Рішення

від 10.03.2021 по справі 640/4089/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 березня 2021 року м. Київ № 640/4089/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Леон-Корпорейт"

до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві,

Державної податкової служби України

про скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Леон-Корпорейт" (далі - позивач, ТОВ "Леон-Корпорейт") звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, Державної податкової служби України, в якому просить:

-визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, правонаступником якого є Головне Управління Державної податкової служби у місті Києві, №13143/26-15-12-1-21 складене 26 квітня 2019 року про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ "Леон-Корпорейт" , яким анульовано реєстрацію платника ПДВ 26 квітня 2019 року;

-визнати неправомірними дії Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, Державної податкової служби України щодо неприйняття податкової декларації з податку на додану вартість за січень 2019 року ТОВ "Леон-Корпорейт";

-зобов`язати Державну податкову службу України, Головне управління Державної податкової служби у місті Києві прийняти податкову декларацію з податку на додану вартість за січень 2019 року датою її фактичного подання ТОВ "Леон-Корпорейт" 28 грудня 2019 року.

-зобов`язати Державну податкову службу України відобразити показники податкової декларації з податку на додану вартість за січень 2019 року ТОВ "Леон-Корпорейт" у системі електронного адміністрування податку на додану вартість щодо автоматичного збільшення реєстраційної суми ліміту реєстрації податкових накладних.

-зобов`язати Державну податкову службу України збільшити у системі електронного адміністрування податку на додану вартість суму, на яку ТОВ "Леон-Корпорейт" має право реєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування у Єдиному реєстрі податкових накладних на величину від`ємного значення у сумі 1986184,11 грн. (один мільйон дев`ятсот вісімдесят шість грн. сто вісімдесят чотири грн. 11 коп.) та відобразити відповідне збільшення у витягу з системи електронного адміністрування ПДВ.

-стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, Державної податкової служби України на користь ТОВ "Леон-Корпорейт" сплачений судовий збір.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що відповідачем безпідставно не прийнято податкову звітність, що в подальшому стало наслідком прийняття оскаржуваного рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 березня 2020 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог у відзиві на позов представник Державної податкової служби України вказує, що оскаржуване рішення прийнято оскільки позивач подавав податкові декларації з податку на додану вартість з показниками, які свідчать про відсутність постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов`язання чи податкового кредиту та має останні 12 місяців обсяги оподатковуваних операцій нуль гривень, що є підставою для анулювання реєстрації платника податку на додану вартість.

Представник Головного управління Державної податкової служби у місті Києві у відзиві на позов заперечував проти його задоволення з мотивів аналогічним мотивам викладеним у відзиві на позов Державною податковою службою України.

У відповіді на відзив позивач вказує, що ним протягом січень-травень 2019 року було подано податкові накладні, реєстрація яких була зупинена, але за результатом розгляду скарг такі податкові накладні були зареєстровані, що свідчить про безпідставність доводів відповідачів про відсутність постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов`язання чи податкового кредиту.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Рішенням Головного управління Державної податкової служби у місті Києві №13143/26-15-12-01-21 відповідно до підпункту г пункту 184.1 статті 184 Податкового кодексу України вирішено анулювати реєстрацію платника податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю "Леон-Корпорейт".

Згідно підпунктами 46.1, 46.5 статті 46 Податкового кодексу України податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Форма податкової декларації встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

У такому ж порядку встановлюються форми податкових декларацій з місцевих податків і зборів, що є обов`язковими для застосування їх платниками (податковими агентами).

Відповідно до підпунктів 49.1, 49.8 статті 49 Податкового кодексу України, податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Прийняття податкової декларації є обов`язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов`язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

За нормами пункту 49.10 статті 49 Податкового кодексу України відмова посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від`ємного значення об`єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов`язань тощо) забороняється.

Згідно підпункту 49.11 статті 49 Податкового кодексу України у разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий контролюючий орган зобов`язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови.

З аналізу наведених норм вбачається, що контролюючий орган може відмовити у прийнятті податкової декларації виключно у випадку порушення платником податку при її заповненні вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України.

В той же час недодержання платником податків приписів пункту 49.4. статті 49 Податкового кодексу України щодо подання податкової звітності з податку на додану вартість в електронній формі та надання такої звітності у паперовій формі само по собі не є підставою для відмови у прийнятті податкової декларації, за умови наявності у поданих документах реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту "г" пункту 184.1 статті 184 Податкового кодексу України анулювання реєстрації платника податків відбувається у разі якщо особа, зареєстрована як платник податку, протягом 12 послідовних податкових місяців не подає контролюючому органу декларації з податку на додану вартість та/або подає таку декларацію (податковий розрахунок), яка (який) свідчить про відсутність постачання/придбання товарів/послуг, здійснених з метою формування податкового зобов`язання чи податкового кредиту.

Згідно із абзацами 2,3 пункту 184.2 статті 184 Податкового кодексу України анулювання реєстрації на підставах, визначених у підпунктах "б"-"з" пункту 184.1 цієї статті, може здійснюватися за заявою платника податку або за самостійним рішенням відповідного контролюючого органу. Анулювання такої реєстрації здійснюється на дату подання заяви платником податку або прийняття рішення контролюючим органом про анулювання реєстрації.

Про анулювання реєстрації платника податку контролюючий орган зобов`язаний письмово повідомити особу протягом трьох робочих днів після дня анулювання такої реєстрації (пункт 184.10 статті 184 Податкового кодексу України).

Наказом Міністерства фінансів України від 14 листопада 2014 року №1130 затверджено Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість (далі - Положення).

Відповідно до пункту 5.5 цього Положення анулювання реєстрації за ініціативою відповідного контролюючого органу може бути здійснене на підставах, визначених у підпунктах "б" - "з" пункту 184.1 статті 184 розділу V Кодексу (підпункти "б" - "з" пункту 5.1 цього розділу). Контролюючі органи здійснюють постійний моніторинг платників ПДВ, включених до Реєстру, та приймають рішення про анулювання реєстрації платників ПДВ у разі існування відповідних підстав.

Відповідно до підпункту 3 пункту 5.5 статті 5 Положення рішення про анулювання реєстрації за самостійним рішенням контролюючого органу приймаються за наявності відповідних підтвердних документів (відомостей). Такими документами є: довідка про подання/неподання платником ПДВ контролюючому органу декларації з податку на додану вартість протягом 12 послідовних податкових місяців та/або реєстр (перелік) податкових декларацій (податкових розрахунків) особи за 12 послідовних податкових місяців, які свідчать про відсутність постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов`язання чи податкового кредиту у таких деклараціях (податкових розрахунках) протягом 12 послідовних податкових місяців (підстава - підпункт "г" пункту 184.1 статті 184 розділу V Кодексу). У реєстрі (переліку) зазначаються дані про реєстрацію особи платником ПДВ та по кожній декларації (податковому розрахунку) - податковий період, дата надходження декларації (податкового розрахунку) до контролюючого органу, загальні обсяги постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов`язання чи податкового кредиту звітного періоду, вказані у відповідних рядках та колонках податкової декларації (податкового розрахунку).

Згідно пунктом 5.6 Положення за наявності зазначених підтверджуючих документів (відомостей) контролюючий орган приймає рішення про анулювання реєстрації особи - платника ПДВ незалежно від здійснення контролюючим органом документальних та камеральних перевірок такої особи і їх результатів, а також обов`язку такої особи бути зареєстрованою та/або нараховувати чи сплачувати податок на додану вартість відповідно до законодавства.

Рішення про анулювання реєстрації платника ПДВ за самостійним рішенням контролюючого органу оформляється за формою №6-РПДВ (додаток 5). Таке рішення складається у двох примірниках комісією, утвореною відповідно до розпорядження контролюючого органу, та підписується керівником контролюючого органу. У рішенні про анулювання реєстрації платника ПДВ обов`язково вказуються підстави (одна або декілька) для такого анулювання з посиланням на відповідні норми Кодексу.

Зміст наведених положень свідчить про те, що анулювання реєстрації платника податку за рішенням податкового органу на підставі підпункту г пункту 184.1 статті 184 Податкового кодексу України можливе у разі неподання платником ПДВ декларацій та/або подання таких декларацій з показниками про відсутність постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов`язання чи податкового кредиту, протягом 12 послідовних податкових місяців безпосередньо до отримання чи складання контролюючим органом документа, який є підставою для анулювання реєстрації, зокрема, довідки про таке подання/неподання, про що прямо зазначено у пункті 5.2 розділу V Положення №1130.

Аналогічний висновок висловлений Верховним Судом під час розгляду подібної справи в постанові від 30 травня 2019 року по справі №826/11485/15.

Судом встановлено, що позивачу анульовано реєстрацію платника податку на додану вартість на підставі підпункту "г" пункту 184.1 статті 184 Податкового кодексу України - протягом 12 послідовних податкових місяців не подає контролюючому органу декларації з податку на додану вартість та/або подає таку декларацію (податковий розрахунок), яка (який) свідчить про відсутність постачання/придбання товарів/послуг, здійснених з метою формування податкового зобов`язання чи податкового кредит.

Так, відповідно до наявної в матеріалах справи довідки від 23 квітня 2019 року №4102/26-15-12-01-20 Про результати перевірки подання та/або неподання платником ПДВ до податкового органу декларації з податку на додану вартість протягом 12 послідовних податкових місяців позивачем за період квітень, травень 2018 року подано податкові декларації з податку на додану вартість (від 16 травня 2018 року №9094743191, від 14 червня 2018 року №9119022836) за період червень 2018 року - березень 2019 року не подано декларацій.

Так, в матеріалах справи наявна копія податкової декларації позивача з податку на додану вартість за травень 2018 року, відповідно до якої позивачем задекларовано від`ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду 2 120 001 грн (рядок 21 декларації). Згідно квитанції №1 така податкова декларація прийнята.

Також, з матеріалів справи вбачається, що 23 січня 2019 року позивачем подано уточнюючий розрахунок податкових зобов`язань з податку на додану вартість з виправленням самостійно виявлених помилок за період - березень 2018 тюку з додатками 2 та 5 до податкової декларації з податку на додану вартість, що підтверджується квитанцією № 2.

Судом також встановлено, що 15 лютого 2019 року зареєстрована в ЄРПН та прийнята податкова накладна № 6247 від 29 січня 2019 року, реєстраційний номер документу 9021797219, 15 лютого 2019 року зареєстрована в ЄРПН та прийнята податкова накладна № 6248 від 29 січня 2019 року; у період з січня 2019 року по травень 2019 року позивач подавав ряд податкових накладних, реєстрація яких була зупинена, але згодом згідно відповідних рішень Комісії з питань розгляду скарг всі зазначені податкові накладні були зареєстровано, а саме: податкова накладна № 76 від 17 травня 2018 року, податкова накладна № 75 від 08 травня 2018 року, податкова накладна № 74 від 08 травня 2018 року, податкова накладна № 73 від 26 березня 2018 року, податкова накладна № 72 від 26 березня 2018 року, податкова накладна № 70 від 23 березня 2018 року, податкова накладна № 51 від 22 березня 2018 року, податкова накладна № 50 від 22 березня 2018 року, податкова накладна № 49 від 22 березня 2018 року, податкова накладна № 48 від 22 березня 2018 року, податкова накладна № 47 від 22 березня 2018 року, податкова накладна № 46 від 22 березня 2018 року, податкова накладна № 45 від 22 березня 2018 року, податкова накладна № 44 від 22 березня 2018 року, податкова накладна № 43 від 22 березня 2018 року, податкова накладна № 42 від 22 березня 2018 року, податкова накладна № 41 від 22 березня 2018 року, податкова накладна № 40 від 22 березня 2018 року, податкова накладна № 39 від 22 березня 2018 року, податкова накладна № 38 від 22 березня 2018 року, податкова накладна № 37 від 22 березня 2018 року, податкова накладна № 71 від 22 березня 2018 року.

При цьому, пунктом 50.1 статті 50 ПК України визначено, право платника податків вносити зміни до податкової звітності у разі, якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею).

З урахуванням того, що вказані вище податкові накладні подані позивачем підлягають реєстрації в ЄРПН на підставі відповідних рішень Комісії за результатом розгляду скарг, а строк давності, визначений статтею 102 ПК України, не сплив, що вказує на право позивача подати уточнюючий розрахунок, суд дійшов висновку, що допущення платником помилок при заповненні і подачі податкових декларацій не може бути підставою для прийняття рішення про анулювання реєстрації платником податку на додану вартість.

Таким чином, на думку суду, відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість прийняття рішення №13143/26-15-12-1-21 від 26 квітня 2019 року про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість позивачу, а тому, оскаржуване рішення підлягає скасуванню.

Так, пунктами 5.2, 5.10 Положення анулювання реєстрації здійснюється шляхом виключення платника ПДВ з Реєстру.

Підставою для внесення до Реєстру змін щодо скасування анулювання реєстрації, що відбулось за самостійним рішенням контролюючого органу, є рішення суду, яке набрало законної сили, або рішення контролюючого органу про скасування рішення про анулювання реєстрації платника ПДВ. Рішення із копіями відповідних документів направляється до Державної фіскальної служби України для внесення відповідних змін до Реєстру.

З огляду на встановлення судом протиправності рішення Головного управління Державної податкової служби у місті Києві №13143/26-15-12-1-21 від 26 квітня 2019 року про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість та відсутності дискреції у діях суб`єкта владних повноважень у разі скасування такого рішення, тому, на переконання суду, наявні підстави для внесення до Реєстру змін щодо скасування анулювання реєстрації платника ПДВ.

Щодо позову в частині визнання неправомірними дій Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, Державної податкової служби України щодо неприйняття податкової декларації з податку на додану вартість за січень 2019 року ТОВ "Леон-Корпорейт" та зобов`язання вчинити такі дії, суд зазначає, що така декларація була подана позивачем після прийняття оскаржуваного рішення про анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість, а саме: 28 грудня 2019 року, отже у відповідача були відсутні підстави для прийняття такої декларації, а тому позов у вказаній частині задоволенню не підлягає.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача відновити позивача в системі електронного адміністрування ПДВ показник реєстраційного ліміту (сума податку, на яку платник податку має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних) шляхом збільшення реєстраційної суми в системі електронного адміністрування податку на додану вартість, суд зазначає наступне.

Основні принципи функціонування системи електронного адміністрування податку на додану вартість визначено статтею 200-1 розділу V Податкового кодексу України.

Так, згідно пунктами 200-1.1, п 200-1.2 статті 200-1 Податкового кодексу України, система електронного адміністрування податку на додану вартість забезпечує автоматичний облік в розрізі платників податку, в тому числі: суми податку, що містяться у складених та отриманих податкових накладних та розрахунках коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних; суми податку, на яку платники мають право зареєструвати податкові накладні та розрахунки коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних; інші показники, які згідно з вимогами пункту 34 підрозділу 2 розділу XX Перехідні положення цього Кодексу враховуються під час обрахунку суми податку, обчисленої за формулою, визначеною пунктом 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу.

Платникам податку автоматично відкриваються рахунки в системі електронного адміністрування податку на додану вартість.

Для відкриття рахунків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію податкової та митної політики, надсилає центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, реєстр платників, в якому зазначаються назва платника, податковий номер та індивідуальний податковий номер платника.

Пунктом 200-1.8 статті 200-1 Податкового кодексу України визначено, що після анулювання реєстрації платника податку залишок коштів на його рахунку у системі електронного адміністрування податку на додану вартість перераховується до бюджету, а такий рахунок закривається. Перерахування коштів до бюджету здійснюється на підставі реєстру, який центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію податкової та митної політики, надсилає органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, в якому зазначаються назва платника, податковий номер та індивідуальний податковий номер платника і сума податку, що підлягає перерахуванню до бюджету. На підставі такого реєстру такий орган перераховує суми податку до бюджету.

Аналогічна за змістом норма наведена в пункту 7 Порядку електронного адміністрування податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 р. № 569 (далі - Порядок №569), відповідно до якої, у разі анулювання реєстрації платника податку залишок коштів на його електронному рахунку перераховується до бюджету, а такий рахунок закривається.

Таким чином, внаслідок, хоч і неправомірного, анулювання реєстрації позивача платником податку на додану вартість, у відповідності до вимог пункту 200-1.8. статті 200-1 Податкового кодексу України залишок коштів, наявний станом на момент анулювання реєстрації платника податку на додану вартість з рахунку в СЕА перераховано до бюджету, а рахунок платника податків закритий.

Іншого Податковим кодексом та Порядок №569 не передбачено.

Слід зазначити, що нормами Податкового кодексу України та Порядку № 569 не передбачено відновлення закритого рахунку платника податків в СЕА після скасування реєстрації такого суб`єкта господарювання платником ПДВ та поновлення в облікових даних платника податку суми ПДВ, навіть у випадку поновлення свідоцтва платника ПДВ.

Відтак, правовий аналіз зазначених вище норм в контексті спірних правовідносин дає змогу дійти висновку про те, що оскільки позивача було вилучено з Реєстру платників ПДВ, рахунок останнього в СЕА закрито, а наявні кошти перераховано до бюджету, то спосіб захисту порушеного права у формі поновлення в облікових даних не може бути застосованим, у зв`язку з не передбаченням такого законодавчо.

Відтак, вимога про зобов`язання Державну податкову службу України відновити в Системі електронного адміністрування ПДВ показник реєстраційного ліміту є невірно обраним способом захисту порушеного права, адже чинним податковим законодавством взагалі не передбачено можливості збільшення облікових даних платника ПДВ в СЕА після скасування реєстрації такого суб`єкта господарювання, як платника податку на додану вартість, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у цій частині.

У даному випадку суд звертає увагу позивача на те, що за загальним правилом, визначеним положеннями статті 43 Податкового кодексу України з урахуванням положень пункту 200-1.8 статті 200-1 цього Кодексу, кошти обліковуються в інтегрованій картці платника податку, що анулювався як платник податку на додану вартість, та враховуються в рахунок погашення заборгованості з податку, а за її відсутності обліковуються в інтегрованій картці платника податку як зайво зараховані кошти і можуть бути повернуті платнику на його рахунок відповідно до статті 43 Податкового кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частинами 1-2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивач надав належні та допустимі докази в обґрунтування заявлених ним позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення, в той час як відповідачі, як суб`єкти владних повноважень, покладений на них обов`язок доказування правомірності прийняття оскаржуваного рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не виконали, а тому, беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Леон-Корпорейт" задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення №13143/26-15-12-1-21 від 26 квітня 2019 року про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю "Леон-Корпорейт".

Зобов`язати Головне управління Державної податкової служби у місті Києві внести у Реєстр платників податку на додану вартість зміни щодо скасування анулювання реєстрації платника податку на додану вартість Товариства з обмеженою "Леон-Корпорейт".

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Леон-Корпорейт" (03065, місто Київ, вулиця Козелецька, будинок 24, офіс 9, код ЄДРПОУ 40819967) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19 , код ЄДРПОУ 43141267) судовий збір в сумі 1050 (одна тисяча п`ятдесят) грн.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко