону України «Про землеустрій» №858-IV від 22.05.2003 року, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок є одним із видів документів із землеустрою.

Згідно з частиною 1 статті 50 Закону України «Про землеустрій» №858-IV від 22.05.2003 року, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання) або зміни цільового призначення земельної ділянки.

Згідно із частиною 1 статті 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Пунктом «а» частини 3 статті 22 Земельного кодексу України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Згідно пункту «б» частини 1 статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Статтею 118 Земельного кодексу України передбачений порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Зокрема, відповідно до частини 6 статті Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Згідно з п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону № 280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання - вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування визначений у ст. 123 ЗК України, відповідно до ч. 2 якої особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону № 280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Отже, із системного аналізу вказаних норм вбачається, що законодавцем визначено процедуру набуття громадянами у власність або користування земельних ділянок із земель державної власності для ведення особистого селянського господарства.

Нормами Земельного кодексу України також чітко визначені підстави, за наявності яких заявнику може бути відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а саме: невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Даний перелік є вичерпним.

Як вбачається з оскаржуваного рішення № 558-VII від 17.06.2020 року Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства Стояновій I.M. , підставою для його прийняття слугували наступні обставини:

згідно Проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства на території Новоіванівської сільської ради Арцизького району Одеської області, який виготовлений ТОВ ВЕКТОР (2012р.), представникам відповідача та депутатам сільської ради відомо, що для відведення таких ділянок визначено певний масив. Бажане місце розташування земельної ділянки, що зазначене у викопіюванні до клопотання позивача не є в межах масиву, що визначений для відведення таких земельних ділянок. Разом з тим, з огляду Технічної документації по коригуванню Схеми поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) на території Новоіваніської сільської ради Арцизького району Одеської області (ТОВ ВЕКТОР 2002р.), встановлено, що бажана земельна ділянка розташована на землях позначених жовтим кольором та згідно умовних позначень не підлягають поділу в натурі і повинні використовуватись у шаховому порядку, якими визначають пасовища (Топографічне і землевпорядне креслення, В.П. Суботський, Київ Аграрна освіта 2010);

позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності у зв`язку з невідповідністю місця розташування, що повністю узгоджується з приписами наведеної норми ЗК України;

п. 21 розділ X Перехідні положення ЗК України та ст. 117 ЗК України передбачають остаточний етап передачі земель з державної у комунальну власність - державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на неї. Однак, станом на час звернення позивача до суду спірна земельна ділянка не зареєстрована за відповідачем, тобто процес передачі у комунальну власність не закінчено; відповідач не має можливості надати дозвіл на розробку проекту землеустрою за відповідачем, оскільки ці земельні ділянки не зареєстровані як землі комунальної власності;

бажана земельна ділянка знаходиться в зоні ймовірного розповсюдження культурного шару пам`ятки археології.

Оцінюючи вищевказані підстави відмови на предмет їх обґрунтованості та законності з урахуванням принципу верховенства права, суд зазначає наступне.

Згідно ч.1, 2 ст.83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають:

а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності;

б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Більше того, земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності (ч.3 ст.78 ЗК України).

Сукупний аналіз зазначених норм права вказує, що земля як об`єкт власності не може перебувати поза права власності, а ч.2 ст.83 конкретизує дані особливості, вказуючи, що якщо земля не перебуває у приватній чи державній власності, то така земля є власністю територіальної громади, тобто перебуває у комунальній власності.

За таких обставин, твердження відповідача про те, що право комунальної власності не зареєстровано у встановленому порядку, не виключає того факту, що в порядку ст.118 ЗК України сільська рада має право приймати рішення щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо такої земельної ділянки. Суд звертає особливу увагу, що відсутність державної реєстрації права комунальної власності не є підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою згідно із законом.

Також суд зазначає, що факт перебування бажаної земельної ділянки в зоні ймовірного розповсюдження культурного шару пам`ятки археології також не визначено у ст.118 ЗК України як підстава для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. Більше того, надання дозволу на розробку землеустрою не означає передання земельної ділянки у приватну власність, а тому визначення особливостей земельної ділянки та можливість її надання у приватну власність може бути здійснено лише за наявності розробленого проекту землеустрою, право на отримання дозволу на який позивачка захищає у судовому порядку.

Вказані доводи суду свідчать про необґрунтованість та безпідставність відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, у зв`язку із чим суд задовольняє позовну вимогу про визнання протиправним та скасування рішення Новоіванівської сільської ради Арцизького району Одеської області. код ЄДРПОУ 04380886 № 558-VII від 17.06.2020 року Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_2

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання Новоіванівської сільської ради Арцизького району Одеської області, код ЄДРПОУ 04380886 надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення орієнтовною площею 2.00 га, яка розташована на території Новоіванівської сільської ради Арцизького району Одеської області для ведення особистою селянського господарства (за межами населених пунктів) ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У постанові від 05.09.2018 у справі №826/9727/16 Верховний Суд аналізував застосування пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України і дійшов висновку, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов: 1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача; 2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача; 3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів; 4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Такий правовий висновок висвітлено й у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №2340/2921/18 та справі №520/8576/18 від 26 грудня 2019 року.

Аналіз зазначених норм, у їх взаємозв`язку зі статтями 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України, свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.

Однак, як і будь-який інших спосіб захисту, зобов`язання відповідача прийняти рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.

Судом встановлено, що право позивачки на отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства є порушеним протиправною відмовою відповідача, зафіксованою рішенням від 17.06.2020р., прийнятим на виконання рішення суду у справі №420/7804/19, що не оспорюється відповідачем.

Повторний розгляд заяви позивачки від 26.09.2019р. вже відбувся та прийняте негативне рішення про відмову у його задоволенні, тому зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 не є ефективним способом захисту її прав в контексті застосування судом ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Судом встановлено, що відповідач не навів у своєму рішенні обставин, визначених ч.7 ст.118 ЗК України для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, тому відповідно до ч.4 ст.245 КАС України суд вважає за можливе зобов`язати відповідача прийняти рішення на користь позивачки, адже суб`єктом звернення ( ОСОБА_1 ) дотримано необхідних умов для цього.

З урахуванням наведеного, з метою захисту порушеного права позивача ефективним та належним, за встановлених обставин, є такий спосіб захисту порушених прав як зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача про видачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та прийняти обґрунтоване рішення.

Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994р. Справа «РуїзТоріха проти Іспанії» (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Суд при цьому звертає увагу, що позивачка не зверталась до суду із заявою в порядку ст.383 КАС України щодо визнання протиправними дій відповідача під час виконання рішення у справі №420/7804/19, тобто вважає, що рішення суду у даній справі відповідачем виконано. З огляду на таке, суд розглядає правомірність оскаржуваного рішення як самостійного акту суб`єкта владних повноважень.

Таким чином, на підставі ст. 8 КАС України, згідно якої усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст. 9 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з`ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судом встановлено, що при поданні позовної заяви ОСОБА_1 сплачено судовий збір у розмірі 1681,60 гривень, який підлягає відшкодуванню позивачці за рахунок відповідача.

Крім того, у прохальній частині позовної заяви представник позивачки звернувся з вимогою про стягнення витрат на професійну правничу допомогу 3000 грн.

Щодо стягнення витрат на правову допомогу слід зазначити наступне.

Згідно п.1 ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч.2-4 ст.134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч.ч.1,7,9 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. В адміністративних справах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", якщо судове рішення ухвалено на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, усі судові витрати, що підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, здійснюються за рахунок коштів державного бюджету. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно ч.5-7 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідач заперечує проти покладення на нього витрат на послуги адвоката, посилаючись на відсутність доказів (не наданий договір про надання правової допомоги).

У матеріалах справи міститься Ордер серії ВН №1020585 від 16.12.2020 року, у якому визначено, що представництво адвокатом клієнта здійснюється на підставі Договору від 16.12.2020 року (а.с.40).

Згідно вказаного договору його предметом є надання правової допомоги у справі про оскарження рішення Новоіванівської сільської ради Арцизького району Одеської області. код ЄДРПОУ 04380886 № 558-VII від 17.06.2020 року (а.с.41-42).

Згідно Розрахунку гонорару та Детального опису робіт позивачці було надано наступні послуги:

1. Збір доказів по справі - 0,5 годин, що складає 500 грн.;

2. Складання позову - 1,5 години, що складає 1500 грн.;

3. Складання відповіді на відзив - 1 година, що складає 1000 грн. (а.с.43, 44)

Згідно наявного у матеріалах справи Прибуткового касового ордеру передано адвокату кошти за надання професійної правової допомоги у розмірі 3000,00 грн. (зворотній бік а.с.43) від ОСОБА_1 .

Як вбачається з матеріалів справи, представником позивача було складено позовну заяву, а також надано відповідь на відзив на позовну заяву.

Згідно висновку Верховного Суду, висвітленого у Постанові від 15.05.2018 року у справі №821/1594/17, «розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги» .

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477- IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі « East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Суд погоджується із наявністю фактичного понесення витрат.

Таким чином, з урахуванням встановлених ч.5 ст.134 КАС України вимог, суд вважає, що стягненню з відповідача підлягають витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 3000,00 грн., констатуючи відсутність заперечень щодо їх співмірності з боку відповідача та доведеність поданими доказами.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 255, 260-262, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , PHOKПП НОМЕР_1 ) до Новоіванівської сільської ради Арцизького району Одеської області (код ЄДРПОУ 04380886, 68430. Одеська область, Арцизький район, с. Нова Іванівка. вул. Кооперативна, буд. 32.) про визнання протиправним, скасування рішення і зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Новоіванівської сільської ради Арцизького району Одеської області № 558-VII від 17.06.2020 року Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_2 .

Зобов`язати Новоіванівську сільську раду Арцизького району Одеської області, код ЄДРПОУ 04380886 надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення орієнтовною площею 2.00 га. яка розташована на території Новоіванівської сільської ради Арцизького району Одеської області для ведення особистого селянського господарства (за межами населених пунктів) ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 .

Стягнути з Новоіванівської сільської ради Арцизького району Одеської області (код ЄДРПОУ 04380886) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1681 (одна тисяча шістсот вісімдесят одна) грн. 60 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3000 (три тисячі) грн. 00коп.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. 293,295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Суддя М.М. Аракелян